Дорогі друзі!
❗️ Сьогодні хочу підняти одну важливу тему, яка потребує нашої уваги і сердець. Війна, що триває на нашій землі, не лише на сторінках книг чи в історії — вона відбувається зараз, у цей момент. Війна довга, виснажлива, справжня. І кожен з нас повинен пам’ятати, що ми досі живі завдяки неймовірній жертві тих, хто на передовій — наших захисників і захисниць.
Ці люди різного віку, статусу, вони добровольці чи мобілізовані, але об’єднані однією метою — захищати нашу Батьківщину. І серед них немає “головних” чи “другорядних”. Кожен із них несе на своїх плечах вагу нашого майбутнього.
Але, на жаль, є частина суспільства, яка або не розуміє, або перестала розуміти, через що проходять наші воїни. Я починаю чути осуд і критику на їхню адресу. І тут, друзі, нам потрібно бути дуже обережними.
Пам’ятайте: воїн — це також людина. Людина, яка бачить смерть і жах щодня. Вони живуть серед крові, страху і постійної небезпеки. В таких умовах не кожен з нас залишився б самим собою. Ми не маємо права судити їх за ті риси, які, можливо, відрізняються від звичного для цивільних світу.
Наше завдання — не осуд, а підтримка. Ми не були там, де вони. Ми не бачили те, що бачили вони. Ми не носимо їхні рани, не знаємо їхніх втрат. Тому замість критики, давайте виховувати в собі вдячність. Вдячність хоча б за те, що завдяки їм ми можемо жити своїм життям.
Не вказуйте на їхні недоліки, не шукайте помилок. Замість цього дайте їм те, чого вони потребують найбільше — ваше тепло, підтримку і молитву. Допоможіть їм знову побачити світ не лише очима воїна, але й людини, яка має право на любов, мир і спокій.
Підтримаймо їх, адже це найменше, що ми можемо зробити, але це може стати для них найважливішим.
На фото — приклад того, як можна змінити ставлення до воїнів, зберігши для них любов і вдячність, які їм так потрібні.
Будьмо разом із тими, хто тримає для нас мирне небо.