Не відповідність людей своїм посадам та званням: правда, яку варто почути
Перш за все, наголошую: усе, що ви читаєте тут, — моя суб’єктивна думка. Я не очікую, що ви з нею погодитесь, і не прошу йти всупереч своїм переконанням. Але якщо у вас є власна думка або заперечення, поділіться ними в коментарях. Дякую за розуміння.
Ми звикли чути про перемоги — успішні операції, відкинутого ворога, утримані позиції. Це правильний наратив, адже такі історії надихають. Але правда війни — не лише про успіхи. Ми повинні говорити і про невдачі. Не для того, щоб когось критикувати, а для того, щоб вчитися. Адже саме помилки, особливо в управлінні, можуть коштувати нам найціннішого — життя найкращих людей які зараз боронять нашу країну.
Сьогодні я хочу розкрити одну з ключових проблем, яка часто стає причиною невдач: не відповідність посад і звання реальному бойовому досвіду. Коли людина без бойового досвіду, але з офіцерськими погонами, отримує під командування підрозділ, це може стати смертельною загрозою не лише для її підлеглих, але й для всієї операції.
У нашій системі призначення на керівні посади часто залежить не від реального досвіду, а від паперових показників. Офіцери отримують звання через навчання у військових академіях, стажування чи миротворчі місії. Вони можуть чудово знати статути, теорію і тактичні прийоми, але війна — це не теорія. Це реальність, де потрібно ухвалювати рішення за секунди, розуміти ворога і враховувати ризики. Ті, хто не пройшов через реальні бойові дії, просто не здатні діяти ефективно.
Це призводить до хибного планування і втрат. Офіцер без бойового досвіду сприймає накази як догму, виконуючи їх буквально, без врахування реальної ситуації на місці. Наприклад, виконання штурму за будь-яку ціну, навіть коли це неможливо без значних втрат. Підлеглі швидко втрачають довіру до такого керівника, особливо коли бачать його нерішучість або невміння ухвалювати правильні рішення. А ще гірше — коли він перекладає відповідальність за свої помилки на інших.
У цьому контексті життєво важливо зберігати досвідчених бійців і залучати їх до навчання нових підрозділів. Це люди, які знають, як діяти під обстрілами, ухвалювати рішення в хаосі і зберігати спокій там, де більшість панікує. Їхній досвід — це кров і піт, здобуті у реальних умовах війни.
Але що ми бачимо натомість? Найкращі з найкращих часто гинуть у безглуздих операціях або на позиціях, утримання яких не має стратегічного сенсу. Це не просто втрата людського життя — це втрата знань, які могли б урятувати десятки, якщо не сотні інших.
Досвідчені бійці повинні стати наставниками, інструкторами, людьми, які передають знання новим поколінням. Саме вони можуть навчити реальній війні, а не книжковим концепціям 70-80-х років.
Підготовка молодих бійців не повинна зводитися до теоретичних лекцій і шаблонних полігонних тренувань. Їх потрібно готувати до реальної війни, яка сьогодні дуже відрізняється від минулого.
Це ті знання, що можна отримати тільки через реальний досвід.