війна на вулиці миру

Друзі. Через рішення Київського апеляційного суду я продовжу перебувати за ґратами. Прошу Вас не опускати рук та продовжувати боротьбу за чіткі терміни служби.

В мене достатньо часу і я можу відповідати Вам на листи, які Ви мені напишите. Єдине прохання - вкладіть у Ваш лист марку з конвертом, аби я міг направити Вам відповідь.

Дякую за теплі слова та підтримку.

Пишіть за адресою: м. Київ, вул. Зеленогірська, 4.

Або передавайте адвокатами.

Все буде Україна!

Я за 2 роки побачив свою маму, їй дозволили побачення зі мною. За це — дякую. Водночас із тим, я маю право на декілька побачень, прошу слідство в подальшому не порушувати це моє право.

7. Звісно ж, я маю на меті повернення на військову службу, як тільки влада визначить чіткі терміни служби чи до свого 25-річчя.

Я, який кожен військовий, чекаю встановлення справедливості.

Президент, Головнокомандувач, Міністр оборони, Верховна Рада має виконати публічні обіцянки. 8 місяців пройшло, внесений законопроект ми так і не побачили.

Пане Президенте, у Вас є ще шанс увійти в історію, як президент який побудував архітектуру національної безпеки. Досвід Південної Кореї, Ізраїлю, Тайваню, інших розвинених країн, які межують з тоталітарними режимами, Україна має імплементувати.

Я вірю, що моя країна вистоїть.
Революція Гідності має завершитись перемогою цінностей, за які ми щоденно платимо кров’ю.

Ваша честь. Шановні громадяни.
Мене звати Сергій Гнезділов, мені 24 роки.

Все своє життя, скільки я себе пам’ятаю, я прагнув змін. Зміни починаються з кожного з нас, саме тому я співзасновник громадських об’єднань, фестиваль української культури Виделкаfest, ведучий ++ подкасту на Hromadske.

Той банер, який висів на будинку Профспілок після Революції Гідності був і моїм девізом. Свобода — це наша релігія.
5 років я захищав Україну, погодившись на тимчасове обмеження, на добровільне обмеження моєї персональної свободи, бо це — необхідність. Бо на мою країну напала росія, а я, як і кожен громадянин, зобов’язаний її захищати.

Останні півтора місяці я підозрюваний у вчиненні особливо тяжкого злочину. Сторона обвинувачення каже, що я дезертир, санкція ст. 408 КК передбачає до 12 років позбавлення волі. Голослівне звинувачення та безпідставне.

12 років тому мені було 12. Це подяка за роки моєї служби? Чому сторона обвинувачення не кваліфікує мій вчинок як СЗЧ? Виходить так, що мене судять не за СЗЧ, а за сміливість публічно сказати очевидні речі: військові - не раби, а обов’язок захищати Україну лежить на всіх громадянах України згідно статті 65 Конституції.

Останній рік я постійно казав про необхідність реформування мобілізаційної системи, про встановлення зрозумілих та справедливих правил, про необхідність ротацій, про необхідність психологічної реабілітації, відпочинку, демобілізації стомлених військових, які весь цей час чекали унормування відповідальності та права.

Якщо відкрити матеріали моєї справи, почитати аргументи сторони обвинувачення — стає смішно.

1. Прокурор вважає, що я мав на меті дискредитувати військову владу своїм вчинком. Я нагадую принагідно, що ми не тоталітарна країна, у нас немає військової хунти, є військове командування. Дискредитують вище військове командування корупція, некомпетентність та публічні обіцянки, які ніхто і не збирався виконувати. От що справді дискредитує, а не заява солдата Сергія Гнезділова.

2. Все, чим оперує прокурор — рапорт про моніторинг українських медія, де виявлено мою публічну заяву. Складається враження, що якби заяви не було — слідство мене б і не потурбувала. Виявляється, в структурах є спеціальні люди, які моніторять заяви в медіа. Справу відкрито не тому, що я відсутній на місці служби, в установленому законом порядку, а тому що хтось на когось накричав та натиснув. Саме тому мені показово інкримінують ст. 408 КК.

3. Слідство хвилюється, що я можу впливати на свідків, а це всі українці, які читали новини. В тому числі і військовослужбовці гауптвахти, які чудово знають з медіа про мене та мій вчинок. За логікою слідство, я маю сидіти 1 в в камері, що реалізувалося протягом перших двох тижнів мого перебування за гратами.

4.Слідство вважає, що я приховуватимусь від слідства, хоча це слідство переховується від мене.

Я півтора місяці на гауптвахті. Жодної слідчої дії, жодного допиту. За цей час до мене не прийшов жоден з 12 слідчих, які здійснюють досудове розслідування. 12 слідчих, 6 прокурорів - величезний сонм правоохоронців. Якщо проблеми, про які я казав 21 вересня не існує, то для чого це все?

Де саме я переховувався від слідства? В студіях медіа, в театрах чи на лікарняному ліжку?
Чи подавали мене в розшук? Ні.
Чи викликали мене на допит? Теж ні.

То що тоді слідство вважає переховуванням?

5.Суд першої інстанції зобовʼязав ВСП забезпечити мені медичний огляд та обстеження. Вимогу суду виконано частково і це не провина гауптвахти. Проблема в перенавантаженості військового шпиталю. Саме через цю проблему я завжди звертався до приватної медицини. Саме тому хірургічне втручання відбувалось в приватній клініці, де я і просив дозволу спостерігатись далі. Перший протокол лікування Я отримав через 4 тижні постійних поїздок під конвоєм в шпиталь, ще два — навіть не знаю коли отримаю. По факту, це порушення мого права на вільний вибір медзакладу та лікаря.

По факту, це порушення мого права на медичний огляд та лікування.

6. Мені є за що подякувати слідства. Ні, не за обшук в будинку моїх батьків, де я не проживаю от вже 5 років.

19.11.2024 о 10-40 в приміщенні Київського апеляційного суду (вул.Солом'янська, 2-А) відбудеться перегляд обраного мені запобіжного заходу.

Приходьте не для того, щоб підтримати мене, а щоб нагадати владі, що військові не раби. Нам потрібні чіткі терміни служби, які нам і обіцяли.

Якщо є бажання підтримати мене, адвокат @ABurkovska надасть вам зразок заяви про взяття на поруки.

Щановні медіа, всі хто хотів отримати мій коментар, можете звертатись також до мого адвоката Анастасії, вона допоможе це організувати.

Якби я зараз писав шкільний твір на тему «Що я люблю понад усе», я б не писав про дамбу Дунаю, про нульовий кілометр, про ВиделкаFest, про українську сучасну літературу.

Я писав би про свободу. Небо в решітку по іншому промовляє до мене. Воно змушує знову і знову переоцінювати власні цінності, шукати помилки в колись прийнятих рішеннях.

Я закоханний в свободу, виявляється.

В 19 років я добровільно, та як я думав тимчасово, пожертвував своєю власною свободою. Майже 5 років я служив своїй країні, своєму народові, сподіваючись лише на одне: Влада встановить терміни служби.

Вона і обіцяла весь цей час це зробити.

Вкотре нас, громадян, розділили на касти і сорти. Вкотре ми наступаємо на одні й ті самі граблі: граблі громадянських прав та обовʼязків.

Ухилення від виконання громадянського обовʼязку стало модним, новим національним видом спорту. Тюрми, СІЗО, Гауптвахти заповненні тими, хто роками виконував свій обовʼязок, та не дочеквашись термінів служби - залишив військо.

В будинку моїх батьків пройшов обшук. Я не був вдома 2 роки, я живу в армії 5 рік: що ви шукаєте? Обшукайте краще Міністерство оборони, панове слідчі, може, десь там лежить той самий довгоочікуваний законопроєкт?

Так не має бути, так війну ми не виграємо.

Я чекатиму свого тюремного строку, я чекаю чітких термінів служби та тебе, Свободе!

Дякую всім, хто підтримує, за справжність
Дякую!

Розслідування обставин смерті підполковника Ігоря Гриба має бути об'єктивне та публічне.
Співслужбовці повідомляють, що він пішов з життя через недолугі накази керівництва, пресінг з боку ОК та погрози.
Його характеризують як відповідального командира, який робив все для збереження життя особового складу та відмовився вести підлеглих на вірну смерть.
Понад 100 військовослужбовців його батальйону відмовились виконувати наказ через недостатню укомплектованість та бойове забезпечення підрозділу.
Для збереження життя особового складу, щоб не опинитись в оточенні, підрозділи 72 бригади були змушені відійти на інші позиції з Вугледару.

Можна вічно пересмикувати, шукати винних солдатів, сержантів та офіцерів середньої ланки.
Можна зайнятись обговоренням економічного бронювання.
Можна посадити всіх тих, хто на третьому році відмовився виконувати сюрреалістичний наказ.

При бажанні можна звинуватити у всіх смертних гріхах опонента: навряд чи це врятує країну.
Гробове мовчання Міноборони не сприяє розв'язанню проблем фронту.

Хіба це солдат Гнезділов провалив мобілізацію? Може, він обіцяв демобілізацію, а тепер робить вигляд, що цієї обіцянки не було? Це Сергій з МСЕК та ВЛК зробив корупційну клоаку? Може, це він ховає мільйони в гардеробі?
Може це Гнезділов купав насєлєніє в теплій ванні швидких перемог і кави в Криму?
Це він сидів поруч з Мосійчук та іншими говорящими головами Офісу, розповідаючи, як у нас все добре?

Доброго, насправді, дуже мало.
Система зогнила і потребує швидких змін: два с половиною роки без ротацій, загальна втома військ дає про себе знати.
Ця система пересмикувань і замовчувань наносить шкоди не меньше ніж росія.

Про що говорять в немедійних підрозділах?
Чим живе піхота, скільки коштує чорна демобілізація?

Коли реклама трохи устаріла

З днем захисників та захисниць України.
Зрозуміти, наскільки це важко, може лише та людина, яка вдягала військову форму й служила в бойовий підрозділах.

Бажаю нам всім в цей день встановлення чітких термінів служби та рівності усіх громадян не тільки в правах, але і громадських обов'язках.

Не забувайте підтримати наш збір на fpv дрони для аеророзвідки 56 Маріупольської ОМБ.

🔗Посилання на збір
https://send.monobank.ua/jar/Pv1UyVkoc

Моє інтерв'ю на Бабелі ютюб повернув.
Ще раз вибачаюсь перед редакцією за емоції та поспішні висновки.

З Катериною Коберник говорили про відповідальність влади за мобілізацію, обіцянки демобілізації та абсолютну сьомимісячну тишу щодо цих важливих питань.
Внутрішній наш ворог, бездіяльність, імпотентність влади, наближають нас, очевидно, до поразки.
Що ми, як країна, робимо сьогодні стратегічно, щоб успішно скласти іспит на державність?
Що робить держава, щоб захистити своїх захисників?


Залишаю посилання, якщо хтось хотів подивитись та не встиг.
https://youtu.be/MTaUn0DrfHo?si=-8nntbFGNmOKWrPe

Пане майоре, не сумуйте, ваш хід.😂

Хочу принести вибачення редакції видання Бабель за мій поспішний вчорашній допис.

Я написав його до того як Бабель вийшов з комунікацією про баг, але через те що мій телефон не у мене, він був опублікований вчора ввечері, коли я вже був в курсі про ці прикрі технічні обставини.

У мене немає, і не було ніяких претензій до Бабеля, єдине що я міг припустити, коли побачив що "відео видалено користувачем" це те, що відбувся тиск на медіа, якого, насправді, не було.

Я вибачаюсь за поспішну і емоційну реакцію, так - точно не повинно бути.
Ваше медіа - одне з небагатьох в країні, які роблять справжню журналістику: не щоб сподобатись, а щоб розповісти про події та проблеми.
Це точно френдлі фаєр з мого боку.

Я люблю читати тексти Оксани Коваленко, Олександра М'ясищева, Софії Коротуненко, вони пишуть фахово та розлого.

Пані Катерино Коберник, вибачте мені, я - помилився.

На Бабель, очевидно, натиснули. Вчора моє відеоінтерв'ю зникло наче ніколи і не було, вночі, зухвало, топором. Вилучене користувачем. Не засуджую, боятись це нормально, чекатиму заяви медіа що просто натиснули не ту кнопку, але, звісно ж, вважатиму це пidоp₴кім ставленням.
Офіс Президента і дійсно вважає, що натиснувши на одне медіа можна приховати абсолютно все?
Смішно. Добре, я цього не хотів, ви - змусили. Піду до міжнародних.

Вчора прочитав ще декілька історій, які характеризують проблему так, що навіть я в шоковє, пані та панове.

Наприклад, Le Monde розказував історію Романа, який служив дев'ять років. Він після відпустки спізнився в частину на два дні. Йому винесли вирок, і він сів на початку 2023 року. Під час "добровільної мобілізації засуджених" виявив бажання продовжити військову службу.

Пан з Одеси, служив 7 років, був командиром взводу однієї з штурмових бригад. Просився на перше вересня до доньки, не відпустили, поїхав сам. Триває провадження, поки працює таксистом, на службу не повертався.

Історій державної вдячності безліч: щодо військових держава чомусь не імпотентна і все може, виправдувальних вироків майже нема. Я вирішив сказати за тих, чий голос ніхто не чує: нам терміново потрібні зміни.
В ОП вирішили, що якщо мовчати про проблему, забороняти про неї говорити, вона сама по собі щезне.
Ні, пане Кирило, не щезне.

Один з французьких фотографів, який під час Боснійської війни в Сараєво був солдатом, приїхав знімати війну в Україні.
Він був шокований.
- Я розумію, що Україна - велика країна. Але я не уявляв, що буде аж так. Цікаво, що про це думають солдати, приїжджаючи сюди у відпустки? Не може бути такого, щоб тил жив абсолютно безпечне та безтурботне життя, поки на фронті настільки важка ситуація. - сказав він.

Під час Першої Світової Париж гуляв та жив життя поки стікали кров'ю Вердени.
Дисонанс між балами Парижа та замученою піхотою і став причиною великої кількості дезертирів.
Всі порівняння нашої національної війни з двома світовими війнами - смішні, бо ті, хто це робить, говорять лише про статистику, а не її причини.

Соломія Бобровська написала хорошу колонку для Цензору.
Називається вона ось як: "Демобілізація, чіткі терміни служби VS Служити будуть всі".
Пані народна депутатко, в свій час я написав колонку для hromadske, вона називалась "Воюватимуть усі". Я не вважаю, що ця доктрина суперечить доктрині чітких термінів служби, це комплексне питання, яке треба вирішити для того, щоб держава могла продовжувати захищати себе.
Всі воюватимуть, бо ця війна - національна. БЗВП - для всіх громадян України, створення мобілізаційної та демобілізаційних черг - ось про що я.
Ці два питання вирішуються виключно комплексно, а не окремо.
Ухилення від виконання громадянського обов'язку має стати неможливим в цій країні, і для цього у вас, як представниці українського парламенту є необхідний набір інструментів. Тил точно має жити життя, але має і готуватися, щоб вчасно замінити стомленого військового.
Дякую за ваше звернення до МОУ та Президента, надіюсь, що Вас почують.

Я дуже хотів би, щоб ми знову повернулися ось до яких питань:
Що з мобілізацією та архітектурою нашої національної безпеки?
Що таке громадянський обов'язок, та чи можна встановити його термін, воюючи позмінно та ротаційно?
Військовий обов'язок: всі, чи всі ми - президенти?

Зі мною все добре. Хоча, в мене завжди все було добре, друзі. Я рідко кому казав про реальний стан справ: в цьому прошу мене пробачити. Пробачте, я не міг вчинити по іншому, і не хвилюйтесь за мене, будь ласка.
Телефон, звісно ж, не в мене але всі повідомлення мені читають.

Хочу звернутись до правоохоронців.
Поки ніяких звинувачень мені не висували, тому залиште мого батька з матір'ю в спокої:
вони не заслуговують на цілодобову охорону у вигляді чорного бусіка біля будинку. Не витрачайте гроші платників податків настільки тупо, не варто.
Також не варто охороняти декількох моїх найкращих друзів в Києві. Вони - не вороги країни, не варто на них давити, ніхто не в курсі, де я. Ці всі ваші десятки нарядів лише переконують в наступному: точно є ким міняти. Скільки коштує державі ця імітація бурхливої діяльності, яка мала б бути, наскільки мені відомо, негласними слідчими діями?
Це точно вони?

На превеликий для діючої влади жаль, я занадто молодий, забагато часу був у війську, нагрішити не встиг.
Саме тому вони вирішили облити мене  нереалістичним лайном з кожної праски.

Це точно подіє, ці завчені мантри про "лівака", хоч я завжди вважав комунізм найбільшим злом, яке сталося з Україною?
Точно подіють смішні звинувачення в поросійськості?
В тому що я і не служив?
Панове, зупиніться, смішно ж.

Смішніше за всіх лунає теза "а от якщо всі підуть?".
Чому? Хто всі?
"А якщо всі підуть стрибати з 10 поверху, ти теж підеш?"

Досить вже цирку, повернімося до важливішої теми: чому влада вкотре вирішила, що війна скоро закінчиться, тому міняти людей і не потрібно? Чому мобілізація відійшла на другий план в порядку денному, і законотворці так жваво обговорюють економічне бронювання?

Саме через повне ігнорування проблеми владою я був вимушений зробити цю заяву.
Не "заліг на дно", ні, я продовжу говорити про проблему, поки в мене є така можливість.
Так, знаю що Міноборони заборонено коментувати перебіг подій.

Окремим коментувавшим події військовослужбовцям: демобілізація це не про неповернення до війська, ви або брешете, або навіть не цікавились порядком: мобілізовані стають оперативним резервом, вам лі нє знать.
Я - за збільшення цього резерву і кричу про це не перший рік.

Ну і наостанок. Шановні військовослужбовці.
Дійте виключно в правовому полі, СЗЧ та дезертирство - кримінальний злочин.

Моя рідна 56 Маріупольська ОМБр все правильно прокомунікувала. Я не знаю, чому вони видалили допис, але це правда.
СЗЧ - кримінальний злочин.

Замість того, щоб обговорювати персоналію, поверніться до обговорення проблем.
Що з мобілізацією?
Що з демобілізацією?
Що з економічним бронюванням?

Проблеми вирішуються тоді, коли про них говорять, а не ігнорують місяцями, сподіваючись що «і так пройде».

Вітя Трєгубов ображається що я його зобанєв.
Так, Вітя, коли ти третій день ходиш під кожен мій допис і талдичиш свою експертну думку, отримавши вже мільйон разів відповідь - так, я тебе забанив.

Де я був останній рік? Спитай у мого підрозділу.
Де я так заїбався? Не в Києві, знамо ж.
Вітя, це переходить усі межі логічного і дозволеного. На що ти взагалі натякаєш?

Ти можеш виступать на будь-яких телеканалах, засуджуючи мій вчинок.
Але я можу заблокувати тебе за поширення якихось теорій змов довкола мене.

Я був там, де мав бути. Це легко перевірити запитом на частину, я постійно був в бойовому розпорядженні.

Чи писав я подкаст? Так, Вітя, я писав подкаст, для цього і брав 5 днів відпустки, за ці 5 днів було записано дуже багато: по 3-4 випуски в день.
Так, це зранку і до ночі на студії, ти ж сам все бачив.

Чи робив я фестиваль? Так, з великою командою, яка проробила більшу частину роботи.

В чому ти мене зараз намагаєшся звинуватити - сформулюй чіткіше, бо читати встідно.
Ти хочеш мене викрити? Ну то викривай, до чого ці припущення.

І тільки Суспільне звернуло увагу, що це заява не про демобілізацію.

https://suspilne.media/842071-zaava-sergia-gnezdilova-pro-reformuvanna-sistemi-mobilizacii-so-vidomo/

Мені кажуть, що це я винний в мінімум 80 тис випадках СЗЧ.
Що я покрив голову позором [це єдине, що щира правда].

Я не кидав побратимів. Вони всі - хто де: хто в лікарнях з різними ступенями поранення, хто - в СЗЧ, хто - списаний з війська. Ви нічого, нічогісінько не знаєте про моїх побратимів. І на цю кнопку ви не натиснете.

Коли була остання ротація 56 Маріупольської ОМБ, пане Верховний Головнокомандувачу? Чи знаємо ми, що воно таке: ротація? Це запитання від моїх побратимів.

Мені кажуть, що треба було говорити.
Я говорив. Я брав пʼятиденну відпустку і під час неї писав ці кляті мало кому потрібні випуски подкастів: хто готовий був чути?

Виявилося, що ви готові чути лише тоді, коли я кидаю вам убд в обличча, ви готові обговорювати лише мій позор.

Виявилося, що головне - мовчати про проблему, тоді ти маладєц, потужно, перемога близько.

Думайте не про мене, а про відсутність резерву. Бо саме відсутність мобрезерву наближає рускіх до Києва і перехреслює і мій вклад в цю війну.

А про демобілізацію просто треба говорити! І все буде добре!

З усією повагою, я правильно розумію, пане Масі? Ще б десяток панельних дискусій та круглих столів: це точно допоможе!

Виходжу на сходи, де стоять два архарівця.
- Вам, може, водички дать?
- каму, шо?
- Ну ви так довго тут стоїте [з 12 ранку], може, водички?
Мовчить, звоне по тіліпону, «ми виходім».

Як в армії: бусік їхній кудись проябався, очима шукають, намагаються заговорить.

«да-да-да, ми всьо понімаєм, просто хочем пагаваріть»

Сходили купили цигарок, кави, стою в окружєнії цих чудових служителів закону.
А бусік реально проябався.

«ну вот треба пояснювальну написать»

- Стопе. Ви ж казали поспілкуватись. Я без адвоката нічого не писатиму. Пропоную в понеділок, в другій половині дня разом з адвокатом до вас під’їхати. [Про це ми з паном Русланом телефоном і домовились декілька годин тому, але моя охорона чомусь не пішла].

- Ну Сергію, ну нас єбуть.

і тут вознікає бусік. Хлопіци вирішують, що це саме той час, щоб наєбать найобаного.
Намагаються «затримати».

- Пацани, просто повірте. Я ж швидше бігаю. Домовились жеш на понеділок, на другу половину дня. Ви розумієте, що я швидше бігаю? Нащо цей цирк?

Але все одно вони вирішили зі мною позмагатись. Не догнали. Я попереджав.

Я не люблю коли мене найобують. Я це моментально зчитую, повірте.

Якщо слідчі хотять зі мною поговорити - в них точно є мій номер та соцмережі.
Це смішно: стежити за пересуваннями моїх друзів, питати в них, чи ми знайомі, та коли ми бачились востаннє.
Аж четверо слідчих: божезбав, а кажуть, нема ким міняти.

Ще раз: потрібно мене заарештувати - то говоріть зі мною, а не з тими, кого це ніяк не стосується.