закрита вечірка

Провів учора повторно практикум по тому, як зрозуміти свої бажання. Дякую всім за участь і теплі слова🙌

Хто не зміг прийти – для вас є запис за посиланням: https://www.youtube.com/live/dDByxjtTM04

Зараз готую новий практикум, адже по відгукам бачу, що цей формат дуже корисний і гарно заходить.

Раптом у вас є побажання стосовно бажаної теми й запитань, які слід розглянути, пишіть мені в особисті @mrMakarenko, або сюди в коментарі.

Друзі, керуючись не власною волею, а вашою активністю та графіками відключення світла, вирішив провести сьогодні о 19:00 додатковий практикум для тих, хто не встиг.

Запис точно буде, адже трансляцію проводитиму на своєму ютуб-каналі.

На практикумі ви дізнаєтесь:

1. Чого я хочу?
2. Які риси потрібно для цього розвивати?
3. Як здійснити вибір та відрізнити істинні бажання від навʼязаних?

Поставте нагадування, клацніть на дзвіночок:

https://www.youtube.com/live/dDByxjtTM04

Провели вчора крутезний практикум по усвідомленню власних бажань. Більше 20-ти людей отримали нові усвідомлення, чим реально пишаюсь.

На жаль, через перебої зі світлом, не вдалося зробити запис. Проте, якщо буде достатньо охочих – з задоволенням повторю для тих, кого не було.

Найближчим часом приготую ще одну цікаву тему. Дякую усім, хто був присутній учора, ви круті👍

Одна з моїх мрій, чи швидше цілей: водити людей в походи.

Це мають бути ретрит-мандрівки, в першу чергу для душі. Перезавантажитись, насититись енергетикою гір та інших людей, краще пізнати себе, роздивитись звичне під новими кутами.

Давно зрозумів, що ми найкраще навчаємось, як мавпочки – наслідуючи. Ось чому важливо фільтрувати коло спілкування, тягнутись до кращих.

Уявіть: зібрати гарних людей і відправитись у гарні місця. На декілька днів, щоб вечірнє багаття, спів, зустріч сонця, купання в гірських озерах й багато, багато розмов. Обирати цікаві теми, медитувати, створювати атмосферу.

В ідеалі, не обмежуватись Карпатами.

Ця мрія зі мною віддавна. Чим більше про неї думаю, тим чіткіше усвідомлюю, що нікуди від неї не дінуся. Чекаємо на можливість і як тільки – так зразу😌

Чому у дітей не виникає проблем з розумінням своїх мрій та бажань?

…а от у багатьох дорослих – такі труднощі присутні.

Друзі! Вирішив провести практичне заняття, на якому попрацюємо над питанням: «Чого я бляха насправді хочу?!». У кого труднощі з розумінням себе, своїх мрій, цілей, бажань – велкам, це абсолютно безкоштовно!

Буде мінімум теорії для вступу і далі практичні вправи.

Цей четвер, 21 листопада, 19:00.

Запис – буде! (якщо не забуду)

Заповніть форму на 2 питання і я запрошу вас на зустріч: https://forms.gle/vWzKJWauDTWC6Tpw5

Токсичні стосунки схожі на американські гірки: спершу знайомий підйом вгору, а далі болючий політ з емоційної гірки вниз.

І так: знову, знову й знову.

Людина обирає залишатися в цих стосунках через страх. Лякаюча невідомість змушує проживати гірку звичність.

Це не любов, це наркотична залежність.

Людина вгамовує тривогу перед самотністю – дозою,
яка руйнує її особистість.

Перший крок до звільнення – визнати, що стосунки себе вичерпали. Альтернатива – пристебнути ремені й продовжити мандри емоційними гірками.

Вибір – діло індивідуальне.

Написав допис про внутрішній конфлікт.

Він у відкритому доступі на моєму патреоні.

Буду також вдячний за платну підписку та підтримку моєї творчості.

Приємного прочитання: https://www.patreon.com/posts/116137546

Найкраще, що може статися з людиною в казино - це перший програш.

Гроші потрібно вчитись заробляти.

Заробіток - навик.
Азартні ігри - ймовірність.

І шанси не на вашу користь.

Навіть виграш великих грошей не принесе результату.

Це не удача - швидше ведмежа послуга, що виводить гравця на слизьку стежину.

Азарт - це залежність, яка наповнює життя людини емоційними гірками.

А на довгій дистанції –
Безжально спустошує.

Казино робить легкі гроші на тих, хто вирішив заробити легкі гроші.

Друзі, цього четверга, о 19:30 проведу лекцію про психологічні захисти.

Поговоримо про альтернативну реальність, яку постійно для себе створюємо. Розберемося, як бороти самообман та покращувати якість життя.

Офлайн: Київ, вул. Кирилівська, 41 (2-й поверх, простір Drugstore). Відео, як туди потрапити, ось тут.

🎦Онлайн трансляція тут.

✍️Реєстрація на подію тут.

Всіх чекаю.

@drugstore_1

а є тут твіттерські?

фоловте, буду вдячний🙌: https://x.com/psyboni

Оце відчуття, коли тягнеш додому якісь гарячі вкусняхи, його прям ні з чим не порівняти. Не обід в кафе, навіть не доставка – особисте транспортування чогось дуже бажаного до себе на хату.

Це може бути шаурма, така щоб зі скоринкою, смачна й поживна. Хоча, шаурма трохи втрачає з теплом. Пригадую я так тягав хачапурі по-аджарськи до себе в печеру, коли на берестейській жив.

Особливо, це було кайфово взимку: під ногами хрумкотить сніг, пальці відмерзають, тримаючи мотузку, якою обвʼязана пласка коробка, у якій пітніє великий шмат гарячого тіста з сулугуні та яйцем. В кишені куртки погойдується баночка пепсі.

За делікатесом треба йти прям голодним, щоб потім кайфувати в очікуванні винагороди. («Планування свята – краще самого свята!»). Саме тому, дома поспішати теж нікуди: коли здобич в клітці, треба протерти гарнесенько стіл, вимити ретельно руки й тільки тоді приступати.

Мінуси життя на одному – самотність.

Плюси – ціле хачапурі твоє.

Поглинаєш його, як удав в «Маленькому принці» проковтнув шляпу, після чого лягаєш зірочкою на підлогу й легенько дрімаєш.

На обличчі ледь помітна посмішка.

По суті, моменти ступору, коли забуксував і не знаєш, що далі – свідчать про вихід на новий рівень у найближчий час. Глухі кути приносять напругу, біль. Вони сигналізують про неповноту наявної картини світу, або ж її хибність. Що працювало раніше – не готове везти тебе далі. На наступному рівні нова швидкість, нові труднощі. Стара карта неефективна в новій місцевості. Потрібно здобувати нову. Через випробування, через блукання, пошук знаків, спирання на внутрішній компас. Так, можна залишитись там де є, але, але хіба це не нудно? Всі хто йде – прийдуть. Опустити руки – затриматись за крок до прориву. Думати, діяти, не боятися нового. Йти.

В моєї літературної редакторки на пошті підпис: «Візьми й зроби». Настільки сильна фраза, що й годі переоцінити.

Справді, замість того, щоб говорити, відкладати, розтягувати, примірятись – треба брати й робити. Усе інше не має значення. Ти або робиш, або ходиш й усім кругом розказуєш про свій перфекціонізм.

Перед цією фразою безсилі аргументи (відмазки), перед нею тремтять дурні балачки про музу, найкращий час, потенціал тощо. Візьми бляха й зроби. Все тут. Крапка.

От немає ніяких секретів, їх просто не існує. Секрети, ключі, спеціальні техніки, допоміжні інгредієнти – придумані тими, хто не хоче брати й робити, або ж тими, хто на таких підзаробляє.

Шлях, друзі, він лише один.

Столичні друзі, наступної середи 6.11 о 19:00 відбудеться презентація моєї книги в «Сенсі» на Арсенальній.

Подробиці і реєстрація за посиланням тут. Приходьте, будемо говорити про велике☝️

Мало хто знає, але “Місто” Валерʼяна Підмогильного - це ще й про дисципліну!

Якщо без жартів, то минулого року я надихався, перечитуючи розклад Степана Радченка, зацініть:

“О 7:00 похід на річку…Вранці скупавшись, з десятої до третьої — читати; по­тім до п’ятої всякий дріб’язок — лекції в установах, міняти в бібліотеці книжки, обідати, лежати; тоді дві годи­ни — мова, англійська й французька через день, і до десятої — українська література; наприкінці погуляти десь на вулиці чи в садку, повечеряти і з одинадцятої спати до сьомої — такий був розпорядок, що він виконував, як зверхній закон, на небесних скрижалях писаний. Хвилинами, коли щось починало повставати в ньому проти такого клятого життя, він кричав на себе й лаявся останніми словами, добре знаючи, що зрадити раз є зрадити назавжди. Зате коли, погулявши ввечері й проробивши вправи за системою лікаря Анохіна, вкладався спати, по­чував надзвичайну стрункість своїх думок і ту довершену ра­дість, що про неї вчив Епікур”.

І ще:

“Тепер уже не дозволяв собі їсти, коли схочеться і що схочеться. У визначені години мусив снідати, обідати, ве­че­ряти, вживаючи їжі поживної, насамперед овочі й каші. Виходячи на вулицю, ретельно загортав шию в кашне, чого не робив і в морози. Дбайливо провітрював мешкання й зменшив порцію тютюну вдень, щоб увечері курити більше, не виходячи, проте, з тих меж, що за ними, на його думку, нікотин починає вже шкодити.”

Розповіли історію, як чувак відпрацював 8 років в ІТ компанії проджект менеджером, задовбався, звільнився і з кінцями перебрався у Португалію. Купив собі скутер – розвозив перший час піцу, відпочивав від офісної метушні, розвантажував голову. Далі зайнявся столяркою, про яку давно мріяв. Зараз має невеличку майстерню, декілька підлеглих. Двері типу роблять: стругають там, шліфують, запах лаку і оце от усе. Ну чим не рольова модель?

Для чого люди сперечаються в інтернеті?

Чи бувало хоча б раз таке, щоб вам вдалося когось переконати під час суперечки?

«Але ж він несе повну тупість!».

А чи не тупо намагатися переконати незнайому вам людину в інтернеті, враховуючи, що шанс успіху близький до нуля? Та і не тільки в інтернеті. Суперечка це не дискусія, в ній нема простору для пошуку істини. Це радше поєдинок по знищенню точки зору опонента.

Неприємна істина, але від суперечки не може втриматися той, в кого є сильно просівша сфера життя: стосунки, робота, здоровʼя, самореалізація тощо. Будь-яким способом потрібно відчути свою правоту, вищість, хоча б десь, бодай в коментах під тіктоком.

Уявіть щасливу людину, яка среться з кимось в коментарях. (І я не можу).

Зрештою, якщо свербить вступити в суперечку, памʼятайте: «Не сперечайся з дурнем, бо опустишся на його рівень, де він задавить тебе досвідом».

Батько Арнольда Шварценеггера змушував малого Арні і його старшого брата, після перегляду кіно, писати про те, що вони зрозуміли, що дізналися нового. Те саме робив тато Сирени та Вінус Вільямс. 

Ось вам простий і дієвий спосіб формувати власну думку, розвивати мислення, краще пізнавати свої смаки: “Що мені подобається, а що ні?”. Особливо корисною буде вправа для людей, які часто сумніваються у власному виборі і їм необхідно запитувати сторонню думку. 

Прочитали книгу, переглянули кіно, сходили на виставу (це ж можна застосовувати до покупок, їжі, подорожей тощо) - зафіксуйте свої враження, ні з ким не радячись: що сподобалось, що не сподобалось, що нового дізналися. Саме так формується власне бачення, суб’єктивний смак, впевненість у поглядах. 

Таким чином, чуттєва сфера стає гарно проаргументованою, у вас меншає сумнівів і збільшується розуміння себе.

Зрештою, аби зменшити життєві страждання, потрібно прийняти той факт, що вони являються такою ж частиною життя, як усе інше. Без страждань ми б не знали, що таке насолода, без печалі не було б радості, а не знай ми, що таке темрява - звідки узагалі взялося б світло? 

Допоки прийматимуться приречені на невдачу спроби уникнути болю, допоки будуть намагання досягти постійного, перманентного стану щастя - доти страждання відчуватимуться особливо гостро. По суті, такі спроби приносять додаткові невдачі й, як наслідок, розчарування. Хто хоче вивчити іноземну мову, освоїти нову професію, опанувати специфічну навичку, не докладаючи зусиль - окрім неминучих зусиль, отримає ще й корито розбитих ілюзій. 

Прийняти біль - це сказати “Так” життю, у всій його повноті. Це зустрічати проблеми, як уроки, котрі надіслані для того, щоб ми чомусь навчилися. Це з радістю дякувати людям, стосунки з якими закінчилися, за неоціненний досвід. Це не вигадувати альтернативну реальність, радше навпаки - сприймати її об'єктивно, без власних маркувань, упереджень, фільтрів. Так чи інак, а дійсність не знає таких понять, як “добре”, чи “погано” - їх надають їй люди, в кожен окремий момент часу. 

Подивіться на життя у ретроспективі, згадайте ключові моменти, коли картину вашого уявлення про світ було розбито. Спершу це біль, а далі - мудрість, рух уперед. Хіба можемо ми чомусь навчитися, не зіштовхуючись з тим, що допікає, не дає спокою, свербить, коле, без кінця нагадує про себе?

Крізь терни до зірок. 

Якщо зараз вам болить - запитайте у себе: “Для чого мені ця ситуація?”, подякуйте за урок і починайте зростати.