У всього свій час і місце. Якщо щось здається дивним – ймовірно, час ще не настав.
Ні, я не залив сливу і не валяюсь під найближчим парканом. Це потім. Просто вирішив похвалити ЗМІ, якому присвятив роки свого життя.
Ще купу нервів присвятив, але це не буду описувати.
Звісно, я говорю про проект «Петро і Мазепа». Або P&M. Він же ПМ, він же ПіМ. Це те місце, куди я у 2016 році прийшов у костюмчику зі своєї попередньої роботи.
Типу вирвався на нову сторінку життя. Поки не зламався спідометр.
Побачив главрєда в якомусь розтягнутому светрі. Той голосно лаявся і вже за хвилину сипав жартами. Ще там було двоє новинних редакторів (я типу третій) і цікаве майбутнє.
Звісно, усе стає зрозумілим із часом. Гострі кути згладжуються.
А минуле романтизується.
Наприклад, колись у мене безжально стріляли цигарки сусіди по офісу. Минуть роки, і їх комбат запропонує Санду ввести війська в Придністров’я. Що найкрутіше – це був не жарт.
Ще до них ходив один пацан, богєма. Одного разу завітав, а у мене зуб болить, тому зиркаю з ненавистю на всі боки.
Ото в чувака спогади, мабуть. Ну що ж поробиш.
Минуть роки, і він отримає премію Сахарова. Нагорода, звісно, для всього народу. Але ж не весь народ на церемонію піде? А цей дядько відзначився. До речі, Ярославе, краватка була не дуже! Жартую, все норм.
Ще одному автору я зі своєї картки гонорар кидав, бо каса лажанула. А зараз він для Jamestown Foundation пише.
Не «Петро і Мазепа», звісно, але теж піде.
Так почалась пригода, назву якій придумаю потім. Бо вона досі не закінчилася.
Хотів написати, що «Петро і Мазепа» завжди вловлює тренди. Ще до того, як вони стають трендами. Нюх, чи що. Там новина, тут дві, тут інсайд – і поїхали. У такому режимі редакція працює постійно.
Навіть коли писати нічого, дивись уважніше. І щось намалюється.
А десь за рік про це напише решта.
Наприклад, у 2020-2021 роках ми були у звичному режимі. Виграли свій перший суд. Багато аналітики, статті мали сенс – теми були одні й ті ж, не як зараз.
І тут P&M починає критикувати Китай. Просто так. Здавалося б, на рівному місці.
Свої тексти, підняли історію. І переклади, купа перекладів із Заходу – бо там вчасно помітили цю гидоту. Щоправда, лише меншість, тобто інтелігенція. Така ж, як ми. Тоді мало хто це зрозумів і тут.
Але ми далі пиляли скелю лобзиком. Результат? Тепер зрозуміло, навіщо це.
Адже Китай – ще одна Росія.
Це й досі не всі усвідомили. Та питань поменшало, що вже тішить і навіть натякає на прогрес.
Цього року редакція раптом зацікавилась Південною Кореєю. Бійцями КНДР у Росії ще й не пахло, тож вибір здавався дивним. Проте тренд з’явився. І швидко.
Південна Корея з тих пір домовилась про завод бронетехніки в Румунії.
Ще нарішала аналогічний завод у Польщі, але під ракети для РСЗВ. Ах так, і з вдалим розширенням під артилерійські снаряди.
І вперше надала нам фінансову допомогу, за що окрема подяка.
Країна на іншому кінці світу. Та виявилася ближчою, ніж багато хто з сусідів. Хто це першим викупив? Правильно.
Можна було писати хайпові новини. Ті, що ви й так всюди побачите. «Гринкевич і Брунькевич обікрали ДП Укрспецхабар». І так далі. Але, коли такі новини пишуть усі – виграє той, у кого більше людей у редакції. Це не про P&M.
Тож він шукає те, чого решта ще не бачить. І з цього живе.
Коротше, якщо «Петро і Мазепа» пише дивні тексти, а тема незрозуміла – не біжіть закривати вкладку. Швидше за все, ви це згадаєте. З запізненням.
Бо рівні пацани та чіткі леді їх згадали вчасно.
Багато авторів «Петра і Мазепи» зараз в армії. Деякі, на жаль, загинули. Однак проект живий, хоч і перейшов переважно на новини. Мабуть, такий час.
Та й де тут розписувати політику, коли Курахове важливіше за Рим і Париж.
Потім будуть і статті. Бо буде сам ПіМ.
Я не знаю, як проект пережив 2019 рік. Поняття не маю, як він не розвалився під час пандемії, коли багато крутих команд закривались. Не знаю, як він встояв у 2022-му. Тепер бачу, що розуміти і не треба.
Треба лише читати, шукати і багато думати. Так краще.
Інакше подумають за вас.
@maxgadyukin