🏛Istorium ✙ || Історія України та світу

Георгій Марков і загадка «отруйного зонта»: смерть дисидента, що сколихнула світ

Георгій Марков був талановитим болгарським письменником, публіцистом і драматургом. Спочатку він працював на користь болгарського режиму, проте після придушення «Празької весни» у 1968 році його погляди різко змінилися. Марков почав відкрито критикувати комуністичний режим та політику тодішнього лідера Болгарії Тодора Живкова.

Незважаючи на те, що його твори користувалися популярністю, влада почала обмежувати публікацію його книжок. Зрештою, у 1969 році Марков змушений був покинути Болгарію та емігрував до Західної Європи, спочатку до Італії, а згодом до Великої Британії. У Лондоні він працював на радіо «Свобода», BBC та «Голос Америки», де його програми не лише здобули популярність, а й дратували болгарську владу. Марков відверто висміював політичні репресії та тоталітаризм у своїй рідній країні.

7 вересня 1978 року Георгій Марков вирушив на роботу у Лондоні. Проходячи через Ватерлоо-бридж, він зіткнувся з незнайомцем, який випадково зачепив його парасолькою. Незнайомець вибачився і швидко зник у натовпі. Спочатку Марков не звернув уваги на інцидент, відчувши лише легке поколювання у литці. Однак уже за кілька годин йому стало зле: піднялася висока температура, почалися сильні приступи нудоти та слабкість.

Його стан стрімко погіршувався. Маркова госпіталізували, але навіть лікарі не могли точно визначити причину такого різкого погіршення здоров'я. Перед смертю він повідомив лікарям про укол парасолькою. 11 вересня Георгій Марков помер у лікарні.

Розтин тіла Георгія Маркова приніс шокуючу знахідку — у литці ноги була виявлена крихітна металева капсула діаметром близько 1,7 мм. Вона містила рицин — одну з найнебезпечніших отрут у світі, для летального результату якої достатньо лише кількох мікрограмів.

Експерти припустили, що парасолька була не просто звичайним аксесуаром, а спеціальним пристроєм із прихованим механізмом. За однією з версій, капсула була введена безпосереднім уколом пружинного механізму. За іншою версією — парасолька була замаскованою пневматичною рушницею, здатною вистрілювати капсулою з отрутою на близькій відстані.

Розслідування швидко набуло міжнародного резонансу. Колишній генерал КДБ Олег Калугін стверджував, що замах на Маркова був санкціонований особисто першим секретарем Болгарської комуністичної партії Тодором Живковим. За словами Калугіна, він отримав наказ передати болгарським спецслужбам спеціальну парасольку з механізмом для введення отрути. Виготовленням рицинової капсули займалася секретна лабораторія КДБ під кодовою назвою «Камера» (або Лабораторія №12).

Колишній полковник КДБ Олег Гордієвський підтверджував, що операція з ліквідації Маркова була організована за участі генерала Сергія Голубєва, який особисто доправив отруту до Болгарії. Однак Гордієвський наголошував, що основна відповідальність за замах лежала саме на болгарських спецслужбах.

Справа Георгія Маркова залишається нерозкритою навіть через десятиліття. У 2005 році британська преса повідомила, що головним підозрюваним став італієць Франческо Гулліно, який проживав у Данії. Проте його провина так і не була доведена.

У 2008 році британські слідчі вдруге за три місяці відвідали Болгарію у пошуках нових доказів. Однак болгарська прокуратура повідомила, що у вересні 2013 року справу планували закрити через закінчення терміну давності. Попри всі спроби продовжити розслідування та отримати доступ до архівів комуністичної епохи, особу вбивці так і не вдалося встановити.

@istorium_ua

Підготовка декорацій для «Володаря перснів».

@istorium_ua

Інтер'єр замку Саммеццано, Тоскана, Італія

Саммеццано (Castello di Sammezzano) - старовинний палацово-замковий комплекс недалеко від фракції Леччо комуни Реджелло, у провінції Флоренція, в області Тоскана, Італія, оточений великим мальовничим парком. За типом належить до замків на вершині.

@istorium_ua

Антоніо Човер: легенда незламного сержанта

Серед численних історій Піринейської війни (1808–1814) особливе місце займає розповідь про Антоніо Човера, іспанського сержанта-зв’язкового. Хоча документальних підтверджень його існування немає, ця легенда стала символом мужності та незламності духу.

Згідно з переказами, Човер потрапив у пастку французького загону під командуванням маршала Клода-Віктора Перрена. Замість полону французькі кавалеристи жорстоко атакували його шаблями, завдавши десятки поранень: він втратив ліве вухо, отримав рани у спину, голову, живіт, передпліччя, лопатки, ноги, а також кілька кульових поранень. Його кинули в яму, вважаючи мертвим, але Човер вижив.

За легендою, разом із ще одним пораненим співвітчизником він дістався до найближчого містечка. Місцеві жителі 43 дні лікували його рани простими засобами – сіллю та оцтом. У цьому стані Човер пройшов 300 кілометрів пішки до Севільї, де отримав кваліфіковану допомогу.

Розповідь завершується тим, що Антоніо Човера підвищили до лейтенанта, а згодом він дослужився до підполковника. Хоча ця історія навряд чи має підґрунтя в архівах, вона слугує яскравим прикладом того, як легенди формують національний дух і нагадують про силу людської волі.

@istorium_ua

Австро-угорський прототип бронеавтомобіля Junovicz зразка 1915 року, побудований на шасі вантажівки Fiat 40 PS.

Junovicz P.A.1 (Pancél Auto 1) - бронеавтомобіль Австро-Угорщини, розроблений гауптманом Юновичем. Загалом було побудовано п'ять екземплярів.

Одна машина була в Сербії, а потім перекинута на фронт Ізонцо в 1915 році. У 1916 році її відправили на Східний фронт, де вона брала участь у патрулюваннях, але не вступала в бій. Невідомо, що сталося з машинами після закінчення війни.

@istorium_ua

🎨Відчуваєш, що життя втрачає барви?

Наш канал допоможе, якщо ти хочеш:

❤️ Зрозуміти себе глибше
❤️ Підвищити самооцінку
❤️ Покращити стосунки з оточуючими

Не дозволяй емоційному хаосу керувати своїм життям!

Підпишись на Психологічний компас зараз і почни шлях до внутрішньої гармонії.

Британські війська біля Яффських воріт у Єрусалимі, 9 грудня 1917 року.

9 грудня 1917 року, місто Єрусалим було захоплено британцями під час битви за Єрусалим.

Битва за Єрусалим розпочалася 17 листопада 1917 року як наступ Великої Британії, Індії, Австралії та Нової Зеландії проти османських військ з метою захоплення історичного і символічного міста Єрусалим під час кампанії на Синаї та в Палестині.

11 грудня генерал Едмунд Алленбі увійшов до Єрусалима через Яффські ворота пішки, а не на коні чи транспорті, щоб висловити повагу до святого міста. Він став першим християнином за багато століть, який контролював Єрусалим. Прем'єр-міністр Сполученого Королівства Девід Ллойд Джордж назвав взяття міста «різдвяним подарунком для британського народу».

@istorium_ua

21 червня 1985 року відбулося перше в історії Норвегії захоплення літака. «Боїнг-737» компанії Braathens SAFE вилетів з Тронгейма до Осло зі 116 пасажирами на борту. Невдовзі один з них, у костюмі та сонцезахисних окулярах, показав стюардесі пістолет і наказав повідомити капітану про захоплення лайнера.

Викрадачем був Штейн Арвід Хусебі. На свої 24 роки він уже мав п’ять судимостей за злочини на кшталт погроз поліціянту і збройного пограбування таксі. До того в його житті були регулярні побиття батьком, спиртне з 13 років, алкоголізм у 17, лікування в психіатричній клініці. За день до інциденту Хусебі нарешті закінчив школу й того ж вечора купив пістолет. Зброя була пневматичною.

Пілоти доповіли про ситуацію на землю. В салоні все було тихо: Хусебі сидів у хвості, не привертаючи увагу інших пасажирів. Лише коли «Боїнг» приземлився в Осло і був оточений поліцією, викрадач заявив, що має вибухівку і сховався в туалеті.

З вбиральні Хусебі спостерігав за ситуацією в салоні та регулярно озвучував вимоги принести йому пива. Він був незадоволений ставленням до себе з боку держави, тож хотів поговорити з прем’єром-міністром, міністром юстиції та пресою.

Вже за годину перемовники схилили Хусебі відпустити 70 пасажирів, які поспішали на пересадку. Ще за пів години він звільнив усіх, крім членів екіпажу. Ввечері пиво в бортовому буфеті скінчилося. Тоді Хусебі погодився віддати зброю в обмін на поповнення запасу пива. Щойно пістолет було викинуто на летовище, до салону застрибнули спецпризначенці. Ніхто не постраждав.

Судовий психолог констатував, що обвинувачений має слабке психічне здоров’я і погану здатність приймати раціональні рішення. Штейна Арвіда Хусебі засудили до 3 років позбавлення волі й 5 років спеціального нагляду.

@istorium_ua

Французький танк Рено FT, оснащений 75-мм гарматою Mle 1897, імовірно вересень 1918 року

@istorium_ua

Замок Арундел (Arundel Castle), графство Західний Сассекс, Англія

@istorium_ua

50 років тому була здійснена легендарна втеча на вертольоті з дублінської в'язниці Маунтджой.

Напередодні у в'язниці опинилися лідери штабу Тимчасової Ірландської республіканської армії, і їхні соратники негайно приступили до організації втечі. Спочатку хотіли визволити їх за допомогою вибухівки, але в підсумку використовували викрадений вертоліт Алует-II.

На дворі було 31 жовтня 1973 року. Посеред дня гелікоптер приземлився в тюремному дворі, де в той момент ув'язнені грали у футбол, за сигналом почавши між собою бійку для відволікання охорони. Троє членів ІРА (Туомі, О'Гейган і Меллон) у цей момент підбігли і застрибнули всередину, і вертоліт безперешкодно полетів. Чому їх узагалі пропустили? - це теж смішно: прийняли за міністра оборони, який прибув із візитом. Вертоліт долетів до передмістя, а звідти втікачі поїхали до надійного місця. Словом, вийшло зухвало і смішно.

У переслідуванні брали участь 20 тисяч ірландських військовослужбовців і співробітників поліції, але зловити вдалося лише одного через 4 роки.

@istorium_ua

Гобелен із Байо - пам'ятка середньовічного мистецтва, що являє собою вишивку по лляному полотну завширшки 48/53 см і завдовжки 68,38 м.

Зображує сцени підготовки нормандського завоювання Англії і битви при Гастінгсі, створений наприкінці XI століття. Нині виставлений у спеціальному музеї в місті Байо в Нормандії.

2007 року ЮНЕСКО занесла гобелен із Байє до реєстру «Пам'ять світу».

@istorium_ua

Сад Тюїльрі, Париж, Франція

Сад Тюїльрі (Jardin des Tuileries) - громадський парк між Лувром і Конкорд у 1-му окрузі Парижа, Франція. Створений Катериною де Медічі 1564 року як сад палацу Тюїльрі. Він був відкритий для публіки 1667 року і став громадським парком після Французької революції.

@istorium_ua

1804 рік, англійські моряки захоплюють французький корвет «Curieux» біля берегів Мартініки.

З найдавніших часів і аж до XVIII століття абордаж вважався найкращим і найшвидшим засобом досягнення перемоги на морі. Відповідно, придумували заходи протидії. Найпростіше збільшити висоту борту. І дати своїм стрільцям безпечно розстрілювати противника, який приготувався до бою. Для чого збільшували висоту надводного борту і водночас споруджували височенні надбудови на носі та кормі.

Високі надбудови непогано захищали від піхотного наскоку, от тільки дуже позначалися на мореплавстві, оскільки центр ваги помітно підвищувався і з остійністю могли спостерігатися проблеми. А ще через такий високий борт падали і швидкість, і керованість корабля. Тож у якийсь момент від таких непрактичних пристроїв відмовилися на користь маневру і вогневого контакту на відстані. Що все одно не видаляло абордаж із морського арсеналу. Тому основним захистом стали абордажні сітки, що ускладнювали доступ на палубу корабля, який атакують, - все ж противник, який висить на зовнішньому боці такої сітки, виявлявся вразливим для уколу, парирувати який було дуже важко в такому підвішеному стані.

Існувало кілька способів монтажу таких сіток на штатні бойові позиції. Наймасовіших можна нарахувати щонайменше три. А ще такі сітки піддавалися, за чутками, спеціальній антивандальній обробці - їх смолили, а потім додатково вивалювали в піску. Дрібний кварцовий абразив, налиплий поверх мотузок, ускладнював розрізання або перерубування тесаками і сокирами.

Цікаво, що протиабордажні сітки пережили не тільки інші методи захисту від абордажу, а й сам вітрильний флот, по суті. Наприклад, відомі фотографії часів війни Півночі і Півдня, де такі сітки відмінно проглядаються не тільки на вітрильних кораблях, а й на перших броненосцях, розрахованих на пересування тільки за допомогою машин.

@istorium_ua

Танк Mark IV, 1920 року перероблений на автобус для туристів (Joy Rides), а також транспорт для доставки на місцевий ярмарок мешканців довколишніх сіл.

@istorium_ua

Замок Феніс, Валле-д'Аоста, Італія

Замок Феніс (італ. Castello di Fénis, фр. Château de Fénis) - середньовічний замок, розташований у комуні Феніс автономної області Валле-д'Аоста, Італія. Завдяки мальовничій архітектурі та чудовому збереженню замок слугує популярною туристичною пам'яткою регіону.

Уперше замок згадується в документі 1242 року як власність сімейства Шаллан (фр. Challant), графів аостських. З 1320 до 1420 року замок було поетапно розширено до наявного виду.
Замок належав сімейству Шаллан до 1716 року, коли останній власник був змушений його продати за борги. Після цього замок занепав, його використовували як сільське житло, він слугував стайнею і сараєм.

1895 року архітектор Альфредо д'Андраде (порт. Alfredo d'Andrade) придбав його та ініціював відновлення пошкоджених будівель. Наступного року замок було оголошено національною пам'яткою. У 1935 році завершилася друга реставрація, і замок остаточно набув нинішнього вигляду. Тоді ж приміщення були обставлені старовинними меблями, які придбали на ринку антикваріату. Сьогодні замок належить автономній області Валле-д'Аоста і служить музеєм.

@istorium_ua

Поляки депортують українців з Новосільців (Сяноцький повіт), березень 1946 рік

Українська етнічна територія, ці землі належали до Перемиського, згодом Галицького князівств. Сяніччина до середини XX ст. залишалась населеною переважно українцями.

@istorium_ua

Японський фотограф Масахіса Фукасэ знімав, як його дружина щодня йшла на роботу з їхньої квартири в Токіо.

Що сталося, що після цього його життя перетворилося на 10-річну одержимість фотографуванням чорних птахів?

Продовження цієї загадкової історії, а також цікаві новини, факти та несподівані відкриття — на нашому каналі!

Приєднатись до каналу

1021 рік тому за наказом Етельреда II Нерозумного було організовано різанину в День святого Брайса.

За часів раннього середньовіччя частина території Англії перебувала під прямим управлінням скандинавів, які оформили спеціальну зону данського права і соціальної системи, успадкованої від вікінгів, що називалася Данелаг. Розбити данів у місцевих правителів не виходило, і англосаксонські землі обкладалися даниною. Терпіти це хотіли не всі, і за правління англійського короля Етельреда відбулася ключова подія в конфлікті між місцевими і данцями. А саме різанина в День святого Брайса, що сталася 13 листопада 1002 року.

Етельред, підтриманий нормандцями через його шлюб з Еммою Нормандською, видав едикт, що дозволив убивство датчан, які жили в Англії. Указ готували в суворій секретності, як багато століть по тому це було з Варфоломіївською ніччю, і в один день практично всі дани, що жили в Англії, були нещадно вирізані.

Так король хотів показати свою силу і убезпечити Англію, але вийшло навпаки. Данський король Свен Вилобородий використовував різанину своїх підданих як привід до вторгнення і висадився біля берегів Англії з величезними флотом і військом. До 1013 року він завоював англійський престол, встановивши на багато років в Англії пряме підпорядкування Данії.

@istorium_ua

Мінойські глиняні посудини, виготовлені на Криті 3500 років тому

@istorium_ua

Замок Ромефор, Франція

Ромефор (Château de Romefort) - середньовічний замковий комплекс у комуні Сірон у департаменті Ендр, у регіоні Центр - Долина Луари, Франція. Фортеця зведена в XII столітті і на тому етапі була найбільшою кам'яною фортифікаційною спорудою подібного роду. Ромефор неодноразово перебудовували і реконструювали. У 1993 році основна частина комплексу була визнана у Франції історичною пам'яткою архітектури. За своїм типом належить до замків на вершині.

@istorium_ua

Сьогодні Україна святкує День Соборності - день проголошення Акту Злуки УНР та ЗУНР

«Віднині зливаються в одне віками відділені одна від одної частини України — Галичина, Буковина, Закарпаття і придніпрянська Україна — в одну Велику Україну. Виповнилися відвічні мрії, для яких жили і за які вмирали кращі сини України. Віднині є тільки одна незалежна Українська Народна Республіка. Віднині український народ, звільнений могутнім поривом своїх власних сил, має змогу об'єднати всі зусилля своїх синів для створення нероздільної незалежної Української Держави на добро і щастя українського народу…».

Століттями розірваний український народ визволився з неволі і возз'єднався на своїй землі в єдиній Українській державі. Сьогодні віковічний ворог вкотре намагається роз'єднати нас, проте українська нація як ніколи об'єднана.

На фото проголошення Акту злуки українських земель на Софійській площі в Києві, 22 січня 1919 р.

Слава Україні! Героям Слава!🇺🇦

249 рік до нашої ери, консул Публій Клавдій Пульхар проводить птахогадання перед битвою при Дрепані.

Основним театром бойових дій під час Першої Пунічної війни була Сицилія. 250 року до н.е. римляни взяли в облогу Лілібей на заході острова, але місто не поспішало здаватися, зокрема й тому, що забезпечувалося морем з Дрепани. Римський консул Публій Клавдій Пульхр вирішив із цим покінчити - наказав, використовуючи ефект несподіванки, атакувати ворожий флот, замкнений у гавані. Він зібрав близько 120 кораблів і в безмісячну ніч, щоб не видати своєї присутності, вирушив до карфагенського порту.

За однією з легенд перед битвою, за давньою традицією, римляни вдалися до ауспіцій (ворожінь). На палубу флагманського корабля винесли клітку з курчатами, насипали поруч із кліткою корм і відчинили дверцята. Курчата замість того, щоб накинутися на зерно, почали нестямно пищати й бити коротенькими крильцями. Це був поганий знак від «богів», який не віщував римлянам нічого доброго. Прекрасно розуміли це офіцери і Пульхр. Але консул заявив непохитно:
- Не хочуть їсти, нехай п'ють, - і зіштовхнув курчат у море. Публій Пульхр вчинив святотатство, не надавши значення ворожіння з курчатами, хоча не надавати значення ауспіціям було рівнозначно серйозному злочину.

Незважаючи на несподівану появу супротивника, глава гарнізону Дрепани Адгербал встиг вивести з гавані свої кораблі та вишикувати їх для битви. За різними джерелами, їх було від 100 до 130 одиниць. Передовий римський загін мав можливість заблокувати гавань, але Публій Клавдій Пульхр, бачачи, що ефект несподіванки втрачено, велів їм відійти назад і вишикуватися в бойовий порядок.

Карфагенська ескадра встигла вишикуватися в бойовий порядок, римська ні. Виявилося, що карфагенські кораблі легші й маневреніші, ніж римські, а карфагенські команди досвідченіші.

Запекла сутичка тривала майже весь день. Спочатку бій був рівний, тому що з обох боків билися найкращі солдати сухопутного війська. Однак дедалі більше перевага схилялася на бік карфагенян. Ескадра Публія Клавдія Пульхра була потоплена по частинах. Вціліли лише кораблі, що перебували в ар'єргарді. Зрештою Публій Клавдій Пульхр із трьома десятками своїх кораблів зумів прорвати лінію карфагенян і втік з поля бою. Битва при Дрепані завершилася повною перемогою Адгербала. Вдалося втекти і Пульхру. Це була найбільша поразка римського флоту в Першій Пунічній війні

@istorium_ua

Перед вами жадеїтова маска ольмеків (900-400 рр. до н.е.).

Це не м'який алебастр і далеко не вапняк або мармур, настільки улюблений стародавніми єгиптянами і греками. Жадеїт помітно твердіший і міцніший за споріднений йому нефрит, з яким його часто плутають, і його можна порівняти за цими параметрами з природним гранітом.

На щоках чотири малюнки - кам'яні церемоніальні сокири, що, ймовірно, представляють чотиристоронній поділ всесвіту. Навколо рота вирізаний зооморфний мотив у вигляді ящірки, змії або тритона; тварини, які в міфологічних сценах ольмеків були пов'язані із землею, походженням людини та родючістю. Також показано елемент «перехрещених смуг» типовий для іконографії ольмеків.

Висота маски - 16 см, тобто це зображення обличчя в натуральну величину, можливо, використовувалася в похоронному обряді. Знайдена у Веракрусі.

Експонат Музею антропології Халапи (Museo de Antropología de Xalap), Веракрус, Мексика.

@istorium_ua

Покинута будівля Палати торгівлі в Антверпені, Бельгія

Відкрита 1531 року, Палата торгівлі (Chambre du Commerce) являє собою занедбану будівлю в неоготичному стилі, яка колись була фондовим ринком Антверпена в Бельгії.

@istorium_net

Бальтазар Косса - неаполітанський розбійник, папа-пірат і політик-пройдисвіт.

Спочатку пробував зробити кар'єру духівника, яка завдяки родинним зв'язкам з архідияконом Болоньї йшла в гору. Хоча була інша, більш цікава родинна діяльність - всі його брати промишляли піратством, за що були пізніше страчені. Бальтазар і сам час від часу грабував судна в Неаполітанській затоці, і це, що найцікавіше, не завадило йому стати архідияконом. Допомогла дружба - призначення підписав його друг П'єтро Томачеллі, обраний папою під ім'ям Боніфація IX. 1402 року молодий фаворит стає кардиналом.

Далі почалося цікаве, кар'єра юного кардинала буквально злетіла. 1409 року вищі особи католицької церкви спробували владнати ситуацію з Великим розколом церкви (на той момент правили одразу два понтифіки - в Римі й Авіньйоні), але вийшло тільки погіршити - група кардиналів на чолі з Бальтазаром визнала третім папою римським (!) такого собі Петра з Кандія. Він повністю залежав від кардиналів, проявити себе не встиг і того ж року помер. Новим папою/антипапою було обрано Бальтазара Коссу, який взяв ім'я Іоанн XXIII.

Через 5 років було зібрано великий собор у Констанці для вирішення ситуації з папами римськими. Вони закликали всіх пап зректися святого престолу. Наш герой на ці умови не пішов, тож учасники собору таки одноголосно зійшлися на думці, що треба пришвидшити вихід на пенсію папи-пірата, та склали звинувачення із 74 пунктів; публічно оголосили лише третину з них - отруєння попереднього понтифіка; зґвалтування трьохсот черниць; сексуальний зв'язок із дружиною свого брата і ченцями; розбещення цілої сім'ї, що складалася з матері, сина і трьох доньок, причому найстаршій із них було лише дванадцять років; торгівля єпископськими кафедрами і навіть відлученнями; катування тисяч безневинних людей у Болоньї та Римі. Пункти - один крутіший за інший.

Собор 1415 року оголошував Іоанна XXIII позбавленим влади і віддав світському суду як «закоренілого грішника, аморального негідника, симоніста, підпалювача, зрадника, убивцю і розбещувача». Натиснув і імператор Сигізмунд, наказавши взяти Бальтазара під арешт. І тому не залишалося нічого іншого, як коритися. 1419 року папа римський помер, і опалу з Бальтазара було знято - він знову став кардиналом і навіть був призначений єпископом Тускуланським. Але того ж року помер. Козімо Медічі згодом оплатив установку в його похованні монумента роботи Донателло і Мікелоццо.

А ось римські папи ще 550 років не брали ім'я Іоанн, вкрай не бажаючи пов'язувати своє ім'я з цим персонажем. Лише 1958 року кардинал Ронкаллі, обраний на папський престол, прийняв знову ім'я Іоанн XXIII, підкресливши тим самим, що Бальтазар Косса не був законним папою.

@istorium_ua

Медальйон з кулею, що вбила адмірала Нельсона 21 жовтня 1805 року під час Трафальгарської битви. Належав судовому хірургу корабля «Вікторі» Вільяму Бітті, який проводив розтин адмірала після його смерті. У 1842 році подарований сім'єю Бітті королеві Вікторії. Як ви можете побачити, у свинцеву кулю вплавилося золото з еполет адмірала.

Куля після пострілу з щогли ворожого корабля влучила в ліве плече адмірала, пробивши еполет, пройшла крізь груди, пробивши легеню, роздробила хребет і застрягла в м'язах спини. Нельсон був у свідомості ще майже 3 години до самого моменту смерті і відмовився від допомоги хірурга, бо розумів, що рана смертельна.

В історію увійшло його послання, передане по морському семафору всім морякам ескадри перед битвою: «Англія вірить, що кожен виконає свій обов'язок».

На 2-му і 3-му фото - мундир адмірала Нельсона. Національний морський музей, Грінвіч, Лондон.

Медальйон - експонат Британської королівської колекції (Royal Collection Trust) у Віндзорі.

Після смерті адмірала його тіло помістили у велику бочку на палубі, залили найміцнішим бренді і закупорили в ній. Поруч із бочкою було виставлено цілодобову охорону.

За легендою британські моряки проколупали дірку в бочці і випили через соломинку мало не половину бренді з бочки. З огляду на любов і безмірну повагу моряків до адмірала, а також охорону біля бочки, це повна маячня.

Підставою цього міфу стали калюжі бренді біля бочки і те, що довелося незабаром доливати бочку. Річ у тім, що тіло роздулося і витіснило частину рідини, після того як гази випустили з тіла, бренді знову долили в бочку. Завдяки такому рішенню тіло було збережено в пристойному стані, доправлено до Лондона в грудні, а 9 січня відбувся похорон адмірала.

@istorium_ua

Бібліотека Цельса - це одна з найпрекрасніших споруд античного міста Ефеса

Бібліотека Цельса - давньоримська бібліотека в Ефесі, що була збудована під час правління імператора Адріана в період з 114 до 135 року на честь Тиберія Юлія Цельса (Tiberius Iulius Celsus Polemaeanus) його сином, Тиберієм Юлієм Аквілою, консулом 110 року. У бібліотеці зберігалося майже 12 000 сувоїв, розподілених по нішах у стінах, на полицях і в меблях.

@istorium_ua

Щур-бомба - зброя, розроблена британським Управлінням спеціальних операцій під час Другої світової війни для бойових дій проти Німеччини.

Подібну ідею в Управлінні спеціальних операцій запропонували ще 1941 року після серії медичних експериментів на гризунах. Британці начиняли щурячий труп вибухівкою, а потім щура планувалося підкинути в будь-яку німецьку котельню. Передбачалося, що німецький службовець, який виявив щура, кине його у вогонь, і це призведе до детонації вибухової речовини і подальшого вибуху. У теорії щурячу тушку можна було начинити іншою вибухівкою, що спрацьовує дистанційно або після певного проміжку часу.

Британці планувалі підкидати таких щурів у котельні німецьких поїздів, заводів, фабрик і електростанцій.

У реальності ж цей проєкт так і не було реалізовано, оскільки перші ж плани використання таких щурів були перехоплені німцями. Німці переоцінили важливість британського проєкту і стали не тільки масово відловлювати щурів, а й ретельно досліджувати можливості створення щурячих бомб.

За підсумками цю операцію британці визнали чудовим відволікаючим маневром, сказавши, що витік інформації викликав серед німців значно більшу паніку, ніж можливе використання щурів на практиці.

Біографія офіцера Дж. Елдера Віллса стверджує, що дев'ять котлів були пошкоджені такими щурами на бельгійських заводах, але, ймовірно, це міф.

@istorium_ua

Найдавніше колесо, що дійшло до наших днів

Воно знайдене аж ніяк не в степах Євразії і навіть не в руїнах шумерської цивілізації межиріччя Тигру і Єфрату. Це колесо археологи знайшли у східній Європі - у висохлому болоті за 20 км на південь від Любляни, столиці Словенії, у 2002 році. Його вік за радіовуглецевим аналізом визначено в діапазоні 5100-5350 років, що робить його найстарішим колесом із коли-небудь виявлених.

Ця знахідка (див. фото 1) - частина двоколісного воза. Подібні колеса знаходили на півночі Швейцарії та на південному заході Німеччини, але це колесо одночасно і більше, і старіше. Саме колесо діаметром 72 см зроблене з двох дерев'яних дощок з ясена (вік дерева близько 80 років), що скріплені чотирма поперечними скобами, а ось вісь воза завдовжки 124 см - з дуба. Вісь кріпилася до коліс клинами намертво, що означало, що сама вісь оберталася разом із колесами.

На фото 2 ви можете бачити репліку люблянського колеса в зборі.

Експонат Міського музею Любляни, Словенія.

@istorium_ua

Замок Орт, Австрія

Орт (нім. Schloss Ort) - комплекс із двох замків на озері Траунзее: один розташований на острові, а інший - на березі в місті Гмунден. Будівля розташована у федеральній землі Верхньої Австрії на півночі центральної частини Австрії.

Більш відомим є острівний замок, який з'єднаний із сушею мостом. Він є однією з найстаріших споруд регіону. Замок не раз слугував декорацією під час зйомок фільмів і серіалів.

Унікальною особливістю замку є годинниковий механізм, створений ще 1634 року. Годинник досі працює. Для цього його потрібно щодня заводити вручну.

@istorium_ua

Кажани-бомби (Проект X-Ray) — експериментальна зброя часів Другої світової війни, розроблена Сполученими Штатами Америки. Бомба складалася з кожуха з багатьма відсіками, в кожному з яких перебував мексиканський безхвостий кажан, з невеликою бомбою з запалювальною дією та таймером. Випущена з бомбардувальника бомба випускала парашут на половині висоти після чого відчинялися верхні і нижні відсіки з кажанами. Кажани звільнялися та летіли у ліси та до паперових будинків та інших конструкцій, де запалювальна речовина спричиняла до пожежі. Ціллю та місцями застосування зброї були японські міста.

Використовувати кажанів як зброю першим запропонував стоматолог з Пенсільванії Літл С. Адамс, друг Першої леді Елеанори Рузвельт. Лікар Адамс виклав ідею письмово та звернувся з нею до Білого дому в 1942, де, в результаті, вона була схваленою президентом Рузвельтом за порадою Дональда Гріффіна.

План полягав у випусканні кажанів-бомб над містами Японії з багатьма розсіяними промисловими об'єктами. Кажани розліталися б далеко від пункту випускання через значну висоту, на якій це здійснювалося, та ховалися б у будівлях по всьому місту перед сходом сонця, після настання якого вбудовані таймери привели б бомбу у дію, що викликало б масштабні пожежі та хаос.

Сполучені Штати Америки вирішити розвивати проект кажанів-бомб під час ІІ СВ, бо біологічні чинники сприяли цьому. По-перше, кажани живуть великими групами (в чотирьох печерах в Нью-Мексико живе сумарно декілька мільйонів кажанів). По-друге, під час польоту кажани можуть нести вантаж більший за вагу власного тіла (самиці можуть нести молоду двійню кажанів). По-третє, кажани впадають і сплячку, та не потребують їжі чи догляду під час сну. По-четверте, кажани літають у темряві, а вдень ховаються у безпечних місцях (зазвичай будівлях).

До березня 1943 були відібрані підходящі види кажанів. До проєкту віднеслися надзвичайно серйозно, навіть Луіс Фізер, винахідник військового напалму, розробив 17-ти грамові (0.6 унції) та 28 грамові (1 унція) запалювальні пристрої, які б могли нести кажани. Клітки-носії для кажанів мали 26 окремих комірок, в кожній з яких були відсіки для 40 кажанів. Бомби-носії скидалися з висоти 1525 метрів (5000 футів). На висоті 305 (1000 футів) метрів відкривався парашут розкривається, а комірки залишаються з'єднаними. Вважали, що десять бомбардувальників B-24, які летіли б з Аляски, кожен з яких мав на борту сто бомб-кажанів міг випустити 1040000 кажанів над ціллю — одним з індустріальних центрів узбережжя Осака. Щоб дати відповіді на різні запитання провели серію операційних тестів. Під час одного з них, на додатковій повітряній базі на повітряному військовому полігоні Карлсбад, 32°15′39″ пн. ш. 104°13′45″ зх. д., стався нещасний випадок. Повітряна база поблизу Карлсбада, Нью-Мексико, 15 травня 1943 року загорілася, коли кажани із запальною сумішшю були випадково випущеними. Кажани пропалили оболонку бомби та забралися під баки з паливом. Після цього, в серпні 1943, випадку проєкт передали ВПС США.

Більше тестів було заплановано провести влітку 1944, але програму відмінив адмірал флоту США Ернест Дж. Кінг, коли дізнався, що вона не буде готова до бойового застосування до середини 1945 року. За підрахунками до того часу на програму уже витратили 2 мільйони доларів США. Прийнято вважати, що розробка бомб-кажанів просувалася за повільно, і в змаганні за швидке закінчення війни поступилася проєктові з розробки атомної бомби.

На фото носій кажанів-бомб ВПС США, який використовувався для гібернації кажанів.

@istorium_ua

Маршрутка з XIX століття. Такі омнібуси, запряжені кіньми, курсували вулицями європейських міст. У Лондоні їх використовували аж до 1914 року, у Берліні - до 1923-го.

@istorium_ua

Кістки святого Панкратія знаходяться в церкві Святого Миколая у швейцарському Вілі.

Спочатку скелет був одягнений у чернечий одяг (з кінця 1600-х років). Але 1777 року (до сторіччя знаходження його кісток у Вілі) останки Панкратія одягли в розкішні зроблені на замовлення обладунки.

@istorium_ua

Генуезькі арбалетники - одні з найвідоміших найманців Середньовіччя, що діяли по всій Європі.

З XI по XV століття жителі Генуезької республіки, що включала в себе Лігурію, зуміли захистити свободу своєї землі, ледь не поголовно навчившись стрільби з арбалета. Військо Генуї з того часу стало спиратися на цих самих арбалетників, які стали справжніми професіоналами своєї справи.

У чому ж була їхня особливість? - прикриваючись широкими щитами-павезами, вони ставали недосяжними для ворога під час перезаряджання арбалета (їх могло бути одразу два), що в поєднанні з хорошими влучністю і дальністю пострілу робило стрільців дуже небезпечними. Особливо з розвитком тактики «рух равликом», за якої шеренга, що стріляє, змінювала заряджаючу.

Наймали їх у Генуї, і присягали арбалетники тільки рідному місту, і з моменту найму арбалетники захищали престиж своєї батьківщини. Наймачі були скрізь, і арбалетники зіграли важливу роль у безлічі битв: Мелорія, Слейс, Кресі, Пуатьє - навіть у програних боях вони показували себе гідно.

Далеко не завжди наймалися арбалетники саме з Генуї. Слава генуезьких арбалетників була свого роду маркою, і тому воєначальники охоче наймали під цим найменуванням узагалі будь-яких італійців з арбалетом, не заглиблюючись у їхнє походження і вишкіл. Їхню цінність завжди розумів і противник: є свідчення про те, як полоненим арбалетникам спеціально ламали пальці на руках, щоб ті більше не могли стріляти з арбалета.

Зникли вони одночасно із Середньовіччям, переможені довгим луком, простішим і скорострільнішим. А вже потім і арбалет, і лук відправив в абсолютний нокаут порох.

@istorium_ua

20-зарядний револьвер Безарда.

Бельгія, XIX століття.

@istorium_ua

Занедбаний палац у Манчицях - один із найкрасивіших барокових палаців у Сілезії. Польща

Замок у Манчицях (Pałac w Mańczycach), безсумнівно, є однією з найцікавіших резиденцій у сьогоднішній Нижній Сілезії. Першим власником і будівельником замку епохи Відродження в XVII столітті була сім'я фон Гфуг. За ними пішли сім'ї фон Хохберг, Сандрецькі (Сандрашютц), а від початку XIX століття - сім'я фон Стош, яка зробила в 1887 році масштабну реконструкцію - раніше просту будівлю в стилі бароко перетворили на філігранний палац із численними архітектурними деталями. Особливо характерна увігнута центральна частина фасаду, яку обмежують два кутові ризаліти з вежами, що підносяться, і бічними крилами, що виступають уперед.

Останніми власниками до Другої світової війни була сім'я фон Рор. Після 1945 року в Маньчицях було засновано державне господарство (PGR), замок спочатку використовували як адміністративну будівлю, його перебудували в цей період. В інтер'єрах стіни і стелі були «вирівняні», а чудові ліпні прикраси у великій бальній залі були видалені. З іншого боку, було збережено репрезентативну архітектуру вестибюля з його відкритими дубовими сходами, дерев'яною кесонною стелею, розписними панелями й оригінальною мозаїчною підлогою.

Замок довгі роки перебував у приватній власності. Ще в 1990-х роках планувалося перетворити його на приватну резиденцію. Розпочаті тоді реставраційні роботи залишилися на початковому етапі і не були продовжені в скільки-небудь істотному обсязі.

@istorium_net

З Новим роком!🌲

Цей рік був дуже важким, але ми усі вистояли и продовжуємо боротися за свою країну і наше майбутне. 🇺🇦

Щиро дякую усім захисникам, які дають нам можливість святкувати це свято в наших оселях.🇺🇦

Бажаю в наступном році нам усім перемоги, мирного неба над головою, міцного козацького здоров'я, щастя, любові, багато нових цікавих знайомств та усього найкращого. 🎄

Дякую усій спільноті, яка зібралася на цьому каналі - ви найкращі. Саме ви мій головній стимул вести цей канал. Разом ми закрили декілька моїх зборів та допомогли закрити безліч інших зборів. Далі буде більше)🎄

Разом ми сила!
Слава Україні!🇺🇦

@istorium_ua

1831 рік тому Марк Дідій Сальвій Юліан Север викупив імператорський титул у преторіанців, які за 66 днів його ж і вбили. У всякому разі, так писали сучасники.

Річ у тім, що після вбивства ексцентричного імператора Коммода на трон гвардія посадила якогось Пертінакса - воєначальника, сина колишнього раба. Однак, в умовах фінансової кризи, що почалася, цей правитель недостатньо щедро обдаровував дарами своїх охоронців, тому через 87 днів, преторіанці вбили його 28 березня 193 року.

Трон вони пообіцяли тому з римлян, хто буде готовий заплатити більше. Основними претендентами на титул стали Тит Флавій Сульпіціан (тесть Пертінакса) і Дідій Юліан. Розгорнулися торги, що нагадували аукціон, і обидва стали обіцяти гроші для кожного з преторіанців. На цих виборах переміг Дідій Юліан, пообіцявши заплатити кожному з гвардійців 6250 драхм - п'ятирічну платню гвардейця. Така обіцянка вразила преторіанців, і в день загибелі Петрінакса вони пройшли до курії сенаторів, проголосивши "цього благодійника" імператором і дали йому титул - Імператор Цезар Марк Дідій Сівер Юліан Август.

І, хоча новий імператор намагався сподобатісь народу, уже наступного дня після воцаріння преторіанцям було наказано розігнати розгніваний натовп на шляху до Капітолія. Згодом контроль над провінціями було втрачено, на Рим із військом вирушив повсталий воєначальник Септимій Север, а горе-імператора за 66 днів після купівлі титулу вбили все ті ж преторіанці. За словами Діона Кассія перед смертю він встиг тільки вигукнути: «І що поганого я зробив? Кого вбив?».

@istorium_ua

Жінка тримає ноги і руки у відрах із водою, через яку пропускають електричний струм.

У 1930-ті припускали, що це покращує кровообіг.

@istorium_ua

Карнарвон - середньовічний кам'яний замок, розташований в однойменному місті, столиці Уельсу.

Будувався замок у 1283-1330 роках майстрами Джеймсом із Сент-Джорджа і Волтером Херефордскім на замовлення англійського короля Едуарда I, за якого Уельс був остаточно підкорений.

Раніше на цьому місці вже був розташований дерев'яний замок норманського типу, але нова фортеця стала ключовою частиною «кам'яного поясу» - лінії з кам'яних замків (Бомаріс, Конуї, Гарлех), що давали змогу краще контролювати Уельс.

Будівництво відзначилося яскравими епізодами: робітники виявили тіло римського імператора Магна Максима, 1294 року валлійці під час чергового повстання захопили Карнарвон і спалили замок, а скарбниці тривале будівництво коштувало величезну суму - понад сотню тисяч фунтів.

Проте, замок був добудований, забезпечив англійському гарнізону надійний захист і навіть став видатним прикладом військової архітектури Західної Європи XIII-XIV століть.

@istorium_ua

60 рік, кельтські еседи в бою з римськими легіонами. Епізод повстання Боудікки.

Есседа - бойова колісниця кельтів з возом простої конструкції і двома запряженими поні (біга, колісниці з 4 кіньми в упряжці називалися квадригами). Історик Діон Кассій повідомляє, що в колісницю запрягали «швидких коней невеликого зросту». Вони тягнули за собою дерев'яну платформу прямокутної форми і з вигадливими поручнями з боків. Платформа розміщувалася на осі, на якій оберталися два колеса діаметром бл. 90 см, по 7-9 спиць на кожному. Колісниці були легкими і маневреними, про що свідчать знахідки.

Цезар у праці «Записки про галльську війну» наводить кількість у 4000 есед, які воювали на боці вождя бриттів Кассівеллауна. З огляду на той факт, що воювала на колісницях знать, подібні дані можна віднести до навмисної гіперболізації. Екіпаж еседи складався з двох осіб: воїна, очевидно багатого, і найнятого ним візника. Озброювалися есседарії щитом і мечем, а також набором із метальних списів.

Під час битви біля Граупійських гір (83 рік) бритти на своїх маневрених колісницях, за словами Тацита, стрімко проносилися серед римлян і обсипали їх дротиками. Відкинути настирливих есседаріїв вдалося лише атакою легкої кінноти. У протистояннях кельтських колісниць із римськими вершниками практично завжди перемагали останні. Однак, як зазначають багато сучасників, велику небезпеку становила тактика біг. Спровокувавши ворожу кінноту, вони стрімко відступали і вели противника за собою навмисно. Звісно, це був хибний відступ і візники намагалися заманити переслідувачів у зручну позицію, де римляни верхи не могли сподіватися на підтримку піших легіонерів.

Цікаво, що воїни в еседах часто зістрибували з платформи і вступали в бій у пішому строю. Цезар повідомляє, що на першому етапі битви біги швидко рухаються по полю бою і кидають на всі боки свої дротики. Потім бритти, які витратили боєзапас, спішуються і атакують римлян, а візники відводять еседи на безпечну відстань. Таким чином, воїни в разі виникнення небезпеки завжди могли відступити, застрибнути на платформу і кинутися до своїх позицій. Цей епізод яскраво описує можливості колісниць бриттів.

У деяких частинах Британії колісниці існували аж до III століття. Потрібно визнати, що колісниця до цього часу була застарілою і абсолютно непридатною для бою з кіннотою зброєю. Кавалерія справлялася з їхніми завданнями набагато ефективніше. Розвиток військової справи на острові порівняно з розвитком континентальних варварів йшов вкрай повільно.

@istorium_ua

Тренажерний зал на борту Титаніка, 1912 рік.

@istorium_ua

Ельц (Burg Eltz) - замок у романському стилі, що веде свою історію з IX століття, коли було відбудовано перше з укріплень - центральну вежу на височині. Один із небагатьох замків в околицях, який ніколи не зазнавав захоплення і руйнування.

Фортифікація в імперський період давала змогу контролювати важливі торговельні шляхи, а тому замок до XII століття доповнили стінами, новими баштами і ровом. З того ж XII століття володів ним рід Ельц, через що замок так і названо. Згодом перебудовувався і доповнювався новими елементами, а також був зображений на західнонімецькій банкноті в 500 марок. Має скарбницю, зброярню і ще безліч просторих приміщень.

Знаходиться в німецькій землі Рейнланд-Пфальц поблизу Віршема.

@istorium_ua

Луддити - противники надмірної механізації праці, а подекуди й надто швидкого технічного прогресу як такого.

Виникли вони на піку промислової революції в Англії - у 1810-их, коли людину на виробництві дедалі частіше почала замінювати ефективніша машина. Одночасно з механізацією виробництва йшли масові скорочення роботяг.

Ті відповіли на новий виклик по-своєму: стали просто влаштовувати заворушення і ламати машини, щоб все повернути на круги своя. Придушували їхні виступи силою армії, знищення машин з 1813 року каралося смертною карою, але заворушення вирували Англією ще багато років. До речі, вважається, що натхненником луддитів є напівлегендарний ткач Нед Лудд, який наприкінці XVIII століття першим почав виробничий саботаж.

@istorium_ua

Плаваючий танк: Schwimmpanzer II/38(t)

Операція «Морський Лев» змушувала вермахт шукати всі можливі варіанти, щоб хоч якось подолати Ла-Манш. Німецькі та чеські інженери запропонували вихід із ситуації: Pz. II і 38(t). Їхня маса не перевищувала 10 тонн, вони були невеликі, з хорошим озброєнням - чим не ідеальне транспортне судно для висадки першої хвилі піхоти і підтримки її вогнем з гармат? - Командування дало замовлення на розробку цього плаваючого танка.

Передбачалося забезпечити ці легкі танки знімними понтонами, вихлопну трубу винести на дах моторного відсіку, а сам корпус забезпечити кріпленнями і загерметизувати. Самі понтони були металевими, зварні, плоскої форми, з обтічною формою, як у човна. З боків були встановлені гвинти, які працювали синхронно з гусеницями. Разом із цим було налагоджено систему скидання понтонів.

Готові зразки вирушили на випробування. У підсумку на практиці така конструкція дозволяла танкам впевнено розвивати швидкість на воді до 12 км/год. Це були б чудові машини для підтримки піхоти під час запланованої висадки на Британське узбережжя.

Але незабаром операцію «Морський Лев» було скасовано. Разом з U-Panzer їх відправили на Східний фронт, але в бою вони нічим не відрізнялися від їхніх наземних моделей.

@istorium_ua

Хвачха - зброя Кореї кінця XVI століття, яку використовували проти японських завойовників під час Імдимської війни.

Фактично стала першою у світі системою залпового вогню, являючи собою рівно те, що дає переклад - «вогняний візок». Якщо ж докладніше, то це був двоколісний дерев'яний візок, на якому вміщалася пускова установка для 100-200 ракет з металевими наконечниками (снаряд називався «сінгіджон»). Била на відстані до 400-500 метрів.

Одним із найяскравіших епізодів використання хвачха варто назвати перший же епізод. Справа була в 1590-х роках, коли 30-тисячне японське військо штурмувало одну з фортець, а 3-тисячний корейський гарнізон, розмістивши на зовнішніх стінах 40 возів з ракетами, примудрявся кожну ворожу вилазку не просто відбити, а розгромити начисто. При втратах у 10 тисяч осіб японці відступили.

Історики донині сперечаються, наскільки була ефективною хвачха, але одне можна сказати точно: у війні зі 150-тисячною японською армією корейці, які дуже швидко взяли на озброєння сотні «вогненних возів», виграли, незважаючи на початковий дисбаланс сил.

@istorium_ua

Музей-панорама в Стамбулі, що зображає штурм османськими військами Феодосієвих стін Константинополя, на яких тримали оборону візантійці.

@istorium_ua

Данноттар - шотландський замок, побудований на кручі, що природним шляхом робить фортецю майже неприступною.

Шлях до замку відкритий з двох боків - через укритий у розколині скелі головний вхід, або вузькою крутою стежкою, яка вела через печери до потаємного входу в замок.

Наприкінці V століття в околиці майбутньої фортеці прибув Святий Нініан, який заснував на скелі каплицю. За однією з версій, вперше згадується Данноттар уже 681 року, але точніше можна говорити лише про те, що поблизу замку 900 року відбулася велика битва між шотландським королем Дональдом II і вікінгами. У 1297 році Данноттар, зайнятий англійцями, захоплює Вільям Воллес.

Пізніше замком володіли лорд-маршали Шотландії, які перебудували похмуру фортецю на палац.

@istorium_ua

У 1948 році Бертрам Форер провів психологічний експеримент серед своїх студентів. Він дав їм тест особистості, після чого представив кожному результати, які насправді були одним і тим самим текстом із розпливчастими формулюваннями, узятим із гороскопа. Студенти оцінили ступінь відповідності тексту своїм якостям на 4,26 бала за п'ятибальною шкалою. Ефектом Форера (або ефектом Барнума на честь знаменитого шоумена) вчені частково пояснюють феномен широкої популярності астрологічних гороскопів, хіромантії та інших псевдонаук.

@istorium_ua

Перша комп'ютерна миша, винайдена Дугласом Карлом Енгельбартом.
9 грудня 1968 року ця комп'ютерна миша була представлена на показі інтерактивних пристроїв у Каліфорнії.

@istorium_ua

Годинник на вежі св. Марка (Сан-Марко) у Венеції, Італія, 1496-1499 рр.

Урочисте відкриття вежі та годинника відбулося 1 лютого 1499 року. Годинником керували як бронзові статуї-дзвонарі на вершині вежі, що били в дзвін від 1 до 24 разів, відбиваючи кожну годину (за кількістю ударів можна було визначити час у темряві або далеко від годинника), так і механізм, що двома поверхами нижче, який показував хід волхвів до статуї Богоматері з немовлям, якому передував янгол, який сурмить у сурму (тільки двічі на рік!).

Циферблат являє собою концентричний кільцевий астрономічний годинник. 24 години позначені римськими цифрами по краю зовні. Також були показані відносні положення п'яти планет (Сатурна, Юпітера, Марса, Венери і Меркурія)*, а також фази Місяця і положення Сонця в зодіаку. Земля, зрозуміло, зображена в центрі.

Важливо зазначити, що циферблат у тому вигляді, в якому його можна побачити сьогодні, є результатом спрощення, яке відбулося під час реставрації годинника у 18 столітті, порівняно з оригінальною версією. Фактично в початковій версії було вісім кіл порівняно з нинішніми трьома. П'ять прихованих кіл містили планети Сатурн, Юпітер, Марс, Венеру і Меркурій, що обертаються навколо Землі.

@istorium_ua

Самоназваний перший імператор Сполучених Штатів і протектор Мексики - Джошуа Нортон.

17 вересня 1859 року Джошуа Абрахам Нортон з'явився в редакції кількох газет Сан-Франциско, щоб розмістити оголошення, в якому він повідомляв, що на прохання більшості жителів країни оголошує себе імператором. Оголошення не опублікували, проте факт все-таки набув розголосу, і Нортон став украй популярним.

Одягом імператора були старі армійські чоботи і шинель, він ходив пішки або їздив на велосипеді, патрулював вулиці і перевіряв, як поліцейські виконують свою роботу. Якщо імператор бачив, що хтось робить добру справу, то присвоював цій людині дворянський титул.

Коли жителі Сан-Франциско зустрічали імператора, вони віддавали йому почесті. Як правило, в імператора не було при собі грошей, і вони не були йому потрібні. Імператора безплатно годували в ресторанах, а в магазинах безплатно давали вподобані йому речі. На ресторанах і магазинах, які подобалися імператору, розміщувалася табличка з написом «Відвідується Його Величністю Імператором Нортоном Першим» - кількість клієнтів у таких ресторанів і магазинів збільшувалася (на деяких ресторанах міста такі таблички є і зараз).

Місто також оплачувало імператору житло. Іноді імператор розплачувався банкнотами, спеціально виготовленими для нього, з його власним зображенням; банкноти охоче приймали до оплати і мали колекційну цінність. Банки переводили такі банкноти в готівку доларами США, коли їх пред'являли для погашення. Датою погашення бондів було вказано 1880 рік. На будь-якій театральній прем'єрі для імператора і його двох собак (Буммера і Лазаруса) було зарезервовано три місця. Цій трійці також було дозволено відвідувати засідання Академії наук Сан-Франциско і слухати дискусії вчених мужів. Імператор був почесним і безкоштовним пасажиром каботажних пароплавів.

Найвідоміший його «указ», у якому він наказував силою розпустити Конгрес США (указ був проігнорований Конгресом і армією Сполучених Штатів). Також відомі його декрети, що закликають побудувати міст і тунель через затоку Сан-Франциско. 8 січня 1880 року під час прогулянки вулицями міста Нортон упав і помер. На його похорон прийшли 30 тисяч осіб.

@istorium_ua

Транспортування бомби «Товстун», яку було скинуто на Нагасакі, 1945 рік.

@istorium_ua

Басейн у лазнях Каракалли, побудованих близько 215 року н.е. Тоді і в наші дні.

@istorium_ua

Тунелі Кучі - система підземних тунелів в однойменному приміському районі Сайгона, які використовувалися В'єтконгом під час В'єтнамської війни.

Мережа тунелів давала змогу партизанам завдавати прихованих ударів по американських військах. Тунелі, що розташовувалися на кількох рівнях глибини, містили таємні входи, житлові приміщення, склади, госпіталі. Загальна довжина становила близько 150 км.

Для боротьби з тунелями США застосовували розпилення дефоліантів, що спричинило масштабне хімічне зараження води і ґрунту, а також спеціальні підрозділи («тунельні щури»), які зазнавали великих втрат.

@istorium_ua

Мобільний пункт голубиного зв'язку під час Першої світової війни.

@istorium_ua

Неймовірні інтер'єри палацу Херренкімзеє, Німеччина

Херренкімзее (Schloss Herrenchiemsee) - заміська резиденція баварського короля Людвіга II, що розкинулася на острові Херрен в озері Кімзе, найбільшому озері Баварії, за 60 км на схід від Мюнхена.

Херренкімзее - найдорожчий із палаців Людвіга II (витрати на його будівництво перевищили 16,6 мільйона марок - для порівняння: Ліндерхоф і Нойшванштайн разом обійшлися королеві в 14,7 мільйона): тільки золота на оздоблення внутрішніх приміщень було витрачено 4,5 кілограма.

Людвіг II збудував Херренкімзее як наслідування Версалю, щоб віддати данину поваги своєму кумиру - французькому королю Людовику XIV.

@istorium_ua

Стаття «Змагання у вбивстві ста чоловік мечем», опублікована в Tokyo Nichi Nichi Shimbun.

У заголовку сказано: він «“Неймовірний рекорд” (у змаганні з рубання 100 людей) - Мукаї 106b-105 Нода - обом другим лейтенантам знадобляться додаткові інінги».

Ця подія сталася під час Нанкінської різанини.

@istorium_ua

Орвілл Райт, один із винахідників першого у світі літака, літає на планері над дюнами Північної Кароліни.

США, 1902 рік.

@istorium_ua

Інтер'єри Базиліки Святих Амброджо і Карло в Римі, XVII століття

Інтер'єр базиліки Сан-Карло є одним із найхарактерніших прикладів театральної пишності пізнього римського бароко. Церква багато прикрашена ліпниною роботи скульпторів Джакомо і Козимо Фанчеллі, штучним мармуром і фресками.

Склепіння, конха апсиди і пандатіви купола аналогічно церкві Санті Лука-е-Мартіна із зображеннями пророків розписано Джачінто Бранді та Джованні Баттіста Бенаскі.

@istorium_ua

Перший тріумвірат Риму складався з трьох дуже впливових людей: Гая Юлія Цезаря, Гнея Помпея і Марка Ліцинія Красса.

Про Красса, який, по суті, перебував у тіні Цезаря і Помпея, як правило, не розповідають у більшості підручників історії. Він був справжнім мізантропом, чия скупість і брак людяності були легендарними.

Одна з маловідомих історій про Красса стосується його пожежної команди. Здавалося б, що тут поганого - створити підрозділ, який займався б гасінням пожеж, що становлять величезну загрозу для Риму, де було повно дерев'яних будівель. Є одне маленьке «але». Пожежна бригада прибувала на місце події і... нічого не робила, доти, доки власник палаючого будинку не продавав свою власність Крассу за копійки. Тільки після цього будинок починали гасити.

@istorium_ua

Медбрат ВМС США прослуховує землю за допомогою стетоскопа, щоб знайти підземні ходи солдатів в'єтконгу.

В'єтнам, березень 1968 року.

@istorium_ua

Першим прототипом швидкої допомоги можна вважати систему, що з'явилася в VI столітті у Візантії, - її устрій описав імператор Маврикій у своїй праці «Мистецтво війни». Кожен загін піхотинців супроводжували вершники, які трималися за кілька десятків метрів позаду битви. Поранений солдат пробирався до вершників і за допомогою спеціальних пристосувань забирався на коня. Після цього вершник швидко доставляв пораненого до медичних наметів і отримував золоту монету за кожне врятоване життя. Хворих переносили й раніше, але саме система, описана Маврикієм, об'єднує ідеї, що дають змогу назвати її прототипом швидкої допомоги: хворому допомагають одразу після травми, негайно відправляють до лікарів, для перевезення виділяють спеціальний транспорт.

@istorium_ua

Що означає «варварська розкіш»? Ось вам приклад - гаманець (сумка) св. Стефана, Раннє Середньовіччя, бл. 830 г.

Є частиною імператорських регалій Священної Римської імперії. У ньому зберігалася земля з місця загибелі першого християнського святого Стефана, як вважалося, просочена його кров'ю. Використовувалася під час коронації, цей гаманець ставився в спеціальну нішу трону Карла Великого.

Його форма відповідає сумці паломника тієї епохи. На фото 3 зворотний бік, на жаль, ця частина - новодел XIX століття. Наразі в гаманці немає навіть сліду землі, в який момент вона була загублена - невідомо.

Зберігається разом з іншими реліквіями та імператорськими регаліями, що включають знаменитий «Спис Долі».

Матеріал: золото, срібло, дорогоцінне каміння і перли. Висота - 32 см.

Імператорська скарбниця, Відень, Австрія

@istorium_ua

Собор Сен-Сесіль в Альбі
Франція, 1282-1492 роки

Місто Альбі на півдні Франції, в Окситанії, було в ранньому Середньовіччі одним із центрів єретичної християнської секти - катарів (або альбігойців). Проти альбігойців був спрямований Перший хрестовий похід у християнських землях (1209-1229), після якого Окситанію було анексовано Францією.

Собор, символ перемоги над місцевою єрессю, почали будувати за дорученням глави альбійської інквізиції єпископа Бернара де Кастане (час єпископства - з 1277 по 1307 рік). Будівлю будували в новому французькому стилі - готичному, але з використанням місцевого матеріалу - цегли. Головна ідея готики - перетворення важкої матерії на візуально легкі конструкції за допомогою духу - якнайкраще ілюструвала пункт, у якому католицька церква розходилася з катарами: для тих матеріальний світ однозначно пов'язувався зі злом.

Необхідні для цегляної кладки широкі контрфорси зроблені в Альбі напівкруглими, через що собор став сприйматися як непорушна фортеця віри - метафора.

@istorium_net

Пандемія, яку потім охрестили «Чорною смертю», почалася в 1330-х роках у Китаї. Великим шовковим шляхом бацили потрапили до генуезького порту Кафа в Криму, а звідти з торговельними суднами 1347 року досягли Сицилії.

Спалахнувши на півдні Італії, чума в 1348-1352 роках пронеслася всією Європою, аж до Англії та Скандинавії. Вона викосила до третини європейців. Десь частка жертв була значно меншою, а якісь місцевості та міста просто обезлюділи.

Населення Англії, ймовірно, скоротилося вдвічі, і йому знадобилося 250 років, щоб повернутися до рівня 1348 року. За різними підрахунками, кількість жертв у масштабах світу
становила від 50 до 200 мільйонів осіб.

Купець і літописець Флоренції Джованні Віллані в «Новій хроніці», дійшовши до власних днів, став описувати страшний мор, що нещодавно обрушився на місто. Не знаючи, коли той закінчиться, він залишив у рукописі прочерк: «Чума тривала до...» Однак дату так і не проставив. Чума скосила Віллані разом із десятками тисяч інших флорентійців.

@istorium_ua

Кумедний середньовічний слоник, що несе на собі замок, бронзовий свічник, Німеччина, 1200-1400 рр.

Цей свічник підкреслює моду XII і XIII століть на зображення фантастичних звірів і монстрів на предметах домашнього вжитку. Слон, звісно, цілком реальна тварина, але майстер, який виготовив цей свічник, ніколи в житті його не бачив і створив його за описом у манускриптах і за малюнками (мініатюрами) в них же.

Розміри: висота - 16,8 см, довжина - 10,3 см, ширина - 5.3 см. Вага - 340 грам. На другій ілюстрації - фото з каталогу музею кінця XIX століття.

Музей Вікторії та Альберта (Victoria and Albert Museum), інв. № 1595-1855, Лондон

@istorium_ua

Будівництво колони Траяна в Римі, 107-113 рр. н.е.

Як римляни піднімали нагору 20 колосальних мармурових барабанів вагою кожен 32 тонни, плюс капітель - верхівку колони вагою 53 тонни на висоту 35 метрів? Чистий інженерний геній...

Відео з National Geographic

@istorium_ua

Церемоніальний меч (цзянь), Китай, династія Мін, придворні майстерні імператора Юнле, бл. 1420 г.

Обоюдогострий меч із піхвами. Безумовно не бойова, а прикрашена золотом, сріблом і напівдорогоцінним камінням церемоніальна зброя, визначне творіння майстра династії Мін. Покриття рукояті імітує шкіру ската. Гарда виконана у вигляді голови жахливого рогатого лева, в пащі якого власне і знаходиться клинок самого меча.

Навершя тридольної форми, облямоване спереду і ззаду смугами золотих завитків. Передня панель навершя висічена і прикрашена драконом, оточеним язиками полум'я, що переплітаються. На задній частині навершя центральна панель прикрашена маскою монстра (кіртімукха), увінчаною посрібленим півмісяцем і золотим диском, і людськими руками, також оточеними полум'ям.

Клинок виготовлений у Тибеті зі сталі з візерунчастим малюнком (так званий дамаск), ромбоподібного перетину, прямий і двосічний. Піхви зроблені з дерева, зверху - зелена забарвлена шкіра і оковування позолоченим залізом, зсередини - покриття з червоного шовку.

Довжина меча - 90.3 см, клинок - 76 см. Вага меча - близько 1 кг, вага з піхвами - близько 2 кг.

Придбаний музеєм 1991 року.

Королівська збройова палата (Royal Armouries), інв. No XXVIS.295, Лідс, Англія

@istorium_ua

Жити в такому темпі, поєднуючи роботу, особисте життя та піклування про себе — непросто. Стрес, новини й проблеми можуть вивести з рівноваги, а підтримка і мотивація дуже потрібні.

На каналі Психологія | Саморозвиток ми пропонуємо:

🔹 Поради та вправи для поліпшення самопочуття
🔹 Мотиваційні цитати для натхнення
🔹 Афірмації для позитивного мислення
🔹 Тести, щоб зрозуміти себе краще
🔹 Поради від психологів для боротьби зі стресом

Приєднуйся, щоб разом знайти внутрішній баланс!

Захопливі подорожі та неймовірні відкриття чекають на тебе!

Подорожуймо Україною — твій гід у світ найкрасивіших і найцікавіших місць нашої країни! Якщо ти хочеш:

✨ Відкрити унікальні локації.
🚶‍♂️ Знайти найкращі маршрути.
📸 Натхнення для мандрів.
🍽️ Смакувати місцеві страви.
🏛️ Зануритися в історію.

Тоді поринь у світ пригод та відкриттів разом з нами! Подорожуймо Україною — це спосіб глибше зрозуміти культуру, традиції та мову нашої країни.

Підпишись і стань частиною нашої спільноти!

Різьблення по слоновій кістці, що зображає два гарбузи з пейзажем усередині.

Японія, XIX століття, приватна колекція.

@istorium_ua

Хочете зазирнути за лаштунки античного театру?

Перед вами чудова мозаїка з таблинума Будинку трагічного поета, Помпеї (Reg. VI. Ins. 8.3), I століття н.е.

Група артистів готується до виходу на сцену. Кілька прекрасних деталей: театральні маски в коробці по центру і примірка костюмів праворуч.

Національний археологічний музей Неаполя, інв. № 9986, Італія

@istorium_ua

Чільне становище італійського флоту на Середземномор'ї в епоху Високого Середньовіччя підтверджується не тільки його монополією на транссередземноморські шляхи, що з'єднували латинський Захід зі східним і південним узбережжям, а й його участю в перевезеннях мусульманських прочан між північним заходом Африки та Єгиптом. Без переваги західноєвропейців на морі було б неможливе створення колоніальних форпостів і бастіонів, що відбувалося протягом XI-XIII століть. Морське панування знову і знову забезпечувало підтримку підприємствам хрестоносців, а часом рятувало їх від фіаско. Самому Саладіну приписують такий вислів: «Доти, доки ситуація на морі залишається на користь противника... наша країна буде нудитися в їхніх руках». Так само усвідомлювали свій порятунок і жителі вузької прибережної смуги, яку являло собою в XIII столітті Єрусалимське королівство:

«Місто, зване нині Акра... є притулком християн у Святій землі завдяки морю, що омиває його із заходу, яким прибувають кораблі, сповнені людей, їжі та зброї. Ті, хто там живе, отримують від островів, що стоять у морі, велику підмогу».

Навіть в останні, відчайдушні дні держав хрестоносців у Леванті який-небудь морський форт християн був у силах зупинити просування мусульман, оскільки у тих «не було флоту, достатньо сильного для того, щоб відсікти шляхи постачання форту і залишити його в ізоляції», 1291 року останні з християн зуміли залишити обложену Акру морем: подібно до вертолітної авіації нашого часу, перевага на морі у XIII столітті послугувала для них порятунком в абсолютно безнадійній ситуації.

Найбільшою активністю італійська торгівля, піратські вилазки і створення нових поселень характеризувалися в східній частині Середземномор'я. Саме тут вироблені в Євразії товари надходили до європейської торговельної системи. Свою роль, однак, відігравало й західне Середземномор'я. Італійці приїжджали й освоювали великі острови, великі міста Північної Африки, невеликі прибережні міста Піренейського півострова. Згодом вони вийшли за межі Середземномор'я. Перше зафіксоване в письмових джерелах плавання генуезьких кораблів через Атлантику в порти Північної Європи належить до 1277-1278 років.

Венеціанці наслідували їхній приклад лише на початку XIV століття, але після 1325 року їхні каравани щорічно проходили через протоки Гібралтару. Навряд чи цей маршрут являв собою якусь особливу цінність у комерційному плані, але він важливий з погляду розвитку експансіоністських проєктів італійських купців і розуміння того, як їхня діяльність об'єднувала абсолютно несхожі й далекі один від одного регіони. Генуезький купець Антоніо ді Негро, який нарікав 1317 року, що його вантаж солі виявився захоплений піратами між Саутгемптоном і Ньюкаслом, належав до багатого купецького роду, представників якого можна було зустріти і в морських містах Східного Середземномор'я, і на Чорному морі.

Після повернення до рідної Лігурії ці купці, можливо, обмінювалися інформацією про умови торгівлі, порівнювали політичний устрій і природні ресурси Англії, Греції та Криму. Італійці не тільки підтримували систему обігу товарів і капіталу, а й налагодили свого роду інформаційний обмін. Радикальне розширення їхніх горизонтів у XI-XIV століттях перетворило латинське християнство на інтегровану систему з розвиненою і розгалуженою мережею внутрішніх зв'язків, чого раніше Європа не знала.

@istorium_ua

«Пекінська капуста з комахами» з цільного шматка нефриту (точніше жадеїту), вирізаного у вигляді пучка капусти з сараною і коником, що зачаїлися серед листя. Подарунок дружині імператора Цин 1889 року.

Неймовірний підбір матеріалу і майстерна робота майстра-різьбяра викликають щире захоплення. Адже і сам пучок капусти, і комахи на ньому зроблені в натуральну величину - дивіться на знімок 3, де відвідувачі музею фотографують артефакт. Його розміри - всього 18,7 на 9,1 см.

Музей імператорського палацу, Тайбей, Тайвань

@istorium_ua

Загублений корабель полярного дослідника Шеклтона «Endurance», затонулий у 1915 р. біля берегів Антарктиди і знайдений у 2022 р.

Уперше ми можемо побачити у всіх подробицях судно, що затонуло понад століття тому і спочиває на глибині 3000 м на дні моря Ведделла, наче вся товща води зникла (відео 1). Перед вами 3D-зображення, що складається з 25 000 фото з високою роздільною здатністю, які були зроблені одразу після виявлення корабля у 2022 році.

Команда дослідників ретельно вивчила його в пошуках найдрібніших деталей, кожна з яких розповідає історію, що пов'язує минуле з сьогоденням.

На фотографії (фото 2) нижче ви можете бачити тарілки, які екіпаж використовував для щоденного прийому їжі, розкидані по палубі.

На наступному знімку (фото 3) - один чобіт, який, можливо, належав Френку Вайлду, заступнику Шеклтона. Але, ймовірно, найнезвичайнішим з усіх є сигнальний пістолет (фото 4), про який згадується в особистих щоденниках членів команди. Сигнальну ракету випустив Френк Герлі, фотограф експедиції, коли судно, що служило будинком для команди, затонуло в кризі.

«Герлі дістає цей пістолет і стріляє з нього в повітря, запускаючи сліпучу сигнальну ракету на знак поваги до корабля», - пояснює доктор Джон Шірс, який очолював експедицію, що знайшла “Ендьюранс”. - «А потім у щоденнику він говорить про те, як залишив його на палубі. І ось ми тут. Ми повертаємося більш ніж через 100 років, і ось цей сигнальний пістолет перед нами, просто неймовірно!»

@istorium_ua

Мініатюра з манускрипту «Conjuration de Catilina» і «Guerre de Jugurtha». Франція, 1420 рік

Латеранський собор 1139 року заборонив використовувати арбалети, визнавши їх «богомерзкою» зброєю: пущена з арбалета стріла пробивала броню лицаря. У середньовічній Європі вогнепальну зброю вважали негідною.

Відомо, що італійський кондотьєр XV століття Джанпаоло Вітеллі відрубував руки полоненим аркебузирам - тобто ставився до них як до тих, хто порушує закони війни. Згодом без вогнепальної зброї вже стало неможливо вести бої, і моральній оцінці вона піддаватися перестала.

@istorium_ua

Давньоримський артефакт із синього (кобальтового) скла, відлитий у формі риби, Італія, бл. 100 року н.е.

Імовірно, використовувався як кришка блюда для подачі риби. Довжина - 33, 7 см.

Музей скла Корнінга (Corning Museum of Glass), інв. номер 67.1.1, штат Нью-Йорк, США

@istorium_ua

Колосальна статуя бога війни Марса в Капітолійських музеях, датована початком II ст. н.е.

Висота - 360 см. Її було знайдено на Форумі Нерви в Римі і зараз вона перебуває в атріумі Капітолійських музеїв у Римі. Копія оригіналу епохи Августа, заснована на елліністичній грецькій моделі IV століття до н.е., на якій був, імовірно, зображений цар Пірр, видатний елліністичний полководець, чий військовий талант порівнювали з обдаруванням Олександра Великого.

Зверніть увагу, як виписані деталі: на другому фото «Кальцеї Марса» - взуття бога, прикрашене хитромудрими візерунками.

Музеї Ватикану, інв. номер С58, Рим, Італія

@istorium_ua

Найстаріший банк засновано в Сієні (Італія) 1477 року

Банк Monte dei Paschi di Siena був заснований 1477 року. Це майже на 120 років раніше, ніж його найближчий сусід за списком найстаріших банків світу - німецький Berenberg. Банк був заснований у Сієнській республіці - італійському місті-державі, що існувало в XII-XVI століттях і вважалося одним із найбільших фінансових центрів італійських земель. Банківська справа там бурхливо розвивалася з XII століття, і банкірські будинки міста діяли на території всієї Західної Європи, кредитуючи Ватикан, імператорів Священної Римської імперії та королівський двір Франції. Банк було створено вже на схилі Сієнської республіки, і перший час він функціонував як монте-ді-п'єта - так у середньовічній Італії називали особливий «благодійний» ломбард, де людина могла взяти гроші, залишивши в заставу майно, яке покривало третю частину позики. У разі якщо позичальник не віддавав кошти вчасно, на аукціоні продавали лише цю частину його майна і жодних інших заходів не застосовували.

@istorium_ua

Теракотова маска комедійного актора з античного театру в Таренті на півдні Італії, датування - II-I ст. до н.е.

Так, Тарент - один з культурних центрів Великої Греції, але його підкорив Рим після Піррової війни 272 року до н.е., а після переходу міста на бік Ганнібала 212 року до н.е. римляни знову його захопили й продали всіх жителів у рабство. До другого століття до н.е. воно стало вже суто римським містом. Тож перед вами характерний герой саме давньоримської, а не грецької комедії.

Національний археологічний музей Таранто, Апулія, Італія

@istorium_ua

Зображення гри в жедепом на французькій мініатюрі XIV століття. На задньому плані люди грають у шахи.

Жьодепом - це прообраз тенісу і бадмінтону, який набув популярності в Європі. Спочатку грали рукою, потім на руки стали надягати спеціальні рукавички, а потім і зовсім стали відбивати м'яч палицею, лопаткою, і нарешті, ракеткою.

Же-де-пом, у який могли грати одночасно до 12 осіб, з'явився в XI столітті, мабуть, у монастирях. Оскільки ченці витрачали більше часу на гру, ніж на свою реальну роботу, у XIII столітті вона була заборонена в монастирях.
Гра набула поширення в XIII-XIV ст. у Франції, Італії та Англії.

22 січня 1397 року паризький прево ввів заборону на гру в м'яч, на яку гравці не звернули жодної уваги. Півроку по тому прево пішов на поступки: грати дозволили, але тільки по неділях, але і це не допомогло. Заборону запровадили, оскільки багато ремісників і робітників захоплювалися грою і нехтували своєю роботою і сім'єю. У 14 і 15 століттях гра стала настільки популярною, що в деяких випадках її повністю забороняли або висилали на поля за межами міських стін.
Jeu de paume був привезений в Англію герцогом Карлом Орлеанським, якого захопили англійці в битві при Азенкурі 1415 року. Під час свого довгого полону він грав у цю гру щодня.

@istorium_ua

Крихітний кришталевий кролик, Китай, династія Юань, 1271-1368 рр. н.е.

Вирізаний із цільного шматочка гірського кришталю, його розміри всього 6,2 x 4,4 x 2,6 см. Знайдений 1994 року в підземній камері-релікварії пагоди Юаньїн у Сунцзяні, Шанхай. Напрочуд реалістична і водночас вельми мила фігурка - робота справжнього майстра-художника.

Ручні кролики в Китаї з давніх часів вважалися тваринами, що приносять щастя. Вони також були символами чистоти, спритності, доброти і життєвої сили, що підтверджують китайські народні казки.

Шанхайський музей, Китай

@istorium_ua

Міст Трініті - дивовижний середньовічний тристоронній кам'яний арочний кам'яний міст, що стоїть нині ледве не прямо на перехресті звичайної міської вулиці, Кроуленд, Лінкольншир, Англія, XIV століття

Ні, міст не переносили, а перенаправили дві невеликі річки, і він опинився далеко на суші. Колись міст перетинав місце злиття річки Велленд та її притоки.

Він складається з трьох сходових арок завдовжки від трьох до шести метрів і завширшки два метри, які сходяться в найвищій точці під кутом 120°. І так, це було цікаве рішення - побудувати один міст одразу через дві річки, з'єднуючи в одному місці три береги. Така конструкція дала змогу уникнути будівництва трьох окремих мостів. Тут перетиналися торгові шляхи з трьох міст Пітерборо, Стемфорда і Сполдінга.

Міст побудували між 1360 і 1390 роками, а річки були відведені в середині XVIII століття. Гравюра 1723 року показує нам, яким він був, коли його ще використовували за призначенням.

@istorium_ua

Продавець цукру на мініатюрі Theatrum sanitatis, codice 4182 della R. Biblioteca Casanatense.

Наприкінці X століття вироблення цукру у вигляді конічних цукрових голів уже відбувалося у Венеції, але більшого поширення цукор набув у Європі лише під час хрестових походів.
Хрестоносці привезли цукор до Європи після своїх походів у Святу землю, де вони зустрічали каравани з «солодкою сіллю». На початку XII століття Венеція придбала кілька сіл поблизу Сура і заснувала там маєтки для виробництва цукру на експорт до Європи. Він доповнив використання меду, який раніше був єдиним доступним підсолоджувачем. Літописець епохи хрестових походів Вільгельм (Гійом) Тирський писав наприкінці XII століття, що цукор «дуже необхідний для користі та здоров'я людини». У XV столітті Венеція була головним центром переробки та поширення цукру в Європі.

Tacuinum sanitatis - середньовічний медичний трактат про здоровий спосіб життя, складений наприкінці XIV століття. Книга була розрахована, очевидно, на освічених мирян. У пізньому Середньовіччі Tacuinum був широко відомий по всій Західній Європі.

@istorium_ua

Давньоримська скляна чашка із зображенням бою гладіаторів, датування - III століття н.е., Трір, Німеччина

Видряпували, найімовірніше, кварцом, оскільки скло саме по собі досить твердий матеріал - зробити такий малюнок бронзовим або залізним інструментом вкрай складно.

Як основний малюнок обрано бій між легкоозброєним ретіарієм Пульхром і добре захищеним обладунками секутором Ауріга. Їхні імена легко читаються, мабуть, це був ефектний бій, що запам'ятовується, на місцевій арені, раз власник вирішив закарбувати його у себе на чаші. На жаль, хто переміг у тому бою ми не знаємо.

Ліворуч від ретирарія зображено величезного леопарда, що кидається на бестіарія (гладіатора, який спеціалізується на боях зі звірами). Бестіарій зі списом і невеликим щитом для захисту стоїть на якомусь невисокому возі, в який запряжений кінь.

А що ж великі літери, що йдуть по ободу кружки?

Це « B I B A M U S “, ні, це не ім'я власника, а заклик латинською: ”ВИПИЄМО!» А випити тут було що, адже в цю чашу легко поміщалося 0.7 літра рідини - не так вже й мало, повірте, особливо якщо вино нерозбавлене.

Музею землі Рейн (Rheinisches Landesmuseum), Трір, Німеччина

@istorium_ua

‼️Голос Предків – історичний канал, присвячений історії та археології України та світу.‼️

На каналі Голос Предків ви знайдете:

🏺 Археологічні дослідження: опис артефактів та їх наукова інтерпретація.

⚔ Історичні події та факти: огляд ключових моментів історії різних епох.
📜 Робота з джерелами, публікації архівних документів.

📚 Літературна база: наукова та науково-популярна література з історії та археології, доступна для самостійного вивчення.

📝 Словник термінів: пояснення спеціалізованих історичних та археологічних термінів для формування чіткого розуміння матеріалу.

☀️🙋🏻 Чекаємо всіх, хто цікавиться минулим, традицією та спадком предків.

Підпишись – https://t.me/golospredkiv

Карта Бедоліни - вигравіруване зображення на скелі, частина комплексу петрогліфів долини Камоніка в італійських Альпах. Відома як одна з найдавніших топографічних карт, інтерпретована як зображення оброблюваних ділянок, гірських стежок і поселень.

Скеля з малюнками являє собою плоску поверхню пермського пісковика, відполіровану плейстоценовим льодовиком, і має довжину 9 м і ширину 4 м. У мас-медіа часто про неї пишуть, що це перша зафіксована карта в історії людства, створена ще за доісторичних часів у кам'яному столітті. Зрозуміло, це не так, існують більш давні карти і креслення.

Насправді карта Бедоліни здебільшого належить до залізного віку - до VI - IV століть до н.е., хоча найдавніші елементи зображень можуть датуватися епохою пізньої бронзи 1000 р. до н.е., а найпізніші - фігурки людей і будинків 200 р. до н.е. й пізніше.

Навіщо її було створено? Швидше за все, місцева громада створила її, щоб відзначити тут кількість і взаємне розташування оброблюваних ділянок, і зафіксувати їхній розподіл (володіння) між сім'ями - членами цієї громади.

Чи можна накласти цю карту на сучасну і з'ясувати їхнє справжнє становище зараз?

На жаль, не вийде. По-перше, сама карта вельми умовна, як на туристичних путівниках, де всі пропорції спотворені майже до невпізнанності, а об'єкти, які нас цікавлять, намальовані незрівнянно великими, що, втім, не заважає нам ними користуватися. По-друге, на них зображені насамперед стежки та земельні ділянки, а їх, як розумієте, вкрай складно виявити через 2,5 тисячі років.

@istorium_ua

Індульгенція - це звільнення вірянина від покарання за гріхи (poena) і часом від самої провини (culpa), що практикується Католицькою церквою. У XIV-XVI століттях цим же словом називали і грамоту, що підтверджує таке звільнення. За час свого існування індульгенції пройшли довгий еволюційний шлях. Сам термін indulgentia фігурує ще в Кодексі Феодосія, де так називали імператорський указ, що сповіщав про амністію ув'язненим з нагоди якогось значущого свята.

Видавати індульгенції в сучасному розумінні цього слова, тобто звільнення від покарання за гріхи, римські папи почали в XI столітті. Тоді цю практику зазвичай описували терміном remissio peccatorum. Перші індульгенції являли собою своєрідні юридичні документи, що засвідчували готовність папи надати віруючим заступництво за їхні гріхи перед Богом. Принципово, що ці документи не позбавляли від посмертної провини за скоєний гріх - вони лише скасовували необхідність прижиттєвого покаяння і спокутних дій (наприклад, покути або паломництва). При цьому необхідною умовою для того, щоб індульгенція «спрацювала», було щире каяття грішника.

З початком Хрестових походів Святий престол почав видавати хрестоносцям індульгенції, що відпускають усі їхні земні гріхи. Крім хрестоносців, папи масово відпускали гріхи тим, хто отримав папське благословення під час публічного виступу понтифіка (рішення Боніфація VIII). Часто про відпущення гріхів оголошували на месі, приуроченій до канонізації нового святого. Паломникам, які відвідали Рим і сповідалися, відпускали гріхи в «ювілейний рік» (який спочатку оголошували раз на 100 років, у XIV столітті - раз на 50, а в XV - раз на чверть століття).

Крім мирян, індульгенції могли отримувати госпіталі, благодійні установи та меценати, а також правителі, які займалися будівництвом доріг, мостів і подібних споруд. Григорій IX дарував індульгенцію всім, хто погодився оселитися на щойно відвойованій в арабів Мальорці, а Олександр VI - тим, хто наважився переселитися в Америку. Індульгенції могли видавати не тільки папи, а й єпископи, папські легати та представники жебрацьких орденів. Крім того, існували священики, які «професійно» займалися поширенням індульгенцій. Їх називали квестаріями, і саме їхні зловживання призвели до дискредитації індульгенцій. Після початку Реформації Католицька церква засудила продаж індульгенцій (це відбулося на Тридентському соборі 1563 року). Однак видача індульгенцій практикується і донині, а регламентує її булла Павла VI Indulgentiarum Doctrina («Вчення про індульгенції»), випущена 1967 року.

@istorium_ua

Чудову мармурову основу столу знайшли в Casa dei Quadretti Teatrali (Дім Театральних Картин) у Помпеях, стародавній Рим, пізня республіка, I століття до н.е.

Схоже, стільниця була зроблена з дорогого інкрустованого дерева і зотліла безслідно, але ось основа столу і його ніжки збереглися чудово. Час оголив те, що напевно приховував сам господар будинку - напис на кожній з опор «P.CASCA.LONG.», скорочення імені колишнього господаря столу «Публій Каска Лонгін». Ви хочете знати, ким він був?

Це, ймовірно, той самий Публій Лонгін - сподвижник Брута і Кассія, головних змовників і вбивць Юлія Цезаря. Ба більше, саме Публій найпершим завдав удару кинджалом диктатору. Після поразки в битві при Філіппах 42 року до н.е. Публій Лонгін покінчив життя самогубством, кинувшись на меч. Його майно було конфісковано і пущено на продаж, найімовірніше, саме так стіл і опинився в Помпеях.

Археологічний парк Помпей, Reg. I. Ins. 6.11, Італія

@istorium_ua

Драа Ксар - фортеця(?), побудована сотні років тому в пустелі Сахара в Алжирі на північ від міста-оазису Тімімун. Хто саме і коли точно її побудував - невідомо. Стіни Драа Ксар складаються з двох кам'яних кілець, між якими розташовані окремі приміщення (не прохідні!) у три поверхи. Зовнішня стіна - глуха, вікон немає. Єдиний вхід - з півночі.

Місцеві гіди розкажуть вам про неймовірну давнину споруди та просвітять вас, що вчені так і не змогли розгадати таємницю її призначення. Насправді це не зовсім так або точніше зовсім не так. Історики та археологи впевнено стверджують, що час його побудови приблизно XVI-XVII століття.

Подібні будови можна зустріти в Тунісі та Лівії на караванних шляхах через Сахару. Вони служили складськими укріпленнями, торговими постами, а іноді також і релігійними центрами. Як правило, вони безлюдні, але залежно від ситуації могли охоронятися кількома охоронцями.

Одним із можливих прототипів подібних споруд Магрибу є римські амфітеатри.

@istorium_ua

Організація генуезького флоту

Як і венеціанці генуезці теж використовували галеї, але в них не було таких організаційних можливостей, як у Венеції. Генуезці надавали перевагу іншому, вони фактично діяли за клановим принципом. І коли вони відправляли кудись свій флот, найчастіше вони створювали організацію родичів, які вкладали свій капітал, разом купували карати (частки) корабля. Весь корабель, особливо якщо це був великий корабель на кшталт нави, важко було купити, вони робили це у складчину. І далі з фрахту вони відшкодовували свої витрати й отримували прибутки. І тоді така торгова генуезька ескадра могла йти і отримувати великі прибутки. Генуезці, як правило, воліли мати свої флотилії в містах, де вони мали факторії. Це була Каффа насамперед, Чембало (теперішня Балаклава) і деякі інші пункти, де вони мали і будували свій флот.

І постає питання: якою була вартість вантажів, які вони перевозили? Яким був фрахт? На венеціанських галеях можна було перевезти товари вартістю 200 тисяч золотих дукатів за рейс, туди й назад. А що таке 200 тисяч золотих дукатів при навігації конвою? Це бюджет, який можна порівняти з усім бюджетом Англії того часу. Ось які це були перевезення, ось чому потрібен був цей флот. Коли він створювався і коли люди думали, як його організувати, було продумано все, починаючи від того, хто буде капітаном і скільки разів він перед цим плавав, і закінчуючи апробаціями (затвердженнями) патронів, які вже виграли аукціон, бо, вигравши аукціон, вони потім наймали моряків.

Коли такі галеї здійснювали навігацію, то фактично вони потребували обов'язкового відвідування якихось гаваней і портів, де брали необхідне спорядження, їжу та пиття. До речі сказати, найголовнішим на кораблях була вода. І оскільки вода досить швидко псувалася, то для того, щоб скоротити необхідність такої швидкої її зміни, воліли розбавляти воду вином або брати не воду, а вино. І тому на корабель дуже часто вантажилася досить велика кількість амфор або бочок з вином, для того щоб можна було вгамовувати спрагу, особливо коли корабель не заходив у порти, і вважали за краще робити це саме вином. Природно, продукти, які були на борту корабля для екіпажу, менше псувалися (солонина, сухарі тощо). Але були різні раціони для купців і для моряків. Купці столувалися на верхній палубі разом із патроном і офіцерами флоту. А моряки були на нижній палубі, разом із тими купцями, які воліли платити менше, або з їхніми слугами. Тобто тут була різниця раціону, і це теж завжди передбачалося спеціальними домовленостями.

Коли кораблі здійснювали навігацію на коротші відстані, то воліли завжди відвідувати гавані для поповнення води та раціону, хоча там теж не завжди було спокійно. Як пише один купець, під час відвідування деяких портів тих, хто виходив на берег, попереджали, що там багато злодюжок. Навіть вважали за краще моряків взагалі не пускати на берег, тому що якщо вони будуть вести дуже вільний спосіб життя, то можуть повернутися додому з венеричним захворюванням.

@istorium_ua

З цього посуду їв-пив сам Квінтілій Вар, той самий, що загинув разом зі своїми трьома легіонами в знаменитій битві в Тевтобурзькому лісі в Німеччині?

Перед вами просто неймовірної краси срібне блюдо із зображенням Мінерви-Афіни. Воно важить 2,4 кг, має 25 см у діаметрі та 7 см у глибину.

Разом з іншими 69 виробами зі срібла (посудин, тарілок та інших предметів для їжі, пиття та іншого призначення), її знайшли 1868 року в німецькому місті Гільдесгейм прусські солдати на глибині 2-х метрів, коли рили земляні укріплення на військовому полігоні.

Цікаво, що всі предмети пронумеровані і з їхньої нумерації випливає, що тут була зарита лише половина комплекту. Скоріш за все, це військовий трофей, судячи з часу виготовлення (найпізніші відносяться ближче до кінця правління імператора Августа), його цілком могло бути взято в бою під час захоплення обозу після битви в Тевтобурзькому лісі.

Настільки розкішний набір, на думку деяких істориків, міг належати лише самому Квінтілію Вару. Але річ у тім, що це хоча й розкішний, але точно від самого початку не єдиний набір, а явно різномастий, адже предмети виготовлені в різний час і в різних майстернях, а деякі вироби вже змінили кількох власників, судячи з позначок на посуді. Важко уявити, що Вар, особа наближена до самого імператора, консул Риму, користувався б таким набором посуду. Але ось один з його легатів або високопоставлених чиновників з оточення Вара-намісника Німеччини - цілком.

За різними оцінками в битві в Тевтобурзькому лісі восени 9 року н.е. загинуло від 14 до 25 тисяч римлян, скоріше за все, серед них був і власник цього розкішного набору. І це гарне нагадування сильним світу всього: хоч би яким би могутнім і багатим ти не був, ти можеш втратити все це в один день разом зі своїм життям.

Експонати колекції старожитностей Берлінського державного музею

@istorium_ua

«Договір купівлі/продажу», матеріал - глина, Старовавилонське царство, бл. 1750 р. до н.е.

Це договір купівлі-продажу будинку, купленого Маннумом-Балу-Шамашем за ціною 1/3 сикля і 15 гранів срібла. Текст повторюється на конверті: у разі виникнення суперечки його розкривали, щоб прочитати табличку всередині. Таким чином їм вдавалося обійтися без нотаріусів.

Якщо вам усе ж таки незрозуміло, навіщо в такий спосіб дублювати текст, поясню: запис ззовні можна було підробити, акуратно здерши його та нанісши інший. Врахуйте, разом з текстом і з іменами свідків зазвичай були присутні особисті печатки як підписи, а їх підробити було вкрай складно, практично неможливо.

У законах Хаммурапі тієї епохи йдеться і про такі випадки: якщо продавець заперечує одержання оплати і відмовляє покупцеві в передачі предмета купівлі-продажу, то покупець може звернутися до суду. Якщо він надасть докази продажу (у даному випадку цей договір), то продавець має повернути сплачену йому суму в шестикратному розмірі.

До речі, у законах є й цікавий аспект, що стосується шлюбних стосунків: якщо батько доньки прийняв дарунок від нареченого й обіцяв віддати йому доньку, а потім відмовив, він має повернути дарунок у подвійному розмірі. Примітка: якщо з'ясується, що причина в тому, що хтось запропонував йому більші дари за доньку, то він не тільки має повернути подвоєні дари колишньому нареченому, а й зобов'язаний відмовити тому, хто намагався перекупити його доньку.

Експонат королівських музеїв у Турині, Італія

@istorium_ua

Ганзейський когг на мініатюрі з манускрипту «Роман де Брют; Едуард III; Руйнування Риму; Фірабрас», 1325-1350 рр. Англія. Британська бібліотека, Лондон.

«Круглі кораблі» або коггі (від давньогерм. luigg - круглий).

Перший - так званий «круглий корабель» з невеликою осадкою і заокругленим кілем, що надавав йому фактично напівкруглі обриси. «Кругле судно» пересувалося силою вітру, було оснащене трикутним (латинським) вітрилом і спрямовувалося рульовими веслами на кормі. Серед цих суден зустрічалися дуже великі, дво- і трипалубні, з двома або трьома щоглами, що в XIII столітті вже не було рідкістю.

Характерною особливістю північноморських коггів стали баштоподібні майданчики - кастлі («замки») - на носі і на кормі для стрільців з лука. Причому корабельні кастлі встановлювалися як на військових, так і на купецьких кораблях. Точно посередині судна розташовувалася щогла, зібрана з кількох колод. На щоглі кріпилася спеціальна «бочка» для спостерігачів і лучників, обладнана системою блоків, щоб піднімати наверх боєприпаси. Пізніше «бочка» була конструктивно вдосконалена на каракках і дістала назву марса, в якому могли розміститися до 12 лучників або арбалетників.

Міцні шпангоути на відстані 0,5 м один від одного, дубова обшивка завтовшки 50 мм і палуба, яку настилали на бімсах - поперечних балках набору корпусу, кінці яких часто виводили назовні через обшивку - ось важливі особливості цих суден. Новизною стало і кермо, що змінило в XIII столітті рульове весло, яке розташовувалося на борту збоку, і прямі, сильно скошені до лінії кіля штевні - носовий і кормовий краї судна. Форштевень став закінчуватися похилою щоглою - бушпритом, що служив для розтяжки вітрила спереду. Найбільша довжина коггів Ганзейського торгового союзу становила приблизно 30 м, довжина по ватерлінії - 20 м, ширина - 7,5 м, осадка - 3 м, вантажопідйомність до 500 т.

@istorium_ua

Церемоніальний щит із царських гробниць Вергіни в Македонії (Греція), що належав комусь із сім'ї Олександра Великого (або навіть йому самому?), кінець IV століття до н.е.

Знайдений разом з іншою зброєю, обладунками і розкішним похоронним приладдям у другій (з трьох виявлених) царській гробниці в Егах (суч. Вергіна) на північному сході Греції 1976 року.

Донедавна її вважали ймовірним місцем поховання Філіпа II, батька Олександра Великого. Зараз однією з версій є те, що вона належала старшому брату Олександра - Філіпу III Аррідею, який формально правив після його смерті, на жаль, зовсім недовго.

У тому випадку, якщо тут дійсно похований Аррідей, то щит міг належати і самому Олександру, оскільки Аррідей був у Вавилоні на момент смерті брата і саме там був проголошений царем, а значить цілком міг успадкувати церемоніальний щит брата, як один із символів царської влади.

Чомусь саме цей щит вкрай рідко фігурує на ілюстраціях скарбів царських гробниць Вергіни. Настав нам час розглянути його трохи краще.

Передня частина щита містить геометричний візерунок зі слонової кістки, що оточує його край, тоді як золотий вінок охоплює дві фігури - чоловічу і жіночу зі слонової кістки в центрі, ймовірно, Ахіллеса і царицю амазонок Пантеселею. Основа щита з дерева і шкіри у вологому кліматі Греції зотліла повністю, але водночас збереглася золота фурнітура і ручка щита також із золота, прикрашена квітковими візерунками, зображеннями богині перемоги Ніке і левами.

Музей царських гробниць в Егах (Вергіна), Греція

@istorium_ua

Арг-е Бам - найбільший і найдавніший зразок перської глинобитної фортеці з саману. Ця найбільша у світі глинобитна споруда розташована на Великому шовковому шляху в іранському місті Бам (провінція Керман).

Пам'ятка складається з архітектурних нашарувань різних епох, включно з реставраційними впливами повоєнного часу. Найдавніший пласт Бамської цитаделі становить «Дівоча фортеця», будівництво якої було розпочато в VII столітті, ймовірно, ще Сасанідами. Усередині фортеці - кілька мавзолеїв XII століття і 38 дозорних веж, а також резиденція намісника Сефевідів і соборна мечеть XVIII століття. Унікальна старовинна будівля для отримання та зберігання льоду.

Золотий вік Бама закінчився в XII столітті через навали тюркських кочівників, а потім і монголів. Початок відродженню Бамської цитаделі поклав Тамерлан. Запорукою її процвітання слугували підземні іригаційні канали - кяризи, найдавніші з яких були споруджені ще до нашої ери.

@istorium_ua

Як стався розпад Каролінгської імперії?

Людовик помер у червні 840 року на повній самоті на невеликому острові посеред Рейну, неподалік від міста Мец. Він був похований у мецській церкві Св. Арнульфа, засновника роду Каролінгів. Незабаром після смерті імператора внутрішні війни спалахнули з новою силою, бо питання успадкування так і не було залагоджено. Уже 841 року його сини зійшлися один з одним при Фонтенуа-ан-Пюїзі в кривавій битві, про яку з жахом згадували сучасники, - з одного боку Людовик Німецький і Карл Лисий, з іншого - імператор Лотар. Загинула величезна кількість людей. Лотар програв і зрозумів, що треба якось домовлятися. Усе закінчилося 843 року, коли у Вердені спільним рішенням франкської знаті імперію поділили на три приблизно рівні частини. Східна частина (переважно німецькі землі) дісталася Людовіку Німецькому. Західна частина (територія сучасної Франції) відійшла Карлу Лисому. А центральна частина, так зване Серединне королівство (нинішня Лотарингія, частина Бургундії та Північна Італія з містом Римом), перейшла до Лотаря. Це королівство незабаром зникло. А Східна і Західна Франкії вже зовсім скоро перетворяться на Німеччину і Францію.

@istorium_ua

Перстень Мemento Мori («Пам'ятай про смерть»), Франція (?), датування - середина XVI століття

Гравірований і покритий емаллю золотий виріб. Безель у формі закритої книги; на верхньому боці білий череп поміж чотирьох дорогоцінних каменів (сапфір, рубін, смарагд і діамант), дві зелені жаби і дві змії. З боків безеля на обручі сцени гріхопадіння і вигнання з раю Адама і Єви.

Книга відкривається, і ми бачимо всередині неї лежачу людську фігуру, череп і пісочний годинник на зеленому тлі, змонтовані на окремій золотій пластині.

Напис латиною на нижньому боці «обкладинки»: «Бо чи живемо, чи для Господа живемо; чи помираємо, чи для Господа помираємо» (Рим. 14:8); «Відкрий Господеві шлях твій, і надія на Нього покладися, і Він звершить» (Пс. 37:5).

Якщо придивитися, задня частина обруча (протилежна від безеля) виконана у вигляді рукостискання двох рук, що стискають між собою серце. Тож, можливо, тут у персні укладено ще один посил: кохання і союз (шлюб) чоловіка і жінки до самої смерті?

Розміри: висота - 15 мм (безель закритий), довжина - 31 мм (безель і обруч). Вага - 15.1 грам. Зроблено у Франції або у Фландрії бл. 1525-1575 рр. Точне місце та обставини знахідки невідомі.

Британський музей, інв. номер WB.199, Лондон, Англія

@istorium_ua

Два нецке у вигляді фукура судзуме («товстого горобця»), слонова кістка, майстер Масанао, Японія, Кіото, період Едо, середина - пізнє XVIII століття

Перед нами нецке, що зображують стилізованого «товстого (надутого) горобця» з інкрустованими чорними очима. Самі по собі горобці вважалися в Японії символом процвітання і достатку.

Фігурки фукура судзуме були особливо популярні наприкінці періоду Едо з 1780-х років. «Фукура» означає “розширюватися” і в парі з “судзуме” (горобцем) має значення - “процвітання буде рости (розширюватися)”.

На обох нецке є підпис у вигляді клейма майстра з його ім'ям. Розміри першого - 2.5 × 5.8 × 4.1 см, другого - 2.2 см (висота) і 4.4 см (довжина).

Експонати художньої галереї Волтерса, Балтимор, інв.номер 71.1038 і музею Метрополітен, Нью-Йорк, інв. номер 1985.399.6 у США.

@istorium_ua

Це не декорації до фентезі-фільму, а цілком реальні, а тому ще більш вражаючі ворота в стародавніх фортечних мурах міста Ангкор-Том, столиці Кхмерської імперії, Камбоджа, XII століття.

Ці дивовижні кріпосні стіни у формі правильного квадрата зі стороною 3 км було збудовано наприкінці XII століття, висота стін - 8-9 м, висота надбрамних веж із 4 ликами - 22-24 м. У місті всього 5 воріт: у середині кожної стіни по 4 сторонах світу (дороги в них вели до головного храму Байон у центрі міста) і ворота Перемоги (з дорогою, яка веде до королівського палацу).

Можливо, обличчя на надбрамних баштах являють собою портрети короля Джаярвамана VII, будівничого цих кріпосних стін, інший варіант - перед нами зображення Локешвари (втілення бодгісаттви Авалокітешвари) або чотирьох Махараджикок (царів-хранителів сторін світу). Можливі також комбінації всіх цих варіантів. Триголовий слон Айравата стоїть як вартовий по обидва боки кожної брами.

@istorium_ua

Перший кримський міст

Перші, кому вдалося спорудити щось схоже на міст — німецькі окупаційні війська у 1942-43 роках. Через Керченську протоку вони звели канатну дорогу з пропускною спроможністю до 1000 тонн вантажів на добу.

Особистий архітектор Гітлера Альберт Шпеер відзначав, що переправа має стратегічне значення для забезпечення Вермахту. Вони запланували збудувати постійний міст, щоб переправляти ним техніку.

Коли в Крим зайшли радянські війська, то поруч з депортацією кримських татар у 1944 році, вони одразу відновили канатну переправу та розпочали будувати міст. Вже у листопаді 1944 року Керченським залізничним мостом пішли перші вантажі.

У конструкції моста використовували палі довжиною до 30 м, довжина моста склала чотири з половиною кілометри, ширина — близько трьох метрів, він мав 111 однотипних прольотів по 27,3 м, два розвідних прольоти по 27 м і два розвідних прольоти по 55 м для забезпечення проходу великотоннажних суден.

Наприкінці 1944 року по збудованому мосту між Кримом і московією пішов перший потяг. Незабаром через декілька місяців міст був зруйнований льодовими брилами.

@istorium_ua

🧠СМІТНИК🗑ФАКТІВ 🧠
Вітаємо у світі цікавих фактів про все на світі! Наш канал – це місце, де ви знайдете найцікавіші факти про все, що вас оточує. Приєднуйтесь до нас, щоб дізнатися більше про дивовижні речі, які роблять наше життя таким захоплюючим!
💡 Цікаві факти для вас:
1. Найстаріше дерев'яне колесо у світі має понад 5 000 років і було знайдене в Словенії.
2. Полярні ведмеді та грізлі можуть схрещуватися, і їхнє потомство називається "піззі-ведмідь".
3. У 2006 році співробітник Coca-Cola запропонував продати секрети компанії Pepsi, але Pepsi повідомила про це Coca-Cola.
Підписуйтесь на СМІТНИК🗑ФАКТІВ та відкривайте для себе нові горизонти знань кожного дня! 📚✨

За легендою 525 року до н.е. перський цар Камбіз II успішно завоював єгипетську фортецю Пелузій, виставивши перед своїм військом священних для єгиптян кішок - і єгипетські лучники не почали стріляти, побоюючись заподіяти кішкам шкоду. У результаті перемоги в битві під Пелузієм перси практично без подальшої боротьби захопили весь Єгипет.

@istorium_ua

Бронзовий черевик з позолоченої бронзи (і реконструкція цього взуття) з гробниці періоду Кофун, Японія, кінець VI століття н.е.

Знайдений 1988 року в кам'яному саркофазі похоронної камери кургану Фудзінокі в префектурі Нара Сам курган (кофун) був спочатку діаметром 50 м і висотою 9 м. Похоронна камера, складена з кам'яних плит, завдовжки бл. 6.4 м, завширшки 2.5 м і заввишки 4.3 м, підлога в ній була засипана шаром гравію і гальки для відведення води.

Сам саркофаг із білого туфу розміром 235 х 130 х 97 см, пофарбований кіновар'ю ззовні і зсередини в червоний колір. Масивна кришка 235 х 130 см і товщиною понад 52 см покривала його. Судячи зі сколу на кришці та безладу в камері, її спробували пограбувати, але, ймовірно, невдало. Зрушити кришку вагою понад тонну їм не вдалося, так само як і винести з камери награбоване.

Усередині саркофага було знайдено останки двох молодих чоловіків, залишки шовкових тканин, якими б викладено зсередини саркофаг і обгорнуті тіла, 6 мечів і безліч артефактів із позолоченої бронзи - дві корони, дзеркала, прикраси, взуття, а також бл. 10000 скляних намистин, якими було розшито їхній одяг.

Історики вважають, що тут поховані, ймовірно, два члени імператорської сім'ї Японії - принци Анхобу та Отакубе, вбитих за наказом імператора.

Музей Археологічного науково-дослідного інституту Касіхара префектури Нара, Японія

@istorium_ua

Неймовірної краси мозаїки в мавзолеї імператриці Галли Плацидії в Равенні

Зверніть увагу на «палаючі» вікна, ні - це не західне сонце. Так світло проходить через тонкі напівпрозорі поліровані пластини у вікнах із природного каменю - кальциту.

Датування - друга чверть V століття н.е., пізня Римська імперія.

@istorium_ua