"Коли повномасштабна почалась - ми збиралися на полігон, але за кілька днів уже вискочили на оборону Києва з боку Броварів. Я тоді був командиром взводу, а роту очолив уже на Донеччині у 23-му.
Під Києвом більш-менш напрямок спокійний мали. Тільки люди дивувалися, що ми у них на городах капоніри копаємо.
Після оборони столиці переслідували противника. Доби не вистачало, щоб наздогнати. Марші були на техніці до ста кілометрів. В Сумську зайшли, там побули, у Харківську зайшли, а звідти вже на Донбас.
Під Лисичанськом жорсткі були бої, все відбувалося дуже швидко. Прилетів осколок, я перетягнув і своїм ходом вибрався звідти. Руку склали, добре, поставили 23 саморізи. Відновлювався 5 місяців, чекав, щоб кості зрослися. І повернувся вже на Вугледар.
На Вугледарі злагодження пройшло нормально. Нас намагалися із флангів вибити. Один взвод постійно був у резерві, два на передньому краї. Рота рексів була. Вони одне одного розуміли. І потім понеслось. Перемістили на Солодке. Довго ми там були, трощили противника не один місяць. Перемістились на Констаху.
В Констасі найбільший штурм був - 40 з чимось одиниць, сім хвиль штурму. По правому флангу я стояв, зліва 79-тка. Відбиваємо все, мені боєць кричить: командир, вони вже дістали, скажи їм, що харош на сьогодні. Одна колона їде, друга, потім багі якесь. Добу, другу, я розумію, що треба підвезти бк, а фпв не дають туди заїхати. Шість днів таких. Але у мене за цей час жодного трьохсотого не було, тільки контузії.
Останні вісім місяців було пекло. Ні заїхати, ні виїхати. Всі ходи сполучення, вся логістика мінується, водії трусяться, заїжджають з пробитими, на дисках.
Треба, щоб нові зараз слухали й намотували все на вус. Якщо вони щось чули, то я бачив це. Я це говорю не з розповідей. Бо післязавтра я їм там в окопі не допоможу, а зараз можу навчити.
Ото добре було солдатом - викопав собі вогневу, добу відстояв, пішов, відпочиваєш. А тут доводиться і мамою, і папою бути. Як-не-як, відповідаєш за кожну дію: чи їсть, чи п’є, чи переться, чи копається.
Уже пора і на пенсію, морально важкувато. Думаєш, як то сім’я жде вісім років. Поставить себе на місце жінки, чи чекав би я її стільки. Але розуміє, завдяки їй і тримаюсь тут."
(с) "Адвокат"
💀72-га Окрема механізована бригада ім. Чорних Запорожців.