Історія України 🇺🇦 ЗСУ ❤️

📝🔱Про вивішування 3-го і 4-го Універсалів УЦР в усіх державних і громадських установах та перекладання всіх написів і вивісок українською мовою. З обіжника Міністерства внутрішніх справ УНР всім губернським і повітовим комісарам. 14 лютого 1918 р.

🌐 Історія України🔱
✅ Підпишись, пізнавай, поширюй!

🗺14 лютого 2014 року в межах відзначення на Майдані Дня святого Валентина відбулася акція "Лист подяки майданівцю". Активістам роздавали одержані з усієї країни листи зі словами підтримки, вдячності та любові.

Громадський сектор Євромайдану презентував революційні «валентинки», якими майданівці вітали одне одного.

🌐 Історія України🔱
✅ Підпишись, пізнавай, поширюй!

🗺👩👨Дітлахи з Полтавщини на почтаку 20 ст.

🌐 Історія України🔱
✅ Підпишись, пізнавай, поширюй!

🇺🇦13 лютого 1940 року народився Віктор Кукса — дисидент, учасник українського національно-визвольного руху. Разом із Г. Москаленком вночі 1 травня 1966 року встановив на даху Київського інституту народного господарства український національний прапор.

Синьо-жовтий прапор був пошитий з двох жіночих шарфів. З грошей УНР скопіювали націон.герб, вирізали його з чорної матерії і нашили на прапор. Друкованими літерами чорнилом на прапорі було дописано: 💬«Ще не вмерла Україна, Ще її не вбито. ДПУ».

Москаленко стояв на сторожі з самопалом, Кукса виліз на дах, зрізав кухонним ножем червоний прапор і натомість прив'язав синьо-жовтий. Кукса був засуджений за "проведення антирадянської агітації і пропаганди та носіння холодної зброї" до 2 років ув'язнення.

🌐 Історія України🔱
✅ Підпишись, пізнавай, поширюй!

📰🔱 Агітаційна листівка Центрального проводу Української Народної Ради із закликом взяти участь у виборах до першого Українського сойму Карпатської України. Хуст, 12 лютого 1939 р.

🌐 Історія України🔱
✅ Підпишись, пізнавай, поширюй!

❤️‍🩹🔱Витяг з протоколу засідання Малої Ради Української Центральної Ради про затвердження державного герба Української Народної Республіки. 12 лютого 1918 р.

🌐 Історія України🔱
✅ Підпишись, пізнавай, поширюй!

🇺🇦12 лютого 1918 року у Коростені відбулося засідання Малої Ради (органу Центральної Ради, що діяв між сесіями), на якому був офіційно затверджений Герб Української Народної Республіки. Ним став Тризуб.

На початку лютого 1918 року Центральна Рада під тиском більшовиків була змушена залишити Київ і перебратися спочатку до Житомира, звідти – до Сарн і нарешті – до Коростеня. Саме в цьому містечку на Житомирщині у штабному вагоні 12 лютого (25-го за новим стилем) відбулося засідання Малої Ради (органу Центральної Ради, що діяв між сесіями), на якому був офіційно затверджений Герб Української Народної Республіки.

За основу Герба взяли тризуб, родовий знак князівської київської династії, що карбувався на монетах князя Володимира та інших руських князів. Голосували спішно, бо тривала війна, йшло формування армії УНР і була нагальна потреба в розпізнавальних знаках для бійців. Також усі розуміли, що нова держава потребує власної символіки, офіційного знаку на державних печатках, атрибутиці, грошових одиницях. До того ж, УНР нещодавно визнали на міжнародному рівні і потрібно було гідно презентувати себе перед іншими державами.

Тризуб був компромісним варіантом. Голова Центральної Ради Михайло Грушевський сподівався після того, як мине загострення ситуації, повернутися до дискусії, розпочатої ще в листопаді 1917 року в рамках геральдично-прапорної комісії на чолі з Дмитром Антоновичем, якими ж мають бути великий і малий герб УНР, щоб втілити ідею спадкоємності історії українських земель, минулого і сьогодення. Але недарма існує приказка, що немає нічого постійнішого за тимчасове.

🗺Так сталося, що саме знак князя Володимира, поєднавши в собі глибину традиції, лаконічність і оригінальність, пройшов випробування часом і став символом боротьби за Незалежність і Відродження України.

🌐 Історія України🔱
✅ Підпишись, пізнавай, поширюй

🗺11-12 лютого 1989 року у Києві в Республіканському Будинку кіно відбулась установча конференція, на якій було створено та прийнято статут і обрано керівні органи Товариства української мови імені Тараса Шевченка. Товариство згодом стало основою Всеукраїнського товариства «Просвіта» імені Тараса Шевченка.

Цей форум увійшов в історію як перший легальний форум незалежної громадської організації у Києві. Очолив новостворене Товариство української мови імені Тараса Шевченка поет Дмитро Павличко. Учасники цієї організації були найактивнішими у всіх загальнополітичних заходах, які передували відновленню Української держави у 1991 році.

29-30 вересня 1990 року у Києві відбулася ІІ конференція. Після внесення змін до статуту Товариство очолив народний депутат України Павло Мовчан.

12 жовтня 1991 року на ІІІ-тій позачерговій конференції Товариство української мови імені Тараса Шевченка було реорганізоване у Всеукраїнське товариство «Просвіта» імені Тараса Шевченка. Завданнями цієї організації стали: розбудова і зміцнення Української держави, утвердження української мови як державної в усіх ділянках суспільного життя, поширення знань серед населення, формування національної свідомості.

4-5 грудня 1993 року на IV з’їзді Всеукраїнського товариства «Просвіта» та ювілейному засіданні, присвяченому 125-літтю організації головою Товариства знову обрано народного депутата України Павла Мовчана.

На сьогоднішній день Товариство «Просвіта» налічує понад 500 тисяч членів та прихильників і має широку мережу осередків в усіх областях, містах, районних центрах, селах, населених пунктах України.

Просвітяни активно висвітлюють замовчувані раніше сторінки історії, працюють для відродження української національної культури через видавничу та лекційно-просвітницьку діяльність.

На світлині Острозьке об’єднання Товариства. 23.12.1990 р.

🌐 Історія України🔱
✅ Підпишись, пізнавай, поширюй!

🗺✍️11 лютого 1900 року у Харкові студенти на «Раді чотирьох» створили Революційну українську партію – першу політичну партію Наддніпрянської України.

Серед чотирьох її засновників були Дмитро Антонович (син історика Володимира Антоновича), Боніфатій Камінський, Левко Мацієвич і Михайло Русов. Поява цієї партії засвідчила перехід української інтелігенція від культурницької до політичної діяльності.

Політичною платформою РУП стала брошура адвоката Миколи Міхновського «Самостійна Україна». 100 примірників якої надрукували у Львові. ✅«Одна, єдина, нероздільна, вільна, самостійна Україна, – йшлося у «Самостійній Україні»,– від Карпатів аж по Кавказ». Це була промова Міхновського, виголошена на Шевченківському святі у Полтаві.

«У 1900 р. Русови жили в Полтаві, – писав у спогадах Дмитро Антонович, – Здійснюючи свою мрію, Михайло Русов 19 лютого за ст. ст. у Полтаві, під фірмою «Семінарської громади» та за її активною участю зорганізував вечірку – Шевченківські роковини, на яку приїхали й ми з Харкова… Вечірка, як на свій нелегальний характер, була досить велелюдна – чоловік до 60. Між господарями-семінаристами були: Симон Петлюра, Сергій Андрієвський, брати Міхновські (Володимир і Олександр) – небожі Миколи Міхновського, Олександр Русов, Кость Мацієвич, Іван Липа».

РУП мала осередки у Києві, Харкові, Полтаві, Чернігові, Лубнах. Після І з’їзду партії, що відбувся 1902 року в Києві, було утворено закордонний комітет у Львові.

Рупівці активно розповсюджували нелегальну літературу серед людей. Навіть розкладали книжечки в копиці зі збіжжям. «Як снігом було засіяно їхніми (РУП) листками Україну. – писала газета «Іскра», що була рупором російських соціал-демократів, – З вікон вагонів, пішки, на велосипедах, проїжджаючи сотні верстов на селянському возі, розвозили і розкидали насіння українські революціонери. Щось нове, незвичайне освітило давно приспану, відсунену від політичного життя країну. Селянин з великим зацікавленням взявся за кинуту йому літературу, його власною мужицькою мовою писану».

Історія України 🇺🇦 ЗСУ ❤️ pinned «🟥⚔️10 лютого 1940 року у Кракові був створений Революційний Провід ОУН. Відбувся остаточний розкол ОУН на "Бандерівців" ОУН(б) та "Мельниківців" ОУН(м). Запобігти розколу організації певний час вдавалось завдяки беззаперечному авторитету лідера ОУН Євгена…»

🇺🇦🗓10 лютого 1895 року у містечку Пула (нині Хорватія) народився Вільгельм Габсбург (Василь Вишиваний), нащадок королівської династії Габсбургів, ерцгерцог, якого вважали претендентом на гетьманську булаву, політик, дипломат, поет, полковник Легіону Українських Січових Стрільців та Армії УНР.

Разом з українськими вояками він розділив тягар боротьби за Україну. Свою поетичну збірку «Минають дні...» з 23 віршів присвятив українським січовикам: «Борцям, що впали за волю України». Він став поборником українських інтересів, за які поклав життя у Лук’янівській в’язниці.

З 12 років Вільгельм Габсбург жив у місті Живець у Західній Галичині. «Там я перший раз почув про Українців, – писав у мемуарах Василь Вишиваний, – Поляки називали їх «Русіни» і висказувалися про них, як про розбишаків, бандитів. Я свято вірив, що Українці, які так недалеко від Живця живуть, це дійсно розбишацьке племя. В 17 році життя довелося мені поїхати в гуцульські гори. Їхав через Львів і Станиславів інкогніто. Вражіння з гуцульських гір мав чудесне…В Ворохті зустрів гуцула-селянина…я замешкав у нього. Їздив скрізь, шукаючи українських розбишаків. Але надармо. Це мене розчарувало. Від тоді я зовсім змінився і до Живця вернув іншим, як виїхав».

Він закінчив військову академію і 1915-го поїхав на фронт, де командував українською сотнею. Згодом – армійською групою, до складу якої належав легіон Українських січових стрільців. Розмовляв українською, під одностроєм часто носив вишиванку, яку йому подарував один із підлеглих. За це отримав прізвисько Василь Вишиваний. «Моя сотня, зложена тільки з українців, мала національну українську свідомість, але боялася виявляти її, бо тоді кождого українця уважали політичне підозрілим. Старшини в сотні були самі німці. Страх українців перед переслідуванням доходив до того, що деякі признавалися до польської народности. За це я лаяв страшенно і казав їм, що коли я признаюся до українського народу, то і вони можуть це сміло робити. Військова і моральна вартість моєї сотні представлялася дуже добре. Я взагалі уважаю українців найкращими жовнірами. Тільки вони трохи подібні до овець: як мають провід, котрому вірять, то підуть в огонь і в воду, та й виконають навіть неможливе до виконання».

Вільгельм Габсбург, як член імператорської родини, автоматично став членом сенату. Там він познайомився з українськими парламентарями, зокрема з Євгеном Петрушевичем.

До кінця життя Василь Вишиваний вважатиме себе українцем. Після поразки Української революції він житиме у Відні. Там його 1947-го заарештує совєцька секретна служба СМЕРШ. Згодом Вільгельма Габсбурга перевели до Лук'янівської в’язниці Києва. Йому інкримінували шпигунську діяльність із західними державами, союзниками СРСР по антигітлерівській коаліції, та звинувачували в зв’язках з ОУН.

Допитували його російською, він відповідав українською. Вирок – 25 років таборів.

🕯18 серпня 1948-го Вільгельм Габсбурґ помер у в’язничній лікарні. Похований на Лук’янівському цвинтарі.

🌐 Історія України🔱
✅ Підпишись, пізнавай, поширюй!

🟥⚔️10 лютого 1940 року у Кракові був створений Революційний Провід ОУН. Відбувся остаточний розкол ОУН на "Бандерівців" ОУН(б) та "Мельниківців" ОУН(м).

Запобігти розколу організації певний час вдавалось завдяки беззаперечному авторитету лідера ОУН Євгена Коновальця. Його вбивство 23 травня 1938 року та розчленування Польщі внаслідок пакту Молотова-Ріббентропа запустило процес розколу — фігуранти Варшавського процесу, що вийшли на свободу після колапсу польської держави, відмовились визнати рішення ІІ Великого збору ОУН, який проголосив новим лідером Андрія Мельника.

ПУН, що базувався в Італії і на чолі якого перебували представники старшого покоління, викликав недовіру у західноукраїнської молоді, котра мала власне бачення стратегії відновлення української державності. Ультимативні вимоги молодих націоналістів провести кадрові ротації і скоректувати зовнішньополітичний курс ПУНу Мельником були відкинуті. В результаті 10 лютого 1940 року група активістів з числа соратників Степана Бандери, зібравшись в окупованому німцями Кракові, обрала його керівником Революційного Проводу (РП) ОУН. Серед 15 учасників цих зборів 8 осіб були засуджені на Варшавському процесі, а 4 — були людьми члена ПУНу Ріко Ярого, активного діяча ОУН і УВО, що відповідав за «німецький» напрям діяльності.

Це дало підстави Андрію Мельнику вбачати в демарші молоді як особисті мотиви помсти, так і влив німецьких спецслужб, які прагнули використати у власних цілях ОУН, радикальна позиція якої більше відповідала німецьким інтересам, ніж помірковані підходи ПУН. Але ситуація дедалі більше виходила з-під його контролю і 16 квітня створена ПУНом Окрема комісія, де більшість належала прихильникам позиції РП, виправдала Бандеру і його соратників.

Організаційне оформлення бандерівської фракції завершилося у квітні 1941 року після проведення ІІ Великого (краківського) збору ОУН, який затвердив Революційний Провід у складі Степан Бандера, Ярослав Стецько (заступник провідника), Дмитро Мирон-Орлик та Олекса Гасин і програму фракції ОУН (революційна).

Розкол організації вилився в запекле протистояння обох фракцій, що згубним чином впливало на загальну справу створення української самостійної держави. 30 червня 1941 року у Львові ОУН (б) проголосило «Акт відновлення Української держави», засуджений мельниківцями, які вважали, що ця подія мала відбутися у Києві. Через два місяці в Житомирі було вбито провідних теоретиків ОУН і членів ПУНу полковника Миколу Сціборського та сотника Омеляна Сенека. Це кинуло тінь підозри на ОУН (б) і дало німцям підстави розгорнути масштабні репресії проти бандерівців.

Міжфракційні чвари продовжилася й в еміграції вже після закінчення активної фази боротьби в Україні. Тільки через багато років по розколу вожді ОУН Мельник і Бандера стали поруч, щоб пом'янути пам'ять Євгена Коновальця перед його могилою в Роттердамі (на світлині).

🌐 Історія України🔱
✅ Підпишись, пізнавай, поширюй!

🇺🇦🗓9 лютого 1918 року у Бересті (Брест-Литовську) між Українською Народною Республікою (УНР) з одного боку та Німеччиною, Австро-Угорщиною, Туреччиною та Болгарією з іншого була підписана мирна угода.

Українську делегацію від УНР представляли прем’єр-міністр Всеволод Голубович (голова), Микола Левитський, Микола Любинський, Михайло Полоз, Олександр Севрюк. Ця делегація прибула на переговори у статусі представників самостійної держави. Німеччина домагалася визнання незалежності УНР совєцькою росією. Делегація від якої вже вела переговори у Брест-Литовську. Лев Троцький доводив, що влада в Україні належить більшовикам і у складі їхньої делегації є представники від українського совєцького Народного Секретаріату.

За умовами договору обидві сторони проголошували між собою мир. «Тому, що український народ проголосив себе незалежним і виразив бажання привернути мирний стан між Українською Народною Республікою і державами, що находяться в війні з більшовицькою росією. – йдеться у тексті договору, – Вони хотять вчинити перший крок до тривкого і для всіх сторін почесного світового миру, котрий не тільки має покласти кінець страхіттям війни, але також має вести до привернення дружніх відносин між народами на полі політичному, правному, господарському і умовому».

До складу УНР відходили Холмщина і Підляшшя, а Галичина і Буковина виділялися в окремий коронний край у складі Австро-Угорської імперії. УНР зобов’язувалася постачати Центральним державам їжу та промислову продукцію.

Натомість Німеччина примусила російську більшовицьку делегацію «визнати» незалежність УНР, підписавши 3 березня 1918-го мирний договір. Та останній договір не мав сенсу, бо 1919-го Москва, завдяки пропаганді та багнетам завоювала більшу частину України.

Щодо комплексу договорів, підписаних у Бересті існувала певна термінологічна невизначеність.

У радянській історіографії існувало чітке розмежування між "Брест-Литовською угодою" та "Брестським миром". Під "Брест-Литовською угодою" розумівся комплекс документів, підписаних між УНР та державами Четверного союзу 9 лютого (27 січня), а під "Брестським миром" - між радянською росією та тими ж таки державами Четверного союзу 3 березня.

При цьому важливим є конотації, якими наділялись обидва терміни. "Брестський мир" мав викликати позитивні емоції, адже мир – це те, чого прагнули мільйони мешканців колишньої російської імперії.

Негатив мав ініціювати термін "Брест-Литовська угода". По-перше, Брест-Литовськ – це внесення дисонансу у свідомість радянських громадян (усі знають, що Брест – це Білорусь, а тому він не може бути Литовським). Освічені громадяни знали, що це дореволюційна, стара, "застаріла" назва Бреста, а отже, користувачі цієї назви є ретроградами і повинні асоціюватися із царським режимом. По-друге, "угода" це не "мир". Вона має значно негативніший контекст. Хтось із кимось уклав угоду. Це майже змова…

Договір від 9 лютого 1918 року врятував УНР від поглинання більшовицькою росією. 1 березня більшовицькі війська змушені були залишити столицю УНР Київ. Через тиждень до міста прибув уряд Центральної Ради. Більшовицьку владу було повалено, але ненадовго: через внутрішньополітичні чвари всередині українського політикуму, за рік більшовики знову були в Києві.

🌐 Історія України🔱
✅ Підпишись, пізнавай, поширюй!

❤️‍🩹📁Законопроект Міністерства народної освіти УНР про заходи щодо організації Українського Національного архіву в м. Києві. 8 лютого 1919 р.

🌐 Історія України🔱
✅ Підпишись, пізнавай, поширюй!

🗺👩Дівчинка зі Слобожанщини. м. Ромни, початок 20 ст. Світлина з фотомайстерні Козакевича.

🌐 Історія України🔱
✅ Підпишись, пізнавай, поширюй!

🇺🇦7 лютого 1898 року народився Лев Олександрович Окіншевич, історик, українознавець, юрист, бібліограф.

Народився у Санкт-Петербурзі. Білорус за національністю. Його батько був білорусом, мати походила із змішаного чесько-російського роду. У спогадах історик писав: «Не дивлячись на працю в українському оточенні, в якому я був трактований як свій і рівний, та на все більше зацікавлення своєю темою (козацькі ради в Україні), … я не забував про країну свого батька і почував обов’язок допомогти її національному відродженню. Я систематично працював над виучуванням білоруської мови і вдосконаленням свого знання її. Ці зайняття давали мені можливість щось дати для білоруської науки».

Навчався в колегії Павла Галагана в Києві, 2-й військовій школі. Учасник Першої світової війни на Румунському фронті (1917-1918). У 1921-му закінчив юридичний факультет Київського інституту народного господарства. Працював у Всеукраїнській академії наук (ВУАН) – секретарем Комісії для виучування історії західно-руського і українського права (1922-1928), директором видавництва (1929-1931). Автор ряду праць з історії розвитку державно-правових інституцій козацької України: «Рада старшинська на Гетьманщині» (1924), «Генеральна старшина на Лівобережній Україні ХVІІ-ХVІІІ ст.» (1926), «Центральні установи України-Гетьманщини ХVІІ-ХVІІІ ст.» (1929), «Значне військове товариство в Україні-Гетьманщині ХVІІ-ХVІІІ ст.».

На початку 1930-х зазнав необґрунтованих переслідувань і цькувань, які посилилися після відмови від таємної співпраці з Державним політичним управлінням (ДПУ) у 1932 році. Після звільнення з ВУАН, працював професором історії Ніжинського педагогічного інституту (1933). Ховаючись від можливого арешту, виїхав у Казахстан, обірвав усі академічні зв’язки і працював юрисконсультом.

У роки Другої світової війни мобілізований у Червону армію, за 10 днів потрапив у полон на Полтавщині. Після швидкого звільнення повернувся до Києва, працював у Київському університеті та юрисконсультом Міської управи. В 1943-му емігрував до Німеччини, очолював правничий факультет Українського вільного університету в Мюнхені. Від 1949-го мешкав у Нью-Йорку (США). Працював у Бібліотеці Конгресу США, брав участь у діяльності Наукового товариства імені Тараса Шевченка в Америці.

Автор близько 130-и наукових праць українською, білоруською, російською та англійською мовами. У 1977-му за наполяганням друзів почав працювати над «Споминами вмираючої людини» (страждав від прогресуючої хвороби Паркінсона), надрукованих у Львові в 1995-му.

💬«Україна, де пройшла значна частина мого життя, була ніби моєю другою батьківщиною і предметом моїх дослідчих праць, – писав Лев Окіншевич. – Я щиро симпатизував боротьбі за українське національне відродження».

🕯Помер 7 листопада 1980-го у передмісті Вашингтона (США).

🌐 Історія України🔱
✅ Підпишись, пізнавай, поширюй!

🇺🇦❄️6 лютого 1996 року відбулась передача британської антарктичної станції «Фарадей» Україні. Над станцією було піднято український прапор та присвоєно нове ім’я – «Академік Вернадський». Відтоді Національний антарктичний науковий центр щороку відправляє на станцію наукові експедиції.

Варто зауважити, що українські вчені завжди брали активну участь у науково-дослідницькій праці з вивчення Південного полюса Землі. Але після розвалу союзу росія оголосила себе правонаступницею володіння антарктичними станціями колишнього срср і категорично відмовила Україні в передачі навіть однієї з них.

Повернення України в Антарктиду не було легким. Упродовж тривалого часу науковці наголошували на необхідності відновлення та продовження діяльності в Антарктиці – до державних органів України надсилалися листи, вчені виступали з заявами і зверненнями. Зрештою в липні 1992 року тодішній Президент України Леонід Кравчук видав указ про участь України у дослідженнях Антарктики, парламент схвалив документи про приєднання України до Антарктичного договору, а 26 жовтня 1993 року було утворено Центр антарктичних досліджень.

У листопаді 1993 року Велика Британія поширила серед посольств інформацію про бажання передати свою станцію Фарадей на острові Галіндез Аргентинського архіпелагу одній із «неантарктичних» держав. Україна досить швидко зорієнтувалася в ситуації й не упустила шансу повернення в Антарктиду. Надзвичайно багато зусиль для того, щоб Україна отримала власну антарктичну базу, доклав тодішній посол України у Великій Британії вчений-біохімік Сергій Комісаренко. Гроші під проект «Україна повертається в Антарктиду» виділив соросівський фонд «Відродження». Вже в листопаді 1995 і лютому 1996 на станцію Фарадей прибули дві групи українських зимівників, і команда з 12 осіб почала роботу.

6 лютого 1996 року відбулась офіційна передача станції Україні. Передали станцію на конкретних умовах – десять років українські дослідники надавали британцям всю інформацію, яку ті самі раніше отримували зі станції.

На сьогодні станція працює цілий рік і є метеорологічною та географічною обсерваторією. Головне її призначення – проведення наукових досліджень. Українські полярники проводять дослідження з біології, метеорології, океанографії, вивчають вплив холоду на організм людини, зміни магнітного поля Землі, іоносферу та космос. Окрім того, за цей час на «Вернадському» відкрили кілька нових видів тварин і рослин.

Українська антарктична станція, крім суто наукової, виконує ще й представницькі функції, адже завдяки географічному розташуванню її часто відвідують туристи з міжнародних антарктичних морських круїзів. У березні 2011 році на станції зведено каплицю святого рівноапостольного князя Володимира, яка є найпівденнішою культовою спорудою у світі.

🌐 Історія України🔱
✅ Підпишись, пізнавай, поширюй!

🗺6 лютого 1899 року у Воронежі народився Борис Ткаченко, український мовознавець-україніст доби Розстріляного відродження, перекладач класичної літератури, співупорядник «Українського правопису» 1928 року, жертва сталінського терору.

Батьки були україномовними, незважаючи на те, що мати Бориса була із російського дворянства. Батько, Данило Ткаченко, був близьким другом Бориса Грінченка і допомагав у зборі матеріалів для його відомого словника. Борис Грінченко став хрещеним батьком його сина, якого назвали Борисом на честь мовознавця.

Після закінчення школи у Воронежі переїхав до Харкова. У 1923 році закінчив Харківський інститут народної освіти, де його вчителем був професор української мови Олекса Синявський. Зацікавився українською стилістикою та діалектологією, писав методичні брошури з викладання української мови. Займався польовими дослідженнями, фіксуючи і зберігаючи живу народну мову. Разом із Майком Йогансеном став співавтором «Загального курсу української мови», здійснив кілька видань «Практичного російсько-українського словника», долучився до роботи над «Новим українським правописом» 1928 року.

У Харкові доля його звела з іще одним визначним мовознавцем Леонідом Булаховським. Під керівництвом Булаховського здійснив першу спробу створення окремого спеціального курсу стилістики української мови. Це був «Нарис української стилістики» у п’яти лекціях, що побачив світ у Харкові в 1929-му році. Основою для праці стала «Французька стилістика» Шарля Баллі, але Ткаченко показав стилістичні явища української мови, ілюструючи їх прикладами з художньої літератури, фольклору, народно-розмовної мови тощо.

Захоплення філологією спонукало до занять літературним перекладом. Перекладав з англійської, німецької, французької та російської твори Едгара По, Ніколауса Ленау, Проспера Меріме, Олександра Пушкіна, Льва Толстого, Олексія Толстого, Антона Чехова.

Входив до середовища письменників і поетів «Розстріляного відродження». Дружив із Миколою Хвильовим, Майком Йогансеном, Миколою Зеровим.

Працював старшим науковим співробітником Харківської філії Інституту мовознавства АН УСРР. Одночасно – виклав українську мову в Комуністичному університеті та Всеукраїнському інституті підвищення кваліфікації педагогів. Пізніше був консультантом-коректором Партвидаву ЦК КП(б)У. У 1935 році переїхав до Києва.

В грудні 1937 року був заарештований. Йому інкримінували участь в «антирадянській українській націоналістичній терористичній організації» та зв’язки із троцькістами. Рішенням трійки НКВД засуджений до страти.

🕯Розстріляний 23 грудня 1937 року, похований імовірніше за все в Биківнянському лісі.

Тричі був одружений. Один із синів, Орест Ткаченко, теж став мовознавцем. Після розстрілу батька, попри те, що ріс і виховувався в іншій родині, був виключений з піонерської організації, зазнав переслідування і цькування.

Реабілітований посмертно в 1957 році.

🌐 Історія України🔱
✅ Підпишись, пізнавай, поширюй!

🗺🇦🇷5 лютого 1921 року Аргентина стала першою латиноамериканською країною, яка визнала Українську Народну Республіку і єдиною в Південній Америці, що встановила з нею дипломатичні відносини.

На жаль, на ту мить УНР вже була в екзилі, а армія УНР інтернована у Польщі.

Визнання Аргентиною УНР базується на трьох основних документах:

💬листі французькою мовою посла Аргентини у Франції Mарсело Tоркуато дe Aльвеара президенту української делегації на Паризькій мирній конференції графу Михайлу Тишкевичу від 3 березня 1921 р. про визнання урядом Аргентини УНР;

🟡листі іспанською мовою міністра закордонних справ та культів Аргентини Оноріо Пуейрредона очільнику української делегації на Паризькій мирній конференції від 31 березня 1921 р. про визнання його урядом УНР;

💬та додатку до листа від 31 березня 1921 р. - скриптурна завірена копія постанови уряду Республіки Аргентина від 5 лютого 1921 р. за підписами президента республіки Іполіто Іріґожена та в.о. міністра закордонних справ та культів Пабло Торелло про визнання УНР державою вільною і незалежною.

Обидва листи і додаток надійшли до Надзвичайної дипломатичної місії УНР Парижі - 7 березня та 8 травня 1921 року.

🌐 Історія України🔱
✅ Підпишись, пізнавай, поширюй!

🗺4 лютого 1877 року народився Микола Макаренко - український археолог і мистецтвознавець, який був страчений 4 січня 1938 року московсько-совєцькою окупаційною владою через відмову підписати акт на знесення Михайлівського Золотоверхого монастиря в Києві.

Народився в селі Москалівка (нині село Роменського району Сумської області). Після Лохвицької гімназії навчався в Петербурзькій школі технічного малювання барона, з 1902 — 1905 рік — у петербурзькому Археологічному інституті.

Дослідницьку діяльність розпочав в Ермітажі.

🇺🇦Вчений був єдиним, хто описав зібрання козацьких клейнодів, які зберігались в Ермітажі, й довів, що козацькі прапори були переважно жовтого та блакитного кольорів. Після цього колекція цих прапорів таємничо зникла.

Викладав на Вищих жіночих архітектурних курсах, вивчав мистецьку спадщину Тараса Шевченка.

1918 отримав громадянство УНР та оселився в Києві. У складі Софійської комісії та Археологічного Комітету досліджував Софійський собор, пам'ятки Київської держави, Києво-Печерської лаври, Михайлівського Золотоверхого собору. Брав участь у археологічних розкопках Ольвії.

Був директором музею Мистецтв ВУАН, що відкрився на основі унікальної збірки Ханенків. Макаренко багато зробив для її збереження і дослідження.

1934 заарештований совєцькими окупантами за відмову підписати акт про знесення Михайлівського Золотоверхого собору, засланий на три роки до Казані, де викладав у художньому технікумі, був консультантом Центрального музею.
1936, після повторного арешту, засуджений на три роки і відправлений у Томську виправно-трудову колонію № 2.

🕯15 грудня 1937 втретє заарештований режимом і постановою «трійки» НКВС СРСР убитий в тюрмі 4 січня 1938. Місце поховання московсько-совєцькі кати приховали.

✍️Реабілітований Постановами Верховного суду Татарської АРСР від 07.07.1960 та Президією Верховної Ради СРСР від 16.01.1989.

📰На стіні Михайлівського Золотоверхого собору в Києві встановлена меморіальна дошка Макаренку М. О.., яку створив скульптор Юрій Багаліка.

🌐 Історія України🔱
✅ Підпишись, пізнавай, поширюй!

👩🗺Дівчина з Києва. З фотостудії Матвієва. 1914 рік.

🌐 Історія України🔱
✅ Підпишись, пізнавай, поширюй!

⚔️🇺🇦 3 лютого 1918 року, придушуючи більшовицький заколот на київському заводі «Арсенал», українські частини очистили Поділ від червоногвардійців.

Хоча протистояння тривало в деяких районах Шулявки, Деміївки, Залізничного району. Українські частини зосередили вогонь по вокзалу, звільнили будинок Політехнічного Інституту на Шулявці. Але червоногвардійцям вдалося з’єднатися із залізничниками. Опівдні Військово-революційний комітет, не маючи відомостей про становище на фронті і місцезнаходження Червоної армії, ухвалив рішення припинити боротьбу і направив делегацію з повідомленням про це в міське самоуправління.

Страйковий комітет о 15:00 годині дня оголосив про припинення у місті страйку. Проте боротьба не припинялася до глибокої ночі.

Лише надвечір війська Центральної Ради, посилені частинами, перекинутими з Печерська, змусили червоногвардійців відступити до Головних залізничних майстерень.

🌐 Історія України🔱
✅ Підпишись, пізнавай, поширюй!

🗺📰Український РУХівський самвидав 1989-1990 рр.

У ті часи бурхливо розвивався періодичний самвидав — газети, журнали, бюлетені, вісники, альманахи. Під час перебудови в УРСР вийшли понад 1200 неофіційних видань, найвідоміші з яких — «Український вісник»,«Вісник РУХу», «Поступ», «Голос відродження», «Центральна рада»,«Євшан-Зілля», «Кафедра», «Вільне слово», «Каяла», «Пороги».

Назва «саміздат» з'явилася в народі як пародія на назви радянських державних видавничих організацій на зразок Госіздат, Політіздат тощо. Імовірно, першим близьке за змістом та формою слово «самсебевидав» ужив поет та перекладач Микола Глазков, який вже у 1940-і роки ставив це слово на виготовлених ним розфарбованих і переплетених машинописних збірках своїх віршів.

Український термін «самвидав» виник завдяки зусиллям Івана Багряного, котрий у 1929 році видав окремою книжкою поему «Ave Maria».

Скільки в Україні за часів комуністичної несвободи вийшло «нелітованих» органами цензури газет, альманахів, журналів, збірників, інформаційних вісників тощо не знає ніхто.

🌐 Історія України🔱
✅ Підпишись, пізнавай, поширюй!

❌Розкладка отриманого з нквд ссср додаткового ліміту на репресіі відносно селян для обласних трійок унквд усср. 17 грудня 1937 року.

🤬Ще раз: ЛІМІТ НА РЕПРЕСІЇ... «Такую страну развалілі».

🌐 Історія України🔱
✅ Підпишись, пізнавай, поширюй!

❤️‍🩹Друзі, збір закрито завдяки вам!

Дякуємо за підтримку ЗСУ та невтомну працю задля нашої перемоги!

🇺🇦🗺Слава Україні! Слава Збройним Силам України! Разом переможемо!

🇺🇦📚2 лютого 1901 року у с. Чаплі (нині територія м. Дніпро) народився Валер’ян Підмогильний, письменник, талановитий прозаїк доби Розстріляного відродження. Свої перші пригодницькі твори видавав під псевдонімом Лорд Лістер.

Походив з бідної селянської родини. Батько Валер’яна Підмогильного завідував маєтком місцевого поміщика, помер рано. «Так мало батьківських пестощів випало на мою долю», – писав Валер’ян Підмогильний. Його односельчани згадують переважно про матір письменника. Вона була звичайною селянкою, без освіти, яка працювала в економії графа Воронцова-Дашкова і виділялася надзвичайною природною інтелігентністю.

Навчався юнак спочатку в церковно-приходській школі. Згодом, до 1918-го року у Катеринославському реальному училищі. «Валеріан був надзвичайно здібним хлопцем. – згадувала мешканка села Чаплі Ярушевська, – Було, послухає уважно урок і вже вдома не повторює. А натомість набере в учителів і знайомих стоси книг і просиджує над ними цілу ніч. Він дружив з моїм братом Степаном. Був тихий, сором'язливий. Любив ходити на сінокіс, на рибалку до Дніпра. І вже тоді мій брат хвалився, що Валеріан пише вірші і оповідання».

Він вивчав іноземні мови й переклав на українську твори Дені Дідро, Клода Гельвеція, Оноре де Бальзака, Анатоля Франса.

Він був одним із організаторів літературного угруповання «Ланка», яке 1926-го переіменоване в «Марс». Сюди входили талановиті письменники Борис Антоненко-Давидович, Григорій Косинка, Тодось Осьмачка, Євген Плужник, Дмитро Фальківський.

Потужна літературна та видавнича діяльність сприяли популярності та авторитету Валер’яна Підмогильного. 8 грудня 1934-го НКВДисти заарештували письменника за начебто «участь у терористичній організації, яка мала на меті терор проти керівників партії».

Слідство сфабрикувало приналежність до «організації» Євгена Плужника, Миколу Куліша, Валер’яна Поліщука, Григорія Епіка, Миколу Любченка (Кость Котко) – загалом 18 людей. На допитах Підмогильний не визнавав себе винним.

Виїзною сесією Військової колегії Верховного Суду СРСР у березні 1935-го його засудили на десять років позбавлення волі. Покарання відбував у Соловецькому таборі особливого призначення, продовжував писати.

🕯3 листопада 1937-го Валер’яна Підмогильного разом з понад тисячею інших українських політичних в’язнів розстріляли в урочищі Сандармох.

😱Так совєцька влада відсвяткувала 20-річчя Жовтневого перевороту.

🌐 Історія України🔱
✅ Підпишись, пізнавай, поширюй!

🇺🇦🗺Слава Україні! Слава Збройним Силам України! Разом переможемо!

🗺🖼Світлини Києва кінця ХIХ - початку ХХ ст. авторства відомого київського фотохудожника Франца де Мезера.

Франц був активним членом Київського літературно-артистичного товариства. Відомо, що він товаришував із Лесею Українкою.

У 1918 році до Києва увірвалися більшовики і оголосили фотоапарати та аксесуари до них предметами розкоші, які підлягають конфіскації. Тоді в де Мезера було вилучено всю апаратуру і більшість негативів. Фотомайстерня була закрита і після цього вже не працювала.

🌐 Історія України🔱
✅ Підпишись, пізнавай, поширюй!

Арештована коляда, операція КҐБ «Блок» або ж погром 12 січня 1972 року. ч.3

Вже за кілька днів - обшуки у домівках інших підозрюваних осіб. Зокрема у поета Григорія Чубая, інженера Атени Волицької (Пашко), працівниці музею етнографії Людмили Шереметьєвої (дружини відомого історика Ярослава Дашкевича) , викладача університету Любові Попадюк, згодом - у мистецтвознавця Богдана Гориня, Ярослава Кендзьора.

Їх неодноразово викликали на допити як свідків під час проведення слідства проти затриманих. Розпочались масові звільнення з роботи, відрахування з вишів.

Львівський обласний суд звинуватив затриманих дисидентів у "виготовленні, розповсюдженні, зберіганні літератури наклепницького характеру, участі у вертепах, ворожому ставленні до радянської соціалістичної системи, ініціативі створення Громадського комітету захисту Ніни Строкатої".

Більшість отримала вирок позбавлення волі терміном на п'ять-сім років у таборах суворого режиму та три роки заслання. Максимальний термін одержав Іван Гель - 10 років суворого режиму та 5 - заслання, бо для "Івана Тиктора українського самвидаву" цей вирок був уже другим.

Головною метою січневих репресій 1972 року була нейтралізація інтелектуальної еліти дисиденства, брутальна розправа з найактивнішими лідерами й залякування решти.

Якщо в січні заарештували двадцять найпомітніших діячів руху, то загалом впродовж 1972 р. було засуджено 89 дисидентів (з них 55 із заходу України). Потім відома дослідниця дисидентського руху Людмила Алексєєва напише: 💬"Арешти виглядали як частина широко задуманого плану з викорінення самосвідомості українців".

🔸Січневий погром 1972 р. й переслідування учасників вертепів перервали традицію публічної коляди на тривалий час і призупинили масове видання самвидаву. .

Однак, уже в другій половині 70-х років рух опору відновився з новою силою, і основним інструментом боротьби із системою став відкритий захист прав людини членами Української Громадської Групи сприяння виконанню Гельсінкських угод.

🌐 Історія України🔱
✅ Підпишись, пізнавай, поширюй!

​​Арештована коляда, операція КҐБ «Блок» або ж погром 12 січня 1972 року. ч.2

Для проведення масових арештів не вистачало більш вагомої причини, ланцюжка, який би дозволив довести "зв'язок націоналістичного підпілля в Україні із закордонними українськими центрами та організаціями".

Сценарій т.зв. "справи Добоша" спланували органи держбезпеки, провідну роль у ній відіграв (сам того не усвідомлюючи) бельгійський студент українського походження Ярослав Добош.

Він намагався зібрати у Києві та Львові примірники самвидаву, фотокопії "Українського вісника" і вивезти їх за кордон для Українського допомогового комітету та Спілки української молоді, членом якої він був.

День 4 січня 1972 р. став точкою відліку в проведенні операції проти дисидентів. Добошу не дозволили виїхати з СРСР, його затримали на кордоні у Чопі, конфіскувавши копію "Словника рим української мови" політв'язня Святослава Караванського. Студента звинуватили "у проведенні підривної антирадянської діяльності".

Повідомлення про його арешт з'явилось лише через 11 днів в газеті ЦК КПУ "Радянська Україна". Очевидно, цей час було витрачено на "обробку" жертви та отримання її задокументованих зізнань.

Примітивна авантюра зі "шпигунською" підкладкою дала необхідний результат: 12 січня 1972 р. розпочалася акція проти провідних діячів опозиції.

Леоніда Світлична, дружина літературознавця Івана Світличного, так описала той зловісний день:

💬"12 січня, 8.15 ранку. Я вже одягнена, збираюся на роботу, приймати іспити в студентів. Дзвінок у двері; як звичайно, відчиняю я. Перед дверима багато людей, показують ордер на обшук... Почався детальний обшук: ретельно розглядають кожну книжку, газету, кожен аркуш паперу. Шмональників семеро (в тому числі і "понятих"-сексотів). У якій справі, що шукають - невідомо.

Забирають книжки, машинописи, купу українського і російського самвидаву, записники, друкарську машинку, радіоприймач, магнітофонні стрічки з унікальними записами Василя Симоненка, Василя Стуса, Бориса Мамайсура... Я напружено чекаю Надійку [Світличну, сестру Івана, - авт.], не знаючи, що в цей час у неї теж роблять обшук, як і в десятків інших людей по всій Україні...".

Після проведених обшуків за гратами опинились лідери дисидентів - Іван Світличний, Василь Стус, Євген Сверстюк, Зіновія Франко, Леонід Селезненко, Леонід Плющ та ін.

У Львові до слідчої в'язниці УКҐБ на вул. Миру (сучасна - Степана Бандери), в якій тепер працює Національний музей "Тюрма на Лонцького", потрапили В'ячеслав Чорновіл, Ірина Стасів-Калинець, Іван Гель, Стефанія Шабатура, Михайло Осадчий, Ярослав Дашкевич.

Упродовж 12-14 січня заарештовано щонайменше 19 осіб: одинадцять - у Києві, вісім - у Львові.

Василь Яківчик, лікар з Городенки, Івано-Франківської області, згадує: 💬"Сумнозвісний січень 1972 р., коли на голови шестидесятників, наших друзів і близьких людей, посипалися жорстокі репресії - арешти, суди, ув'язнення. Багато тоді сімей ув'язнених залишились без годувальників, багатьох репресованих було позбавлено роботи, залишено їх без засобів існування...".

Під час допитів у львівському ізоляторі в Ірини Калинець та Стефанії Шабатури намагались вивідати інформацію про їхні зв'язки з іншими учасниками дисидентського руху (зокрема зі Стусом), обмін самвидавними брошурами, поіменний список учасників новорічної коляди, їхні зв'язки з іноземцями.

Заарештованих дисидентів залякували розстрілом, фізичними тортурами, завданням шкоди рідним і близьким.

Використовували також систему "каральної медицини": деяких, кого було складно звинуватити у порушенні відповідних статей кримінального кодексу, оголошували божевільними та ув'язнювали у спецпсихлікарнях.

19 січня 1972 р. бюро Львівського обкому КПУ заслухало повідомлення начальника львівського КҐБ М. Полудня "Про оперативно-чекістські заходи, проведені 10-13 січня щодо заарештованих Я. Добоша і громадян Львова та області, які займались антирадянською агітацією та пропагандою".

Профільним відділам було доручено забезпечити "дотримання необхідного громадського порядку і правильне реагування на проведені органами КҐБ заходи".

🇺🇦🗓12 січня 1972 року КҐБ УРСР у Києві та Львові було заарештовано 19 діячів дисидентського руху, звинувачених в «українському буржуазному націоналізмі» і поширенні самвидаву. Так звана операція «Блок» КҐБ УРСР увійшла в історія також як «Арештована коляда» або «січневий погром».

Арештованих учасників різдвяної коляди залякували розстрілом, тортурами, психлікарнями і завданням шкоди рідним. Декого звинувачували навіть у шпигунстві, використовуючи свідчення громадянина Бельгії... Спецоперація призвела до масового погрому опозиційної інтелігенції та сотень арештів, засуджень із набагато суворішими вироками, аніж у середині 1960-х рр.

Організаторами коляди була дисидентська молодь зі Львова та Києва, яка чинила виклик політиці викорінення українських національних традицій, атеїстичною пропагандою, забороною відзначення релігійних свят, зокрема Різдва Христового.

Ініціатором вертепу у Львові стала учасниця правозахисного руху лікар Олена Антонів, колишня дружина В'ячеслава Чорновола. Репетиції відбувались у її помешканні - невеликому будинку на вул. Спокійній, 13.

Ірина Калинець згадує: 💬"Дiм на вул. Спокiйнiй був "пунктом опори", саме там готувалися знаменитi коляди i вертепи 1971-1972 рр., саме в хату Олени поверталися люди з ув'язнення i знаходили там не лише матерiальну допомогу (одяг, грошi, харчi), а й душевне тепло".

В оселі Олени інакодумці вивчали колядки, щедрівки, зносили туди різноманітний одяг, робили маски, перевдягалися. Щоправда, дисидентські вертепи дещо відрізнялись від звичних сучасних, оскільки поєднували елементи Різдвяного вертепу із Маланкою (тобто водіння кози) та Щедрим вечором.

У середовище дисидентів КҐБ засилало агентів "задля викриття їх антирадянської діяльності". Про це свідчить збережений лист-зізнання Бориса Ковгара - працівника музею народної архітектури в Пироговому - до майора КҐБ Даниленка.

В листі йдеться, що Б. Ковгар отримав вказівку увійти в довіру до дисидентів під час підготовки новорічних вертепів. Однак, коли він побачив, з якими людьми спілкується, то вирішив перейти на їхній бік. Згодом кагебісти помстились йому за зраду, запроторивши у психіатричну лікарню.

Під час вертепів дисиденти заходили з вітаннями-колядками до знаних людей, наприклад, до Романа Іваничука, Ростислава Братуня, Миколи Петренка, Володимира Лучука, Євгена Лазаренка, Володимири Чайки, Григорія Нудьги, інших письменників і митців.

У вертепах брали участь подружжя Калинців, художниця Стефанія Шабатура, психолог Михайло Горинь та його дружина педагог Ольга Горинь, педагог і літературний критик Володимир Іванишин, Марія Антонів, Марія Ковальська, Ярослав Мацелюх, учителька Любомира Попадюк, художник Богдан Сорока із дружиною Любою, Роман та Леся Лещухи, Марія Гель, Мар'ян Гатала, Ярослав Лемик, Степан Бедрило, Любомир Криса, Раїса Мороз, Микола Білоус та ін.

До наших днів дійшли оригінальні фото колядників, зроблені Я. Лемиком у новорічну ніч 1972 р. (зберігаються у збірці музею "Тюрма на Лонцького").

Загалом у вертепі взяло участь близько 45 осіб, з-поміж них і Василь Стус, який у переддень Нового року приїхав до Львова з Моршина, де тоді лікувався.

Перестрівши колядників на вул. Енгельса, Стус долучився до вертепу. Так він зазначив свої враження від коляди: 💬"Ви таки зуміли зберегтись. У цьому ваша сила".

Через кілька днів на Різдво поет приїздив у гості до подружжя Калинців, подарувавши їм збірку поезій "Зимові дерева" і статтю про Тичину "Феномен доби" (самвидав був вилучений під час обшуку квартири 12 січня, тепер зберігаються у фондах нашого музею).

Калинці подарували йому вишиванку, проте навряд чи він встиг її одягнути, оскільки одразу після повернення до Києва був заарештований.

Зібрані гроші за коляду учасники вертепів планували скерувати на допомогу тодішнім політв'язням та їхнім рідним, на випуск чорноволівського "Українського вісника" тощо. Вже незабаром ці кошти (250 рублів) знадобились для оплати роботи адвокатів на суді...

Проте влада розуміла, що звинувачувати дисидентів у недотриманні атеїстичних принципів радянської держави та відзначенні релігійних свят є дріб'язковим.

📰🟥Листівки ОУН зі зверненнями до дітей та школярів із закликами не записуватися в піонери, та не бути зрадниками свого народу та батьків.

🌐 Історія України🔱
✅ Підпишись, пізнавай, поширюй!

Друзі! Рідні військових просять пошири публікацію.

Наші захисники потребують вашої допомоги! На передовій критично необхідний пікап для виконання бойових завдань:
• доставки необхідного спорядження та провізії,
• виконання оперативних завдань у зоні бойових дій,
• підвищення мобільності підрозділу.

❗️Відкриваємо збір на пікап для військових 153 ОМБр.

🔗 Посилання на банку:
https://send.monobank.ua/jar/8FzwfMrkab

💳 Номер картки банки:
4441 1111 2998 5978

👉 Посилання на збір у Facebook:
https://www.facebook.com/share/v/1GUPFoKE13/?mibextid=wwXIfr

📹 Відеозвернення хлопців дивіться у Facebook за посиланням вище.

Просимо максимально поширити цей допис!

Кожен репост та внесок наближають нас до мети. Разом допоможемо нашим бійцям отримати необхідний транспорт для захисту країни!

Слава Україні!

🔱📝Лист Міністра ісповідань УНР І. Огієнка до Міністра юстиції УНР щодо розроблення закону про цивільний шлюб в Україні. 11 січня 1921 р.

🌐 Історія України🔱
✅ Підпишись, пізнавай, поширюй!

І ще трішки😸 А могло б бути й більше, але у відповідь лише половина людей надсилає будь-які світлини отриманих подарунів, які ми відправляємо. Не соромтеся, ми завжди чекаємо))

Дякуємо всім! Тримаймо стрій🤝

🗺 Друзі, ну і як завжди, чергова партія подарунків від наших захисників, перетворених у мистецькі шедеври мисткинями: пані Наталею Радіч, Надією Архіпчук та Тетяною Кашубою була розіграна, відправлена та вже доїхала до переможців розіграшів до попередніх зборів нашої спільноти та каналів однодумців.

❤️‍🩹Щиро дякуємо всім, хто підтримує українське військо! Дякуємо від нас та від імені воїнів всіх бригад, яким ви допомагаєте через нас та Корпус Військових Капеланів! Слава Україні! Слава українському війську!

Історія України 🇺🇦 ЗСУ ❤️ pinned «🗺 5 січня 1880 року народився Василь Костів, більше відомий під псевдонімом Верховинець, хореограф, перший теоретик українського народного танцю, композитор, диригент і фольклорист. Максим Рильський назвав Василя Верховинця «чародієм українського танцю». …»

🗺 5 січня 1880 року народився Василь Костів, більше відомий під псевдонімом Верховинець, хореограф, перший теоретик українського народного танцю, композитор, диригент і фольклорист. Максим Рильський назвав Василя Верховинця «чародієм українського танцю».

1906-го він потрапив до театру Миколи Садовського.

💛«На літо до мене приїхав молодий ще тоді актор Костів, що пізніше грав під прізвищем Верховинця. – згадував Садовський, – Цей молодий, але дуже музикальний хлопець дав мені ідею перекласти оперу “Галька” і “Сільська честь”.

А тим часом ми почали разом розучувати оперу “Продана наречена”. Тижнів зо півтора я вже свою партію знав, і він почав розписувати інші партії, щоб мати готові, коли трупа з’їдеться на літній сезон. Ми вдвох рушили на сезон до Полтави, де я з половини липня найняв театр у саду, що належав громаді полтавських урядовців”.

У цьому театрі Василь Верховинець працював як актор, хормейстер та диригент упродовж 1906–1919 років.

1930-го у Полтаві Верховинець разом з дружиною, акторкою Євдокією Волошко, створили жіночий колектив театралізованого співу «Жінхоранс». Вони виступали в новому оригінальному жанрі театралізованої пісні, який базувався на традиції українських пісень-діалогів, ігрових пісень і танців. Цей колектив із шаленим успіхом гастролював по містах СРСР.

1935-го у Лондоні відбувся Перший міжнародний фестиваль народного танцю. Колективи оперних театрів з Києва та Харкова готував Верховинець. Парубочий триколінний «Гопак» виконувався у дуже швидкому темпі, схожому на вихор. До закінчення танцю зал загримів оплесками. 📰«Все це було новим для нас. – писала «Таймс» від 18 липня 1935-го. – Танцюристи з України виконали “Гопак” з такою професійною майстерністю, що сколихнули публіку, розпалили її ентузіазм».

Протягом 1927-1937 років його тричі заарештовували у «Справі СВУ», за вигаданими звинуваченням у причетності до “контрреволюційної націоналістичної організації”. Безкінечні допити, катування – Василь Верховинець підписує все, що йому підносять, адже сил терпіти знущання вже немає. Зрештою, він “визнав себе винним” у “ безпосередній участі в організації повстанського виступу проти радянської влади”, “у шпигунській діяльності на користь Польщі”, “у відновленні повстанської організації в Полтаві та зв’язках із активістами націоналістичної організації в Харкові”.

1938-го виїзна сесія Військової колегії Верховного Суду СРСР у Києві винесла Верховинцю вищу міру покарання.

🕯Розстріляли його у Києві 11 квітня 1938 року.

З 2021 його доля представлена на фотодокументальній виставці про репресованих театральних діячів «Імена, викреслені з афіш», що експонується при вході на територію Національного історико-меморіального заповідника «Биківнянські могили».

🌐 Історія України🔱
✅ Підпишись, пізнавай, поширюй!

❤️‍🩹Друзі, збір закрито завдяки вам!

Дякуємо за підтримку ЗСУ та невтомну працю задля нашої перемоги!

🇺🇦🗺Слава Україні! Слава Збройним Силам України! Разом переможемо!

🤝📩🤝❤️‍🩹 Шановна спільното, прошу всіх небайдужих долучитись гривнею до термінового збору на поточні потреби для наших військових, які звернулися за допомогою. Сьогодні маємо терміново зібрати, щоб вчасно виконати декілька дуже важливих запитів, а саме:

✅ Лопаті та акумулятори для дронів Mavic 3 та детектор дронів Ванільний цукорок воїнам 30 ОМбр.
✅Термобілизна, теплий одяг та зимові спальники для воїнів 115-ої ОМБр.
✅ Потужні павербанки для воїнів 3 ОШБ.
✅ Електроінструмент для 43-ої ОМБр.
✅Тактичні навушники та бронежилет на заміну втраченому для воїна ССО.
✅ Багато маскувальних сіток та парафін для окопних свічок і розпалювачів для воїнів різних бригад.

❗️Кожна пожертва є важливою. Кожні 20, 100, 1000 грн — це безцінний внесок у знищення ворожої техніки та особового складу окупантів та запорука збереження життя наших воїнів.

🔗Посилання на банку
https://send.monobank.ua/jar/6urmXTVpbT

💳Номер картки банки
4441111120064062

🌐Номер рахунку: UA973220010000026209353878086

🏦 Конверт приват: https://www.privat24.ua/send/26a35

🏦 Номер картки Приват:
4149439028262917

🌐 Paypal — [email protected]

Щоб взяти участь у розіграші подарунків від воїнів, після того, як задонатили, поставте + в коментарях за посиланням ТУТ

💛Підтримайте важливий збір для наших захисників. Дякуємо кожному, хто долучився.

📜Документи, які свідчать, що українська дипломатична присутність була в Сирії ще 100 років тому.

У 1923 році уряд УНР в екзилі призначив почесним консулом у Дамаску Олексія Боголюбського.

До його обов'язків входило гуртування українців, їх інформування про політичні події, опіка з «національного, релігійного, культурного і, по можливості, матеріального боку».

Також зверталася увага на «обережність стосунків з росіянами у зв’язку з війною між українською та російською державами».

Архіви доводять, що навіть у далекій Сирії Україна зараз не розбудовує свою присутність з нуля. І ми як держава не зʼявилися на політичній мапі світу в 1991 році нізвідки, попри російську брехню.

🌐 Історія України🔱
✅ Підпишись, пізнавай, поширюй!

🗺⛪️5 січня 2019 року Вселенський патріарх Варфоломій підписав Томос про автокефалію об’єднаної Православної церкви України. Відбулася подія величезного історичного масштабу для України.

Церемонія підписання Томосу пройшла після спільного молебню Варфоломія і предстоятеля Православної церкви України Епіфанія в храмі Святого Георгія на території Вселенського патріархату в Стамбулі. Томос є патріаршою грамотою, що офіційно затверджує канонічний автокефальний статус ПЦУ як однієї з 15 помісних православних церков світу. Цей документ видається один раз і є основою існування церкви. Він чинний з моменту його підписання.

Як відомо, шлях до незалежної української помісної Церкви був складним і тривалим. Перша спроба була здійснена ще 100 років тому, за часів Гетьманату і Директорії. Але народженню Української церкви завадила більшовицька окупація.

Процес був відновлений з початком Незалежної України, велику роль у цьому відігравав предстоятель УПЦ Київського патріархату Філарет. Проте, багато років Москві вдавалося блокувати цей процес. І лише спроба 2018 року виявилася вдалою: 11 жовтня Синод Вселенського патріархату оголосив, що Російська православна церква втратила юрисдикцію над канонічною територією України, а церквою-матір'ю України є Константинополь. Окрім того, було визнано недійсною анафему глави УПЦ КП Філарета та предстоятеля УАПЦ Макарія.

Завдяки політичній волі п'ятого президента України Петра Порошенка наша держава нарешті отримала повноцінну помісну автокефальну православну церкву.

15 грудня 2018 року, у Софії Київській, пройшов Об'єднавчий церковний собор. На ньому духовенство УПЦ Київського патріархату, Української автокефальної православної церкви та УПЦ Московського патріархату створили єдину помісну Православну церкву України, ухвалили її статут і обрали предстоятеля - митрополита Київського і всієї України Епіфанія.

Процедура надання автокефалії ПЦУ завершилась 6 січня 2019 року - в Патріаршому храмі Святого Георгія відбулося вручення Томоса про автокефалію та божественна літургія, яку спільно відправили Вселенський патріарх Варфоломій та предстоятель Православної церкви України, митрополит Київський і всієї України Епіфаній.

🌐 Історія України🔱
✅ Підпишись, пізнавай, поширюй

🗺 Друзі, прошу підтримати терміновий збір на поточні потреби для наших військових, які звернулися за допомогою. Сьогодні маємо декілька дуже важливих запитів, які маємо закрити максимально швидко, а саме:
 
✅ Лопаті та акумулятори для дронів Mavic 3 воїнам 30 ОМбр.
✅Термобілизна, теплий одяг та зимові спальники для воїнів 115-ої ОМБр.
✅ Потужні павербанки для воїнів 3 ОШБ.
✅ Електроінструмент для 43-ої ОМБр.
✅Тактичні навушники та бронежилет на заміну втраченому для воїна ССО.
✅ Багато маскувальних сіток та парафін для окопних свічок і розпалювачів для воїнів різних бригад.

🎯 Ціль: 150 000 ₴

🔗Посилання на банку
https://send.monobank.ua/jar/6urmXTVpbT

💳Номер картки банки
4441111120064062

🌐Номер рахунку: UA973220010000026209353878086

🏦 Конверт приват: https://www.privat24.ua/send/26a35

🏦 Номер картки Приват:
4149439028262917

🌐 Paypal — [email protected]

І як завжди у наших зборах, серед всіх доброчинців розіграємо чудові подарунки від воїнів: шеврони+гільзи 12.7 мм, гільзи 23мм, 30 мм, ящики з натівських снарядів (який бачите на фото). Їх мисткині пані Наталя Радіч та Надія Архіпчук перетворюють у витвори мистецтва для подарунків вам.❤️‍🩹

Щоб взяти участь у розіграші, після того, як задонатили, поставте + в коментарях за посиланням ТУТ

Розповсюджуйте, будь ласка, цей збір. Це дуже допоможе, бо зібрати потрібно якомога швидше. Пам‘ятайте, що репости несуть вагомий вклад і маленьких донатів не буває, кожна гривня є важливою. Дякую всім!

🇺🇦🗺Слава Україні! Слава Збройним Силам України! Разом переможемо!

❌Рабство у совєцькому союзі: дозвіл селянину для поїздки в Київ, щоб купити хліба, 1951 рік.

У цій довідці – все. Весь смак комуністично-совєцької окупаційної влади. ХХ століття. У такому ненависному західному світі вже існують комп'ютери, пральні машини-автомати, збудовано навіть ядерні реактори, а совєцькі селяни досі у рабстві і майже всі без паспорта.

🌐 Історія України🔱
✅ Підпишись, пізнавай, поширюй!

🗺4 січня 1837 року в Кременчуці на Полтавщині народився Павло Житецький, філолог, педагог і громадський діяч. Один із основоположників українського мовознавства.

Закінчив історико-філологічний факультет Київського університету, довгий час викладав у Колегії Павла Галагана.

Досліджував історичну фонетику української мови, автор «Нарису звукової історії малоруського наріччя» (1876). Вивчав Пересопницьке Євангеліє («Опис Пересопницького рукопису ХVI ст.», 1876), першим показав значення «Енеїди» Івана Котляревського для формування нової української літературної мови. Автор шкільних підручників: «Теорія твору з хрестоматією» (1895), «Теорія поезії» (1898), «Нариси з історії поезії» (1898).

Один із фундаторів київської «Громади» (1861), дійсний член Історичного товариства Нестора-літописця (1879), Наукового товариства імені Шевченка (1903), член-кореспондент Петербурзької академії наук (1898), доктор російської словесності (1908). Свого часу без його участі не обходився жодний захід на пошану Тараса Шевченка.Співпрацював із часописом «Київська старовина». Приятелював із Михайлом Драгомановим. Саме за зв’язки з останнім потрапив у списки неблагонадійних, складені Міністерством народної освіти після Емського указу 1876-го. Його звільнили з колегії і поновили тільки після клопотання засновника колегії Григорія Галагана. Однак, гоніння не припинялися, довелося на деякий час залишити Київ і викладати в Петербурзькому університеті (1880-1882).

У розмові з одним із чиновників Павло Гнатович зазначив: 💛«Свого українофільського другосповідання я ні від кого не приховував і не приховую. Не тільки я сам українофіл в сенсі просвіти народу, збереження його культури, мови, літератури, але й дітей своїх навчу».

Павла Житецького називають першим істориком української мови. Автор близько 30-ти ґрунтовних праць з історії української мови, літератури і фольклору. Зробив вагомий внесок у розробку принципів і критеріїв українського правопису. Обґрунтував концепцію безперервного розвитку українського народу, його мови і культури з часів Русі.

Сергій Єфремов писав про нього: 💛«Видатний український вчений. Разом з тим був і живим, чутливим громадянином своєї батьківщини, який болів її болями, хто на собі відчув до певної міри її гірку долю».

Після інсульту в 1893-му в Павла Житецького не діяла права рука. Аби продовжувати наукову діяльність, навчився писати лівою. Боротьба з хворобою забирала багато сил в останні роки життя. 💛«Читаю і пишу не менше 10 годин в день. Так проходить день за днем, тиждень за тижнем у виснажливій боротьбі з собою», – писав він у листі до сина.

🕯Помер 18 березня 1911-го у Києві.

🌐 Історія України🔱
✅ Підпишись, пізнавай, поширюй!

👀❌ Совковий пропагандистський діафільм про "агресивний блок НАТО" для школярів.

1985 рік.

🌐 Історія України🔱
✅ Підпишись, пізнавай, поширюй!

🟥⚔️3 січня 1913 року народився Омелян Польовий – поручник УПА (псевдо Остап, Данило Очерет, Довгуш, Якір, Ясь), Лицар Бронзового Хреста бойової заслуги (від 1945 року).

Народився у селі Ярчівці на Тернопільщині. Закінчив народну школу в рідному селі та вступив до Тернопільської української гімназії. Тоді став членом Пласту, а влітку 1932 року вступив до ОУН. Упродовж кінця 1920-1930-х років кілька разів потрапляв на лаву підсудних за проукраїнські погляди, сутички з польською поліцією, розповсюдження листівок ОУН та створення україномовних шкіл.

У вересні 1939 року він очолював Зборівську повітову екзекутивну ОУН. Після приходу Червоної армії у лютому 1940 року перейшов у німецьку зону окупації. Пройшов навчання у німецькій поліційно-розвідувальній школі в лижному пансіонаті «Стамара» в м. Закопане (нині Польща). Влітку 1940 року очолював канцелярію колишніх політичних в’язнів в Українському комітеті допомоги біженцям і полоненим (згодом - Український Допомоговий Комітет).

У травні 1941 року Польовий перебував у тренувальному таборі в Нойгамері (нині м. Свентошув у Польщі), де проходило формування Північної групи Дружин українських націоналістів (ДУН). Після реорганізації Легіону, у 1942 році проходив курси чотових на території Білорусі.

Навесні 1943 року Омелян Польовий долучився до формування на Дрогобиччині (нині – Львівська область) збройних підрозділів Української народної самооборони (УНС). Тут він під псевдо Остап Шухай вишколював перший курінь імені Максима Кривоноса.

Взимку 1943 року він став командиром Тернопільської воєнної округи УПА «Лисоня». Створював відділи УПА та формував військовий штаб. Восени 1944 року вже керував 24 сотнями УПА, загальною чисельністю близько 4 тис. стрільців. У вересні 1944 року Польовий очолив загін УПА, з якими провів кілька значних боїв із підрозділами НКВД. Під час бою на хуторі Альбанівка Зборівського району 27 вересня, отримав поранення. Після цього склав з себе обов’язки командира над загоном та воєнною округою.

Одужавши, Омеляна Польового під псевдом Якір і Ясь у квітні 1945 р. перевели у крайовий військовий штаб УПА-Захід старшиною для спеціальних доручень та військовим інспектором, де він очолював зв’язкові лінії. Головний військовий штаб УПА присвоїв йому ступінь поручника та відзначив Бронзовим Хрестом бойової заслуги.

1 квітня 1946 року у Львові Омелян Польовий потрапив у полон та засуджений до розстрілу. Згодом вирок змінили до 25 років радянських концтаборів. У 1971 році Польовий звільнився із ув’язнення, поселився у Тернополі. Із 13 жовтня 1995 р. він став почесним членом Головної Булави Всеукраїнського Братства ОУН і УПА.

🕯Помер Омелян Польовий 12 червня 1999 року в Тернополі, похований на Микулинецькому кладовищі.

🌐 Історія України🔱
✅ Підпишись, пізнавай, поширюй!

📰Заява держдепартаменту США з приводу смерті Василя Стуса в канадській газеті "Гомін України".

На Батьківщині жодна газета не повідомила про арешт, суд і смерть поета.

🌐 Історія України🔱
✅ Підпишись, пізнавай, поширюй!

💒❤️‍🩹 1 січня 1919 року видано закон Директорії УНР про автокефалію Української православної Церкви та незалежність від Всеросійського Патріарха.

Закон «Про вищий уряд Української Автокефальної Православної Церкви» визначав, що Верховна церковна влада в Україні позбавляється будь-якої залежності від Всеросійського Патріарха і переходить до Всеукраїнського церковного собору.

Між соборами справами церкви має займатися незалежний від Всеросійського патріарха Український церковний Синод, який складатиметься із двох єпископів, одного протоієрея, одного священика, одного диякона, одного священика від військового відомства та трьох мирян. До компетенції Святого Синоду належать справи релігії, адміністрації, матеріального постачання, навчання, перевірки та судів.

Міністр культів та віросповідань в уряді Петлюри Іван Липа розпочав підготовку до нового Всеукраїнського Православного Церковного Собору. Але реалізувати ці плани не вдалося: уже наприкінці січня – на початку лютого 1919 року влада Директорії залишила Київ. Лише в жовтні 1921 року Перший Всеукраїнський Православний Церковний Собор проголосив створення Української Автокефальної Православної Церкви і обрав її митрополитом Василя Липківського.

🌐 Історія України🔱
✅ Підпишись, пізнавай, поширюй!

Стати символом за життя і пронести цей тягар не спіткнувшись - це справжній виклик долі, достойно відповісти на який не зуміли тисячі тих, кого свого часу вважали героями. Маємо унікальні рядки, написані самим Бандерою, де він описує свої переживання:

💬«Мушу Вам щиро сказати, що мені дуже важко. Гнітить мене невимовно те, що з моїм ім'ям зв'язується найбільші цінності нашої боротьби, куплені працею, великими жертвами і кровію Найкращих Друзів. Чуюся негідним служити за символічне зосередження тих вартостей українського визвольного руху. Під тим моральним тягарем людина слаба, все бачить, як мало сама внесла до спільних надбань, яка безмежна різниця між власним вкладом, власною спроможністю і власною вартістю та тим, що має репрезентувати й очолювати. Репрезентація - це не моє діло, не маю для цього жодних диспозицій і чуюсь зле в такій ролі. Змістом мойого життя досі була боротьба, так і мусить бути дальше. Не можу боротьби репрезентувати, коли не беру в ній участі. На репрезентанта «за склом» не надаюся».

Проте доля розпорядилася по-інакшому - Степан Бандера так і не зміг повернутися безпосередньо на поле бою, змушений був до кінця життя нести цей хрест - бути символом. Прізвище Бандера, що перекладається «прапор», таки стало його життєвою місією.

⚔️В Україні сьогодні друкують багато статей та книжок про Степана Бандеру. Автори переповідають основні факти із його життя: діяльність в підпільній організації, боротьба, тюрми, концтабори, відвертий виклик окупантам, принесене в жертву особисте життя, репресована родина, врешті, смерть від рук вбивці. Здавалося б, усе вже зрозуміло і немає жодного народу, який би відмовився від такого героя. Проте ще часто в українських авторів стосовно Бандери бракує відваги зробити висновок із цих фактів. Та вже поступово настає час, коли автори, читачі та всі інші українці знайдуть у собі достатньо сили назвати героя героєм, без усіляких умовностей. І Бандера знову стане символом, символом того, що українцям уже не треба оглядатися на когось, формулюючи свої погляди на минуле, чи бачення майбутнього.

Дякуємо, що ти був, ти є, і ти будеш, провіднику!

🗺«Ніщо не зупинить ідею, час якої настав»

🟥❤️❤️1 січня 1909 року у селі Старий Угринів (тепер Калуського району Івано-Франківської області) в родині греко-католицького священика народився лідер Проводу Організації Українських націоналістів, провідник українського народу, Степан Бандера.

Календарні дати повертають до життя старі і призабуті радянські пропагандистські кліше (терорист, зрадник, колаборант), які подаються як «нове бачення» істориків. Схоже було в 2007 році зі століттям Романа Шухевича. У випадку з Бандерою, судячи з дотеперішніх публікацій, до цих штампів додаються ще й нові стереотипи.

На переломі 1935-1936 років Степан Бандера опинився на лаві підсудних у Варшаві, його ім'я перебуває в епіцентрі словесних баталій. Вже понад сімдесят років українці, поляки, росіяни, євреї, представники інших національностей дискутують про його місце і роль в історії.

Попри відмінності між носіями стереотипів, є два суттєві об'єднуючі моменти. Перший принциповий момент: такі стереотипи підводять до висновку, що Бандера в жодному випадку не може бути національним героєм. Другий момент методологічний, але не менш важливий: роблячи ті чи інші висновки про Бандеру, історики та публіцисти, які представляють обидві згадані тенденції, не вважають за необхідне покликатися на документальні джерела. В результаті до радянських аксіом, що не потребували доведення, на кшталт «Бандера - нацистський прислужник», додалися новітні: «Бандера не визнавав демократичних принципів, закладених ІІІ Збором ОУН» чи навіть «виступав проти створення УПА». Для остаточного спростування стереотипів потрібні серйозні, оперті на широку джерельну базу дослідження. Проте реальність зобов'язує ризикнути зробити це в межах невеликої публіцистичної статті.

🔴ТЕРОРИСТ⚫️

Цей штамп щодо Степана Бандери, напевно, найстаріший, адже терористом його називала ще польська влада. Відповідаючи на цей закид на суді у Варшаві, він чітко показав своє ставлення до терористичних методів боротьби в тактиці ОУН:

Терористами польська влада називала не лише Степана Бандеру, але і його соратників, котрі боролися в рядах Української військової організації чи ОУН. Як свого часу росіяни називали Юзефа Пілсудського та діячів Польської військової організації, які боролися проти російської влади. Як, зрештою, у всі часи називає революціонерів будь-яка окупаційна влада. Насильство, освячене державною владою, називають політикою, навіть якщо її результатом будуть тисячі чи мільйони загиблих. Силова спроба протистояти цьому насильству поза державними інституціями автоматично шельмується як терор. Тому практично кожен національно-визвольний рух проходить етап, коли його представляють як терористичний, а його антиокупаційну боротьбу як терористичні акти. Щойно після того, коли цей рух набирає обертів, переростає з формату збройної боротьби окремої організації в загальнонаціональну боротьбу, знаходить собі союзників у світі і, врешті, перемагає, лише тоді він позбавляється цього принизливого тавра. Польський, ірландський, єврейський національно-визвольні рухи демонструють саме такі сценарії розвитку. Колишні терористи Пілсудський, Коллінз, Бегін після перемоги ставали національними героями та керівниками відновлених держав. Діячі українського визвольного руху, які протиставилися державному терору Польщі, СРСР та Німеччини, не дожили до своєї перемоги. Проте створення незалежної української держави - свідчення перемоги їхнього руху, а тому настав час позбавити їх тавра «терористів».

🔴РОЗКОЛЬНИК⚫️

З політичного еміграційного протистояння проростає і наступний стереотип - розкольника. Бандера, твердять деякі публіцисти та історики, відіграв радше деструктивну, аніж позитивну роль в українському визвольному русі, адже з його ім'ям пов'язані два розколи. «Руїна», «розкол», «братовбивство» - ці поняття представляються мало не як архетипічні для української нації, як її родове прокляття. Натомість такі негативні явища є аж надто типовими для бездержавних націй, які стають об'єктом зовнішніх маніпуляцій політиків та спецслужб, аби вбачати в них щось винятково українське.

Очевидно, не обійшлося без таких маніпуляцій і в розколах ОУН, відповідальність за які списують на Степана Бандеру. І якщо в питанні розколу 1940 року поки не знайдено документів, які однозначно підтверджували б його зовнішню інспірацію, то в так званому другому розколі 1954 року вона дуже чітко прослідковується. Звичайно, ця подія мала й певні об'єктивні чинники (особисті та організаційні непорозуміння), проте безпосередньою причиною стали сфальшовані МҐБ документи та тривала оперативна гра, яка велася з українською еміграцією від імені воюючої України.

Важливо також оцінити вчинки самого Степана Бандери в цих критичних ситуаціях, аби дати відповідь чи заслуговує він на звинувачення у розкольництві. І в 1940 р., і в 1954 р. бачимо його дії, спрямовані на недопущення розколу: в першому випадку неодноразові звернення та поїздка до Андрія Мельника, в другому навіть добровільний відхід з посади керівника організації задля збереження її цілісності.

Як і у випадку з іншими міфами про Бандеру, звинувачення у розкольництві опирається на незнання конкретних фактів чи невміння розглянути їх із ширшої перспективи. До прикладу, датою розколу по лінії бандерівці-мельниківці називають 10 лютого 1940 року - день створення Революційного проводу на чолі з Бандерою. Тим часом, ще кілька місяців після цього продовжувалися спроби залагодити конфлікт, представники обох течій працювали в одному приміщенні на вул. Зеленій у Кракові. І щойно силове захоплення приміщення бойовиками на чолі із Зиновієм Книшем (згодом одним із найбільш плодючих авторів мельниківського спрямування) і позбавлення бандерівців доступу до нього спалило мости для можливого порозуміння.

Потім були роки взаємної ворожнечі та звинувачень, найважчим з яких було звинувачення бандерівців у вбивстві провідних членів ОУН(м) Сеника і Сціборського. Ця справа досі залишається нез'ясованою, проте, якщо подивитися в ширшому контексті, то важко не помітити аналогій із пізнішими подіями 1957 та 1959 років. Тоді вбивства Ребета і Бандери теж представлялися як «братовбивчі розбірки» в середовищі українських націоналістів. Щойно сенсаційне зізнання кілера від КҐБ Сташинського показало справжніх замовників та виконавця атентатів.

І на завершення про розколи. Говорячи про розкол в українському русі, в нас прийнято говорити лише про його деструктивну роль. Тим часом, принаймні, конфлікт 1940 року став додатковим імпульсом для розвитку руху. Адже до його керівництва прийшли молоді енергійні люди, з новим баченням, готові до еволюції своїх світоглядних засад, геополітичних уявлень та методології боротьби. Саме ці люди, яких згодом стали називати «бандерівцями», вивели український визвольний рух на якісно новий рівень розвитку, перетворивши його в загальнонаціональний. І тут знову напрошуються аналогії з іншими національними рухами - єврейський національний рух набув нового дихання завдяки «розкольнику» Володимиру Жаботинському, який вийшов із Всесвітньої сіоністської організації, заснувавши нову течію «сіоністів-ревізіоністів».

🔴АВТОРИТАРНИЙ ЛІДЕР⚫️

Саме ця принциповість і непоступливість часом представляються як авторитаризм, нездорові амбіції чи навіть «вождистські замашки». Для довершення образу Бандери як авторитарного лідера «однозначно стверджують» про несприйняття ним демократичних цінностей як в масштабах організації, так, тим паче, держави. Скільки правди в цих тезах? Очевидно, що Бандера був амбітною людиною, вірив у визначальну роль вольових особистостей в історії, з дитинства готував себе до великої місії. Він формувався в епоху, коли авторитарні тенденції домінували повсюдно, державами керували вожді, фюрери та дуче. Проте саме Бандера очолив опозицію, яка піднялася проти «вождизму» в ОУН. Саме він і його товариші «крайовики» протиставилися спробі становлення автократичної влади в організації на чолі з Андрієм Мельником. Створений ними Революційний провід, попри значні повноваження Голови, був командою сильних керівників. Бандера як лідер вивів на керівні ролі Романа Шухевича, Василя Кука, Романа Кравчука, Дмитра Грицая, Ярослава Старуха та інших, які очолили різні ланки визвольного руху вже після його ув'язнення, які забезпечили тривалу ефективну боротьбу підпілля. Як свідчать документи, в Проводі Бандери рішення приймалися більшістю, тобто кожен голос мав значення. Саме такий стиль роботи він вважав очевидним і необхідним. В одному зі своїх листів в Україну Бандера писав:

«В кожному Проводі, який я провадив, зокрема в Проводі ЗЧ (Закордонних частин) ОУН існував і дальше існує такий порядок: всі рішення приймаються більшістю голосів. Голоси всіх членів Проводу рівні. Справи вирішуються після всебічної дискусії. Кожен член проводу має право піддавати під розгляд і вирішення Проводу кожню справу... Це елементарні засади функціонування Проводу, і ніколи не було в нас думки застосовувати іншу методу».

Як кожен керівник, Бандера прагнув до домінування власної політичної сили, проте ніколи не робив з цього головної цілі. Сформульований ним принцип «нашою перемогою є перемога наших ідей» реалізовувався на практиці - утворений в червні 1941 уряд (Українське державне правління) складався з керівників різних політичних сил.

Поширене сьогодні в історіографії та публіцистиці твердження про те, що Бандера не сприйняв рішень ІІІ Надзвичайного великого збору ОУН, бо, перебуваючи в ув'язнені «пропустив процес визрівання в ОУН демократичних тенденцій», є неправдивим в кількох моментах. По-перше, Бандера ніде і ніколи не відмовлявся від рішень цього збору, вважаючи їх зобов'язуючими як для себе, так і для всіх членів ОУН. По-друге - процес визрівання демократичних тенденцій в програмі ОУН почався не в 1943, а в 1940 році саме під керівництвом Степана Бандери. Гасло «Свобода народам! Свобода людині!», яке представляється як квінтесенція цього процесу, вперше прозвучало не в рішеннях 1943 року, а в маніфесті ОУН з грудня 1940 р. «Бандера авторитарний вождь, який не визнає демократичних норм» - це звинувачення було сформульоване його опонентами в другій половині 1940-х років на еміграції і використовувалося в типовій для еміграції політичній боротьбі. При цьому одним із «головних речників демократизації» представлявся Микола Лебідь, людина, усунена з поста провідника ОУН в 1943 році за авторитарний стиль керування. На жаль, багато істориків некритично прийняли цей закид, не намагаючись верифікувати його з допомогою доступних джерел.

🔴«ЛИШЕ СИМВОЛ»⚫️

Стереотипом, який чи не найактивніше утверджується в суспільстві сьогодні, є теза, що Бандера не може вважатися національним героєм, адже «безпосередньо не брав участь у визвольній боротьбі»: спочатку як в'язень польських тюрем, згодом - німецького концтабору, а потім як політичний емігрант, який не мав змоги впливати на ситуацію в Україні. «Бандера лише символ боротьби» - ця фраза стала ключовою у сучасному відображенні Бандери. Проте аналіз історичних фактів чітко показує безпосередню, а часто і визначальну роль Бандери в українському визвольному русі. Саме він провів інкорпорацію Української військової організації в ОУН, чим завершив формування структури Організації, яке тривало з 1929 року. Саме він вивів на новий рівень діяльність ОУН в першій половині 1930-их років, саме під його керівництвом ОУН провела низку гучних бойових та пропагандистських акцій, які зробили цю організацію популярною не лише в Україні, а й за її межами. Його активна діяльність в 1939-1941 роках заклала міцні основи для наступного етапу розвитку визвольного руху. В цей час проведено велику кількість військових та організаційних вишколів, які підготували кадри для подальшого розгортання повстанської армії. Тоді ж закладено важливі ідейні засади, які забезпечили розвиток ОУН з підпільної організації у загальнонаціональний визвольний рух. Велику роботу проведено Бандерою в післявоєнний період на еміграції. Під його керівництвом мережу ОУН розгорнуто практично у всіх країнах, де мешкали українці, - в Західній Європі, Північній та Південній Америці, Австралії. Створені ОУН громадські організації (Спілка української молоді, Організація оборони чотирьох свобод України, Ліга визволення України) ефективно захищали права українців у світі. Через бандерівські видання («Шлях перемоги», «Визвольний шлях», «Гомін України» та багато інших, що виходили практично по всій українській діаспорі) проводилася активна інформаційна кампанія, що доносила світові правду про Україну та українців.

Лідерство Бандери визнавали керівники визвольного руху в Україні - на подання Романа Шухевича його було обрано членом Бюро Проводу ОУН в 1945 р., програмний текст провідного ідеолога визвольного руху Петра Федуна називався «Хто такі бандерівці і за що вони борються», тисячі повстанських листівок звершувалися гаслом «Хай живе Степан Бандера», відомий повстанський художник-гравер Ніл Хасевич зробив його портрет, підписавши «Другові Провіднику». В Україні в умовах боротьби ніхто не ставив під сумнів авторитет Бандери як керівника визвольної боротьби. Визнавали його й ті, хто боровся проти визвольного руху. Термін «бандерівці» набув фактично офіційного звучання і використовувався в документах Компартії та НКВД-МҐБ. Радянська влада до кінця життя Бандери вважала його небезпечним ворогом і навіть пішла на його ліквідацію в 1959 році. Тобто вже тоді, коли визвольний рух в Україні було придушено, і сама радянська влада намагалася представляти себе по-новому, відмежовуючись від злочинів Йосипа Сталіна. Степан Бандера був реальним і небезпечним для ворогів діячем українського визвольного руху. А разом з тим - він став його символом.

🗺🟥Степане Андрійовичу, з днем народження!

💛🎄Лист-вітання Голови Директорії і Головного Отамана військ УНР Симона Петлюри Прем’єр-Міністру УНР з Новим 1921 роком і Різдвом Христовим.

🌐 Історія України🔱
✅ Підпишись, пізнавай, поширюй!

🔆Перша гасова лампа винайдена у Львові працівниками аптеки «Під золотою зіркою» Ігнатієм Лукасевичем та Яном Зехом у 1853 р.

Того ж року у львівському шпиталі була проведена перша хірургічна операція при освітленні гасовою лампою. Згодом гасова лампа була представлена на міжнародній виставці в Мюнхені, винахід був відзначений там спеціальною грамотою.

🌐 Історія України🔱
✅ Підпишись, пізнавай, поширюй!

✍️⚜️Лист Симона Петлюри [Ф. Швецю] про переговори з Ю. Пілсудським щодо формування військової частини з полонених, просування ідеї союзу Балтійсько-чорноморських держав тощо. 30 грудня 1919 р.

🌐 Історія України🔱
✅ Підпишись, пізнавай, поширюй!

🕯В цей день 2022 року в полоні російських окупантів після слів «Слава Україні!» був вбитий Олександр Мацієвський — Герой України (2023, посмертно), солдат ЗСУ 119 ОБрТрО.

🫡Вічна пам'ять та слава Герою!

🌐 Історія України🔱
✅ Підпишись, пізнавай, поширюй!

❤️‍🩹Друзі, збір закрито завдяки вам!

Дякуємо за підтримку ЗСУ та невтомну працю задля нашої перемоги!

🇺🇦🗺Слава Україні! Слава Збройним Силам України! Разом переможемо!

🏏🇺🇦 29 грудня 1724 року у казематах Петропавлівської фортеці помер Павло Полуботок – наказний гетьман Лівобережної України.

Походив майбутній гетьман із заможного козацько-старшинського роду з Чернігівщини. Його батько Леонтій в гетьманському уряді Івана Самойловича дослужився до посади генерального осавула.

Народився Павло Полуботок близько 1660 року. Отримав гарну домашню освіту, згодом – у Києво-Могилянській академії. Одруження на небозі тодішнього гетьмана Єфимії Самойловичевій сприяло стрімкій кар’єрі. Полуботок швидко став значним військовим товаришем. Це звання надавали відставним козацьким старшинам та найближчому старшинському резерву. Поступово Полуботки почнуть скуповувати землі на території Чернігівського та Переяславського полків. Тут вони успішно розвиватимуть різні промисли, споруджуючи гути, рудні, поташні буди, вироблятимуть скло. Підприємницька активність стане настільки потужною, що переяславські козаки скаржитимуться гетьманові Івану Мазепі, що для збільшення виробництва поташу Полуботок готовий пустити на переробку навіть кістки покійних.

Попри непрості стосунки родини Полуботків із новообраним гетьманом Іваном Мазепою, 1705-го той призначив Павла Полуботка Чернігівським полковником. У Північній війні він не підтримав виступ Івана Мазепи. У листопаді 1708-го, на Глухівській елекційній раді сподівався отримати гетьманську булаву. Переважна більшість присутніх там козаків воліли бачити гетьманом саме Полуботка. Але вирішальне слово залишалося за Пьотром І, який затвердив гетьманом Івана Скоропадського. Цар не довіряв Полуботкові, бо «…він дуже хитрий, може Мазепі дорівнятися…». Натомість Полуботок отримав декілька сіл, які належали племіннику Мазепи – Іванові Обидовському. Згодом Любеч з озерами та інші маєтності Івана Мазепи й генерального писаря Пилипа Орика.

Скоро Павло Полуботок став одним із найзаможніших магнатів Гетьманщини та Слобідської Україні. Йому належало понад 3 тисячі селянських дворів, а «двори з хоромами» розкидані по всьому Лівобережжю.

Полуботок мав чималу бібліотеку, колекціонував картини, ікони, зброю та речі декоративно-ужиткового мистецтва. Жертвував церкві, особливою прихильністю користувався Вознесенський храм у Чернігові, який розташовувався неподалік садиби полковника. У Полуботка жив бандурист, який супроводжував його у походах. Чернігівський полковник цікавився історією, сам уклав «Хроничку» (історичні нотатки, що охоплювали період з 1452 по 1715 рік). Ці нотатки зберіг та доопрацював його зять Яків Маркович.

1722-го Павло Полуботок став наказним гетьманом, та його повноваження були обмежені Малоросійською колегією. Він намагався реформувати устрій Гетьманату, розпочавши із судочинства. Запровадив занедбаний колегіальний розгляд судових справ та винесення вироку. Добивався від російської влади нових гетьманських виборів. Після смерті Івана Скоропадського Сенат розробив низку заходів, спрямованих на забезпечення в Україні російських інтересів через Малоросійську колегію. Полуботок, з метою збереження української автономії вступив у протистояння із президентом колегії Степаном Вельяміновим. Це призвело до ув’язнення Полуботка та його прихильників.

У петербурзьких помешканнях старшини провели обшуки. 26 листопада 1723-го на основі вилучених документів Сенат висунув Полуботкові звинувачення. Протягом року тривали допити. 1724-го справу передали на розгляд Вищого суду.

🕯До судового процесу не дійшло, бо Полуботок помер. Через місяць помер і Пьотр І.

Історик Микола Костомаров стверджував, що у другій половині 19 століття портрет Павла Полуботка висів у багатьох селянських оселях Лівобережжя. А поширення набула промова, нібито виголошена гетьманом перед Пьотром І. «Знаю, що мене, за московським звичаєм, чекають кайдани…а мені все одно: я промовляю від імені своєї Вітчизни і добровільно віддаю перевагу лютій смерті перед жахливим видовищем доконечного розорення мого рідного краю».

🌐 Історія України🔱
✅ Підпишись, пізнавай, поширюй!

💛Друзі, в найближчі декілька годин серед всіх доброчинців, які задонатять на наш поточний збір на РЕБ та електроінструмент для воїнів 67-ої ОМБр, розіграємо ось цю красу, яку бачите на світлині. Ящик з натівських снарядів перетворила у витвір мистецтва пані Тетяна Кашуба.

✅Подарунок відправляється Сергію Морозу.

🇺🇦🗺Слава Україні! Слава Збройним Силам України! Дякуємо всім, хто підтримує українське військо! Разом переможемо!

🤝📩🤝💛 Люба спільното, сьогодні до вечора маємо закрити терміновий збір на чотирьохчастотний РЕБ, який захистить воїнів 67-ої ОМБр на передовій від атак ворожих безпілотників та електроінструмент.

❗️Кожна пожертва є важливою. Кожні 20, 100, 1000 грн — це безцінний внесок у знищення ворожої техніки та особового складу окупантів та запорука збереження життя наших воїнів.

✅Завдяки вам вже зібрано понад половина з потрібних 180 тисяч гривень.

🔗Посилання на банку
https://send.monobank.ua/jar/xeGotCCKY

💳Номер картки банки
4441111129754630

🌐Номер рахунку: UA043220010000026200353638924

🏦 Конверт приват: https://www.privat24.ua/send/2mblc

🏦 Номер картки Приват:
4149499807704257

🌐 Paypal — [email protected]

Щоб взяти участь у розіграші подарунків від воїнів, після того, як задонатили, поставте + в коментарях за посиланням ТУТ

💛Дуже важливий збір для наших захисників. Та просимо підтримати по можливості максимально активно. Дякуємо кожному, хто долучився.

⛪️❤️‍🩹 Відозва Організаційного комітету по скликанню Всеукраїнського православного собору духовенства та мирян до Українського народу про відродження української церкви і направлення представників до Всеукраїнського церковного собору. Не пізніше 29 грудня 1917 р.

🌐 Історія України🔱
✅ Підпишись, пізнавай, поширюй!

🗺 Друзі, маємо терміновий запит на збір від воїнів 67-ої ОМБр. Козакам до понеділка потрібно придбати чотирьохчастотний засіб РЕБ, який захистить воїнів на передовій від атак ворожих безпілотників. + вже після запису відео хлопці згадали про потребу у придбанні електроінструменту, ціна питання 20 тисяч вже врахована у ціль збору.

✅Просимо за можливості долучитись всіх небайдужих якомога активніше.

🎯 Ціль: 180 000 ₴

🔗Посилання на банку
https://send.monobank.ua/jar/xeGotCCKY

💳Номер картки банки
4441111129754630

🌐Номер рахунку: UA043220010000026200353638924

🏦 Конверт приват: https://www.privat24.ua/send/2mblc

🏦 Номер картки Приват:
4149499807704257

🌐 Paypal — [email protected]

І як завжди у наших зборах, серед всіх доброчинців розіграємо чудові подарунки від воїнів: прапори з підписами та подяками від воїнів, шеврони+гільзи 12.7 мм, 23 мм, 14.5 мм, 30 мм, 57 мм та гранатомет РПГ-22, які мисткині пані Наталя Радіч, Тетяна Кашуба, Надія Архіпчук перетворюють у витвори мистецтва для подарунків вам.❤️‍🩹

Щоб взяти участь у розіграші, після того, як задонатили, поставте + в коментарях за посиланням ТУТ

Розповсюджуйте, будь ласка, цей збір. Це дуже допоможе, бо зібрати потрібно якомога швидше. Пам‘ятайте, що репости несуть вагомий вклад і маленьких донатів не буває, кожна гривня є важливою. Дякую всім!

🇺🇦🗺Слава Україні! Слава Збройним Силам України! Разом переможемо!

🕯🎗28 грудня 1919 року у Києві поховали «перших хоробрих» — жертв білого терору. Їх викрила та розстріляла денікінська розвідка за «участь в організації повстання» проти білогвардійців на Київщині.

21 листопада денікінська контррозвідка оточила на околиці Києва конспіративну квартиру "На кручі" й після тривалого обшуку (там знайшлося багато рукописів віршів, незакінчених новел і повістей) арештувала двох українських письменників - Гната Михайличенка (діяч Центральної Ради) й Василя Чумака (боротьбист) та члена партії есерів Клавдію Ковальову.

Суд відбувся швидко і невдовзі їх розстріляли. Нібито при спробі втечі. Хоча тоді це було пояснення, яким виправдовували будь-яку сваволю тюремників.

Чорносотенна газета "Киевлянин", яка, очевидно, з денікінцями тісно співпрацювала, того ж дня повідомила своїх читачів про успішну переможну акцію проти осоружних "українських самостійників".

Загинули лідери боротьбистів, партії, що оформилася після розколу в середовищі українських есерів (соціалістів-революціонерів). Вона ухвалила рішення зостатися в підпіллі, коли місто 30 серпня 1919 року окупували денікінці. Це вже тривали останні дні білогвардійського терору, здавалося, напруга спадала, але, мабуть, місцеперебування лідерів спротиву видав провокатор.

Одразу по визволенні друзі почали шукати жертв неправедного судилища, а коли знайшли, поховали їх у тодішньому Аносівському саду, який 1957 року отримав назву парк Вічної слави.

Їх потім називали "першими хоробрими", основоположниками української пореволюційної літератури. Пам'яті Гната Михайличенка й Василя Чумака присвятили вірші Василь Еллан і Павло Тичина.

Але оскільки вся ця романтична когорта хотіла творити українську революційну культуру, то з утвердженням сталінського соціалістичного реалізму їхні ідеї враз виявилися шкідливими й неприйнятними.

Навіть загиблих посмертно оголошують ворогами народу, забороняють їхні книжки, зносять пам'ятники. Реабілітація стала можливою лише в середині п'ятдесятих років, коли знову виходять твори Василя Блакитного, Гната Михайличенка й Василя Чумака.

"Першим хоробрим" інкримінували український націоналізм, що було неспокутним гріхом перед радянською владою. Це якраз дуже добра ілюстрація того, що російська демократія, як казав колись Володимир Винниченко, завжди закінчувалася на українському питанні.

Попри прокомуністичну орієнтацію, попри співробітництво в радянських державних органах, боротьбисти зоставалися чужими й ворожими, адже хотіли будувати саме українську державу.

🌐 Історія України🔱
✅ Підпишись, пізнавай, поширюй!

☀️🗺Колядники із семикутною зіркою. с. Яреськи, Полтавщина. 1908 рік.

🌐 Історія України🔱
✅ Підпишись, пізнавай, поширюй!

❌✍️26 грудня 1932 року Президія Північнокавказького виконавчого комітету за вказівкою з москви видала постанову про заборону діловодства та навчання українською мовою на Кубані.

Москалі систематично знищували українську ідентичність кубанців і наразі менше 2% населення Краснодарського краю вважають себе українцями.

🌐 Історія України🔱
✅ Підпишись, пізнавай, поширюй!

🙏26 грудня 2022 року під час диверсійного виходу на території Брянської області добровольчого батальйону «Братство» загинули: Юрій Горовець «Святоша», командир ДРГ; Максим Михайлов «Непийпиво», сапер; Тарас Карпʼюк «Тарасій», сапер; Богдан Лягов «Аполлон», сапер.

🫡Честь та вічна слава Героям, що одними з перших перенесли війну на територію ворога.

🌐 Історія України🔱
✅ Підпишись, пізнавай, поширюй!

🗺26 грудня 1898 року у слободі Кантемирівка на Воронежчині народився Євген Плужник – поет, письменник, громадський діяч, політичний в’язень радянської влади.

У родині було восьмеро дітей. Батько Євгена, родом з Полтавщини, хлібороб і небагатий купець, прагнув дати дітям освіту. Євген вчився у Воронежі, Ростові, а закінчив гімназію у 1919 році в Боброві. Невдовзі з родиною переїхав на Полтавщину, у Велику Багачку.

Деякий час у Великій Багачці вчителював, вів театральний гурток, сам грав на сцені. Але душа прагла творчого розвитку.

У 1920 році Плужник переїхав до Києва, де вступив до Київського ветеринарно-зоотехнічного інституту. Згодом кинув його і пішов учитися до Київського музично-драматичного інституту ім. Лисенка, але і тут проміняв навчання на літературну творчість. До всього, додалися ще й сухоти, які він успадкував від матері. У Євгена хвороба рано перейшла в третю стадію, і це наклало відбиток на весь спосіб його фізичного існування: обмежені можливості життєвої активності, щорічні лікувальні поїздки у Крим чи на Кавказ, тривалі періоди загострень і «госпітального лежання».

У 1923 році під псевдонімом Кантемирянин (згадка про місце народження) Плужник опублікував перші вірші в газеті «Більшовик» і журналі «Глобус». Тоді ж, у 1923 році Микола Зеров залучає Євгена Плужника до Асоціації письменників («Аспис»), що об'єднувала тоді всю «непролетарську» літературу Києва. 1924 року Плужник стає членом письменницької групи «Ланка», яка 1926 року перетворюється на «Марс» (майстерня революційного слова). На чолі «Марсу», як і «Ланки», стояли Борис Антоненко-Давидович, Валеріан Підмогильний, Григорій Косинка. «Марс» вважали за київську неофіційну філію харківської ВАПЛІТЕ. Обидві організації були розгромлені і ліквідовані одночасно 28 січня 1928 року.

У 1926 році вийшла його перша збірка поезій «Дні». «З перших публікацій Плужник засвітився як поет високої культури, поет філософ, якого віднесли до найвидатніших імпресіоністів ХХ століття. Правда і щирість поставила його понад реальністю кривавого часу», – зауважив літературознавець Євген Сверстюк.

Література стала основним заняттям Євгена Плужника. За життя ще побачили світ друга поетична збірка «Рання осінь», поеми «Галілей» і «Канів», єдиний роман «Недуга», дві п'єси, тритомна «Антологія української поезії», укладена спільно з Василем Атаманюком та Феліксом Якубовським. Плужник ще готував для театру третю п’єсу, писав сценарії для кіностудії, паралельно перекладав твори Гоголя, Толстого, Чехова. Разом з Валер’яном Підмогильним видав словник «Фразеологія ділової мови», редагував твори інших письменників, взявся за переклад «Тихого Дону» Шолохова. У цей час загострилась його хвороба на туберкульоз, але поет продовжував працювати.

5 грудня 1934 році Євген Плужник за сфабрикованою справою більшовицького «Великого терору» був заарештований і звинувачений у терорі в справі вбивства Кірова. 28 березня 1935 році він був засуджений, але розстріл майже відразу було замінено десятирічним ув'язненням у спецтаборах.

🕯Утім, для хворого на сухоти Плужника це було рівнозначно смертному вироку. Він помер 2 лютого 1936 року в лазареті Соловецького табору, де до останніх днів писав вірші. Перед смертю попросив види зі словами: «Я вмиюся, згадаю Дніпро і вмру». Поховали його там же, у табірній братській могилі.

«Лірика Плужника позначена глибоким трагізмом і епічною рівновагою, що засвідчила високу духовну силу культури, що не улягає тискові обставин. Про нього писали, як про казкового скрипаля, який упав у вовчу яму і хотів відкупитися від вовка своєю грою… Вовчі ями позаносило, а музика лунає понад часом», – писав Євген Сверстюк.

У 1948 році за кордоном окремим виданням вийшла збірка «Рівновага». У 1979 році у Мюнхені було перевидано всі збірки разом.

🌐 Історія України🔱
✅ Підпишись, пізнавай, поширюй!

🟩🟦🟨Українська родина на Далекому Сході. Громадський діяч Зеленого Клину Дмитро Кисільов з дітьми.

Владивосток, 1917 рік

🌐 Історія України🔱
✅ Підпишись, пізнавай, поширюй!

👩❤️‍🩹Дівчина з Заліщиків, Тернопільщина (етнографічно частина Поділля). Початок 20 ст.

🌐 Історія України🔱
✅ Підпишись, пізнавай, поширюй!

🇺🇦📰 Українська газета "Вільне слово" «вітає» у США першого секретаря ЦК КПСС Нікіту Хрущова. 1959 рік.

🌐 Історія України🔱
✅ Підпишись, пізнавай, поширюй!

Питання про статус Будапештського меморандуму як юридично обов'язкового для сторін документа, вперше виникало в Україні в період російського-українського конфлікту за острів Тузла, пізніше за його перегляд виступав президент Ющенко, проте так і не була скликана міжнародна конференція для підготовки нового договору про гарантії безпеки і заміни Будапештського меморандуму.

Цим скористалась росія, коли окупувала Крим у лютому 2014 року, а 1 березня 2014 року президент путін отримав від ради федерації дозвіл на використання збройних сил росії на території України, і 18 березня рф анексувала Крим та вже менше ніж за місяць розв'язала війну на Сході України.

24 лютого 2022 року, росія повномасштабно вторглася до України та вчергове довела, що будь-який договір, підписаний країною гнилого наболоття не вартий паперу на якому написаний.

🌐 Історія України🔱
✅ Підпишись, пізнавай, поширюй!

❌✍️5 грудня 1994 року у Будапешті вищі керівники України, США, Великої Британії і росії підписали Меморандум про гарантії безпеки у зв'язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї. В обмін на відмову від ядерної зброї Україні було надано гарантії дотримання положень Заключного акта НБСЄ, Статуту ООН і Договору про нерозповсюдження ядерної зброї.

Незважаючи на те, що одразу після заснування ООН ідея знищення ядерної зброї стала одним із пріоритетних напрямів її роботи, до середини 1960-х років п'ять країн світу провели випробування ядерних пристроїв, що посилило загальне занепокоєння та сформувало переконання в тому, що поширення ядерних технологій у мирних цілях не може бути відірваним від контролю за розповсюдженням ядерної зброї. У 1965 році, під час роботи Женевської конференції з роззброєння, провідні країни світу приступили до розгляду проекту Договору про нерозповсюдження ядерної зброї (ДНЯЗ).

Напередодні його підписання 1 липня 1968 року Рада Безпеки ООН ухвалила Резолюцію № 255 про гарантії безпеки, згідно з якою агресія з використанням ядерної зброї або загроза такої агресії проти держави, котра не володіє ядерною зброєю, є приводом для невідкладних дій з боку Ради Безпеки. ДНЯЗ набув чинності 5 березня 1970 року для 43 сторін, включаючи три ядерні держави (СРСР, Велику Британію та США) з п’яти. Згідно з його положеннями ядерними вважаються держави, котрі виготовили й підірвали ядерну зброю чи інший ядерний вибуховий пристрій до 1 січня 1967 року. Такими є Китай, СРСР (рф як правонаступник СРСР), Франція, Велика Британія та Сполучені Штати Америки, відтак усі інші держави вважається неядерними.

Крім того, в 1975 році 35 держав (33 європейські, а також США і Канада) підписали Заключний акт Наради з безпеки і співробітництва в Європі (Гельсінський заключний акт, Заключний акт НБСЄ), яким був закріплений принцип непорушності кордонів і територіальна цілісність європейських держав, а також сформулювали основи європейської безпеки і принципи відносин між державами. З 1 січня 1995 року регулярні Наради з безпеки і співробітництва в Європі були перетворені в Організацію з безпеки і співробітництва в Європі зі своїм статутом і міжнародно-правовою базою (нині до ОБСЄ входять 55 держав континенту, Північної Америки й Азії, у тому числі Україна).

Після розпаду Радянського Союзу в 1991 році Україна успадкувала 176 міжконтинентальних балістичених та більше 2500 тактичних ядерних ракет і стала таким чином третьою після США і рф ядерною країною світу. Володіючи подібним арсеналом, Україна не мала контролю над своєю ядерною зброєю, який здійснювався із командних центрів на території росії. Переживаючи тривалу економічну кризу і не маючи засобів навіть для обслуговування ракет, в 1992 році Україна погодилась на переговори щодо відмови від ядерної зброї.

В обмін на фінансову допомогу США, поставки енергоресурсів з росії на пільгових умовах 5 грудня 1994 року у Будапешті Леонід Кучма, Борис Єльцин, Білл Клінтон і Джон Мейджор підписали Меморандум про гарантії безпеки у зв'язку з приєднанням України до ДНЯЗ у вигляді дотримання положень Заключного акта НБСЄ, Статуту ООН і Договору про нерозповсюдження ядерної зброї. Жодна з країн не ратифікувала його, посилаючись на одне з його положень, за яким він набував чинності з моменту підписання. Франція і Китай, два інших учасника ДНЯЗ, надали аналогічні гарантії, зробивши відповідні заяви, але не поставили свої підписи під Будапештським меморандумом.

З 1970 року кількість підписантів ДНЯЗ зросла до 190 країн, що перетворило документ на найбільшу в історії людства зобов’язувальну угоду про нерозповсюдження зброї чи контроль над озброєннями. Тільки три держави – Індія, Ізраїль і Пакистан – ніколи не дотримувалися положень цього договору, а одна країна – Північна Корея – оголосила про вихід із ДНЯЗ.

Продовження⬇️

🌐 Історія України🔱
✅ Підпишись, пізнавай, поширюй!

❤️‍🩹👨Парубок у вишиванці з с. Ломівка (там народився Олесь Гончар), нині частина м. Дніпро. Початок 20 ст.

🌐 Історія України🔱
✅ Підпишись, пізнавай, поширюй!

🇺🇦⚔️4 грудня 1938 року у Хусті відбувся перший з'їзд «Карпатської Січі», воєнізованого українського об’єднання метою якого була організація народної оборони новоутвореної "Карпатської України" від загарбницьких дій Угорщини, на той час союзної німецько-нацистському режиму.

«Карпатська Січ» — парамілітарна організація українців на Закарпатті в 1938–1939, оформлена 9 листопада 1938 з утвореної у вересні українськими націоналістами «Української національної оборони» (голова Степан Росоха).

В листопаді 1938 утворилась Організація Народної Оборони — «Карпатська Січ» (ОНОКС), хоча перші січові загони ще на початку 1930-х рр. почав формувати Дмитро Климпуш з Ясіня. Вони були звичайними протипожежними і культурно-просвітніми товариствами, як і в сусідній Галичині. Не було і потреби створювати українські збройні сили паралельні чехословацькій армії, адже вона справедливо вважалася однією із наймодерніших і найбоєздатніших у Європі.

Наприкінці 1930-х рр. різко загострилася міжнародна ситуація. Напади мадярських і польських терористів, антиукраїнська діяльність промадярської «п'ятої колони», бажання допомогти чехословацьким військам захищати територію краю, змусило уряд Авґустина Волошина прискорити процес створення місцевих збройних сил. 9 листопада 1938 р. в Хусті відбулися установчі збори ОНОКС, на яких було прийнято Статут організації.

На чолі організації стояла Головна команда: командант Дмитро Климпуш, заступник Іван Роман і штаб з осідком у Хусті.

Місцеві Січі з окремих сіл об'єднані були у районових командах, а ті знову підлягали командам округ, яких було 10: Хустська, Волівська, Тячівська, Рахівська, Іршавська, Свалявська, Середнянська, Севлюська, Перечинська та Великоберезнянська, вони проводили військовий і політичний вишкіл (кільканадцять тисяч членів).

Крім того були створені гарнізони Січі, які складалися з елементу, що прийшов служити з різних українських земель, головно з Галичини, Буковини та Надніпрянщини, і лише частинно місцевих людей.

У 5 постійних гарнізонах Карпатської Січі провадився нормальний військовий вишкіл, а частина січовиків виконувала допоміжну службу в поліції чи прикордонній сторожі. Проводилася також культурно-освітня праця серед населення (артистична група «Летюча естрада» під керівництвом Анатоля Демо-Довгопільського), видавався тижневик «Наступ» під редакцією С. Росохи).

Серед старшин та в постійних ґарнізонах була, крім місцевих, значна кількість галицьких українців (Зенон Коссак, Роман Шухевич («Щука») та ін.).

1 січня 1939 року було оголошено про створення Жіночої Січі. Її очолила Стефанія Тисовська, а заступником стала Марія Химинець. На заклик в пресі протягом січня 1939-го у багатьох містечках і селищах Карпатської України до осередків Жіночої Січі почали вступати жінки та дівчата. Невдовзі Жіноча Січ стала масовою організацією закарпатського жіноцтва. У січні-лютому січовички вже організовували художні вечори та вистави, розповсюджували українську літературу, допомагали незаможним закарпатським родинам.

Після проголошення самостійності Карпатської України Карпатська Січ стала її національною армією (начальник штабу — полковник Михайло Колодзінський) і в березні 1939 року чинила збройний опір угорській армії яка була союзницею нацистської Німеччини. У цей час близько 2000 її членів було під зброєю; кілька сотень з них загинули 13 березня 1939 року в боях з чехами, а потім — з угорцями.

🌐 Історія України🔱
✅ Підпишись, пізнавай, поширюй!

🗺🌍3 грудня 1877 року у Перемишлі на Галичині (нині територія Польщі) народився Степан Рудницький, вчений, основоположник української географічної науки.

Закінчив Тернопільську гімназію, навчався у Львівському та Віденському університетах. У Львові захоплювався ідеями Михайла Грушевського, вважається, що саме під його впливом розпочав географічні студії.

Доктор філософії, професор кафедри географії Львівського університету. Член Наукового товариства імені Шевченка, співзасновник «Спортивного товариства «Україна» (1911). Одним із перших запровадив до наукового обігу географічний термін «Україна».

Започаткував картографічний напрямок у вітчизняній географії, автор перших мап України. Вибудував докладну концепцію незалежної України, доводячи унікальність і самодостатність її теренів.

У 1920-му емігрував, мешкав у Відні та Празі. Один із засновників Українського вільного університету в Празі, викладав у Карловому університеті, Вищому педагогічному університеті імені Драгоманова в Празі, Українській господарській академії в Подєбрадах.

Восени 1926-го прийняв запрошення переїхати до СРСР, де йому обіцяли творчу свободи і заманливі перспективи. Мешкав у Харкові. Організатор і перший директор Українського науково-дослідного інституту географії і картографії, академік ВУАН. Редагував «Вісник природознавства». Здійснив кілька експедицій на Дніпро та Донбас. Автор низки підручників з географії.

У 1933-му заарештований і звинувачений у приналежності до контрреволюційної організації, шкідництві та шпигунстві, засуджений на 5 років таборів. Здоров’я Степана Рудницького стрімко погіршувалося, він страждав від голоду і жахливого ставлення охорони. Однак, як згадував Семен Підгайний, «тримав себе цілком незалежно і ніколи не звертався ні за якими проханнями до будь-якого урядництва, – він просто його ігнорував і вчив молодь географії». А ще «завжди нагадував соловецьким українцям, що вони мають любити, розуміти і знати батьківщину».

На Соловках написав книги «Геономія» і «Ендогенна динаміка земної кори» (рукописи не збереглися).

У жовтні 1937-го засуджений до страти.

🕯Розстріляний 3 листопада 1937-го в урочищі Сандармох.

🌐 Історія України🔱
✅ Підпишись, пізнавай, поширюй!

🇺🇦🇺🇦🫡 2 грудня 1991 року полк зв'язку 13-ї армії (командир Вілен Мартиросян) підняв над своїм розташуванням у м. Рівне синьо-жовтий прапор. Перша частина, яка присягнула на вірність незалежній Україні.

🌐 Історія України🔱
✅ Підпишись, пізнавай, поширюй!

🔱📝 Лист редакції тижневика «Тризуб» Українському громадському видавничому фонду у Празі з проханням надіслати книги про Україну для пропаганди серед французів. 27 грудня 1929 р.

🌐 Історія України🔱
✅ Підпишись, пізнавай, поширюй!

🗺✊1 грудня 2013 року в Києві розпочалося друге всеукраїнське віче Революції Гідності, як реакція на побиття спецпідрозділами міліції учасників Євромайдану, переважно студентської молоді вночі 30 листопада 2013 року на Майдані Незалежності.

О 12:30 1 грудня 2013 року люди зібрались на Всеукраїнське віче. Хода розтяглась від парка Шевченка до Майдану Незалежності, і налічувала близько мільйона учасників. Більш рішучі протестувальники, які розуміли, що боротьба з промосковським режимом Януковича може затягнутися, того ж дня взяли під контроль приміщення КМДА в Києві, та профспілок на Майдані Незалежності.

Ще пізніше увечері на вулиці Банковій поблизу адміністрації президента Януковича відбулися сутички зі спецпідрозділами міліції. Виконуючи злочинні накази спецпідрозділи міліції побили сотні і скалічили та затримали десятки громадян. Але репресії проти протестувальників лише збурювали більшу кількість громадян України і розвивали масовість та рішучість учасників Революції Гідності.

У цей день було засновано Штаб національного спротиву, який розмістився у Будинку профспілок, а також створені мобільні бригади медиків. Почали формуватися перші сотні Самооборони Майдану.

На майдані Незалежності та Хрещатику з’явилося наметове містечко. Протестувальники почали зводити барикади, щоб убезпечити себе від дій силовиків.

Мітинги проти свавілля «Беркуту» відбулися в Одесі, Донецьку, Харкові, Львові, Дніпрі та інших обласних центрах України.

🌐 Історія України🔱
✅ Підпишись, пізнавай, поширюй!

❤️‍🩹Друзі, збір закрито завдяки вам!

Дякуємо за підтримку ЗСУ та невтомну працю задля нашої перемоги!

🇺🇦🗺Слава Україні! Слава Збройним Силам України! Разом переможемо!

🗺1 грудня 1991 року в Україні був проведений референдум на підтвердження Акту про державну Незалежність, що його ухвалила Верховна Рада 24 серпня того ж року. На референдумі понад 90 відсотків сказали «так» незалежній державі.

Ствердно на це запитання відповіли 28 мільйонів 804 тисячі українців (або 90,32%), взяли участь у голосуванні 31 мільйон 891 тисяча громадян (або 84,18%)

Паралельно були проведені перші всенародні вибори президента – перемогу здобув Леонід Кравчук. Друге місце у представника «Народного руху» В'ячеслава Чорновола.

Також важливим було те, що позитивний результат було отримано в усіх 24 областях, Автономній республіці Крим та двох містах зі спеціальним статусом – Києві та Севастополі.

З точки зору сьогодення, цікавими виглядають результати голосування на Донбасі і в Криму:

Донецька область – 83,9%
Луганська – 83,86%
Крим – 54,19%
місто Севастополь – 57,07%

Також референдум дав старт міжнародному визнанню щойно відновленої Української держави. Першою одразу Україну визнала Польща, трохи не встигла за нею, але була першою державою Заходу – Канада. Першою відкрила посольство в Києві Угорщина, піднявши статус свого консульства, яке існувало в Києві з радянських часів. США та провідні держави Заходу визнали незалежність України в кінці грудня...

На нашу суб'єктивну думку, у цей день офіційно затвердилось встановлення модерної Української Державності і одночасно з тим, українці повернули не туди, коли з вибором на посаду Президента представника старої совєцької системи, обрали будівництво фактично урср 2.0.

🌐 Історія України🔱
✅ Підпишись, пізнавай, поширюй!

💛🎼30 листопада 1951 року народився Назарій Яремчук, співак. З ним облетіли світ українські пісні – “Червона рута”, “Водограй”, “Смерекова хата”, “Стожари”, “Гай, зелений гай”, “Я піду в далекі гори”.

Народився у селі Рівня Чернівецької області. Був четвертою дитиною у співочій родині. Батько співав у церковному хорі, мати – грала у Вижницькому народному театрі й мала гарний голос.

З другої спроби вступив на географічний факультет Чернівецького університету. Також 1988-го закінчив Київський інститут культури. Був солістом вокально-інструментального ансамблю “Смерічка” Чернівецької філармонії.

Визнання і популярність Яремчуку принесли пісні “Червона рута” і “Водограй” Володимира Івасюка. За виконання цих пісень ансамбль “Смерічка” та його солісти Яремчук і Зінкевич були удостоєні звання лауреатів Всесоюзного конкурсу “Алло, ми шукаємо таланти”, а також “Пісня року-71/72”.

Життя Яремчука обірвалося, коли він був у зеніті слави: участь у різноманітних конкурсах, виступи за кордоном, народне визнання таланту і держані титули та нагороди.
🎗30 червня 1995-го Назарій Яремчук помер від раку. Поховали його у Чернівцях.

🌐 Історія України🔱
✅ Підпишись, пізнавай, поширюй!

🗺 Памʼятник Тарасові Шевченку у місті Куритиба, столиці штату Парана, Бразилія.

🌐 Історія України🔱
✅ Підпишись, пізнавай, поширюй!

🔱30 листопада 1918 року гетьман Павло Скоропадський затвердив академіка Володимира Вернадського президентом Української Академії Наук.

Напередодні, 27 листопада на першому установчому засіданні УАН його було обрано президентом Академії, Агатангела Кримського – секретарем.

🌐 Історія України🔱
✅ Підпишись, пізнавай, поширюй!

👦❤️‍🩹Парубок з Покуття у національному строї. Коломия, початок 20 ст.

🌐 Історія України🔱
✅ Підпишись, пізнавай, поширюй!

🗺Ксилографія (або дереворит, гравюра на дереві) «Україна має право вийти з срср».

Автор: «Артем» — учень Ніла Хасевича. 1949 рік.

🌐 Історія України🔱
✅ Підпишись, пізнавай, поширюй!

💛Підтримайте важливий збір для наших захисників. Дякуємо кожному, хто долучився.

❌Причина смерті — українець. 1933 рік.

Дуже красномовний запис, який внесли не в ту графу, але максимально правдивий.

Це все, що потрібно знати про совєцький (московсько-імперський в новому вигляді) комуністичний режим та влаштований ним геноцид українського народу. Ніколи не пробачимо...

🌐 Історія України🔱
✅ Підпишись, пізнавай, поширюй!

❌✍️Виконання телеграми Косіора щодо прибуття "переселенців" з росії у хати українців, які померли внаслідок організованого совєцькими окупантами Голодомору.

Переселенців забезпечували їжею та одразу вводилася російська мова в школах для їхніх дітей.

📜З протоколу засідання бюро Ізюмського районного комітету КП(б) України від 3.01.1934.

🌐 Історія України🔱
✅ Підпишись, пізнавай, поширюй!

🕯😥Щорічно в четверту суботу листопада вшановуємо пам’ять загиблих від Голодомору 1932-1933 років та масових штучних голодів 1921-1923 і 1946-1947 років. Їх жертвами стали мільйони українців.

Викачування продовольства в період запровадження продрозкладки та політики «червоного терору», примушення до покори бунтівного волелюбного люду, виснажило запаси українців. Масовий голод у південних регіонах України тривав до літа 1923 року. Інститут демографії та соціальних досліджень імені М.В. Птухи Національної академії наук оцінює втрати українців від надсмертності у 1921–1923 роках на рівні понад 935 тисяч осіб. 40% із них – діти до 14 років.

Голодомор в Україні 1932-1933 років не був випадковим явищем природного чи соціального походження, як це стверджували спочатку радянські, а згодом проросійські історики. «Смерть через голод» стала наслідком цілеспрямовано застосованого тоталітарною владою терору голодом, тобто геноцидом. Він став покаранням українців за їхній спротив колективізації сільського господарства і небажання перебувати під владою росії. Це покарання здійснювалося шляхом знищення української культури, мови, традицій. Шляхом штучно організованого голоду совєцька влада намагалася вирішити так звану «українську проблему» за наказом cталіна.

За даними істориків, на початку 30-х років ХХ-го століття основним центром опору більшовицькій політиці колективізації та форсованої індустріалізації було українське село. В Україні сталося понад 4 тис. масових протестних виступів за участю близько 1,2 млн. чоловік. З колгоспів вийшли 41 200 селянських господарств, близько 500 сільських рад відмовлялися приймати нереальні плани хлібозаготівель.

сталін боявся втратити Україну як ресурс, без якого побудова могутньої індустріальної імперії, здатної завоювати світ, залишалася б тільки мрією.

Не бажаючи втрачати Україну, совєцький режим вибудував план винищення частини української нації, що був замаскований під плани здачі хліба державі. Йшлося про повне вилучення всіх запасів зерна, а потім конфіскацію інших продуктів харчування та майна в якості штрафів за невиконання плану здачі хліба. Перетворивши Україну на територію масового голоду, режим перекрив всі шляхи до порятунку. Відбулася ізоляція голодуючих. З цією метою був застосований режим «чорних дошок» і заборона голодуючих виїжджати за межі України. Колгоспи і села, занесені на «чорні дошки», оточувалися загонами міліції та совєцьких спецслужб. Звідти вивозили усі запаси їжі. Заборонялася торгівля та ввезення будь-яких товарів. 22,4 мільйони людей було фізично заблоковано в межах території Голодомору.

Ще однією складовою геноциду було свідоме блокування інформації про голод. У січні 1933 року радянською владою було зробленою заяву про відсутність голоду в країні. cталінський режим відмовився від зовнішньої допомоги.

Причиною голоду 1946–1947 років стала сукупність факторів: посуха, повоєнна розруха та відсутність чоловічих рук для обробки землі, припинення постачання продовольства з США в межах ленд-лізу, а також показове рішення совєцького союзу відправляти зерно країнам Східної Європи, які теж постраждали від посухи, щоб довести світу переваги комунізму.

"Колгоспам поставили нереальне завдання – зібрати й відправити з України до Москви понад 360 мільйонів пудів зерна. Щоб виконати цей план, колгоспи збирали запаси з приватних селянських господарств. За оцінками фахівців Інституту демографії та соціальних досліджень надсмертність в Україні у цей період перевищила 700 тисяч осіб, понад чверть жертв – діти до 14 років. Багато свідків штучного голоду 1946–1947 років досі живі".

❗️Ніколи не пробачимо совєцькому кровожерливому режиму смерті мільйонів українців...

🌐 Телеграм💬 Threads 📷 Instagram🌐 Twitter ✅Підпишись і поширюй!

✨Стань справжнім різдвяним чарівником - подаруй українським діткам свято!

СвятоBOX - це щорічна благодійна акція від «Солідарної молоді», яка вже 6 років поспіль дарує малечі справжнє свято - завдяки вашим донатам!

🎁По всій Україні будуть запаковані подарунки для діток військових, та тих, котрі внаслідок російської агресії залишились без домівок.

Зробити добру справу можете і ви! Долучайтесь!

🔗Посилання на банку
https://send.monobank.ua/jar/2XuKmLbRya

💳Номер картки банки
4441 1111 2783 7882

🗺🇺🇦​​⚔23 листопада 1871 року на Буковині народився Антін Кравс, генерал-четар Української Галицької армії, автор спогадів «За українську справу». Генерал, який 31 серпня 1919-го визволяв від більшовиків Київ.

По батьківській лінії – німець за походженням. Мати – тамтешня українка. Рано втратив батька, тому його брат – у минулому кадровий військовий, який жив у Відні, забрав малого Антіна до себе. Там він закінчив кадетську школу та віденську вищу офіцерську школу. Згодом проходив офіцерську службу у полках, розташованих у Східній Галичині, в особовому складі яких переважали українці. Молодого офіцера поважали солдати. Він був вимогливим, водночас чуйним та ставився до колег з розумінням. У нього склалися добрі стосунки із солдатами-галичанами, оскільки поважав традиції і звичаї українського народу, його історію і мову.

Початок Першої світової війни застав його в Станиславові на посаді командира
куреня, майже цілком українського 58-го піхотного полку. 1916-го після поранення і лікування був направлений на італійський фронт. Дослужився до рангу підполковника австрійської армії, отримав декілька орденів та військових відзнак.

Після проголошення Західно-Української Народної Республіки Кравс перейшов на службу до щойно створеної Української Галицької Армії. 5 грудня 1918-го очолювана ним військова група у боях з поляками здобула містечко Хирів, 8 грудня – Нижанковичі і виступила на Перемишль. Антін Кравс був польовим командиром, розділяючи з бійцями окопне життя. «До нас добрався противник від Перемишля, – пише цивільний староста Самбора Андрій Чайковський у споминах «Чорні рідки», – на тім відтинку з’явився підполковник Кравс ... В Самборі ніхто його не бачив, бо він ... сидів на фронті. Спав на лаві де-небудь в чекальні ІІІ-го класу на станції. Збирав військо, організував його частини, сидів із стрільцями в окопах, показував як і де їх копати... Стрільці від старшини до рядового дуже його любили і поважали, прозвали його кучерявим. Що той відтинок так довго держався, то в цьому заслуга підполковника Кравса ...”.

Був вимогливим до офіцерів своїх частин, про що свідчить текст наказів стосовно їхньої поведінки і ставлення до стрільців. “Можна часто зауважити, що старшина в часі, котрі призначені на вишкіл мужви, наразі пополудні сидять по гостинах та кав’ярнях! – зазначено в наказі Кравса від 17 квітня 1919-го.– Це дуже зле впливає і деморалізує мужву. Старшина, котрий в часі муштри і занять буде ходити по місту, чи то сидіти в кав’ярні або гостині буде сей час притягнений до відповідальності”.1 січня 1919-го Кравсу присвоєно звання полковника, хоч його весь час називали генералом.

У березні 1919-го року Кравс керував Вовчухівською наступальною операцією, а у червні 1919-го у званні генерал-чотаря – Чортківською офензивою. Головнокомандувач Української Галицької армії Михайло Омелянович-Павленко цінував Кравса. «Треба завважити, що на нашому крайньому лівому крилі, де події мали надзвичайно відповідальний характер був генерал Кравс, – знаходимо в «Спогадах українського командарма» Омеляновича-Павленка, – цей надзвичайно солідний і випробуваний старшина був у повному розумінні провідником, що користався як довір’ям Начальної Команди нового і старого складу, так теж старшин і стрільців. Хоч роду німець …він рахував себе все і всюди українцем. У корпусі був він основною фігурою. Йому одному Начальна Команда дозволила розвинути свою бригаду в дивізію”.

На початку серпня 1919-го Кравса призначили командиром армійської групи об’єднаних армій УНР та ЗУНР, які ішли звільняти Київ. З 1920-го перебував у таборі для інтернованих вояків УГА у Чехо-Словаччині. Згодом оселився у Відні і мешкав там до своєї смерті 13 листопада 1945-го. Похований у родинному склепі віденського цвинтаря Кальксбург.

🌐 Історія України🔱
✅ Підпишись, пізнавай, поширюй!

🎗22 листопада 1938 року празький парламент ухвалив конституційний закон про автономію Карпатської України, внаслідок чого Чехословаччина перетворилася на федеративну державу чехів, словаків і карпатських українців (русинів).

🌐 Історія України🔱
✅ Підпишись, пізнавай, поширюй!

✨Стань справжнім різдвяним чарівником - подаруй українським діткам свято!

СвятоBOX - це щорічна благодійна акція від «Солідарної молоді», яка вже 6 років поспіль дарує малечі справжнє свято - завдяки вашим донатам!

🎁По всій Україні будуть запаковані подарунки для діток військових, та тих, котрі внаслідок російської агресії залишились без домівок.

Зробити добру справу можете і ви! Долучайтесь!

🔗Посилання на банку
https://send.monobank.ua/jar/2XuKmLbRya

💳Номер картки банки
4441 1111 2783 7882

❌22 листопада 1708 року московська православна церква (і не російська, і не церква насправді), на вимогу московського царя Пьотра І, проголосила безглузду анафему українському гетьману Івану Мазепі.

Проголошення анафеми не мало жодного підґрунтя і мало виключно політичний характер. Незважаючи на всю абсурдність ситуації Московський патріархат досі вважає анафему легітимною.

На замовлення московського царя рпц, не шкодуючи епітетів, проголошує Івана Мазепу «зрадником», «юдою», а також «антихристов предтеча, лютый волк, овчею покрытый кожею, и потаенный вор, сосуд змеин» тощо.

Варто зазначити, що у 2018 році Вселенський Патріарх оголосив про зняття замовної політичної анафеми з християнина Івана Мазепи. Такі дії рпц визнали незаконним актом.

🌐 Історія України🔱
✅ Підпишись, пізнавай, поширюй!

🟥🤝 21-22 листопада 1943 року відбулася Перша Конференція поневолених народів Східної Європи і Азії.

Організована конференція була у районі сіл Будераж, Ілляшівка та Батьківці на Рівненщині.

Усі учасники конференції на той час були у складі УПА. Їхнє представництво на конференції – 39 делегатів від 13 народів. Найчисельнішими були азербайджанська та грузинська делегації: по 6 учасників. Також – 5 узбеків, по 4 вірменина та татарина , по 2 білоруса та осетина, казах, черкес, кабардинець, чуваш, башкир і 5 українців. На конференцію прибув також головнокомандувач УПА Роман Шухевич. Головував на конференції – Ростислав Волошин.

Учасники ухвалили Постанову і Відозву, в яких заявили про необхідність 📜«створення спільного комітету народів Східної Європи і Азії, який буде координувати всі національно-революційні сили цих народів, виробить єдину лінію боротьби зі спільним ворогом, єдину тактику боротьби та у відповідний момент кине клич до одночасного повстання всіх поневолених народів».

Було сформовано Комітет поневолених народів, функції якого полягали у формуванні національних повстанських армій, об’єднанні та організації національно-політичних сил в місцях їх проживання, а також на території України. Ідеї, висловлені на конференції, знайшли своє втілення і розвиток у створенні Антибільшовицького блоку народів (АБН).

Метою діяльності АБН було розчленування срср на національні держави. Блок розпочав згуртовувати народи під гаслами: 📢«Воля народам! Воля людині!». З 1946 року зусилля АБН були спрямовані на залучення до діяльності представників східноєвропейської еміграції.

Від 1946 до 1985 року АБН очолював Ярослав Стецько як голова Центрального комітету, куди входили представники різних національностей. АБН влаштовував антибільшовицькі збори, демонстрації протесту, прес- конференції і міжнародні конгреси. АБН співпрацював зі Світовою Антикомуністичною Лігою і Європейською Радою Свободи.

🌐 Історія України🔱
✅ Підпишись, пізнавай, поширюй!

🗺❤️‍🩹 21 листопада, відзначаючи День Гідності та Свободи, ми вшановуємо патріотизм та мужність наших співвітчизників, які восени 2004 року та у листопаді 2013 року – лютому 2014 року постали на захист демократичних цінностей, прав і свобод людини і громадянина та національних інтересів нашої держави.

Цей день – незаперечний доказ Відродження української нації та держави, утвердження того, що події на Майдані змінили нас, об’єднавши в Єдиній, Соборній та Незалежній Україні.

🕯💔У День Гідності та Свободи ми згадуємо всіх українців, які віддали життя за незалежність України під час подій на Майдані та на фронті російсько-української війни в зоні АТО/ООС, а тепер ще й під час повномасштабного вторгнення російських окупантів до України. Ми маємо завжди пам’ятати, що за свободу і майбутнє кожного з нас сплачено життями Героїв Небесної Сотні, тисяч воїнів, добровольців і волонтерів. Вічна їм пам’ять та слава! І не зганьбімо в сьогоденні здобутки попередніх визвольних змагань та жертовність воїнів у війні за Україну і майбутнє нації.

🗺Слава Україні! Героям слава!
Неодмінно вистоїмо!

🌐 Історія України🔱
✅ Підпишись, пізнавай, поширюй!

✍️🔱"...Всіх нас з'єднала любов до рідної України і бажання захистити революцію. Покажемо, що ми справжні сини України, що любимо свій рідний край і все оддамо, щоб спасти його од загину".

Із звернення Генерального секретаря в справах військових С. Петлюри до українців вояків на всіх фронтах. Червень 1917 р.

🌐 Історія України🔱
✅ Підпишись, пізнавай, поширюй!

🔱🕯Наказ Генерального інспектора Військ УНР про призначення в першу річницю на 22 листопада дня жалоби за вбитими козаками в м. Базарі під час Другого Зимового походу військ армії УНР. 20 листопада 1922 р.

🌐 Історія України🔱
✅ Підпишись, пізнавай, поширюй!

🗺🇵🇾 Українська школа у колонії Фрам у Парагваї

Друга половина 1940-х років.

🌐 Історія України🔱
✅ Підпишись, пізнавай, поширюй!

🚀🇺🇦19 листопада 1997 року о 19:46 за Всесвітнім часом з космодрому на мисі Канаверал, штат Флорида, взяв старт космічний човник «Коламбія», на борту якого в числі шести членів екіпажу в якості спеціаліста-дослідника знаходився полковник Леонід Каденюк. Він став першим і поки єдиним космонавтом незалежної України. Політ тривав понад 15 діб й успішно завершився 6 грудня.

З нагоди успішного завершення польоту 17 грудня 1997 року Леонід Каденюк був нагороджений медаллю NASA «За космічний політ», 19 січня 1998 року отримав звання генерал-майора ВПС України і «за визначний внесок у піднесення міжнародного авторитету національної космічної галузі, особисту мужність і героїзм, виявлені під час проведення українсько-американських наукових досліджень на борту космічного корабля «Коламбія» був нагороджений орденом «За мужність» I ступеня.

3 грудня 1999 року «за заслуги перед Українською державою у розвитку космонавтики, визначний особистий внесок у зміцнення міжнародного співробітництва в космічній сфері першого космонавта незалежної України» було нагороджено відзнакою Герой України з врученням ордена «Золота Зірка».

У наступні роки Леонід Каденюк був позаштатним радником президента Леоніда Кучми з питань авіації і космонавтики, народним депутатом Верховної Ради України ІV скликання, ще тричі, але невдало, востаннє у 2014 році, балотувався у парламент.

🕯31 січня 2018 року Леонід Каденюк помер від серцевого нападу на 67-у році життя. Похований на Байковому кладовищі у Києві.

🌐 Історія України🔱
✅ Підпишись, пізнавай, поширюй!

🟥 Наш шлях не веде ані до Берліна, ані до Москви! – листівка ОУН.

🌐 Історія України🔱
✅ Підпишись, пізнавай, поширюй!

❌🟥18 листопада 1935 року у Варшаві почався суд над 12 членами ОУН, обвинуваченими у співучасті в убивстві міністра внутрішніх справ Польщі Броніслава Пєрацького.

На лаві підсудних поруч зі Степаном Бандерою були Дарія Гнатківська, Ярослав Карпинець, Микола Климишин, Богдан Підгайний, Іван Малюца, Яків Чорній, Євген Кочмарський, Роман Мигаль, Катерина Зарицька, Ярослав Рак, Микола Лебедь.

Акт обвинувачення займав 102 сторінки машинопису. Звинувачені відмовлялися говорити по-польськи, віталися окликом "Слава Україні!", перетворили зал процесу у трибуну пропаганди ідей ОУН. Вирок винесено 13 січня 1936 року. У січні Бандеру, Лебедя, Карпинця засудять до страти, решту - від 7 до 15 років ув'язнення.

Через початок Другої світової війни й окупацію Польщі ніхто з підсудних не пробув в ув'язненні повний термін. Роман Мигаль загинув при перевезенні в'язнів.

День оголошення вироку українська громадськість оголосила днем національної скорботи.

🌐 Історія України🔱
✅ Підпишись, пізнавай, поширюй!

🔥Карикатура "Джуґаконда" авторства Віктора Цимбала.

Вояк Армії УНР зробив блискучу мистецьку кар'єру у Аргентині та США. Ілюстрував сотні книг, мав безліч виставок. Він прожив непросте життя, був вимушений емігрувати під тиском більшовицької навали, але йому вдалося, одному із перших, через мистецтво розповісти світу про влаштований московським сталінським режимом Голодомор в Україні.

У Буенос-Айресі, далеко від дому, він намагався допомагати своїм землякам. В аргентинській столиці передав кошти на зведення Українського дому, на власні кошти утримував українську школу, ні на мить не забуваючи про Україну.

🌐 Історія України🔱
✅ Підпишись, пізнавай, поширюй!

🗺 Друзі, до вашої уваги добірка каналів патріотичних та свідомих однодумців, де всі свої та Україна — понад усе! Підписка обов'язкова!

🇺🇦Історія України - крутезний канал про справжню історію України, яку зобов'язані знати всі.
🇺🇦Олексій Гончаренко - український депутат, що знищує кремлівську пропаганду!
🇺🇦Порохоботченко. Україна переможе - про все важливе, що прискорює нашу перемогу. Підтримуймо ЗСУ разом!
🇺🇦Березовий сік - Борислав Береза. Про українську та світову політику з іронією.
🇺🇦Дмитро Чекалкин - невпинно підпалює сраки ворожим пропагандистам і внутрішнім ворогам.
🇺🇦Телеканал "Прямий" - справжній патріотичний канал про події в Україні.
🇺🇦Андрій Смолій - український погляд на світ та боротьба з руzкім міром.
🇺🇦Олег Шарп - про політику, економіку, історію. Інсайди, добрий гумор, злий сарказм.
🇺🇦Переможний Магдіяж - Євген Магда. Про політику в Україні та за її межами.
🇺🇦Радикальня - взлом кацапів, пранки та українофільство.
🇺🇦KNPU - війна триватиме до спалення Москви.
🇺🇦Україна Наживо - оперативні новини, моніторинг ракетних загроз.
🇺🇦5 канал | 5.ua - крутий 5-й, де лише перевірені і найголовніші новини.
🇺🇦Падре Полтава - метафізичне обґрунтування України з точки зору Царства Небесного.
🇺🇦Печера Дракона - Дмитро "Калинчук" Вовнянко, воїн ЗСУ і письменник.
🇺🇦Нетелемарафон - твоя правдива стрічка новин!
🇺🇦ПЕТРУШЕВСЬКИЙ - веселий ведучий хіт-параду зашкварів.
🇺🇦UKRCHAN — українізація ваших інтернетів. Працюємо 24/7 🔪
🇺🇦Дафа - Не бійся! Бийся!
🇺🇦Горковенко - вгадайте чий канал?
🇺🇦Крінжарня - тут буяє сарказм, іронія та висміювання кацапні.
🇺🇦Курбанова - авторський погляд на головні заяви із запорєбріка та не тільки.
🇺🇦На Вашингтонщині - що буде після обрання Трампа і все про відносини Україна - США.
🇺🇦ЗАКРИТА ЗОНА - розслідування і аналіз від Володимира Ар'єва.
🇺🇦Ніна Южаніна - про фінанси змістовно і фахово.
🇺🇦Ірина Геращенко - співголова фракції ЄС у Верховній Раді.
🇺🇦Портников - український публіцист, письменник та журналіст.
🇺🇦Омелян News - чесні новини, думки та аналітика.
🇺🇦Східний Варіант — твоя ППО проти російської дезінформації щодо Донеччини та Луганщини.
🇺🇦Гайдукевич - Людина року-2014 у номінації Журналіст року.
🇺🇦Max Gadyukin – бородата ненависть із мундштуком.
🇺🇦Європейська Солідарність - офіційний канал партії.
🇺🇦Софія Федина - настільки любить Україну, що перелякані на неї до суду подають.
🇺🇦Справа Громад - тут ваш донат на ЗСУ Порох помножить на х2.
🇺🇦Андрій «Полтава» Карпов - першовідкривач лупцювання кацапні морально через інтернет.
🇺🇦Шалений Кіт - той самий Олексій Петров. Воїн ЗСУ, громадянин, блогер.
🇺🇦Бригинець - екс-нардеп відверто тролить кацапів, малоросів і зомбімарафон.
🇺🇦Книжкова жаба - канал про книги і про все, що з ними пов'язано.
🇺🇦Олександр Третяк - громадський діяч, політик, міський голова Рівного.
🇺🇦@Prozapas77 - воїн ЗСУ, голова фракції ЄС у Запорізькій міськраді.
🇺🇦@BEREZOVIEW - офіцер ЗСУ Тарас Березовець. Оперативно з фронту, міжнародна і військова аналітика.
🇺🇦@REITERS - пише політолог Ігор Рейтерович.

⬇️В один клік підписатись на теку «Всі Свої», де ще більше чудових каналів, можна за посиланням нижче: https://t.me/addlist/XZM5GNuhOmpjNGUy

✅Підписуйтесь! Підтримуйте щиру істинно українську позицію! Слава Україні! Слава ЗСУ! Разом до перемоги! 🇺🇦⚔️

🗺🇺🇸⚔️10 листопада 1919 року на Лемківщині народився Майкл (Михайло) Стренк. Сержант Корпусу морської піхоти США українського походження.

Майкл Стренк був старший за званням із 6 військових, що були зафіксовані на фотографії «Підняття прапора на Іодзіма» Джо Розенталя.

🕯До кінця березня 1945 року, троє з шести людей на фотографії були вбиті в боях, в тому числі і Стренк. Похований на Арлінгтонському національному цвинтарі.

Майкл Стренк є героєм фільму «Прапори наших батьків» режисера Клінта Іствуда. Його образ втілив канадський актор Беррі Пеппер.

🌐 Історія України🔱
✅ Підпишись, пізнавай, поширюй!

🇪🇺❤️‍🩹9 листопада 1995 року у Страсбурзі затверджено рішення ПАРЄ про вступ України до Ради Європи в якості її 37-го члена. Це символізувало визнання суверенності України і її залучення до активного формування спільної європейської політики.

Рада Європи (РЄ) була створена 5 травня 1949 року у складі 10 держав для покращення їх співпраці у сфері втілення в життя спільних ідеалів і принципів та сприяння економічному і соціальному розвитку. Упродовж 1960-80-х років РЄ отримала визнання в Європі як дієвий орган з регулювання питань, пов'язаних з правами людини та верховенством права, розробивши та втіливши у життя понад 170 багатосторонніх конвенцій та інших угод.

Головні перешкоди на шляху до отримання Україною членства в РЄ полягали в адаптації українського законодавства до європейських правових норм. 14 липня 1992 року Україна подала заявку на вступ в Раду Європи, а 16 вересня Верховна рада України отримала статус "спеціально запрошеного гостя" в ПАРЄ, що давало право представникам України долучатися до роботи її основних комітетів. З метою наближення вітчизняного законодавства до європейських стандартів 14 липня 1993 року Україна ратифікувала, зокрема, Європейську рамкову конвенцію про транскордонне співробітництво між територіальними общинами або властями, 24 лютого 1994 року — Європейську культурну конвенцію, 15 вересня 1995 року — Рамкову конвенцію про захист прав меншин. У вересні 1995 року Україна також приєдналася до шести конвенцій РЄ у галузі боротьби зі злочинністю.

27 липня 1995 року у РЄ було відправлено листа за підписом президента України Леоніда Кучми, голови Верховної ради України Олександра Мороза та прем'єр-міністра України Євгена Марчука, в якому вони запевняли в серйозності обраного проєвропейського курсу України, а також роз'яснювали суть судово-правової реформи та забезпечення прав людини в Україні. 5 вересня 1995 року на засіданні Бюро ПАРЄ в Парижі було прийнято рішення про включення до порядку денного вересневої сесії ПАРЄ питання про рекомендацію України до вступу в цю організацію.

Виступаючи 26 вересня 1995 року у Страсбурзі на сесії ПАРЄ голова парламенту Олександр Мороз наголосив, що Україна не просто входить до Ради Європи як новий член, а закономірно повертається у велику європейську сім'ю, частиною якої історично була завжди. Того ж дня ПАРЄ рекомендувала Комітету міністрів прийняти Україну рівноправним членом цієї організації.

З метою перевірки відповідності України критеріям вступу її відвідали численні європейські делегації, що вивчали правову ситуацію, зокрема, багато пояснень українським посадовцям довелося давати з приводу міжконфесійних відносин, конституційного договору тощо. Однією з умов вступу до РЄ було скасування смертної кари, тому з вересня 1995 року в Україні було призупинено її виконання, а у 2000 році остаточно скасовано відповідними змінами до Кримінального кодексу.

19 жовтня 1995 року Комітет міністрів Ради Європи запросив Україну стати членом РЄ та приєднатися до її статуту. Україні було виділено 12 місць в ПАРЄ. 31 жовтня при розгляді у Верховній раді України закону про приєднання до статуту РЄ депутати-комуністи безуспішно намагалися добитися синхронного розгляду цього питання зі вступом до Міжпарламентської асамблеї країн СНД. Того ж дня голосами 256 депутатів Україна приєдналася до Статуту РЄ.

9 листопада 1995 року у Палаці Європи у Страсбурзі Комітет міністрів РЄ затвердив рішення ПАРЄ про вступ України до Ради Європи. Вступ до РЄ означав визнання суверенності України, її активну роль в європейській політиці, залучення України до формування спільної європейської політики. Відтепер кожен громадянин мав право звернутися до Європейського суду з прав людини.

🌐 Історія України🔱
✅ Підпишись, пізнавай, поширюй!

🇺🇦🇺🇦8 листопада 1887 року у селі Медуха на Станіславівщині (нині – Івано-Франківщина) народився Дмитро Вітовський, Сотник Легіону Українських січових стрільців, лідер Листопадового чину, перший секретар військових справ ЗУНР, командант Галицької армії. “Буде армія – буде державність!” – говорив він, оголошуючи загальну мобілізацію в українську армію.

Служив у австрійському війську. Вступив на правничий факультет Львівського університету, брав участь в акціях за викладання українською мовою. Як наслідок – судовий процес, виключення з університету, в’язниця. Повернувшись на волю, завершив навчання в Кракові.

Від початку Першої світової війни очолив перший курінь Українських січових стрільців. 1915-го за бій на горі Маківці нагороджений медаллю “За хоробрість”. Після поранення переведений на Волинь. Долучився до відкриття українських шкіл.

«Дмитро Вітовський був чоловік наскрізь ідейний, запальний. Вже з тону його бесіди можна було пізнати людину, яка про себе мало думає, лише підпорядковує свої думки, амбіції та особисті інтереси якійсь вищій ідеї», - писав командувач Української галицької армії Мирон Тарнавський.

У квітні 1918 року Українські січові стрільці разом із австрійськими військами прибули до Олександрівська (нині – Запоріжжя). Завдяки їм у місті з’явилися перші українські школи та газета “Січ”. Очолив Центральний військовий комітет у Львові, організатор і керівник Листопадового зриву, Перший командир Галицької армії, Державний секретар військових справ ЗУНР. Головною метою життя бачив творення національної армії.

Навесні 1919-го відряджений на мирну конференцію в Парижі. У серпні, повертаючись в Україну, загинув в авіакатастрофі під Ратибором (Сілезія). Перепохований на Личаківському цвинтарі у Львові.

🌐 Історія України🔱
✅ Підпишись, пізнавай, поширюй!

🇺🇦🇨🇦7 листопада 1940 року у Вінніпезі було створено Конгрес українців Канади – суспільно-громадську організацію українців Канади.

7-8 листопада 1940 року у Вінніпезі відбулись установчі збори майбутнього Конгресу українців Канади. Засновниками його стали 5 українських громадських організацій: Братство Українських Католиків, Союз Українців Самостійних, Українське Національне Об'єднання, Союз Гетьманських держав Канади, Союз Українських Організацій.

Спочатку організація називалася Комітетом українців Канади й була створена для координації дій місцевих українських організацій та співпраці української громади з урядом Канади.

Нині в Канаді мешкає близько 1,4 млн українців. Канада – третя країна за числом етнічних українців. Канадські українці – найбільша слов’янська діаспора на території цієї північноамериканської країни.

Українці завжди брали активну участь у суспільно-політичному, громадському житті країни. Зокрема, колишній генеральний губернатор Канади Рей Гнатишин, колишній прем'єр провінції Альберта Едвард Стельмах,науковець та екс-губернатор Саскачевану Сильвія Федорук, письменниця, журналіст і політик Христя Фріланд, політична діячка МеріЕнн Міхичук; серед науковців – мовознавець, один з основоположників канадської політики багатокультурності Ярослав Рудницький, вчений-психолог Альберт Бандура.

Окрім того, варто пригадати підприємців і меценатів Петра Яцика, Юджина Мельника, Соню Скарфілд, першу канадську жінку-космонавта Роберту Лінн Бондар, телеведучу і акторку Кетрін Винник та фотомодель Дарію Вербову, скульптора Лео Мола (Леоніда Молодожанина) та художника і письменника Василя Курилика. Серед відомих канадців українського походження також багато відомих хокеїстів – Вейн Грецкі, Дейв Андрейчук, Джонні Бавер, Майкл Боссі, Тайлер Бозак.

🌐 Історія України🔱
✅ Підпишись, пізнавай, поширюй!

⚔️🔴7 листопада 1917 року у Петрограді більшовики на чолі з Владіміром Лєніним (Ульяновим) здійснили збройний переворот і захопили владу. Із цієї події розпочалося становлення комуністичного тоталітарного режиму.

“Жовтневий переворот” від початку був нелегітимним та протизаконним, проте упродовж всього часу існування комуністична державна історіографія і пропаганда намагалася його легітимізувати і надати йому значення революції.

Захопивши владу в Петрограді, Лєнін та його соратники розпочали боротьбу за контроль над Україною. Їхньою суперницею була Центральна Рада, найорганізованіша на той момент сила, що мала високий авторитет у суспільстві й відкрито виступила проти незаконної узурпації більшовиками влади в Росії. Щоб компрометувати Українську Центральну Раду в очах населення та військ на фронті, більшовики звинувачували її в “контрреволюційності” та “буржуазності”, а також використовували апробований у Росії набір популістських гасел: про мир, землю, фабрики й заводи.

В Україні більшовики не мали суттєвої підтримки, тож їхні спроби перебрати владу в Києві були провальними. Слабкість позицій більшовиків продемонстрували також вибори до Всеросійських установчих зборів, які відбулися у листопаді 1917 року. За них в Україні віддали голоси лише 10% громадян – у 2,5 рази менше, ніж загалом у Росії. Соціалістичні політичні сили, що входили до Центральної Ради, набрали 77% голосів. Всеукраїнський з’їзд рад на початку грудня 1917 року висловив повну підтримку Центральній Раді й відмовився від переобрання її складу.

Після провальних “мирних” спроб захопити владу в Україні більшовики вирішили вдатися до відвертого силового протистояння з українською владою. Ширмою військової агресії більшовицької Росії проти України виступив маріонетковий уряд – Народний секретаріат. Його утворили на Всеукраїнському з'їзді рад, який відбувався у Харкові 24-25 грудня 1917 року. Бутафорний характер з’їзду у захопленому радянськими військами місті за участі в 10 раз меншої кількості депутатів, аніж у Всеукраїнському з’їзд рад у Києві, розуміли абсолютно усі сучасники. Декоративний український радянський уряд був зручним прикриттям для Раднаркому в Петрограді, бо відтепер агресія російських більшовиків трактувалась як внутрішній конфлікт між харківським Народним секретаріатом та київською Центральною Радою, тобто як громадянська війна в Україні.

Харківський уряд не мав жодної реальної влади на українській території. Усі рішення він приймав зі згоди Петрограда. Цей “уряд” відзначився репресивними діями щодо будь-якого прояву українства. Тож ніколи не забувайти, що називати Харків «першою столицею» - це те ж саме, що через умовні 70 років називати Донецьк «столицею ДеНеРе». Якщо зустрічаєте людей з тезами «Харькав - пєрвая сталіца», поясніть їм, що це був фейковий форпост московських окупантів, а не українська столиця.

🌐 Історія України🔱
✅ Підпишись, пізнавай, поширюй!

👨❤️‍🩹Парубки з Бердянська.
Початок 20 ст.

🌐 Історія України🔱
✅ Підпишись, пізнавай, поширюй!

🗺6 листопада 1855 року на Слобожанщині народився Дмитро Яворницький — славетний український історик, археолог, етнограф, фольклорист, лексикограф, письменник, дослідник історії українського козацтва, музеєзнавець. Один із фундаторів Обласного краєзнавчного музею ім. О. М. Поля і музею у Самарканді. Автор понад 1500 наукових праць. Один з перших, хто детально вивчив всю історію запорозького козацтва і історію дніпрових порогів.

Походив з українського козацько-шляхецького роду. Дитинство Яворницького пройшло у скрутних умовах матеріальних нестатків. Проте батько — Іван Якимович, хоча й був малоосвіченою людиною, намагався дати синові освіту, залучаючи його до читання. Тривалими зимовими вечорами, коли сім'я збиралась у маленькій хатинці, батько по складах читав дітям книжки. Мати пряла, а Дмитро з сестрою Горпиною лежали на печі й захоплено слухали батька. Особливе враження справив на маленького Дмитра твір Миколи Гоголя «Тарас Бульба». Образ козака Тараса глибоко запав у душу шестирічному хлопчику. Він невтішно ридав над долею козака Тараса Бульби. Пізніше Яворницький згадував, що «як дочитали до того місця, де Бульбу вішають, сльози, дитячі сльози, градом котились у мене із очей». Звідтоді й назавжди захопився Дмитро історією Запорозької Січі та її козаків. Батьківське читання змінювалося піснями, що їх чудово співала мати. Чудовий голос мав і батько майбутнього історика. Музично обдарованим виявився і Дмитро. Згодом він почав записувати пісні в рідній Сонцівці. Саме з цих записів й розпочалася дослідницька діяльність вченого.

У студентські роки Дмитро Яворницький знову вирішив повернутися до запорозького козацтва. На 2-му курсі він визначився з темою дослідження: «Виникнення та устрій Запорозького коша», почав вивчати літературу, шукати джерел, що висвітлювали історію запорозького козацтва. На час закінчення університету Яворницький остаточно вирішив присвятити своє життя науці, а саме дослідженню історії запорозького козацтва.

Починаючи з 1882 р., протягом 50 років майже кожного літа Яворницький мандрував землями колишніх Запорозьких вольностей, проводив археологічні розкопки, записував пісні, перекази, розповіді нащадків запорозьких козаків, знайомився з місцевими старожилами та власниками приватних колекцій, досліджував ландшафт і природні умови Запорозького краю, перепливав на дубах Дніпрові пороги.

У 1933 році окупаційним московсько-радянським режимом Яворницький був обвинувачений в «буржуазному націоналізмі», а керований ним музей оголошений «кублом націоналістичної контрреволюційної пропаганди». Після такого нищівного обвинувачення за наказом міністра освіти "УРСР" В. Затонського від 31 серпня 1933 р. Яворницького звільнили з посади директора музею. Завдяки лікарям та дружині Дмитро Іванович встав з ліжка. Чотири місяці йому не виплачували академічної пенсії. Щоб не вмерти з голоду, приходилося нести на ринок різні речі та з того й жити. Допомагали академікові місцеві шанувальники його творчості, приносили продукти.

У 1937 році каральні органи московсько-радянського окупаційного режиму в Україні сфабрикували чергову справу так званого «Українського націоналістичного контрреволюційного підпілля» на чолі з головою РНК "УССР" Панасом Любченком. Яворницького також зарахували до верхівки цієї організації й визнали «натхненником» дніпропетровського «контрреволюційного підпілля». Заарештовані в цій справі свідчили проти Дмитра Івановича. Арештованих примушували визнати, що вдома у Яворницького проходили наради з питань боротьби проти влади, активними учасниками нарад у Яворницького були вчитель Микола Пiдгайко, а також Сагатовський, Петровський та Нестерець, саме за показами останнього визначили Яворницького особою, що проводила "антирадянську обробку" музейного активу. Однак, самого вченого не заарештували, можливо через похилий вік та його науковий авторитет.

🌐 Історія України🔱
✅ Підпишись, пізнавай, поширюй!

💔🕯🗺5 листопада 1968 року у Києві політв’язень Василь Макух здійснив акт самоспалення, протестуючи проти колонізації та русифікації України та проти радянського вторгнення в Чехословаччину.

"Геть колонізаторів! Хай живе вільна Україна" – із цими словами чоловік, палаючи, рухався центральною вулицею столиці. Перехожі від несподіванки й жаху німіли чи розбігалися. А він біг, допоки напівживим не впав на бруківку… Розповідають, що коли Василь Макух уже помирав від отриманих опіків, лікар сказав, що тепер його діти лишаться сиротами, на що чоловік відповів: "Вони ще будуть пишатися батьком. А нині ми всі – сироти. Україна – сирота".

Своїм вчинком чоловік намагався привернути увагу до ситуації русифікації, колонізації московитами України та агресії СРСР у тодішній Чехословаччині.

Це був перший у новітній історії Європи акт самопожертви проти національного гноблення. Такий шлях мученицького протесту згодом обрали: Ян Палах у Чехословаччині, Ілля Ріпс у Латвії, Ромас Каланта у Литві, кримський татарин Муса Мамут. Подвиг Василя Макуха повторив Олекса Гірник. 21 січня 1978-го, у 60-ту річницю проголошення УНР, він спалив себе на Чернечій горі в Каневі на могилі Тараса Шевченка в ім’я захисту української мови.

Василь Макух народився 14 листопада 1927-го в с. Карів на Львівщині. Вступив до лав УПА, у військовій розвідці якої діяв під псевдо «Микола». 1946-го його захопили енкаведисти. Засуджений на 10 років каторжних робіт у Сибіру. 1955-го його звільнили з ув’язнення і вислали на спецпоселення. Там він познайомився з Лідією Запарою – засудженою за перебування на примусових роботах у Німеччині. Одружившись, молодята переїхали до Дніпропетровська – звідти родом Лідія. Повертатися на захід України Макуху було заборонено.

🕯Похований Василь Макух у місті Дніпрі.

🌐 Історія України🔱
✅ Підпишись, пізнавай, поширюй!

🇺🇦⚔️🗺4 листопада 1921 в рейд Другого зимового походу Армії УНР вийшла головна Волинська група з району Олевська під командуванням генерала Юрія Тютюнника.

Подолавши опір радянських прикордонників, перетнула польсько-український кордон (приблизно на межі сучасних Рівненської і Житомирської областей) і пройшла в Коростенський район. 7 листопада здобула Коростень 6 стрілецька дивізія полковника Вержбовця, однак радянська історіографія це заперечувала.

Проте під натиском переважаючих сил противника українські частини змушені були відступити на Захід. Після бою відбулося об'єднання решток 4-го кінного корпусу 4-ї київської дивізії під командуванням полковника Палія-Сидорянського та 6-ї стрілецької дивізії полковника Вержбовця.

10 листопада об'єднаний загін захопив станцію Чоповичі, але після прибуття червоної стрілецької дивізії та бронепоїзда був вибитий. В районі селища Базар (нині Житомирщина) група була оточена більшовицькою кавалерією Г. Котовського.

17 листопада 1921 в бою під селом Малі Міньки українські повстанці були розбиті переважаючими російсько-більшовицькими окупаційними силами. Частина учасників групи потрапила у полон, і після рішучої відмови перейти на службу до окупаційної Червоної армії 359 бійців Української Повстанської Армії 21 листопада 1921 було розстріляно під Базаром (Житомирщина).

Тільки невеликий загін зі 150 бійців Волинської групи зумів прорвати оточення і перейти польський кордон. Прикордонники звітували, що відбулося прикордонне зіткнення біля с. Тернівка із «контрреволюційними силами».
Другий Зимовий похід частин Армії УНР став останньою героїчною спробою українських національно-державних сил відкритим військовим шляхом здобути незалежність України в ході національно-визвольних змагань 1917-1921рр.

Вже через десять років після цих подій, на окупованих російсько-більшовицьким режимом українських територіях, Москва організує геноцид українців масштабним Голодомором.

🌐 Історія України🔱
✅ Підпишись, пізнавай, поширюй!

🗺3 листопада 1918 року у Чернівцях, відбулося Буковинське віче, на якому було прийнято рішення про входження цих територій до Західноукраїнської Народної Республіки та подальшу злуку з «Великою Україною».

Як відомо, восени 1918 року Австро-Угорщина, до складу якої входила Буковина, внаслідок воєнних поразок у Першій світовій війні, наближалася до свого розпаду. Українці західних земель, натхненні прикладом українців східних етнічних земель, що проголосили у листопаді 1917 року Українську Народну Республіку, включилися у боротьбу за свою державність.

18-19 жовтня 1918 року, у Львові була створена Західно-Українська Народна Республіка у складі українських територій Східної Галичини, Північної Буковини і частини Закарпаття. Там же було створено Українську Національну Раду, як вищий орган влади для всіх західноукраїнських земель, у тому числі і для Буковини. 24 жовтня у Чернівцях був створений Українській Крайовій комітет як складова частина УНРади з повноваженнями діяльності у північній частині краю. Цей комітет і прийняв рішення про скликання крайового віча буковинських українців.

3 листопада, в Чернівцях відбулись народні збори, у яких взяло участь майже 10 тис. осіб. З огляду на значну кількість учасників, багатолюдні народні зібрання проходили на площах та в кількох публічних приміщеннях міста. Зрештою, Віче прийняло рішення про возз’єднання Північної Буковини із Західно-Українською Народною Республікою та злуку з «Великою Україною». Окрім того, Віче висловило протест проти спроб Румунської національної ради оголосити всю Буковину «румунською землею». Вже 6 листопада владу на території Північної Буковини перебрав Український крайовий комітет на чолі з Омеляном Поповичем.

Згодом, 22 січня 1919 року, відповідно Акту Злуки, у складі ЗУНР Буковина об’єдналася з Українською Народною Республікою. Проте, після поразки України у Польсько-українській війні буковинські землі були окуповані військами Румунії. Лише у 1940 році Буковина возз'єдналася з рештою українських земель, але, на жаль, відбулося це вже під новими етапами окупації нацистським, а згодом комуністичним режимами.

🌐 Історія України🔱
✅ Підпишись, пізнавай, поширюй!

🕯💔3 листопада 1937 року у карельському урочищі Сандармох було розстріляно 134 особи, всі, як зазначалося у «розстрільних списках» – «українські буржуазні націоналісти».

Серед них:
▪️фундатор нового українського театру Лесь Курбас (1887-1937);
▪️один із найталановитіших українських прозаїків – Валер’ян Підмогильний (1901-1937);
▪️Микола Куліш (1892-1937) – драматург, громадський і освітянський діяч, газетяр, редактор;
▪️Микола Зеров (1890-1937) – лідер «неокласиків», надзвичайно тонкий науковець, поет, перекладач західноєвропейської та античної літератури;
▪️Григорій Епік (1901-1937) – драматург та сценарист;
▪️Матвій Яворський (1885-1937) – історик, політичний діяч, академік ВУАН;
▪️Володимир Чехівський (1876-1937) – український політик, громадський діяч, прем’єр-міністр УНР, один із засновників УАПЦ та багато інших.

Місце розстрілів в'язнів Соловецького етапу в урочищі Сандармох було виявлене у 1997 році карельським дослідником членом правозахисного товариства «Меморіал» Юрієм Дмітрієвим.

Загалом у Сандармосі у 1930-х роках органи НКВС розстріляли понад 9500 осіб 58 національностей, переважно спецпоселенців і в'язнів з Біломорсько-Балтійського каналу і Соловецьких таборів системи ГУЛАГ СРСР, а також жителів навколишніх сіл. На сьогодні на площі 10 гектарів виявлено 236 розстрільних ям.

Саме тут було закатовано більшість українських митців та політичних діячів початку 20 століття, цей та інші злочини радянських окупантів того періоду проти українських митців пізніше було названо «Розстріляне відродження».

🌐 Історія України🔱
✅ Підпишись, пізнавай, поширюй!

❤️‍🩹Друзі, збір закрито завдяки вам!

Дякуємо за підтримку ЗСУ та невтомну працю задля нашої перемоги!

🇺🇦🗺Слава Україні! Слава Збройним Силам України! Разом переможемо!

🗺⚔️🇺🇦2 листопада 1917 року у Києві розпочав роботу ІІІ Всеукраїнський військовий з’їзд. З’їхалося понад 3 тис. делегатів, які представляли інтереси 3 млн. українських військових. Учасників зібрання вітали представники французької та бельгійської військових місій, які перебували у Києві. Виголошені промови показали загострення відносин між російським Тимчасовим урядом та Українською Центральною Радою. Михайло Грушевський висловив надію, що українське вояцтво разом з Центральною Радою розбудовуватиме самостійну українську державу.

«Проти нас збираються великі хмари…, – говорив член Крайового комітету охорони революції, невдовзі – генеральний секретар продовольства Микола Ковалевський, – Під час ІІ Всеукраїнського військового з’їзду залунали пророчі слова першого універсалу: «Ми самі будемо творити своє життя», але вони не справдили наших надій, бо наші провідники стали на компромісовий шлях. Ставаймо тепер на справжній шлях утворення власними силами Української демократичної Республіки!»

Представники Вільного Козацтва закликали до рішучих дій: «Пам’ятайте ви, члени з’їзду, з якими очима ви явитесь до війська з порожніми руками. Пам’ятайте, що коли з’їзд хоче роз’їхатися, нічого не зробивши, хай раніше відправить панахиду по Україні. Ви оддаєте свій народ на поталу москалям, пам’ятайте, що сучасний момент найзручніший, щоб здобути народові землю й волю. Час настав сказати Україні своє рішуче слово і це слово мусить сказати третій військовий з’їзд».

В резолюції з’їзд вимагав від УЦР негайного проголошення Української народної республіки, повної українізації армії і флоту, укладення миру. Під час роботи з’їзду надійшла звістка з Петрограда про більшовицький переворот і зміну влади в росії. З’їзд перервав роботу і оголосив себе «Першим українським полком охорони революції». Київ поступово почав перетворюватися на військовий табір. На вулицях міста відбувались сутички між прихильниками Тимчасового уряду з штабу Київського військового округу і прихильниками більшовиків.

🌐 Історія України🔱
✅ Підпишись, пізнавай, поширюй!

🔱📝 Відозва Української Національної Ради до Українського народу про перейняття влади на українських землях колишньої Австро-Угорської монархії. 1 листопада 1918 р.

🌐 Історія України🔱
✅ Підпишись, пізнавай, поширюй!

❌🕯2 листопада 1907 року був страчений у Севастополі Панас Матюшенко — керівник українського повстання на панцернику «Потьомкін», вів агітацію серед матросів за боротьбу «повсталих поневолених народів росії», уродженець с.Деркачі на Харківщині.

На панцернику, з фрази, вимовленої Григорієм Вакуленчуком українською мовою: «Та доки ж ми будемо рабами!», почалось повстання. Після того, як на самому початку повстання на «Потьомкіні» Григорій Вакуленчук був смертельно поранений, повстання очолив унтер-офіцер Панас Матюшенко.

За свідченням очевидців, весь час 11-денної одіссеї «Потьомкіна», Матюшенко виділявся своєю рішучістю та енергією. Він до останнього дня вів агітацію серед матросів за продовження боротьби «повсталих поневолених народів росії», що свідчить про національно-визвольну спрямованість повстання на панцирнику. Панас Матюшенко навіть своє звернення «До гнобителів народу» розпочав дещо перефразованими Шевченковими словами: «Схаменіться, будьте люде!».

20 червня 1905 року суднова комісія під керівництвом Матюшенка передала іноземним консулам в Констанці (Румунія) відозви: «До всього цивілізованого світу» та «До всіх європейських держав», в яких роз'яснила мету своєї боротьби.

Після кількох переходів Одеса-Констанца-Феодосія в пошуках води, вугілля та продовольства, не отримавши бажаного, революційний «Потьомкін» змушений був 25 червня 1905 року здатися румунській владі у Констанці. Повстала команда зійшла на берег і попросила політичного притулку. Царський уряд вимагав видати їх як кримінальних злочинців, але Румунія відмовила.

Після здачі «Потьомкіна» румунській владі протягом року жив у Бухаресті, написав спогади про події на «Потьомкіні» — «Матроси Чорного моря». Звідти переїхав до Швейцарії, а згодом до США, де працював на заводі Зінгера. Через 8 місяців поїхав до Парижа, звідки змушений був тікати до Швейцарії через переслідування поліції.

У червні 1907 року, всупереч умовлянням свого друга Гната Хоткевича, він нелегально повернувся до російської імперії. Царська варта вистежила його в Миколаєві. На спеціально надісланому міноносці під посиленою охороною (7 офіцерів і 60 матросів) у кайданах його перевезли до Севастополя.

У жовтні 1907 року відбувся суд. Приміщення було оточене конвоєм зі ста осіб. Матюшенко відмовився від захисників і всю провину за повстання взяв на себе, жодного прізвища товаришів не назвав. Вирок суду — страта через повішення. Прохання про помилування Матюшенко подати відмовився. Вирок був виконаний зранку 2 листопада 1907 року у дворі Севастопольської тюрми.

🌐 Історія України🔱
✅ Підпишись, пізнавай, поширюй!

🔱🕯 Стаття Михайла Крата «Базар», присвячена вшанування героїв Базару та Другого Зимового Походу, надрукована в «Українській Газеті» 1 листопада 1961 р.

🌐 Історія України🔱
✅ Підпишись, пізнавай, поширюй!

🎗Харків. 1898 рік.

🌐 Історія України🔱
✅ Підпишись, пізнавай, поширюй!

🔱🤝 Військовий міністр УНР Всеволод Петрів та Голова відділу закордонних зв’язків Головного управління Генерального штабу УНР Василь Вишиваний (Вільгельм Франц Йозеф Карл фон Габсбурґ) . 1 листопада 1919 р.

🌐 Історія України🔱
✅ Підпишись, пізнавай, поширюй!

🔱🤝 Вітання Українській Центральній Раді та підтримка її в боротьбі за автономію від І Сибірського обласного мусульманського з’їзду. 27 жовтня 1917 р.

🌐 Історія України🔱
✅ Підпишись, пізнавай, поширюй!