Klavdia Petrivna – Їде дах (2024) #першепрослуховування
Ну шо, найбільш медійна артистка останніх двох років, що поки навіть не задеанонилася, випустила дебютний альбом. Для олдів слово "альбом" тут буде звучати іронічно – це 8 пісень, не довших за 3:00. Тож весь "повноформат" це 21 хв. Але загалом, зараз дуже багато хто так робить, тож не бачу сенсу до цього сильно придовбуватися.
Альбом, на відміну від попереднього альбому (а він був, хоча його намагаються стерти з пам'яті, бо там все писалося в гараж бенді) та синглів записаний по-максимуму живими інструментами. Мій колега Влад Лагода каже, шо ніфіга там робота 20 людей не відчувається. Я не погоджуся, тут дійсно БАГАТО деталей, які, утім, заховані в глибині пісень.
Найбільша проблема — Клавдія використовує одну й ту ж вокальну формулу. Спочатку вгору, потім вниз. Просто десь це коротша фраза, десь — довша. Тому на фоні всього матеріалу пісня з Машею Кондратенко звучить напрочуд свіжо, бо у Маші все ж інша вокальна манера. Це все нашаровується на велику любов авторів до прямого біта через що складається враження, що слухаєш одну довгу пісню. Погано? Погано. Чи це може заважати? Латексфауні це закидують всі роки і нічо, норм у них все рухається.
Далі треба відштовхуватися від цілей самої артистки, які вона описує в пресрелізі й описах до альбому. Ці 8 пісень готувалися, щоб наповнити вже анонсований подвійний виступ у Палаці Спорту. Схоже, цю функцію альбом виконає. Я легко уявляю кожну з цих пісень наживо, ще й в розтягнутому вигляді (ну не буде ж концерт у Палаці Спорту тривати 40 хв.?) і з простором для музикантів, щоб у самої солістки був час перепочити.
Тут є й цікаві наскрізні ідеї — зокрема дух цирку, який пронизує ледь не кожний трек то тут, то там, зазвичай завдяки піаніно.
Якщо ж абстрагуватися від одноманітності й того, що Клавдії Петрівни стало банально забагато в медійному просторі, то ця музика вигідно вирізняється на фоні української естради останніх років 10. У той час як шансон окуповували відверто вторинним продуктом артисти на кшталт Олега Винника й Ірини Федишин, неошансон залишався в російськомовній площині, де зараз намагаються робити революцію Міша Крупін та Ницо Потворно, у ніші попшансону, власне, нікого й не було. Тобто не було артиста, який би заходив старшій ЦА, але й не викликав лютий крінж у молоді. Клавдії це вдалося і вона цю лінію тягне.
Я все ще вважаю, що перші демки були близькими до геніального. Але артистка вибрала інший, набагато амбітніший шлях. "Їде дах" — хороший фундамент для того щоб виходити на велику сцену. Утриматися на ній буде важче, ніж вдалося на неї застрибнути. Проте у Клавдії Петрівни ще всі дороги відкриті.
7.5/10
У плейлист: Зозуля, Їде дах, Пам'ятай - Техно
