Буквально ж я. Люди дуже дивуються, коли на питання "Над якою книгою ти ридав найбільше?" я згадую "Падіння Константинополя" Стівена Рансімена.
Tregubov's Purrple Chamber Telegram 帖子
Tregubov's Purrple Chamber 在 Telegram 上分享的最新内容
Друзі. Дуже коротко. Ділитися впізнаваним зображенням загиблого українського бійця, особливо пошматованого, можно тільки з дозволу його родичів. Якщо ви їх не знаєте і його не маєте - це злочин водночас проти закону, моралі та здорового глузду. Навіть якщо "а от інші вже".
У наших вузів є проблема. Вона, втім, є і в наших шкіл, але в іншому форматі.
Наші навчальні заклади дуже часто стають місцями, де невдахи тамують власні комплекси, знущаючись з тих, хто від них залежить.
Соціальні. Поведінкові. Сексуальні.
Випадки, коли в наших вузах працюють люди, які є справді успішними як науковці чи практики, не такі й часті. Набагато частіше там тусять люди, які не мають статусу поза власно викладацькою сферою. Помножте на невелику зарплатню (при великих можливостях для корупції) - і матимемо добре сформований гадюшник, де знущання зі студентів є єдиним способом відчути власну вищість та значущість. Якщо викладач добре себе поставив в цьому гадюшнику, він не відповідає ні за що, поки зовсім сильно не погорить.
Як наслідок, під час мого першого навчання в київському Інституті журналістики до кількох викладачів хотілося запросити психіатра з санітарами, до кількох - ще не існуюче тоді НАБУ, а ще до кількох нарколога. Під час другого навчання на філософському в Чернівецькому універі такий, на щастя, був лише один, і проблеми там скоріш носили віковий характер. На нещастя, він таки став причиною, з якої я не отримав червоного диплому при середньому балі 4,9.
Оця влада і безвідповідальність, оце існування в якості закритої касти - ключове, що дозволяє все лайно в наших універах. І лапання студенток (та й студентів), і “поляни” з древлянами, і знущання, і хабарі, і просто суто побутове хамство, і “нарізання” в програми десятків непотрібних предметів замість трьох потрібних, бо ж Василь Серафімович хоче викладати авторську дисципліну історії феноменології керамічного виробництва на Чернигівщині в контексті ноосферного осягнення українського топосу.
І щоб це побороти - треба просто вскрити цю систему повністю.
P.S. Час від часу нагадую, що найчеснішою освітою в моєму житті була богословська. Просто тому, що вона корпоративна, і там викладач відчуває не тільки етичну, а й дуже практичну відповідальність за результат.
Наші навчальні заклади дуже часто стають місцями, де невдахи тамують власні комплекси, знущаючись з тих, хто від них залежить.
Соціальні. Поведінкові. Сексуальні.
Випадки, коли в наших вузах працюють люди, які є справді успішними як науковці чи практики, не такі й часті. Набагато частіше там тусять люди, які не мають статусу поза власно викладацькою сферою. Помножте на невелику зарплатню (при великих можливостях для корупції) - і матимемо добре сформований гадюшник, де знущання зі студентів є єдиним способом відчути власну вищість та значущість. Якщо викладач добре себе поставив в цьому гадюшнику, він не відповідає ні за що, поки зовсім сильно не погорить.
Як наслідок, під час мого першого навчання в київському Інституті журналістики до кількох викладачів хотілося запросити психіатра з санітарами, до кількох - ще не існуюче тоді НАБУ, а ще до кількох нарколога. Під час другого навчання на філософському в Чернівецькому універі такий, на щастя, був лише один, і проблеми там скоріш носили віковий характер. На нещастя, він таки став причиною, з якої я не отримав червоного диплому при середньому балі 4,9.
Оця влада і безвідповідальність, оце існування в якості закритої касти - ключове, що дозволяє все лайно в наших універах. І лапання студенток (та й студентів), і “поляни” з древлянами, і знущання, і хабарі, і просто суто побутове хамство, і “нарізання” в програми десятків непотрібних предметів замість трьох потрібних, бо ж Василь Серафімович хоче викладати авторську дисципліну історії феноменології керамічного виробництва на Чернигівщині в контексті ноосферного осягнення українського топосу.
І щоб це побороти - треба просто вскрити цю систему повністю.
P.S. Час від часу нагадую, що найчеснішою освітою в моєму житті була богословська. Просто тому, що вона корпоративна, і там викладач відчуває не тільки етичну, а й дуже практичну відповідальність за результат.
Зараз всі кажуть, що в нас війна дронів. І багато хто купляє саме дрони для військових: і АОЗ, і самі частини, і волонтери і військові особисто собі купляють дрони.
Але для виконання бойових завдань потрібні не тільки дрони, а ще купа додаткового обладнання.
От саме на таке додаткове обладнання для дроноводів ми і збираємо 210 000 грн. для підрозділа Лють.
На що саме:
1. Пульт керування - RadioMaster Boxer ExpressLRS - 7 014 грн;
2. Fpv окуляри - Caddx Walksnail Avatar HD Goggles X - 23 930 грн.;3. Зарядний пристрій на акумулятори - ToolkitRC M6D 1-6S для FPV - 2 249 грн.;
4. Цифрова система відео для fpv дронів Walksnail у кількості 10 шт - 62 500 грн.;
5. Наземна станція керування на цифровій системі Walksnail - 114 000 грн.
Пульт керування, fpv-окуляри, зарядний пристрій на акуми, цифрова система відео walksnail (10 шт), наземка walksnail
🎯 Ціль: 210 000 ₴
🔗Посилання на банку
https://send.monobank.ua/jar/2CV2KL2qr2
💳Номер картки банки
4441 1111 2974 0340
Але для виконання бойових завдань потрібні не тільки дрони, а ще купа додаткового обладнання.
От саме на таке додаткове обладнання для дроноводів ми і збираємо 210 000 грн. для підрозділа Лють.
На що саме:
1. Пульт керування - RadioMaster Boxer ExpressLRS - 7 014 грн;
2. Fpv окуляри - Caddx Walksnail Avatar HD Goggles X - 23 930 грн.;3. Зарядний пристрій на акумулятори - ToolkitRC M6D 1-6S для FPV - 2 249 грн.;
4. Цифрова система відео для fpv дронів Walksnail у кількості 10 шт - 62 500 грн.;
5. Наземна станція керування на цифровій системі Walksnail - 114 000 грн.
Пульт керування, fpv-окуляри, зарядний пристрій на акуми, цифрова система відео walksnail (10 шт), наземка walksnail
🎯 Ціль: 210 000 ₴
🔗Посилання на банку
https://send.monobank.ua/jar/2CV2KL2qr2
💳Номер картки банки
4441 1111 2974 0340
Сказав тоді, ще раз скажу.
Ніхто не знає, як поведе себе, якщо його виведуть та скажуть, що це його останні хвилини. Хіба що людина, в якої це, як в тому мемі, не в перший раз. Та й то не факт, бо може бути вже в іншому стані.
Кожна людина, що намагається повчати щодо такої ситуації - трепло, не варте уваги.
Ніхто не знає, як поведе себе, якщо його виведуть та скажуть, що це його останні хвилини. Хіба що людина, в якої це, як в тому мемі, не в перший раз. Та й то не факт, бо може бути вже в іншому стані.
Кожна людина, що намагається повчати щодо такої ситуації - трепло, не варте уваги.
Маємо чудовий життєвий приклад того, що причеплення до партійного паротягу навіть однієї лівої людини може дуже довго вилазити боком.
Так, навіть у випадку мажоритарки. Особливо у випадку мажоритарки.
Так, навіть у випадку мажоритарки. Особливо у випадку мажоритарки.
Був час, коли мені хотілося взяти усіх людей, які мені розповідали про "нормальну Таню Монтян", і прям щодня отак писком - нормальна? Нормальна? Просто трішки екзальтована? Нормальна?
А в ці дні я урочисто передаю великий привіт усім фанатам Арестовича.
А в ці дні я урочисто передаю великий привіт усім фанатам Арестовича.
Окей, зараз буде довгочит про ШІ та його продукти.
Ні, я не спеціаліст зі ШІ. Ні, я не художник (хоча як текстовик, знаходжусь з того ж боку “загрожених”). Зате я трішки вчив філософію свідомості.
Є такий відомий мисленевий експеримент, як “китайська кімната”.
Припустимо, дядька, що не знає китайської мови, посадили в кімнату і дали йому багатотомну інструкцію. Час від часу під двері кімнати підсовують записки китайською. Він користується інструкцією та, згідно алгоритму “отримав таке - пиши таке” пише відповідь та підсовує під двері.
Виникає феномен: дядько спілкується з кимось китайською, але китайської не знає, і навіть не має уявлення, про що там діалог. Зате для його респондента діалог виглядає змістовним. Питання: чи відбувається справжній діалог, чи його симуляція? Чи розуміє система “людина-кімната” китайську мову, чи лише удає?
Багато філософів тут списи поламало. На щастя, відповідь на це питання нам зараз не потрібна. Бо для кінцевого споживача результат, який є машина, є відповіддю китайською мовою. Можна сперечатися з тим, чи розмовляє кімната. Не можна сперечатися з тим, що споживач розмовляє з нею. І в цьому діалозі отримує змістовні відповіді.
Отже, в його суб’єктивній реальності цей діалог рівноцінний діалогу з носієм китайської мови. Можливо, в ньому він знайде потрібні йому відповіді. Можливо, навіть кращі за ті, що розповів би справжній китаєць. Не всі китайці однаково корисні.
Є прибічники теорій свідомості, які стверджують, що апарат, здатний повністю відтворити людину в усіх її взаємодіях, рівний людині в тому числі й в правах. Я так не вважаю жодним чином, я ще той біошовініст. Але не можна заперечувати, що апарат, що не має самосвідомості, може створювати той самий кінцевий продукт, що й жива людина з нею.
Ну може. Ми це вже бачимо. Так, щодо тих же графічних нейронок є аргументи, що вони просто “акумулюють зразки” - але людський мозок теж акумулює та обробляє само емпіричний досвід, просто інакше, через більш багатошарові узагальнення. Ваші знання про перспективу та теорію кольору, чи про стилістику тексту - це теж набуті знання. В ваших текстах та малюнках тисячі елементів, які ви в когось вкрали, причому скоріш за все несвідомо. Просто побачивши картину чи прочитавши текст, просто додавши в пам'ять "отак робити треба". До речі, це часто видно по ваших малюнках та текстах. Так, ви пропустили через себе, через емоційну складову. Але навчити машину відтворювати емоції - попри поширений стереотип, не дуже й складно. Відчувати нє. А відтворювати - тю.
Тому мають певну рацію ті, хто говорить, що бездушна машина не творить мистецтво. Але вона створює мистецький продукт, який, в свою чергу, може стати для когось нічим не гіршим за творення рук людських. Бо так, вже невдовзі робот зможе написати симфонію. І якщо ви не зможете відрізнити цю симфонію від написаної людиною, як ви зможете чесно сказати, яка з них краща чи більш якісна?
Отакий китайський феномен.
Ні, я не спеціаліст зі ШІ. Ні, я не художник (хоча як текстовик, знаходжусь з того ж боку “загрожених”). Зате я трішки вчив філософію свідомості.
Є такий відомий мисленевий експеримент, як “китайська кімната”.
Припустимо, дядька, що не знає китайської мови, посадили в кімнату і дали йому багатотомну інструкцію. Час від часу під двері кімнати підсовують записки китайською. Він користується інструкцією та, згідно алгоритму “отримав таке - пиши таке” пише відповідь та підсовує під двері.
Виникає феномен: дядько спілкується з кимось китайською, але китайської не знає, і навіть не має уявлення, про що там діалог. Зате для його респондента діалог виглядає змістовним. Питання: чи відбувається справжній діалог, чи його симуляція? Чи розуміє система “людина-кімната” китайську мову, чи лише удає?
Багато філософів тут списи поламало. На щастя, відповідь на це питання нам зараз не потрібна. Бо для кінцевого споживача результат, який є машина, є відповіддю китайською мовою. Можна сперечатися з тим, чи розмовляє кімната. Не можна сперечатися з тим, що споживач розмовляє з нею. І в цьому діалозі отримує змістовні відповіді.
Отже, в його суб’єктивній реальності цей діалог рівноцінний діалогу з носієм китайської мови. Можливо, в ньому він знайде потрібні йому відповіді. Можливо, навіть кращі за ті, що розповів би справжній китаєць. Не всі китайці однаково корисні.
Є прибічники теорій свідомості, які стверджують, що апарат, здатний повністю відтворити людину в усіх її взаємодіях, рівний людині в тому числі й в правах. Я так не вважаю жодним чином, я ще той біошовініст. Але не можна заперечувати, що апарат, що не має самосвідомості, може створювати той самий кінцевий продукт, що й жива людина з нею.
Ну може. Ми це вже бачимо. Так, щодо тих же графічних нейронок є аргументи, що вони просто “акумулюють зразки” - але людський мозок теж акумулює та обробляє само емпіричний досвід, просто інакше, через більш багатошарові узагальнення. Ваші знання про перспективу та теорію кольору, чи про стилістику тексту - це теж набуті знання. В ваших текстах та малюнках тисячі елементів, які ви в когось вкрали, причому скоріш за все несвідомо. Просто побачивши картину чи прочитавши текст, просто додавши в пам'ять "отак робити треба". До речі, це часто видно по ваших малюнках та текстах. Так, ви пропустили через себе, через емоційну складову. Але навчити машину відтворювати емоції - попри поширений стереотип, не дуже й складно. Відчувати нє. А відтворювати - тю.
Тому мають певну рацію ті, хто говорить, що бездушна машина не творить мистецтво. Але вона створює мистецький продукт, який, в свою чергу, може стати для когось нічим не гіршим за творення рук людських. Бо так, вже невдовзі робот зможе написати симфонію. І якщо ви не зможете відрізнити цю симфонію від написаної людиною, як ви зможете чесно сказати, яка з них краща чи більш якісна?
Отакий китайський феномен.
