11/11 🍉
Два роки тому, коли на вулицях Херсона нарешті повіяв перший довгоочікуваний подих свободи, місто ожило знову. Люди, яких місяцями тримала в страху й безнадії окупація, зібралися на площі Свободи, вигукуючи слова, які були відлунням усіх їхніх страждань і віри: “Україна!”
Місто, яке терпляче витримувало місяці темряви, нарешті побачило світло. Багато хто не міг стримати сліз у той день. Обійми незнайомців стали обіймами братів і сестер, і навіть ті, хто не був дотичний до міста раніше, відчули, що звільнення Херсона стало звільненням чогось значно більшого: нашої сили, нашої волі, нашої надії.
Сьогодні, два роки потому, ми відчуваємо біль тієї окупації — її рубці все ще на вулицях, в очах людей, у пам’яті тих, хто втратив близьких. Але, попри всі труднощі, місто живе. Намагається жити. Щодня херсонці стикаються з випробуваннями, які неможливо уявити. Щодня вони знову й знову обирають життя.
Лівобережжя Херсонщини все ще чекає на звільнення. Наші люди мріють повернутися до мирного життя та прагнуть побачити свій дім вільним від окупації. Ми віримо, що й для них незабаром настане той довгоочікуваний день, коли вони зможуть відчути подих свободи.
Зараз, коли ви читаєте цей допис, згадайте всіх тих, хто все ще знаходиться в Херсоні та на Херсонщині. Кожного, хто вільний, але скалічений. Кожного, хто в окупації, але нескорений. Кожного, хто віддав своє життя за свободу.
Херсонці — приклад незламності та мужності. Вони щодня вчать бути такими ж сильними, як і самі.
