Трохи про приватне право🧐

🖌📜Трохи узагальнень практики касаційного суду у сфері виконавчого провадження опубліковано у Віснику Асоціації приватних виконавців України, 2024. No 3 (4).

♻️Що з'ясовує суд при вирішення питання про забезпечення позову до відкриття провадження у справі❓

Постанова ОП КГС ВС від 17.01.2025 у справі № 903/497/24

🖌7.6. Об`єднана палата зауважує, що у законодавстві України відсутній принцип, згідно з яким пізніший висновок Верховного Суду відміняє його попередній висновок. Єдиний механізм узгодження правозастосування, який передбачає процесуальний закон, це механізм відступу від висновку щодо застосування норм права, зокрема, на користь висновку об`єднаної палати у разі, якщо йому суперечить висновок касаційного суду.

✂️7.8. Враховуючи висновки, сформульовані у цій постанові, об`єднана палата відступає від висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 13.05.2024 у справі №916/5151/23 та від 10.06.2024 у справі №916/5137/23 (прийнятих у складі колегій суддів судової палати для розгляду справ щодо корпоративних спорів‚ корпоративних прав та цінних паперів), про те що норми ГПК України щодо юрисдикції зумовлюють за аналогією процесу й необхідність здійснювати оцінку предметної та суб`єктної юрисдикції (підсудності) господарським судам позову, на забезпечення якого подається відповідна заява, на стадії розгляду заяви про забезпечення позову.

📍7.9. Об`єднана палата зазначає, що системне тлумачення статей 136, 137, 138, 145 ГПК України дає можливість дійти висновку, що:

1️⃣законодавець передбачив відповідний процесуальний порядок розгляду заяви про забезпечення позову та вирішення питання про відкриття провадження у справі за поданою позовною заявою у разі подання їх одночасно до суду;

2️⃣для розгляду заяви про забезпечення позову та вирішення питання про відкриття провадження у справі встановлені різні процесуальні строки: два та п`ять днів, відповідно;

3️⃣першочерговим при надходженні на розгляд суду заяви про забезпечення позову є надання оцінки щодо порядку звернення з нею до суду, за умови дотримання якого здійснюється її розгляд по суті;

4️⃣ у випадку одночасного подання позовної заяви та заяви про забезпечення позову, розгляд заяви про забезпечення позову не залежить від вирішення питання про відкриття провадження у справі, у разі повернення позовної заяви, відмови у відкритті провадження у справі передбачений процесуальний механізм скасування заходів забезпечення позову.

📚📖 На веб-сайті Українського національного офісу інтелектуальної власності та інновацій опубліковано каталог ключових рішень суду ЄС в сфері авторського права і суміжних прав

♻️Трохи про судовий збір за подання касаційної скарги та його відстрочення (розстрочення) (закінчення)

📜У Рішенні, зокрема, зазначено, що:

6️⃣досліджуючи на відповідність Конституції України (конституційність) частину першу статті 8 Закону, Конституційний Суд України виходить із того, що саме в законі має бути встановлений порядок визначення ставки судового збору, розмір якої забезпечить досягнення в конкретній цивільній справі справедливого балансу між публічним інтересом – отримання судового збору для фінансування здійснення правосуддя – та приватним – сплата домірного розміру судового збору (пункт 14 частини першої статті 92 Основного Закону України);

7️⃣водночас надання суду на підставі частини першої статті 8 Закону дискреційного повноваження щодо відстрочення або розстрочення сплати судового збору на певний строк стороною з огляду на її майновий стан має правомірну мету – забезпечення доступу до суду – та є додатковим засобом підтримувальної дії (affirmative action) держави в ділянці реалізації права на судовий захист для осіб, які перебувають у складному майновому становищі;

8️⃣тому на підставі частини першої статті 8 Закону суд має власне та незалежне від законодавця дискреційне повноваження щодо відстрочення або розстрочення сплати судового збору на певний строк стороною з огляду на її майновий стан. Це повноваження може бути реалізоване лише з урахуванням конкретних обставин цивільної справи, передусім майнового становища сторони.

9️⃣КСУ вважає, що відповідно до статей 3, 8, 55 Конституції України у їх посутньому зв’язку на державу покладено позитивний обов’язок забезпечити особам, які перебувають у складному майновому становищі, можливість реалізації їхнього права на судовий захист;

🔟застосування судом повноваження, визначеного частиною першою статті 8 Закону, у спосіб відстрочення або розстрочення для сторони юридичного спору сплати судового збору за подання касаційної скарги забезпечує реалізацію норм-принципів, сформульованих у частині другій статті 3 та частині першій статті 8 Конституції України, які зобов’язують державу гарантувати та забезпечувати права і свободи людини у спосіб та в межах, визначених Конституцією і законами України, та можливість здійснення конституційного права, гарантованого частиною першою статті 55, пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України. Тому КСУ висновує, що частина перша статті 8 Закону не суперечить частині першій статті 3, частині першій статті 8, частині першій статті 55, пункту 8 частини другої статті 129 Конституції України.

♻️Трохи про судовий збір за подання касаційної скарги та його відстрочення (розстрочення) (початок)

⚖️️ Конституційний Суд України 20 січня 2025 року ухвалив Рішення у справі № 2-р(ІІ)/2025 щодо відповідності Конституції України (конституційності) підпункту 7 пункту 1 частини другої статті 4, частини першої статті 8 Закону України «Про судовий збір» (щодо доступу до суду касаційної інстанції у цивільному судочинстві).

📜У Рішенні, зокрема, вказано, що:

1️⃣КСУ керується й тим, що Основним Законом України забезпечено право на касаційне оскарження судового рішення у випадках, визначених законом (пункт 8 частини другої статті 129). Отже, підстави та порядок звернення до Верховного Суду як суду касаційної інстанції у цивільних справах задля реалізації права на касаційне оскарження судових рішень, ухвалених судами першої та апеляційної інстанцій, мають бути визначені законом;

2️⃣водночас для розвитку, конкретизації та деталізації припису пункту 8 частини другої статті 129 Конституції України визначене законом право на доступ до суду касаційної інстанції має бути реальним та дійовим. Зважаючи на роль, місце та повноваження Верховного Суду як суду касаційної інстанції в цивільних справах, законодавець має встановити законом порядок визначення ставки судового збору, на підставі якого встановлюється домірний розмір судового збору за подання касаційної скарги стороною цивільної справи;

3️⃣якщо на підставі закону буде встановлено нерозумно високий розмір судового збору за подання стороною цивільної справи касаційної скарги, можливість реалізації права на касаційне оскарження рішення суду, гарантованого приписами частини першої статті 55, пункту 8 частини другої статті 129 Конституції України, буде теоретичною та ілюзорною;

🔎згідно з матеріалами справи до Конторського П. Ф. у цивільній справі були заявлені майнові вимоги про стягнення боргу в розмірі 60 000 гривень. Судовий збір за подання позовної заяви у цій цивільній справі за приписами Закону становив 6 430,98 гривень, за подання апеляційної скарги – 9 646,47 гривень, касаційної скарги – 12 861,96 гривень, що загалом становило 28 939,41 гривень. Отже, на підставі окремого припису підпункту 7 пункту 1 частини другої статті 4 Закону Конторський П.Ф. за подання касаційної скарги мав сплатити 12 861,96 гривень, що становило 14,2 відсотка його річного доходу за попередній рік або 45 відсотків сукупного розміру прожиткового мінімуму за весь 2022 рік;

4️⃣КСУ вважає, що визначення розміру ставки судового збору за подання касаційної скарги окремим приписом підпункту 7 пункту 1 частини другої статті 4 Закону не є гнучким та пов’язує можливість доступу до Верховного Суду як суду касаційної інстанції не з питанням суті цивільного спору, іншими питаннями права, зокрема потребою усунення порушень норм матеріального та (або) процесуального права, виправлення судових помилок і недоліків у рішеннях судів першої та (або) другої інстанцій, а винятково з фінансовим питанням.

5️⃣на підставі окремого припису підпункту 7 пункту 1 частини другої статті 4 Закону суб’єкт права на конституційну скаргу за подання до суду касаційної скарги мав сплатити судовий збір, що становив велику частину його річного доходу та значну частку розміру прожиткового мінімуму, визначеного законом, що унеможливило для Конторського П.Ф. реалізацію в його цивільній справі права, гарантованого частиною першою статті 55, пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України. Ураховуючи наведене, КСУ вважає, що окремий припис підпункту 7 пункту 1 частини другої статті 4 Закону не відповідає принципу домірності, оскільки обмежує доступ особи до Верховного Суду як суду касаційної інстанції в цивільних справах винятково через фінансове питання. Конституційний Суд України висновує, що окремий припис підпункту 7 пункту 1 частини другої статті 4 Закону суперечить частині другій статті 3, частині першій статті 8, частині першій статті 55, пункту 8 частини другої статті 129 Конституції України.

🗓️31.01.2025 о 16.00 в зумі поговоримо з Інною Валентинівною в серії діалоги про відумерлість спадщини і компенсацію: за і проти.

♻️Чи може виконавець прийняти виконавчий лист до виконання, якщо існує не скасована постанова виконавця про закінчення виконавчого провадження та після цього постановлена ухвала суду про поновлення строку для пред’явлення до виконання виконавчого листа❓

Постанова КЦС від 10.01.2025 в справі № 132/926/16-ц

⚖️Касаційний суд зауважує, що:

📍однією з фундаментальних засад судочинства та конституційних цінностей закріплених в Конституції України визначено обов’язковість судових рішень (пункт 9 статті 129 Конституції України);

❗️право на судовий захист є гарантією реалізації прав і свобод. Стаття 55 Конституції України містить загальну норму, яка означає право кожного звернутися до суду, якщо його права чи свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод;

💢держава, створюючи належні національні організаційно-правові механізми реалізації права на виконання судового рішення, повинна не лише впроваджувати ефективні системи виконання судових рішень, а й забезпечувати функціонування цих систем у такий спосіб, щоб доступ до них мала кожна особа, на користь якої ухвалене обов’язкове судове рішення, у разі, якщо це рішення не виконується;

📌очевидно, що виконання судового рішення є складовою права кожного на судовий захист і охоплює собою, зокрема, визначений у законі комплекс дій, спрямованих на захист і поновлення порушених прав, свобод, інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави, територіальних громад. Обов’язкове виконання судового рішення є остаточною умовою здійснення конституційного права кожного на судовий захист, тому держава не може ухилятися від виконання свого позитивного обов’язку щодо забезпечення виконання судового рішення задля реального захисту та поновлення захищених судом прав і свобод, інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави, територіальних громад. Визначений у законі порядок забезпечення державою виконання судового рішення має відповідати як принципуверховенства права, так і справедливості, та гарантувати конституційне право на судовий захист;

♨️тлумачення «права на суд» обумовлює сприйняття виконавчого документа в контексті конституційних гарантій реального та ефективного забезпечення обов’язковості судового рішення як конституційної цінності та частини судового рішення, а тому порушення обов’язковості судового рішення є неприпустимим та підриває авторитет держави Україна як правової;

🛑повернення виконавчого листа за умови, якщо існує не скасована постанова виконавця про закінчення виконавчого провадження та після цього постановлена ухвала суду про поновлення строку для пред’явлення до виконання виконавчого листа, очевидно є порушенням права на судовий захист, яке згідно частини другої статті 64 Конституції України не може бути обмежене навіть в умовах надзвичайного чи воєнного стану. Це пов`язано з тим, що право на судовий захист є фундаментом сучасного конституційного ладу.

📚На своєму вебсайті видавництво «De Gruyter» розмістило для вільного зкачування електронний варіант книги «Digest of European Tort Law Vol 4: Essential Cases on the Limits of Liability. Edited by: Bénédict Winiger, Bjarte Askeland , Elena Bargelli , Martin Hogg and Ernst Karner. 2024».

📖Книга присвячена аналізу інструментів, спрямованих на обмеження відповідальності. Ці інструменти системно розглядаються в цьому виданні, яке ґрунтується на досвіді, накопиченому в різних юрисдикціях протягом останніх десятиліть, і таким чином заповнює значну прогалину в літературі з деліктного права. Видання містить добірку найважливіших справ з 27 країн Європи, а також рішення судів Європейського Союзу; у ньому також висвітлюються справи з більш ранніх періодів правової історії. Для кожної справи подано факти та відповідне судове рішення, які супроводжуються аналітичним коментарем. Крім того, надається порівняльний аналіз розглянутих справ, а спеціальна доповідь присвячена тому, як ключові справи були б вирішені відповідно до модельних європейських норм деліктного права.

♻️Чи є закінчення строку дії кваліфікованого електронного підпису поважною причиною пропуску строку на апеляційне оскарження❓
 
Постанова КЦС ВС від 08.01.2025 у справі № 372/5201/23

📖У справі, яка переглядається в апеляційному порядку, судом апеляційної інстанції встановлено, що 27 березня 2024 року засобами поштового зв`язку ОСОБА_1 направила до суду апеляційної інстанції апеляційну скаргу на рішення Обухівського районного суду Київської області від 13 лютого 2024 року, з пропуском строку на апеляційне оскарження, визначеного частиною першою статті 354 ЦПК України.
 
🖍️Ухвалою Київського апеляційного суду від 24 квітня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без руху для надання заяви про поновлення строку на апеляційне оскарження із зазначенням причин пропуску строку, доказів пропуску цього строку та сплати судового збору.
 
🖊️У травні 2024 року на адресу апеляційного суду через підсистему «Електронний суд» надійшло клопотання ОСОБА_1 про усунення недоліків поданої апеляційної скарги, в якій посилається на те, що дійсно оскаржуване рішення надійшло до його Електронного кабінету 19 лютого 2024 року, проте станом на вказану дату строк дії його кваліфікованого електронного підпису закінчився та він не міг зайти до особистого кабінету в «Електронному суді», що й зумовило виникнення розбіжностей в датах надсилання та ознайомлення із повним текстом судового рішення. Також зазначив, що на вимогу суду ним будуть надані письмові підтвердження зазначених обставин.
 
✏️Ухвалою Київського апеляційного суду від 29 травня 2024 року продовжено ОСОБА_1 строк для надання доказів закінчення строку дії кваліфікованого електронного підпису.
 
🖌️У червні 2024 року на адресу апеляційного суду надійшла заява від ОСОБА_1 про усунення недоліків апеляційної скарги, до якої надано довідку про надання електронних довірчих послуг із зазначенням строку дії кваліфікованого сертифікату відкритого ключа електронного підпису - до 01 лютого 2024 року, а тому просив поновити йому процесуальний строк на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції.
 
📍Ураховуючи викладене, колегія суддів Верховного Суду погоджується із доводами суду апеляційної інстанції про те, що викладені у поданому ОСОБА_1 клопотанні обставини пропуску строку на апеляційне оскарження рішення не можуть бути враховані як поважні причини, з огляду на таке.
 
✂️Відповідно до відомостей, що містяться в Єдиному державному реєстрі судових рішень, рішення Обухівського районного суду Київської області від 13 лютого 2024 року було надіслано судом до Єдиного державного реєстру судових рішень 19 лютого 2024 року, а оприлюднено 21 лютого 2024 року.
 
🔖ОСОБА_1 , який був присутній в судовому засіданні 13 лютого 2024 року та достовірно був обізнаний про результати ухваленого рішення, не був позбавлений можливості ознайомитися із повним текстом оскаржуваного рішення з Єдиного державного реєстру судових рішень.
 
📌Разом з тим, ОСОБА_1 не обґрунтував наявність обставин, які об`єктивно перешкоджали йому своєчасно поновити строк дії його кваліфікованого електронного підпису або отримати новий, а з наданих ним доказів вбачається, що строк дії його кваліфікованого електронного підпису минув 01 лютого 2024 року, тобто навіть до ухвалення оскаржуваного рішення суду першої інстанції (13 лютого 2024 року).

⚖️️Конституційний Суд України 15 січня 2025 року ухвалив Рішення у справі N 1-р(ІІ)/2025 щодо відповідності Конституції України (конституційності) абзацу першого частини п’ятої статті 380 Митного кодексу України (щодо захисту митних інтересів України).

📜У Рішенні, зокрема, вказано, що:

1️⃣законодавчий засіб, визначений абзацом першим частини п’ятої статті 380 Кодексу, – обмеження у спосіб заборони передачі іншим особам права використання на митній території України тимчасово ввезеного транспортного засобу особистого користування, – як вважає Конституційний Суд України, не порушує сутності права власності, оскільки хоч і накладає певні обмеження щодо його реалізації в аспекті користування, однак не передбачає застосування забороненого Конституцією України протиправного позбавлення права власності (частина четверта статті 41);

2️⃣оспорюваний припис Кодексу, який є засобом державного втручання в індивідуальне право власності, є таким приписом права, який відповідає вимогам «якості закону» в аспектах доступності, точності і передбачуваності та дозволяє уникнути свавілля. Оспорюваний припис Кодексу викладено у спосіб, що дає можливість особі, після отриманої за потреби юридичної консультації, чітко зрозуміти зміст законодавчої вимоги, зокрема передбачити наслідки, пов’язані з відповідною поведінкою особи. Отже, Конституційний Суд України висновує, що припис абзацу першого частини п’ятої статті 380 Кодексу не суперечить частині першій статті 57 Конституції України, за якою «кожному гарантується право знати свої права і обов’язки»;

3️⃣законодавець не встановив юридичної відповідальності за передачу транспортного засобу особистого користування, тимчасово ввезеного на митну територію України, у володіння, користування або розпорядження особі, яка безпосередньо не ввозила такого транспортного засобу на митну територію України, у разі, якщо в транспортному засобі перебуває особа, яка ввезла транспортний засіб особистого користування на митну територію України. Установлене оспорюваним приписом Кодексу втручання у право власності має тимчасовий характер, оскільки обмежує право передачі тимчасово ввезеного транспортного засобу особистого користування для використання іншим особам тільки упродовж часу перебування такого транспортного засобу на митній території України;

4️⃣КСУ, керуючись тим, що «використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства» (частина сьома статті 41 Основного Закону України), після дослідження пропорційності засобу обмеження у вузькому розумінні (stricto sensu) і потреби у зважуванні встановлених Конституцією України цінностей зазначає, що оспорюваний припис Кодексу не порушує справедливого балансу між суспільним інтересом, який полягає у захисті економічного суверенітету України, зокрема митних інтересів держави як його складника, та захистом індивідуального права власності особи. Наведене дає змогу КСУ дійти висновку, що оспорюваний припис Кодексу узгоджується із принципом верховенства права (правовладдя) (частина перша статті 8 Конституції України);

5️⃣абзац перший частини п’ятої статті 380 Кодексу є пропорційним та виправданим законодавчим засобом утручання в право власності, гарантоване статтею 41 Конституції України, а отже, не суперечить статті 8, частинам першій, четвертій статті 41, частині першій статті 57 Конституції України.

♻️Трохи про обмеження доступу до TikTok

📅🇺🇸17 січня 2025 року Верховний суд США ухвалив рішення у справі «TikTok Inc. проти Гарленда» (TikTok Inc. v. Garland, 604 U.S.). Основне питання, яке постало перед судом: чи відповідає Конституції США закон, який обмежує доступ до TikTok, посилаючись на загрози національній безпеці.

📜Закон передбачає заборону на розповсюдження та оновлення TikTok у США, якщо компанія не відокремить свою діяльність від китайського впливу. Уряд обґрунтовував це тим, що китайський уряд може використовувати TikTok для збору даних американських громадян, створюючи ризики для національної безпеки. Представники TikTok заявляли, що такі обмеження порушують Першу поправку, яка гарантує свободу слова.

📖Суд, зокрема, вказав, що:

1️⃣заявники стверджують, що сам текст Закону підриває цей висновок. Зокрема, вони стверджують, що обґрунтування уряду щодо збору даних не може виправдати вимогу про те, що кваліфікований продаж виключає «будь-які операційні відносини», які дозволяють «співпрацю щодо роботи алгоритму рекомендацій щодо контенту або угоди щодо обміну даними». Ми не погоджуємося. Уряд пояснив, що ByteDance Ltd. використовує зібрані дані для навчання алгоритму рекомендацій TikTok, який розробляється і підтримується в Китаї. За словами Уряду, компанія ByteDance Ltd. раніше відмовлялася погодитися припинити збір даних американських користувачів або надсилати ці дані до Китаю для навчання алгоритму. Уряд також зазначив труднощі, пов'язані з моніторингом обміну даними між ByteDance Ltd. та TikTok Inc. За цих обставин ми вважаємо обґрунтування Уряду щодо збору даних достатнім для підтримки оскаржуваних положень;

2️⃣немає сумнівів, що для понад 170 мільйонів американців TikTok є особливим і широким способом самовираження, засобом залучення та джерелом спільноти. Але Конгрес вирішив, що продаж акцій є необхідним для усунення обґрунтованих побоювань щодо національної безпеки, пов'язаних з практикою збору даних та зв'язками TikTok з іноземним супротивником. З вищезазначених причин ми дійшли висновку, що оскаржувані положення не порушують права заявників, передбачені Першою поправкою до Конституції.

♻️Трохи про спадкування права на акаунт в Instagram

🇩🇪Цікавий німецький кейс про те, чи може спадкуватися право на акаунт в Instagram розповідає Legal Tribune Online.

ℹ️Спадкоємці можуть мати повний доступ до Instagram-акаунту померлого - включно з активним використанням. Так вирішив Вищий земельний суд Ольденбурга (рішення від 30 грудня 2024 року, справа № 13 U 116/23). Досі компанія Meta, якій належить Instagram, переводила акаунти померлих людей у так званий меморіальний стан. Тоді акаунт залишається активним і видимим, але ніхто не може увійти в нього, а отже, ніхто не може нічого поширювати.

🖌Позов подала дружина і єдиний спадкоємець співака і переможця кастинг-шоу «Німеччина шукає суперзірку» (DSDS) 2017 року Альфонсо Вільямса. Після його смерті у 2019 році дружина спочатку продовжувала користуватися його акаунтом в Instagram, поки Meta не дізналася про його смерть і не видалила акаунт у 2022 році.

📍Суд вважав, що дружина прийняла всі права та обов'язки спадкодавця, ставши спадкоємицею - і це включає не лише пасивне право на використання лише в режимі читання, але й право на активне використання. Послуги Meta не мають суто особистого характеру. Meta зобов'язується надавати договірним партнерам лише технічні послуги, такі як надання доступу до комунікаційної платформи та публікація контенту, але не послуги особистого характеру. Натомість ці послуги можуть бути надані спадкоємцям у незмінному вигляді. Ці договірні відносини нічим не відрізняються від інших, в яких зобов'язаною та уповноваженою є лише одна сторона. Це якраз не той випадок, коли послуги Meta пристосовані до однієї особи таким чином, що зміна особи змінює характер послуги. Meta завжди надає однакову технічну базу, незалежно від того, хто є власником облікового запису.

📚 17.01.2025 року опубліковано в газеті «Голос України» Закон України «Про державне регулювання сфери захисту рослин» від 17 грудня 2024 року № 4147-IX.

🖌 Законом № 4147-IX, зокрема, передбачено, що:

1️⃣дистанційний договір — договір, укладений без одночасної фізичної присутності його сторін, з використанням виключно засобів дистанційного зв'язку, у тому числі електронного, до та під час його укладення;

2️⃣дистриб'ютор - оператор ринку, який розміщує на ринку засоби захисту рослин, включаючи оптових, роздрібних продавців і постачальників;

3️⃣кінцевий споживач (користувач) - особа, яка придбала рослини, продукти рослинного походження або інші об'єкти для особистих потреб та діє з метою, не пов'язаною з торгівлею, господарською або професійною діяльністю;

4️⃣розміщення на ринку - будь-яке володіння засобами захисту рослин з метою реалізації, включаючи пропозицію до реалізації або до будь-якої іншої форми передачі права власності платно та/або в іншій формі, у тому числі реалізація, дистрибуція та/або інші форми передачі права власності, крім повернення назад попередньому власнику;

5️⃣рішення про відкликання та визнання недійсними адміністративних актів у сфері захисту рослин приймається після забезпечення особі права на участь в адміністративному провадженні, передбаченого Законом України «Про адміністративну процедуру». Рішення, дії, бездіяльність посадових осіб, які забезпечують здійснення повноважень у сфері захисту рослин, можуть бути оскаржені в адміністративному порядку відповідно до Закону України «Про адміністративну процедуру» та/або до адміністративного суду.

❗️Закон № 4147-IX набирає чинності через три роки з дня його опублікування, крім підпункту «в» підпункту 3, підпунктів 10, 11, абзаців третього та четвертого підпункту «а», підпунктів «в»-«ґ» підпункту 16, підпунктів 18, 20 пункту З, пункту 5 цього розділу, які набирають чинності з дня, наступного за днем опублікування цього Закону.

♻️Трохи про «електронну» довіреність

Постанова КЦС від 10.01.2025 від № 753/16269/23

📍Цей суд зазначав, що у цивільному процесуальному законі встановлено конкретні випадки, у яких представником у суді, окрім адвоката чи законного представника, може бути інша особа, яка має відповідну цивільну процесуальну дієздатність (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 лютого 2019 року в справі № 757/16141/18-ц (провадження № 61-1097св19)).

🖌Касаційний суд підкреслює, що процесуальним законом допускається подання апеляційної скарги представником (не адвокатом) в малозначних спорах.

📒У разі подання представником заяви по суті справи в електронній формі він може додати до неї довіреність або ордер в електронній формі, підписані електронним підписом відповідно до Положення про Єдину судову інформаційно-комунікаційну систему та/або положень, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів) (частина сьома статті 62 ЦПК України).

📖Касаційний суд вже вказував, що:

1️⃣законодавець передбачив в межах процесуального представництва конструкцію «довіреності в електронній формі», яка видається відповідно до Положення про Єдину судову інформаційно-комунікаційну систему та/або положень, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів) (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 червня 2023 року в справі № 619/1908/23 (провадження № 61-8428св23));

2️⃣у користувачів підсистеми «Електронний суд» відсутня можливість будь-яким чином впливати на зміст та вигляд електронного доручення, оскільки саме система його формує за відповідним алгоритмом і зразком. Отже, розміщення відмітки про нотаріальне посвідчення на такій довіреності є неможливим (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 грудня 2024 року в справі № 753/8640/24 (провадження № 61-11983св24)).

🔍У справі, що переглядається:

🖍при поверненні апеляційної скарги апеляційний суд вважав, що ОСОБА_2 на підтвердження своїх повноважень до апеляційної скарги додано довіреність у справі № 753/16269/23 від 15 вересня 2023 року, сформовану у системі «Електронний суд», видану відповідачем на ім`я ОСОБА_2 для представництва його інтересів в судах України (в тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях). Строк дії довіреності - до моменту її скасування; можливість подання сформованої у системі «Електронний суд» довіреності фізичної особи без нотаріального посвідчення ЦПК України не передбачено; інших документів, які підтверджують повноваження ОСОБА_2 на представництво інтересів відповідача в суді апеляційної інстанції матеріали справи не містять;

⛔️апеляційний суд не звернув увагу, що законодавець передбачив в межах процесуального представництва конструкцію «довіреності в електронній формі», яка видається відповідно до Положення про Єдину судову інформаційно-комунікаційну систему та/або положень, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів);

🚫апеляційний суд не врахував, що до апеляційної скарги поданої через Електронний суд додано довіреність в електронній формі. Тому апеляційний суд зробив передчасний висновок про повернення апеляційної скарги. Як наслідок, оскаржену ухвалу належить скасувати та передати справу до апеляційного суду для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження.

♻️Трохи про недопустимість повторної участі судді у розгляді справи
 
Постанова КЦС ВС від 13.01.2025 у справі № 750/544/20
 
📘Недопустимість повторної участі судді у розгляді справи урегульована статтею 37 ЦПК України.
 
📒Суддя, який брав участь у вирішенні справи, рішення в якій було в подальшому скасовано судом вищої інстанції, не може брати участі у розгляді заяви про перегляд за нововиявленими обставинами рішення суду у цій справі (частина п`ята статті 37 ЦПК України).
 
📚Об`єднана палата Касаційного цивільного суду вже звертала увагу, що:
 
1️⃣інститут відводу (самовідводу) є однією з найважливіших гарантій здійснення правосуддя неупередженим та справедливим судом. Самовідвід дає змогу виключити найменшу підозру в зацікавленості судді в результатах розгляду конкретної справи, навіть якщо насправді такої зацікавленості немає, оскільки пріоритетною тут є суспільна довіра до суду. Головною метою відводу є гарантування безсторонності суду, зокрема, щоб запобігти упередженості судді (суддів) під час розгляду справи, а мета самовідводу - запобігання будь-яким сумнівам щодо безсторонності судді. З метою дотримання принципу неупередженості суду існує інститут відводу, самовідводу, а також недопустимості повторної участі судді в розгляді справи. Зазначений інститут має важливе значення для реалізації основних засад (принципів) цивільного судочинства, сприяє ефективному розгляду справи. Гарантування та забезпечення в національному законодавстві принципу неупередженості суду є важливою умовою дотримання права на справедливий суд, закріпленого у статті 6 Конвенції;
 
 2️⃣термін «повноважний склад суду» слід сприймати як наявність повноважень суддів щодо здійснення ними своїх професійних обов`язків: компетентність у розумінні наявності повноважень на розгляд справ у суді відповідно до предмета спору, вирішення справ судом певної інстанції та судом, який має повноваження на розгляд справ у межах територіальної юрисдикції, визначеної ЦПК України, що забезпечує право на розгляд справи незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Неповноважним потрібно вважати склад суду у таких випадках: справу розглянуто і вирішено суддею або за участі судді, строк повноважень якого закінчився; справу розглянуто і вирішено особою, яка не є суддею цього суду; справу передано на розгляд судді з порушенням встановленого порядку розподілу судових справ або з порушенням принципу незмінності складу суду; справу розглянуто і вирішено суддею або за участі судді, який брав участь у її вирішенні; справу, яку належить розглядати колегіально, розглянуто і вирішено суддею одноособово. Склад суду, який розглядає справу, є повноважним лише в тому випадку, коли його створення відповідає вимогам закону, а також коли відсутні обставини, що унеможливлюють участь судді у справі (див. постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 09 грудня 2024 року в справі № 705/4763/22).
 
📝У справі, що переглядається:
 
🖌️ключовим та єдиним аргументом касаційної скарги є те, що склад апеляційного суду (судді Євстафіїв О. К., Скрипка А. А., Шарапова О. Л.) не мав права брати участь у розгляді заяви ОСОБА_1 , тому оскаржена постанова підлягає обов`язковому скасуванню;
 
📍оскаржена постанова Чернігівського апеляційного суду від 12 серпня 2024 року ухвалена колегію суддів у складі: Євстафіїва О. К., Скрипки А. А., Шарапової О. Л. (том 4, а. с. 251 - 253);
 
📌судді Євстафіїв О. К., Скрипка А. А., Шарапова О. Л. брали участь у вирішенні справи, оскільки ухвалювали постанову Чернігівського апеляційного суду від 07 листопада 2022 року, яка була в подальшому скасовано Верховним Судом. Як наслідок існували обставини, що унеможливлювали участь суддів у цій справі та ухваленні постанови Чернігівського апеляційного суду від 12 серпня 2024 року.
 

♻️Трохи про мистецтво карикатури і правосуддя

🖌️Касаційний суд Франції сьогодні на своїй фейсбук сторінці розмістив карикатуру Plantu (Jean Plantureux, роботи якого регулярно публікуються у французькій газеті Le Monde з 1972 року).

📃Суд пояснив, що Plantu був присутній на урочистому засіданні з нагоди початку судового року в Касаційному суді 2025.

📌На фейсбук сторінці Plantu пояснень трохи більше, зокрема, вказується, що перед прем'єр-міністром та міністром юстиції Касаційний суд висловлює свою тривогу з приводу стану правосуддя у Франції. Правосуддя перебуває на межі загального вигоряння. Сума, яку Франція виділяє на правосуддя, становить половину від того, що витрачають Німеччина та Австрія, і при цьому складає лише 2 % державного бюджету.

📚🖌️На вебсайті Цивілістичної платформи оприлюднено вже «стареньку» книгу «Цивільний і Господарський кодекси: 2004–2014 рр.: монографія / І. В. Спасибо-Фатєєва, В. І. Крат, Ю. В. Мица та ін. ; за заг. ред. І. В. Спасибо-Фатєєвої. 2014», в якій аналізувалося підсумки впливу Цивільного та Господарського кодексів України на правове регулювання цивільних відносин протягом 2004 – 2014 років.

🥮 «Трохи про» тепер не тільки в цивілістичній, але й у кондитерській царині.

📚На вебсайті Universiteit Leiden розміщено книгу J.M.G.J. Boon, H. Koster & R.D. Vriesendorp, Implementation of the EU Preventive Restructuring Directive, Part I, Business and Law Research Network Series No 1, Den Haag: Eleven, 2023.

📖У 2019 році Європейський Парламент та Рада Європейського Союзу прийняли Директиву про превентивну реструктуризацію (2019/1023), яка передбачає мінімальну гармонізацію, серед іншого, рамок превентивної реструктуризації (PRF). У цій книзі представлено аналіз її імплементації у семи європейських країнах: Австрії, Данії, Франції, Німеччині, Греції, Нідерландах та Сполученому Королівстві.

♻️Чи поширюється позовна давність на вимогу іпотекодержателя до особи, яка набула статус іпотекодавця про визнання права іпотеки при відчуженні предмета іпотеки⁉️

Постанова КЦС від 08.01.2025 в справі № 127/12920/23

📕У цивільному законодавстві закріплено об'єктивні межі застосування позовної давності. Об'єктивні межі застосування позовної давності встановлюються: (а) прямо (стаття 268 ЦК України). (б) опосередковано (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 серпня 2018 року у справі № 641/76/17 (провадження № 61-12138св18)).

💢Об’єднана палата Касаційного цивільного суду вже звертала увагу, що положеннями глави 19 ЦК України встановлено загальне правило про поширення позовної давності на всі цивільно-правові вимоги, окрім тих, що як виняток зазначені у статті 268 ЦК України. Так, у частині першій статті 268 ЦК України законодавець визначив, на які позовні вимоги не поширюється позовна давність. У частині другій статті 268 ЦК України закріплено, що законом можуть бути встановлені також інші вимоги, на які не поширюється позовна давність. Опосередковано межі застосування позовної давності визначаються з урахуванням сутності пред`явленої вимоги (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2022 року у справі № 385/321/20 (провадження № 61-9916сво21)).

♨️Серед переліку вимог, на які відповідно до закону позовна давність не поширюється, не має вимоги іпотекодержателя до особи, яка набула статус іпотекодавця (набувач відповідного нерухомого майна) про визнання права іпотеки (чи про визнання права іпотекодержателя або визнання предметом іпотеки чи іпотечним майном) при відчуженні предмета іпотеки. Сутність вимоги іпотекодержателя до особи, яка набула статус іпотекодавця (набувач відповідного нерухомого майна) про визнання права іпотеки при відчуженні предмета іпотеки не виключає застосування до неї позовної давності.

♻️Хто належний відповідач за позовом іпотекодержателя про визнання права іпотеки при відчуженні предмета іпотеки⁉️

Постанова КЦС від 08.01.2025 в справі № 127/12920/23

📘Тлумачення пункту 1 частини другої статті 16 ЦК України свідчить, що по своїй суті такий спосіб захисту як визнання права може застосовуватися тільки тоді, коли суб`єктивне цивільне право виникло і якщо це право порушується (оспорюється або не визнається) іншою особою (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 вересня 2022 року в справі № 127/23627/20 (провадження № 61-17025св21), постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022 року в справі № 233/4580/20 (провадження № 61-12524сво21)).

📒Такий спосіб захисту як визнання права може застосовуватися для захисту (невизнання чи оспорювання) різноманітних приватних прав (зобов’язальних, речових, виключних, спадкових, права на частку в спільній частковій власності і т. д.). По своїй суті такий спосіб захисту як визнання права охоплює собою і визнання права відсутнім (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024 року у справі № 567/3/22 (провадження № 61-5252сво23)), постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 22 квітня 2024 року в справі № 346/2744/21 (провадження № 61-10543сво23))

❇️Іпотека є правом на чужу річ (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року у справі № 520/1185/16-ц).

📖У разі переходу права власності (права господарського відання) на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою. Особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця і має всі його права і несе всі його обов`язки за іпотечним договором у тому обсязі і на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки (частина перша та друга статті 23 Закону України «Про іпотеку»).

📍У справі за позовом іпотекодержателя про визнання права іпотеки (чи про визнання права іпотекодержателя або визнання предметом іпотеки чи іпотечним майном) при відчуженні предмета іпотеки належним відповідачем є особа, яка набула статус іпотекодавця (набувач відповідного нерухомого майна).

♻️Чи може штучний інтелект встановити коливання ціни❓

Постанова Другого апеляційного адміністративного суду від 05.02.2024 у справі № 440/11406/23 

💢Закон України «Про публічні закупівлі» не розкриває змісту поняття «коливання ціни». Але тлумачення цього поняття не викликає складнощів, оскільки під коливанням цін, застосовуючи елементарну логіку, слід розуміти відхилення від базової ціни у сторону збільшення або зменшення.

📍Базовою ціною у даному випадку є ціна товарів, що відображена в основних договорах поставки, оскільки будь-яких зауважень з цього приводу, як і до договорів у цілому, акт перевірки не містить. У свою чергу відхилення від базової ціни знайшли своє відображення у цінових довідках, надання яких передувало укладенню додаткових угод на збільшення ціни товару. При цьому будь-яких інших даних, як то чинна ринкова ціна на товар і її порівняння з ринковою ціною станом на дату, з якої почалися змінюватися ціни на ринку, для виявлення ознак коливання цін здобувати учасникам договору не потрібно, оскільки встановити ознаки відхилення має не штучний інтелект за прописаним алгоритмом, а людський, в особі відповідного суду, шляхом елементарного співставлення лише двох цифр - базової і нової, звідки нескладними розумовими потугами можна виявити наявність або відсутність різниці числових показників, тобто факту коливання ціни.

​​✍🏻ПОВТОРНА ЗАЯВА ПРО ЗВІЛЬНЕННЯ ВІД СПЛАТИ СУДОВОГО ЗБОРУ ПІДЛЯГАЄ РОЗГЛЯДУ АПЕЛЯЦІЙНИМ СУДОМ

⚖️Правова позиція ВС у справі № 759/10841/24(1)
👨🏻‍⚖️Рішення ВС у справі № 759/10841/24(1) від 17.09.2024

Згідно з матеріалами справи позивач подав до апеляційного суду повторну заяву про звільнення від сплати судового збору. Однак апеляційний суд  відмовив у задоволенні саме первісної заяви позивача про звільнення від сплати судового збору.

З цього приводу КЦС ВС зазначив, що апеляційний суд не врахував, що позивач подав повторну заяву про звільнення від сплати судового збору. Така заява підлягала розгляду судом апеляційної інстанції з ухваленням відповідного процесуального рішення.

Натомість апеляційний суд повторної заяви позивача не розглянув, не вказав мотивів відхилення додаткових аргументів позивача про наявність підстав для звільнення його від сплати судового збору, які зазначені позивачем в повторній заяві про звільнення від сплати судового збору.

За таких обставин апеляційний суд зробив передчасний висновок про невиконання позивачем вимог ухвали про залишення апеляційної скарги без руху.

❓Згодні з позицією ВС?

ZAKONONLINE - швидкий пошук судової практики

#Цивільний_процес #правова_позиція

👉 З аналізом судової практики у сфері приватного права можна також ознайомитись на телеграм-каналі «Трохи про приватне право» Василя Крата, судді Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, за посиланням: https://t.me/glossema.

♻️Трохи про добру совість та зловживання

🇩🇪Цікавий німецький кейс про те, що може бути кваліфіковане як зловживання розповідає Legal Tribune Online. Зокрема, чи може бути каліфікована тактика очікування оспорення як зловживання правом.

🖍Поліцейський подав неправдиву інформацію страховій компанії під час укладення договору страхування від професійної непрацездатності. Після спливу десяти років, коли страхова компанія вже не могла нічого оспорити, поліцейський захотів отримати пенсію. Вищий земельний суд Брауншвейга кваліфікував це зловживанням.

📌Вищий земельний суд Брауншвейга зазначив, що той, хто придумує нібито хитромудру ідею просто дочекатимя, поки страхова компанія більше не зможе оспорити договір страхування, не може вважати себе в безпеці. Адже якщо праву на оспорення перешкоджається, то, відбувається зловживання правами, і втрачається право на виплати (постанова від 11.10.2023 р., справа № 11 U 316/21).

🔍Страхувальником у цій справі був співробітник поліції. Незважаючи на пряму вимогу, він приховав, коли оформляв договір страхування на випадок професійної непрацездатності, що до звернення в страхову компанію вже страждав від психологічних проблем, а також перебував на лікуванні. У наступні роки поліцейський неодноразово протягом тривалого часу хворів через психічні захворювання і врешті-решт став непрацездатним.

🔗В принципі, такий обман з боку страхувальника дає право страховій компанії оспорити договір страхування відповідно до § 123 абз. 1 Цивільного кодексу Німеччини (BGB). Якщо оспорення буде здійснено, то претендувати на страхові виплати буде неможливо. Закон надає обманутій стороні більш тривалий строк для оспорення договору. Однак через десять років навіть помилка вже не дозволяє оспорити договір. Тоді оспорення підпадає під дію § 124 абз. 3 BGB, за винятком випадків, передбачених § 124 абз. 3 BGB. Поліцейський, схоже, добре знав про це, оскільки повідомив про страховий випадок лише через рік після втрати працездатності і через три дні після спливу десятирічного строку. У районному суді Геттінгена його скарга на виплату пенсії по професійній непрацездатності не мала успіху, а Вищий земельний суд Брауншвейга відхилив апеляцію.

⛔️Страхова компанія більше не могла оспорити договір через пропущений строк. Однак страхувальнику все одно довелося відмовити у страхових виплатах. У цьому випадку суд обґрунтовував своє рішення тим, що колишній поліцейський навмисно заявив про страховий випадок лише після закінчення строку на оспорення і це було зроблено з порушенням принципу добросовісності. Таким чином, колишній працівник поліції навмисно перешкоджав реалізації страховою компанією права на оспорення.

📍До такого висновку суд дійшов після того, як поліцейський повідомив про страховий випадок лише рівно через три дні після закінчення строку на оспорення, хоча він вже давно стався. Поліцейський вже повідомив про настання інвалідності в іншому страховому полісі від нещасного випадку. На думку суду, все свідчить про те, що чоловік порушив свій обов'язок дбати про інтереси страхової компанії в особливо серйозній мірі.

🧐Досить цікаво, що в США почали обмірковувати VR як спосіб доказування ще як мінімум 31 рік тому.

🔍Під руку потрапила цікава стаття: Mary C. Kelly & Jack N. Bernstein, Virtual Reality: The Reality of Getting it Admitted, 13 J. Marshall J. Computer & Info. L. 145 (1994).

🖌Зверталася, зокрема, увага на те, щоб цей тип доказів був дозволений і розглядався нарівні з будь-яким іншим типом комп'ютерних доказів. Федеральні правила доказування застосовуються для встановлення стандартів допустимості та визначення того, чи можуть такі докази допомогти присяжним, або ж вони можуть бути розцінені як такі, що вводять в оману. Сучасний технологічний прогрес не залишив без змін жодну сферу життя суспільства. Право не є винятком. Важливо, щоб право використовувало всі наявні інструменти, щоб допомогти відправленню правосуддя за допомогою технологічного прогресу. Віртуальна реальність може представити присяжним візуальне відтворення тих фактичних питань, які вони повинні вирішити.

📚 04.01.2025 року опубліковано в газеті «Голос України» Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про дорожній рух» щодо удосконалення порядку здійснення оптової та роздрібної торгівлі транспортними засобами суб’єктами господарювання, які поставлені на облік у Головному сервісному центрі Міністерства внутрішніх справ України» від 17 грудня 2024 року № 4149-IX.

🖌 Законом № 4149-IX, зокрема, передбачено, що:

1️⃣власники транспортних засобів та особи, які використовують їх на законних підставах, зобов’язані зареєструвати (перереєструвати) належні їм транспортні засоби протягом десяти діб після придбання, митного оформлення, одержання транспортних засобів або виникнення обставин, що потребують внесення змін до реєстраційних документів;

2️⃣суб’єкти господарювання, що здійснюють торгівлю транспортними засобами та придбали транспортний засіб, який перебував на державній реєстрації, для його наступного продажу, звільняються від обов’язку здійснення державної реєстрації такого транспортного засобу;

3️⃣у разі наявності обтяжень реєстрація (перереєстрація) транспортного засобу здійснюється за наявності згоди обтяжувача (обтяжувачів), справжність підпису (підписів) якого (яких) засвідчено нотаріусом;

4️⃣перед відчуженням транспортного засобу суб’єкту господарювання, що здійснює торгівлю транспортними засобами, власник такого транспортного засобу зобов’язаний зняти його з обліку. Транспортні засоби, зняті з обліку для відчуження суб’єкту господарювання, що здійснює торгівлю транспортними засобами, щодо яких протягом десяти діб із дня зняття з обліку таким суб’єктом господарювання не надано у встановленому порядку відомостей про їх придбання, підлягають державній реєстрації на загальних підставах.

❗️Закон № 4149-IX набрав чинності 05.01.2025 року.

♻️Спроби впровадити у сферу інтелектуальної власності конструкції речового права недоцільні, адже ЦК України й без того передбачає оборот майнових прав інтелектуальної власності. Про це сказав суддя Верховного Суду у Касаційному цивільному суді Василь Крат під час круглого столу «Майно та майнові права інтелектуальної власності», на якому обговорювали зміни до книги четвертої ЦК України.

🖌️Василь Крат акцентував, що ст. 177 ЦК України «Види об’єктів цивільних прав» у серпні 2023 року законодавець виклав у новій редакції. До таких об’єктів віднесли речі, гроші, цінні папери, цифрові речі, майнові права, роботи і послуги, результати інтелектуальної, творчої діяльності, інформацію, а також інші матеріальні й нематеріальні блага. При цьому в такому переліку є певні вади, зокрема, щодо цифрових речей, оскільки це не що інше, як форма існування. Натомість у ст. 190 ЦК України майнові права взагалі названі речами. Тобто у ст. 177 ЦК України серед об’єктів цивільних прав є речі й майнові права, які відповідно до ст. 190 Кодексу – теж чомусь речі, з’являються і цифрові речі (форма конструюється як об’єкт). Римляни вели мову про res incorporales – безтілесні речі, до яких, зокрема, відносили права. Тобто є щось таке, що ми тільки уявляємо, але воно має певну цінність.

✅Різні майнові права по-різному перебувають в обороті: можна продавати право на торговельну марку чи право вимоги, емфітевзис, суперфіцій тощо. Частка в статутному капіталі також може перебувати в обороті.

💢Хоча в будь-якому разі майнові права інтелектуальної власності є одним із різновидів майнових прав (ч. 1 ст. 190 ЦК України), і судова практика послідовно підтримує такий підхід.

❓Змінами, зокрема, запропоновано доповнити ст. 424 ЦК України нормою, відповідно до якої на майнові права інтелектуальної власності поширюється правовий режим майна. Однак, на думку Василя Крата, доцільності в таких змінах немає.

📍Розглядаючи питання доцільності закріплення в книзі четвертій «Право інтелектуальної власності» ЦК України того, що на майнові права інтелектуальної власності поширюється правовий режим майна, доповідач зауважив, що у ст. 190 Кодексу вказано, що майнові права є річчю і визнаються речовими правами. І це, переконаний Василь Крат, є нонсенсом, оскільки майнові права – це не предмет матеріального світу, а щось віртуальне, яке має цінність.

📌Також, додав суддя, доречно розглянути питання про внесення змін до ст. 177 ЦК України, в якій об’єктами цивільних прав визнаються, крім речей, грошей, майнових прав тощо, зокрема, й цифрові речі. Василь Крат зауважив, що «цифрові речі» – це оболонка. А по суті вони є майновими правами. Тому варто говорити про вдосконалення ст. 177 ЦК України та виключення ч. 2 ст. 190 цього Кодексу.

📝Детальніше: https://so.supreme.court.gov.ua/news/945/suddia-vs-doluchyvsia-do-obhovorennia-zmin-do-tsk-ukrainy-u-sferi-intelektualnoi-vlasnosti

📚 04.01.2025 року опубліковано в газеті «Голос України» Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України з метою боротьби з ігровою залежністю (лудоманією) та вдосконалення державного регулювання діяльності щодо організації та проведення азартних ігор та лотерей» від 04 грудня 2024 року № 4116-IX.

🖌 Законом № 4116-IX, зокрема, передбачено, що:

1️⃣з метою мінімізації негативного впливу азартних ігор організатор азартних ігор зобов’язаний, зокрема: забезпечувати ідентифікацію гравця (гравців) та відвідувача (відвідувачів) у порядку, визначеному цим Законом; не допускати до участі в азартних іграх осіб, які включені до Реєстру осіб, яким обмежено доступ до гральних закладів та/або участь в азартних іграх, а також осіб, які не досягли 21-річного віку; не допускати створення особистого кабінету особами, які включені до Реєстру осіб, яким обмежено доступ до гральних закладів та/або участь в азартних іграх, а також особами, які не досягли 21-річного віку;

2️⃣організатор азартних ігор, який допустив до участі в азартних іграх осіб, участь яких в таких іграх заборонена частиною другою статті 18 цього Закону, зобов’язаний відшкодувати таким особам на їх вимогу або на вимогу членів сім’ї таких осіб витрати на відповідну азартну гру в десятикратному розмірі програшу. Порядок відшкодування таких витрат встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізацію державної політики у сфері організації та проведення азартних ігор та лотерейній сфері;

3️⃣обмеження участі особи в азартних іграх здійснюється шляхом внесення відомостей про таку особу до Реєстру осіб, яким обмежено доступ до гральних закладів та/або участь в азартних іграх;

4️⃣уповноважений орган вносить відомості про особу до Реєстру осіб, яким обмежено доступ до гральних закладів та/або участь в азартних іграх: за заявою особи, поданою організатору азартних ігор або Уповноваженому органу (заява про самообмеження); за обґрунтованою заявою членів сім’ї першого ступеня споріднення або законних представників (заява про обмеження) на строк до шести місяців у порядку, визначеному цією статтею; за рішенням суду;

5️⃣фізична особа може ініціювати обмеження себе у відвідуванні гральних закладів та в участі в азартних іграх на строк від шести місяців до трьох років шляхом особистого подання організатору азартних ігор або Уповноваженому органу заяви про самообмеження. Заява про самообмеження може бути подана у паперовій або електронній формі, у тому числі засобами Єдиного державного вебпорталу електронних послуг. Відкликання заяви про самообмеження не допускається.

❗️Закон № 4116-IX набирає з 1 квітня 2025 року, крім: пунктів 4 і 8 розділу I цього Закону, пункту 5, підпункту 1 пункту 10 і пункту 11 цього розділу, які набирають чинності з дня, наступного за днем опублікування цього Закону; пункту 9 розділу I цього Закону, який набирає чинності через 30 місяців з дня припинення чи скасування воєнного стану, введеного Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 2102-IX.

🗓️Сьогодні в Українському національному офісі інтелектуальної власності та інновацій відбувається круглий стіл на тему: «Майно та майнові права інтелектуальної власності».

📍Трохи поговорив в контексті майна та майнових прав інтелектуальної власності

📚 09.01.2025 року опубліковано в газеті «Голос України» Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та деяких інших законодавчих актів України щодо вдосконалення ухвалення та проголошення судових рішень» від 19 грудня 2024 року № 4173-IX.

🖌 Законом № 4173-IX, зокрема, внесено зміни до ЦПК України, і передбачено, що:

1️⃣при ухваленні рішення з кожного питання жоден із суддів не має права утримуватися від голосування та підписання рішення чи ухвали. Судді не мають права розголошувати міркування, що були висловлені при обговоренні під час ухвалення судового рішення (ч. 2 ст. 35 ЦПК);

2️⃣у разі задоволення заявленого клопотання щодо посвідчення довіреності фізичної особи на ведення справи, що розглядається, суд постановляє ухвалу, яка зазначається секретарем судового засідання у протоколі судового засідання, а довіреність або засвідчена підписом судді копія такої довіреності приєднується до справи (абз.2 ч. 2. ст. 62 ЦПК);

3️⃣після судових дебатів суд оголошує про перехід до стадії ухвалення судового рішення та час його проголошення в цьому судовому засіданні. У виняткових випадках залежно від складності справи суд може відкласти ухвалення та проголошення судового рішення на строк не більше десяти днів з дня переходу до стадії ухвалення судового рішення, оголосивши дату та час його проголошення. Після закінчення поновленого розгляду справи суд залежно від його результатів відкриває судові дебати з приводу додатково досліджених обставин і переходить до стадії ухвалення судового рішення або оголошує перерву, якщо вчинення необхідних процесуальних дій у цьому судовому засіданні виявилося неможливим (ч.1,4 ст. 244 ЦПК);

4️⃣під час ухвалення судового рішення суддя не має права обговорювати обставини та матеріали справи, застосування норм права та судову практику в цій справі, а також зміст судового рішення з іншими особами, крім складу суду, який розглядає справу. Втручання у процес ухвалення судом судового рішення забороняється. Судді не мають права розголошувати хід обговорення та ухвалення судового рішення. Обговорення та ухвалення судового рішення відбуваються у приміщенні суду (ст. 245 ЦПК);

5️⃣рішення суду (повне або скорочене) проголошується у судовому засіданні, яким завершується розгляд справи, публічно, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Під час проголошення повного рішення суду суд може оголосити лише його вступну та резолютивну частини та негайно вручити копії такого рішення учасникам справи, які були присутні у судовому засіданні. У разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення (повне або скорочене) без його проголошення. У разі проголошення у судовому засіданні скороченого (вступної та резолютивної частин) рішення суд повідомляє, коли буде складено повне рішення (ч. 1,4,6 ст. 268 ЦПК);

6️⃣позивач та треті особи мають право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому цим Кодексом (ч. 2 ст. 288 ЦПК);

7️⃣якщо в судовому засіданні було проголошено лише скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (абз.2 ч.1 ст. 390 ЦПК);

8️⃣незалежно від поважності причин пропуску строку на касаційне оскарження суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження, якщо касаційна скарга подана після спливу одного року з дня складення повного судового рішення, крім випадків (абз.1 ч.3 ст. 394 ЦПК).

❗️Закон № 4173-IX набирає чинності через 30 днів з дня його опублікування.

♻️Трохи щодо політики використання ШІ в суді

🇺🇸Верховний суд штату Іллінойс оприлюднив свою політику щодо штучного інтелекту (ШІ) після схвалення звіту, представленого робочою групою з питань штучного інтелекту Судової конференції штату Іллінойс

ℹ️На допомогу суддям також створено довідник для суддів.

💢В політиці щодо штучного інтелекту, зокрема, вказано, що:

1️⃣використовуючи досягнення штучного інтелекту (ШІ), Верховний суд штату Іллінойс залишається непохитним у своєму прагненні дотримуватися найвищих етичних стандартів у відправленні правосуддя. Ми визнаємо швидкий розвиток генеративних технологій штучного інтелекту технологій, здатних створювати людський текст, зображення, відео, аудіо та інший контент, подібний до людського. Інтеграція штучного інтелекту з судами стає все більш поширеною, пропонуючи потенціал ефективність та покращення доступу до правосуддя. Однак це також викликає серйозні занепокоєння щодо автентичності, точності, цілісності судових документів, проваджень, доказів і рішень;

2️⃣суди штату Іллінойс будуть пильно стежити за технологіями штучного інтелекту, які ставлять під загрозу належну правову процедуру, рівний захист або доступ до правосуддя;

3️⃣навмисно оманливий контент, створений штучним інтелектом контент, який перешкоджає встановленню істини та прийняттю рішень, не допускається;

4️⃣використання ШІ учасниками судових процесів, адвокатами, суддями, судовими секретарями, адвокатами-дослідниками та працівниками апарату суду працівниками, які надають подібну підтримку, є цілком очікуваним, не повинно заохочуватися і є дозволеним за умови дотримання правових та етичних стандартів;

5️⃣розкриття інформації про використання ШІ не повинно вимагатися в судовому процесі.

6️⃣правила професійної поведінки та Кодекс поведінки суддів повністю застосовуються до використання технологій штучного інтелекту. Адвокати, судді та учасники судових процесів, які представляють себе самостійно, несуть відповідальність за кінцевий результат своєї роботи;

7️⃣усі користувачі повинні ретельно перевіряти контент, створений штучним інтелектом перед тим, як подавати його в будь-якому судовому процесі, щоб забезпечити точність і відповідність правовим та етичним зобов'язанням. Перш ніж використовувати будь-яку технологію, зокрема додатки зі штучним інтелектом користувачі повинні розуміти як загальні можливості штучного інтелекту, так і конкретні інструменти що використовуються;

8️⃣застосування ШІ не повинно ставити під загрозу чутливу інформацію, таку як конфіденційні повідомлення, особисту інформацію, що ідентифікує особу, захищену інформацію про здоров'я, дані про правосуддя та громадську безпеку, або інформацію, що суперечить стандартам суддівської поведінки чи підриває суспільну довіру громадськості;

9️⃣досліджуючи потенційні переваги нових технологій штучного інтелекту Суд регулярно переглядатиме політику в міру розвитку цих технологій, надаючи пріоритет суспільній довірі та впевненості в судовій владі та відправленні правосуддя;

🔟судді залишаються в кінцевому рахунку відповідальними за свої рішення, незалежно від технологічного прогресу. Суд заохочує розвиток технологій, які покращують обслуговування всіх користувачів суду та сприяють справедливому доступу до правосуддя.

📚 09.01.2025 року опубліковано в газеті «Голос України» Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань розкриття банківської таємниці та заходів для встановлення опіки над майном фізичної особи, яка визнана безвісно відсутньою, або особи, зниклої безвісти за особливих обставин» від 19 грудня 2024 року № 4174-IX.

🖌 Законом № 4174-IX, зокрема, внесено зміни до ЦК України, і передбачено, що:

1️⃣на підставі рішення суду про визнання фізичної особи безвісно відсутньою нотаріус вживає заходів для встановлення опіки над її майном. За заявою заінтересованої особи або органу опіки та піклування нотаріус вживає заходів для встановлення опіки над майном особи, зниклої безвісти за особливих обставин, до ухвалення судом рішення про визнання такої особи безвісно відсутньою. Заходи для встановлення опіки над майном фізичної особи, яка визнана безвісно відсутньою, або особи, зниклої безвісти за особливих обставин, вживаються нотаріусом шляхом проведення опису відповідного майна та призначення опікуна над таким майном (ч. 1 ст. 44 ЦК);

2️⃣нотаріус вживає заходів для встановлення опіки над майном фізичної особи, яка визнана безвісно відсутньою, або особи, зниклої безвісти за особливих обставин, за останнім місцем проживання відповідної особи. Якщо місце проживання фізичної особи, яка визнана безвісно відсутньою, або особи, зниклої безвісти за особливих обставин, невідоме, нотаріус вживає заходів для встановлення опіки над майном такої особи за місцезнаходженням нерухомого майна або основної його частини, а за відсутності нерухомого майна - за місцезнаходженням основної частини рухомого майна. Над майном фізичної особи, яка визнана безвісно відсутньою, або особи, зниклої безвісти за особливих обставин, може бути призначено одного опікуна (ч. 2 ст. 44 ЦК);

3️⃣опіка над майном фізичної особи, яка визнана безвісно відсутньою, або особи, зниклої безвісти за особливих обставин, встановлюється, здійснюється та припиняється відповідно до цього Кодексу з урахуванням положень Закону України «Про нотаріат» (ч.6 ст. 44 ЦК);

4️⃣у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ, та протягом шести місяців з дня його припинення або скасування у випадку, якщо місцем проживання фізичної особи, яка визнана безвісно відсутньою, або особи, зниклої безвісти за особливих обставин, є населений пункт, на території якого органи державної влади тимчасово не здійснюють або здійснюють не в повному обсязі свої повноваження, територія, на якій ведуться активні бойові дії або тимчасово окупована Російською Федерацією, щодо яких не визначено дати завершення бойових дій або тимчасової окупації, дати відновлення здійснення органами державної влади їхніх повноважень у повному обсязі, нотаріус вживає заходів для встановлення опіки над майном відповідної особи незалежно від місця її проживання (пункт 22 розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК).

❗️Закон № 4174-IX набирає чинності 10.01.2025 року.

📚💾 Упорядковував флешку і знайшов «старенький» огляд правових висновків в сфері спадкування, опублікований в Малій енциклопедії нотаріуса, 2019. № 3 (105).

♻️До якої юрисдикції відносяться спори за вимогами, які спрямовані на поновлення на роботі в органах Пенсійного фонду України працівників Фонду соціального страхування України, звільнених внаслідок реорганізації цього Фонду шляхом приєднання до Пенсійного фонду України⁉️

Постанова ОП КЦС ВС від 09.12.2024 у справі № 712/4776/23

1️⃣Внаслідок реорганізації Фонду та Управління шляхом приєднання до Пенсійного фонду України відбулося специфічне правонаступництво, за якого згідно з ухваленим Верховною Радою України Законом № 2620-ІХ Фонд як юридична особа приватного права припинився, однак його повноваження, що стосувалися чутливої для держави сфери загальнообов`язкового державного соціального страхування, набув Пенсійний фонд України як юридична особа публічного права та центральний орган виконавчої влади, що також був наділений функціями у сфері загальнообов`язкового державного страхування (пенсійне страхування).

2️⃣Спори за вимогами, які спрямовані на поновлення працівників Фонду, звільнених внаслідок реорганізації Фонду та Управління шляхом приєднання до Пенсійного фонду України, на роботі в органах Пенсійного фонду та стосуються прийняття на публічну службу, мають розглядатися за правилами адміністративного судочинства, незважаючи на те, що на час звільнення таких працівників останні не перебували на державній службі та Пенсійний фонд України і його територіальні органи не здійснювали щодо них публічно-владних управлінських функцій.

♻️Трохи про поліцію, казначейство та їх посилання на практику ЄСПЛ

Постанова КЦС ВС від 20.12.2024 у справі № 761/26091/23

📖64. В касаційних скаргах відповідачі посилаються на практику ЄСПЛ, що на думку Верховного Суду є нерелевантним у спірних правовідносинах.

📍65. Для перевірки релевантного застосування практики ЄСПЛ в певних правовідносинах необхідно дослідити:

1️⃣Чи була конкретна ситуація втручанням у права, гарантовані Конвенцією?
2️⃣Які загальні принципи, характерні для відповідного права, закріпленого в Конвенції (для чого використовується особливе тлумачення, яке здійснюється за допомогою практики ЄСПЛ)?
3️⃣ Які особливості застосування принципів в конкретній ситуації?

🔍66. У цій справі в касаційній скарзі відповідача 2 використано цитату про те, що «визнання порушення прав особи неправомірними діями інших осіб само по собі є достатньою справедливою сатисфакцією за моральну шкоду спричинену такими діями».

📌Проте, відповідачем 2 зв`язок із відповідним правом, яка гарантовано Конвенцією не наведено, як і необґрунтовано під яке конвенційне право підпадає спірна ситуація. Посилання на статтю 41 Конвенції свідчить про неправильне тлумачення її положень, оскільки вона не відноситься до конвенційних прав, а стосується процедури провадження в ЄСПЛ та можливості застосування ним справедливої сатисфакції.

🖌У зв`язку із чим наведені рішення ЄСПЛ не характерні для правовідносин з приводу відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок незаконного притягнення до кримінальної відповідальності і не можуть свідчити про незаконність оскаржуваних судових рішень

📝67. Відповідач 3 також не обґрунтував під яке конвенційне право підпадає спірна ситуація. Він послався на рішення ЄСПЛ у справі «Гранков проти України», яке стосувалось гарантій права на свободу, яке закріплено в статі 5 Конвенції.

🖊В згаданій справі ЄСПЛ встановив, що право на відшкодування шкоди відповідно до пункту 5 статті 5 Конвенції вважається незабезпеченим національною правовою системою, якщо ЄСПЛ встановлює порушення будь-якого з попередніх пунктів цієї статті, та якщо немає рішення національного суду, яким би було встановлено незаконність тримання під вартою.

✏️Спірні правовідносини є відмінними і стосуються відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, що має національне правове регулювання (див. пункт 34). А пункт 5 статі 5 Конвенції стосується особливих гарантій при порушені права на свободу.

📋При цьому відповідач 3 зробив посилання на пункти 30, 34 рішення ЄСПЛ, які знаходяться в розділі рішення «Відповідна правова база та практика», які не стосуються висновків суду щодо обґрунтованості втручання в право, гарантоване Конвенцією, а є описом джерел права.

❎Тому доводи касаційної скарги щодо застосування положень Конвенції та практики ЄСПЛ відхиляються.

📚📘📒 Трохи судової практики щодо застосування принципу розумності.

♻️Хто є належним відповідачем за позовом директора навчального закладу про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу⁉️

Постанова ОП КЦС ВС від 09.12.2024 у справі № 761/13951/22

📍Належним відповідачем у цій конкретній справі за вимогами директора школи про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу є Департамент освіти і науки виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), з яким директор безпосередньо перебував у трудових правовідносинах і з яким укладено відповідний трудовий договір.

🖍При цьому склад сторін таких трудових спорів буде різним залежно від виду та порядку створення конкретного закладу середньої освіти, структури органів управління і джерела їх фінансування.

Окрема думка судді КЦС ВС від 09.12.2024 у справі № 761/13951/22

📌ОСОБА_1 як директор школи І-ІІІ ступенів № 292 імені гетьмана України Івана Мазепи Деснянського району міста Києва перебуває у трудових відносинах саме зі школою, а не із Департаментом. Тобто роботодавцем щодо працівника ОСОБА_1 є школа. За змістом частини другої статті 235 КЗпП України саме на роботодавця, тобто, на школу, покладений обов`язок відшкодувати середній заробіток за час вимушеного прогулу. У положенні про Департамент освіти і науки виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), затвердженому розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 19 березня 2024 року № 449 не передбачено право Департаменту виплачувати заробітну плату працівникам закладів освіти (т. 1, а. с. 249-262).

⛔️Департамент не є особою, за рахунок якої можливо задовольнити позовні вимоги, захистивши порушене право позивачки. Тобто Департамент є неналежним відповідачем за позовною вимогою про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу до школи позивачка не пред`являла.

✅Тому Об`єднаній палаті належало: зробити висновок про те, що: є належним відповідачем за позовною вимогою про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу є юридична особа, де працює фізична особа; касаційну скаргу задовольнити; судові рішення в оскарженій частині скасувати й ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Незламний Харків живе.🇺🇦

Видавництво ECUS випустило 📒📘друкований варіант книги в серії «Інтегральна цивілістика» - монографію «Вчення про цивільно-правову відповідальність».

🗓️07 лютого 2025 року в Національному юридичному університету імені Ярослава Мудрого відбудеться XXІІІ науково-практична конференцію «СУЧАСНІ ПРОБЛЕМИ ЦИВІЛЬНО-ПРАВОВОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ».

♻️Який розподіл обов`язку доказування дискримінаційного поводження та його відсутності❓
 
Постанова КЦС ВС від 20.11.2024 у справі № 755/8130/23
 
❇️39. За прямої дискримінації має місце різне поводження з особами, які перебувають у відносно схожих ситуаціях, без раціонального (об`єктивного та достатнього) обґрунтування, наслідком чого є погіршення становища конкретної особи чи групи осіб, виокремлених за певною захищеною ознакою, порівняно з іншими особами; тоді як за непрямої дискримінації на підставі формально нейтральних правил, практик має місце однакове поводження зі всіма особами, які підпадають під дію цих правил, практик за відсутності для такого однакового поводження раціонального (об`єктивного та достатнього) обґрунтування, внаслідок чого конкретна особа чи частіше група осіб, виокремлені за певною захищеною ознакою, опиняються у гіршому становищі, ніж інші, які такою ознакою не володіють і через це завдяки дії вказаних правил, практик отримують перевагу порівняно з наділеними відповідною ознакою.
 
✅41. У справах про дискримінацію позивач зобов`язаний навести фактичні дані, які підтверджують, що дискримінація мала місце. У разі наведення таких даних доказування їх відсутності покладається на відповідача (абзац перший частини другої статті 81 ЦПК).
 
💢42. КЦС звертає увагу на те, що процесуальний обов`язок позивача - навести фактичні дані, які підтверджують, що він, маючи певну захищену ознаку, зазнав на її підставі дискримінаційного поводження, зокрема без раціонального (об`єктивного та достатнього) обґрунтування опинився у гіршому становищі порівняно з іншими людьми, які такої ознаки не мають. А роботодавець за наявності цих даних має їх спростувати.
 
❗️43. Позивач має довести сукупність фактичних даних, які підтверджують дискримінаційне поводження з ним. Так, для прямої дискримінації - це те, що: 1) позивач намагався реалізувати певне право, яке йому гарантоване законом, міжнародним договором тощо; 2) під час реалізації цього права він зазнав різниці у ставленні порівняно з іншими особами, які перебувають у подібній із ним ситуації (позивач має правильно обрати зразок для порівняння - групу осіб, порівняно з якими він за аналогічної ситуації зазнав різниці у ставленні); 3) ця різниця пов`язана з певною захищеною ознакою, притаманною позивачеві; 4) така різниця зумовила настання для позивача негативних наслідків; 5) відсутнє раціональне (об`єктивне та достатнє) обґрунтування цієї різниці; 6) різниця у ставленні до позивача не є пропорційною меті відповідного розрізнення.
 
‼️За наявності таких мотивів позивача відповідач має довести, що: 1) право, яке намагався реалізувати позивач, не є для нього гарантованим; або 2) під час реалізації цього права позивач не зазнав різниці у ставленні, чи позивач неправильно обрав порівнювану групу як зразок для демонстрування різниці у ставлення до нього, зокрема не перебуває з цією групою в аналогічній ситуації; або 3) в основі різниці у ставленні немає жодної захищеної ознаки позивача; або 4) різниця у ставленні до позивача була, але вона не зумовила для нього негативних наслідків; або 5) існує раціональне (об`єктивне та достатнє) обґрунтування різниці у ставленні до позивача порівняно з іншою групою, з якою він себе порівнює (зі зразком для порівняння), зокрема є мета, яку відповідач має досягнути внаслідок різниці у ставленні; 6) різниця у ставленні до позивача пропорційна тій меті, яка була поставлена під час проведення розрізнення, тобто дозволяє досягнути цієї мети у найменш обтяжливий для позивача спосіб.
 
📍Якщо доказування позивачем прямої дискримінації передбачає, зокрема, встановлення різниці у ставленні до нього порівняно з іншими особами, яких він зазначив як зразок для порівняння, то доказування позивачем непрямої дискримінації передбачає встановлення відмінності у наслідках формально однакового ставлення (засобами доказування такої відмінності можуть бути, зокрема, статистичні дані, які учасники справи мають надати суду).

📚Цікава замітка K. M. Stanton «Ruined Holidays and Tort» (The Modern Law Review, Vol. 41, No. 2 (Mar., 1978), pp. 227-229) про те, чи може особа, яка постраждала від делікту, вимагати компенсації моральної шкоди за «втрачену насолоду», якщо травма завадила проведенню майбутньої відпустки та чи потребує така категорія позивачів додаткового захисту з боку деліктного права.

📚Трохи про відумерлість спадщини, аналогію закону та статтю 1280 ЦК України

Постанова ОП КЦС ВС від 09.12.2024 у справі № 754/446/22

📘Стаття 1280 ЦК України передбачає, що якщо майно, на яке претендує спадкоємець, що пропустив строк для прийняття спадщини, перейшло як відумерле до територіальної громади і збереглося, спадкоємець має право вимагати його передання в натурі. У разі ж продажу такого майна спадкоємець має право на грошову компенсацію.

📗Тлумачення зазначеної норми свідчить про те, що право на отримання спадкового майна в натурі виникає у спадкоємця лише якщо майно, що було визнане відумерлою спадщиною, збереглося і не було відчужене територіальною громадою. Якщо ж воно було відчужене іншій особі за договором або не збереглося, то спадкоємець має право лише на компенсацію його вартості у грошовому еквіваленті. А відтак, застосовуючи аналогію закону й територіальна громада в разі відчуження спадкового майна особою, яка не є спадкоємцем, або незбереження цього майна, на користь добросовісного набувача, має право на отримання лише грошової компенсації.

📍Закон передбачає саме такий спосіб захисту порушеного інтересу територіальної громади та спосіб відновлення її інтересу на спадкове майно за відсутності спадкоємців (стаття 16 ЦК України) та у разі продажу спадкового майна іншій особі, якщо остання є добросовісним набувачем.

https://itc.ua/ua/novini/suddya-z-florydy-vdyagnuv-vr-sholom-shhob-pobuvaty-na-mistsi-zlochynu-i-pobachyty-podiyi-ochyma-obvynuvachenogo/amp/

♻️Трохи про ордер в електронному суді

Постанова КГС ВС від 16.12.2024 у справі № 916/4258/23

ℹ️5.31. Суд підкреслює, що:

1️⃣ гарантування кожному права на судовий захист та заборона обмеження в такому праві, в тому числі в умовах інтенсивної діджиталізації суспільства, повномасштабної збройної агресії проти України російської федерації та введення воєнного стану на всій території України, хоча б з точки зору найвищої соціальної цінності життя та здоров`я людини, спонукають до сприяння в забезпеченні плюралізму способів взаємодії між судами та учасниками судового процесу, способів підписання ордеру, а не їх обмеження судами;

2️⃣ ордер має бути підписаний адвокатом;

3️⃣ордер вважається таким, що містить підпис адвоката за умови, що: він містить власноручний («фізичний») підпис, він підписаний електронним підписом, він є додатком до документа, який підписано електронним підписом.

📍5.32. Отже, у випадку, якщо ордер додано до документа, що посвідчений електронним підписом, додаткового накладення окремого власноручного («фізичного») чи електронного підпису на ордер не вимагається.

‼️Відповідний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 06.11.2024 у справі № 483/346/24.

✂️5.33. Відтак, оскільки подання адвокатом Серебряник О.О. як представником ТОВ "Укр Газ Ресурс" апеляційної скарги здійснено після внесення змін до Положення про ордер на надання правничої допомоги та до рішення Ради адвокатів України № 162 від 04.08.2017 рішенням Ради адвокатів України від 08.06.2024 року № 36, накладення представником окремого власноручного («фізичного») чи електронного підпису на ордер за умови, що він доданий до документа, що посвідчений електронним підписом не вимагалося.

🖌5.34. Таким чином, подання адвокатом Серебряник О.О. ордера через модуль підсистеми "Електронний суд" без окремого власноручного («фізичного») чи електронного підпису, у вигляді додатку до підписаної апеляційної скарги, є належним доказом підтвердження повноважень представника ТОВ "Укр Газ Ресурс" відповідно до частини четвертої статті 60 Господарського процесуального кодексу України.

❗️5.36. Посилання суду апеляційної інстанції на практику Верховного Суду, викладену у низці ухвал (зокрема, від 26.01.2023 у справі № 450/605/22, від 07.02.2023 у справі № 466/77/22, від 02.03.2023 у справі № 522/14112/22) та постанов (від 22.12.2022 у справі № 450/569/22, від 07.02.2023 у справі № 466/487/22), є необґрунтованим. Зазначена практика була сформована до внесення змін до Положення про ордер на надання правничої допомоги, затвердженого рішенням Ради адвокатів України від 04.08.2017 № 162, на підставі рішення Ради адвокатів України від 08.06.2024 № 36, якими було змінено вимоги до процедури оформлення та подання таких документів.

✅5.37. За таких обставин суд апеляційної інстанції зробив помилковий висновок про необхідність повернення апеляційної скарги. Тому оскаржену ухвалу апеляційного суду належить скасувати та передати справу до суду апеляційної інстанції для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження.

🧐А наш ЦК ще «підріс» на один рік. (https://t.me/glossema/1458)

♻️Трохи про «конкуренцію» стягувачів аліментів (закінчення)

Окрема думка судді КЦС ВС від 09.12.2024 у справі № 404/7235/22

✂️апеляційний суд не врахував, що учасники цивільного обороту доволі часто намагаються використовувати правомірний цивільно-правовий інструментарій (зокрема, позов про стягнення аліментів) з неправомірною метою, не для забезпечення визначеності в приватних відносинах, захисту прав та інтересів. Очевидно, що суд не є місцем для «безцеремонної процесуальної гри». Якщо «пов`язані» чи «афілійовані» особи, наприклад, родичі (зокрема, внук і бабуся), колишні члени подружжя, ініціюють, зокрема, штучний позов про стягнення аліментів з метою створення передумов для зменшення розміру аліментів, то такі учасники діють очевидно недобросовісно та зловживають правами стосовно кредитора (стягувача). Тому в такому разі відбувається використання позову про стягнення аліментів не для захисту прав та інтересів, і судове рішення стосується прав та/або інтересів кредитора (стягувача);
апеляційний суд не звернув уваги, що законодавець імперативно визначив необхідність здійснювати відхилення доводу (аргументу) апеляційної скарги чи відзиву, з яким апеляційний суд не погоджується. При цьому не має значення, чи стосується такий довід (аргумент) судового рішення по суті, чи тільки процесуального питання. Як свідчить аналіз оскарженої ухвали в ній відсутня відповідь на важливий та доречний аргумент апеляційної скарги про штучний характер пред`явленого позову.

🚫4.15. За таких обставин апеляційний суд доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 по суті не перевірив та зробив передчасний висновок про закриття апеляційного провадження на підставі пункту 3 частини першої статті 362 ЦПК України.

❌4.16. Як апеляційний суд, так й Об`єднана палата, проігнорували конкретний, доречний та важливий довід як апеляційної, так і касаційної скарги, щодо штучного позову.

ℹ️5. Тому Об`єднаній палаті належало:

📍зробити висновок про те, що:

1️⃣ потрібно розмежовувати зловживання процесуальними правами та зловживання матеріальними (цивільними) правами. Вказані правові конструкції відрізняються як по суті, так і за правовими наслідки щодо їх застосування судом. При зловживанні процесуальними правами суд має право залишити без розгляду або повернути скаргу, заяву, клопотання, позов, чи застосувати інші заходи процесуального примусу.
📍Учасники цивільного обороту доволі часто намагаються використовувати правомірний цивільно-правовий інструментарій (зокрема, позов про стягнення аліментів) з неправомірною метою, не для забезпечення визначеності в приватних відносинах, захисту прав та інтересів.

2️⃣Очевидно, що суд не є місцем для «безцеремонної процесуальної гри». Якщо «пов`язані» чи «афілійовані» особи, наприклад, родичі (зокрема, внук і бабуся), колишні члени подружжя, ініціюють, зокрема, штучний позов про стягнення аліментів з метою створення передумов для зменшення розміру аліментів, то такі учасники діють очевидно недобросовісно та зловживають правами стосовно кредитора (стягувача). Тому в такому разі відбувається використання позову про стягнення аліментів не для захисту прав та інтересів, і судове рішення стосується прав та/або інтересів кредитора (стягувача)»;

✅касаційну скаргу задовольнити;

✂️ухвалу апеляційного суду скасувати та справу направити для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.

♻️Трохи про недійсність свідоцтва про право на спадщину

Постанова КЦС від 11.12.2024 в справі № 209/1235/20

📗У приватному праві недійсність (нікчемність чи оспорюваність) може стосуватися або «вражати» договір, правочин, акт органу юридичної особи, державну реєстрацію чи документ (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2022 року у справі № 385/321/20 (провадження № 61-9916сво21)).

📘Свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, а також в інших випадках, встановлених законом (стаття 1301 ЦК України).

📒Свідоцтво про право на спадщину - це документ, який посвідчує перехід права на спадкове майно від спадкодавця до спадкоємців. Видачею свідоцтва про право на спадщину завершується оформлення спадкових прав. У приватному праві не передбачено нікчемності для свідоцтва про право на спадщину. В ЦК України закріплено тільки можливість пред`явити позовну вимогу про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину. Заявляти вимогу про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину може будь-яка особа, цивільні права чи інтереси якої порушені видачею свідоцтва про право на спадщину. Тобто, оспорювання свідоцтва про право на спадщину відбувається тільки за ініціативою заінтересованої особи шляхом пред`явлення вимоги про визнання його недійсним (позов про оспорювання свідоцтва) (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2022 року у справі № 385/321/20 (провадження № 61-9916сво21)).

🖌Касаційний суд зауважує, що:

⛔️свідоцтво про право на спадщину по своїй суті не є правочином. Як наслідок до конструкції недійсність свідоцтва про право на спадщину положення ЦК України та інших законів про правочини, зокрема й норми як § 1, так і § 2 глави 16 ЦК України, не можуть бути застосовані;

📍недійсність документу (свідоцтво про право на спадщину) як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність документу (свідоцтво про право на спадщину) не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим.

♻️Чи існує припинення майнового права (зокрема, права власності) без компенсації при поділі майна подружжя❓

Постанова КЦС від 11.12.2024 в справі № 369/3056/21

📘У статті 41 Конституції України, статті 321 ЦК України гарантовано, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

📚В доктрині зазвичай виокремлюється компенсаційна функція приватного права, яка спрямована на відновлення порушених цивільних прав і полягає в наданні таких засобів (зазвичай, грошей), завдяки яким це стало б можливим. Так, при пошкодженні майна особи сплачується його вартість або гроші, необхідні для ремонту; при завданні шкоди здоров’ю особи – кошти для лікування, протезування, реабілітації тощо; при поширенні неправдивої інформації про особу – її спростування та грошова компенсація моральної шкоди та ін.

📓 «Сompensare» (з лат.)) означає відшкодовувати або урівноважувати.

📜По своїй суті компенсація в приватному праві – це певні дії задля справедливого «урівноваження» майнової чи немайнової втрати (внаслідок, наприклад, завдання шкоди чи припинення повністю або частково певного суб’єктивного права) шляхом сплати особі грошей, як загального еквіваленту всіх цінностей, або передання їй будь-якого майна такого роду, якості та вартості, що дадуть змогу «залагодити» понесену втрату.

📍Саме тому цивільний закон конструкцій безкомпенсаційного припинення права приватної власності на земельну ділянку (чи права на частку) на підставі рішення суду у справах про поділ спільного майна подружжя або про визнання права на частку в праві спільної власності без вимог щодо поділу майна в натурі не містить. При цьому, вирішення такого спору не має зумовлювати у співвласників потребу після судового рішення домовлятися про порядок поділу цього ж майна, а саме про виплату одному із них компенсації і про гарантії її отримання або ж звертатися до суду з відповідним позовом в іншій справі.

📝Як наслідок у цих справах об`єкт нерухомості, який розташований на земельній ділянці, що належить на праві приватної власності одному з подружжя, залишається у власності подружжя, який є власником земельної ділянки, а інший з подружжя має право вимагати виплати грошової компенсації понесених під час перебування у шлюбі затрат на поліпшення належного подружжю майна або врахування відповідної компенсації при поділі іншого майна подружжя. Саме через рішення про стягнення відповідної компенсації суд справедливо «урівноважує» інтереси подружжя.

✏️При цьому не виключається поділ подружжям в натурі будинку, будівлі, споруди, що є спільною сумісною власністю подружжя, який знаходиться на такій земельній ділянці, та набуття особою, яка не мала права власності на земельну ділянку. Проте таке припинення права приватної власності відповідача на земельну ділянку (на частку у праві) за вимогою другого з подружжя можливе за умови одночасного присудження власнику грошової компенсації замість його частки у праві власності на земельну ділянку або врахування відповідної компенсації вартості земельної ділянки (її частки) при поділі іншого майна подружжя.

🖍️Тому за вимогою другого з подружжя про припинення права приватної власності відповідача на земельну ділянку (на частку у праві) судам слід вирішувати питання щодо попереднього внесення позивачем відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду за правилом частини п`ятої статті 71 СК України, що є гарантією відшкодування власнику вартості такої частки.

♻️Чи застосовуються загальні положення процесуального законодавства до розподілу судових витрат, пов`язаних із розглядом скарги на дії/бездіяльність виконавця❓ (закінчення)

Постанова ВП ВС від 18.12.2024 у справі № 921/357/20

🅰️77. Згідно з положеннями статті 130 ГПК України (статті 142 ЦПК України) розподіл витрат проводиться судом і в тому випадку, коли судове рішення по суті спору не приймається (у разі визнання позову, закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду).

🅱️78. Відповідно до частини п`ятої статті 130 ГПК України у разі закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду відповідач має право заявити вимоги про компенсацію здійснених ним витрат, пов`язаних з розглядом справи, внаслідок необґрунтованих дій позивача.

✅79. Приписи частини п`ятої статті 130 ГПК України є проявом реалізації правила відшкодування судових витрат у випадку, коли судове вирішення спору по суті не відбулося і відсутня сторона, на користь якої ухвалене судове рішення.

🚫80. Оскільки норма частини п`ятої статті 130 ГПК України не встановлює конкретні критерії для оцінки дій позивача на предмет обґрунтованості / необґрунтованості, то таку оцінку слід проводити суду у кожній справі окремо, відповідно до встановлених обставин перебігу спірних правовідносин. Така позиція викладена у додатковій постанові Верховного Суду від 26.05.2022 у справі № 905/460/21.

⭕️81. Таким чином, у цій справі приватний виконавець Щербаков І. М. має право заявити вимоги про компенсацію понесених ним витрат, пов`язаних з розглядом справи, внаслідок необґрунтованих дій ПрАТ «Тернопільміськгаз». Приватний виконавець Щербаков І. М. повинен обґрунтовано заявити про наявність витрат, які виникли у зв`язку зі зверненням зі скаргою на дії приватного виконавця і у подальшому - із залишенням її без розгляду. Тобто стягнення зі скаржника компенсації понесених приватним виконавцем Щербаковим І. М. витрат, зокрема витрат на правничу допомогу, у разі залишення скарги без розгляду можливе лише у випадку встановлення необґрунтованості дій ПрАТ «Тернопільміськгаз».

❗️82. Отже, у разі закриття провадження за скаргою або залишення скарги без розгляду на стадії судового контролю за виконанням судових рішень, державний (приватний) виконавець, посилаючись на частину п`яту статті 130 ГПК України, може заявити вимоги про компенсацію понесених ним витрат, пов`язаних з розглядом справи, внаслідок необґрунтованих дій особи, яка оскаржувала його рішення, дії чи бездіяльність.

‼️109. З огляду на мотиви, викладені в цій постанові, відсутні підстави для відступу від висновку Верховного Суду у складі у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 308/9100/19-ц про застосування загальних положень процесуального законодавства до правовідносин щодо розподілу судових витрат, пов`язаних із розглядом скарги на дії / бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення.

♻️Чи застосовуються загальні положення процесуального законодавства до розподілу судових витрат, пов`язаних із розглядом скарги на дії/бездіяльність виконавця❓ (початок)

Постанова ВП ВС від 18.12.2024 у справі № 921/357/20

📘58. Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

📒60. Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ГПК України).

⛔️61. Чинне законодавство не містить заборони на користування професійною правничою допомогою учасниками справи під час звернення до суду зі скаргою на дії чи бездіяльність державного (приватного) виконавця.

📛62. Відсутні подібні обмеження щодо використання правничої допомоги і суб`єктами оскарження.

📍63. Згідно зі статтею 344 ГПК України (аналогічні за змістом положення статті 452 ЦПК України) судові витрати, пов`язані з розглядом скарги, покладаються судом на заявника, якщо було постановлено рішення про відмову в задоволенні його скарги, або на орган державної виконавчої служби чи приватного виконавця, якщо було постановлено ухвалу про задоволення скарги заявника.

📌64. Отже, відшкодування судових витрат має відбуватись на будь-якій стадії судового провадження, зокрема і на стадії судового контролю за виконанням судових рішень.

❗️65. На підставі аналізу статей 339, 343, 344 ГПК України ВП ВС висновує, що приватний виконавець як суб`єкт, чиї дії можуть бути предметом оскарження, має право на відшкодування судових витрат, понесених ним під час здійснення судом відповідного судового провадження, на загальних підставах.

⭕️66. Водночас приписи статті 343 ГПК України не охоплюють усі можливі випадки процесуальних рішень, якими може завершуватися провадження за скаргою сторони виконавчого провадження.

✳️67. Так, особа, яка звернулася зі скаргою на дії / бездіяльність виконавця, має право заявити відповідне клопотання про припинення розгляду її скарги (залишення скарги без розгляду, відмову від скарги тощо), що у результаті унеможливлює подальший її розгляд (за винятком випадків подання такої заяви неуповноваженою особою) та призводить до ухвалення судового рішення, не передбаченого статтею 343 ГПК України.

💢8. У разі відсутності спеціальної норми, яка регулює певні випадки завершення провадження на стадії судового контролю за виконанням судового рішення, суди мають керуватись загальними нормами, що регулюють розподіл судових витрат (глава 8 «Судові витрати» ГПК України).

♨️69. Отже, положення статті 344 ГПК України повторюють загальне правило розподілу судових витрат та визначають, що за наслідками розгляду скарг у порядку судового контролю за виконанням судових рішень судові витрати також підлягають розподілу, а правила цього розподілу визначаються нормами, що регулюють розподіл судових витрат (зокрема, статті 129, 130 ГПК України) та стосуються всіх видів судових витрат на будь-якій стадії процесу.

✅70. Протилежний підхід призводив би до ситуації, коли законодавець, не обмежуючи суд можливістю завершити розгляд скарги у законний спосіб, хоч і не обумовлений статтею 343 ГПК України, разом з тим позбавив би сторону такого провадження права на відшкодування судових витрат за відсутності будь-яких підстав для цього.

‼️76. Отже, ВП ВС зауважує, що як стаття 129 ГПК України, так і стаття 130 ГПК України містяться в главі 8 «Судові витрати», яка є частиною розділу I «Загальні положення» ГПК України, що вказує на те, що правила зазначених статей стосуються усіх стадій процесу, в яких такі витрати можуть виникнути.

📚📖 На веб-сайті Українського національного офісу інтелектуальної власності та інновацій опубліковано неофіційний переклад цікавого кейсу суду ЄС «SolNova AG проти European Union Intellectual Property Office (EUIPO)» (T‑86/19 від 13 травня 2020 року

📖 У справі між компаніями Canina Pharma GmbH та SolNova AG йдеться про оскарження рішення щодо реєстрації торговельної марки ЄС BIO-INSECT Shocker. Заявка на цю марку була подана 26 листопада 2015 року та охоплювала товари в класах 1, 5 та 31 Ніццької угоди про Міжнародну класифікацію товарів і послуг для реєстрації знаків від 15 червня 1957 року. Тобто йдеться про антипаразитарні та біоцидні товари для тварин. Після реєстрації марки в березні 2016 року SolNova AG висловила заперечення, стверджуючи, що марка є описовою, позбавленою розрізняльної здатності, суперечить громадському порядку та є такою, що вводить в оману. У грудні 2017 року Відділ з питань анулювання EUIPO відхилив клопотання SolNova AG, зазначивши, що оспорюване позначення не є описовим для товарів, для яких воно було зареєстровано, і має достатню розрізняльну здатність. Друга апеляційна палата EUIPO підтвердила це рішення 11 грудня 2018 року, підкресливши, що термін shocker не є прямим описом інсектицидних товарів, а радше алюзивним (тобто натякає на дію товару та його властивості). Апеляційна палата також відхилила всі аргументи SolNova AG, включаючи твердження про те, що торговельна марка суперечить громадському порядку і вводить в оману. Суд постановив: анулювати рішення Другої колегії Апеляційної палати Відомства з інтелектуальної власності Європейського Союзу (EUIPO) від 11 грудня 2018 року (справа R 276/2018‑2) в частині, що стосується «біоцидних препаратів для використання у виробництві…»; відмовити у задоволенні позову в решті вимог.

♻️Трохи про штучний інтелект і судочинство

1️⃣Ухвала Петриківського районного суду Дніпропетровської області від 23.12.2024 в справі № 187/2240/24

📖У разі використання для складання процесуальних документів набору технологічних інструментів і алгоритмів - штучного інтелекту, учасники мають розкрити суду цю інформацію.

2️⃣Постанова Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 17.12.2024 в справі № 334/8944/24

⏩Крім того суду не бере до уваги письмові пояснення адвоката в яких він посилаєтеся на висновки штучного інтелекту «CHAT GPT».

▶️З цього приводу суд звертає увагу, що відповідно по висновку Касаційного господарського суду Верховного Суду України справа № 925/200/22 від 08.02.2024 року, де зроблено висновки, що стрімкий розвиток генеративних моделей штучного інтелекту відкриває нові можливості, в тому числі й для судочинства, проте і створює нові ризики.

⏩На сьогодні в Україні не затверджені етичні стандарти та норми, які регулюють використання штучного інтелекту в судочинстві, не визначені визначення межі (етичні, правові) застосування систем штучного інтелекту для цілей надання професійної правничої допомоги, що відповідно до Концепції розвитку штучного інтелекту в Україні є одним із завдань державної політики у сфері правового регулювання галузі штучного інтелекту.

⏯️Використання технологій повинно, перш за все, поважати природу судового процесу. По-перше, багато судових рішень є дискреційними рішеннями, заснованими на конкретних фактах окремої справи. По-друге, судді відіграють суттєву роль у розвитку права. Вони не просто застосовують фіксовані та незмінні правила. Судді повинні мати можливість виправляти або доповнювати закон, якщо він не відповідає вимогам або загрожує зашкодити його застосуванню в певних справах. Технології не повинні втручатися у сферу справедливості. Технології не повинні знеохочувати або перешкоджати критичному мисленню суддів, оскільки це може призвести до стагнації правового розвитку та ерозії системи правового захисту. Тому технологічні інструменти повинні поважати процес ухвалення судових рішень і автономію суддів (пункт 90 висновку КРЄС № 26 (2023) від 1 грудня 2023 року «Рухаючись вперед: використання асистивних технологій у судочинстві»).

⬆️Штучний інтелект може бути корисним та допоміжним інструментом у сфері правосуддя, але не може замінити роль суддів.

⬇️Технологію слід використовувати лише для підтримки та посилення верховенства права. Технологія може використовуватися лише для підтримки та допомоги судам і суддям у належному управлінні та визначенні проваджень. Ухвалення рішень має, явно чи неявно, здійснюватися лише суддями. Це не можна делегувати або виконувати за допомогою технології. Судова автономія повинна поважатися шляхом використання технологій (підпункти (і), (ііі) пункту 92 висновку).

↗️Судді та адвокати розділяють основоположний обов`язок дотримання процесуальних норм та принципів справедливого судочинства. Адвокати, усвідомлюючи роль Верховного Суду у демократичному суспільстві, мають виявляти високий рівень професійної обачності і конструктивної співпраці з судом, позбавляючи його від подачі завідомо необґрунтованих скарг (заяв). Навмисне чи недбале зловживання ресурсами суду, в тому числі використання штучного інтелекту без належного розуміння його можливостей як підстава для протиставлення його висновків висновкам суду, можуть підірвати довіру до судової системи. Така поведінка суперечить меті права на звернення до суду.

↔️Надання суду, у якості доказу розрахунків здійснених штучним інтелектом «ChatGPT», на підставі якого суд має встановити відсутність події і складу адміністративного правопорушення, замість надання належного доказі висновку експерта, який буде складений особою, яка має відповідний фах та попереджена про кримінальну відповідальність, за відсутності будь яких інших доказів, суд сприймає як неповагу.

♻️Коли починається відлік строку, передбаченого реченням другим ч. 2 ст. 46 ЦК України, для оголошення судом фізичної особи померлою⁉️ (закінчення)

Постанова ВП ВС від 11.12.2024 у справі № 755/11021/22

🖌94. Під час визначення моменту для початку відліку шестимісячного строку, встановленого реченням другим частини другої статті 46 ЦК, суд повинен враховувати соціальний контекст та засаду справедливості. Оскільки в умовах російської агресії, яка триває на території України, ситуація в країні залишається недостатньо стабільною, будь-які правові рішення повинні бути чутливими до складних життєвих обставин, у яких опинилися люди.

⛔️95. Відрахування шестимісячного строку з дня припинення або скасування воєнного стану чи закінчення воєнних дій, збройного конфлікту було б непропорційним обмеженням прав та інтересів значної кількості цивільних осіб, членів сімей Захисників і Захисниць України.

🚫97. Також не можна відраховувати шестимісячний строк, передбачений частиною другою статті 46 ЦК, від дати ймовірної загибелі фізичної особи на території ведення активних бойових дій, оскільки внаслідок триваючих активних бойових дій ситуація на певній території може бути невизначеною та непередбачуваною. Зокрема, зв`язок із особою може перерватися з різних причин, особа може бути змушена змінити місце постійного проживання, перебування або потрапити в полон, що ускладнює встановлення обставин її зникнення. В умовах воєнних дій, збройного конфлікту часто бракує достовірної інформації, що унеможливлює навіть гіпотетичне визначення дати ймовірної загибелі, а відтак і об`єктивне обчислення строків для оголошення особи померлою.

❗️98. Шестимісячний строк, який у цьому випадку обраховується з дня закінчення активних бойових дій, виконує функцію своєрідного запобіжника, спрямованого на захист прав та інтересів фізичної особи, яка може перебувати в невідомому місці або тимчасово не мати змоги вийти на зв`язок з різних причин, пов`язаних з обставинами воєнних дій, збройного конфлікту. Така правова гарантія запобігає передчасному оголошенню особи померлою, враховуючи, що в умовах війни можуть бути численні фактори, які заважають встановленню фактичного місця перебування людини. Цей строк забезпечує можливість з`ясування додаткових обставин або отримання нової інформації про зниклу особу, що сприяє уникненню помилкових судових рішень, які могли б призвести до негативних правових наслідків для самої особи, її родичів і суспільства загалом.

‼️99. З урахуванням конкретних обставин справи суд може розпочати відлік шестимісячного строку для оголошення особи померлою від дня настання події, яка спричинила загибель фізичної особи, у разі якщо ця подія відбулася за межами території ведення активних бойових дій, проте є наслідком воєнних дій.

⭕️100. У такому випадку у разі подій (наприклад, авіаударів, ракетних обстрілів, терактів, підривів на мінах, загибелі під час евакуації чи гуманітарної місії) на територіях, які формально не є зоною активних бойових дій, але мають прямий зв`язок з воєнними діями, збройним конфліктом, суд має право розпочати відлік шестимісячного строку з моменту такої події. Якщо докази, як-от: відеоматеріали, документи або показання свідків тощо, дозволяють з високим ступенем вірогідності припустити ймовірну загибель особи, зволікання у визнанні фізичної особи померлою стає невиправданим і не відповідає принципу правової визначеності.

♻️Коли починається відлік строку, передбаченого реченням другим ч. 2 ст. 46 ЦК України, для оголошення судом фізичної особи померлою⁉️ (продовження)

Постанова ВП ВС від 11.12.2024 у справі № 755/11021/22

✏️70. Словосполучення «від дня закінчення воєнних дій», особливо у контексті широкомасштабної збройної агресії рф проти України, потрібно розуміти як визначення строку тривалістю в шість місяців, який потрібно обраховувати передусім від дня закінчення активних бойових дій на певній території України.

🖍71. Визначення шести місяців як мінімально потрібного строку відображає необхідність обґрунтованого періоду для пошуку зниклої особи, враховуючи особливі обставини зникнення, зокрема під час активних бойових дій. Встановлення такого строку дозволяє зменшити ймовірність того, що особа, яка може бути ще живою, буде передчасно визнана померлою.

📍72. Швидкоплинні зміни суспільних відносин та життєвих обставин, зокрема на території активних бойових дій, впливають на можливість встановлення фактичного місця перебування зниклої особи. Тому, застосовуючи телеологічний підхід до тлумачення досліджуваної норми права, можна зробити висновок, що строк у шість місяців потрібно відраховувати від дня закінчення активних бойових дій на місці (території) ймовірної загибелі фізичної особи. Це забезпечує більш обґрунтований підхід до визначення моменту, коли зникнення фізичної особи (з надзвичайно високим ступенем вірогідності) можна вважати остаточним і невідворотним, що відповідає меті законодавчого регулювання - забезпеченню справедливості та правової визначеності для всіх зацікавлених сторін у таких суспільних відносинах.

❗️73. Оголошення фізичної особи померлою пов`язується з виникненням у її родичів та інших заінтересованих осіб прав і законних інтересів, як-от: право на спадкування майна, отримання соціальних виплат, призначення пенсії у зв`язку з втратою годувальника, припинення шлюбу, припинення зобов`язань, пов`язаних із такою особою, або інші матеріальні чи нематеріальні інтереси, пов`язані зі смертю цієї особи, тощо. Зазначене рішення також має важливе значення для правового статусу членів сім`ї, їх соціального забезпечення та можливості розпоряджатися майном особи, яка була оголошена померлою. Це оголошення має наслідки й для договірних зобов`язань, кредитних відносин і будь-яких інших правочинів, у яких брала участь особа, оскільки це може вплинути на вимоги кредиторів та інші правовідносини, пов`язані із зобов`язаннями.

‼️74. Тому суд, зважаючи на конкретні обставини справи, повинен застосовувати норми права, які сприяють досягненню справедливого та передбачуваного результату. Правило про мінімальний шестимісячний строк дозволяє використовувати правові приписи до специфічних умов з огляду на активні бойові дії, соціальний контекст і правову невизначеність, яка виникає внаслідок збройної агресії рф.

78. Законодавець, формуючи припис речення другого частини другої статті 46 ЦК («з урахуванням конкретних обставин справи суд може оголосити фізичну особу померлою і до спливу цього строку, але не раніше спливу шести місяців»), після слів «шести місяців» завершив речення. Зазначене унаочнює, що правильним є таке тлумачення цього припису, що здійснюватиметься без прив`язки до моменту скасування воєнного стану, припинення воєнних дій, збройного конфлікту як такого на усій території України.

📍81. Шість місяців, які визначені в реченні другому ч.2 ст. 46 ЦК, мають відраховуватися від дня закінчення активних бойових дій на місці (на території) ймовірної загибелі фізичної особи, що дозволятиме надати правову охорону людям, які постраждали від війни та у яких у зв`язку з вірогідною смертю зниклої фізичної особи виникають певні цивільні права та правомірні інтереси, і забезпечуватиме правову справедливість.

♻️Коли починається відлік строку, передбаченого реченням другим ч. 2 ст. 46 ЦК України, для оголошення судом фізичної особи померлою⁉️ (початок)

Постанова ВП ВС від 11.12.2024 у справі № 755/11021/22

📖61. Правова мета встановлення спеціальних строків полягає в тому, що визначені частиною другою статті 46 ЦК два роки від дня закінчення воєнних дій, збройного конфлікту або шість місяців потрібні для розшуку особи та вжиття заходів для її повернення із зони воєнних дій, збройного конфлікту або з інших держав і територій. Дворічний або шестимісячний строки обумовлені тим, що в багатьох випадках під час воєнних дій, збройних конфліктів загибель або зникнення осіб відбувається в умовах невизначеності, на територіях, де тривають активні бойові дії, або в тимчасово окупованих регіонах, що ускладнює вирішення питання розшуку фізичної особи. І навіть за наявності цих строків очевидність щодо зникнення безвісти або загибелі особи може залишатися невідомою. Однак саме для розв`язання таких проблем і застосовуються юридичні фікції.

✳️62. Речення друге частини другої статті 46 ЦК не конкретизує обставини, за яких суд може застосувати скорочений шестимісячний строк замість дворічного, зазначеного у реченні першому цієї частини. Водночас суд може послатися на шестимісячний строк у разі наявності істотних підстав для припущення, що фізична особа загинула внаслідок воєнних дій, збройного конфлікту, і без обґрунтованих підстав очікувати, що з часом обставини зміняться або з`являться нові дані щодо місцезнаходження цієї особи.

🔍64. У ЦК Української РСР 1963 року був подібний припис: відповідно до частини другої статті 21 цього Кодексу військовослужбовець або інший громадянин, який пропав без вісті в зв`язку з воєнними діями, може бути в судовому порядку оголошений померлим не раніше, ніж після закінчення двох років з дня закінчення воєнних дій.

🔎65. Подібне регулювання у ЦК Української РСР 1963 року склалося після Другої світової війни. У чинному ЦК України видозмінену до реалій незалежної України статтю 21 законодавець виклав у статті 46 без істотних змін, доповнивши її у частині другій реченням другим з наведенням спеціального правила із вказівкою на право суду (з урахуванням конкретних обставин) оголосити фізичну особу померлою до спливу дворічного строку, але не раніше спливу шести місяців.

📍66. Законодавець доповнив чинний ЦК України реченням другим частини другої статті 46 ЦК задля врегулювання ситуацій, коли у суду є достатні істотні підстави вважати, що на основі доказів у конкретній справі фізична особа - з надзвичайно великою вірогідністю - є дійсно померлою (загиблою), і що впродовж двох років, зазначених у частині першій цієї статті, про особу не буде додаткових відомостей як про живу.

❗️67. Частину другу статті 46 ЦК потрібно тлумачити з урахуванням динамічного характеру суспільних відносин, які в умовах воєнних дій, збройних конфліктів зазнають швидких і непередбачуваних змін. Це вимагає оперативного реагування з боку суду для забезпечення ефективної охорони прав і законних інтересів осіб, у яких у зв`язку з вірогідною смертю зниклої особи виникають певні цивільні права та правомірні інтереси. Стислість строків вирішення такої категорії справ та ухвалення судових рішень у досліджуваній категорії справ стає особливо важливою в умовах, коли йдеться про встановлення правового статусу осіб, які зникли безвісти під час воєнних дій, збройного конфлікту, оскільки затримки в правовому реагуванні можуть призвести до погіршення ситуації для постраждалих осіб, їхніх родин і суспільства загалом.

📘68. За останні десятиріччя суспільні відносини зазнали докорінних змін, зокрема завдяки розвитку технологій, тому законодавець у чинному ЦК України передбачив скорочений шестимісячний строк, якого не було передбачено у ЦК Української РСР 1963 року.

⚠️69. Тож тлумачення згаданої правової норми має сприяти швидкому відновленню стану правової визначеності та забезпеченню справедливості.

♻️Про батьківські права, специфіку їх спільності та про те, в інтересах кого таких прав можна позбавити, говорили суддя ВС і член НКР при ВС

📖У справах про позбавлення батьківських прав суду завжди складно зробити висновок про можливість чи неможливість врятувати сімейні відносини. Про це сказав суддя Верховного Суду Василь Крат на черговому спільному заході з професором, завідувачем кафедри цивільного права Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого, членом Науково-консультативної ради при Верховному Суді Інною Спасибо-Фатєєвою «Діалоги суддя – науковець» на тему «Позбавлення батьківських прав: суб'єкти і підстави».

📍Розмірковуючи про те, що таке батьківські права, Василь Крат зазначив, що передусім тут слід виокремлювати право на виховання. «Це те, що становить квінтесенцію, сутність взаємовідносин дитини і її батьків», – сказав він. Реалізуючи право на виховання, батьки докладають зусиль для того, щоб сформувалася особистість. При цьому вони захищають дитину, її інтереси, тобто вживають заходів охорони, які дають змогу дитині функціонувати й розвиватися. Якщо існує загроза її інтересам, мають вживатися відповідні заходи, в тому числі відібрання дитини від інших суб’єктів.

📌Батьківські права – специфічні. В цивільному праві є речові, зобов’язальні, корпоративні, спадкові, виключні права. Права в цих категоріях подібні. Сімейне право, хоч і є невід’ємною частиною права приватного, має свою специфіку, що позначається на багатьох аспектах.

✳️Василь Крат зауважив, що спільність може бути різною. Наприклад, у цивільному праві спільність майнових прав на торговельну марку відрізняється від спільності права вимоги за договором позики. Перший вид прав важко поділити, натомість права вимоги за договором позики легко діляться. Спільність батьківських прав –зовсім інша конструкція. Суддя звернув увагу, що реалізація батьківських прав, у тому числі на виховання, превентивно повинна підкорятися такому загальному знаменнику, як інтереси дитини.

❗️Василь Крат наголосив, що сімейні спори, а особливо справи щодо позбавлення батьківських прав, – це найскладніша категорія справ. Суду завжди складно зробити висновок про те, що сімейні відносини не можна врятувати. Дуже непросто зважити всі за і проти позбавлення батьківських прав.

‼️«Розрив сімейних відносин означає відірвання дитини від її коренів», – сказав Василь Крат. Тому ЄСПЛ неодноразово наголошував, що для цього мають бути якісь виключні обставини. Крім того, Суд наголошував на тому, що національні органи, суди мають робити все для того, щоб зберегти сімейні відносини там, де це можливо. Тому для позбавлення батьківських прав суд має встановити обставини, що сімейні відносини зберегти неможливо, це може завдати (завдає) шкоди дитині.

Дет. див.: https://supreme.court.gov.ua/supreme/pres-centr/news/1727527/

♻️Чи допустимо за позовом дружини наймача визнати право на 1/2 права оренди, яке виникло на підставі договорів оренди землі, укладених між фізичною особою (наймодавець) та чоловіком позивачки (наймач)⁉️ (закінчення)

Постанова КЦС від 27.11.2024 в справі № 201/13593/19

✅Договір як універсальний регулятор приватних відносин, покликаний забезпечити їх регулювання та має бути направлений на встановлення, зміну або припинення приватних прав та обов`язків (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 лютого 2023 року в справі № 465/5980/17).

💢Касаційний суд зауважує, що:

ℹ️зобов’язальні права, які виникають на підставі того чи іншого договору є неоднорідними, та мають свою специфіку. При цьому, це позначається на можливості використати «примусовий» інструментарій для його поділу. Наприклад, право вимоги, яке виникло на підставі договору позики, є подільним правом. За допомогою такого універсального регулятора приватних відносин як договір його сторони можуть визначити як буде здійснюватися спільне право вимоги, яке виникло на підставі договору позики, так і його поділ. За наявності спору, поділ права вимоги, яке виникло на підставі договору позики, здійснюється судом (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 січня 2024 року у справі № 755/12204/18). Тобто оскільки право вимоги, яке виникло на підставі договору позики, стосується грошей, як загального еквіваленту всіх цінностей, то можливо використати «примусовий» інструментарій для його поділу. Натомість очевидно, що право оренди має свою специфіку як в тих можливостях, що надаються наймачу, так і в існуванні його обов’язків (зокрема, внесення плати за користування предметом найму);

♨️дійсно, множинність може існувати на стороні наймача. Це відбувається перш за все при укладенні договору найму. І звісно, подружжя (чоловік та дружина) можуть бути співнаймачами;

‼️натомість відмінною є ситуація, коли договір найму вчиняється під час шлюбу, але наймачем виступає один із подружжя. Можливо виокремити, зокрема, два випадки: (1) учасники цивільного обороту, за відсутності спору між подружжям, з використанням договору як універсального регулятора приватних відносин не позбавлені можливості вчинити «додавання» іншого з подружжя як співнаймача, за згодою наймодавця; (2) якщо ж між подружжям є спір з приводу права оренди та відсутня згода наймодавця, то суд навряд чи може втрутитися всупереч принципу свободи договору в договір найму і використати «примусовий» інструментарій для його поділу. У такому разі задля справедливого «урівноваження» майнової втрати іншого з подружжя має застосовуватися компенсація (зокрема, компенсація внесеної наперед за рахунок спільних коштів подружжя орендної плати, або ж врахування відповідної компенсації при поділі іншого майна подружжя).

♻️Чи допустимо за позовом дружини наймача визнати право на 1/2 права оренди, яке виникло на підставі договорів оренди землі, укладених між фізичною особою (наймодавець) та чоловіком позивачки (наймач)⁉️ (початок)

Постанова КЦС від 27.11.2024 в справі № 201/13593/19

📌Автономія волі та приватний інтерес є «підвалинами» сучасного приватного права. Завдання приватного права полягає у «напрацюванні» таких правил, які максимальною мірою забезпечують автономію волі та реалізацію приватного інтересу кожної особи, без порушення прав і інтересів інших осіб (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 серпня 2024 року в справі № 601/1396/21).

📚В доктрині права зазвичай виокремлюється компенсаційна функція, яка спрямована на відновлення порушених цивільних прав і полягає в наданні таких засобів (зазвичай, грошей), завдяки яким це стало б можливим. Так, при пошкодженні майна особи сплачується його вартість або гроші, необхідні для ремонту; при завданні шкоди здоров’ю особи – кошти для лікування, протезування, реабілітації тощо; при поширенні неправдивої інформації про особу – її спростування та грошова компенсація моральної шкоди та ін.

📍«Сompensare» (з лат.) означає відшкодовувати або урівноважувати.

❗️По своїй суті компенсація в приватному праві – це певні дії задля справедливого «урівноваження» майнової чи немайнової втрати (внаслідок, наприклад, завдання шкоди чи припинення повністю або частково певного суб’єктивного права) шляхом сплати особі грошей, як загального еквіваленту всіх цінностей, або передання їй будь-якого майна такого роду, якості та вартості, що дадуть змогу «залагодити» понесену втрату.

❇️Касаційний суд вже вказував, що в приватному праві існують численні ситуації, за яких те чи інше суб’єктивне право (зокрема, право вимоги, яке виникло на підставі договору позики) належить двом або більше суб’єктам. При цьому в різних сферах приватного права законодавець конструює відповідні правові режими і з урахуванням сутності прав, «збудовані» відповідні конструкції. Зокрема: в сфері речового права – спільна власність (глава 26 ЦК України, глава 8 СК); в сфері зобов’язального права – зобов’язання із множинністю осіб (статті 540 – 544 ЦК України); в сфері інтелектуальної власності – спільність прав (стаття 428 ЦК України) (див, зокрема, постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 травня 2019 року в справі № 646/1750/17, від 08 листопада 2023 року в справі № 755/3412/22; Крат В.І. Коментар статті 493 Суб`єкти права інтелектуальної власності на торговельну марку // Цивільний кодекс України: науково-практичний коментар. Т. 4: Право інтелектуальної власності / за ред. І. В. Спасибо-Фатєєвої. - Харків: ЕКУС, 2023. - С. 447, 449)).

​​Прокурор, який вказав, що діє в інтересах держави в особі органу податкової служби, не може оскаржити рішення суду про визнання договору дійсним – ОП КЦС ВС

Законодавець не пов’язує можливість визнання дійсним договору із залученням податкового чи іншого органу: для контролю сплати фізичною особою податків, зборів чи інших обов’язкових платежів передбачені інші механізми, які не пов’язуються з оскарженням в апеляційному порядку та скасуванням судового рішення про визнання дійсним договору.

Суд за позовом про визнання договору дійсним на підставі ч. 2 ст. 220 ЦК України вирішує цивільний спір, а не визначає розмір та порядок сплати податків, зборів чи інших обов’язкових платежів.

Такий висновок зробила Об’єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, забезпечуючи єдність судової практики.

Детальніше – https://is.gd/vjiAzN

📚 18.12.2024 року опубліковано в газеті «Голос України» Закон України «Про правовий і соціальний захист осіб, постраждалих від сексуального насильства, пов’язаного із збройною агресією Російської Федерації проти України, та надання їм невідкладних проміжних репарацій» від 20 листопада 2024 року № 4067-IX.

🖌 Законом № 4067-IX, зокрема, передбачено, що:

1️⃣невідкладні проміжні репарації - комплекс заходів, спрямованих на задоволення нагальних потреб осіб, постраждалих від сексуального насильства, пов’язаного із збройною агресією Російської Федерації проти України, що запроваджуються з метою відновлення порушених прав таких осіб;

2️⃣сексуальне насильство, пов’язане із збройною агресією Російської Федерації проти України, - сексуальне насильство, скоєне проти будь-якої особи у зв’язку із збройною агресією Російської Федерації проти України починаючи з 20 лютого 2014 року, включаючи зґвалтування, примусову вагітність, примусову стерилізацію, примусовий аборт, примушування до зайняття проституцією, сексуальну експлуатацію, примушування до статевого акту з третьою особою, примушування до споглядання статевого акту, сексуальне рабство, торгівлю людьми з метою сексуальної експлуатації, примусове обрізання, примусову кастрацію, каліцтво або вчинення насильницьких дій над статевими органами, примусове оголення сексуального характеру, будь-яку іншу форму сексуального насильства, а також погрози та спроби його вчинення;

3️⃣постраждала особа має право на отримання невідкладних проміжних репарацій, що включає: отримання інформації про свої права та можливості їх реалізації; право на безоплатне проходження реабілітації незалежно від місця проживання та відповідно до потреб, включаючи комплекс медичних, психосоціальних та інших заходів, спрямованих на відновлення фізичного і психологічного стану та соціальних функцій постраждалої особи; право на отримання невідкладної грошової виплати.

4️⃣постраждалій особі гарантується право на: повагу до честі та гідності та на гуманне ставлення; відновлення порушених прав внаслідок сексуального насильства, пов’язаного із збройною агресією Російської Федерації проти України; безоплатну правничу допомогу у порядку, передбаченому Законом України «Про безоплатну правничу допомогу»; отримання у разі потреби тимчасового притулку для безпечного проживання; безоплатне отримання соціальних послуг у порядку, передбаченому Законом України «Про соціальні послуги», та відповідно до державних стандартів надання соціальних послуг;

5️⃣надання невідкладних проміжних репарацій особам, визначеним частиною першою статті 5 цього Закону, не залежить від звернення їх до суду або до органів правопорядку, участі у кримінальному провадженні та від встановлення, затримання, притягнення до відповідальності особи, винної у вчиненні сексуального насильства, пов’язаного із збройною агресією Російської Федерацї проти України.

❗️Закон № 4067-IX набирає чинності через шість місяців з дня його опублікування, крім пункту 2 цієї статті, що набирає чинності з дня, наступного за днем опублікування цього Закону.

📚📖 На веб-сайті Українського національного офісу інтелектуальної власності та інновацій опубліковано неофіційний переклад цікавого кейсу суду ЄС «Hijos de Moisés Rodríguez González, SA проти European Union Intellectual Property Office (EUIPO)» (справа T‑306/20 від 29 червня 2022 року).

📖 Компанія Hijos de Moisés Rodríguez González, SA (заявник) оскаржувала рішення Великої ради Апеляційної палати Відомства з інтелектуальної власності Європейського Союзу (EUIPO), яка визнала торговельну марку La Irlandesa (з іспанської перекладається як Ірландка) недійсною на підставі недобросовісності подання заявки та її потенційно оманливого характеру щодо географічного походження товарів. Іспанська компанія, яка базується на Канарських островах, виробляла молочні (зокрема, масло, молоко, вершки та сири), а також м’ясні продукти (ковбаси та шинку) під ТМ, назва якої потенційно могла вказувати на те, що ця продукція – ірландська. На оманливе твердження про те, що продукція має ірландське походження, також міг вказувати зелений логотип ТМ, адже загальновідомим фактом є те, що зелений колір використовується для представлення Ірландії, яку називають Смарагдовим островом. Суд відхилив позов заявника, підтвердивши рішення Великої ради Апеляційної палати EUIPO про визнання торговельної марки La Irlandesa недійсною через недобросовісність подання заявки. Суд також встановив, що на момент подання заявки не було доведено, що позначення є оманливим щодо географічного походження товарів.

♻️Трохи про використання цивільно-правового інструментарію для «обходу» санкцій

Постанова КЦС від 18.12.2024 в справі № 824/107/23

📍Касаційний суд вже вказував, що приватноправовий інструментарій не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для невиконання публічних обов’язків, звільнення майна з під арешту в публічних відносинах або створення преюдиційного рішення суду для публічних відносин. Стаття 352 ЦПК України визначає коло осіб, які наділені процесуальним правом на апеляційне оскарження судового рішення і які поділяються на дві групи – учасники справи, а також особи, які участі у справі не брали, але судове рішення стосується їх прав, інтересів та (або) обов’язків. При цьому у разі використання приватноправового інструментарію не для захисту цивільних прав та інтересів, а для невиконання публічних обов’язків, звільнення майна з-під арешту в публічних відносинах або створення преюдиційного рішення суду для публічних відносин, судове рішення стосується прав, інтересів та (або) обов’язків відповідного державного органу, покликаного захищати інтереси держави у відповідних відносинах (див.: постанову Верховного Суду у складі Об’єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)).

📝Верховний Суд зауважує, що:

💢учасники цивільного обороту доволі часто намагаються використовувати правомірний цивільно-правовий інструментарій (зокрема, заяву про визнання та надання дозволу на виконання арбітражного рішення) з неправомірною метою, не для забезпечення визначеності в приватних відносинах, захисту прав та інтересів;

⛔️очевидно, що приватноправовий інструментарій не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту з метою створення передумов для виведення активів із-під санкцій та/або їх «обходу»;

📌якщо особи, щодо яких вже застосовано, або ж вирішується питання про застосування санкцій, ініціюють, зокрема, провадження про визнання та надання дозволу на виконання арбітражного рішення з метою створення передумов для виведення активів із-під санкцій та/або їх «обходу», то в такому разі відбувається використання провадження про визнання та надання дозволу на виконання арбітражного рішення не для захисту прав та інтересів сторін арбітражного спору, і судове рішення стосується відповідного державного органу, покликаного захищати інтереси держави у відповідних відносинах.

♻️Чи може постійний користувач земельної ділянки укласти договір, яким надає контрагенту дозвіл на тимчасове користування земельною ділянкою або її частиною⁉️

Постанова ОП КГС ВС від 15.11.2024 у справі № 905/20/23

✂️9.5. Верховний Суд у постанові від 29.09.2022 у справі №918/351/21 (918/672/21) зазначив, що положення земельного законодавства не надають постійному землекористувачу права розпоряджатися відповідною земельною ділянкою, в тому числі шляхом надання її в оплатне користування (оренду), оскільки цим правом наділений саме відповідний орган, уповноважений державною на здійснення таких функцій.

📌9.6. Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду дійшов висновку про відсутність підстав для відступу від вказаного висновку з урахуванням уточнення такого змісту:

1️⃣наявна у постійного землекористувача правомочність користування земельною ділянкою є обмеженою в порівнянні з правомочністю власника цієї земельної ділянки, який наділений не лише правом володіння та користування, а й правом на розпорядження землею, у тому числі шляхом її передачі в користування як з оформленням відповідного речового права (права оренди або права постійного користування),  так і шляхом надання земельної ділянки у користування  на підставі зобов`язального правочину, за яким право тимчасового користування земельною ділянкою не підлягає державній реєстрації;

2️⃣водночас постійний землекористувач правами власника земельної ділянки не наділений, оскільки право постійного землекористування передбачає використання земельної ділянки за її цільовим призначенням безпосередньо та виключно землекористувачем без можливості передання такого права третім особам, у тому числі на підставі правочинів, за якими речові права на земельну ділянку іншій особі не передаються.

📚 18.12.2024 року опубліковано в газеті «Голос України» Закон України «Про облік інформації про шкоду, завдану особистим немайновим правам фізичних осіб внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України» від 20 листопада 2024 року № 4071-IX.

🖌 Законом № 4071-IX, зокрема, передбачено, що:

1️⃣система обліку інформації про шкоду, завдану особистим немайновим правам фізичних осіб внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України (далі - Система обліку інформації про шкоду), - автоматизована інформаційно-комунікаційна система, призначена для збирання, накопичення, зберігання, захисту, обліку, відображення, оброблення та надання інформації про: фізичних осіб, зокрема депортованих або примусово переміщених дітей, особистим немайновим правам яких завдано шкоди внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України (далі - постраждалі особи); шкоду, завдану особистим немайновим правам фізичних осіб внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України (далі - шкода, завдана особистим немайновим правам постраждалих осіб); вжиті заходи з підтримки постраждалих осіб та обсяги видатків державного та місцевих бюджетів, бюджетів фондів загальнообов’язкового державного соціального страхування, здійснених для вжиття таких заходів;

2️⃣підлягає обліку інформація про шкоду, завдану особистим немайновим правам постраждалої особи через: смерть (загибель); зникнення безвісти за особливих обставин, безвісну відсутність; залишення дитини без піклування батьків, позбавлення дитини батьківського піклування, неможливість виконання батьками, іншими законними представниками дитини обов’язків щодо виховання та утримання дитини; травму чи ушкодження здоров’я; сексуальне насильство, пов’язане із збройною агресією Російської Федерації проти України; катування, жорстоке, нелюдське або таке, що принижує гідність, поводження чи покарання; насильницьке тримання під вартою, незаконне ув’язнення, полон, інші види позбавлення особистої свободи; торгівлю людьми; примусову працю; примусове переміщення, депортацію, викрадення; примусове переміщення, депортацію, викрадення, примусове усиновлення дітей; внутрішнє переміщення, евакуацію; вимушене переміщення за межі України; вимушене переміщення за межі України з територій, на яких на момент виїзду велися бойові дії, або тимчасово окупованих Російською Федерацією територій України, перелік яких визначений відповідно до законодавства України, або внаслідок пошкодження чи знищення житла внаслідок бойових дій, терористичних актів, диверсій, спричинених збройною агресією Російської Федерації проти України, або після евакуації; втрату доступу до медичної допомоги, медичних послуг, соціальних послуг, освітніх послуг; інші порушення особистих немайнових прав у випадках, визначених законодавством України;

3️⃣підлягає обліку інформація про шкоду особистим немайновим правам осіб, завдану починаючи з 19 лютого 2014 року громадянам України, іноземцям та особам без громадянства, які на законних підставах перебували на території України;

4️⃣держателем Системи обліку інформації про шкоду є центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері соціального захисту населення. Відомості та дані Системи обліку інформації про шкоду не підлягають оприлюдненню у формі відкритих даних.

❗️Закон № 4071-IX набирає чинності через один місяць з дня його опублікування, крім пункту 4 цього розділу, який набирає чинності з дня опублікування цього Закону, та розділу II цього Закону, який вводиться в дію з дня початку функціонування Реєстру відомостей щодо депортованих дітей.

♻️Трохи про направлення справи в частині позовних вимог за встановленою юрисдикцією

Постанова ОП КЦС ВС від 09.12.2024 у справі № 185/9702/21

⁉️1. Перед Верховним Судом постало правове питання чи підлягає до задоволення заява позивача про направлення справи, в якій об`єднано в одне провадження кілька вимог, що підлягають розгляду в порядку різного судочинства, за встановленою юрисдикцією на підставі частини четвертої статті 414 ЦПК України.

❗️48. Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду вважає, що оскільки належним способом захисту порушеного права власності територіальної громади у цій справі є звернення до суду з позовом про витребування майна з чужого незаконного володіння до останнього набувача (володільця), яким є юридична особа, такий спір не підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства і провадження у справі у цій частині вимог закрито судом касаційної інстанції, у цьому випадку підлягає до застосування загальне правило, передбачене частиною четвертою статті 414 ЦПК України, про передачу справи для продовження розгляду до суду першої інстанції, до юрисдикції якого віднесено розгляд такої справи.

✂️52. З урахуванням наведеного, слід відступити від висновків щодо застосування частини першої статті 256 ЦПК України, частини четвертої статті 414 ЦПК України, висловлених в ухвалах Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 серпня 2024 року у справі № 185/9673/21 (провадження № 61-17708св23), від 25 вересня 2024 року у справі №185/11185/21 (провадження № 61-6376св23), в ухвалах Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 вересня 2024 року у справі № 185/9802/21 (провадження № 61-3868св23), від 25 вересня 2024 року у справі № 185/9804/21 (провадження № 61-11168св23) щодо відсутності правових підстав для передачі справи за юрисдикцією до належного суду.

🖌 Законом № 4094-IX, зокрема, внесено зміни до ЦПК України, і передбачено, що:

🖋доповнено статтею 447-1 такого змісту: «Стаття 447-1. Право на звернення із скаргою до суду 1. Сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права»;

ℹ️частину другу статті 449 викладено в такій редакції: «2. Пропущений для подання скарги строк може бути поновлено судом за наявності поважних причин його пропуску на підставі клопотання особи, яка подає скаргу, що має бути заявлено одночасно зі скаргою. У разі подання скарги з пропуском строку і за відсутності поважних причин для його поновлення та клопотання особи, яка подає скаргу, така скарга залишається судом без розгляду»;

🔎розділ VII доповнено, зокрема, статтею 453-1: «Стаття 453-1. Заява про зобов’язання подати звіт про виконання судового рішення Суд, який розглянув справу як суд першої інстанції, за письмовою заявою стягувача може зобов’язати боржника подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення в цивільних справах: 1) що виникають із трудових правовідносин; 2) що виникають із сімейних правовідносин; 3) щодо відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я або смертю фізичної особи, чи шкоди, заподіяної внаслідок вчинення кримінального правопорушення; 4) щодо відшкодування шкоди, заподіяної особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду; 5) щодо відшкодування моральної шкоди; 6) щодо захисту прав споживачів; 7) щодо захисту честі, гідності та ділової репутації; 8) в інших спорах немайнового характеру. Стягувач може звернутися до суду із заявою, передбаченою частиною першою цієї статті, в разі невиконання боржником судового рішення та за умови відкриття виконавчого провадження. Якщо відповідачем є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, суб’єкт господарювання державного або комунального сектору економіки, суд під час ухвалення рішення суду за письмовою заявою позивача може зобов’язати такого відповідача подати у встановлений судом строк звіт про виконання такого рішення незалежно від характеру спору. Суд під час ухвалення рішення суду за власною ініціативою може зобов’язати відповідача подати у встановлений судом строк звіт про виконання такого рішення незалежно від характеру спору, якщо суд допускає негайне виконання рішення суду. Такий звіт розглядається за правилами статей 453-3 і 453-4 цього Кодексу;

‼️справи у судах першої, апеляційної та касаційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цим Законом, розглядаються з урахуванням особливостей, що діють після набрання чинності цим Законом.

❗️Закон № 4094-IX набрав чинності 19.12.2024 року, крім пункту 4 розділу I цього Закону, який набирає чинності з дня введення в дію Закону України «Про лікарські засоби» від 28 липня 2022 року № 2469-IX.

📚 18.12.2024 року опубліковано в газеті «Голос України» Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення положень про судовий контроль за виконанням судових рішень» від 21 листопада 2024 року № 4094-IX.

🖌 Законом № 4094-IX, зокрема, внесено зміни до ЦПК України, і передбачено, що:

📌 частину першу статті 148 доповнено абзацом сьомим такого змісту: «Під час здійснення судового контролю за виконанням судового рішення суд може стягнути в дохід державного бюджету з відповідача, боржника чи їх керівників (якщо відповідач, боржник є юридичною особою) штраф у сумі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб»;

♨️ частину першу статті 353 доповнено пунктами 42 і 43 такого змісту: «42) відмови у задоволенні заяви про зобов’язання боржника подати звіт про виконання судового рішення; 43) прийняття або відмови у прийнятті звіту боржника про виконання судового рішення»;

📍 частину першу статті 432 доповнено абзацом другим такого змісту: «Якщо судове рішення, на підставі якого видано виконавчий документ, чи рішення, яке підлягає виконанню, набрало законної сили, то відсутність матеріалів судової справи у зв’язку з їх витребуванням судом апеляційної або касаційної інстанції не перешкоджає розгляду заяви, передбаченої абзацом першим цієї частини, крім випадку зупинення виконання судового рішення судом касаційної інстанції або зупинення виконавчого провадження»;

🚫у статті 435 частину третю доповнено абзацами другим і третім такого змісту: «Невиконання боржником судового рішення про зобов’язання вчинити певні дії щодо майна стягувача або майна, присудженого на користь стягувача, протягом двох місяців з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження за заявою стягувача є самостійною підставою для зміни способу і порядку виконання такого судового рішення шляхом стягнення з боржника суми вартості відповідного майна, крім випадків, коли стягувач перешкоджає провадженню виконавчих дій, вартість майна неможливо визначити або майно відповідно до закону не може оцінюватися. Вартість майна визначається відповідно до вимог Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні»;

❇️ статтю 447 викладено в такій редакції: «Стаття 447. Судовий контроль за виконанням судових рішень у цивільних справах 1. Судовий контроль за виконанням судових рішень у цивільних справах здійснює суд, який розглянув справу як суд першої інстанції. 2. Суд може здійснювати судовий контроль за виконанням судового рішення у порядку, встановленому цим розділом».

📘📒 В діалогах про позбавлення батьківських прав згадали з професором про «парні» права в приватному праві.

📚🖌Тому, за люб’язної згоди Інни Валентинівни, розміщуємо її статтю «Парні права, або ще одна спроба розібратися з особистими немайновими правами і виявити значущість категорії «парні права» та їх види» (Цивілістика: на шляху формування доктрин : Вибрані наук. праці / І. В. Спасибо-Фатєєва. - Х. : Золоті сторінки, 2012. - С. 32-51).

​​✍🏻ОПІКУН НЕ ВПРАВІ ПОРУШУВАТИ ПИТАННЯ ПЕРЕД ДЕРЖАВНИМИ ОРГАНАМИ ПРО ЗМІНУ ІМЕНІ МАЛОЛІТНЬОЇ ДИТИНИ

⚖️Правова позиція ВС у справі № 165/1288/20(1)
👨🏻‍⚖️Рішення ВС у справі № 165/1288/20(1) від 27.11.2024

У цій справі КЦС ВС досліджував питання про можливість зміни прізвища неповнолітньої дитини, позбавленої батьківського піклування, за позовом її опікуна.

ВС зазначив, що суб'єктами, які мають право на зміну прізвища, є: самі особи; їх батьки (для зміни прізвища малолітніх осіб); їх усиновлювачі (які дорівнюються до батьків у правовому значенні обсягу їх прав стосовно дітей). Інші особи здійсненням особистого немайнового права малолітньої особи на ім'я законом не наділені.

Функції опікуна в контексті особистих немайнових прав полягають у догляді за підопічним, його лікуванні, виконанні обов'язку дбати про його виховання, навчання та розвиток (ч.1 ст.67 ЦК України). Щодо майнових прав та інтересів підопічних, то опікун вчиняє правочини від імені та в інтересах підопічного (ч.3 ст.67 ЦК України). Інших дій і можливостей опікуна щодо здійснення особистих немайнових прав підопічного, зокрема на зміну його імені, законом не передбачено.

Тому малолітня особа має залишатися з тим іменем, яке вона має, незалежно від призначення їй опікуна, який не вправі порушувати питання перед державними органами про зміну імені малолітнього.

❓Згодні з позицією ВС?

ZAKONONLINE - швидкий пошук судової практики

#Цивільний_процес #правова_позиція

👉 З аналізом судової практики у сфері приватного права можна також ознайомитись на телеграм-каналі «Трохи про приватне право» Василя Крата, судді Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, за посиланням: https://t.me/glossema.

📚📖 На веб-сайті Українського національного офісу інтелектуальної власності та інновацій опубліковано неофіційний переклад цікавого кейсу суду ЄС «Alpirsbacher Klosterbräu Glauner GmbH & Co. KG проти European Union Intellectual Property Office (EUIPO)» (справа T-844/16 від 26 жовтня 2017 року).

📖 Компанія Alpirsbacher Klosterbräu Glauner GmbH & Co. KG подала заявку на реєстрацію торговельної марки Klosterstoff для товарів класів 32 і 33 Ніццької угоди про Міжнародну класифікацію товарів і послуг. 4 вересня 2015 року експерт EUIPO відмовив у реєстрації через описовість і відсутність розрізняльної здатності позначення. А також через можливу оманливість щодо вмісту безалкогольних напоїв. 6 жовтня 2016 року Апеляційна палата EUIPO підтвердила це рішення, зазначивши, що позначення є описовим і вводить споживачів в оману. А також, що попередні реєстрації подібних позначень не є вирішальними для цього випадку. Суд, зокрема, мав вирішити: чи помилилася Апеляційна палата, визнавши заявлене позначення описовим для товарів, що містять алкоголь та походять з монастиря? чи правильно Апеляційна палата оцінювала описовий характер терміну klosterstoff (з нім. «монастирський алкоголь»), зокрема в контексті німецькомовної громадськості? чи може заявлене позначення ввести в оману споживачів безалкогольних напоїв, зокрема безалкогольного пива, і чи може це бути підставою для відмови в реєстрації відповідно до статті 7(1)(g)Регламенту № 207/2009? Суд вважав, що торговельна марка може бути відхилена, якщо вона може вводити споживачів в оману щодо основних характеристик товару. Суд вказав на необхідність врахування очікувань споживачів і можливості введення в оману при оцінці позначення. Заявлене позначення могло вводити споживачів в оману.

♻️Трохи про відвід (самовідвід) та повноважний склад суду

Постанова ОП КЦС ВС від 09.12.2024 у справі № 705/4763/22

ℹ️Інститут відводу (самовідводу) є однією з найважливіших гарантій здійснення правосуддя неупередженим та справедливим судом. Самовідвід дає змогу виключити найменшу підозру в зацікавленості судді в результатах розгляду конкретної справи, навіть якщо насправді такої зацікавленості немає, оскільки пріоритетною тут є суспільна довіра до суду.

❗️Головною метою відводу є гарантування безсторонності суду, зокрема, щоб запобігти упередженості судді (суддів) під час розгляду справи, а мета самовідводу - запобігання будь-яким сумнівам щодо безсторонності судді.

📍Верховний Суд уважає, що розгляд Черкаським апеляційним судом справи, де він є третьою особою, і за підставою позову стосується дій суду, як органу державної судової влади, без належного з`ясування питання про наявність/відсутність підстав для відводу/самовідводу не відповідає принципу неупередженості суду і не сприяє, як реалізації основних засад (принципів) цивільного судочинства, так і ефективному розгляду справи.

📌Термін «повноважний склад суду» слід сприймати як наявність повноважень суддів щодо здійснення ними своїх професійних обов`язків: компетентність у розумінні наявності повноважень на розгляд справ у суді відповідно до предмета спору, вирішення справ судом певної інстанції та судом, який має повноваження на розгляд справ у межах територіальної юрисдикції, визначеної ЦПК України, що забезпечує право на розгляд справи незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

⛔️Неповноважним потрібно вважати склад суду у таких випадках: справу розглянуто і вирішено суддею або за участі судді, строк повноважень якого закінчився; справу розглянуто і вирішено особою, яка не є суддею цього суду; справу передано на розгляд судді з порушенням встановленого порядку розподілу судових справ або з порушенням принципу незмінності складу суду; справу розглянуто і вирішено суддею або за участі судді, який брав участь у її вирішенні; справу, яку належить розглядати колегіально, розглянуто і вирішено суддею одноособово.

💢Склад суду, який розглядає справу, є повноважним лише в тому випадку, коли його створення відповідає вимогам закону, а також коли відсутні обставини, що унеможливлюють участь судді у справі.

❇️При цьому Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду наголошує, що у всіх випадках судді зобов`язані діяти таким чином, щоб слугувати прикладом доброчесності для учасників судових проваджень, громадськості, тому несуть повну відповідальність за вирішення питань, пов`язаних з їх приватним інтересом, таким чином, щоб максимально запобігати конфлікту інтересів під час їх обрання/призначення на посаду судді та в процесі виконання ними функції зі здійснення правосуддя. З урахуванням вищенаведеного, постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню з направленням справи на новий апеляційний перегляд.

📚Цивілістична платформа відкрила доступ до третього номеру журналу, присвяченого корпоративному праву.

📖 В туманний вихідний немає нічого краще як трохи доброї цивілістики.

📍В третьому номері журналу 2024/3 була опублікована робота Хаберзака Матіаса «Заборона на створення перешкод і правило обов’язкової пропозиції – наріжний камінь європейського законодавства про поглинання?».

♻️Чи можливо закриття провадження у справі за повторно поданою заявою про видачу дубліката виконавчого документа / заміну сторони виконавчого провадження на підставі пункту 3 частини першої статті 231 ГПК (пункту 3 частини першої статті 255 ЦПК)⁉️

Постанова ВП ВС від 13.11.2024 у справі № 186/871/14-ц

📍90. Ухвала про відмову в задоволенні заяви про видачу дубліката виконавчого документа, постановлена під час вирішення судом процесуального питання, пов`язаного з виконанням судового рішення, не є рішенням, яке набрало законної сили в розумінні статей 186, 255 ЦПК України (статей 175, 231 ГПК України).

❗️91. Така ухвала про відмову в задоволенні (про задоволення) заяви під час вирішення судом процесуальних питань, пов`язаних з виконанням судового рішення, не може бути підставою для закриття провадження у справі за пунктом 3 частини першої статті 255 ЦПК України (пунктом 3 частини першої статті 231 ГПК України).

⛔️Проте наявність такої ухвали є підставою для застосування наслідків, визначених пунктом 1 частини другої статті 44 ЦПК України (подання клопотання (заяви) для вирішення питання, яке вже вирішено судом, за відсутності інших підстав або нових обставин).

❇️92. При цьому, розділ VI ЦПК України (розділ V ГПК України), який регулює вирішення процесуальних питань, пов`язаних з виконанням судового рішення, не передбачає відкриття / відмови у відкритті / закриття провадження у справі під час вирішення таких питань.

‼️93. Заява (подання державного / приватного виконавця) з процесуальних питань, пов`язаних з виконанням судових рішень у цивільних (господарських) справах, зокрема і про видачу дубліката виконавчого документа, підлягає розгляду без відкриття провадження у справі.

✂️85. Виходячи з висновків Великої Палати Верховного Суду, які містяться у мотивувальній частині цієї постанови, слід відступити від правового висновку, викладеного в наведених постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 21 січня 2019 року у справах № 5023/2082/12 та № 42/339-10 щодо можливості закриття провадження у справі за повторно поданою заявою про видачу дубліката виконавчого документа / заміну сторони виконавчого провадження на підставі пункту 3 частини першої статті 231 ГПК (пункту 3 частини першої статті 255 ЦПК).

📚 05.12.2024 року опубліковано в газеті «Голос України» Закон України «Про внесення змін до деяких законів України щодо додаткових заходів, пов’язаних із забезпеченням внутрішньо переміщених осіб житлом» від 20 листопада 2024 року № 4080-IX.

🖌 Законом № 4080-IX внесено, зокрема, зміни до ч. 2 статті 15 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» та передбачено, що: право на отримання в оренду державного та комунального майна, що не міститься в Переліку першого типу, без проведення аукціону також мають: державні та комунальні підприємства, громадські об’єднання, благодійні організації з метою надання цього майна для тимчасового проживання внутрішньо переміщених осіб.

❗️Закон № 4080-IX набирає чинності через три місяці з дня його опублікування, крім пунктів 2-4 цього розділу, які набирають чинності з дня, наступного за днем опублікування цього Закону.

♻️Трохи про підстави видачі дублікату виконавчого листа

Постанова ВП ВС від 13.11.2024 у справі № 186/871/14-ц

📍53. Аналіз підпункту 17.4 підпункту 17 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України (підпункт 19.4 підпункту 19 пункту 1 розділу ХІ «Перехідні положення» ГПК України) дає підстави для висновку про те, що єдиною підставою для видачі судом дубліката виконавчого документа є його втрата.

📌54. Дублікат - це документ, що видається замість втраченого оригіналу та має силу первісного документу. Оригінал виконавчого документа вважається втраченим, коли його загублено, украдено, знищено або істотно пошкоджено, що унеможливлює його виконання. Таким чином, дублікат виконавчого документа видається замість втраченого оригіналу лише за наявності достатніх доказів того, що виконавчий документ дійсно втрачено.

❗️55. Однією з підстав можливості видачі дубліката виконавчого документа є подання відповідної заяви протягом строку, встановленого для пред`явлення виконавчого документа до виконання, який повинен обчислюватися з урахуванням переривання цього строку та/або його зупинення.

‼️56. Відповідно до висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у справі № 2-836/11 (провадження № 14-308цс19), у разі пропуску стягувачем строку на пред`явлення виконавчого документа до виконання відсутні перешкоди для задоволення заяви такого стягувача про видачу дубліката втраченого виконавчого документа за умови, якщо суд задовольнив заяву стягувача про поновлення пропущеного строку для пред`явлення такого документа до виконання. Тобто якщо строк для пред`явлення виконавчого документа до виконання не сплив або суд його поновив, то заява про видачу дубліката втраченого документа, вважається поданою у межах установленого для пред`явлення його до виконання строку. Натомість коли строк для пред`явлення виконавчого документа до виконання сплив і суд його не поновив, то за результатами розгляду заяви про видачу дубліката втраченого виконавчого документа суд відмовляє в задоволенні цієї заяви.

📚 05.12.2024 року опубліковано в газеті «Голос України» Закон України «Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо здійснення правочинів з умовними зобов’язаннями» від 03 грудня 2024 року № 4106-IX.

🖌 Законом № 4106-IX внесено зміни до БК України, і, зокрема, передбачено, що:

📬 боргове зобов’язання - зобов’язання позичальника перед кредитором за кредитом (позикою), що виникло внаслідок розміщення (емісії) боргових цінних паперів, укладення кредитних договорів та/або у випадках, встановлених цим Кодексом, здійснення правочинів з умовними зобов’язаннями у разі настання обставин згідно з умовами таких правочинів, за яких кредитори можуть реалізувати обмежене право вимагати від держави повернення кредитів (позик), що були надані внаслідок здійснення таких правочинів;

✳️державний борг - загальна сума боргових зобов’язань держави з повернення отриманих та непогашених кредитів (позик) станом на звітну дату, що виникають внаслідок державного запозичення або у випадках, встановлених цим Кодексом, здійснення правочинів з умовними зобов’язаннями у разі настання обставин згідно з умовами таких правочинів, за яких кредитори можуть реалізувати обмежене право вимагати від держави повернення кредитів (позик), що були надані внаслідок здійснення таких правочинів;

✏️умови правочинів з умовними зобов’язаннями можуть передбачати обмежене право кредиторів вимагати від держави повернення кредитів (позик), що були надані внаслідок здійснення таких правочинів, за рахунок коштів Державного бюджету України, зокрема у разі здійснення відшкодування (компенсації) до Державного бюджету України шкоди, заподіяної внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України. У разі настання обставин згідно з умовами таких правочинів, за яких кредитори можуть реалізувати таке обмежене право, у держави виникають відповідні боргові зобов’язання;

🖌боргове агентство України веде Реєстр правочинів з умовними зобов’язаннями, визначених цим пунктом, та щомісяця публікує інформацію з відповідного реєстру на своєму офіційному сайті;

❇️під час здійснення правочинів з умовними зобов’язаннями Голова Боргового агентства України має право брати зобов’язання від імені України, пов’язані із здійсненням таких правочинів, у тому числі щодо відмови від суверенного імунітету в можливих спорах щодо таких зобов’язань.

❗️Закон № 4106-IX набрав чинності 06.12.2024 року.

#заходи_АПУ

✍🏻Перша сесія XIII Судового форуму була присвячена актуальним питанням правозастосування в умовах воєнного стану. Дискусію модерував Сергій Гришко, керуючий АБ Сергія Гришка «Кверітіус Україна», Голова Комітету АПУ з процесуального права.

Андрій Авторгов, приватний виконавець, заступник Голови Ради Асоціації приватних виконавців України, присвятив виступ особливостям виконання рішень щодо військовослужбовців. Серед іншого, він приділив увагу законопроєктам, які мають на меті врегулювати деякі аспекти цього питання.

📝Володимир Ващенко, партнер-засновник, керівник практики Dispute Resolution VB Partners, презентував доповідь «Вплив санкційної політики на приватно-правові відносини. Як не зашкодити добросовісному бізнесу?».

Зокрема, адвокат надав рекомендації бізнесу, як захистити свої інтереси:
✔️транспарентність перед державою;
✔️участь у провідних бізнес-асоціаціях для спільного представництва й захисту інтересів;
✔️проактивна позиція в разі наявності інформації про зовнішні ризики;
✔️реальність володіння активами й відсутність впливу підсанкційних осіб;
✔️GR-комунікація для донесення позиції до держави;
✔️публічність позиції, донесення її через медіа;
✔️залучення посольств до захисту (опція для бізнесу з іноземним елементом).

Олена Волянська, партнерка, керівниця практики банкрутства та реструктуризації LCF Law Group, розповіла про стягнення збитків з рф у процедурах банкрутства та міжнародний компенсаційний механізм, про перспективи та пов’язані проблемні питання. Серед іншого, вона зазначила, що в українських судах у межах справ про банкрутство налічується 17 позовів про стягнення збитків з рф, винесено 8 рішень.

📂При цьому проблемними аспектами стягнення збитків у банкрутстві є обмежені строки процедури та припинення постраждалої особи за відсутності механізму відступлення права вимоги до рф, наголосила пані Волянська.

Про проблеми застосування реквізиції в умовах воєнного стану говорив Василь Крат, суддя Верховного Суду у Касаційному цивільному суді. Зокрема, він зробив огляд питання реквізиції в постановах КЦС ВС. Окрім того, пан Крат докладно пояснив, чи можливе витребування реквізованого майна на користь колишнього власника до закінчення правового режиму воєнного стану.

💻 В Харкові триває міжнародний форум адвокатів «Харків незламний 2024». В зумі трохи поговорили про штучний інтелект і судочинство.

♻️Трохи про значення відомостей в реєстрі юридичних осіб для підтвердження самопредставництва юридичної особи

Постанова ВП ВС від 20.11.2024 у справі № 910/16580/23

✂️7.29. З огляду на висновки, сформульовані у цій справі, Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне конкретизувати власний висновок, викладений в ухвалі від 08.06.2022 у справі № 303/4297/20, за яким з 29.12.2019 самопредставництво юридичної особи, органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування у цивільному, господарському й адміністративному судочинствах можуть здійснювати будь-які фізичні особи, уповноважені на це саме відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту). У разі якщо такого договору (контракту) у письмовій формі немає чи у ньому зафіксований неповний перелік трудових (посадових) обов`язків працівника (наприклад, є посилання на посадову інструкцію), то поряд із підтвердженням наявності трудових відносин такий працівник подає відповідний документ юридичної особи (зокрема, посадову інструкцію), у якому визначений його обов`язок представляти інтереси цієї особи в суді (діяти за правилами її самопредставництва), а за наявності - також обмеження відповідних повноважень. Наявність або відсутність у Єдиному державному реєстрі даних про такого працівника, який поряд із керівником має право вчиняти дії від імені юридичної особи, не впливає на обов`язок останньої підтвердити повноваження цього працівника діяти у судовому процесі на підставі закону, статуту, положення, трудового договору (контракту), зокрема обсяг цих повноважень.

🔍Цей висновок підлягає уточненню в останній частині стосовно того, що наявність або відсутність у Єдиному державному реєстрі даних про такого працівника, який поряд із керівником має право вчиняти дії від імені юридичної особи, не впливає на обов`язок останньої підтвердити повноваження цього працівника діяти у судовому процесі на підставі закону, статуту, положення, трудового договору (контракту), зокрема, обсяг цих повноважень.

🖌Цей висновок потребує уточнення як такий, що не в повній мірі узгоджується з визначеним законодавством значенням відомостей Єдиного державного реєстру для державних органів, зокрема й для суду, на що Велика Палата Верховного Суду звернула увагу вище.

✏️📌Посиланням на цей висновок обґрунтована ухвала КЦС ВС від 27.11.2023 у справі № 761/42817/23 про відмову у відкритті провадження у справі за позовною заявою Фермерського господарства «Бурки Віталія Володимировича» на підставі пункту 1 частини першої статті 186 ЦПК України.

📌7.30. Велика Палата Верховного Суду, здійснюючи тлумачення частини третьої статті 56 ГПК України, доходить висновку, що її формулювання дозволяє виснувати про те, через яких осіб можливе самопредставництво юридичної особи, а також про те, що, окрім керівника і члена виконавчого органу, такими особами можуть бути також інші особи, уповноважені діяти від імені юридичної особи відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту).

❗️7.31. Особа, через яку юридична особа діє на засадах самопредставництва, має підтвердити суду цей свій статус, зокрема шляхом подання документів, вказаних у частині третій статті 56 ГПК України [статут, положення, трудовий договір (контракт)].

‼️Водночас, якщо відповідні відомості щодо особи, яка має право вчиняти дії від імені юридичної особи на засадах самопредставництва, внесені до Єдиного державного реєстру, ці відомості є офіційним та достатнім підтвердженням того, що юридична особа діє в суді через певну особу на засадах самопредставництва (з урахуванням відповідних обмежень повноважень, якщо такі є).

✅Отже, за наявності інформації щодо такої особи в Єдиному державному реєстрі, у разі подання її суду, відсутності стосовно цього спору, про який повідомлено суду, підстави додатково підтверджувати ці повноваження документами, які за своїм змістом є тими, що визначені частиною третьою статті 56 ГПК України, - статутом, положенням, трудовим договором (контрактом) - відсутні, оскільки суд може покладатись на відомості з Реєстру як на достовірні.

🕰️Триває судовий форум, на якому трохи поговорили про реквізицію

📚📖За численними запитами, за люб'язної згоди авторів, викладаю презентації з сьогоднішніх Іпотечних читань.

📚📖Проєкт JustTalk опублікував український переклад дослідження «Використання літературних та наукових джерел ЄСПЛ при ухваленні рішень» (The Use of Scholarship by the European Court of Human Rights).

♻️Трохи про річний строк на апеляційне оскарження та момент публікації рішення в Єдиному державному реєстрі судових рішень

Постанова ОП КЦС ВС від 04.11.2024 у справі № 405/4689/19
 
📝Особою, не повідомленою про розгляд справи (пункт 1 частини другої статті 358 ЦПК), не можна вважати особу, яка власне ініціювала розгляд справи або судового провадження (позивача, заявника, третіх осіб, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору), яка скористалася своїм правом доступу до правосуддя, подала позовну заяву (заяву, скаргу), на підставі якої відкрито провадження (див. пункт 168 постанови ВП ВС від 25 вересня 2024 року у справі № 490/9587/18).
 
📒Суд загальної юрисдикції вносить до ЄДРСР всі судові рішення і окремі думки суддів, викладені у письмовій формі, не пізніше наступного дня після їх ухвалення або виготовлення повного тексту. Доступ до окремих думок суддів через ЄДРСР забезпечується у тому самому порядку, що й до судового рішення, стосовно якого викладено окрему думку (частина третя статті 3 Закону України «Про доступ до судових рішень»).

🖌️Об`єднана палата наголошує, що судові рішення касаційного суду повинні бути розумно передбачуваними. Навіщо потрібна розумна передбачуваність судових рішень? Очевидно, що особа, фізична чи юридична, має можливість прогнозувати як буде вирішено її спір. Це одне з основних завдань, яке дозволяє зробити вирішення спору прогнозованим (див., зокрема, ухвалу Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 березня 2024 року в справі № 346/2744/2).
 
📖Обміркувавши викладене, ОП КЦС зауважує, що:
 
📍особою, не повідомленою про розгляд справи (пункт 1 частини другої статті 358 ЦПК), не можна вважати особу, яка власне ініціювала розгляд справи або судового провадження (позивача, заявника, третіх осіб, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору), яка скористалася своїм правом доступу до правосуддя, подала позовну заяву (заяву, скаргу), на підставі якої відкрито провадження;
 
📌законодавець при конструюванні частини другої статті 358 ЦПК не визначив, що під час її застосування має враховуватися дата внесення судом рішення до Єдиного державного реєстру судових рішень;
 
🖍️відсутність у рішенні суду вказівки на дату складання його повного тексту та несвоєчасне надіслання оскарженого судового рішення суду першої інстанції до Єдиного державного реєстру судових рішень, за умови, що учасник справи (зокрема, котрий ініціював позов - позивач), який подає апеляційну скаргу, знав про розгляд справи, не є перешкодою для отримання цією особою у розумний строк інформації про стан відомого їй судового провадження та не свідчить про наявність випадків, передбачених частиною другою статті 358 ЦПК.
 
✂️З урахуванням висновків, зроблених у цій постанові, ОП КЦС відступає від висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 серпня 2024 року у справі № 757/24098/18-ц, Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 грудня 2022 року у справі № 757/31634/15-ц, Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 червня 2023 року у справі № 200/5831/16-ц, Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 січня 2024 року у справі № 376/602/20, Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2022 року у справі № 757/2543/16, Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 січня 2024 року у справі № 362/1426/17, Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 листопада 2023 року у справі № 361/3406/18, Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 31 липня 2024 року у справі № 757/54645/16-ц.

📚Опубліковано огляд практики Європейського суду з прав людини за рішеннями, ухваленими у вересні 2024 року.

♻️Трохи про відвід і неповноважний склад суду

Постанова ОП КГС ВС від 15.11.2024 у справі № 910/21039/20

⁉️1. Перед Верховним Судом у цій справі постало таке питання: чи може з урахуванням змісту положень статей 32, 35, 36, 39, 40 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) та частини 5 статті 15 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суддя (судді) після задоволення заяви про відвід (самовідвід) судді (суддів) у певній справі брати подальшу участь у розгляді такої справи (в тому числі при її новому розгляді) з огляду на відсутність включення такої підстави до переліку випадків недопустимості повторної участі судді в розгляді справи, передбаченого статтею 36 ГПК України, та, як наслідок, чи свідчитиме така повторна участь відведеного судді (суддів) про вирішення справи неповноважним складом суду, що є обов`язковою підставою для скасування судового рішення із направленням справи на новий розгляд до відповідного суду (першої або апеляційної інстанції) згідно з пунктом 1 частини 1 статті 310 цього Кодексу?

📌44. Об`єднана палата наголошує на тому, що впродовж 2019- 2023 рр. на рівні касаційних судів цивільної та господарської юрисдикцій сформувалася усталена судова практика застосування норм процесуального права, які регулюють питання щодо недопустимості повторної участі в розгляді справи (в тому числі в її новому розгляді) судді після задоволення заяви про його відвід (самовідвід), неминучим наслідком чого є обов`язкове скасування судового рішення суду першої або апеляційної інстанції як ухваленого неповноважним складом суду із направленням справи на новий розгляд до суду тієї інстанції, який допустив відповідне істотне процесуальне порушення (див. постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 20.03.2024 у справі № 911/3656/20, від 15.06.2023 у справі № 907/726/18 та постанови Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 22.05.2019 у справі № 639/2960/17, від 04.05.2022 у справі № 2012/2-210/11, від 24.07.2023 у справі № 761/4147/15-ц).

❗️51. Підсумовуючи викладене вище, об`єднана палата вважає, що, виходячи із системного аналізу змісту положень 32, 35, 36, 39, 40 ГПК України та частини 5 статті 15 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", суддя (судді) після задоволення заяви про відвід (самовідвід) судді (суддів) у певній справі не може брати подальшу участь у розгляді такої справи (в тому числі при її новому розгляді), незважаючи на відсутність включення такої підстави до переліку випадків недопустимості повторної участі судді в розгляді справи, передбаченого статтею 36 ГПК України, оскільки така повторна участь раніше відведеного судді (суддів) свідчитиме про вирішення справи неповноважним складом суду, неминучим процесуальним наслідком чого згідно з пунктом 1 частини 1 статті 310 цього Кодексу є обов`язкове скасування судового рішення із направленням справи на новий розгляд до відповідного суду (першої або апеляційної інстанції), який допустив відповідне процесуальне порушення (див. пункт 1 цієї постанови).

Друзі, нагадуємо, що 5 грудня 2024 року о 10:00 у Верховному Суді відбудеться міжнародна науково-практична конференція, організована спільно з ГО «Цивілістична платформа», на тему «Іпотечні читання».

Метою заходу є обговорення стану правового регулювання іпотеки в Україні, його теоретичного та практичного аспектів з огляду на сучасне законодавство, судову практику й перспективи розвитку.

У дискусії візьмуть участь судді Верховного Суду, Конституційного Суду України, міжнародні експерти, представники органів державної влади, наукової спільноти, нотаріату та адвокатури.

Захід відбудеться у приміщенні Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду за адресою: просп. Повітряних Сил, 28, м. Київ.

Акредитація представників медіа триватиме до 16:00 3 грудня 2024 року (тел.: (044) 591 09 87).

З програмою заходу можна ознайомитися тут – https://court.gov.ua/storage/portal/supreme/rizne/2024_12_02_Progr_ipot_chit_05_12.pdf.

Долучайтеся до перегляду трансляції конференції на ютуб-каналі Верховного Суду – https://www.youtube.com/@supremecourtua.

​​Цього тижня знайомимо вас зі справами, переданими на розгляд об’єднаних та судових палат касаційних судів відповідно до ухвал про передачу, внесених до ЄДРСР з 25 листопада по 1 грудня 2024 року.

Справи, передані на розгляд ОП КГС ВС:

Ухвалою КГС ВС від 21 листопада 2024 року на розгляд ОП КГС ВС передано справу для відступу від висновку КГС ВС, відповідно до якого забезпечення позову шляхом заборони гаранту здійснювати будь-які виплати за банківськими гарантіями за будь-якими вимогами бенефіціара (боржника) не є втручанням у господарську діяльність гаранта в розумінні ст. 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» та такі заходи забезпечення позову відповідають процесуальним нормам, що регулюють зазначені правовідносини.

Справи, передані на розгляд ОП ККС ВС:

✅ Ухвалою ККС ВС від 20 листопада 2024 року на розгляд ОП ККС ВС передано справу для відступу від висновку ККС ВС про те, що порушення правил територіальної підсудності при розгляді кримінального провадження не є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону та не є підставою для скасування судового рішення.

✅ Ухвалою ККС ВС від 21 листопада 2024 року на розгляд ОП ККС ВС передано справу для відступу від висновку ОП ККС ВС, відповідно до якого апеляційні й касаційні скарги осіб, які мають право на оскарження судових рішень, повинні бути викладені державною мовою, а скарги, складені неукраїнською мовою, повертаються особі, яка її подала.

Справи, передані на розгляд палати для розгляду справ щодо корпоративних спорів, корпоративних прав та цінних паперів КГС ВС:

Ухвалою КГС ВС від 21 листопада 2024 року на розгляд судової палати передано справу для відступу від висновку КГС ВС про те, що у спорі за позовними вимогами членів кооперативу про визнання недійсними рішень загальних зборів кооперативу суд має встановити дотримання вимог щодо повідомлення членів кооперативу про їх проведення, а також щодо ефективності такого способу захисту позивачів.

​​✍🏻СПРАВИ З ЦІНОЮ ПОЗОВУ, ЯКА ПЕРЕВИЩУЄ ДВІСТІ П'ЯТДЕСЯТ РОЗМІРІВ ПРОЖИТКОВОГО МІНІМУМУ ДЛЯ ПРАЦЕЗДАТНИХ ОСІБ, НЕ МОЖУТЬ БУТИ РОЗГЛЯНУТІ ЗА ПРАВИЛАМИ СПРОЩЕНОГО ПОЗОВНОГО ПРОВАДЖЕННЯ

⚖️Правова позиція ВС у справі № 210/756/24
👨🏻‍⚖️Рішення ВС у справі № 210/756/24 від 31.10.2024

У цій справі позивачем заявлено позов про стягнення грошової компенсації моральної шкоди, завданої смертю працівника на виробництві в розмірі 8 млн грн. Суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, вирішив розглядати зазначену справу в порядку спрощеного позовного провадження через її малозначність.

КЦС ВС скасував рішення судів попередніх інстанцій на підставі п.7 ч.3 ст.376 ЦПК України.

ВС наголосив, що згідно з п.5 ч.4 ст.274 ЦПК України в порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах: в яких ціна позову перевищує двісті п'ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Отже, у межах цієї справи спір виник про стягнення грошової компенсації моральної шкоди, завданої смертю працівника на виробництві в розмірі 8 млн грн (тобто, ціна позову перевищує двісті п'ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб), а тому ця справа не могла бути розглянутою за правилами спрощеного позовного провадження.

❓Згодні з позицією ВС?

ZAKONONLINE - швидкий пошук судової практики

#Цивільний_процес #правова_позиція

👉 З аналізом судової практики у сфері приватного права можна також ознайомитись на телеграм-каналі «Трохи про приватне право» Василя Крата, судді Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, за посиланням: https://t.me/glossema.

♻️Які способи захисту застосовуються при реструктуризації зобов`язань позичальника за договором про споживчий кредит❓

Постанова ОП КЦС ВС від 04.11.2024 у справі № 465/4230/22

📍Належний спосіб захисту порушеного права чи інтересу має відповідати змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Такий спосіб захисту має присікати порушення цивільних прав та/або інтересів чи відновлювати їх.

📌З метою проведення реструктуризації зобов`язань позичальника за договором про споживчий кредит, передбаченої Законом України від 13 квітня 2021 року № 1381-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо споживчих кредитів, наданих в іноземній валюті», який набрав чинності 23 квітня 2021 року, належним способом захисту прав позичальника є вимога про зобов`язання кредитора провести реструктуризацію кредитної заборгованості, який відповідає пункту 5 частини першої статті 16 ЦК України (примусове виконання обов`язку в натурі), змісту відповідного права, характеру його порушення чи невизнання, не потребує пред`явлення додаткових вимог.

⛔️Натомість не є такими вимоги про визнання відмови банку незаконною, неправомірними дій банку та інші подібні, оскільки такі вимоги не призведуть до захисту прав позичальника.

Суд, зокрема, зазначив, що:

✏️особа може оголосити свою волю за допомогою знаків, тобто також за допомогою цифрових піктограм - наприклад, емодзі. Їх часто використовують, щоб підкреслити, посилити або уточнити, в якому сенсі щось слід розуміти (наприклад, іронічно). У цій функції емодзі в цифровому дискурсі виконують такі ж функції, як інтонація, жести, міміка та інші фізично-мовні елементи в реальних розмовах. Іноді слова в реченні також замінюються емодзі. Чи хоче користувач емодзі висловити волю до зобов'язання, чи просто хоче передати свій настрій або емоційну позицію, є питанням інтерпретації.

❗️емодзі мають можливості для інтерпретації як знака, який має бути використаний; однак у цьому також відіграють роль лише ті, які одержувач може зрозуміти. Такі фактори, як національність і рідна мова, культурне походження, а також вік, стать або структура особистості, можуть впливати як на використання, так і на розуміння смайликів, причому особливо чітко це проявляється між віковими групами. Таким чином, смайлики створюють ризик непорозумінь і неправильних висновків, оскільки конкретно використовувані символи можуть ґрунтуватися на специфічному «соціолекті смайликів», який існує лише в межах певної групи. Посилання на розуміння емодзі можуть також випливати із супровідного тексту;

🔎емоціопедія та еможітерра вказують на його значення. Емодзі «Гримаса, що ріже обличчя» (Unicode: U+1F62C) 😬 в основному означає негативні або напружені емоції, особливо нервозність, збентеження, дискомфорт або збентеженість. Той факт, що сторони - індивідуально або через приналежність до певної соціальної групи - надають цьому одному значенню іншого значення, не представлений і не виражений іншим чином. Крім того, необхідно враховувати конкретний контекст, в якому було використано емодзі. Вираз «ups», використаний позивачем поруч, у кращому випадку можна розглядати як вигук здивування або подиву, і він не має жодного зв'язку зі схвалюючим висловлюванням. Наступне твердження позивача нічого не змінює в цьому питанні.

♻️Трохи про емодзі та WhatsApp при надсиланні юридично-значимих повідомлень

🇩🇪Цікавий кейс розглянув Вищий земельний суд Мюнхена про використання емодзі та WhatsApp при надсиланні юридично-значимих повідомлень сторонами договору.

🖍19.11.2020 року сторони домовилися про «обов'язкове замовлення нового транспортного засобу» (комплект додатків позивача, також Додаток B 1; далі: договір купівлі-продажу) щодо автомобіля марки Ferrari, тип SF90 Stradale (далі: автомобіль). В договорі було передбачено, що зміни та доповнення до цього договору повинні бути зроблені в письмовій формі, щоб бути дійсними. Перший внесок у розмірі 50 000 євро плюс ПДВ, узгоджений у договорі купівлі-продажу, тобто 59 500 євро, і був сплачений позивачем у 2020 році. Згодом сторони провели детальну розмову за допомогою текстових повідомлень через службу миттєвих повідомлень WhatsApp. Відповідач написав позивачу 23.09.2021 року: «Доброго дня, пане А..., SF 90 Stradale, на жаль, переноситься на першу половину 2022 року. Ми не могли цього передбачити і не можемо на це вплинути. Принаймні, він буде там протягом наступного сезону. З повагою, ... P». Позивач відповів: «Ups 😬». І додав «Все одно дякую за інформацію. Чи є щось у письмовій формі? Хоча б підтвердження замовлення.

📍Вищий земельний суд Мюнхена 11.11.2024 скасував рішення суду першої інстанції про відмову в позові, та вважав, що відповідач має сплатити позивачу 59 500 євро плюс відсотки у розмірі дев'яти відсоткових пунктів понад базову відсоткову ставку, починаючи з 08.06.2022.

📖Суд, зокрема, вказав, що:

🔖спірним питання, чи були повідомлення WhatsApp у випадку письмової форми погодженими на законних підставах у встановлений законом строк. Для дотримання письмової форми, визначеної правочинами, якщо не передбачається інше волевиявлення, достатньо телекомунікаційної передачі. Це стосується всіх видів телекомунікацій, якщо повідомлення надсилаються символами, передача не здійснюється у формі мови (наприклад, телефоном, голосовою поштою або голосовим повідомленням). Поняття телекомунікаційної передачі не звужується до конкретних засобів, а навпаки, є свідомо відкритим для розвитку. Достатньо взаємної електронної або цифрової передачі даних, засоби, що використовуються в цьому процесі, можуть бути різними. Текст повинен бути надісланий таким чином, щоб його можна було постійно зберігати;

🖌вимоги довільної форми відповідно до § 127 BGB зберігають свою чинність і тоді, коли повідомлення подається у довільній формі також при передачі через WhatsApp текстового повідомлення або вкладення у вигляді текстового процесора або PDF-файлу чи достатньо якісної фотографії, але не голосового повідомлення WhatsApp або відео- чи аудіо-вкладення. Довговічність і відтворюваність надаються в повідомленнях або вкладеннях WhatsApp у заздалегідь описаній формі. З одного боку, слід враховувати, що історія чату регулярно зберігається в хмарі за допомогою резервного копіювання в додатку WhatsApp - якщо тільки ця функція не відключена, тобто зберігається постійно. З іншого боку, можна побачити, що - окрім опції «Видалити для всіх» - повідомлення, відкриті після відправника протягом короткого проміжку часу після відправника, більше не можуть бути «відхилені». Відтворення фізично можливе як через вираження (скріншот), так і в цифровому вигляді шляхом пересилання повідомлення;

⚠️думка про те, що месенджери переважно використовуються лише для швидкого обміну суто приватними новинами, а не для подання юридичних заяв, і що на першому плані буде емоційність приватних повідомлень, а не розглянута дія з відповідними правовими наслідками з огляду на нинішнє широке використання цієї форми електронної комунікації, також видається застарілим у правочинах і особливо спростовується справою, яка розглядається;

🔗абсолютно незалежно від того, чи було дотримано вимоги статті 127 BGB, процес спілкування сторін у чаті не відображає зміст, показаний відповідачем. Зокрема, позивач не сигналізував про свою згоду на продовження строків поставки до 30 червня 2022 року;

♻️Трохи про витребування майнового права і процесуальне правонаступництво (закінчення)

Постанова ВП ВС від 06.11.2024 у справі № 21/5005/2686/2012

✳️72. Як встановлено судами попередніх інстанцій, права вимоги у зобов`язаннях за Кредитним договором, які були ПАТ «Омега Банк» відчужені за нікчемним договором від 31 грудня 2014 року з ФК «Іпотека Кредит», в подальшому були неодноразово перепродані, та останнього разу придбані ТОВ «Глобус-А» за договором № 27/07/1 від 27 липня 2017 року.

🖍73. На підставі цього ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 27 серпня 2018 року у справі № 21/5005/2686/2012 замінено стягувача у виконавчому провадженні з ТОВ «Скай Кепітал Менеджмент» на його процесуального правонаступника - ТОВ «Глобус-А».

🔗74. ПАТ «Омега Банк» та ТОВ «Файненс Компані» дій, спрямованих на витребування від ТОВ «Глобус-А» зазначених прав вимоги у зобов`язаннях за Кредитним договором, не вчиняли.

🖇75. Отже, зазначені права вимоги у зобов`язаннях за Кредитним договором до ПАТ «Омега Банк» та ТОВ «Файненс Компані» в порядку їх витребування від ТОВ «Глобус-А» не перейшли, відповідно процесуальні права і обов`язки у справі № 21/5005/2686/2012 та виконавчому провадженні також до цих осіб не перейшли.

📍76. За цих обставин суди попередніх інстанцій правильно застосували до спірних правовідносин приписи чинного законодавства України та дійшли обґрунтованих висновків про відсутність правових підстав для задоволення заяви ТОВ «Файненс Компані» про заміну позивача (стягувача) у справі.

🔎78. Натомість КЦС у постанові від 18 листопада 2021 року у справі № 752/3582/14-ц, ухвалах від 20 грудня 2021 року у справі № 1005/7133/2012, від 20 січня 2022 року у справі № 1005/7134/2012 та КГС у постанові від 17 січня 2020 року у справі № 31/287-10 зробили неправильні висновки щодо застосування норм статей 55, 442 ЦПК та статей 52, 334 ГПК у подібних правовідносинах, внаслідок чого були задоволені заяви ТОВ «Файненс Компані» про заміну позивача (стягувача) у наведених справах з тих підстав, що ПАТ «Омега Банк» відчужило права вимоги за нікчемним правочином, тому інші особи, які в подальшому придбали ці права вимоги за договорами купівлі-продажу, не могли їх отримати, відповідно ці особи (позивачі, стягувачі) підлягають заміні на їх процесуального правонаступника - ТОВ «Файненс Компані».

✂️79. Оскільки зазначені висновки щодо застосування норм статей 55, 442 ЦПК та статей 52, 334 ГПК у подібних правовідносинах не відповідають наведеним вище висновкам у цій справі, ВП ВС відступає від них.

♻️Трохи про витребування майнового права і процесуальне правонаступництво (початок)

Постанова ВП ВС від 06.11.2024 у справі № 21/5005/2686/2012

🔍63. Майнові права є різновидом майна та мають спільний режим правового регулювання з іншими його видами, зокрема такими, як речі, гроші тощо. Отже, зазначені вище правові норми, які регулюють відносини повернення або витребування майна, також поширюють свою дію на відносини повернення або витребування майнових прав.

❇️64. Якщо майно (майнове право) було відчужено власником за недійсним (нікчемним) правочином, то він може повернути це майно в порядку реституції, передбаченому частиною першою статті 216 ЦК, лише у випадку, якщо воно продовжує перебувати у володінні особи, яка придбала його за таким правочином. У разі якщо таке майно (майнове право) було в подальшому відчужено іншій особі, яка не є стороною недійсного (нікчемного) правочину, то власник може витребувати це майно лише в порядку, передбаченому статтями 387, 388 ЦК. Якщо таке майно (майнове право) не підлягає витребуванню відповідно до статті 388 ЦК, то добросовісний набувач відповідно до статті 330 цього Кодексу набуває право власності на нього.

🔎65. Подібні висновки неодноразово висловлювала ВП ВС, зокрема, в постанові від 21 вересня 2022 року № 908/976/19, провадження № 12-10гс21. Так, у пункті 3.15 зазначеної постанови ВП ВС виснувала, що права особи, яка вважає себе власником майна, не підлягають захисту шляхом задоволення позову до добросовісного набувача з використанням правового механізму, передбаченого статтями 215, 216 ЦК України. Власник майна може витребувати належне йому майно від будь-якої особи, яка є останнім набувачем майна та яка набула його з незаконних підстав, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене попередніми набувачами, та без визнання попередніх угод щодо спірного майна недійсними. До того ж правило частини першої статті 216 ЦК України не може застосовуватися як підстава позову про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, яке в подальшому відчужене набувачем третій особі, оскільки надає право повернення майна лише стороні правочину, який визнано недійсним. Захист порушених прав особи, що вважає себе власником майна, яке було неодноразово відчужене, можливий шляхом пред`явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених статтями 387 та 388 ЦК України.

🔻68. Коли кредитор у спірному матеріальному зобов`язанні (цивільному, господарському тощо) відповідно до пункту 1 частини першої статті 512 ЦК замінений внаслідок відступлення права вимоги, то суд в порядку процесуального правонаступництва замінює такого учасника справи, виконавчого провадження його правонаступником, про що постановляє ухвалу. Внаслідок цього процесуальні права та обов`язки у справі, виконавчому провадженні, які мав такий учасник переходять до його процесуального правонаступника.

🔺69. Перехід процесуальних прав і обов`язків у справі, виконавчому провадженні до процесуального правонаступника безпосередньо залежить від переходу до нього матеріальних прав та обов`язків, зокрема права вимоги у зобов`язанні внаслідок його відступлення.

🔶71. До переходу до кредитора права вимоги у зобов`язанні в порядку його витребування за статтями 387, 388 ЦК України таке право вимоги знаходиться у володінні набувача цього права вимоги, відповідно процесуальні права і обов`язки у справі, виконавчому провадженні також до кредитора як процесуального правонаступника не переходять.

♻️Трохи про реквізицію

Постанова ВП ВС від 23.10.2024 у справі № 712/3525/23

✅41. Відповідно до частини третьої статті 321 ЦК України примусове відчуження об`єктів права власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього та повного відшкодування їх вартості, крім випадків, встановлених частиною другою статті 353 цього Кодексу.

📌42. Як у доктрині приватного права, так і в судовій практиці усталеним є підхід, що:
1️⃣під реквізицією варто розуміти примусове оплатне відчуження майна державою у власника при існуванні надзвичайних обставин на підставі та в порядку, встановленому законом, за умови попереднього і повного відшкодування його вартості або без такого. Метою реквізиції є усунення або запобігання тим наслідкам, що виникли або можуть виникнути, наступити через стихійне лихо, аварію, епідемію, епізоотію, воєнний або надзвичайний стан та за інших надзвичайних обставин;

2️⃣реквізиція застосовується за надзвичайних обставин, які вимагають негайних дій, вона провадиться в позасудовому (адміністративному) порядку за рішенням органів державної влади. Адміністративний порядок реквізиції майна у власника обумовлений необхідністю швидкої реакції від органів державної влади на надзвичайні обставини. Норми, що регулюють реквізицію, спрямовані на вирішення колізії публічного інтересу та цивільного права (зокрема, права власності, інших цивільних прав), розв`язання якої відбувається на користь публічного інтересу;

3️⃣залежно від підстав проведення реквізиції, існує два її види: реквізиція за надзвичайних обставин (частина перша статті 353 ЦК України);

4️⃣реквізиція в умовах воєнного або надзвичайного стану (частина друга статті 353 ЦК України). Відмінність між реквізицією (частина перша статті 353 ЦК України) та реквізицією в умовах надзвичайного чи воєнного стану (частина друга статті 353 ЦК України) полягає у моменті відшкодування вартості майна. У першому випадку його має бути проведено до примусового відчуження майна, а в другому - обов`язок держави відшкодувати вартість майна настає після його примусового відчуження;
право вимагати повернення майна обумовлюється наявністю в особи статусу «колишнього» власника. За допомогою такої конструкції законодавець створює передумови для охорони інтересів приватних осіб.

❗️Повернення майна можливе за умови: припинення надзвичайних обставин, тобто стихійного лиха, аварії, епідемії, епізоотії, воєнного або надзвичайного стану та ін.; збереження майна; заявлення власником позовної вимоги про його повернення до органу, що проводив його реквізицію або якому передано відповідне майно; встановлення можливості повернення [див., зокрема: постанови Верховного Суду в складі колегій суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 серпня 2018 року в справі № 284/276/16-ц (провадження № 61-11070св18), від 13 вересня 2023 року у справі № 707/1298/22 (провадження № 61-4120св23)].

‼️96. Збройні Сили України мають гостру потребу в забезпеченні матеріальними ресурсами, у тому числі автомобільною технікою, для належного виконання визначених перед ними завдань. Зазначене підтверджується листом командира військової частини НОМЕР_1 від 06 вересня 2022 року № 1822 (а. с. 114, том 1).

✏️97. Військова частина НОМЕР_1 підтвердила використання нею реквізованого автомобіля для виконання завдань по обороні України. У свою чергу, позивачка не навела переконливих аргументів на підтвердження того, що відчуження її автомобіля для потреб держави в умовах воєнного стану (з можливістю отримати належну грошову компенсацію) становитиме для неї надмірний тягар.

📝98. Втручання у право власності позивачки відповідає критерію законності, оскільки відбулося у чітко регламентованому, зрозумілому порядку, який діє в Україні з незначними змінами з 2012 року.

💻🕹️Сьогодні на IIІ Форумі з трудового права поговорили трохи про трудові спори в ракурсі практики Об’єднаної палати Касаційного цивільного суду

📚📖 На веб-сайті Українського національного офісу інтелектуальної власності та інновацій опубліковано неофіційний переклад цікавого кейсу суду ЄС «Safe Skies LLC проти European Union Intellectual Property Office (EUIPO)» (справа T-60/17 від 22 березня 2018 року).

📖 7 липня 2005 року компанія Travel Sentry, Inc. подала заявку на реєстрацію словесного позначення TSA LOCK як торговельної марки ЄС. Заявка стосувалася товарів у класах 6, 18 та 20 (металеві та неметалеві замки для багажу, сумки, рюкзаки та інші аксесуари). Позначення під номером 004530168 було зареєстровано 10 липня 2006 року. 15 квітня 2014 року компанія Safe Skies LLC подала заяву про визнання торговельної марки недійсною, стверджуючи, що позначення є описовим, не має розрізняльної здатності або вводить в оману. 11 грудня 2015 року Відділ з питань скасування рішень відхилив заяву. 3 лютого 2016 року заявник подав апеляцію, однак 24 листопада 2016 року Четверта апеляційна палата EUIPO також відхилила апеляцію, зазначивши, що заявлені підстави для скасування не були доведені. Заявник вимагав, аби Суд анулював оскаржуване рішення, а також щоб EUIPO сплатив витрати, понесені під час розгляду справи. Заявник стверджував, що Апеляційна палата помилилася, визначивши, що на дату подання заявки на реєстрацію позначення TSA LOCK не було позбавлене розрізняльної здатності. Суд вирішив відхилити позов.

Шановні колеги!
Другий обіцяний допис – щодо засідання НКР ВС 25.12 з питання, яке неодноразово поставало: правові наслідки вчинення правочину, підписаного не його стороною. При цьому ситуація ускладнена тим, що такий правочин було посвідчено нотаріально.
Тож ВС питає: чи буде це правочин такий, що укладений з порушенням форми чи з вадами волі? Чи буде такий правочин нікчемним? неукладеним? чи є підстави для визнання його недійсним судом?
Коротко про моє бачення відповіді на ці питання.
1. Якщо договір укладено в простій письмовій формі і підписано не його стороною, але орендодавець отримував якийсь час оренду плату, то: а) договір не можна вважати не укладеним; б) недодержання простої письмової форми не дає підстав визнавати його недійсним; в) очевидна недобросовісна поведінка орендодавця.
2. Якщо договір посвідчено нотаріально, але підписано не його стороною, то має йтися про недодержання вимог про нотаріальне посвідчення правочину. Єдиний, передбачений законом наслідок – нікчемність правочину. Отримання ж орендодавцем платежів слід вважати безпідставним і застосувати ст. 1212 ЦК.
3. Підстав вважати тут вади волі не вбачаю. І взагалі ці міркування тут недоречні.
🖇

🖌️В продовження дискусії: чи можна кваліфікувати як оспорюваний договір, якщо фізична особа, яка вказана як сторона договору, його не підписувала на підставі ч. 3 ст. 203 ЦК України?

📙Згідно з ч. 3 ст. 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Воля відіграє важливу роль при вчиненні правочину. Однак при цьому важливо, щоб процес формування волі відбувався без впливу (тиску) зовнішніх обставин чи факторів, які її деформують. Тобто необхідно, щоб волевиявлення ставало виразником дійсної волі сторони (сторін) без спотворень. В іншому випадку мають застосовуватися правила щодо недійсності правочинів. Наведена ситуація може мати місце, зокрема, у разі помилки, обману, насильства, збігу тяжких обставин, зловмисної домовленості представника однієї сторонни з іншою стороною правочину.

📍У ч. 3 ст. 203 ЦК України сформульовано загальну вимогу щодо волевиявлення учасника правочину, що має дві складові: а) воно має бути вільним та б) повинно відповідати волі учасника правочину. Її тлумачення дозволяє стверджувати, що така вимога застосовується, якщо існує волевиявлення учасника правочину. У противному випадку неможливе й застосування ч. 3 ст. 203 ЦК України.

https://supreme.court.gov.ua/supreme/pres-centr/news/1710474/

♻️Питання щодо визнання договорів відчуження нерухомого майна неукладеними / недійсними розглянули в межах чергового засідання робочої групи НКР при ВС

📍Суддя ВС у Касаційному цивільному суді Василь Крат пояснив, що чинна редакція ЦК не містить таких конструкцій, як «підроблений договір», «неукладеність договору» тощо. Схожих конструкцій немає і в європейських правопорядках. У подібних ситуаціях застосовується конструкція недійсності, різновидами якої є оспорюваність і нікчемність.

📌Тому, як акцентував суддя, вирішуючи обговорювану ситуацію, не можна говорити ні про неукладеність, ні про «юридичне ніщо», ні про інші подібні конструкції, не закріплені в ЦК України. На думку Василя Крата, договір купівлі-продажу нерухомості в разі, коли підпис сторони договору є підробленим, проте його нотаріально посвідчено та проведено державну реєстрацію прав на нерухомість, на підставі ч. 1 ст. 220 ЦК України варто кваліфікувати як нікчемний.

♻️Чи оскаржується в апеляційному порядку окремо від рішення суду ухвала суду першої інстанції про відмову в поновленні провадження у справі⁉️

Постанова ВП ВС від 21.11.2024 у справі № 806/5175/14

🖌62. Один із ключових доводів позивача полягає у тому, що без апеляційного оскарження ухвали суду першої інстанції про відмову в поновленні провадження у справі він не має інших ефективних засобів захисту від надмірної тривалості судового провадження, що становить порушення статті 6 Конвенції.

🔎64. Стаття 293 КАС містить застереження щодо неможливості оскарження ухвал окремо від рішення суду, які відсутні в переліку, передбаченому статтею 294 КАС. Зокрема, оскаржувана позивачем у цій справі ухвала суду першої інстанції про відмову в поновленні провадження у справі не міститься в переліку, визначеному у статті 294 КАС.

📍65. ВП ВС зауважує, що законодавець цілеспрямовано обмежив коло процесуальних питань, результат вирішення яких - ухвали суду - підлягають самостійному апеляційному оскарженню, з огляду на пріоритетність вирішення тих чи інших процесуальних питань. Надання учасникам судового процесу права на апеляційне оскарження всіх ухвал суду першої інстанції окремо від рішення суду незалежно від їх процесуальної суті і значення стало б передумовою для зловживання учасниками справи процесуальними правами та безпідставного затягування розгляду справи, що не відповідало б основним завданням судочинства.

📌66. Установлення процесуальним законом заборони (обмеження) щодо окремого оскарження ухвал, не передбачених статтею 294 КАС, спрямоване на відстрочення реалізації права на апеляційне оскарження з питань, що не перешкоджають подальшому провадженню у справі до подання апеляційної скарги на рішення суду щодо суті спору, і має на меті забезпечити розгляд справи впродовж розумного строку та запобігти зловживанням процесуальними правами, які можуть призводити до невиправданих зволікань під час такого розгляду.

🖍74. Поновлення провадження у справі відповідно до статті 237 КАС пов`язане не зі скасуванням ухвали про зупинення провадження у справі, а зі встановленням факту усунення обставин, з якими суд пов`язував зупинення провадження у справі.
✏️75. Право суддівського розсуду при вчиненні процесуальної дії створило судову практику, згідно з якою суд за результатом вирішення відповідного клопотання учасника справи може постановити ухвалу як про поновлення провадження у справі, так і про відмову у його поновленні.

✅81. Тлумачення статті 294 КАС України стосовно оскарження в апеляційному порядку ухвал суду першої інстанції окремо від рішення суду має відбуватися з урахуванням того, чи перешкоджає така ухвала подальшому провадженню у справі, та можливості / неможливості поновити свої права особою, яка подає апеляційну скаргу, в інший спосіб, аніж шляхом оскарження в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції окремо від рішення суду.

✂️97. З урахуванням мотивів, наведених у попередніх розділах цієї постанови, ВП ВС вважає за необхідне відступити від висновків щодо застосування статей 237, 293 і 294 КАС у подібних правовідносинах, які викладено у постанові судової палати КАС ВС від 12 березня 2024 року у справі № 640/12926/20, вказавши, що ухвали суду першої інстанції, які відсутні в переліку статті 294 КАС, можуть бути оскаржені в апеляційному порядку окремо від рішення суду, якщо перешкоджають подальшому провадженню у справі й особа, яка подає апеляційну скаргу, не може поновити свої права в інший спосіб, аніж шляхом оскарження в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції окремо від рішення суду, з урахуванням та доведеністю всіх обставин, що мають значення для справи.

♻️Трохи про використання штучного інтелекту при розгляді справи

🇦🇺В Австралії суд звернувся до уповноважених органів, оскільки адвокат визнав порушення професійних стандартів, яких очікують від адвоката в цьому суді, своєю поведінкою, яка полягала в тому, що він надав суду перелік та резюме прецедентів, яких не існує, сформований без розкриття джерела інформації, наданої суду, та без перевірки її достовірності.

ℹ️Суд вказав, зокрема, що:

✅наприклад, у керівних принципах, виданих Верховним судом штату Вікторія та Окружним судом штату Вікторія, підкреслюється, що:

1️⃣сторони та фахівці, які використовують інструменти штучного інтелекту в судовому процесі, повинні переконатися, що вони розуміють, як працюють ці інструменти, а також їхні обмеження;

2️⃣використання програм штучного інтелекту не повинно опосередковано вводити в оману іншого учасника судового процесу (включно з судом) щодо характеру будь-якої виконаної роботи або контенту, створеного цією програмою. Зазвичай сторони та їхні юристи повинні розкривати один одному інформацію про допомогу, надану програмами ШІ у виконанні юридичного завдання;

3️⃣використання ШІ для допомоги у виконанні юридичних завдань має підпорядковуватися зобов'язанням юристів-практиків під час ведення судових процесів, зокрема зобов'язанню бути відвертими перед судом;

4️⃣важливо, що в контексті цього питання керівні принципи, видані Верховним судом та Окружним судом Вікторії, пояснюють, що генеративний штучний інтелект та великі мовні моделі створюють вихідні дані, які не є продуктом аргументації і не є інструментом юридичного дослідження. Генеративний ШІ не звільняє відповідального юриста-практика від необхідності здійснювати судження та професійні навички під час перегляду остаточного продукту, який буде надано суду;

5️⃣в інтересах громадськості Рада з юридичних послуг штату Вікторія та Уповноважений повинні бути обізнані з питаннями професійної поведінки, що виникають у цій справі, враховуючи все більш широке використання інструментів штучного інтелекту юристами-практиками в судових процесах в цілому.

♻️Трохи про штучний інтелект і бази судових рішень

🇨🇦В Канаді Canadian Legal Information Institute предʼявив цікавий позов до Caseway, що використовує штучний інтелект у сфері юридичних досліджень.

🖌️Canadian Legal Information Institute зазначає, що:

🖊️Caseway незаконно використовує його оброблені судові рішення для створення своєї бази даних;

🖍️дані захищені авторським правом, оскільки включають значну редакторську роботу, як-от каталогізація та обробка судових матеріалів для більш зручного використання.

♻️Трохи про забезпечення позову шляхом арешту іпотечної квартири

Ухвала КЦС ВС від 30.10.2024 у справі № 466/2651/23

🖌ОСОБА_6, як особа, яка не брала участі у справі, подав апеляційну скаргу на ухвалу суду першої інстанції про забезпечення позову, в якій стверджував, що накладення арешту на квартиру безпосередньо впливає на його майновий інтерес, як іпотекодержателя цього майна.

📍Суд апеляційної інстанції скасовуючи ухвалу суду першої інстанції про забезпечення позову, вважав, що наявність арешту спірного майна порушує пріоритетне право іпотекодержателя на задоволення забезпечених іпотекою вимог за рахунок предмета іпотеки.

📌Накладення арешту на заставлене майно не позбавляє кредитора права задовольнити свої вимоги в майбутньому й не скасовує для нього правил пріоритетності, передбачених Законом України «Про іпотеку», оскільки відповідно до статті 1 зазначеного Закону іпотека - це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

❗️Наявність арешту, накладеного на предмет іпотеки, не порушує пріоритетного права іпотекодержателя на задоволення забезпечених іпотекою вимог за рахунок предмета іпотеки (див. постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 2-6875/10 № 359/2369/19, Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 686/1953/13-ц).

‼️Верховний Суд вважає, що оскільки наявність обтяжень речових прав на передане заявнику в іпотеку майно не є перешкодою для звернення стягнення на предмет іпотеки у позасудовий спосіб, а тому апеляційний суд безпідставно скасував ухвалу місцевого суду в частині накладення арешту на квартиру саме за апеляційною скаргою ОСОБА_3 , в іпотеці якого перебуває вищевказана квартира, на яку судом накладено арешт.

❎У той же час Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 17 серпня 2022 року № 361/3446/31 (провадження № 61-19445св21) та у постанові № 2-4758/10 (провадження № 61-7877св22) дійшов висновку про те, що наклавши арешт на іпотечне майно, місцевий суд фактично вирішив питання про права та інтереси особи (іпотекодержателя), яка не була залучена до участі у справі. Накладення арешту на передане відповідачем в іпотеку банку нерухоме майно, безпосередньо впливає на майновий інтерес іпотекодержателя, який у такому випадку позбавляється можливості реалізувати набуте за договором іпотеки пріоритетне право на задоволення своїх вимог за рахунок заставленого майна у встановленому законом порядку.

✂️Ураховуючи наведене, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеному у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 17 серпня 2022 року № 361/3446/31 (провадження № 61-19445св21) та у постанові від 31 травня 2023 року у справі № 2-4758/10 (провадження № 61-7877св22).

⚖️️Конституційний Суд України 13 листопада 2024 року ухвалив Рішення  у справі N 10-р(ІІ)/2024 щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих приписів статті 7 Закону України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)» (щодо права на судовий захист під час розв’язання колективного трудового спору).

📜У Рішенні, зокрема, вказано, що:

1️⃣ реалізація обовʼязкового досудового порядку врегулювання юридичного спору за наявним конституційним порядком не має перешкоджати подальшій реалізації особою гарантованого їй конституційного права на звернення до суду;

2️⃣на відміну від гарантій, наданих статтею 6 Конвенції, зміст якої витлумачив Європейський суд з прав людини та за якою органом, який має юрисдикцію на остаточне розвʼязання юридичного спору, не обовʼязково має бути один із судів держави – сторони Конвенції, приписи Конституції України гарантують можливість звернення до суду в разі, коли юридичний спір не було розвʼязано в досудовому поряду, обов’язковість застосування якого визначено законом;

3️⃣механізм реалізації конституційного права на судовий захист має бути практичним та ефективним, а не ілюзорним та теоретичним. Держава має широкий простір для обдумування того, як можуть бути законодавчо внормовані відносини із захисту прав та інтересів професійних спілок та їх членів, зокрема в ділянці розв’язання колективних трудових спорів (конфліктів). Однак визначення окремими приписами статті 7 Закону обов’язкового досудового порядку врегулювання трудового спору (конфлікту) органами, які не є судами – примирною комісією та/або трудовим арбітражем, за сутнісним змістом припису частини четвертої статті 124 Конституції України не є забороною звернення до суду в разі, коли трудовий спір (конфлікт), що є юридичним спором, не було розвʼязано в досудовому порядку;

4️⃣за приписами частин першої – четвертої статті 124 Конституції України розгляд та розв’язання колективного трудового спору (конфлікту) у разі, коли трудовий спір (конфлікт) є юридичним спором, примирною комісією та/або трудовим арбітражем є додатковими складниками механізму захисту сторін колективного трудового спору (конфлікту) незалежно від того, чи може розв’язання такого спору цими органами забезпечити належний рівень інституційних та процедурних гарантій для сторін колективного трудового спору (конфлікту);
 
5️⃣застосовуючи в цій справі конституційне конформне тлумачення окремих приписів статті 7 Закону для перевірки їх на відповідність Основному Закону України, Конституційний Суд України констатує, що цими приписами встановлено обовʼязковий досудовий порядок урегулювання спору, і вони не містять заборони на звернення до суду в разі, коли колективний трудовий спір (конфлікт), що є юридичним спором, не було розв’язано в досудовому порядку, тобто примирною комісією та/або трудовим арбітражем. Конституція України має найвищу юридичну силу, тому будь-який закон має розвивати, конкретизувати й деталізувати конституційні приписи і не повинен їм суперечити;

6️⃣ окремі приписи статті 7 Закону не позбавляють первинну організацію професійноїспілки (первинну профспілкову організацію) або іншу сторону колективного трудового спору (конфлікту), що є юридичним спором, наданих Конституцією України гарантій реалізації права на судовий захист на підставі норм відповідного процесуального закону в разі, коли трудовий спір (конфлікт), що є юридичним спором, не було розвʼязано в обовʼязковому досудовому поряду, згідно із Законом;

7️⃣окремі приписи статті 7 Закону не суперечать частині третій статті 8, частині третій статті 36, частинам першій,шостій статті 55, частинам першій, другій, третій статті 124 Конституції України.

♻️Як подружжю поділити спожиті будівельні матеріали ❓

Ухвала КЦС ВС від 30.10.2024 у справі № 607/10858/22

✳️При вирішення аналогічного питання, пов`язаного з поділом завершеного будівництва, - Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 квітня 2023 року у справі № 511/2303/19 (провадження № 14-56цс22) зазначила про те, що «…не є об`єктом права власності новостворений об`єкт нерухомості, який виник у результаті реконструкції, перебудови, надбудови вже існуючого об`єкта, здійснених без одержаного дозволу (повідомлення про початок виконання будівельних робіт), розробленої та затвердженої в установленому порядку проектної документації, будівельного паспорта (схеми намірів забудови), оскільки внаслідок таких дій об`єкт втрачає тотожність із тим, на який власником (власниками) отримано право власності. Такий об`єкт не підлягає поділу.

🖍У разі неможливості поділу незакінченого будівництвом будинку суд може визнати право за сторонами спору на будівельні матеріали і конструктивні елементи будинку або з урахуванням конкретних обставин залишити його одній зі сторін, а іншій присудити компенсацію.

🖋При цьому, Велика Палата Верховного суду у цій постанові відступила від висновку Верховного Суду України, висловленого у постанові від 07 вересня 2016 року у справі № 6-47цс16, про те, що оскільки спірний об`єкт незавершеного будівництва збудований за час шлюбу за спільні кошти подружжя та є об`єктом спільної сумісної власності подружжя; будівництво його закінчено й він фактично експлуатується за своїм функціональним призначенням, але не приймається до експлуатації і право власності на нього не оформлюється з вини відповідача; позивачка позбавлена можливості здійснити вказані дії, що перешкоджає їй реалізувати своє право на поділ набутого за час шлюбу зазначеного майна, є підстави для визнання за позивачкою права на частину спірного об`єкта незавершеного будівництва.

📍Верховний Суд у складі Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду вважає, що по-перше, будматеріали, обладнання тощо, використані у процесі самочинного будівництва будинку з повною готовністю до експлуатації, але не введеного в неї, неможливо виділити від самого об`єкта будівництва без завдання їй усім або окремим із них шкоди та зниження відповідно їхньої економічної цінності. А їхня оборотоздатність без відділення від об`єкта будівництва неможлива. Тому варіант визнання судом права власності позивача на половину будматеріалів, обладнання тощо не дозволить жодній із сторін вільно користуватися та розпоряджатися таким майном, оскільки воно вже використане у самочинному будівництві конкретного об`єкта, який інша сторона спору використовує для проживання без введення його в експлуатацію.

📌По-друге, немає якогось сенсу для цивільного обороту визначений Великою Палатою Верховного Суду обов`язок суду перелічити у судовому рішенні всі використані у такому будівництві будматеріали, обладнання тощо, на які він визнає право власності, бо кожна із сторін спору не зможе надалі окремо від іншої сторони відчужити це використане для самочинного будівництва майно третім особам.

✂️Верховний Суд у складі Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду враховуючи виключне значення проблеми як для забезпечення єдності судової практики вважає за необхідне звернутися до Великої Палати Верховного Суду для вирішення виключної правової проблеми, яка полягає в необхідності уточнення висновку, який викладено в постанові від 12 квітня 2023 року у справі № 511/2303/19 (провадження № 14-56цс22).

📚 13.11.2024 року в «Голос України» опубліковано Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про судовий збір» у зв’язку з Рішенням Конституційного Суду України від 13 травня 2024 року № 6-р(II)/2024 щодо забезпечення принципу обов’язковості судового рішення» від 31 жовтня 2024 року № 4056-IX.

📒 Законом № 4056-IX внесено зміни до Закону України «Про судовий збір» і, зокрема, передбачено, що:

⛔️судовий збір не справляється за подання апеляційної та касаційної скарг на ухвалу суду, постановлену за результатами розгляду скарги на рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, або приватного виконавця під час виконання судового рішення.

‼️Закон № 4056-IX набрав чинності з 14.11.2024 року.

♻️Трохи про дострокове припинення прав на торговельну марку

Ухвала КГС ВС від 07.11.2024 у справі № 910/8781/23

📖У цій справі одним із ключових питань, яке постало перед Верховним Судом, є питання щодо застосування пункту 4 статті 18 Закону та частини першої статті 198 Угоди про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони (далі - Угода про асоціацію) у контексті підстав для дострокового припинення дії свідоцтва на торговельну марку (повністю або частково), та, відповідно обчислення передбаченого п`ятирічного строку безперервного невикористання торговельної марки як підстави для дострокового припинення дії свідоцтва повністю або частково.

📍І Закон, і Угода про асоціацію встановлюють вимогу щодо безперервного використання саме торговельної марки, а не щодо безперервного використання торговельної марки конкретним власником, який може періодично змінюватись. Чинне законодавство України не ставить можливість дострокового припинення дії свідоцтва на торговельну марку у залежність від зміни особи власника свідоцтва, у той час як відповідач-1 мав оцінити наявний ризик при укладенні договору з попереднім власником стосовно передачі прав та одразу з 25.08.2020 та здійснювати власні заходи, спрямовані на використання спірної торговельної марки в Україні.

📌Водночас позиція колегії суддів у справі № 910/8781/23 щодо перебігу п`ятирічного строку невикористання торговельної марки незалежно від факту відчуження прав на таку торговельну марку новому власнику є протилежною висновку щодо застосування норм права, зокрема пункту 4 статті 18 Закону та частини першої статті 198 Угоди про асоціацію у подібних правовідносинах, викладеному в раніше ухваленому рішенні (постанові) Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 09.06.2021 зі справи № 757/34959/18-ц, відповідно до якого (висновку) перебіг цього строку має здійснюватися від дати отримання особою прав на використання спірного знаку для товарів і послуг від попереднього власника. З огляду на викладене вище, від зазначеного висновку колегія суддів судової палати для розгляду справ щодо захисту прав інтелектуальної власності, а також пов`язаних з антимонопольним та конкурентним законодавством Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду вважає за необхідне відступити.

🖌Колегія суддів також зазначає, що застосування передбаченого статтею 18 Закону та статтею 19 Угоди про асоціацію п`ятирічного періоду у залежності від зміни/не зміни власника свідоцтва на торговельну марку нівелює саму суть дострокового припинення дії свідоцтва на торговельну марку і, в кінцевому рахунку, можливість реалізації дострокового припинення як таку. Вказане суперечить також принципу правової визначеності у застосуванні цих правових норм. Отже, колегія суддів вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів іншого касаційного суду.

✂️Враховуючи наведене вище, клопотання Організації про передачу справи на розгляд ВП ВС підлягає задоволенню, справа № 910/8781/23 - передачі на розгляд ВП ВС. При цьому підставою для передачі справи на розгляд ВП ВС колегія суддів визначає необхідність відступу від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні ВС (у справі № 757/34959/18-ц) у складі колегії суддів іншого касаційного суду.

📚📔Опубліковано дайджест судової практики Великої Палати Верховного Суду (рішення, внесені до ЄДРСР за жовтень 2024 року).

📷Під час обговорення практики розгляду справ, у яких прокурор представляє інтереси держави в суді та презентації  результатів тематичного експертного дослідження.

♻️Трохи про різні «підписи» ордеру

Постанова КЦС ВС від 06.11.2024 в справі № 483/346/24

⛔️Ніхто не може бути обмежений у праві на доступ до правосуддя, яке охоплює можливість особи ініціювати судовий розгляд та брати безпосередню участь у судовому процесі, або позбавлений такого права. Відмова суду в прийнятті позовних заяв, скарг, оформлених відповідно до процесуального закону, є порушенням права на судовий захист, яке згідно статті 64 Конституції України не може бути обмежене, навіть в умовах воєнного стану (див. ухвалу Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 червня 2022 року в справі № 204/2321/22, пункт 7.46 постанови Великої Палати Верховного Суду від 13 вересня 2023 року в справі № 204/2321/22).

✅Гарантування кожному права на судовий захист та заборона обмеження в такому праві, в тому числі в умовах інтенсивної діджиталізації суспільства, повномасштабної збройної агресії проти України російської федерації та введення воєнного стану на всій території України, хоча б з точки зору найвищої соціальної цінності життя та здоров'я людини, спонукають до сприяння в забезпеченні плюралізму способів звернення до суду, а не їх обмеження судами (див. ухвалу Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 червня 2022 року в справі № 204/2321/22).

📌Касаційний суд звертає увагу на те, що рішенням Ради адвокатів України від 08 червня 2024 року № 36 «Про внесення змін до Положення про ордер на надання правничої допомоги та до рішення РАУ № 162 від 04 серпня 2017 року»:
1️⃣викладено пункт 2, Положення у новій редакції: «9. Ордер, що видається адвокатом, який здійснює свою діяльність індивідуально, підписується адвокатом (власноручно або електронним підписом) та посвідчується печаткою адвоката (за її наявності).»;
2️⃣доповнено пункт 12 Положення новим підпунктом 12.15 наступного змісту: «12.15. Ордер вважається підписаним адвокатом (керівником адвокатського бюро/адвокатського об’єднання), якщо у графі «Адвокат» міститься або власноручний (фізичний) підпис; або ордер засвідчено електронним підписом; або електронним підписом засвідчено документ, додатком до якого є ордер».

ℹ️Європейський суд з прав людини зауважив, що «зобов`язання використовувати електронний зв`язок для звернення до апеляційного суду має на меті гарантувати належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності шляхом прискорення, полегшення та підвищення надійності процедурних обмінів. Усвідомлюючи бум дематеріалізації правосуддя в державах-членах і виклики, пов`язані з цим, Суд переконаний, що цифрові технології можуть сприяти кращому відправленню правосуддя і бути поставленим на службу правам, гарантованим статтею 6 § 1 Конвенції тому Суд погоджується, що така мета є законною» (CASE OF XAVIER LUCAS v. FRANCE, 15567/20 § 46, ЄСПЛ, від 09 червня 2022 року).

❗️Касаційний суд підкреслює, що:

❇️гарантування кожному права на судовий захист та заборона обмеження в такому праві, в тому числі в умовах інтенсивної діджиталізації суспільства, повномасштабної збройної агресії проти України російської федерації та введення воєнного стану на всій території України, хоча б з точки зору найвищої соціальної цінності життя та здоров'я людини, спонукають до сприяння в забезпеченні плюралізму способів взаємодії між судами та учасниками судового процесу, способів підписання ордеру, а не їх обмеження судами;

ℹ️ордер має бути підписаний адвокатом;

♨️ордер вважається таким, що містить підпис адвоката за умови, що: він містить власноручний («фізичний») підпис, він підписаний електронним підписом, він є додатком до документа, який підписано електронним підписом;

💢у випадку, якщо ордер додано до документа, що посвідчений електронним підписом, додаткового накладення окремого власноручного («фізичного») чи електронного підпису на ордер не вимагається.

♻️Трохи про сучасне розуміння шлюбу

🖌️На сайті Конституційного Суду України опубліковано окрему думку (збіжну) Первомайського О.О. у справі за конституційним поданням Верховного Суду про відповідність Конституції України (конституційність) частини четвертої статті 75 Сімейного кодексу України.

📚В окремій думці, зокрема, вказано, що:

🖇️насправді, шлюб - це не стільки про права, скільки про обовʼязки. У разі незгоди з цим судженням людина має кілька разів подумати, чи готова вона до його укладення;

📌одним із віддалених юридичних наслідків укладення шлюбу є обовʼязок одного із подружжя надавати майнову допомогу іншому з подружжя, зокрема й колишньому, якщо останній є економічно слабкішим;

📍чи виглядає цей обовʼязок як юридична аномалія? Звісно, певною мірою - так, але й сам шлюб та передумови його укладення не можуть бути виміряні винятково раціональними міркуваннями. Можливо, філософи та соціологи мають рацію в своїх прогнозах щодо подальшої невідворотної кризи інституту шлюбу в його сучасному розумінні цінностей західної цивілізації;

🌐уявлення про шлюб та його
значення для подружжя і суспільства у цілому змінились, як і багато чого іншого в сучасному світі. Однак зрозуміло, що правдиві відповіді на такі футурологічні передбачення поки надійно сховані у мороці майбутнього, й шлюб як конституційне та соціальне явище «переживе» багатьох з тих, що заперечують його історичну перспективу;

❇️у сьогоденні шлюб продовжує бути підгрунтям природного існування та соціального буття людини. Шлюб для тих, кому в ньому пощастило усупереч економічним та соціальним змінам, війнам і пандеміям, є фортецею для двох, місцем та водночас джерелом їхньої життєвої сили та професійної наснаги, особистим Енфілдом (Anfield), на якому, як відомо, «You'll never walk alone»?.

♻️Чи можна розглянути в порядку спрощеного позовного провадження справу з ціною позову, яка перевищує двісті п`ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб⁉️

Постанова КЦС ВС від 31.10.2024 у справі № 210/756/24

📘В порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах: в яких ціна позову перевищує двісті п`ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (пункт 5 частини четвертої статті 274 ЦПК України).

📒Порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо: суд розглянув в порядку спрощеного позовного провадження справу, що підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження (пункт 7 частини третьої статті 376 ЦПК України).

📌Касаційний суд зауважує, що законодавець імперативно визначив необхідність здійснювати відхилення доводу (аргументу) апеляційної скарги чи відзиву, з яким апеляційний суд не погоджується. При цьому не має значення, чи стосується такий довід (аргумент) судового рішення по суті, чи тільки процесуального питання (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 січня 2024 року в справі № 501/1672/22 (провадження № 61-16084св23), постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 січня 2024 року в справі № 441/1159/21 (провадження № 61-14938св23)).

📖У справі, що переглядається:

🖌позивачем заявлено позов про стягнення грошової компенсації моральної шкоди, завданої смертю працівника на виробництві в розмірі 8 000 000 грн (а. с. 3);

🖍ухвалою Дзержинського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 08 лютого 2024 року: прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за позовною заявою ОСОБА_1 до ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» про відшкодування моральної шкоди, завданої смертю працівника на виробництві; вказано, що спір є малозначним; ухвалено розгляд справи проводити в порядку спрощеного позовного провадження, без виклику сторін у судове засідання (а. с. 35);

✏️в апеляційній скарзі на рішення суду першої інстанції позивач вказував, що відповідно до пункту 5 частини четвертої статті 274 ЦПК України в порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах в яких ціна позову перевищує двісті п`ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Ціна позову, що зазначена у позовній заяві складає 8 000 000 грн. Отже, справи, в яких ціна позову перевищує двісті п`ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб мають розглядатися виключно за правилами загального позовного провадження (а. с. 69);

⛔️суд апеляційної інстанції: не звернув уваги на те, що в справі спір виник про стягнення грошової компенсації моральної шкоди, завданої смертю працівника на виробництві в розмірі 8 000 000 грн (тобто, ціна позову перевищує двісті п`ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб), а тому ця справа не могла бути розглянутою за правилами спрощеного позовного провадження; не надав відповіді на доводи апеляційної скарги і не врахував, що пунктом 7 частини третьої статті 376 ЦПК України передбачено обов`язкову підставу для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення. Тому суд апеляційної інстанції зробив неправильний висновок про залишення без змін рішення суду першої інстанції про часткове задоволення позову.

📚📖На вебсайті The Library of Congress розміщено цікаву книгу «Roman law and the idea of Europe / Björklund, Heta, editor, Tuori, Kaius, editor. London ; New York : Bloomsbury Academic, 2019».

​​✍🏻ВИЗНАННЯ ПРЕДМЕТА ВІНДИКАЦІЙНОГО ПОЗОВУ РЕЧОВИМ ДОКАЗОМ У КРИМІНАЛЬНОМУ ПРОВАДЖЕННІ НЕ Є ПІДСТАВОЮ ДЛЯ ВІДМОВИ В ЗАДОВОЛЕННІ ВІНДИКАЦІЙНОГО ПОЗОВУ, ЯКИЙ ПРЕД'ЯВЛЕНИЙ ЮРИДИЧНОЮ ОСОБОЮ ДО ФІЗИЧНОЇ ОСОБИ

⚖️Правова позиція ВС у справі № 385/203/23
👨🏻‍⚖️Рішення ВС у справі № 385/203/23 від 09.10.2024

У цій справі при відмові в задоволенні позову Фермерського господарства про витребування транспортного засобу з незаконного володіння Фізичної особи суди вважали, що спірний трактор в рамках кримінального провадження визнано речовим доказом та на нього накладено арешт, а тому питання щодо повернення транспортного засобу законному власнику має вирішуватись за наслідками прийняття остаточного рішення у кримінальному.

На переконання КЦС ВС, суди попередніх інстанцій не врахували, що приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності.

Наявність кримінального правопорушення не впливає на договірні правовідносини, не спростовує їх існування та не припиняє їх.

ВС підкреслив, що в приватно-правових нормах відсутня така підстава відмови в задоволенні віндикаційного позову, який пред'явлений юридичною особою до фізичної особи, як визнання предмета віндикаційного позову речовим доказом у кримінальному провадженні.

❓Згодні з висновком ВС?

ZakonOnline - швидкий пошук судової практики

#Цивільний_процес #правова_позиція

👉 З аналізом судової практики у сфері приватного права можна також ознайомитись на телеграм-каналі «Трохи про приватне право» Василя Крата, судді Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, за посиланням: https://t.me/glossema.

♻️Трохи податки і прокурора, цивільний суд та приватно-правовий інструментарій

Постанова ОП КЦС ВС від 04.11.2024 у справі № 449/593/22

✅Об`єднана палата нагадує, що вона вже звертала увагу на те, що приватноправовий інструментарій (зокрема, ініціювання спору про недійсність договору не для захисту цивільних прав та інтересів) не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для невиконання публічних обов`язків, звільнення майна з під арешту в публічних відносинах або створення преюдиційного рішення суду для публічних відносин. Стаття 352 ЦПК України визначає коло осіб, які наділені процесуальним правом на апеляційне оскарження судового рішення і які поділяються на дві групи - учасники справи, а також особи, які участі у справі не брали, але судове рішення стосується їх прав, інтересів та (або) обов`язків. При цьому у разі використання приватноправового інструментарію не для захисту цивільних прав та інтересів, а для невиконання публічних обов`язків, звільнення майна з-під арешту в публічних відносинах або створення преюдиційного рішення суду для публічних відносин, судове рішення стосується прав, інтересів та (або) обов`язків відповідного державного органу, покликаного захищати інтереси держави у відповідних відносинах (див.: постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17).

✳️Якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається (частина друга статті 220 ЦК України).

✅З урахуванням принципу розумності, очевидно, що позов про визнання договору дійсним на підставі частини другої статті 220 ЦК України є способом захисту цивільних прав та інтересів учасників приватних відносин. Рішення суду про визнання договору дійсним при недодержанні сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору «зцілює» тільки таку ваду як відсутність нотаріального посвідчення договору. При цьому наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається в силу прямої вказівки в частині другій статті 220 ЦК України.

⛔️Проявом розумності є те, що законодавець не пов`язує можливість визнання дійсним договору із залученням податкового чи іншого органу, який контролює сплату фізичною особою податків, зборів чи інших обов`язкових платежів.

♨️Очевидно, що для контролю сплати фізичною особою податків, зборів чи інших обов`язкових платежів в публічному праві існують відповідні механізми, які зовсім не пов`язуються із оскарженням в апеляційному порядку та скасуванням судового рішення про визнання дійсним договору. Цивільний суд за позовом про визнання договору дійсним на підставі частини другої статті 220 ЦК України вирішує цивільний спір, а не визначає, розмір та порядок сплати податків, зборів чи інших обов`язкових платежів.

❗️Отже, Об`єднана зазначає, що для контролю сплати фізичною особою податків, зборів чи інших обов`язкових платежів в публічному праві існують відповідні механізми, які не пов`язуються із оскарженням в апеляційному порядку та скасуванням судового рішення про визнання дійсним договору. Суд за позовом про визнання договору дійсним на підставі частини другої статті 220 ЦК України вирішує цивільний спір, а не визначає, розмір та порядок сплати податків, зборів чи інших обов`язкових платежів.

🚫З огляду на висновки, викладені в цій постанові, правових підстав для відступлення від правового висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного в постановах Верховного Суду у складі колегій суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: від 07 грудня 2022 року у справі № 142/119/20, провадження № 61-9790св21; від 14 червня 2023 року у справі № 930/375/22, провадження № 61-3699св23; від 20 вересня 2023 року у справі № 127/14030/21, провадження № 61-8763св22, немає.

📚На вебсайті Конституціоналіст розміщено репринт видання «Збірник законів адміністраційних. 1893 (Дам’ян Савчак, НТШ)».

🖌 Законом № 3993-IX, зокрема, внесено зміни до ЗК та передбачено, що:

📈обчислення строків в адміністративних провадженнях у сфері земельних відносин здійснюється в порядку, визначеному Законом України «Про адміністративну процедуру», якщо цим Кодексом або іншим нормативно-правовим актом у сфері земельних відносин не встановлено інше. Погодження та прийняття адміністративного акта у сфері земельних відносин в автоматичному режимі здійснюються виключно у випадках, передбачених цим Кодексом або іншими нормативно-правовими актами в зазначеній сфері. У разі якщо відповідно до цього Кодексу документація із землеустрою підлягає погодженню, отримання розробником документації висновку про її погодження у порядку, визначеному цим Кодексом, є обов’язковим;

📜мотивування (обґрунтування) адміністративного акта у сфері земельних відносин є обов’язковим лише у разі, якщо таким актом: прийнято рішення про використання земельної ділянки, що перебуває у користуванні на правах оренди, емфітевзису, суперфіцію, для розміщення об’єктів, визначених частиною першою статті 7 Закону України «Про відчуження земельних ділянок, інших об’єктів нерухомого майна, що на них розміщені, які перебувають у приватній власності, для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності»; розірвано договір оренди земельної ділянки державної, комунальної власності, емфітевзису, суперфіцію щодо такої земельної ділянки, за умови що відповідно до закону або згідно з договором сторона договору, якою є адміністративний орган, має право розірвати договір в односторонньому порядку; в інших випадках, визначених цим Кодексом, Законом України «Про адміністративну процедуру» та іншими нормативно-правовими актами у сфері земельних відносин;

📆адміністративний акт у сфері земельних відносин набирає чинності з моменту його прийняття, якщо інше не передбачено цим Кодексом, Законом України «Про адміністративну процедуру» та іншими законодавчими актами у сфері земельних відносин, і має бути доведений до відома тих, кого він стосується;

📍адміністративний акт у сфері земельних відносин: що є підставою для виникнення речових прав на земельну ділянку, - не втрачає чинності після державної реєстрації відповідного речового права і продовжує діяти протягом усього часу існування такого права; яким надається дозвіл (згода) на розроблення документації із землеустрою, надається погодження такої документації, - не втрачає чинності після затвердження відповідної документації і продовжує діяти протягом усього часу реалізації заходів із землеустрою, передбачених такою документацією; яким вносяться відомості до Державного земельного кадастру про об’єкт такого кадастру, - діє протягом усього часу існування відповідного об’єкта.

📥подання скарги на адміністративний акт у сфері земельних відносин за клопотанням скаржника в порядку, визначеному Законом України «Про адміністративну процедуру», не зупиняє дію адміністративного акта, що оскаржується, якщо інше не передбачено цим Кодексом, іншим законодавчим актом у зазначеній сфері.

❗️Закон № 3993-IX набрав чинності 08.11.2024 року.

📚 07.11.2024 року опубліковано в «Голосі України» Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо захисту інтересів власників земельних часток (паїв), а також застосування адміністративної процедури у сфері земельних відносин» від 08 жовтня 2024 року № 3993-IX.

🖌 Законом № 3993-IX, зокрема, внесено зміни до ЗК та передбачено, що:

📬 подання заяв, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами у сфері земельних відносин, до органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб здійснюється лише у письмовій формі шляхом особистого звернення, надсилання поштовим відправленням або подання в електронній формі. Органи державної влади, Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування, їх посадові особи здійснюють розгляд заяв у порядку, передбаченому Законом України «Про адміністративну процедуру», з урахуванням особливостей, встановлених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами у сфері земельних відносин;

⚖️оскарження рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб у сфері земельних відносин здійснюється лише в судовому порядку, якщо інше не передбачено цим Кодексом, Законом України «Про адміністративну процедуру», іншими нормативно-правовими актами у зазначеній сфері. Рішення органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування у сфері земельних відносин, їх посадових осіб, на підставі яких виникають речові права на земельні ділянки, надається дозвіл (згода) на розроблення документації із землеустрою або відмова в його (її) наданні, надається погодження або відмова у погодженні документації із землеустрою, вносяться відомості до Державного земельного кадастру (зміни до таких відомостей), надаються такі відомості (відмова в їх наданні), можуть бути визнані недійсними, протиправними виключно за рішенням суду, крім випадків, коли скасування протиправних рішень в позасудовому порядку передбачено законодавчими актами у сфері земельних відносин, а також Законом України «Про адміністративну процедуру». Визнання нікчемними власних рішень органами державної влади, Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування допускається в порядку, передбаченому Законом України «Про адміністративну процедуру»;

📔предметна та територіальна компетенція органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування у сфері земельних відносин, їх посадових осіб визначається виключно цим Кодексом або іншими нормативно-правовими актами у зазначеній сфері. Врегулювання спорів між адміністративними органами щодо компетенції у сфері земельних відносин шляхом погодження прийняття узгодженого рішення зазначеними органами або органами вищого рівня, а також надання адміністративної взаємодопомоги при здійсненні зазначеними органами повноважень у сфері земельних відносин допускається у порядку, передбаченому Законом України «Про адміністративну процедуру»;

🔖правомірний адміністративний акт, зазначений у частині третій цієї статті, може бути відкликаний в порядку, передбаченому Законом України «Про адміністративну процедуру».

📚 07.11.2024 року опубліковано в «Голосі України» Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення функцій Національного банку України з державного регулювання ринків фінансових послуг» від 08 жовтня 2024 року № 3994-IX.

🖌 Законом № 3994-IX, зокрема, передбачено, що:

✅ право власності на земельні ділянки сільськогосподарського призначення може також набуватися банками, Національним банком України лише в порядку звернення стягнення на них як на предмет застави. Такі земельні ділянки мають бути відчужені банками на земельних торгах протягом двох років з дня набуття права власності. Національний банк України здійснює відчуження земельних ділянок сільськогосподарського призначення, набутих у власність у рахунок погашення боргу за кредитами, наданими банкам для підтримки ліквідності, відповідно до Закону України «Про Національний банк України»;

✏️ надавачі платіжних послуг виконують миттєвий кредитовий переказ відповідно до вимог, встановлених цим Законом. Національний банк України має право встановлювати додаткові вимоги та обмеження щодо виконання миттєвого кредитового переказу. Виконання миттєвого кредитового переказу у платіжній системі здійснюється відповідно до правил такої платіжної системи з дотриманням вимог цього Закону та нормативно-правових актів Національного банку України;

🔍надавач платіжних послуг з обслуговування рахунку після отримання платіжної інструкції на виконання миттєвого кредитового переказу зобов’язаний перевірити дотримання всіх необхідних умов для виконання такої платіжної інструкції та наявність і доступність коштів на рахунку платника. Моментом прийняття платіжної інструкції на виконання миттєвого кредитового переказу є зафіксований в операційно-обліковій системі надавача платіжних послуг з обслуговування рахунку час надходження до нього такої платіжної інструкції від платника, незалежно від години або календарного дня її прийняття. Надавач платіжних послуг отримувача зобов’язаний протягом 10 секунд з моменту прийняття платіжної інструкції на виконання миттєвого кредитового переказу забезпечити зарахування суми коштів за платіжною операцією на рахунок отримувача, доступність для отримувача зарахованих коштів та повідомити надавача платіжних послуг з обслуговування рахунку про завершення платіжної операції;

📍надавач платіжних послуг отримувача після зарахування на рахунок отримувача суми коштів за платіжною операцією з виконання миттєвого кредитового переказу зобов’язаний невідкладно безкоштовно повідомити отримувача про таке зарахування коштів у спосіб, передбачений договором між ними. Надавач платіжних послуг з обслуговування рахунку зобов’язаний невідкладно, після отримання від надавача платіжних послуг отримувача повідомлення про завершення платіжної операції, визначеного частиною п’ятою цієї статті, або якщо таке повідомлення не було отримане протягом 10 секунд з моменту прийняття платіжної інструкції на виконання миттєвого кредитового переказу, повідомити платника про те, чи доступна сума коштів за платіжною операцією з виконання миттєвого кредитового переказу на рахунку отримувача. Таке повідомлення надсилається надавачем платіжних послуг з обслуговування рахунку безкоштовно у спосіб, передбачений договором. Надавач платіжних послуг з обслуговування рахунку зобов’язаний відновити суму коштів платіжної операції на рахунку платника, якщо протягом 10 секунд з моменту прийняття платіжної інструкції на виконання миттєвого кредитового переказу платіжну операцію не буде завершено надавачем платіжних послуг отримувача;

📌сума всіх комісійних винагород та інших зборів, які платник або отримувач зобов’язаний сплатити надавачу платіжних послуг під час виконання миттєвого кредитового переказу, не повинна перевищувати суму всіх комісійних винагород та інших зборів, які платник або отримувач має сплатити під час виконання кредитового переказу.

❗️Закон № 3994-IX набрав чинності 08.11.2024 року.

☕️трохи ранкової кави

♻️Чи існує така підстава для відмови в позові як незалучення до розгляду у справі законного представника малолітнього❓

Постанова КЦС ВС від 31.10.2024 у справі № 753/14640/23

🔎38. Суди, відмовляючи в позові, навели основний аргумент про те, що позивач не забезпечила належного представництва прав та інтересів малолітнього під час розгляду цієї справи, визначивши йому процесуальний статус відповідача (див. пункт 9).

📍39. Верховний Суд вже неодноразово звертав увагу, що приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (Постанова Верховного Суду від 08 листопада 2023 року в справі № 761/42030/21 (провадження № 61-12101св23); постанова Верховного Суду від 11 грудня 2023 року в справі № 607/20787/19 (провадження № 61-11625сво22)).

📌40. Верховний Суд зауважує, що на рівні приватно-правових норм не передбачено такої підстави відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи як незалучення до розгляду у справі законного представника.

🖌41. Верховний Суд наголошує, що в цьому випадку має місце ситуація, в якій дитина потрапила у сферу дії правосуддя, яке повинно бути адаптованим до її потреб.

🖍46. У справі, що переглядається, суди попередніх інстанцій відповідних особливостей правосуддя, дружнього до дитини, не врахували і застосували формальний підхід до розгляду справи за участі дитини.

⛔️47. При розгляді даної справи, вважаючи, що права дитини не захищені належним чином, суд першої інстанції не реалізував надані йому ЦПК повноваження для захисту таких прав, зокрема: не ставив на обговорення питання про наявність конфлікту інтересів між правами позивача у справі та законного представника дитини і неможливість розгляду даної справи без заміни законного представника дитини; наполягаючи на участі представника Органу опіки та піклування у судових засіданнях, суд першої інстанції не з`ясував його думку щодо доцільності та можливості заміни представника дитини шляхом звернення з поданням про заміну законного представника, не роз`яснив йому процесуальні права щодо цього.

🚫49. Суди не виконали вимоги частин другої статті 45 ЦПК (див. пункт 44) не роз`яснивши дитині її права та можливі наслідки дій її законного представника.

❌50. В порушення частини третьої статті 45 ЦПК (див. пункт 44) суди не сприяли створенню належних умов для здійснення дитиною її прав.

✴️52. Згідно із частиною третьою статті 63 ЦПК у разі якщо законний представник не має права вести справу в суді з підстав, встановлених законом, суд за поданням органу опіки та піклування замінює законного представника. Проте, буквальне застосування в спірних правовідносинах вказаної норми Закону не відповідає якнайкращим інтересам дитини та наведеним вище принципам правосуддя, дружнього до дитини (див. пункти 42-45).

🖊53. Апеляційний суд вказаних порушень районного суду не усунув, і спір по суті в частині визнання права на частку судами вирішений не був.

♻️Трохи про доктрину venire contra factum proprium

Постанова ОП КЦС ВС від 04.11.2024 у справі № 532/1550/23

✅Касаційний суд вже звертав увагу, що автономія волі та приватний інтерес є «підвалинами» сучасного приватного права. Завдання приватного права полягає у «напрацюванні» таких правил, які максимальною мірою забезпечують автономію волі та реалізацію приватного інтересу кожної особи, без порушення прав і інтересів інших осіб (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 серпня 2024 року в справі № 601/1396/21).

📍Об`єднана палата нагадує, що доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), є проявом принципу доброї совісті та базується ще на римській максимі- «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці).

❇️Наприклад, у статті I.-1:103 Принципів, визначень і модельних правил європейського приватного права (DCFR) вказується, що поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17).

❗️Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них. Якщо особа, яка має право на оспорення документу (наприклад, свідоцтва про право на спадщину) чи юридичного факту (зокрема, правочину, договору, рішення органу юридичної особи), висловила безпосередньо або своєю поведінкою дала зрозуміти, що не буде реалізовувати своє право на оспорення, то така особа пов`язана своїм рішенням і не вправі його змінити згодом. Спроба особи згодом здійснити право на оспорення суперечитиме попередній поведінці такої особи і має призводити до припинення зазначеного права (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 жовтня 2020 року в справі № 450/2286/16-ц).

‼️Якщо особа, яка має суб`єктивне право (наприклад, право власності), висловила безпосередньо або своєю поведінкою дала зрозуміти, що відмовляється від права власності, то така особа пов`язана своїм рішенням і не вправі його змінити згодом. Спроба особи згодом здійснити право суперечитиме попередній поведінці такої особи і має призводити до припинення зазначеного права (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 грудня 2022 року в справі № 126/2200/20).

🖌Обміркувавши викладене, Об`єднана палата зауважує, що:

♨️проявом доктрини venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки) є те, що якщо особа, яка має суб`єктивне право (наприклад, право власності, право на частку в спільній власності), добровільно висловила безпосередньо або своєю поведінкою дала зрозуміти, що відмовляється від належного їй майнового права, то така особа пов`язана своїм рішенням і не вправі його змінити згодом. Спроба особи згодом здійснити суб`єктивне право суперечитиме попередній поведінці такої особи і має призводити до припинення зазначеного права;

💢у випадку, якщо особа добровільно відмовилася від видачі свідоцтва про права на частку в праві спільної сумісної власності, а у подальшому змінила своє рішення та звертається із заявою про видачу такого свідоцтвата про оспорення свідоцтва про право на спадщину, в яке включено таке майно, то така особа пов`язана своїм рішенням і не вправі його змінити згодом. Спроба особи згодом здійснити суб`єктивне право суперечитиме попередній поведінці такої особи і має призводити до припинення зазначеного права.

♻️Трохи про розмежування матеріальної та процесуальної доброї совісті

Постанова ОП КЦС ВС від 04.11.2024 у справі № 532/1550/23

📌Об`єднана палата підкреслює, що слід розмежовувати матеріальну та процесуальну добру совість як за сферою застосування, так і наслідками. Матеріальна добра совість регулюється, зокрема, пунктом 6 статті 3 ЦК України, а процесуальна, зокрема, статтею 44 ЦПК України.

📘Учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами (частина перша статті 44 ЦПК України).

❇️Процесуальному праву притаманний принцип процесуальної доброї совісті. Проявом принципу процесуальної доброї совісті є те, що особа (зокрема, позивач) навряд чи може висувати твердження несумісні з тією позицією, яка зайнята нею в судовому процесі, що вже відбувся. Принцип процесуальної доброї совісті навряд чи має толерувати непостійність учасників процесу, а навпаки покликаний забезпечити послідовну поведінку учасників спору. Адже суд не є місцем для «безцеремонної процесуальної гри». Правопорядок не може допускати ситуації, за яких особа наполягає в різних судових процесах на правдивості протилежних одне одному тверджень задля просування власних інтересів (див., постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 травня 2024 року в справі № 229/7156/19 (провадження № 61-4283св24)).

📍Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) і дії учасників приватних правовідносин мають бути добросовісними.

❗️Добра совість - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року в справі № 390/34/17 (провадження № 61-22315сво18), постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 листопада 2019 року у справі № 337/474/14-ц (провадження № 61-15813сво18), постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 09 вересня 2024 року у справі № 466/3398/21 (провадження № 61-2058сво23)).

‼️З урахуванням того, що норми цивільного законодавства мають застосовуватися із врахуванням добросовісності, то принцип доброї совісті не може бути обмежений певною сферою (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року в справі № 463/13099/21 (провадження № 61-11609сво23), постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024 року в справі № 567/3/22 (провадження № 61-5252сво23), постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 09 вересня 2024 року у справі № 466/3398/21 (провадження № 61-2058сво23)).

♻️Трохи про обставини справи та правові висновки

1️⃣Ухвала КГС ВС від 14.06.2023 у справі № 916/1719/22

⏳Від встановлення судом обставин справи слід відрізняти правові висновки, які робить суд на підставі таких обставин, у тому числі оціночні.

📗За приписами частини першої статті 36 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" основною функцією Верховного Суду як найвищого суду у системі судоустрою є забезпечення сталості та єдності судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом.

📍Питання застосування норм матеріального та процесуального права вирішується судом касаційної інстанції під час розгляду касаційної скарги відповідно до його повноважень.

📌При цьому Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, на думку колегії суддів, у постанові від 19.04.2023 ототожнив обставини справи та правові висновки, які робить суд на підставі таких обставин.

✂️З огляду на виконання функцій із забезпечення сталості та єдності судової практики, справа № 916/1719/22 підлягає передачі на розгляд судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду згідно із частиною першою статті 302 ГПК України, з метою розгляду можливості для відступу від висновку Верховного Суду щодо визначення обставин справи, як підстави для направлення справи на новий розгляд, викладеного у постанові від 19.04.2023 у cправі № 916/1731/22.

2️⃣Постанова СП КГС ВС від 12.09.2024 у справі № 916/1719/22

⏯️7.37. Суд критично оцінює в даному випадку посилання відповідачів на принцип свободи договору в тому числі з огляду на існування й іншого принципу ius publicum privatorum pactis mutari non potest (публічне право не може бути змінено приватними угодами).
Палата наголошує, що використання принципу свободи договору за наявності чіткого правового регулювання конкретних правовідносин не може бути використано для уникнення необхідності його дотримання, а приватно-правові інструменти не повинні створювати ілюзію дотримання законодавства та добросовісності дій учасників договірних відносин.

⏭️7.46. З урахуванням вищевикладеного, а також висновків Палати у цій справі про те, що суд касаційної інстанції може зробити правові висновки, у тому числі оціночні, на підставі вже встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи та відповідно у такому випадку з метою дотримання принципів стабільності, остаточності судових рішень і розумних строків судового провадження, використати свої повноваження, передбачені пунктом 3 статті 308 ГПК України і прийняти своє рішення або змінити рішення (п 7.14 цієї постанови), Суд вважає, що договір від 31.07.2020 № 407 з біологічного очищення (біомеліорації) каналу "Тупіковий" за своєю правовою природою є договором оренди землі в комплексі з розташованим на ній водним об`єктом, а отже, відповідає визначенню удаваного правочину, оскільки його вчинено для приховання правочину з надання у користування земельної ділянки з розташованою на ній водоймою для рибогосподарських потреб. Зазначене зумовлює його недійсність з огляду на відсутність у Кілійського МУВГ повноважень на його укладення, а сам договір підлягає визнанню недійсним з урахуванням наведених мотивів.

🔎8.5. Зважаючи на підстави передачі справи на розгляд Палати, вона вважає за можливе щодо тлумачення обставин справи як підстави для направлення справи на новий розгляд у порядку частини третьої статті 310 ГПК України зазначити, що суд касаційної інстанції може зробити правові висновки, у тому числі оціночні, на підставі вже встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи та, за відсутності необхідності встановлення додаткових обставин, які можуть істотно вплинути на правильність вирішення спору, з метою дотримання принципів стабільності, остаточності судових рішень і розумних строків судового провадження, використати свої повноваження, передбачені пунктом 3 статті 308 ГПК України, і прийняти своє рішення або змінити рішення.

♻️Що з'ясовує суд при вирішення питання про забезпечення позову ❓

Ухвала КГС ВС від 30.10.2024 у справі № 903/497/24

✳️20. Як убачається зі змісту оскаржуваної постанови, суд апеляційної інстанції, приймаючи оспорювану постанову, дійшов висновку, що заява прокурора про забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти відповідача, та на частки учасників у статутному капіталі товариства, а також шляхом заборони державним реєстраторам здійснювати реєстраційні дії, є такою, що не підлягала розгляду господарським судом в порядку господарського судочинства, а отже не підлягала задоволенню ні повністю, ні частково.

❇️32. ГПК України містить як статті 175, 231, так і відповідні глави, зокрема 2, 3, 6 Розділу ІІІ, які регламентують відкриття провадження у справі, підготовче провадження, розгляд справи по суті, відмову у відкритті провадження по справі та закриття провадження у справі.

✅36. Системне тлумачення статтей 136, 137, 138, 145 ГПК України дає можливість дійти висновку, що: законодавець передбачив відповідний процесуальний порядок розгляду заяви про забезпечення позову та вирішення питання про відкриття провадження у справі за поданою позовною заявою у разі подання їх одночасно до суду; для розгляду заяви про забезпечення позову та вирішення питання про відкриття провадження у справі встановлені різні процесуальні строки: два та п`ять днів відповідно; у випадку одночасного подання позовної заяви та заяви про забезпечення позову, розгляд заяви про забезпечення позову не залежить від вирішення питання про відкриття провадження у справі, у разі повернення позовної заяви, відмови у відкритті провадження у справі передбачений процесуальний механізм скасування заходів забезпечення позову.

✔️Питання, які має вирішити суд під час розгляду заяви про забезпечення позову у випадку одночасного подання позовної заяви та заяви про забезпечення позову, є встановлення судом: 1) наявності спору між сторонами; 2) ризику незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, який може проявлятися як через вплив на виконуваність рішення суду у конкретній справі, так і шляхом перешкоджання поновленню порушених чи оспорюваних прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду; 3) співмірності обраного позивачем виду забезпечення позову з пред`явленими позовними вимогами та 4) дійсної мети звернення особи до суду з заявою про забезпечення позову, зокрема, чи не є таке звернення спрямованим на зловживання учасником справи своїми правами.

✂️44. Колегія суддів вважає за необхідне відступити від висновків щодо застосування частини першої статті 138 ГПК України, викладених у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 13.05.2024 у справі № 916/5151/23 та від 10.06.2024 у справі № 916/5137/23 (прийнятих у складі колегій суддів судової палати для розгляду справ щодо корпоративних спорів‚ корпоративних прав та цінних паперів) з огляду на вказане вище, а також, ураховуючи, що за змістом норм ГПК України під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, оскільки питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті та не вирішується ним під час розгляду клопотання про забезпечення позову (такий правовий висновок викладено у низці постанов Верховного Суду, зокрема і у постанові від 01.06.2022 у справі № 380/4273/21, на яку посилається скаржник).

⏳01.11.2024 року в Касаційному цивільному суді у складі Верховного Суду відбулася презентація результатів експертного дослідження «Практика Верховного Суду у справах за участі прокурора у некримінальних провадженнях», проведеного за сприяння програми «Справедливість для всіх» Агентства США з міжнародного розвитку (USAID). У заході взяли участь судді ВС, національні експерти, представники Офісу Генерального прокурора, Національної школи суддів України, Тренінгового центру прокурорів України, представники міжнародних організацій і проєктів.

🎥Розміщую трохи відео з презентації.

📚📖Опубліковано черговий щомісячний огляд актуальної судової практики Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду за вересень 2024 року.

​​Цього тижня знайомимо вас зі справами, переданими на розгляд Великої Палати Верховного Суду та судових палат касаційних судів відповідно до ухвал про передачу, внесених до ЄДРСР з 28 жовтня по 3 листопада 2024 року.

Справи, передані на розгляд ВП ВС:

Ухвалою КГС ВС від 25 вересня 2024 року на розгляд ВП ВС передано справу для вирішення виключної правової проблеми щодо ефективного способу захисту прав власника земельної ділянки, яка була поділена / об’єднана з іншими земельними ділянками, внаслідок чого була сформована нова земельна ділянка, яка включає як земельні ділянки, що належать позивачу, так і земельні ділянки, що належать відповідачу.

Справи, передані на розгляд судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав КАС ВС:

Ухвалою КАС ВС від 28 жовтня 2024 року на розгляд судової палати передано справу для відступу від висновку КАС ВС про те, що при переведенні з пенсії за віком, призначеної відповідно до Закону України «Про державну службу», на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» підлягає врахуванню показник середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії.

​​✍🏻СПОСОБОМ ЗАХИСТУ МОЖЕ БУТИ ПРЕД’ЯВЛЕННЯ ПОЗОВУ ПРО ЗМІНУ МІСЦЯ ПРОЖИВАННЯ МАЛОЛІТНЬОЇ ОСОБИ, ЯКЕ ВИЗНАЧЕНЕ РІШЕННЯМ СУДУ

⚖️Правова позиція ВС у справі № 754/1447/23
👨🏻‍⚖️Рішення ВС у справі № 754/1447/23 від 25.09.2024

Батько звернувся до суду з позовом до матері дитини, про зміну місця проживання дитини їхнього сина, визнавши його місце проживання разом з ним. Суди попередніх інстанцій відмови у задоволенні цього позову, оскільки зміна місця проживання малолітньої дитини, якій судом визначено місце проживання з матір'ю, не відповідатиме найкращому забезпеченню інтересів дитини.

КЦС ВС зазначив, що способом захисту може бути пред`явлення позову про зміну місця проживання малолітньої особи, яке визначене рішенням суду. Тобто, зокрема, в разі зміни обставин, пов`язаних із віком дитини, або коли вже є рішення суду про визначення місця проживання дитини, яке не виконане як мати дитини, так і батько не позбавлені можливості звернутися з позовом про зміну місця проживання дитини.

У цій справі при відмові суди виходили з того, що з моменту ухвалення рішення суду, яким визначено місце проживання малолітнього сина разом з матір'ю не змінилися обставини, що впливають на вирішення спору. Тому зміна місця проживання дитини не відповідатиме найкращому забезпеченню інтересів дитини.

На переконання ВС, суди не з'ясували можливість опитування сина позивача щодо думки дитини у питанні визначення місця її проживання. Отже, суди дійшли передчасного висновку про відмову в задоволенні позовних вимог.

❓Підтримуєте позицію ВС?

ZakonOnline - швидкий пошук судової практики

#Цивільний_процес #правова_позиція

 👉 З аналізом судової практики у сфері приватного права можна також ознайомитись на телеграм-каналі «Трохи про приватне право» Василя Крата, судді Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, за посиланням: https://t.me/glossema.

♻️Трохи про призначення аліментів (закінчення)

📍Касаційний суд зауважив, що:

3️⃣вирівнювально-компенсаційна функція допомоги при розлученні передбачає, що економічно слабший з подружжя пожертвував роботою або професійними можливостями, щоб присвятити себе сім'ї, при цьому суб'єктивні мотиви, які спонукали його до такого вибору, який у будь-якому випадку був прийнятий і поділений подружжям, не мають значення, оскільки допомога при розлученні, в аспекті, що розглядається, має на меті компенсувати економічний дисбаланс, що виник внаслідок застосування своїх сил та здібностей в сім'ї, а не в трудовій діяльності або в можливостях професійного зростання, які приносять дохід, незалежно від того, чи був цей вибір заснований на афективних причинах або лише на економічно-родинних можливостях (Cass. , n. 27945/23);

4️⃣для цілей отримання права на допомогу при розлученні не надається особливого значення причинам відмови від професійної діяльності заради відданості сім'ї, як це має намір стверджувати заявник; іншими словами, для цієї мети не вимагається, щоб відмова колишнього чоловіка або дружини була прямо мотивована зобов'язаннями перед сім'єю, достатньо того, щоб між відмовою і зобов'язаннями перед сім'єю існував причинно-наслідковий зв'язок, щоб вибір був спільним між подружжям і що завдяки цьому спільне майно другого з подружжя збільшилося через виняткову відданість подружжя роботі, незалежно від причин, які призвели до такого вибору.

5️⃣З огляду на це, у цій справі було встановлено дисбаланс між доходами та майновим станом сторін, апеляційний суд постановив, що вирівнююча функція надбавки випливає з відданості колишньої дружини сім'ї, зазначивши докази відмови від професійних можливостей.
Слід також зазначити, що допомога при розлученні, яка виконує компенсаційну та вирівнювальну функцію, а також функцію соціального забезпечення, передбачає встановлення, навіть на основі презумпцій, що фактичний і значний дисбаланс в економічному та фінансовому становищі сторін є причинно обумовленим, виключно або переважно, спільним вибором у веденні сімейного життя; допомога при розлученні повинна бути адекватною як для того, щоб компенсувати економічно слабшому з подружжя жертву, яку він або вона принесли для того, щоб мати можливість мати відмовитися від реалістичних можливостей отримання професійного доходу - що має довести той з подружжя, хто претендує на отримання допомоги, - з метою забезпечення потреб сім'ї та справедливого, завжди за умови доказової оцінки фактів, що лежать в основі економічної та фінансової нерівності, яка виникла в результаті розірвання стосунків рівень доходу, співмірний з внеском, зробленим заявником у ведення сімейного життя і, відповідно, у формування сімейного та особистого майна іншого з подружжя, причому будь-який суто соціальний аспект у цьому випадку не береться до уваги (Cass. , n. 35434/23).

♻️Трохи про призначення аліментів (початок)

🇮🇹Цікавий кейс про стягнення аліментів з колишнього чоловіка розглядав Касаційний суд Італії в постанові від 08.07.2024 року.

📘Рішенням від 16.8.2021 суд міста Лоді: призначено спільну опіку над донькою з передачею її матері, якій було передано будинок подружжя, а також регламентацію батьківських побачень; зобов'язано колишнього чоловіка пройти програму консультування, пов'язану з емоційними потребами дитини та її розвитком; зобов'язано колишнього чоловіка виплачувати колишній дружині щомісячну допомогу при розлученні в розмірі 800 євро та щомісячний внесок у розмірі 1000 євро на утримання доньк.

📙Апеляційний суд Мілана рішенням від 22.5.2023 року частково змінив оскаржене рішення, стягнув допомогу при розірванні шлюбу в розмірі 600,00 євро на місяць з дати опублікування рішення. Апеляційний суд зазначив, що: існував значний дисбаланс між економічним та фінансовим становищем сторін, що випливає з документації, наданої сторонами; колишній чоловік був підприємцем та самозайнятим професіоналом, з оборотом 180 000,00 євро у 2014 році та доходом приблизно 78 000,00 євро, власником різних об'єктів нерухомості, власником багатьох поточних рахунків, на яких було зафіксовано рух великих грошових сум, а також власником акцій компанії; з'ясувалося, що економічна і фінансова стабільність колишнього чоловіка була вищою, ніж випливає з декларацій про доходи, в той час як не було ніяких доказів зниження доходу, а також погіршення працездатності; колишня дружина отримувала дохід від роботи вчителькою, була власницею будівлі та 10% частки в іншій нежитловій будівлі; апелянт мав змогу під час шлюбу повністю присвятити себе своїй діяльності, яка завдяки допомозі збільшила його активи.

ℹ️Касаційний суд відмовив в задоволенні касаційної скарги чоловіка і при цьому вказав, що:

1️⃣суддя, який розглядає справу по суті, при розгляді заяви про виплату допомоги при розлученні повинен встановити нездатність колишнього чоловіка/дружини жити незалежно і гідно, а також необхідність компенсації йому/їй за особливий внесок, який він/вона доведе, у формування спільного майна або майна іншого з подружжя під час подружнього життя, при зафіксованому існуванні майнового дисбалансу між колишнім подружжям, який зумовлений подружнім життям, зробленим вибором і розподіленими ролями; допомога при розлученні, по суті, також повинна бути адекватною, щоб компенсувати економічно слабшому з подружжя жертву, яку він або вона принесли, відмовившись від реальних можливостей отримання професійного доходу - що той з подружжя, хто вимагає допомоги, повинен довести в суді - для того, щоб зробити свій внесок у забезпечення потреб сім'ї, при цьому будь-який рівень добробуту в цьому випадку поглинається (Cass. , n. 38362/21);

2️⃣стосовно визначення розміру допомоги при розлученні, то принцип, згідно з яким після розірвання подружнього зв'язку кожен з колишнього подружжя повинен сам забезпечувати своє утримання, відміняється, як і у випадку нерозлучення, а також у разі відсутності самодостатності одного з колишнього подружжя, навіть якщо шлюб спричинив «постфактум» необґрунтоване переміщення активів від одного з подружжя до іншого, що має бути виправлено шляхом призначення допомоги у співмірний і справедливий спосіб, щоб компенсувати економічно слабшому з подружжя жертву, яку йому довелося понести, відмовившись від реальних можливостей отримання професійного доходу, про що заявник на отримання допомоги зобов'язаний конкретно вказати і довести у справі (Касаційний суд, n. 23583/22);

📚🖌️ УНІДРУА опубліковано Принципи про цифрові активи та приватне право з коментарями.

♻️Трохи про види виконання іншою особою обов`язку боржника

Постанова КЦС ВС від 18.10.2024 у справі № 522/9760/22

📑Виконання обов`язку може бути покладено боржником на іншу особу, якщо з умов договору, вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства або суті зобов`язання не випливає обов`язок боржника виконати зобов`язання особисто. У цьому разі кредитор зобов`язаний прийняти виконання, запропоноване за боржника іншою особою (частина перша статті 528 ЦК України).

📍Касаційний суд зауважує, що залежно від правових наслідків виконання іншою особою обов`язку боржника воно поділяється на те, яке відбувається:

1️⃣по-перше, без набуття іншою особою прав кредитора (частина перша статті 528 ЦК). У такому випадку має місце передоручення, тобто покладення боржником виконання свого обов`язку на іншу особу. Зрозуміло, що покладення виконання зобов`язання на іншу особу не робить її стороною в зобов`язанні та не створює для неї жодних прав і обов`язків. Тому боржник при цьому залишається стороною зобов`язання, і у випадку його невиконання або неналежного виконання іншою особою, такий обов`язок має виконати боржником самостійно;

2️⃣по-друге, з переходом прав кредитора до іншої особи (частина третя статті 528 ЦК). За наявності підстав, передбачених у частині третій статті 528 ЦК, інша особа без згоди боржника може виконати його обов`язок. Правовим засобом, який забезпечує охорону прав такої цієї особи, є перехід до неї прав кредитора.

ℹ️Зобов`язання боржника може бути ним покладено на іншу особу, однак передоручення виконання не тягне за собою заміну боржника в зобов`язанні. При цьому боржник зберігає свій правовий статус, покладаючи на третю особу тільки обов`язок виконати фактичні дії (див. пункт 8.22 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 лютого 2022 року в справі № 761/36873/18 (провадження № 14-121цс21)).

🤓люблю приватне право.

♻️Трохи про частину четверту статті 75 СК

⚖️️Конституційний Суд України 29 жовтня 2024 року ухвалив Рішення  у справі N 1-р/2024 за конституційним поданням Верховного Суду про відповідність Конституції України (конституційність) частини четвертої статті 75 СК України.

📜У Рішенні, зокрема, вказано, що:

1️⃣національне законодавство визначає юридичну природу шлюбу, ключовими ознаками якого є його реєстрація за наявності добровільної згоди на це чоловіка і жінки, рівність юридичних статусів кожного із подружжя, а також процедуру його укладення та розірвання, права та обов’язки подружжя, зокрема щодо утримання одне одного;

2️⃣юридичне регулювання відносин матеріального підтримання одного з подружжя має відповідати приписам Основного Закону України. Водночас заходи щодо установлення обов’язку одного з подружжя (враховуючи, що таке утримання не фінансує держава за рахунок коштів Державного бюджету України чи місцевих бюджетів) не можуть бути надмірними та такими, що дають змогу державі безпідставно втручатися у приватне (особисте) і сімейне життя подружжя; 

3️⃣прожитковий мінімум у контексті частини четвертої статті 75 Кодексу визначено у спосіб, що не враховує повною мірою і не може враховувати потреби непрацездатних осіб, а тому й не може бути універсальним для визначення рівня витрат на підтримання життєзабезпечення всіх без винятку людей. Зокрема, нужденність одного з подружжя, який є непрацездатним, повинна встановлюватися з урахуванням співвідношення між його заробітною платою, пенсією, іншими доходами та тими потребами, які є важливими для його нормального життєзабезпечення. Частина четверта статті 75 Кодексу викладена у такий спосіб, що не допускає можливості віднести категорію «нужденність» до оціночних понять, а тому позбавляє суд змоги тлумачити зміст цієї категорії та ухвалювати рішення на власне переконання з урахуванням усіх обставин справи, які мають істотне значення;

4️⃣частина четверта статті 75 Кодексу сформульована у такий спосіб, що не дає можливості суду визначити справедливі, належні критерії потреби у матеріальній допомозі виходячи із матеріального стану того з подружжя, який її потребує, із рівня його доходів та витрат, а також можливості отримання доходів із інших джерел, а отже, не відповідає принципу юридичної визначеності та однозначності правової норми, оскільки не може забезпечити її однакове застосування, що суперечить статті 8 Основного Закону України. Установлення законодавчого обмеження у наданні матеріальної допомоги (аліментів) є несправедливим по суті і невиправданим з огляду на те, що законодавець має можливість обрати для досягнення цієї мети засіб, який менш обтяжливо зачіпав би сферу реалізації приватного (особистого) та сімейного життя без безпідставного втручання у зазначені сфери;

5️⃣КСУ вбачає невиправданим законодавчо обмежувати розміром прожиткового мінімуму межу, у разі недосягнення якої особу вважають такою, що потребує матеріальної допомоги іншого з подружжя, оскільки таке обмеження не може вважатися об’єктивно оціненим, обумовленим індивідуальними потребами одного з подружжя, що потребує матеріальної допомоги, та є надмірним утручанням (регулюванням) держави у право на отримання матеріальної допомоги та забезпечення її у більшому розмірі, оскільки полягає в обмеженні реалізації такого права (звужує його реалізацію до кола осіб, що потребують матеріальної допомоги). З огляду на наведене КСУ дійшов висновку, що частина четверта статті 75 Кодексу суперечить частині першій статті 8 Конституції України у системному зв’язку з частинами першою, третьою статті 51 Конституції України;

6️⃣законодавець, перенісши до статті 75 Кодексу умови та інші критерії із площини публічного права в площину приватного права, не забезпечив дієвих механізмів для отримання нужденним членом подружжя матеріальної допомоги від іншого з подружжя для забезпечення належного рівня життя, що свідчить про невідповідність частини четвертої статті 75 Кодексу статтям 8, 46, 48 Конституції України. 

📚📖 На вебсайті Council of Europe опубліковано Бюлетень: Верховенство права. Права людини, № 2/2024, який містить:

1️⃣огляд практики Європейського суду з прав людини у справах проти України
за період 01.04.2024 — 01.07.2024;

2️⃣огляд практики Європейського суду з прав людини у справах проти інших держав за період 01.04.2024-01.07.2024;

3️⃣рішення Європейського суду з прав людини.

♻️Який учасник вважається не повідомленим про розгляд справи в розумінні частини другої статті 358 ЦПК❓
 
Постанова ВП ВС від 25.09.2024 у справі № 490/9587/18
 
📝Вступ. У справі перед ВП ВС порушено питання розкриття змісту поняття «учасник, не повідомлений про розгляд справи» частини другої статті 358 ЦПК України.
 
📍86. Системно аналізуючи положення ЦПК України, ВП ВС дійшла висновку про те, що особа, не повідомлена про розгляд справи (пункт 1 частини другої статті 358 цього Кодексу), - це особа, яку не сповістили про наявність судового провадження у справі і яка відповідно не знала / не могла знати про розгляд справи.
 
📘87. Судова повістка про виклик повинна бути вручена з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи, але не пізніше ніж за п`ять днів до судового засідання, а судова повістка-повідомлення - завчасно.
 
📒88. Стаття 17 ЦПК України містить норму, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
 
📕89. Склад учасників справи визначається статтею 42 ЦПК України. Зокрема, у справах позовного провадження учасниками справи є сторони, треті особи. У наказному провадженні учасниками справи є заявник та боржник. У справах окремого провадження учасниками справи є заявники, інші заінтересовані особи.
 
📌90. ВП ВС погодилася з тим, що для реалізації права на подання апеляційної скарги визначальним є не стільки участь заявника у всіх засіданнях суду, скільки отримання ним повного судового рішення, адже без ознайомлення з повним судовим рішенням неможливо зрозуміти мотиви суду, з яких він виходив, ухвалюючи рішення, а отже, неможливо сформулювати підстави апеляційної скарги.
 
❗️91. Разом з тим слід відмітити, що позивач (заявник, третя особа, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору) із великим ступенем зацікавленості повинен проявляти інтерес про хід розгляду судом ініційованої ним справи або відповідного судового провадження. У разі відсутності обставин непереборної сили ігнорування позивачем (заявником) протягом тривалого періоду часу провадження, відкритого за його позовною заявою (заявою, скаргою), свідчить про недобросовісну поведінку та порушення основоположних засад цивільного процесу.
 
❇️95. Норма про відмову у відкритті апеляційного провадження у разі, якщо апеляційна скарга подана після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення (частина друга статті 358 ЦПК України), на переконання ВП ВС, не порушує саму сутність права доступу до правосуддя, а запровадження наведеного процесуального строку відповідає завданням цивільного судочинства та основним засадами (принципами) цивільного судочинства, зокрема таким, як: «змагальність сторін» (кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій) та «неприпустимість зловживання процесуальними правами» (учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається).
 
‼️96. Отже, ВП ВС дійшла висновку, що «особою, не повідомленою про розгляд справи» (пункт 1 частини другої статті 358 ЦПК України), не можна вважати особу, яка власне ініціювала розгляд справи або відповідного судового провадження (позивача, заявника, третіх осіб, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору), яка скористалася своїм правом доступу до правосуддя, подала позовну заяву (заяву, скаргу), на підставі якої було відкрито судове провадження.

♻️Коли може бути застосований пункт 4 частини п`ятої статті 354 ЦПК України❓

Постанова КЦС ВС від 09.10.2024 у справі № 758/2750/23

📖Апеляційна скарга не приймається до розгляду і повертається судом апеляційної інстанції також, якщо скаргу подано на ухвалу, що не підлягає оскарженню окремо від рішення суду (пункт 4 частини п`ятої статті 354 ЦПК України).

💢Касаційний суд зауважує, що:

ℹ️положення пункту 4 частини п`ятої статті 354 ЦПК України можуть бути застосовані до ухвали суду першої інстанції, яка не підлягає окремому апеляційному оскарженню від рішення суду першої інстанції;

📍для застосування пункту 4 частини п`ятої статті 354 ЦПК України апеляційна скарга має бути подана саме на ухвалу суду першої інстанції, яка не підлягає окремому апеляційному оскарженню від рішення суду першої інстанції.

📝У справі, що переглядається:

🔍суд першої інстанції 28 березня 2023 року постановив дві ухвали: (1) про залишення позовної заяви ОСОБА_1 без руху (див.: а. с. 114); (2) про відмову в задоволенні заяви ОСОБА_1 про звільнення від сплати судового збору (див.: а. с. 111);

🔎позивачка оскаржила до апеляційного суду ухвалу суду першої інстанції від 28 березня 2023 року про залишення позовної заяви ОСОБА_1 без руху (див.: а. с. 163);

🖍️апеляційний суд постановив ухвалу про повернення апеляційної скарги ОСОБА_1 на ухвалу Подільського районного суду м. Києва від 28 березня 2023 року про відмову в задоволенні заяви ОСОБА_1 про звільнення від сплати судового збору (див.: а. с. 167);

⛔️апеляційний суд не врахував, що позивачка не оскаржувала в апеляційному порядку ухвали про відмову в задоволенні заяви ОСОБА_1 про звільнення від сплати судового збору та, відповідно, такої апеляційної скарги не подавала.

📌За таких обставин апеляційний суд зробив передчасний висновок про повернення апеляційної скарги. Тому оскаржену ухвалу апеляційного суду належить скасувати та передати справу до апеляційного суду для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження.

♻️Трохи про поділ «специфічних» прав

📍Скільки ж чудового є в приватному праві, особливо якщо це стосується поділу «специфічних» прав, які набуті подружжям під час шлюбу.

🖌️От наприклад, чи може бути: «право оренди земельної ділянки» спільним правом подружжя; право на укладення основного договору спільним правом подружжя.

♻️Трохи про захист прав добросовісного набувача

🗓️03.10.2024 року у Верховній Раді України зареєстровано проєкт Закону про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо посилення захисту прав добросовісного набувача.

📖ℹ️ Опубліковано огляд практики Європейського суду з прав людини за рішеннями, ухваленими у серпні 2024 року.

ℹ️Розпочався ХІІ Міжнародний форум з практики Європейського суду з прав людини.

📺Трансляція в ютубі за посиланням.

🆕📖На вебсайті Центру політико-правових реформ опубліковано монографію - Громада як юридична особа публічного права: Україна в контексті європейського і світового досвіду : монографія / О. М. Бориславська, А. П. Заєць, О. В. Ільницький, В. С. Куйбіда, Р. А. Майданик. За заг. ред. А. П. Зайця. Передмова І. Б. Коліушка., – Київ, ЦППР, ТОВ «Франко Пак», 2024. 494 с.

​​Для створення на прибудинковій території певних об’єктів (зокрема бетонних сходів, пандуса з бетону, бруківки, що прилягає до сходів) необхідна згода його співвласників – КЦС ВС

Право спільної власності багатоквартирного будинку здійснюється співвласниками за їхньою згодою, а тому створення на прибудинковій території певних об’єктів (зокрема бетонних сходів, пандуса з бетону, бруківки, що прилягає до сходів) вимагає погодження з його співвласниками.

Такий висновок зробив Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду.

Детальніше – https://is.gd/fhzVLH

🖌📚В University of Oxford була захищена цікава дисертація про обов'язки в деліктному праві (Boonzaier, L. (2020). Duties in tort law and its theory [PhD thesis]).

♻️Трохи про тимчасові споруди і демонтаж

Постанова ВП ВС від 18.09.2024 у справі № 914/1785/22

📖65. Якщо суд дійшов висновку, що право власності позивача на земельну ділянку було порушено незаконною реєстрацією права власності на нерухоме майно за відповідачами, з якими позивач не перебував у зобов`язальних відносинах, державний реєстратор на підставі судового рішення про скасування державної реєстрації права власності на нерухоме майно, яке набрало законної сили, проводить державну реєстрацію припинення права власності відповідачів, що усуває для позивача перешкоди у здійсненні ним правоможності розпоряджатись своїми земельними ділянками (схожі висновки викладено у постанові ВП ВС від 10 квітня 2024 року у справі № 496/1059/18).

🔍66. При цьому в силу положень абзацу першого частини третьої статті 26 Закону № 1952-IV у чинній редакції, відомості про право власності відповідачів не підлягають скасуванню та/або вилученню, крім випадків, передбачених пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону. Натомість державний реєстратор вчиняє нову реєстраційну дію - внесення до Державного реєстру відомостей про припинення права власності відповідачів на нерухоме майно на підставі судового рішення [див. mutatis mutandis висновки ВП ВС, викладені в пунктах 132, 133 постанови від 21 грудня 2022 року у справі № 914/2350/18 (914/608/20)].

📌69. Враховуючи, що державна реєстрація прав приватної власності ПП «Ярина Плюс» на нежитлові приміщення загальною площею 230,1 кв. м за адресою: м. Львів, вул. Стрийська, 47, як на нерухоме майно була здійснена помилково, а зазначене майно не є нерухомим, така державна реєстрація підлягає скасуванню із закриттям відповідного розділу Державного реєстру.

✏️78. Враховуючи викладене, ВП ВС погоджується з висновками місцевого суду, що нежитлові приміщення загальною площею 230,1 кв. м, що знаходяться на вул. Стрийській, 47 у м. Львові, є тимчасовими спорудами, які не відносяться до нерухомого майна, відповідач 1 використовує спірні земельні ділянки позивача без установлених законом підстав, тому до спірних правовідносин підлягає застосуванню норма статті 391 ЦК України.

📍80. Вимога позивача про зобов`язання ПП «Ярина Плюс» звільнити самовільно зайняті земельні ділянки шляхом демонтажу (знесення) нежитлових приміщень, що знаходяться на вул. Стрийській, 47 у м. Львові, не є нерозривно пов`язаною з його особою та не перешкоджає виконанню цього рішення без участі ПП «Ярина Плюс» (але за рахунок його коштів) шляхом вжиття виконавцем заходів примусового виконання у разі його невиконання ПП «Ярина Плюс» у добровільному порядку та/або вчинення перешкод у його виконанні.

ℹ️81. З огляду на те, що рішення суду щодо демонтажу зазначених нежилих приміщень має бути виконуваним не лише у добровільному порядку, але й у примусовому (без участі відповідача 1, але його коштом), враховуючи мету відповідного позову позивача, формулювання такого рішення у резолютивній частині слід змінити, а саме: ПП «Ярина Плюс» звільнити самовільно зайняті земельні ділянки площею 0,0174 га і 0,0087 га шляхом демонтажу (знесення) нежитлових приміщень загальною площею 230,1 кв. м, що знаходяться на вул. Стрийській, 47 у м. Львові.

🖌️94. Спір у цій справі № 914/1785/22 не пов`язаний із нерухомим майном, тому питання щодо визначення особи (забудовник чи останній набувач), зобов`язаної знести об`єкт самочинного будівництва на земельній ділянці, не відведеній для цієї мети, вирішенню при розгляді цієї справи не підлягає, оскільки норми статті 376 ЦК України до спірних правовідносин не застосовуються.

⛔️95. Отже, ВП ВС не вирішує питання про відступ від висновків, викладених Касаційним цивільним судом у постановах від 02 червня 2021 року у справі № 509/11/17, від 30 вересня 2022 року у справі № 201/2471/20, від 15 березня 2023 року у справі № 205/213/22, від 05 квітня 2023 року у справі № 199/6251/18, від 31 травня 2023 року у справі № 201/4483/20, оскільки обставини вказаних справ не є подібними з цією справою № 914/1785/22.

♻️ Суддя ВС Василь Крат виступив із доповіддю про «стабільність» арбітражного застереження в ракурсі інвестиційної привабливості. Перш за все суддя зауважив, що, на його думку, замість поняття «третейська / арбітражна угода» варто було б уживати словосполучення «третейський / арбітражний правочин».

✏️Суддя розглянув порушене питання у двох аспектах: історичному і сутнісному. Щодо першого аспекту Василь Крат нагадав, що в грудні 2018 року відбувся третейський форум «Стан і перспективи розвитку третейського розгляду в Україні». Під час форуму він звертав увагу, що про третейську / арбітражну угоду (застереження) треба говорити саме як про процесуальний договір, який є складовою приватноправового договору, а також на те, що необхідно розмежовувати матеріальний і процесуальний аспекти недійсності, які є кардинально різними за своєю сутністю.

🖌️Надалі такий підхід був імплементований у судову практику КЦС ВС. Зокрема, у п. 67 зазначеної постанови КГС ВС ідеться, що в постанові КЦС ВС від 26 липня 2023 року у справі № 824/123/22 визначена правова природа арбітражної угоди, а також вказано, що, по суті, це процесуальний договір, хоча він може міститися і в приватноправовому договорі. Аналогічні правові позиції містяться в постановах КЦС ВС від 4 квітня 2024 року у справі № 824/97/22, від 21 березня 2024 року у справі № 824/99/22.

🖍️У численних постановах, що ухвалювалися КЦС ВС як судом апеляційної інстанції, суд уже як даність вів мову про третейське / арбітражне застереження як про процесуальний договір, починаючи з 2023 року. З 2018 року кваліфікація цієї конструкції суттєво змінилася. І сьогодні вона знайшла подальше підтвердження в постанові ОП КГС ВС», – сказав доповідач.

❇️Стосовно сутнісного аспекту він зазначив, що «цивільний оборот любить тишу». Договори не вчиняються для того, щоб їх не виконувати, констатувати неукладеність, нечинність, з надуманих причин визнавати недійсність. Загалом це стосується будь-якої конструкції, про яку домовляються учасники обороту.

✅Василь Крат зауважив, що існує «добра» і «погана» недійсність. Перша – це, наприклад, коли вчиняється фраудаторний правочин. Визнання такого правочину недійсним допомагає задовольнити вимоги кредитора. Другу учасники обороту намагаються використовувати для незастосування умов договору, наприклад коли хочуть визнати недійсним третейське / арбітражне застереження, щоб не було компетенції у третейського суду чи арбітражу. «Рано чи пізно ми будемо так дивитися на будь-яку недійсність у контексті кожної конструкції: є "добра" і є "погана". У будь-якому випадку, щоб забезпечити стабільність, потрібно не допускати "поганої" недійсності. По-іншому гарантувати стабільність навряд чи вийде», – сказав суддя.

ℹ️Доповідач припустив, що можуть виникнути думки, що ст. 203 ЦК України дозволяє оскаржити третейську / арбітражну угоду через недодержання загальних вимог, необхідних для чинності правочину. Але, акцентував Василь Крат, необхідно чітко розмежовувати матеріальну і процесуальну сфери. Якщо йдеться про предмет регулювання, передбачений ч. 1 ст. 1 ЦК України, – це матеріальна сфера.

💢Однак треба чітко усвідомлювати, що закони України «Про третейські суди» та «Про міжнародний комерційний арбітраж» мають специфіку, що виражається як у термінології, так і в підставах, не характерних для приватного права. Тобто недійсність третейської / арбітражної угоди (чи застереження) піддається специфічному регулюванню: вирішення цього питання переміщується на етап розгляду справи про визнання та надання дозволу на виконання рішення третейського суду чи арбітражу. Не існує додаткових способів нівелювати третейську / арбітражну угоду (застереження), зауважив доповідач і додав, що в цьому питанні ми ще на початку шляху, буде й критика, й інші пропозиції. Але необхідно зберегти саме такий підхід та, можливо, посилити його з точки зору аргументації.

♻️Трохи про землі залізниці і компенасацію

Рішення ЄСПЛ від 24.10.2024 в справі «DROZDYK AND MIKULA v. UKRAINE»

✏️43. У цьому контексті Суд звертає увагу на посилання другого заявника на рішення від 2023 року в аналогічній справі (див. пункт 37 вище), в якому Верховний Суд відхилив позовні вимоги "Укрзалізниці", оскільки вона не змогла довести, що земельна ділянка, на яку вона претендувала, фактично збігалася із земельною ділянкою відповідача у цій справі. Верховний Суд встановив, що посилання залізниці на технічний план було недостатнім для доведення її прав на землю. Слід визнати, що це був той самий план 1962 року, на який посилалася залізниця у справі другого заявника (див. пункт 16 вище). На думку Суду, це може свідчити про існування ще одного підходу до таких справ на національному рівні, а також про те, що проблема застосування національного законодавства у цій категорії справ існує й досі.

❇️44. Суд також звертає увагу на аргумент першого заявника про те, що якби Залізниця хотіла заволодіти земельною ділянкою, посилаючись на суспільну необхідність, вона повинна була використати спеціальну процедуру відчуження земельних ділянок з мотивів суспільної необхідності, що було б законною підставою для припинення права власності на земельну ділянку. Суд, однак, не може детально оцінити цей аргумент, оскільки він не розглядався національними судами, а за відсутності матеріалів, поданих першою заявницею до судів, незрозуміло, чи порушувала вона його перед ними. Водночас Суд не може залишити поза увагою висновки апеляційного суду у справі першої заявниці про те, що жодна з підстав припинення права власності на землю, вичерпним чином передбачених статтею 140 Земельного кодексу, не була застосована у цій справі (див. пункти 10 та 21 вище). Уряд не надав жодних конкретних пояснень з цього приводу.

📍45. Стосовно законної мети, Суд визнає, що існує загальний інтерес у збереженні охоронних зон вздовж залізничних колій, оскільки вони є заходом безпеки, спрямованим на забезпечення безпечної та ефективної роботи залізничного транспорту та захисту населення. Тим не менш, спірні земельні ділянки знаходяться в безпосередній близькості від залізничних колій протягом десятиліть. У справі першої заявниці земля була виділена її чоловікові вже після того, як була побудована залізнична колія. Очевидно, що першій заявниці та її чоловікові ніколи не чинилися перешкоди у користуванні цією землею до 2014 року.

📝47. Підсумовуючи на цьому етапі, Суд має сумніви щодо законності втручання, про яке йдеться, з точки зору передбачуваності застосовного законодавства та існування реального суспільного інтересу, здатного виправдати втручання. Тим не менш, Суд не вважає за необхідне виносити рішення з цих питань, оскільки втручання в будь-якому випадку є непропорційним з причин, викладених нижче (див., mutatis mutandis, рішення "Фонд "Батьківська Турбота" проти України", §§ 57 і 62).

📌49. У цій справі сама залізниця або прокурор від її імені звернулися до суду з позовом про скасування рішень місцевих рад про виділення заявникам земельних ділянок та визнання недійсними їхніх прав власності на них, стверджуючи, що таке виділення було незаконним, оскільки земля належала до охоронної зони залізниць. Цю ситуацію слід розглядати у світлі вищезгаданого "принципу належного врядування". У зв'язку з цим Суд зазначає, що на національному рівні, якби земля була відібрана у заявників, добровільно чи ні, в рамках відчуження землі з мотивів суспільної необхідності, виплата компенсації була б обов'язковою відповідно до національного законодавства (див. пункти 23 і 36 вище). І навпаки, тип провадження, ініційований у цих справах (провадження у порядку rei vindicatio), не передбачав обов'язкової компенсації за втрату земельної ділянки. Суду не було надано переконливих аргументів, які б свідчили про існування чіткого національного законодавства, яке б передбачало грошову або будь-яку іншу форму компенсації за будь-яку шкоду в ситуації заявників. Таким чином, заявники були позбавлені майна без будь-якої компенсації.

♻️Трохи про фраудаторний правочин

🆕От це і відбулося. Термін «фраудаторний правочин» зʼявиться у абзаці 6 статті 1 Кодексу України з процедур банкрутства (див. Закон України «Про внесення змін до Кодексу України з процедур банкрутства та деяких інших законодавчих актів України щодо імплементації Директиви Європейського парламенту та Ради Європейського Союзу 2019/1023 та запровадження процедур превентивної реструктуризації» від 19 вересня 2024 року № 3985-IX, опублікований в «Голос України» 23 жовтня 2024 року).

✅Згадується як в далекому 2017 році написав вперше про фраудаторний правочин (див. Крат В. І. Недійсність договору: законодавче регулювання та види // Проблеми законності. - 2017. - Вип. 138. - С. 11-12), а згодом в окремій думці в 2018 році.

♻️Трохи про штучний інтелект і делікт

📝У серпні 2024 року Ketan Ramakrishnan, Gregory Smith, Conor Downey оприлюднили цікавий звіт «U.S. Tort Liability for Large-Scale Artificial Intelligence Damages».

🖌️Автори описують основні особливості деліктного права США та аналізують їхнє значення для відповідальності розробників ШІ, чиї моделі завдають або використовуються для завдання масштабної шкоди. Високопродуктивні системи штучного інтелекту дедалі більше присутні у широко використовуваних споживчих товарах, промислових і військових підприємствах та критично важливих об'єктах суспільної інфраструктури. Такі системи незабаром можуть стати значною частиною деліктних справ, особливо якщо їхня здатність до автономної чи напівавтономної поведінки або потенціал для шкідливого зловживання зростатиме протягом наступних років.

🖍️Автори вважають, що розробники ШІ стикаються зі значним ризиком відповідальності за деліктним законодавством США за шкоду, заподіяну їхніми моделями, особливо якщо ці моделі розроблені або випущені без використання суворих процедур безпеки та передових галузевих практик безпеки.

📍Деліктне право є значним джерелом правових ризиків для розробників, які не вживають належних запобіжних заходів для захисту від заподіяння шкоди при розробці, зберіганні, тестуванні або розгортанні передових систем ШІ. Існує значна невизначеність щодо того, як існуюча деліктна доктрина буде застосовуватися до розробки ШІ.

♻️Чи застосовується кондикційна вимога лише до речей, визначених родовими ознаками⁉️ (закінчення)

Постанова ВП ВС від 25.09.2024 у справі № 201/9127/21

❇️195. Відносини з відшкодування вартості безпідставно збереженого майна за своїм змістом не є суто кондикційними (у вузькому чи широкому значенні), а пов`язані зі вжиттям спеціальних заходів замість повернення безпідставно збереженого майна з огляду на неможливість його повернення в натурі. Тлумачення статті 1213 ЦК України дає підстави для висновку, що відшкодування вартості безпідставно збереженого майна застосовується у випадку встановлення неможливості повернення майна в натурі, що може бути пов`язане зі знищенням речі, її переробленням, втратою, протиправною передачею третій особі тощо.

📏196. З урахуванням особливостей транспортного засобу як рухомої речі, яка може бути вільно переміщена у просторі, розібрана, перероблена тощо, відсутність протягом тривалого часу результатів від заходів, спрямованих на його розшук, може за конкретних обставин справи кваліфікуватися як неможливість повернення безпідставно збереженого майна в натурі.

✳️197. Субсидіарна реалізація механізму, передбаченого частиною другою статті 1213 ЦК України, у ситуації, коли рішення про витребування майна з чужого незаконного володіння неможливо виконати з причин втрати такого майна після ухвалення рішення суду, допускається як у порядку, визначеному розділом VI ЦПК України, через подання заяви про зміну способу виконання судового рішення, так і шляхом пред`явлення окремого позову про відшкодування вартості безпідставно збереженого майна. Водночас вартість такого майна на підставі частини другої статті 1213 ЦК України підлягає встановленню на момент розгляду справи про повернення майна, тобто на момент розгляду віндикаційного позову.

✂️150. З урахуванням наведених у цьому розділі мотивів Велика Палата Верховного Суду відступає від висновків щодо застосування норм глави 83 ЦК України, викладених у постановах Верховного Суду України від 02 березня 2016 року у справі № 6-3090цс15 та від 25 жовтня 2017 року у справі № 3-905гс17.

♻️Чи застосовується кондикційна вимога лише до речей, визначених родовими ознаками⁉️ (початок)

Постанова ВП ВС від 25.09.2024 у справі № 201/9127/21

🔍189. Аналіз норм глави 83 ЦК України свідчить, що цей Кодекс не диференціює особливості застосування кондикції в залежності від родових чи індивідуальних ознак її об`єкта та, відповідно, не обмежує сферу її застосування винятково речами, визначеними родовими ознаками.

🖌️190. Поширення правил кондикції лише на речі, визначені ознаками, є проявом звужувального тлумачення норм права, яке в цій ситуації є невиправданим та таким, що прямо суперечить приписам статті 1213 ЦК України, яка передбачає обов`язок набувача майна повернути його власнику в натурі, а у випадку неможливості повернення майна в натурі - відшкодувати його вартість. Застереження законодавця щодо необхідності відшкодування вартості майна в разі неможливості його повернення в натурі стосується насамперед речей, визначених індивідуальними ознаками, адже речі, визначені родовими ознаками, є замінними, тобто такими, що не можуть бути безповоротно втрачені.

❗️191. За своєю правовою природою кондикційні відносини у вузькому значенні цієї категорії не передбачають існування інших (зокрема, речових) відносин між їх учасниками. Це випливає, зокрема, зі змісту частини третьої статті 1212 ЦК України, згідно з якою ці правила можуть бути застосовані також і до інших відносин, які за своєю правовою природою не є суто кондикційними.

📍192. Правила частини третьої статті 1212 ЦК України містять опис правових відносин, що не є суто кондикційними відносинами у вузькому значенні цього поняття, тобто не є condictio sine causa. Вочевидь, що приписи частини третьої статті 1212 ЦК України можуть бути застосовані до відносин з витребування майна лише в тому випадку, якщо віндикація з якихось причин не здатна забезпечити повернення майна неволодіючому власнику. Такі правовідносини не є суто кондикційними, оскільки на момент набуття особа мала формальні підстави для володіння майном, проте ці підстави згідно з рішенням суду є дефектними та втратили свою силу, адже спірне майноповернуто у власність позивача.

📖193. Враховуючи, що правила про віндикацію не мають спеціальних правил, якими було б врегульовано подібні відносини, то згідно з частиною третьою статті 1212 ЦК України правила про заборону незаконного збагачення застосовні до них субсидіарно.

📌194. У випадках, передбачених частиною третьою статті 1212 ЦК України, юридичним фактом, який породжує кондикційне зобов`язання, як правило, є рішення суду. Тому саме в момент набрання рішенням суду законної сили особа дізнається про володіння чужим майном без достатньої правової підстави і обов`язок повернути це майно іншій особі. У такій правовій ситуації суд у власному рішенні констатує безпідставність набуття особою майна та підтверджує відсутність юридичних підстав для його збереження такою особою надалі, а тому з моменту набрання ним законної сили особа в конкретному випадку достеменно може вважатися обізнаною про своє володіння чужим майном без достатньої правової підстави і обов`язок повернути майно іншій особі.

♻️Трохи про усунення від спадкування особи, яка умисно позбавила життя спадкодавця (закінчення)

Окрема думка судді КЦС ВС від 09.09.2024 у справі № 688/2840/22

❇️ Вочевидь, з урахуванням людської натури, у спадковому праві закріплене загальне правило про те, що особа усувається від спадкування за дії, за умови вчинення яких набуття спадщини виглядало б несправедливим.

✅Законодавець таким чином сконструював положення частини першої статті 1224 ЦК України, що усунення від спадкування відбувається ipso jure, тобто в силу вказівки закону за наявності відповідних юридичних фактів.

🖌️Цивільний закон містить тільки цивільно-правові наслідки відповідних дій особи, яка умисно позбавила життя спадкодавця. Таким наслідком виступає те, що особа, яка умисно позбавила життя спадкодавця, не має права на спадкування.

🖍️Законодавець не вказує в ЦК України, як основному регуляторові спадкових відносин, що підтвердження відповідних обставин умисного позбавлення життя спадкодавця має відбуватися тільки певним чином. Процесуальний закон не передбачає будь-яких обмежень щодо засобів доказування обставин, визначених у частині першій статті 1224 ЦК України. В процесуальному законі тільки в окремих випадках міститься вказівка про, що певні обставини повинні буди підтверджені конкретним засобом доказування (див. наприклад статтю 105 ЦПК України). Як наслідок підтвердження відповідних обставин умисного позбавлення життя спадкодавця може відбуватися як обвинувальним вироком суду, ухвалою суду про закриття кримінального провадження, так і обвинувальним актом, тощо. Слід підкреслити, що кримінально-правові акти (зокрема, КПК України) взагалі не містять такої підстави закриття кримінального провадження, яка може бути кваліфікована як нереабілітуюча.

📍Застосування частини першої статті 1224 ЦК України може відбуватися лише тоді, коли особа, яка умисно позбавила життя спадкодавця, прийняла спадщину (статті 1268, 1269 ЦК України) або якщо її спадкоємець (спадкоємці) здійснюють це право в порядку спадкової трансмісії (стаття 1276 ЦК України).

📖У справі, що переглядається, апеляційний суд міркував так, що відповідачка прийняла спадщину після смерті сина ОСОБА_2 , який умисно позбавив життя свого батька, спадкодавця ОСОБА_3 . Апеляційний суд вважав, що ОСОБА_2 не мав права на спадкування після смерті спадкодавця ОСОБА_3, а отже, це право на спадкування не могло перейти і не перейшло після його смерті до його спадкоємиці першої черги за законом, відповідачки ОСОБА_1.

🔍Касаційний суд натомість зазначив про те, що мала місце спадкова трансмісія. ОСОБА_2 право на спадщину після смерті батька не мав, відповідно його мати - ОСОБА_1 не мала права на спадкування будинку у порядку спадкової трансмісії, оскільки право на цю спадщину після смерті батька не має її син - спадкодавець ОСОБА_2. Апеляційний суд будь яких обставин щодо спадкової трансмісії не встановлював.

✏️Суд апеляційної інстанції (постанову якого Об`єднана палата залишила без змін, тобто, погодившись із мотивами апеляційного суду) дослідив обвинувальний акт від 18 липня 2019 року». Тобто обставини, передбачені частиною першою статті 1224 ЦК України, апеляційний суд встановив на підставі обвинувального акту, а не згідно вироку суду чи ухвали про закриття кримінального провадження.

✂️Тому Об`єднаній палаті належало постанову апеляційного суду в частині задоволення позовної вимоги про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину скасувати та передати в цій частині справу на новий розгляд до апеляційного суду.

♻️Трохи про усунення від спадкування особи, яка умисно позбавила життя спадкодавця (початок)

Постанова ОП КЦС ВС від 09.09.2024 у справі № 688/2840/22

✅89. Частково скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині відмови у визнанні недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом та ухвалюючи нове рішення про задоволення цих позовних вимог, апеляційний суд, враховуючи фактичні обставини у цій справі, а також обставини, встановлені в ухвалі суду про закриття кримінального провадження відносно ОСОБА_6 за частиною другою статті 121 КК за фактом умисного тяжкого тілесного ушкодження, що спричинило смерть потерпілого (спадкодавця) ОСОБА_7 , обґрунтовано виходив з того, що саме ОСОБА_6 умисно вчинив дії - наніс тяжкі тілесні ушкодження, внаслідок яких позбавив життя свого батька, спадкодавця ОСОБА_7 (ухвала Шепетівського міськрайонного суду Хмельницької області від 31 жовтня 2019 року).

✏️90. Ухвала Шепетівського міськрайонного суду Хмельницької області від 31 жовтня 2019 року у зв`язку зі смертю обвинуваченого ОСОБА_6 закриття кримінального провадження № 12019240270000411 є достатнім підтвердженням вчинення ОСОБА_6 дій, які призвели до смерті спадкодавця і є підставою для усунення його від спадкування на підставі частини першої статті 1224 ЦК України.

🖍️91. Оскільки частина перша статті 1224 ЦК не встановлює вичерпного переліку документів, на підставі яких встановлюється факт умисного позбавлення життя спадкодавця чи будь-якого з можливих спадкоємців або вчинення замаху на їхнє життя, слід дійти висновку, що такими документами можуть бути вирок суду в кримінальному провадженні та ухвала про закриття кримінального провадження.

📍95. Внаслідок смерті цивільна правоздатність ОСОБА_6 припинилася, що передбачено частиною четвертою статті 25 ЦК, тому відповідачем у спорі про усунення його від права на спадкування він не міг виступати. Однак належне йому право на спадкування після смерті батька в силу статті 1216 ЦК могло перейти до його спадкоємців, а саме до матері. Разом з тим, враховуючи приписи частини першої статті 1224 ЦК України, ОСОБА_6 не мав права на спадкування після смерті батька.

📏96. Оскільки ОСОБА_6 право на спадщину після смерті батька не мав, відповідно його мати - ОСОБА_5 не мала права на спадкування будинку у порядку спадкової трансмісії, оскільки право на цю спадщину після смерті батька не має її син - спадкодавець ОСОБА_6.

📌102. ОП КЦС вважає, що підставою для усунення особи від спадкування на підставі частини першої статті 1224 ЦК є факт умисного позбавлення життя спадкодавця чи будь-якого з можливих спадкоємців або вчинення замаху на їхнє життя, які можуть бути підтверджені вироком суду в кримінальному провадженні та ухвалою про закриття кримінального провадження.

🔍103. При вирішенні спору між спадкоємцями щодо права на спадкування суд у межах заявлених позовних вимог може встановити у мотивувальній частині судового рішення факт відсутності права на спадкування на підставі частини першої статті 1224 ЦК, зокрема у випадку, коли особа, яка умисно позбавила життя спадкодавця, померла, оскільки така особа не маєправа на спадкування в силу закону.

✂️106. З урахуванням правових висновків, висловлених у цій постанові, слід уточнити висновок КЦС від 13 липня 2022 року у справі № 755/17978/20 і вказати, що при вирішення спору між спадкоємцями ухвалення окремого судового рішення про усунення від спадкування не вимагається відносно особи, яка померла на момент розгляду справи, враховуючи, зокрема, те, що особа, яка умисно позбавила життя спадкодавця, у разі доведення такого факту, не має права на спадкування в силу закону.

⏳5 грудня 2024 року о 10:00 у Верховному Суді відбудеться міжнародна науково-практична конференція, організована спільно з ГО «Цивілістична платформа», на тему «Іпотечні читання».

🖌Приватне (цивільне) право є базою, ядром правопорядку, заснованого на ринковій економіці, а іпотека як інститут приватного права та іпотечне кредитування як фінансовий інструмент є надійними й ефективними засобами залучення інвестицій, важливими фінансовими та соціально-економічними факторами, які допоможуть вирішити проблеми, пов’язані з відновленням економіки нашої держави.

📍Метою заходу є обговорення стану правового регулювання іпотеки в Україні, його теоретичного та практичного аспектів з огляду на сучасне законодавство, судову практику й перспективи розвитку.

♻️Трохи про «колізію» судових рішень

Постанова КЦС ВС від 04.10.2024 у справі № 607/6215/23

⛔️Правопорядок не може допускати ситуації коли нівелюється законна сила судового рішення та створюються передумови для виникнення «колізії» судових рішень (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 березня 2023 року в справі № 442/3663/20).

📖У справі, що переглядається:

🖍️суди вважали, що оскільки ОСОБА_1 в порядку поділу майна подружжя на підставі рішення суду набула частку незавершеного будівництвом житлового будинку, відповідно до статті 120 ЗК, статті 377 ЦК в неї виникло право спільної власності в рівних частках з ОСОБА_2 на земельну ділянку для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка) площею 0,0990 га, кадастровий номер 612580700:02:001:1746, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1, на якій розміщене нерухоме майно позивачки;

📌втім суди не звернули увагу, що постановою Тернопільського апеляційного суду від 16 грудня 2021 року в справі № 607/10632/19 апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено, а рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 27 серпня 2021 року скасовано та ухвалено нове, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ земельної ділянки та визнання права власності на частину земельної ділянки відмовлено. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 лютого 2022 року в справі № 607/10632/19 відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Тернопільського апеляційного суду від 16 грудня 2021 року;

❗️суди не врахували, що під час розгляду справи № 607/10632/19 суди встановили такі обставини: спірна земельна ділянка, отримана ОСОБА_2 на підставі договору дарування хоча і під час шлюбу, але є його особистою приватною власністю; ОСОБА_1 не має правовстановлюючих документів, які б підтверджували право власності на виділену їй по рішенню суду частину незавершеного будинку, яким визнано тільки будівельні матеріали, що використані для будівництва житлового будинку спільним майном подружжя, а наявність технічного паспорта на будинок не є правовстановлюючим документом, який би підтверджував набуття особою права власності на об`єкт та надавав право власності чи користування земельною ділянкою у відповідних межах та розмірі; матеріалами справи підтверджено, що право власності на спірну земельну ділянку у ОСОБА_2 виникло ще у 2008 році;

🎯суди не звернули уваги, що постанова Тернопільського апеляційного суду від 16 грудня 2021 року у справі № 607/10632/19 набрала законної сили, а тому факти, установлені цим судовим рішенням є обов`язковими при розгляді цієї справи;

🖌️поза увагою судів залишилось те, що правопорядок не може допускати ситуації коли нівелюється законна сила судового рішення та створюються передумови для виникнення «колізії» судових рішень; відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові.

❇️За таких обставин, суди зробили помилковий висновок про наявність підстав для визнання недійсним договору дарування від 20 вересня 2022 року в частині дарування земельної ділянки та скасування рішення про державну реєстрацію.

​​✍🏻СПАДКОЄМЕЦЬ, ЯКИЙ НАДАВ ПИСЬМОВУ ЗГОДУ НА ПОДАННЯ ЗАЯВИ ПРО ПРИЙНЯТТЯ СПАДЩИНИ, МОЖЕ ВІДМОВИТИСЯ ВІД НЕЇ

⚖️Правова позиція ВС у справі № 514/1206/21(1)
👨🏻‍⚖️Рішення ВС у справі № 514/1206/21(1) від 17.09.2024)

У цій справі КЦС ВС досліджував питання про те, чи може спадкоємець, який надав письмову згоду на подання заяви про прийняття спадщини, відмовитися від неї і хто має сприйняти таку відмову від правочину.

ВС вказав, що спадкоємець, який прийняв спадщину (особа, яка вчинила згоду) може від такої згоди відмовитися. Заборони для відмови від такого одностороннього правочину на рівні норми закону не передбачено.

Оскільки такий односторонній правочин (відмова від згоди) відноситься до односторонніх правочинів, що розраховані на їх сприйняття іншою особою, то особа, яка відмовляється від надання згоди, повинна негайно повідомити про це саме особу, якій надано згоду на подання заяви про прийняття спадщини(чи його спадкоємця).

Якщо особа, яка відмовилася від надання згоди, то вона має повідомити про це особу, якій надано згоду на подання заяви про прийняття спадщини (чи його спадкоємця), а не нотаріуса. В такому разі відмова від згоди на подання заяви про прийняття спадщини не породжує відповідні наслідки, оскільки не сприйнята належним суб'єктом.

Відмова особи від надання згоди у разі, якщо на підставі згоди прийнята спадщина, хоча й допускається, але не зумовлює впливу на спадкові права особи, що сприйняла таку згоду.

❓Згодні з висновком ВС?

ZakonOnline - швидкий пошук судової практики

#Цивільний_процес #правова_позиція

👉 З аналізом судової практики у сфері приватного права можна також ознайомитись на телеграм-каналі «Трохи про приватне право» Василя Крата, судді Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, за посиланням: https://t.me/glossema.

♻️Трохи про розмежування капітального ремонту та поліпшення речі переданої у найм

Постанова КГС ВС від 17.09.2024 у справі № 906/1423/20

📘42. Положеннями ЦК України також передбачено як регулювання правовідносин щодо здійснення капітального ремонту (стаття 776 ЦК України), так і щодо поліпшення речі (стаття 778 ЦК України).

📒42.1. При цьому колегія зазначає, що положення статей 776 ЦК України та 778 ЦК України регулюють різні за своєю правовою природою відносини, а саме стаття 776 ЦК України регулює питання здійснення капітального ремонту речі, переданої у найм, що є необхідним для експлуатації такої речі за призначенням, а положення статті 778 ЦК України стосуються поліпшення речі, яка є предметом договору найму, тобто проведення певних її змін, завдяки яким покращується її стан, корисність, комфортабельність, зовнішній вигляд тощо у порівнянні з тим станом, в якому річ знаходилася до передачі наймачеві.

🖍43. Відповідно до вимог статті 778 ЦК України наймач може поліпшити річ, яка є предметом договору найму, лише за згодою наймодавця. Якщо поліпшення можуть бути відокремлені від речі без її пошкодження, наймач має право на їх вилучення.

✏️43.1. Якщо поліпшення речі зроблено за згодою наймодавця, наймач має право на відшкодування вартості необхідних витрат або на зарахування їх вартості в рахунок плати за користування річчю. Якщо в результаті поліпшення, зробленого за згодою наймодавця, створена нова річ, наймач стає її співвласником. Частка наймача у праві власності відповідає вартості його витрат на поліпшення речі, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо наймач без згоди наймодавця зробив поліпшення, які не можна відокремити без шкоди для речі, він не має права на відшкодування їх вартості.

📍44. ЦК України не містить визначення поняття «невід`ємні поліпшення». Разом з тим, з урахуванням статті 8 ЦК України, колегія суддів звертається до визначення такого поняття, зазначеного у Порядку оцінки орендованого нерухомого майна, що містить невід`ємні поліпшення, здійснені за час його оренди, під час приватизації, затверджений Наказом Фонду державного майна України від 27.02.2004 № 377 (в редакції, чинній на момент вчинення позивачем поточних ремонтів та розірванням орендних відносин).

🔍44.1. Так, невід`ємними поліпшеннями орендованого майна є здійснені орендарем за час оренди заходи, спрямовані на покращення фізичного (технічного) стану орендованого майна та (або) його споживчих якостей, відокремлення яких призведе до зменшення його ринкової вартості та згода на які надана орендодавцем (абзац 3 пункт 1.1. Розділу 1 "Загальні положення").

🔎44.2. При цьому, невід`ємні поліпшення можуть бути здійснені як в межах поточного, так і в межах капітального ремонту, оскільки законодавством обмежень щодо вчинення невід`ємних поліпшень в межах окремо визначеного виду ремонту не передбачено.

❗️44.3. Отже, головною ознакою невід`ємних поліпшень є те, що такі поліпшення не лише змінюють загальний фізичний стан та споживчі якості нерухомого майна, а прямо впливають на його ринкову вартість, тому здійснення таких поліпшень передбачає надання згоди власника майна.