Як стати генералом, не виходячи з кабінету
Що потрібно, щоб зробити блискавичну військову кар’єру? Ні, не мужність, не відвага, і навіть не роки служби на передовій. Усе значно простіше: потрібна "дружба" з потрібними людьми — бажано, на фінансовій основі. І хто, як не підполковник Тополенко Олексій Володимирович, є яскравим прикладом цієї формули?
Як із капітана стати підполковником за кілька місяців
У вересні 2023 року Тополенко, маючи скромне звання капітана та диплом військової кафедри цивільного інституту, заступив на посаду командира батальйону. Усього за рік цей "унікальний талант" отримав два старших офіцерських звання, що для багатьох кадрових офіцерів є чимось на рівні наукової фантастики.
Цікаво, що основна заслуга цього офіцера — дружба з начальником Генерального штабу Баргилевичем А.В. Але дружба ця, як повідомляють джерела, побудована не на бойовому братерстві чи спільних перемогах, а на більш "зримій" основі — фінансах.
Минуле, яке не заважає майбутньому
Тополенко О.В. має кілька судимостей за тяжкими статтями. Здавалось би, це автоматично закриває двері до державної служби, не кажучи вже про доступ до секретної інформації. Але не в нашій системі! Тут людина з таким бекграундом може не лише мати доступ до державної таємниці, а займати місце команбира.
Самостріл і втеча
Апофеозом "героїчної" служби стала ситуація в зоні бойових дій, де Тополенко вчинив самостріл. Так, саме самостріл. Простреливши собі ногу, він спішно покинув зону бойових дій, залишивши роту без командира. Що ж, можливо, це нова тактика командування з тилу?
Генеральські перспективи
Наразі, за сприяння Баргилевича А.В., Тополенко О.В. навчається в Національній академії ЗСУ на генеральських курсах. Цей "геній менеджменту" вже планує стати заступником командира бригади, а в майбутньому — командиром бригади. Імовірно, скоро ми побачимо його у новому амплуа — на генеральських посадах.
Підсумок
Історія Тополенка О.В. — це не просто приклад кар’єрного злету, а справжня хроніка абсурду. Офіцери, які роками проливають піт і кров на передовій, не можуть навіть мріяти про такі стрімкі підвищення, які випали на долю цього "сина Баргилевича". Його приклад нагадує, що не завжди варто покладатися на професіоналізм або відданість службі.
У сучасній системі успіх часто залежить не від заслуг, а від зв’язків. І Тополенко — лише одна з багатьох ілюстрацій того, як працює цей механізм. Бо якщо немає совісті, але є потрібні друзі, то немає нічого неможливого.