Тож я дочитала останню частину циклу про нашіптувача, але замість того, щоб вкотре хвалити книгу, хочу поговорити про феномен Каррізі в цілому і про те, чому його книги — це значно більше ніж просто трилери, і мало що може стати із ними в один ряд.
🩸 В основі «Гри в нашіптувача», як і в основі інших частин циклу, гротескні, шокуючі, невимовні, майже мистецькі злочини, жахливі у своїй жорстокості, винахідливості і масштабності.
Автор досліджує саму природу зла, межі правосуддя і крихкість людської психіки, дуже часто зазираючи далеко за межу і кидаючи виклик традиційній моралі. І хоч вір бере за основу деякі справжні злочини, реальність, яку він пише, ніби розширена, а руйнівні ефекти неосяжні.
Це не книги зі стандартним шаблоном «злочин-покарання», це скоріше про пошук витоків зла і спробу зрозуміти, що до цього призвело, постійно повертаючись до думки, що зло притаманне людській природі і неуникне. І навіть коли справа має умовно позитивний результат, важко сказати, що фінал щасливий чи навіть справедливий — що дуже корелює з реальним життям.
🌹 Він балансує між відверто-графичними і шокуючими описами невимовної жорстокості і завуальованими натяками, які навіть за браком чітко окреслених деталей створюють неймовірно чітку і деталізовану картинку.
Він може влучно пояснити, що являє з себе персонаж, не сказавши ні слова ані про його зовнішність, ані про характер, і змалювати образ гротескного монстра, не згадавши нічого про його злочинні діяння — але ви точно знатимите, що саме і як він скоїв.
💀 Його світ — темна безодня, основою якої є неуникність і тяглість зла.
Він майстерний маніпулятор: в його книжках треба одночасно з надзвичайною пильністю стежити за кожною дрібницею, але й не довіряти абсолютно нічому з написаного.
Книги Каррізі складно назвати реалістичними, бо зло тут гротескно всеохоплююче та ледь не всесильне, стихійне і масштабне, таке, що не піддається логіці реалізму і має необмежені можливості. Втім, технічно сетинг реалістичний, але у надміру похмурій атмосфері і без шансу на перемогу добра.
Після книг Каррізі, мені деякий час важко читати інші трилери, бо на його фоні все виглядає пласким, поверхневим і примітивним.
І відійти від нього важко, бо його темна філософія ніби щось пробирається під шкіру і лишає важкий відбиток.
Але це точно не ті книги, що прочитав для кількості і забув — вони феноменальні, унікальні і еталонні у своєму жанрі.
📖 «Гра в нашіптувача»
✍️ Донато Каррізі
Видавництво КСД