Євген Чубук - Згурівщина 🇺🇦

Московитські попи вчергове видали офіційний "патріарший календар рпц 2025", в якому серед членів синоду та ієрархів розміщені фото очільника УПЦ (та, що "не МП"😅) Онуфрія. Скрєпи ну ніяк не розірвуться. Але "не МП") 🤡

СБУ затримала у Києві директора департаменту супроводження інформаційних систем Sense Bank Максима Резніченка, який регулярно «донатив» на російську армію. У нього знайшли і російський паспорт.

Посібник рашистів відкрив рахунок на криптовалютній біржі й переказував через неї гроші на гаманці рашистів. Загальна сума ще встановлюється.

Під час обшуку у нього вдома знайшлися і російський паспорт, і рублі... Чоловіка затримали без права внесення застави. Йому загрожує 12 років тюрми.

Побачимо стосовно тюрми. Але якщо Україна не позбавить громадянства цього любителя руського міра, то навіщо тоді все це?

❗Підозру у держзраді отримав екснардеп Новинський, – СБУ та ДБР.

Не минуло й 11 років війни!

Згадаймо! 18 січня 2023 р. на 101 році життя відійшов у вічність — український військовий та громадський діяч, сотенний УПА, довголітній політв'язень (провів 32 роки в радянських таборах). Кавалер орденів «Свободи» та «За заслуги», почесний громадянин Коломиї та Львова. Герой України (2022) Мирослав Васильович Симчич «Кривоніс».

Трішки про його бойовий шлях. 15 січня 1945 року підрозділи НКВС штурмували «бандерівську столицю» – містечко Космач.
У Космачі було розташовано дев’ятнадцять сотень УПА.

УПА з командиром Мирославом Симчичем із позивним “Кривоніс” провела складну операцію під Космачем, або як тоді її називали “бандерівська столиця”. Про цей бій пишуть навіть американські науковці. Тоді молодим хлопцям вдалося перемогти значну силу ворога, знищити каральний загін, який би не лише повбивав упівців, але й мирних гуцулів.

Сотня УПА чисельністю 220 бійці, яка під командою сотенного Мирослава Симчича, боєм ліквідувала елітний підрозділ НКВД, що під командуванням генерал-майора Миколи Дергачова прямувала на каральну операцію в район села Космач. Всього за матеріалами справи, яку вели проти сотенного, було встановлено, що в тому бою загинуло 386 енкаведистів, а ще 50 померло від важких ран у шпиталях Коломиї та Івано-Франківська.

Більшовики тричі пробували напасти на Космач, зруйнувати військову базу УПА, але за всі ці три рази українці не дали можливості доступитись до Космача.

Наступного разу зорганізували велику силу, яку направили на знищення Космача, як української бази. Українські військові вирішили влаштувати засідку більшовикам. Їхній розвідці не вдалося попередити про небезпеку зі сторонни УПА, адже напад почали готувати за годину до прибуття російської сили.

Українським повстанцям пощастило і з місцем, і з часом. Метрові кучугури снігу, в яких Симчич з побратимами заховалися, та міст за шість кілометрів від Космача (село Рушір). Там вони оточили більшовиків у трикутник і підірвали усі машин із солдатами, зброєю, а найголовніше з генерал-майором Дергачовим, який мав стосунок до примусової депортації кримських татар.

За своє довге життя Мирослав Симчич пережив більше 32 років концтаборів. Однак його не зламали ні жорстокі тортури, ні катування. Свій життєвий шлях він присвятив боротьбі за незалежність України. Надзвичайно цінним є те, що за життя держава все ж таки визнала його Героєм України.

Світла пам'ять та вічна слава Мирославу Симчичу!
Пам'ятаємо!

Згадаймо! 16 січня 1959 року на Мангеттені у Нью-Йорку народився американський мільйонер українського походження Марко Паславський - один із найвідоміших Героїв сучасної російсько-української війни, який віддав життя за Україну і похований на Аскольдовій могилі у Києві поряд з Героями Крут.

Ми знаємо його як американця українського походження, який був волонтером на Майдані, а згодом, у 2014 році, добровольцем пішов воювати на Схід України, і загинув, захищиючи землю своїх предків.

Однак біографія Маркіяна Паславського є значно багатшою та цікавішою. Він зробив блискучу кар'єру військовика - закінчив Військову академію Вест-Пойнт (1981), капітан Армії США. Залишивши армію, працював інвестиційним банкіром у США. А наприкінці 1990-х років фактично оселився в Україні, звідки його родина поспіхом виїхала в 1944 році, тікаючи від радянської окупації. Тут він допомагав продавати металопродукцію Маріупольського заводу за кордон, працював у банківській сфері, зрештою заснував на Київщині агрофірму "Росава-К" - одне з найприбутковіших підприємств у районі.

Американський мільйонер з українською душею щиро вболівав за країну, яка стала йому рідною. Тож як сотні інших патріотів він долучився до Помаранчевої революції та Революції Гідності. А з початком російсько-української війни у 2014 році, не задумуючись, Марко пішов на фронт. Добровольцем. Він був стрільцем 2-го батальйону спеціального призначення НГУ "Донбас".

Як згадував один з бойових побратимів Франка, після кожного бою він збирав так званий брифінг. Казав, що у них в Америці так прийнято. Бійці завжди уважно прислухалися до порад Марка. Він не просто розбирав бій до найдрібніших подробиць - він його аналізував. Чому в такій-то ситуації боєць загинув? Чому не вдалося з першого разу звільнити такий-то населений пункт? Все знав, аж до того, скільки треба брати з собою в бій ріжків автомата, щоб і вистачило, й було не важко пересуватися.

Його військова освіта та навички, здобуті під час служби в Армії США, стали в нагоді і могли б ще довго допомагати українцям у боротьбі за свою свободу. Проте у бою за Іловайськ 19 серпня 2014 р. Марко загинув.

Посмертно він нагороджений відзнакою "Народний Герой України". Власне, Марко Паславський "Франко" був за життя народним героєм України і залишиться ним назавжди у нашій пам'яті.

Світла пам'ять та вічна слава Марку Паславському!
Пам'ятаємо!

16 січня - День пам’яті “КІБОРГІВ” – захисників Донецького аеропорту.

Минуло 10 років від апогею запеклих боїв за Донецький аеропорт. 244 дні захисники України тримали оборону летовища. Попри постійні обстріли ворожої артилерії та танків українські бійці до останнього чинили опір, поки не витримав бетон.

20 січня 2015 року російські терористи заклали вибухівку у новому терміналі і бетонні перекриття обвалились на захисників ДАП, що призвело до загибелі десятків наших воїнів. За весь час оборони ДАП загинуло понад 100 українських військових, близько 440 зазнали поранень.

23 січня 2015 року називають останнім днем оборони Донецького аеропорту, коли вже після руйнування нового терміналу, останніми з позиції «Прожарка» між новим терміналом та диспетчерською вежею вийшла група Максима «Адама» Ридзанича.

Про подвиг цієї групи мало відомо, вони в повному оточенні ще 2 доби боронили частинку вільної української землі. Оборона ДАП закінчилась із виходом цієї групи. Саме тому захисники аеропорту говорять про 244 доби оборони летовища, а не як прийнято було говорити в ЗМІ про 242 доби.

За незламний дух, безстрашність, героїзм та стійкість українських воїнів назвали “кіборгами”.

Вони вистояли — не витримав бетон!
Вічна пам'ять та слава Героям!

До 90-ї річниці з дня народження Василя Симоненка - один з його найпотужніших віршів.

На відкритті пам'ятника Миколі Міхновському, м. Київ, Байкове кладовище, 10.11.2024.

Вічна пам'ять нашим Героям та Геніям!

8 січня 1935 року селі Біївці Лубенського району на Полтавщині народився поет-шістдесятник Василь Симоненко. Доля відвела йому лише 28 років, але навіть за цей короткий період творчого життя він залишив яскравий слід на літературному небосхилі України. Писав влучно і правдиво, як сама совість.

Дитиною пережив лихоліття Другої світової, повоєнний голод і злидні. Змалку бачив, що в «найкращій у світі» совєтській державі забагато несправедливості та відвертих злочинів проти людини. Євген Маланюк означив поезію Симоненка як «лютий крик прозрілого раба». А прозрілі раби були небезпечними для радянської системи.

Василь Симоненко загинув за загадкових обставин, за офіційною версією, від онкологічної хвороби нирок, але дотепер багато хто переконаний, що це було цинічне вбивство.

Світла пам'ять нашому Генію!

Росіяни-окупанти знищили українську літературу в бібліотеках на тимчасово окупованих територіях Херсонщини. Це і є так звана "денацифікація" по-російськи.

Окупанти роками таврували українські друковані видання, як "екстремістські". А "екстремістами" стали класики літератури, підручники з історії, книги про Голодомор, злочини комуністичного режиму й навіть казки.

Також встановлено, що за знищення літератури відповідальне так зване "міністерство культури" в окупаційній "адміністрації".

росія - це смерть, голод та знищення всього українського. росія - це імперія зла!

6 січня - день народження великого українського поета Василя Стуса. Сьогодні йому виповнилося б 87 років. Але його вбила червона московська імперія зла.

З-поміж українських письменників XX ст. доля Василя Стуса найбільш схожа на Шевченкову. Обох переслідували імперії: першого – царська, іншого – комуністична. Обидва зазнали заслання із забороною на творчість. В обох життя обірвалося передчасно, у 47 літ. Обох поціновують не лише як поетів, а й як борців за зневажені людські права й національну гідність.

Та й тривалий період його творчості тісно пов’язаний із Шевченком: Стус часто проектує свою долю на долю Кобзаря, намагаючись збагнути, як той вистояв. Відтак відчув: наснажували та Україна й ті ідеали, заради яких жив Шевченко.

Стус – людина рідкісної моральної чистоти, голос сумління у світі розмитих понять честі, правди й порядності. “Переставши бути собою, поет втрачає і себе самого”, – писав він. І зберіг свою суть до кінця. Він ніс даровану йому іскру Божу з гідністю і відвагою, не прогинаючись і не оминаючи. А така дорога для поетів – згубна.

Коли довелось обирати: мовчати, попри всі утиски та приниження, щоб вижити, чи зберегти в собі Людину, навіть ціною власного життя, Стус вибрав друге. Тому за його єдиний “злочин” – власні переконання про необхідність захисту й розвитку української культури – поплатився репресіями з боку радянської влади: його творчість заборонили, а самого двічі засуджували до таборів й заслання, де й загинув.

Сам Василь якось сказав про це так: “Долі не обирають… Її приймають – яка вона вже не є. А коли не приймають, тоді вона силоміць обирає нас”. І в цьому сенсі йому дісталась одна з найжорсткіших – боротися довелося із самого дитинства.

Вже через рік після того, як Василько народився четвертою дитиною, його батьки, аби уникнути примусової колективізації, перебралися з села у місто Сталіно (нині Донецьк). Родина жила дуже бідно, не мала житла. “Коли мені було 9 літ, ми будували хату. І помирав тато – з голоду опухлий. А ми пхали тачку, місили глину, робили саман, виводили стіни… Пам’ятаю коржі зі жмиху, які пекла мама, а мені від них геть боліла голова. То був мій 3 – 4 клас. Тоді, на тій біді, я став добре вчитися”, – пізніше згадував Стус. Гнітило й те, що у школі навчали чужою мовою.

Утім, бідність гартувала характер: “Пам’ятаю, як 1951 р. я їздив у село, до бабуні. Збирав колосся по стерні. За мною гнався об’їждчик – я втікав, але він верхи наздогнав мене, став видирати торбинку, а я кусав його гидкі червоні руки. І таку злість мав (13-річний хлопчик!), що одібрав торбу”.

Закінчивши середню школу зі срібною медаллю, Василь подається на факультет журналістики Київського держуніверситету, але, отримавши надуману відмову, вступає натомість на історико-літературний факультет педінституту м. Сталіно. Закінчивши його з червоним дипломом, почав вчителювати у селі. Та вже через два місяці його призвали в армію. Ще до призову підготував до друку і надіслав до редакції “Літературної газети” першу добірку віршів, яку надрукували в грудні 1959 року з теплим напутнім словом А.Малишка.

А після демобілізації Василю довелося викладати українську мову в Горлівській школі № 23. Його гнітило жахливе становище рідної мови на Донбасі, видавалося, що робить даремну справу, а українська культура в регіоні приречена на поступове вмирання, про що й написав Малишкові: “У Горлівці є кілька (2-3) українських шкіл, яким животіти зовсім недовго. В Донецьку таких немає, здається… У нас немає майбутнього. Коріння нації – тільки в селі, а “хуторянським” народом ми довго не проживем, пам’ятаючи про вплив міста, про армію, про всі інші канали русифікації. Я знаю, що заради щастя рідного народу я міг би всім пожертвувати…”

Безкомпромісний і запальний, нетерпимий до будь-якої неправди, Стус боляче сприймав спроби тоталітарного режиму витравити рештки духовності нашого народу, зрусифікувати Україну, знищити саму українську мову. У політику його виштовхувала сама система, створивши такі умови, що він не зміг залишитися політично незаангажованою людиною.

Тож коли 4 вересня 1965-го на прем’єрі кінофільму Параджанова “Тіні забутих предків”, після заяви І.Дзюби, що в Україні проходять арешти інтелігенції, Стус попросив глядачів вставанням висловити протест проти незаконних дій влади та КДБ, це не стало випадковістю. Як і відрахування Василя з аспірантури та вказівка “розсипати” набір його першої збірки “Круговерть”. Так почалися поетові поневіряння: на роботу його не брали, а друкувати, звісно ж, перестали.

Незважаючи на позитивні відгуки рецензентів, було відхилено і його другу збірку – “Зимові дерева”. Тоді він опублікував її в самвидаві. А 1970-го книжка була видана в Брюсселі. У самвидаві видав й третю книгу віршів – “Веселий цвинтар”.

“Мене було звільнено з аспірантури, потім з посади кочегара, з історичного архіву, пізніше навіть з метро, де я, позбавлений іншої змоги заробляти собі на прожиття, ганяв вагонетки. У душу заходив розпач. Почалося ускладнення хвороби. Втрата змоги друкуватися була для мене нестерпною”.

Парадокс, але роки тимчасових робіт (1965-1972) стали водночас і найщасливішими роками його життя. Хоча з моменту виступу у кінотеатрі за ним слідкували агенти КДБ, він часто їздив з друзями в подорожі, тоді ж знайшов кохану. У 1965-му одружився з Валентиною Попелюх, а 15 листопада 1966-го у них народився син – нині літературознавець й дослідник творчості батька – Дмитро.

Аж поки над труною трагічно загиблої художниці Алли Горської Стус відкрито звинуватив у її вбивстві владу. Усвідомлюючи, який тернистий шлях йому судився. Як згадує письменник Ю. Покальчук, у розмові з ним Василь пояснив: “Я просто інакше не можу! Жити не можу спокійно і не зможу! Я знаю, що за мною одного разу прийдуть, знаю свою долю, але я відчуваю, що мушу її пережити саме ось так”. І лихе передчуття збулося...

Майже 11 років коли хлопці кажуть, що хочуть подякувати грамотою чи медалькою - я дуже прошу цього не робити. Бо для мене брязкальця і листочки зі стандартним текстом все обезцінили би. Бо найкраща винагорода - бути корисним війську і допомагати нашим. Але коли хлопці присилають на пам'ять стяг чи шеврон - щоразу для мене це надзвичайна приємність та честь.

Я мало що показую з того, що іноді мені на пам'ять дарують козаки. Але прапор легендарного добробату "Карпатська Січ", яку створив і очолював друг Олег Куцин - це артефакт. Нині батальйон названий на честь свого командира, посмертно..

Радію що можу допомогти батальйону і єдиному земляку, який з початку великої війни в його складі захищає Україну.

Дякую, Ваня, за прапор!
Нехай Господь береже тебе та твоїх бойових побратимів!
Слава вам - Героям!

Сьогодні, у вечір Різдва вшануймо подвиг українських розвідників, які одними серед перших перенесли війну на територію ворога.

Йдеться про воїнів підрозділу “Братство” у складі “Спецпідрозділу Тимура” ГУР МО України — Максима “Непийпива” Михайлова, Тараса “Тарасія” Карпюка, Юрія “Святошу” Горовця, Богдана “Аполлона” Лягова.

25 грудня 2022 року диверсійна група Непийпива, Тарасія, Святоші та Аполлона здійснювала глибинний рейд з таємним завданням на підконтрольній ворогу території.

Тоді, четверо розвідників, які зіткнулись з російськими військами, відмовились здаватись в полон і прийняли останній бій ❤️‍🩹

Вічна пам'ять Непийпиву, Тарасію, Святоші та Аполлону!
Вічна слава козакам!

Наш видатний земляк зі Згурівщини Микола Міхновській навчався в Прилуцькій чоловічій гімназії. І саме там він почав свій шлях боротьби за незалежну Україну. Ще в другій половині 1880-х років у Прилуцькій гімназії Міхновський створив перший нелегальний український гурток. Про це частково в цьому коротенькому відео.

🤾 представник російських окупаційних військ какцап звичайний побив світовий рекорд зі стрибків у висоту.

На Курщині один екіпаж FPV-дронів 8-го полку ССО за три дні знищив 77 військових КНДР та «затрьохсотив» ще більше 40 корейців.

Окрім цього було знищено 12 одиниць автомобільної техніки, 3 баггі та ББМ.

Слава нашим Героям!
Смерть ворогам!

Згадаймо! 22 грудня 1978 року у селищі Згурівка народився Герой російсько-української війни Льодін Олексій Григорович. Сьогодні він святкував би 46-річчя, але росія підступно відібрала його життя

Пам'ятаю Олексія ще з дитинства. Завжди чемний, культурний, високоморальний чоловік, чудовий сім'янин, друг, патріот.

Закінчив Згурівську ЗОШ, а після - Згурівський професійний ліцей. Жив і працював у Згурівці. Користувався авторитетом серед земляків різних поколінь.

Добровольцем долучився до лав ЗСУ на початку повномасштабного вторгнення росії - у березні 2022 року.

Загинув напередодні Дня Незалежності - 23 серпня 2023 року у бою за Україну, під Павлівкою Волноваського району Донецької області.

Нагороджений відзнакою Президента України медаль «За оборону України»; медаль «За оборону рідної держави» (Вугледар).

Без зразкового сім'янина залишилася дружина та син, без хорошої Людини й справжнього патріота - громада та Україна.

Світла пам'ять Олексію Льодіну!
Нехай він легко із Богом спочиває 🙏
А ми не маємо права забути ні його ім'я, ні його чин, ні якої ціною збережена українська державність та сотні тисяч українських життів!

Згадаймо!

22 грудня 1988 року народився Герой російсько-української війни Коваленко Михайло Васильович, житель смт.Згурівка Згурівського району Київської області. Сьогодні йому мало би бути 36.

Помер 3 липня 2016 року у Центральному військовому клінічному центрі після 8 місяців боротьби з тяжкою хворобою, яка виникла під час несення військової служби на передовій в зоні проведення АТО. Поховали Михайла 4 липня на кладовищі в смт. Згурівка.

Герої живуть доти, поки ми про них пам'ятаємо!
Вічна і світла пам'ять Михайлу Коваленку!

22 грудня 1918 року у Києві командир корпусу січових стрільців Євген Коновалець видав наказ про заборону антидержавної комуністичної та проросійської агітації.

Рішення про перейменування вулиці Будівельників у Згурівці на вулицю Юрія Панасюка - прийняте. Одноголосно. Дякую щиро всім жителям цієї вулиці, рідним Юри та депутатам за підтримку!

Сподіваюся, що з сьогоднішнього дня Згурівська селищна рада розпочне процедури щодо перейменування топонімів Згурівщини іменами Героїв-земляків, які були вбиті росією та загинули захищаючи Україну.

Головним питанням сьогоднішнього засідання профільної комісії Згурівської селищної ради було перейменування вулиці Будівельників у селищі Згурівка на вулицю Юрія Панасюка - нашого земляка, добровольця, Героя, авторитетного педагога, спортсмена, тренера, наставника та справжнього патріота, який загинув захищаючи Україну.

Комісія підтримала перейменування (за що дякую членам комісії). Разом із тим, селищна рада виступила категорично проти перейменувань вулиць на честь Героїв. Бо "не на часі".

Про це детально у відео. Прошу висловлювати свої думки щодо підтримки чи не підтримки цього питання на моїх сторінках у соцмережах. Там можна.

Сьогодні, 19 грудня відбулося засідання постійної комісії ЗСР, яку я очолюю. Із 6 розглянутих питань рішення прийняті по двох. 4 питання не отримали позитивних висновків та рекомендацій.

Про це коротко у відео, а зокрема про те, на які потреби поліції Згурівська селищна рада планує витратити більше 4 млн. грн. у наступному 2025 році.

Про найважливіше питання засідання комісії і зокрема про те, чому селищна рада не хоче перейменовувати вулиці на честь Героїв-земляків, які загинули захищаючи Україну - дивіться у наступному відео.

Крінж дня: ексрегіонал, путінський посіпака і зрадник, який і досі має звання - Герой України Юрій Бойко у кофті «Kiton» за 80 тисяч гривень, ниє про «радікалов», які зносять «памятнікі відающємся рускім-узурпаторам»

Скільки ще ці проросійські нафталінові зрадники України будуть носити куплене найвище державне звання, виправдовувати "руський мір" і російську агресію!? Що має статися в цій державі, щоб їх позбавили всіх привілеїв, громадянства і націоналізували їхні награбовані статки та бізнес?

Друзі, є серед сучасної української періодики газета, що вартує уваги кожного українця. Це "Незборима Нація", яку видає Історичний клуб "Холодний Яр". Передплатний індекс: 33545

Передплачую давно для себе, а на 2025 - передплатив і для всіх шкіл Згурівщини та селищної бібліотеки. І в кожну сім'ю рекомендую, а юнацтву і молоді - особливо!

Це щомісячний часопис, яий відновлює історичну справедливість, повертає із забуття борців за волю України різних епох, відкриває неймовірні історії звитяги українців, розповідає про сучасних Героїв, які б'ються проти одвічного ворога та вшановує тих, хто поклав свої життя у цій борні.

У Донецьку ліквідовано Сергія Євсюкова - начальника Оленівської колонії так званої днр.

Попередньо, під днищем автівки заклали пластид – близько 100 гр у тротиловому еквіваленті.

Кожного ката чекає відплата!

Однак після зайняття президентського посту і Кучма підтримав злочинну змову для ядерного грабунку України.

16 листопада 1994 року Україна зробила черговий крок до втрати ядерної зброї, приєднавшись до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї від 1 липня 1968 року. Остаточну документальну крапку на ядерному грабунку України було поставлено 5 грудня 1996 року, коли між Україною, США, РФ і Великобританією було підписано Будапештський меморандум (http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/998_158 ).

А фактично останню ядерну зброю було вивезено 2 червня 1996 року. Проте й це не зупинило змовників. До 2000 року тривала спецоперація зі знищення інфраструктури ядерного озброєння (в тому числі пускових шахт, які, приміром, могли бути використані для запуску стратегічної ракетної неядерної зброї).

У 1997 році Росія підписала ще один «папірець» – «Договір про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією».

Цей документ, як і Меморандум, порушений Росією в усіх позиціях.

На жаль, інші фігуранти цієї справи, окрім глибокого обурення, не здійснили жодних реальних і достатніх кроків для гарантування всіх видів безпеки, поновлення суверенітету та територіальної цілісності нашої держави.

Наразі і з боку України, вважаю, навмисно не здійснено жодних кроків, щоб запустити сценарій виконання Будапештського меморандуму. Україна так і не звернулася до країн-гарантів щодо запуску відповідних консультацій. А без цього подальші кроки неможливі.

На мою думку, існує два реальних сценарії.

За першим, країни-гаранти виконують свої зобов’язання, паралельно укладаючи двосторонні безпекові договори з чіткими механізмами їх реалізації. Звісно, крім країни-агресора Росії.

Якщо гаранти відмовляться від своїх зобов’язань, Україна має повне право оголосити про можливість і безперечне право поновлення ядерного статусу. Це буде надзвичайно важкий у всіх відношеннях шлях, але необхідний.

Писав цю статтю 6 років тому.

Нині результати ядерного пограбування і геополітичного ґвалтування ще більш очевидні.

Якщо проміжною метою змови було підірвати обороноздатність та субʼєктність Української Держави то як виглядає тепер, кінцева мета - «остаточне вирішення українського питання» - повне стирання української ідентичності аж до фізичного знищення української нації. За мовчазною згодою, яку перекриває риторика «підтримки до кінця», обіцянками практична ціна яких у реальному вимірі в рази менша, ніж підтримка приміром росії Північною Кореєю.

Проте нарікання ситуацію не виправлять.

Треба вистояти. І через Силу відновити Право…

Бо в найближчій перспективі Сила буде рушійним фактором міжнародних відносин.

Зрештою, а коли було інакше…

‼️Місце зникнення військовослужбовця: важливі аспекти заповнення інформації в Особистому кабінеті

➡️Навіщо додавати інформацію про місце зникнення?
Інформація про місце, де зникла близька вам людина, є важливою для з’ясування низки обставин, які можуть сприяти її пошуку. Такі дані дозволяють відповідним службам працювати з конкретними локаціями та краще координувати зусилля з пошуку. Якщо ви маєте такі відомості – обов'язково внесіть їх до Особистого кабінету.

➡️Як вказувати координати?
У розділі для заповнення місця зникнення в особистому кабінеті рекомендується використовувати GPS-координати або максимально точні адреси (місто, район, село тощо). Це спрощує роботу пошукових служб та підвищує ймовірність успішного результату.

➡️Як додати свідчення?
Якщо Вам відомі свідчення, додайте їх разом з контактною інформацією свідків. Це дозволяє зібрати повну картину подій, пов’язаних із зникненням вашого родича, що може бути корисним для визначення точного місця або/й часу зникнення. Для того, щоби додати свідчення, зайдіть в форму подачі додаткової інформації і перейдіть в розділ "Місце зникнення". Тут знайдіть "Обставини зникнення" і натисніть "Додати".

➡️Чому важливо вказувати прізвища та контакти свідків?
Контактна інформація свідків (ім'я, прізвище, телефон) є важливою для подальшої перевірки. Це дозволяє швидко звернутися до свідків для уточнення деталей, що може бути вирішальним у пошуку та верифікації інформації про зниклого безвісти Оборонця. Повідомляючи про свідчення, обов'язково надайте контактну інформацію свідка.

Гавриленко Іван Васильович
Гавриленко Гапка
Гавриленко Микола Іванович
Гавриленко Петро Ілльович
Гавриленко Петро Петрович
Гавриленко Ганна
Гавриленко Григорій Петрович
Гавриленко Іван Петрович
Гриценко Григорій Григорович
Гриценко Марія Микитівна
Гриценко Михайло
Гриценко Євдокія
Гришко Андрій Степанович
Гришко іван Андрійович
Гришко Степан Андрійович
Гришко Степан
Гришко Тетяна
Гладун Йомен
Гладун Максим
Гром Андрій Григорович
Гром Григорій Андрійович
Гром Іван Андрійович
Гром Семен Андрійович
Гром Ольга Андріївна
Горільченко Євгеній Полікарпович
Гутник Федір Степанович
Демидьон Василь
Демидьон Уляна
Демидьон Іван Васильович
Демидьон Гапка Василівна
Денькевич Омелько
Денькевич Євдокія
Денькевич Василь Омелянович
Денькевич Марія Петрівна
Дуднук Петро
Дундук Ганна
Дундук Марфа Петрівна
Дундук Олександр Петрович
Дундук Дмитро
Дундук Павло
Дундук Оксана
Дундук Петро Павлович
Дундук Микола Павлович
Дундук Мусій Омелянович
Дундук Федір
Заєць Василь
Заєць Одарка Яківна
Заєць Іван Васильович
Заєць Ольга Іванівна
Заєць Олена Василівна
Заєць Михайло Васильович
Заєць Володимир Васильович
Заєць Іван
Заєць Марфа Василівна
Заєць Марія
Заєць Ольга Іванівна
Заєць Іван Івановвич
Заєць Федір Іванович
Заєць Дмитро
Заєць Гапка Степанівна
Заєць Михайло
Заєць Микола Іванов
Заєць Василь Іванович
Заєць Федір Іванович
Зуєв Захарко
Зуєва Гапка
Іллєнко Андрій Михайлович
Ісаєнко Захарко Іванович
Ісаєнко Федора
Ісаєнко Петро Захарович
Ісаєнко Яків Захарович
Ісаєнко Панас Іванович
Ісаєнко Палажка
Ісаєнко Тетяна Панасівна
Ісаєнко Ганна Панасівна
Ісаєнко Яків Панасович
Ісаєнко Петро Панасович
Ісаєнко Іван Панасович
Ісаєнко Катерина Панасівна
Кирпа Микита Іванович
Кирпа Уляна
Кирпа Іван Микитович
Кирпа Василь Микитович
Кирпа Павло Васильович
Кирпа Олексій Федорович
Кирпа Векла
Кирпа Наталка Федорівна
Кирпа Ольга Федорівна
Кирпа Федір Федорович
Кирпа Настя
Кирпа Марія Федорівна
Кирпа Іван Костьович
Кирпа Марія Романівна
Кирпа Кирило
Кирпа Ганна
Кирпа Марія Пилипівна
Кирпа Ольга Федорівна
Кирпа Михайло Федорович
Кирпа Олександр Якович
Кирпа Микола Якович
Клименко Василь Оврамович
Клименко Марія
Клименко Іван Васильов
Клименко Григорій Васильович
Клименко Катерина Василівна
Клименко Ганна Василівна
Клименко Степан Васильович
Клименко Пилип Кузьмович
Клименко Михайло
Клименко Іван Михайлович
Клименко Марія
Клименко Іван
Клименко Микола Іванович
Коваленко Ілько Ілльович
Коваленко Ганна Микитівна
Коваленко Олексій Ілльович
Коваленко Марина Іллівна
Коваленко Павло Васильович
Коваленко Мусій
Коваленко Тетяна
Коваленко Ольга
Коваленко Маруся
Корінець Василь
Корінець Уляна
Корінець Тетяна Василівна
Корінець Марфа Василівна
Корінець Іван Васильович
Корінець Яків Васильович
Корж Харитон
Корж Ганна
Корж Лисавета Харитонівна
Кривошей Степан
Кулиненко Іван Максимович
Ліс Микола Павлович
Ліс Ганна
Ліс Павло Миколайович
Литвиненко Іван Прокопович
Литвиненко Василь Якович
Литвиненко Іван Якович
Литвиненко Федір
Литвиненко Марта
Литвиненко Іван Федорович
Литвиненко Параска Григорівна
Литвиненко Григорій Іванович
Литвиненко Олексій Іванович
Литвиненко Андрій Іванович
Литвиненко Ольга Іванівна
Литвиненко Іван Іванович
Литвиненко Параска Федорівна
Литвиненко Ольга Іванівна
Литвиненко Настя Іванівна
Литвиненко Настя Кузьмівна
Лавріненко Матвій
Лавріненко Уляна
Логвин Євдокія Іванівна
Лобода Гаврило Тимофимович
Лобода Олена Гаврилівна
Лобода Ганна Михайлівна
Майсак Михайло Васильович
Майсак Кость Васильович
Майсак Устя
Майсак Микола Костьович
Майсак Микола Васильович
Майсак Василь Миколайович
Майсак Михайло Миколайович
Майсак Микола Миколайович
Майсак Іван Миколайович
Майсак Федір Іванович
Майсак Яків Іванович
Майсак Олексій Васильович

Майсак Ольга Олексіївна
Мантула Іван Андрійович
Мантула Павло Іванович
Мантула Іван Іванович
Мантула Кирило
Мантула Іван Кирилович
Мантула Микола Кирилович
Мантула Марія Кирилівна
Матвієнко Катерина Михайлівна
Матвієнко Панас Олексійович
Матвієнко Василь Михайлович
Матвієнко Наталка
Матвієнко Володимир Васильович
Матвієнко Іван Григорович
Матвієнко Василь Іванович
Матвієнко Микола Іванович
Матвієнко Григорій Мусійович
Матвієнко Іван Григорович
Матвієнко Мотря Михайлівна
Матвієнко Тимофій Васильович
Матвієнко Дмитро Григорович
Матвієнко Павло Григорович
Матвієнко Марія Михайлівна
Матвієнко Мелашка
Матвієнко Петро Олексійович
Матвієнко Палажка
Матвієнко Микита Олексійович
Матвієнко Іван Микитович
Матвієнко Ольга Микитівна
Матвієнко Петро Васильович
Матвієнко Ганна
Матвієнко Василь Петрович
Матвієнко Іван Петрович
Матвієнко Наталка Петрівна
Матвієнко Іван Петрович
Матвієнко Олена
Матвієнко Ольга Іванівна
Матвієнко Іван Іванович
Матвієнко Микола Іванович
Матвієнко Михайло Григорович
Матвієнко Марія
Матвієнко Іван Григорович
Матвієнко Іван Павлович
Матвієнко Микола Павлович
Матвієнко Ганна Павлівна
Наталушко Михайло Дмитрівна
Наталушко Іван Михайлович
Наталушко Анатолій Михайлович
Наталушко Прохор Іванович
Наливайко Марта
Наливайко Михайло Ількович
Наливайко Ганна Іллівна
Наливайко Іван Ілльович
Онатій Семен Омелянович
Онатій Олександра
Онатій Василь Семенович
Онатій Петро Андрійович
Перетятько Іван
Перетятько Тетяна Степанівна
Перетятько Іван Іванович
Пустовий Дмитро Пилипович
Пустова Милодора
Пустова Тетяна Дмитрівна
Пустова Липка Дмитрівна
Пустова Настя Дмитрівна
Пушкарьов Семен
Пушкарьова Марія
Романенко Параска
Романенко Іван Григорович
Романенко Олена Григорівна
Ромашка Пріська
Ромашка Ольга Василівна
Ромашка Ліда Василівна
Ромашко Олена Кирилівна
Ромашко Ганна Кирилівна
Ромащенко Яків Михайлович
Сай Максим Іванович
Сай Ганна Данилівна
Сай Іван Максимович
Сай Марія Максимівна
Сохович Макар Пилипович
Сохович Іван Макарович
Сохович Мотря
Сохович Яків Пилипович
Тимченко Іван Павлович
Тимченко Федір Антонович
Тимченко Мотря
Тимченко Параска Максимівна
Тимченко Павло Петрович
Тимченко Марія Іванівна
Тимченко Григорій Павлович
Тимченко Софія
Тимченко Микола Якович
Тимченко Іван Якович
Тимченко Настя
Усик Дмитро Якович
Усик Мелашка Микитівна
Усик Параска
Усик Наталка Василівна
Феник Василь Михайлович
Феник Василь Васильович
Феник Данило
Феник Уляна
Феник Дмитро Іванович
Феник Василь Дмитрович
Феник Олександр Дмитрович
Феник Іван Дмитрович
Феник Олена
Феник Іван Іванович
Феник Андрій
Феник Митрофан
Феник Іван Митрофанович
Феник Микола Митрофанович Харченко Кузьма Олефірович
Харченко Василь Кузьмович
Харченко Олександр Кузьмович
Чекан Яків Іванович
Чекан Оксана Іванівна
Чекан Олена Яківна
Чекан Іван Якович
Чекан Михайло
Чекан Василина
Чумичка Василь Миколайович
Чумичка Віктор Миколайович
Ярош Михайло Григорович
Ярош Володимир Григорович
Ярош Степан
Ярмола

Світла пам’ять невинно убієнним жителям села Черевки, світла пам'ять усім жертвам Голодомору!
Пам’ятаємо!
Не пробачимо!

386 чоловік, з них 149 дітей було вбито голодом у Черевках (Згурівщина, Київська область)!

У 1927 році в Черевках створено ТСОЗ (товариство спільної обробки землі). Під час колективізації до Архангельська було вислано хліборобів-працелюбів С. Кирпу, І. Онатія із сином, І. Боровика. Родинам висланих залишили, однак, по три гектари землі. Але компанія «розкуркулення» тривала. У 1931 році вислані з сім’ями на Урал М. Феник, Ф. Кирпа, В. Ярош, Г. Феник, І. Романенко, С. Майсак, В. Заєць, М. Балаш, А. Боровик. Більшість з цих родин загинула в далекому краю.

Під час виконання хлібозаготівель у селян було забрано все до зернини. Активісти Ромашко Т.С., Онатій Я.О., Гутник С.К., Німенко К.К., Губка Ганна, Шашки Іван та Тетяна, Сліпець Федір та ін. сільські комнезамівці не лише відбирали все, що було в хатах їстівного, а виганяли людей з хат.

Від голоду мерли тоді в основному чоловіки і жінки в розквіті сил, молоді. Трупи валялися в спорожнілих хатах, на подвір’ях, на вулицях, в бур’янах. Діти померлих з голоду селян жили в патронаті, де їх потроху годували, але й вони не всі вижили. Село спорожніло, лише підвода торохкотіла по дорозі, забираючи мертвих і звозячи їх у одну яму. В селі від голоду померло 386 чоловік, з них 149 дітей.

Люди з повагою згадують вчителя І.О. Матвієнка, який був убитий активістами за те, що допомагав дітям, рятуючи їх від голоду.

Мартиролог жителів с. Черевки – жертв Голодомору 1932-1933 років укладений за свідченнями Борисполець О.В., 1920 р.н.; Кирпи О.І., 1928 р.н.; Сай Г.В., 1924 р.н., , записаними у 2008 р. головою сільради Лавриш Н.В. та зав. бібліотекою Дундук В.М.; свідченнями Онатій І.Г., 1919 р.н., записаними у 2001 році.

Басанець Петро
Басанець Олена Петрівна
Басанець Тетяна Петрівна
Басанець Наташа Семенівна
Басанець Кость
Басанець Микола Костянтинович
Басанець Петро
Басанець Параска
Бебех Марія Федорівна
Бебех Василь Федорович
Бебех Іван Федорович
Бебех Одарка
Балаш Яків Іванович
Балаш Марта Юхимівна
Біда Іван Іванович
Біда Михайло Іванович
Біда Поліна Іванівна
Біда Параска Іванівна
Біда Андрій Іванович
Біда Ганна
Біда Павло Андрійович
Біда Іван Адрійович
Біда Василь Андрійович
Біда Іван Михайлович
Білокриницька Горпина Тимофіївна
Білокриницька Ольга Петрівна
Бондаренко Яків Тимофійович
Бондаренко Василь Якович
Боровик Михайло Йосипович
Боровик Марія
Боровик Григорій Михайлович
Боровик Іван Григорович
Боровик Віра Григорівна
Боровик Васька Петрович
Боровик Василь Григорович
Боровик Софія Василівна
Боровик Наталка Дмитрівна
Боровик Іван Дмитрович
Боровик Ольга Дмитрівна
Боровик Степан Кузьмич
Боровик Григорій Йосипович
Боровик Тетяна Іванівна
Боровик Євдокія Іванівна
Боровик Федір Іванович
Боровик Гапка Петрівна
Боровик Семен Васильович
Боровик Іван Миколайович
Боровик Андрій Михайлович
Боровик Євдокія Василівна
Боровик Настя Андріївна
Боровик Григорій Андрійович
Боровик Іван Петрович
Боровик Іван Миколович
Боровик Петро
Боровик Пріська
Власенко Микита Іванович
Власенко Настя
Власенко Олексій Андрійович
Власенко Іван Олексійович
Власенко Віталій Олексійович
Власенко Олександр
Власенко Ольга Олексіївна
Власенко Андрій Пилипович
Власенко Ганна Іванівна
Власенко Павло Андрійович
Власенко Петро Андрійович
Власенко Іван Пилипович
Власенко Олексій Пилипович
Власенко Микола Іванович
Волочок Іван Григорович
Волочок Марія
Волочок Григорій Іванович
Гарбуз Василь Іванович
Гарбуз Марія Іванівна
Гарбуз Іван Васильович
Гарбуз Ганна Василівна
Гарбуз Петро Васильович
Гарбуз Олександр Федорович
Гарбуз Софія
Гарбуз Іван Данилович
Гарбуз Федір Іван
Гарбуз Федір Олексійович
Гарбуз Дмитро Федорович
Гарбуз Михайло Іванович
Гарбуз Іван Васильович
Гавриленко Антон Григорович
Гавриленко Мотря Василівна
Гавриленко Марфа Василівна

Голодомор у Турівці (Згурівщина, Київська область)

З 1924 року по 1930 рік село Турівка було районним центром Прилуцької округи. З 1930 року входить до Згурівського району Лубенського округу, а з 1931 року до Яготинського району, який адміністративно входив до Харківської, Полтавської і вже остаточно до Київської області. З утворенням Згурівського району в 1986 році Турівка увійшла до його складу. Зараз це старостинський округ Згурівської територіальної громади.

Відомо, що під час колективізації було розкуркулено одного господаря – Ковтуна Юхима Мартиновича.

Взимку та навесні 1933 року після того, як спеціальні бригади вилучили все продовольство, у Турівці почався голод. Встановлено прізвища 12 родин і окремих жителів Турівки, які померли з голоду.

Мартиролог жителів с. Турівка – жертв Голодомору 1932-1933 років укладений за свідченнями Шматової О.С., 1916 р.н.; Минки В.Л., 1910 р.н.; Чалої О.Ю., 1921 р.н., записаними у 2008 році Колодій О.Г., секретарем сільради.

Антоша Прохор Андрійович
Антоша Наталка Юхимівна та її троє дітей
Гороб Тарас
Гороб Хівря
Гороб Іван, його дружина та двоє дітей
Дубина Ївга
Дубина Петро
Левченко Прохор, його дружина та діти
Кучуб Кузьма
Столяренко Федір
Терещенко Гаврило
Терещенко Химка та її двоє дітей

Світла пам’ять невинно убієнним жителям Турівки, світла пам'ять усім жертвам Голодомору!
Пам’ятаємо!
Не пробачимо!

Голодомор у Старій Оржиці (Згурівщина, Київська область)

Стара Оржиця спочатку виникла як хутір, заснований козацькою старшиною Переяславського полку в Оржицькому степу після визвольної війни 1648-1654 років. Вперше позначено на карті в 1764 році.

У 1930 році в селі організовано колгосп. Процес колективізації супроводжувався актами насилля відносно тих, хто хотів вести одноосібне господарство. У 1933 році в селі, як і по всій Україні, був жахливий голод, викликаний грабіжницьким вилученням у селян усіх продуктових запасів.

На сьогодні встановлено прізвища 167 жителів села, померлих від голоду.

Мартиролог жителів с. Стара Оржиця – жертв Голодомору 1932-1933 років укладений за свідченнями Молодої В.М., 1919 р.н, та Молодої Ф.О., 1925 р.н.,записаними у 2008 році завідуючою сільською бібліотекою Молодою Н.І.

Біда Омелько Яколович
Біда Хима Яколівна
Бушула Влас
Бушула Улита
Варченко Олександр Миколайович
Ветох Андрій
Ветох Галина Андріївна
Ветох Григорій Кононович
Ветох Настя
Ветох Федосій Дмитрович
Ветух Іван Андрійович
Вітер Григорій Микитович
Вітер Григорій Якович
Вітер Марина Сергіївна
Волошин Василь
Волошин Ольга
Гайовий Антон Карпович
Гайовий Лаврентій
Гайовий Сергій Лаврентійович
Гаращенко Антон Васильович
Гаращенко Галина Антонівна
Гаращенко Григорій Антонович
Гаращенко Петро Антонович
Гелевера Ганна Корніївна
Гелевера Петро Федорович
Гора Іван Михайлович
Гора Катерина Іванівна
Гриненко Іван Матвійович
Гриненко Катерина Матвіївна
Гриненко Матвій Власович
Дибань Іван Кіндратович
Довгай Андрій Яколович
Довгай Ганна Андріївна
Довгай Іван Андрійович
Довгай Олексій Андрійович
Довгай Проня Каченинівна
Дроб Галина Андріївна
Дроб Микола Андрійович
Дроб Улита
Дуброва Михайло Іванович
Збанок Каленик
Збанок Параска
Збанок Петро Каленикович
Книш Віра Миколаївна
Книш Дмитро Миколайович
Книш Микола Коваль
Векла Степанівна
Коваль Євдокія
Коваль Марфа Степанівна
Коваль Степан
Коваль Улита
Ковальчук Митрофан Хомич
Козак Федір
Корж Терентій
Костриця Іван Дмитрович
Костриця Іван Іванович
Костриця Марія Григорівна
Костриця Марія Степанівна
Костриця Петро Іванович
Костриця Петро Степанович
Кощій Микита Михайлович
Кощій Михайло
Кривда Галина
Кривда Іван
Кривда Марія
Кривда Юхим
Кудрявська Ганна Павлівна
Кудрявська Марія Миколаївна
Кудрявський Іван Іванович
Кудрявський Іван Миколайович
Лапицька Ганна Луківна
Лапицька Ганна Степанівна
Лапицька Єфросинія Опанасівна
Лапицька Марія
Лапицька Ольга
Лапицька Орина Степанівна
Лапицька Палагія
Лапицький Григорій Павлович
Лапицький Михайло
Лапицький Мусій Григорович
Лапицький Олексій Григорович
Лапицький Павло Григорович
Лапицький Петро Мусійович
Лапицький Семен Григорович
Лапицький Федосій Павлович
Макій Андрій
Макій Галина Андріївна
Макій Григорій
Макій Іван Андрійович
Макій Олександр
Макій Проня Андріївна
Медуниця Олександр
Медуниця Марко Іванович
Молода Горпина
Молода Мотря
Молодий Григорій Климович
Молодий Кирило
Молодий Микола Кирилович
Молодий Федір Кирилович
Молодий Яків
Норець Андріян
Норець Ганна Степанівна
Норець Михайло Іванович
Норець Петро Іванович
Очколяс Устя Митрофанівна
Рожа Варвара
Рожко Галина Афанасівна
Рожко Катерина Афанасівна
Рожко Марія Афанасівна
Рожко Микола Афанасович
Рудик Василь
Стрикун Ганна Яківна
Стрикун Горпина Іванівна
Стрикун Катерина Яківна
Стрикун Микола Якович
Стрикун Мусій Іванович
Ступак Іван Опанасович
Ступак Опанас Іванович
Стус Данило Левкович
Стус Іван Левкович
Стус Іван Миколайович
Стус Левко
Стус Микита
Стус Мокрина
Стус Петро Левкович
Стус Сергій
Сурмилова Харитина Свиридівна
Тарасенко Гаврило Терентійович
Тарасенко Марія
Тарасенко Терешко
Тарасенко Улита Терентіївна
Топчій Тетяна
Третяк Федір
Харченко Антон Антонович
Харченко Володимир Миколайович

Харченко Іван
Харченко Іван Андрійович
Харченко Павло Антонович
Харченко Христя Іванівна
Хвіст Василь Дмитрович
Хвіст Марія Дмитрівна
Хижкова Катерина Овсіївна
Хижковий Павло Сергійович
Хижковий Сергій Степанович
Хряпа Наталія Павлівна
Царик Петро Юхимович
Царик Андрій Антонович
Царик Марія Юхимівна
Царик Одарка Матвіївна
Царик Софія Семенівна
Царик Юхим Андрійович
Царинна Ганна Кирилівна
Черніговець Юхим Федорович
Черніговець Федір Іванович
Шахрай Марія Олександрівна
Шахрай Олексій
Шахрай Савка Олександрович
Шахрай Устя
Шахрай Федір Олександрович
Шипко Григорій Васильвич
Шипко Федоська
Ярига Андрій Петрович
Ярига Артем Петрович
Ярига Галина Ничипорівна
Ярига Ілля Петрович
Ярига Оксана
Ярига Ольга Ничипорівна

Світла пам’ять невинно убієнним жителям Старої Оржиці, світла пам'ять усім жертвам Голодомору!
Пам’ятаємо!
Не пробачимо!

Голодомор у Згурівці

В 1929 році на базі Згурівського ТСОЗу створюється сільськогосподарська артіль. До весни 1930 р. шляхом примусового заганяння до неї одноосібників вона розрослась до 5 колгоспів: ім. Леніна, ім. Шевченка, ім. Кірова, «Більшовик» та ім. Орджонікідзе, що об’єднували майже 90% всіх одноосібних селян. Куркулі і ті, кого до них вписували, були розкуркулені, у них відібрано не лише реманент і зерно, але часто й хати. Згодом не лише у них, а в усіх селян влада руками сільських активістів відібрала всі продуктові запаси. В Згурівку прийшов голод.

Архівних документів за той період не збереглося, але за свідченнями очевидців масштаби лиха були страхітливими.

Старожили селища, які в ті роки були дітьми, пригадали 61 прізвище померлих від голоду. Навіть по цьому можна судити про кількість закатованих голодом, яка, звісно ж, була значно більшою, ніж пригадали 7- 13-річні на той час очевидці трагедії. Нижче ви побачите прізвища та імена тих, про кого згадали очевидці. Одна лише сім’я Івана Паліводи втратила 4 дітей: 6, 5, 3 та 2 років…

Мартиролог жителів смт. Згурівка – жертв Голодомору 1932-1933 рр. укладений за свідченнями Чубук Г.В., 1926 р.н.; Краснощок В.М., 1922 р.н.; Подолянко К.О., 1922 р.н. та ін., записаними в 2004 р. Толстою Надією Григорівною, секретарем Згурівської селищної ради. В мартирологу вказано при наявності даних прізвище, ім’я, по батькові та вік померлих.

Балабан Микола Іванович, 26 р.
Балабенко Іван Балабенко
Максим Буромський
Федір Волочай
Глущенко Ганна Дем’янівна
Глущенко Ганна Михайлівна
Глущенко Євдокія
Глущенко Катерина Дем’янівна
Глущенко Михайло
Голод
Гончаренко
Жовтоніг Анастасія Михайлівна,12 р.
Жовтоніг Опанас Михайлович, 11 р.
Жовтоніг Михайло Іванович 51 р.
Жовтоніг Маруся Миколаївна 49 р.
Здор Феня
Костенко
Кушнір Григорій
Кушнір Григорій Іванович,41 р.
Лишко Андрій Прокопович,53 р.
Льодін Льодін Андрій Іванович,43 р.
Льодін Ольга Андріївна, 13 р.
Льодін Петро Андрійович, 7 р.
Льодін Тетяна
Матвієнко Іван Федорович,15 р.
Матвієнко Ліда Федорівна, 12 р.
Матвієнко Федір Прокопович,18 р.
Мозгова Івга Прокопівна, 40 р.
Олійник Макар Т рофимович, 58 р.
Олійник Микола Іванович
Олійник Микола Іванович, 9 р.
Палівода Катерина Іванівна, 6 р.
Палівода Ліда Іванівна, 5р.
Палівода Олександр Іванович, 3 р.
Палівода Олександра Іванівна, 2 р.
Самійленко Микола
Самойленко Іван Федорович
Самойленко Петро Федорович
Самойленко Уляна Федорівна
Самойленко Якилина Федорівна
Смик
Смик
Смик
Смик
Смик Махтей
Сова Трохим Григорович, 44 р.
Тимченко
Удовенко Григорій
Удовенко Катерина
Удовенко Михайло
Удовенко Паша Миколаївна, 35 р.
Удовенко Яків
Чемерська Марія Павлівна
Чемерський
Чемерський
Чемерський
Чемерський Роман Павлович
Чемерський
Чемерський

Світла пам’ять невинно убієнним жителям Згурівки, світла пам'ять усім жертвам Голодомору!
Пам’ятаємо!
Не пробачимо!

Вірш Василя Симоненка - до катів нашого народу. Присвята всім нашим - вбитим в борні за Україну, закатованим в таборах та замордованим голодом, всім невинно убієннним українцям, яких знищила московська імперія зла!

Історія мого роду. В одній із згурівських могил покояться жертва політичних репресій та жертва Голодомору.

На фото - мій прапрадід Тимофій Данилович Пшик, 1870-1933 рр. Він був вільним господарем. Як і шість його попередніх поколінь тяжко працював на своїй Богом даній українській землі у Згурівці, вирощував хліб.

Так було поки не прийшли смерть і голод - серп і молот. Совєтською тоталітарною машиною і місцевим люмпеном він був визнаний куркулем та "ворогом народу". У 1930-му в його родини забрали все: землю, худобу, млин, реманент. Але у колгосп Тимофій Данилович не пішов. Він був авторитетним господарем у Згурівці, тому за його прикладом так вчинили й багато інших хліборобів-одноосібників. Кривава совєтська система це не пробачила: місцеві червоні активісти згадали про непокірного "куркуля" майже через 3 роки, викликали його в сільраду і жорстоко побили.

Від тих травм прапрадід невдовзі помер. Це було в 1933-му. Разом із ним, в його могилі на козаківському кладовищі у Згурівці упокоїлася також жінка, яку було вбито голодом. Тоді не кожна родина могла викопати могилу своїм. Хто не мав сил - залишали тіла просто на кладовищі або на вулиці.

Нещодавно я з'ясував, що та жінка також була нашою ріднею і походила з козацького роду Івченків.

Так і до сьогодні: в одній згурівській могилі покояться жертва Голодомору та жертва політичних репресій. Їх убили за спраглість до свободи, за любов до рідної землі, за те, що вони були українцями.

Тимофій Данилович Пшик в 1991 році офіційно реабілітований Україною як жертва політичних репресій.

Дочка Тимофія Пшика - Пелагея Чубук (моя прабабуся) в тій же Згурівці у кінці городу поховала дитину, що померла від голоду.

Голодомор, як геноцид українського народу торкнувся кожної української родини, кожного з нас. Голодом були вбиті ті, кого ми не побачили і ті, хто не з'явився на світ. Ми втратили мільйони українців, які могли працювати, давати нові українські життя, творити Українську державу.

Пам'ятаю!
Не пробачу!
Всім прийдешнім поколінням передам!

Голодомор у Середівці (Згурівщина, Київська область)

Виникло як хутір Середівка (Середовка) в першій половині XVIII ст. на чумацькому шляху з Ніжина на Переяслав, де оселився козак Басанської сотні Середа.

В 1930 році організувався колгосп «Жовтень», швидкими темпами здійснювалась примусова колективізація з розкуркулюваннями, висиланнями, на зміну якій прийшов голодомор. Від голоду померло приблизно 207 мешканців села.

За свідченнями очевидців, сьогодні відомо, що:
- на вулицях Братів Ткаченків і Провулок (раніше - Одноличка і Биковня) загинуло 20 осіб.
- на вулицях Шевченка і Червоноармійська (раніше – Стукалівщина) загинуло 27 осіб.
- на вулиці Набережна (раніше – Абісінія) загинуло 3 людини.
- на вулицях Дідика і Молодіжна (раніше - Бреусівщина і Царанківщина) загинуло 35 осіб.
- на вулиці Чкалова загинуло 10 людей.
- на вулиці Чапаєва – 5 жертв.
- на вулиці Литвиненка загинуло 27 осіб.
- на вулиці Жовтнева (раніше – Загребля) загинуло 30 осіб
- на вулиці Польова (раніше – Цяпи) загинуло 10 осіб.
- на хуторі Олекин загинуло 20 осіб.
- На Куті загинуло 20 осіб.

Мартиролог жителів села Середівка – жертв Голодомору 1932-1933 років укладений за свідченнями Коровніка Г.Г., 1930 р.н.; Шипко О.Ф., 1927 р.н.; Шипко Є.П., 1914 р.н., записаними у 2008 році Якимович Л.В., зав. сільським клубом.

Архипович – вчитель
Варивода Тетяна Омелянівна
Варивода Мотря
Власенчиха
Волковська Галина
Волковська Тетяна
Волковський Григорій
Волковський Микола
Волковський Федір
Волковський Шелестян
Герасюк Петро
Дудка Євдокія Семенівна
Кившик Григорій
Комарова Параска
Косарьова (Юрченко) Олена
Косарьов Андрій – дитина
Косарьова Ганна – дитина
Косарьова Гапа – дитина
Кущ
Кущ
Макей Микола Михайлович
Михайленко Лукерія
Овчаренко Андрій та його дружина
Панішко Федір Євгенович
Рискаль Яков
Сім’я Вірянських – 4 чол.
Сябро Галина Макарівна
Сябро Микола Іванович – дитина
Тарасенків Йосип
Шипко
Ткаченків сімя– 5 чол.
Удовенко Федір та його дружина
Шелестянівна – дитина
Шелестянович – дитина
Шелестянович – дитина
Шелестянович – дитина
Шипко
Шипко
Шипко
Шипко
Шипко
Шипко
Шипко Василь Левкович
Шипко Григорій
Шипко Дмитро Іванович – дитина
Шипко Іван
Шипко Іван Михайлович
Шипко Михайло Іванович – дитина
Шипко Палажка
Шипко Параска Омелянівна
Шматок Юхим

Світла пам’ять невинно убієнним жителям Середівки, світла пам'ять усім жертвам Голодомору!
Пам’ятаємо!
Не пробачимо!

Згадаймо!

В цей день, 23 листопада 1965 р. народився друг Олег Іванович Куцин «Кум» — український громадський, політичний та військовий діяч, легендарний командир 49-го окремого стрілецького батальйону Сухопутних військ ЗСУ «Карпатська Січ», засновник та багаторічний керівник комбатантського об'єднання «Легіон Свободи», віцепрезидент історичного клубу "Холодний Яр", член Політради Всеукраїнського об'єднання «Свобода», голова Закарпатської обласної організації Всеукраїнського об'єднання «Свобода», командир Окремої зведеної штурмової роти «Карпатська Січ» 93-ї механізованої бригади Збройних сил України, заступник голови Тячівської районної державної адміністрації (2005—2006), двічі депутат Тячівської міської ради.

Був учасником заходів у Згурівці до 135-річчя від дня народження Миколи Міхновського.

Героїчно загинув у бою за Україну 19 червня 2022 р. поблизу с. Вірнопілля, Харківська область.

«Для бійців він завжди був авторитетом, завжди вів за собою, був переконаний, що командир має бути бойовим, разом із бійцями планувати та брати участь у боях, а не відсиджуватись у штабі. За час війни з московським ворогом Олег Куцин — „Кум“ − на своєму прикладі виховав сотні козаків-націоналістів. Багато воїнів здобули військовий досвід та стали офіцерами», − розповіли бійці батальйону про свого командира.

Ще задовго до війни для багатьох українських патріотів він став легендою. 4 жовтня 1989 року, попри сувору заборону комуністів, Олег Куцин уперше вивісив синьо-жовтий прапор у рідному Тячеві. Сталося це під час установчих зборів Тячівської районної організації «Народного Руху України за перебудову». У 1990-му був серед тих націоналістів, хто підняв синьо-жовтий прапор над Говерлою. Особисто знав крайового провідника ОУН Зеновія Красівського, виконував його завдання.

«Він учасник багатьох сутичок із ворогами Української держави на Закарпатті. У тому, що сепаратистські рухи на Закарпатті не перемогли, є заслуга й Олега Куцина», − стверджує президент історичного клубу "Холодний Яр" Роман Коваль.

Олег Іванович був активним учасником Революції на граніті та Революції Гідності, членом «Просвіти». На початку 2000-х вступив до лав ВО «Свобода».

Своє життя присвятив і поклав у боротьбі за Україну. Гідний отримати звання Герой України (посмертно). У 2022 році Згурівська селищна рада за мого подання звернулася до Президента України з тим, щоб нагородити легендарного комбата Олега Куцина найвищою державною відзнакою. Відповідна петиція до Президента також набрала необхідну кількість підписів. Наразі питання ще розглядається.. Але дотиснемо!

"Лише українці здатні перемогти імперію зла" − слова-заповіт легендарного комбата Олега Куцина.

Пам'ятаємо!
Не пробачимо!
Помстимося!

Голодомор у с. Войтове (Згурівщина, Київська область)

До 1927 р. – село мало назву Витовка. За переказами, давня назва села походить від назви річки, яка колись протікала в його північних околицях і називалась річкою Витовкою.

З 1927 року село почало називатись Войково на честь радянського дипломата П.Л. Войкова, вбитого 7.06.1927 року у Варшаві російським білогвардійцем. До 1927 село мало назву Войтове. Давня назва села походить від назви річки, яка колись протікала в його північних околицях і називалась річкою Витовкою.

У 1927 році було організоване товариство по спільному користуванні машинами. На його базі були організовані ТСОЗИ, потім село поділили на чотири колгоспи: імені Калініна, імені Войкова, імені Хрущова, імені Молотова.

Правлінці цих колгоспів, сільські комуністи і комсомольці, восени і взимку 1932 року вигребли у своїх односельців у рахунок державних поставок усе продовольство і прирекли своїх односельчан, часто навіть близьких родичів, на голодну смерть.

Лише встановлених прізвищ відомо на сьогодні 114, а реальна цифра втрат набагато більша.

Мартиролог жителів с. Войтове – жертв Голодомору 1932-1933 років укладений за свідченнями Тетері К.І., 1926 р.н.; Кірпи К.К.,1927 р.н.; Дудки Л.А.,1924 р.н., записаними в 2008 р. Міщенко Ю., уч. 10 кл.; Чухліб О., уч. 7 кл.; Шкарупілою О., уч.11 кл.

Бугера Оксана
Буймистер Мотря
Гальоса Гальоса
Гальоса Іван Євгенович
Гапон Гапон
Гапон Сергій
Гойник дитина
Гойник дитина
Гойник Омелько
Гойник Тарас
Гусак
Гусак
Гусак
Гусак
Гусак
Дернівська Марія
Дернівська Олена
Дернівська Олександра
Дернівській Антон
Дернівській Данило
Дернівській Омелько
Дещький Борис
Дзюба Дзюба
Дзюба Агафія Микитівна
Дзюба дитина
Дзюба дитина
Дзюба дитина
Дзюба Лисавета
Дзюба Трохим
Дзюба Якилина
Долина Василь
Долина Іван
Дудка Антон
Дудка дитина
Дудка дитина
Дудка дитина
Дудка дитина
Дудка дитина
Дудка Христина
Дуцка
Дуцка Микола
Зінченко Корній
Іванов
Іванов дитина
Іванов дитина
Іванов дитина
Іванов дитина
Іванова Кисіль
Кисіль
Киченко Лук’ян
Кобал
Кобал Прохор
Коваль Коваль
Коваль Тетяна
Комапшя Тиміш
Комапшя Яків
Короткоручка дитина
Короткоручка дитина
Короткоручка Грицько
Крамаренко Грицько
Крамаренко дитина
Крамаренко дитина
Мащенко Мащенко
Мащенко Мащенко
Мащенко Мащенко
Афанасій
Мащенко Петро
Мокра дитина
Мокра дитина
Мокра Марія
Наконечний
Наконечний
Наконечний
Наконечний
Наконечний
Наконечний
Наконечний
Наконечний
Наконечний Яків Андрійович
Олена Прохорівна
Опанасенко Андрій
Опанасенко Ігнат
Опанасенко Уляна
Опанасенко Олександра
Петро Прохорович
Пивоваренко
Пивоваренко
Пивоваренко
Пивоваренко Яків
Проценко дитина
Проценко дитина
Проценко Макар
Проценко Степан
Рачкин Григорій
Рачкин Микола
Сапожник дитина
Сапожник Іван Іванович
Сапожник Лукера
Хурдепа Василь
Чегуй
Чегуй
Чегуй
Чегуй
Чегуй
Шавло Палажка
Швайдок дитина
Швайдок Петро
Шкаруша дитина
Шкаруша дитина
Шкаруша Лукера

Світла пам’ять невинно убієнним жителям с.Войтове, світла пам'ять усім жертвам Голодомору!
Не пробачимо!

Голодомор у Пасківщині (Згурівщина, Київська область)

В період з 1929 по 1931 роки у Пасківщині було утворено два колгоспи: імені Затонського, де головою колгоспу був Задорожній, та імені Демченка, першим головою якого став С.І. Харченко.

Активну участь в організації колгоспів брала комсомольська організація села, яка нараховувала в своїх рядах 15 комсомольців. Секретарем комсомольської організації був Лука Чередниченко. Саме ці люди були диригентами і виконавцями розкуркулювання в першу чергу дбайливих, умілих селян, які вміли господарювати на землі, таких як Остап Дибань, Лаврін Тимченко, Іван Чупака, Василь Рудько, Іван Харченко та багатьох інших. Вони ж були керівниками бригад по викачуванню хліба, продуктів та майна селян, безпосередніми винуватцями страшного голоду в селі. Люди їли макуху, висівки, лободу, цвіт акації, бур’яни. Траплялись випадки людожерства.

Як свідчить корінний житель с. Пасківщина Григорій Полюлях, лише на одному Окопі (вулиця в селі) померло під час голоду 110 осіб, а взагалі Голодомор 1932-1933 років забрав понад 300 людських життів дорослих і дітей.

Рятуючи матір від голоду, дочка Неговора Парасковія Йосипівна поїхала наміняти хліба, а коли повернулась додому, то стареньку вже поховали. У сім’ї Перепелиці Агафії вимерло 6 осіб – 5 дітей і чоловік. Залишився лише один син Іван.

Оскільки жодних документів про ті події не збереглося, за свідченнями очевидців встановлено 119 прізвищ померлих від голоду.

Мартиролог жителів с. Пасківщина – жертв Голодомору 1932-1933 років укладений за свідченнями Харченка І.В., 1927 р.н.; Очколяс С.П., 1910 р.н.; Єгорової Н.О., 1926 р.н., записаними в 2008 році Воробей Н.І., зав. бібліотекою.

Гайовий
Гайовий
Гайовий
Гайовий
Гайовий
Гайовий
Гайовий Федір
Голод
Голод
Голод
Голод
Голод
Голод
Голод Гаврило
Даник
Даник
Даник
Даник
Даник
Даник
Даник
Даник
Даник Нечип
Дибань
Дибань
Дибань
Дибань
Дибань
Дибань
Дибань
Дибань
Дибань
Дибань
Дибань
Дибань
Дибань
Дибань
Дибань
Дибань
Панфіл
Дибань Федір
Кайдаш
Кайдаш
Кайдаш
Кайдаш
Кайдаш
Кайдаш
Кайдаш
Кайдаш
Кайдаш
Кайдаш
Кайдаш
Кайдаш Іван
Лакиза
Лакиза
Лакиза
Лакиза
Лакиза
Лакиза
Лакиза Семен
Макій
Макій
Макій
Макій
Макій
Макій Дмитро
Очколяс
Очколяс
Очколяс
Очколяс
Очколяс
Очколяс
Очколяс
Очколяс
Очколяс Олексій
Перепелиця
Перепелиця
Перепелиця
Перепелиця
Перепелиця
Перепелиця
Перепелиця
Перепелиця
Перепелиця
Перепелиця
Перепелиця
Перепелиця
Перепелиця
Перепелиця
Перепелиця
Перепелиця Ганна
Перепелиця Орина
Перепелиця Параска
Пшик
Пшик
Пшик
Пшик
Пшик
Пшик
Пшик
Пшик
Пшик
Пшик Олексій
Харченко
Харченко
Харченко
Харченко
Харченко
Харченко
Харченко
Харченко
Харченко
Харченко Григорій
Харченко Степан
Царик
Царик
Царик
Царик
Царик
Царик Павло

Світла пам’ять невинно убієнним жителям Пасківщини, світла пам'ять усім жертвам Голодомору!
Пам’ятаємо!
Не пробачимо!

Зупиніться, прочитайте, згадайте... Голодомор у Новій Оржиці (Згурівщина, Київська область)

Село вперше згадується в 1700 році. Губернський архів Полтави свідчить, що на початку ХVІІІ століття Яків Безбородько купив землю в Яготинського козака Івана Федоровича Онищенка біля річки Оржиця й на ній заснував хутір Безбородьків. У 20-х роках ХХ століття на зборах громадян було ухвалено назвати село Нова Оржиця.

В 1929-му році було створено два колгоспи: ім. Карла Маркса та ім. Чапаєва.

Місцеві активісти дуже старанно виконували вказівки вищого партійного і державного керівництва. Спочатку розкуркулили 5 сімей: М.С. Куценка, П.Л. Шустя, Г.О. Купрія, К.С. Желаги, М.П.Колесника. Серед зими напівроздягнених, з дітьми на руках вивезли в поле – йдіть у світ широкий. Сім’ї Н.Ф. Мойси, П.Ф. Крилача, П.П. Бабича, К.Ю. Боженка, Г.І. Гойси, О.Н. Желаги також були репресовані. Пізніше повернулися лише Н.Ф. Мойса та О.Н. Желага.

З таким же завзяттям сільські активісти через три роки вигребли у односельців усі продовольчі запаси. На їхній совісті 400 померлих під час Голодомору в 1933 році жителів Нової Оржиці.

М.Н. Момсик за 10 качанів кукурудзи отримала 5 років ув’язнення, П.С. Осьмак – 3 роки за колоски (через кілька днів і помер). Євдокія Кучеренко, глухоніма дівчина, назбирала колосків у полі – засудили матір до 5 років ув’язнення. За подібне ж були засуджені О.М. Сибіренко, Є.Д. Журавська, М.П. Бреус, М.М. Крепець, Г.Ю. Приймак. Були репресовані також два голови колгоспу – С.П. Приймак та О.П. Купрій, обидва отримали по 5 років ув’язнення за те, що пожаліли людей з буряком чи колосками.

За свідченнями старожилів села встановлено 131 прізвище померлих від голоду. Для увічнення пам’яті замучених голодом односельців з ініціативи учителів Шкарупіла О.В., Погребного П.Й. та голови сільської ради Туровця І.Г. ще в 1993 році встановлено пам’ятний знак «Жертвам Голодомору 1933 року».

Мартиролог жителів с. Нова Оржиця – жертв Голодомору 1932-1933 років укладений за свідченнями Шкарупіло О.В., 1923 р.н.; П’яти А.М., 1926 р.н.; Купрій М.П., 1923 р.н.; Погребної М.Г., 1925 р.н., записаними сільським головою Хижняком О.С. і опублікованими в газеті «Панорама» 12 серпня 2000 р.

Бабич Марко
Бабич Марія
Бабич Федір Маркович
Бабич Петро Маркович
Бабич Петро Павлович
Бабич Сергій
Бабич Ольга
Бабич Михайло
Бабич Тихон Гаврилович
Бабич Марко
Бабич Марія
Бугай Микита Федорович
Бурбела Петро Григор
Бурбела Надія
Бурбела Олена
Бурбела Яким Григорович
Бурбела Григорій Вариванович
Бурбела Євдоха
Бурбела Митрофан
Бурбела Ганна
Бурбела Лукера
Бурбела Семен
Бурбела Олексій
Бугай Марія
Бреус Павло
Бреус Григорій Тихонович
Бреус Ганна
Візір Антон
Візір Векла
Воронін Іван
Воронін Векла
Воронін Микола
Воронін Марія
Воронін Ольга
Гриценко Іван Миколайович
Гриценко Оксана
Гриценко Йовмин
Гриценко Явдоха
Грабко Семен
Грабко Катерина
Желага Ганна
Желага Марія
Желага Оксана
Желага Ларіон Романович
Желага Пимон
Желага Олексій
Желага Прокіп
Зануда Єгор
Зануда Лисавета
Зануда Іван Норович
Задоя Олександр
Іванченко Марія
Іванченко Ганна
Іванченко Катерина
Іванченко Марко Васильович
Іванченко Петро Васильович
Іванченко Василь Маркович
Куценко Данило Олексійович
Куценко Олександр Назарович
Куценко Марина
Крепець Андрій
Коряк Панас
Купрій Івга
Лущій Іван Омелянович
Лущій Василь
Литвяк Федір
Литвяк Ольга
Литвяк Свирид Іванович
Ляскало Палажка
Ляскало Марфа
Метелиця Марія
Метелиця Трохим Сергійович
Метелиця Параска Трохимівна
Метелиця Марія Трохимівна
Овчаренко Марфа
Погребний Ничипор Іванович
Погребна Явдоха Іларіонівна
Погребний Петро Ничипорович
Погребний Дмитро
Погребна Галина
Погребний Олексій
Погребний Григорій Йосипович
Погребний Василь Семенович
Погребна Марина
Погребна Софія
Перекопай Анастасія

Пожарський Іван
Панченко Єфросинія
Панішко Петро
Петренко Катерина
Петренко Єфросинія
Петренко Катерина
Петренко Пріська
П’ята Іван
П’ята Григорій Павлович
П’ята Андрій Демидович
Рекеда Федір
Рекеда Якилина
Сахон Іван Павлович
Сахон Григорій
Сахон Марія
Сахон Василь
Сахон Марія
Сахон Павло Павлович
Сахон Іван Павлович
Сахон Василь Павлович
Сахон Віталій Павлович
Сахон Борис Павлович
Середа Олександр
Скоблов Олександр
Скоблов Палажка
Смоленська Катерина Володимирівна
Тищенко Марія
Харченко Анастасія
Харченко Степан
Харченко Якилина
Харченко Микола
Харченко Яків
Харченко Хівря
Харченко Андрій Андрійович
Харченко Марія
Черевата Олександра Охрімівна
Черевата Катерина Охримівна
Шкарупіло Явдоха
Шкарупіло Єфросинія Трохимівна
Шкарупіло Іван Трохимович
Швадченко Уляна Євгенівна
Штихван Прокіп Гнатович
Штихван Олександр Прокопович
Яловка Петро
Яловка Палажка

Світла пам’ять невинно убієнним жителям Нової Оржиці, світла пам'ять усім жертвам Голодомору!
Пам’ятаємо!
Не пробачимо!

Голодомор у Малому Круполі (Згурівщина, Київська область)

Мартиролог жителів с. Малий Крупіль – жертв Голодомору 1932-1933 років укладений за свідченнями Куси О.М., 1922 р.н.; Куси О.П., 1922 р.н.; Мацько Д.Д., 1923 р.н., записаними у 2008 р. Юндак Г.В., секретарем сільради, та Несторенко Н.О., завідуючим сільським клубом.

Друченко Мар’яна, близько 30 р., за свідченням дочки Друченко Ольги
Друченко Галина, 3 р., за свідченням сестри Друченко Ольги
Головко Іван, 11 р.
Головко Микола, 8 р.
Горбачевська Маруся
Горбачевський Ілля
Мацько Іван Андрійович 4.10.33., 84,
Стадник Федір Омелянович
Стадник Григорій Федорович
Гук Ларіон
Малета Харитина, 19 р.
Щербатко Пилип, 55 р.

Світла пам’ять невинно убієнним жителям Малого Круполя, світла пам'ять усім жертвам Голодомору!
Пам’ятаємо!
Не пробачимо!

Голодомор у Малій Супоївці (Згурівщина, Київська область)

В 1930 році було створено перший колгосп “Боротьба”, який очолив Кийко А.П. Восени 1932 р. все зерно було вивезене з колгоспу, але плану хлібозаготівель село не виконало. Тоді витрушувати все до зернини пішли партійно-комсомольські ударні бригади. Під час Голодомору працюючі колгоспники отримували 200 грамів хліба за один трудодень. Як результат, зі 1445 жителів села померло голодною смертю 254. З них встановлено прізвища лише 11 родин.

Мартиролог жителів с. Мала Супоївка – жертв Голодомору 1932-1933 років укладений за свідченнями Музиченко М.І.,1926 р.н.; Курочки Н.Я.,1928 р.н., записаними у 2008 р. завідуючою бібліотекою Дуць К.А.

В мартирологу подано прізвище, ім’я, по батькові, рік смерті та вік померлих.

Галушко Іван Павлович, 1932, 29
Галушко Павло Павлович, 1933, 43
Гапоненко Микола Степанович, 1932, 31
Курочка Володимир Якимович, 1933, 25
Курочка Михайло Якимович, 1932, 14
Курочка Параска Якимівна, 1933, 33
Музиченко Артем Степанович, 1932, 34
Музиченко Микола Степанович, 1932, 28
Росохацький Федір Митрофанович, 1932, 52
Тищенко Василь Олександрович,1933, 34

Світла пам’ять невинно убієнним жителям Малої Супоївки, світла пам'ять усім жертвам Голодомору!
Пам’ятаємо!
Не пробачимо!

Привітання з Днем працівників сільського господарства 👆

З Днем працівників сільського господарства!

Україна має споконвічні хліборобські традиції, а любов до рідної землі та невтомна праця на ній завжди поверталися українцям сторицею.

Ми завжди вдосталь вирощували хліба аби нагодувати не лише себе, а й інші народи. Але деяким сусідам завжди було мало. Вони хотіли все задурно - вбиваючи, а не працюючи.

Ми любимо землю свою, бо там наше коріння, бо це земля нашої Нації. За це нас вбивали голодом, кулями та сибірськими таборами. За те, що ми українці!

І завжди це робила московська імперія зла, яка сьогодні називає себе росією. Завжди це робили представники цієї кривавої орди-імперії, які сьогодні називають себе росіянами. Але ми відроджувалися, як те зерно, що впало у землю - в українську найродючішу землю.

Ми вміємо працювати не піднімаючи голови, але коли хтось бере у руки нагайку і зазіхає на найцінніше - нашу землю і свободу, ми піднімаємо голову та боремося. Українці - щедра й відкрита до світу, але нещадна до ворогів нація лицарів-хліборобів. Нам чужого не треба, але свого не віддамо!

Сьогодні ми працюємо і маємо можливість годувати націю лише завдяки українському війську та незламним українським воїнам. Дякую, товариство! Без вас не було би ні землі, ні хліба, ні держави, а можливо вже й не було би української нації. Тому всі ці 10 років ми разом - максимальною допомогою та підтримкою.

Всіх, хто працює на землі, вітаю із сьогоднішнім святом й щиро бажаю многая літа, міцного козацького здоров'я, затишку та лише позитивних емоцій у ваших домівках і, звичайно ж, - миру на ваших нивах! Нехай вони колосяться й приносять щедрі врожаї на благо українцям і на славу Україні!

Любіть землю свою і вона Вам родить! Любіть як маму, боріться за неї як за рідне життя. Бо вона - це не лише те, що нас годує, бо вона - це простір для існування нас - української нації!

З.І. Фото знакове - на фоні донецьких териконів. 2015 рік. Аби нагадати, що Донбас - споконвік і навіки український! І що Донбас - це не лише про вугілля, металургію та коксохім.

Тримаймося купи на своїй Богом даній українській землі! Так переможемо!

Голодомор у Малій Березанці (Згурівщина, Київська область)

При організації 3-х колгоспів: «Заповіт Ілліча», імені Сталіна та імені Тельмана у селі було багато розкуркулень, але під час Голодомору 1932-1933 років керівництво села і місцевих колгоспів людей підтримало. Працюючим видавалися пайки, роздавалася населенню баланда. Тому в порівнянні з навколишніми селами: Черевками, Тамарівкою та деякими іншими Мала Березанка постраждала менше. Але й тут від голоду померло кілька сімей. Встановлено прізвища 8 скошених голодом жителів села.

Мартиролог жителів с. Мала Березанка – жертв Голодомору 1932-1933 рр. укладений за свідченнями Панченко Л.П., 1924 р.н.; Козоріз М.П., 1922 р.н.; Горобей Н.О., 1920 р.н., записаними Коханевич Н.К., директором СБК, та за виданням «Історичні екскурси Згурівщини» (редколегія Н. Нечипорук, В. Янішевський, В. Баран та ін.,1996 рік, сторінки 65-72).

Больбот Петро
Больбот Поліект
Больбот Порфир
Горобей Ілько
Мринський Григорій – приблизно 60 років
Мринська Марина – приблизно 60 років
Зуєвич Архип – приблизно 60 років
Зуєвич Марія – приблизно 60 років
Зуєвич Марія – приблизно 80 років
Зуєвич Григорій – 2 роки
Зуєвич Марія – 4 роки
Орел
Орел Севастьян
Орел Тихон

Світла пам’ять невинно убієнним жителям Малої Березанки, світла пам'ять усім жертвам Голодомору!
Пам’ятаємо!
Не пробачимо!

Голодомор у Любомирівці (Згурівщина, Київська область)

Село засноване жителями Лизогубової Слободи навесні 1928 року. Це були брати Василь та Микола Головані, інші селяни. Невдовзі над річкою Оржицею з’явився Слобідський Виселок. Згодом, на сході, люди дали назву селу Право Жовтня, оскільки свої земельні наділи переселенці одержали внаслідок жовтневої революції 1917 року.

У 1930 році було відкрито школу. Навесні 1930 року в Лизогубовій Слободі почалася масова колективізація. Встановлено прізвища 13-ти розкуркулених. Хто не хотів вступати в колгосп, того виселяли з села. Господарство очолив Яків Марченко.

У 1933 році в селі створено колгосп ім. Дзержинського. Головою правління обрано Івана Довгопола. Потім цю посаду обіймали Маркіян Забережний, Герасим Каліберда, Іван Гета та інші.

Внаслідок того, що восени і взимку 1932 року у селян були відібрані всі продовольчі запаси, спалахнув страшний голод. Людей померло багато, але на сьогодні встановлено прізвища лише 13-х померлих від голоду.

Мартиролог жителів с. Любомирівка (кол. Право Жовтня) – жертв Голодомору 1932-1933 року укладений за свідченнями Бабенко А.І, 1912 р.н.; Чабей Г.Г., 1922 р.н., записаними в 2008 році Мельник Н.І., директором СБК.

Бабенко Михайло Петрович, 1933 рік
Довгопол Лаврін Сергійович, 1932 рік
Довгопол Уляна Михайлівна, 1933 рік
Кошіль Оксана Василівна, 1933 рік
Кошіль Опанас Герасимович, 1932 рік
Кузьменко Володимир Олегович,1932 рік
Музика Клим Володимирович, 1933 рік
Олещенко Кузьма Васильович, 1933 рік
Олещенко Михайло Григорович,1932 рік
Пантелусь Іван Семенович, 1932 рік
Пантелусь Семен Миколайович,1933 рік
Хрущ Яків Тимофійович, 1932 рік
Шевченко Михайло Миколайович,1932 рік

Світла пам’ять невинно убієнним жителям Любомирівки, світла пам'ять усім жертвам Голодомору!
Пам’ятаємо!
Не пробачимо!

Голодомор у Лизогубовій Слободі

Село носить ім’я свого засновника Лизогуба Я.К., який отримав наприкінці ХVII ст. «cлобідні» землі.

В 1929 році в селі було створено колгосп імені Любченка, першим головою якого обрали А. К. Задорожнього – згодом головного керівника по викачуванню хліба із селян. За його вказівками активісти забирали в односельців не лише зерно і худобу, а й інші продукти, одяг, побутові предмети. Цим людям видавали трохи хліба і раз на день – їсти. За свідченнями очевидців - особливо старались молоді комсомолки Чепіль Марія, Яловича Марфа, Дрофа У.

До 1932 року в селі налічувалось більше 500 дворів, понад 1500 жителів. В період Голодомору 1932- 1933 років до 700 жителів села померло від голоду, майже половина дворів спорожніла. Вимирали цілими сім’ями. Померлих ховали на кладовищах в спеціально викопаних ямах, а інколи і вдома на городах.

За допомогою селян похилого віку, які пережили Голодомор і пам’ятали ті страшні події, були складені списки з 218 прізвищ закатованих голодом односельців та знайдені місця, де похована основна кількість померлих під час Голодомору.

Мартиролог жителів с. Лизогубова Слобода – жертв Голодомору 1932-1933 років укладений за свідченнями Недобор В.І., 1925 р.н.; Голованя О.І., 1921 р.н.; Мартиненко О.В., 1922 р.н., записаними Бровченко К.В., директором СБК, та Ревич Т.М., завідуючою бібліотекою.

Бакум Гаврило
Битюк
Битюк
Битюк Євдокія
Битюк Іван
Бобиха
Бобиха
Бобиха
Бобиха Христя
Бондаренко
Бондаренко
Бондаренко
Бондаренко
Бугай
Бугай
Бугай
Бугай
Бугай
Бугай
Бугай
Бугай
Бугай Грицько
Веребей
Веребей
Веребей
Веребей
Веребей
Веребей
Веребей
Веребей Павло Вич, 12 років
Гета дитина
Гета Іван
Гета Петро Павлович
Гета дитина
Гета дитина
Головань
Головань
Головань
Головань
Головань
Головань
Головань
Головань
Головань
Головань
Головань
Головань
Головата Галина Федотівна
Головата Маруся Федотівна
Головата Марфа
Головата дитина
Головата дитина
Головатий
Головатий Володим. Максимович, 4 роки
Головатий Григорій Ничипорович, 38 років
Головатий Іван Федотович
Головатий Микола Федотович
Головатий Олександр Федотович
Головатий Петро Максимович, 3 роки
Головатий Федір Ничипорович, 36 років
Довгопіл Кирило
Дрофа
Дрофа
Дрофа
Дрофа
Дрофа
Завертайло Віра Іванівна, 2 роки
Завертайло Галина Іванівна, 1 рік
Завертайло Григорій Іванович, 3 роки
Задорожний
Задорожний
Задорожний
Задорожній Микола Якович, 5 років
Задорожня Ольга Яківна, 10 років
Зеленський
Зеленський
Зеленський
Зеленський
Зеленський
Калаберда Антон
Калаберда Євдоха
Калаберда Петро
Книш
Книш
Книш
Книш
Книш
Книш
Книш
Книш
Книш
Книш
Книш
Книш
Кошіль
Кошіль
Кошіль
Кошіль Віра Миколаївна, 8 років
Кошіль Володимир
Кошіль Володимир Миколайович
Кошіль Іван Володимирович
Кошіль Корній
Кошіль Микола Володимирович
Кошіль Микола Омелянович, 39 років
Кошіль Надія Миколаївна, 7 років
Кошіль Ніна Миколаївна, 6 років
Кошіль Тетяна
Литвиненко
Литвиненко
Литвиненко
Литвиненко
Литвиненко
Лущій
Лущій
Лущій
Лущій
Лущій
Лущій
Лущій
Лущій
Молодченко Петро
Молодченко Микола Петрович
Павлюченко
Павлюченко
Павлюченко дитина
Павлюченко дитина
Павлюченко дитина
Павлюченко дитина
Павлюченко дитина
Павлюченко Олександра
Панійван
Панійван
Панійван
Панійван
Панійван
Панійван
Панійван
Панійван
Панійван
Панійван
Панійван
Панійван
Панійван Василь
Панійван дитина
Панійван дитина
Панійван дитина
Панійван дитина
Панійван Іван
Пантелусь
Пантелусь
Пантелусь
Пантелусь
Пономаренко
Пономаренко
Пономаренко
Пономаренко
Пустовий
Пустовий
Пустовий
Пустовий
Пустовий
Пустовий
Пустовий
Пустовий
Пустовий
Пустовий
Пустовий
Рудомина Наталка
Рудомина Афанасій
Рудомина Настя
Сема Андрій, 7 років
Сема Ганна
Сема Пилип Степанович

Сукур Тимофій
Сулима
Сулима
Сулима
Сулима Гаврило
Сулима дитина
Сулима дитина
Сулима дитина
Сулима дитина
Сябро
Сябро
Сябро
Сябро Маруся
Сябро Настя
Таран
Таран
Таран
Таран
Таран
Терентійович
Терешко
Терешко
Терешко
Тосенко
Тосенко
Тосенко
Тосенко Дмитро
Трощинсьий
Трощинський
Трощинський
Трощинський
Трощинський
Чмир
Чмир
Чмир
Чмир
Чмир
Чмир
Шевченко Андрій Іванович
Шевченко Григорій Іванович
Шевченко Іван
Яловнича
Яловнича
Яловнича
Яловничий

Світла пам’ять невинно убієнним жителям Лизогубової Слободи, світла пам'ять усім жертвам Голодомору!
Пам’ятаємо!
Не пробачимо!

Голодомор у Безуглівці

Примусова колективізація, розкуркулювання і пограбування усіх без винятку селян бригадами партійнокомсомольсько-комнезамівських активістів призвели до того, що уже восени 1932 року у багатьох людей закінчились запаси хліба. Взимку та навесні 1933 року у селі Безуглівка помирало щодня по декілька осіб.

На сьогодні встановлено, що смерть від голоду скосила 118 жителів села. Хоча насправді жертв було більше.

Мартиролог жителів с. Безуглівка – жертв Голодомору 1932-1933 рр. укладений за свідченнями Стукала І.М., 1925 р.н.; Стукала Г.В., 1927 р.н., записаними 2008 року Сідько Г.Ф., завідуючою сільским клубом.

В мартирологу вказано при наявності даних прізвище, ім’я, по батькові та вік померлих.

Анатієнко Каленик, 70
Анатієнко Андрій Каленикович, 20
Анатієнко Онисько Данилович, 75
Анатієнко Христ, 72
Анатієнко Марія Ониськівна, 1926 р.н.
Анатієнко Ганна, 70
Анатієнко Михайло Іванович, 67
Анатієнко Катерина, 30
Анатієнко Федір Михайлович, 70
Анатієнко Вейка, 35
Анатієнко Дунька, 25
Анатієнко Василь, 27
Анатієнко Іван, 35
Бондаренко Іван Васильович, 40
Бондаренко Уляна Павлівна
Бондаренко Григорій Іванович
Бондаренко Михайло Іванович
Бондаренко Марія Іванівна
Бондаренко Віра Іванівна
Бондаренко Петро, 70
Бондаренко Олена, 65
Безсмертний Микола Касянович, 45
Безсмертний Улас Касянович, 18
Безсмертний Микола Миколайович, 15
Гайова Надйя Максимівна
Гайова Євдокія Максимівна
Гайова Ольга Максимівна
Гайова Марія Андріївна
Гайовий Макар Тихонович, 30
Гордничий Олексій, 60
Гордничий Василь Олексійович, 12
Горднича Марія, 60
Гордничий Андрій Олексійович, 12
Горднича Степанида Олексіївна, 15
Гордничий Григорій Олексійович, 13
Дем’яненко Іван Ничипорович, 70
Зверов Іван, 33 Зверова Параска, 27
Зверова Марія Іванівна, 8
Зверов Леонід Іванович, 6
Зверова Христя Іванівна, 4
Зверов Микола Іванович, 2
Коваленко Андрій Семенович, 40
Коваленко Марія Яківна, 40
Коваленко Катерина Андріївна, 18
Коваленко Павло Андрійович, 20
Коваленко Степан Андрійович, 21
Коровник Пилип, 31
Коровник Лукера, 28
Коровник Степан Пилипович, 12
Коровник Одарка, 16
Коровник Андрій, 8
Коровник Ганна, 6
Коровник Микола, 4
Коровник Кузьма, 28
Коровник Микола Кузьмич, 5
Коровник Андрій Кузьмич, 4
Крячок Юхим, 4
Крячок Ївга, 30
Крячок Іван Юхимович, 6
Кондратенко Федір Микитович, 65
Кондратенко Марія Власівна, 60
Кондратенко Парфен Микитович, 70
Коровник Григорій, 19
Коровник Василь, 18
Коваленко Наталія, 60
Нестеренко Ганна Семенівна, 11
Паливода Степанида Павлівна
Паливода Дмитро Іванович
Паливода Олена
Паливода Тетяна Дмитрівна
Паливода Іван Дмитрович
Паливода Любов Дмитрівна
Паливода Степан Іванович
Паливода Семен Іванович
Паливода Палажка Іванівна
Приходько Микола Климович
Приходько Якилина?
Приходько Клим, 21
Приходько Олена, 27
Приходько Андрій Климович, 11
Рева Фот Каленикович, 70
Рева Секлета, 65
Рева Іван Фотович, 18
Рева Оксана Фотівна, 19
Стукало Іван, 33
Стукало Павло Мусійович, 17
Стукало Михайло Мусійович, 5
Стукало Олександра Мусіївна, 7
Ткаченко Яків, 33
Ткаченко Віра Яківна, 4
Ткаченко Настя, 33
Ткаченко Наталія Яківна, 15
Тильчик Прокіп, 31
Тильчик Микола Прокопович, 11
Тильчик Ольга Прокопівна, 9
Тильчик Марія Прокопівна, 9
Тильчик Юхим, 30
Тильчик Петро Юхимович, 9
Тильчик Федір Юхимович, 7
Темрюк Сергій, 75
Темрюк Наталія, 65
Темрюк Федот Якимович?
Темрюк Іван Якимович?
Тандир Андрій Данилович, 80
Тандир Оришка Данилівна, 75
Тандир Михайло Олексійович, 15
Циганок Михайло,1894р.н.
Циганок Іван Семенович, 10
Циганок Микола Михайлович, 16
Циганок Олена, 10
Янько Параска,1896 р.н.
Янько Іван, 15
Янько Феня, 21
Яринич Іван, 37
Яринич Євдокія, 35
Яринич Іван Іванович, 11
Яринич Варвара Іванівна, 9

Світла пам’ять невинно убієнним жителям с.Безуглівка, світла пам'ять усім жертвам Голодомору!
Не пробачимо!

10 листопада 2024 р. на центральній алеї Байкового кладовища у Києві відбулося відкриття оновленого пам'ятника Миколі Івановичу Міхновському.

Зустрітися із послідовниками Міхновського - завжди приємність. Дякую щиро історичному клубу "Холодний Яр" та його президенту Роману Ковалю за такі нагоди. Дякую всім, хто вчора прийшов, нашим геніальним кобзарям за чудові пісні, канти й марші і особливо дякую тим добродіям, які долучилися до виготовлення й встановлення нового погруддя ідеологу державної самостійності України. Велика приємність була серед добірного товариства зустріти й земляків ♥️🇺🇦

Після відкриття пам'ятника було покладено квіти до могил великих послідовників Міхновського - Героя України, дисидента й автора Акту проголошення незалежності України Левка Лук'яненка, командира окремого штурмового батальйону "Карпатська Січ" й "Легіону Свободи" Олега Куцина та Андрія Жованика - Героя України, командира 1-ї роти 4-ї тактичної групи 7-го центру ССО Legio V у складі ДУК "Правий сектор".

Слава нашим Героям!

Тарас Компаніченко - Завжди Україна буде

10 листопада 2024 р, відкриття оновленого пам'ятника Миколі Міхновському. Байкове кладовище, Київ.

Голодомор в Усівці

В січні 1930 року були організовані 3 колгоспи: ім. Кірова (очолив Кузьменко І.М.), ім. Блюхера (Красник Пилип), ім. Кагановича (Півень І.В.).

В 1932 році с. Усівка було підпорядковане Березаньському району. За свідченням очевидців там жило більше 1000 осіб. Ще восени 1932 року після численних трусів у багатьох закінчились запаси хліба. Люди порізали худобу, щоб якось прохарчуватись, але м’яса вистачило на декілька тижнів. Взимку та навесні 1933 року в Усівці селяни помирали щодня.

Встановлено 15 прізвищ жителів села, померлих від голоду, хоча їх було значно більше. На даний час відоме одне поховання жертв Голодомору, яке знаходиться по вул. Бідненків, 34. Там поховані Єфімович Афанасій Олексійович, Єфімович Олена Платонівна, Єфімович Дуняха Олексіївна, Кузьменко Наталка Терешківна, Кузьменко Степанида Терешківна.

Мартиролог жителів с. Усівка – жертв Голодомору 1932-1933 років укладено за свідченнями Коновал Н.І., Короткоручко П.П., записаними у 2008 р. Білокриницьким Р.В., директором СБК, та Давидовою Н.М., бібліотекарем.

Бондар Данило Іванович
Бондар Степан Іванович
Бондар Тетяна Іванівна
Глаголь Павло
Єфімович Афанасій Олексійович
Єфімович Дуняха Олексіївна
Єфімович Олена Платонівна
Ковбаса Галина Андріївна
Ковбаса Єлизавета
Ковбаса Ліда Андріївна
Кузьменко Наталка Терешківна
Кузьменко Степанида Терешківна
Половий Михайло Яцук
Білокриницька Галина Несторівна,
Білокриницька Лідія Нестоівна
Білокриницький Василь Несторович
Ярмоленко Василь Повлович
Ярмоленко Петро(?) Павлович
Сокол Роман
Сокол Уляна

Світла пам’ять невинно убієнним жителям Усівки, світла пам'ять усім жертвам Голодомору!
Пам’ятаємо!
Не пробачимо!

Мав честь сьогодні бути присутнім та сказати слово на відкритті оновленого пам'ятника Миколі Міхновському на Байковому кладовищі в Києві.

Микола Міхновський - один з найвидатніших українців XX ст., ідеолог державної самостійності України, один з ідеологів українського націоналізму, ідеолог помісної української церкви, організатор українського війська, громадсько-політичний діяч, відомий адвокат, публіцист. Мій земляк - уродженець с.Турівка, що на Згурівщині (нині Київська область).

Те, за що українці борються й сьогодні, Міхновський викарбував майже 125 років тому - у далекому 1900-му. Тоді з нього сміялися, хтось вважав радикалом, хтось авантюристом, а хтось божевільним. Сьогодні ж "Самостійна Україна" Міхновського наші - це наші безапеляційні дороговказ, інструкція, наказ та заповіт!

Слава Миколі Міхновському!

Голодомор в Аркадіївці.

За наказом пана Кочубея частину згурівчанських кріпаків переселили на новий хутір, який він подарував своєму сину Аркадію – звідси назва Аркадіївка. Згадується в документах 1839-1840 рр. На прочатку 30-х років минулого століття діяла Аркадіївська сільрада Яготинського району.

В 1927 році в Аркадіївці створено комсомольську організацію на чолі з Лариком Жеведенком, у 1930 р. – парторганізацію комуністів. Її очолив Григорій Колодій, а в числі її активних членів були Микола Василець, Микола Соболь, Іван Свершок, Петро Хижняк. Саме ці люди були виконавцями політики Голодомору на селі.

За свідченями очевидців встановлено небагато прізвищ померлих у селі від голоду, хоча реальна цифра значно більша.

Мартиролог жителів с. Аркадіївка – жертв Голодомору 1932-1933 рр. укладений за свідченнями Жовтоног Є.Г., 1923 р.н.; Паліводи Є. Я., 1927 р.н.; Жевноводенка М.С, 1921 р.н., записаними Ярош В.М., завідуючою клубом, і Штановською Л.Д., бібліотекарем.

Драга Варвара Василівна
Драга Іван Васильович
Жиглій Олексій
Жиглій Ярина з’їла 5 своїх дітей
Ткач 5 чол.
Іванюшини 4 чол.
Климович Вивдя
Ожильчини 5 чол.
Громови 5 чол.
Халомяйшина Галька
Халомяйшин Галактіон
Надождевичов Грицько
Надождевичова Надя
Данівський Грицько
Данівська Галя Марковичова задушила дитину
Веребичини 5 чол.
Зінченко 5 чол.
Митлашевський Грицько
Митлашевський Іван
Митлашевська Вивдя
Митлашевська Маринка
Шевельова Дунька і 2 її дітей

Світла пам’ять невинно убієнним жителям с.Аркадіївка, світла пам'ять усім жертвам Голодомору!
Не пробачимо!

Прем'єра на MEGOGO: документальний фільм «Підйомна сила» про героїзм українських авіаторів

На стримінговій платформі MEGOGO відбулася прем'єра документальної стрічки «Підйомна сила», яка висвітлює щоденне життя та службу відважних українських авіаторів — пілотів, інженерів та авіанавідників. Фільм демонструє їхню сміливість і самовідданість у захисті неба України, розкриваючи складні умови, в яких їм доводиться працювати.

Режисером виступив Олександр Стратієнко, а команда AEROTIM на чолі з Тімуром Фаткулліним створила правдивий і чіткий портрет реалій служби авіаційних підрозділів. Ця робота була визнана однією з найкращих документальних стрічок року, зайнявши місце серед ТОП-5.

Фільм можна переглянути на MEGOGO з можливістю поштучної покупки. Для зручності глядачів із порушеннями слуху, завдяки проєкту «Дивись як Чутно», передбачено переклад на жестову мову.

Переглянути можна за посиланням: https://megogo.net/ua/view/25514486-pidyomna-sila.html

Голодомор на Згурівщині. Наближається 92-гі роковини Голодомору 1932-1933 років.

Як і щорічно в цей період, найближчими днями присвячу публікацію кожному селу Згурівщини із поіменним переліком жертв найбільшого злочину в історії людства. Знати страшну правду та пам’ятати невинно убієнних – наш обо’язок. І знати на що здатна російська імперія зла. Знати і передати нащадкам, аби не допустити навіть на йоту подібного горя в майбутньому!

Голодомор 1932-1933 років - акт геноциду українського народу, організований червоною імперією зла шляхом створення штучного масового голоду.

Восени і взимку 1932 року по селах Згурівщини пройшлась червона мітла тотальних реквізицій продовольчих запасів з колгоспних комор і з селянських обійсть. Офіційно – для виконання нереально завищених хлібопоставок державі. Неофіційно – для упокорення українського селянина небаченим досі в історії людства голодом. Тисячі людей – жителів населених пунктів, розташованих на території Згурівщини, загинули лютою смертю під час Голодомору 1932-1933 рр.

У старовинному козацькому селі Красному померли від голоду 500 осіб, у Новій Оржиці – близько 400, у Старій Оржиці – 200, у Малій Супоївці – близько 200. В с. Пасківщина лише в одному кінці кутка, так званому Окопі, як розповів старожил Григорій Полюлях, від голоду загинуло 110 людей. Не раз траплялися випадки людожерства. Про це, зокрема,можна прочитати в художньо-документальній повісті "Голодна весна", що належить перу сина згурівської землі відомого письменника Івана Кирія. Про це з жахом розповідають очевидці.

У Згурівському районі вдалося встановити імена померлих в роки Голодомору близько 1600 чоловік, постраждалих – 2835 чоловік. Але звісно, жертв було значно більше…

Сьогодні 81 річниця взяття Києва совіцькою армією. Дніпро було червоним від крові, а на кулемети гнали селян без зброї. Таким чином Ватутін хотів догодити Сталіну і "звільнив" Київ до річниці Жовтневої Революції. Ціною 417 тисяч життів, переважно українських!

Графіка від "Українського студента"

19 жовтня у згурівському кінотеатрі "Телепузія" відбулася зустріч-гутірка з дитячою письменницею Ларисою Ніцой. Чудовий захід для батьків та дітей. І як на мене - такий потрібний нині. Дякую всім, хто прийшов, щиро сподіваюся, що вам сподобалося 😍

А щоб це все відбулося - ціла команда доклала багато своїх зусиль. Насамперед дякую "Телепузії" та Діані Яновській за гостину та допомогу в організації, Лариса Ніцой за те, що зголосилася на зустріч й поділилася зі згурівчанами своєю творчістю. Дякую сестричці Дарині Чубук, яка взяла більшість найважчих організаційних моментів на себе. Дякую Ксюша Мисан за чудові тістечка, які декорували дітки. Дякую дитячому розважальному центру "Elfiki" за неймовірний аквагрим. Дякую Марині Горошко, моїй племінниці Кароліні Чубук та її подругам Реві Вікторії, Рискаль Еріці та Коровник Руслані, які допомагали у проведенні майстер-класу з розпису екоторбинок. Також дякую Бараннику Максиму і Поліннику Назару, які напередодні залюбки допомогли підготувати торбинки для майстер-класу. Оце в нас вийшла команда! 💪

Дякую, товариство!

Батькам,рідним та небайдужим, які хотіли й хочуть подякувати за чудовий вечір, торбинки та прекрасні емоції дітей - прошу це зробити донатом на дуже важливий збір 100 FPV-дронів для 47 ОМБр Магура в пам'ять про нашу землячку, згурівчанку Олену Загурську.

Банка: https://send.monobank.ua/jar/5Ev8zMpVCB
Номер банки: 5375 4112 2274 0941
Приват конверт: https://www.privat24.ua/send/d4i2q

Проводимо цікаво й корисно час - допомагаємо нашим Героям, наближаємо разом Перемогу. Наперед дякую, це важливо ❤️🇺🇦

До нових зустрічей 🤗

19 жовтня 1918 року Українська Національна Рада у Львові проголосила створення Української держави на етнічних українських землях Австро-Угорщини, яка згодом дістала більш відому широкому загалу назву Західноукраїнська Народна Республіка (ЗУНР).

Ця подія стала одним із найважливіших кроків у творенні єдиної соборної держави Україна, заклавши основу до майбутнього єднання у січні 1919 року з утвореною на території Наддніпрянщини Українською Народньою Республікою.

Друзі, реєстрацію учасників завершено. За добу зареєстровано більше ніж очікувалося дорослих та дітей 🙃 Нагадую, що вік учасників заходу - від 7 років. Тому реєструвалися діти за цим критерієм. Менших залишайте з бабусями, дідусями. Їм принесете прекрасні книги Лариси Ніцой, які зможете придбати за цінами видавництва, підписані авторкою на пам'ять. До зустрічі 🤗

UPD. Реєстрацію учасників завершено. Нагадую, що вік учасників заходу - від 7 років. Тому реєструвалися діти за цим критерієм. Менших залишайте з бабусями, дідусями. Їм принесете прекрасні книги Лариси Ніцой, які зможете придбати за цінами видавництва, підписані авторкою на пам'ять. До зустрічі 🤗

Крутезний захід для батьків і дітей у Згурівці! Наперед дякую за репости 🤗

19 жовтня (субота) о 15:00 у згурівському кінотеатрі "Телепузія" відбудеться зустріч-гутірка із відомою дитячою письменницею Ларисою Ніцой. Вхід вільний за попереднім записом (посилання – нижче, коментарях та на QR-коді). Вік учасників: 7-107 років.

У програмі:
- презентація книжок Лариси Ніцой для всіх учасників;
- для дорослих: тренінг «Як прищепити дітям любов до читання»:
- для дітей: майстер-клас з розпису еко-торбинок для книг, майстер-клас з декорування; кондитерських виробів, патріотичний аквагрим
- учасники гутірки зможуть придбати книжки письменниці за цінами видавництва та звісно ж, із підписом авторки.

А після заходу, о 17:30 «Телепузія» покаже один із найкращих українських мультфільмів – «Мавка» (2023 р.). Вхід для зареєстрованих учасників гутірки – безкоштовний.

Захід буде цікавим для батьків, майбутніх батьків, вчителів, вихователів дошкільнят, дідусів, бабусь, загалом для всіх, хто має відношення до дітей і хто хоче прищепити дітям любов до читання і до читання українського 😉

Лариса Ніцой нагороджена найвищою державною нагородою в галузі дитячої літератури – премією Кабінету міністрів ім. Л.Українки. Книги авторки входять до шкільної програми, а також в Книгу рекордів України з наймасовішого читання.

Скажу від себе: Лариса Ніцой реально крута дитяча письменниця. Сучасна, цікава, неймовірно талановита. Саме українська письменниця, бо її твори вчать бути Людино, любити рідних, Україну та своє – українське. Її книги - завжди чудові подарунки для дітей. Користуючись нагодою завжди їх купую та підписую для рідних та знайомих дітлахів.

Я запросив Ларису Ніцой у Згурівку, бо хочу, аби і земляки могли доторкнутися до її творчості, почерпнули цікаву і корисну інформацію. Бо прищеплювати любов до читання у дітей було завжди актуально. А тим паче нині – в еру гаджетів та комп’ютеризації. Захід справді унікальний для Згурівщини, тому не пропустіть. Але не забудьте зареєструватись за посиланням знизу та в коментарях, або по QR-коду в афіші!

https://forms.gle/3WD4pt6QaMXYuviKA

Звісно ж можете переказати про подію друзям, сусідам, знайомим, освітянам та репостнути 🤗

Згадаймо! В цей день 15 жовтня 1959 р. у Мюнхені московський агент КГБ убив Степана Бандеру – керівника Організації Українських націоналістів. Вбивця зі спеціального пістолета вистрілив в обличчя Степану Бандері струменем розчину ціанистого калію. Два роки потому, 17 листопада 1961 р., німецькі судові органи проголосили, що вбивцею Степана Бандери є Богдан Сташинський, який діяв з наказу Шелепіна і Хрущова.

Тоді московські окупанти як вогню боялися Бандеру живого і 10 разів намагалися його вбити. Нинішні московські окупанти бояться його мертвого, а українців називають бандерівцями. І для нас це честь! Його бояться, бо він став не жертвою, а Героєм!

Це був приємний і цікавий вечір, у доброму товаристві та теплій атмосфері. Лише від вхідних квитків і донатів на місці було зібрано 8000 грн. на FPV-дрони для 47 ОМБр Магура. Вони вже на банці основного збору, який відкрив Денис Сьомін. Хтось не зміг прийти і скидав прямо на банку. А ось і вона: https://send.monobank.ua/jar/5Ev8zMpVCB

Я дякую всім, хто прийшов аби наживо доторкнутися до глибокої української культури, до теми кобзарства, його славної і сумної історії. Щиро радів бачити кожного 🤗♥️ Дякую всім, хто прийшов аби підтримати важливий збір - за нашу Олену Загурську!

Дякую Юрко Слюсар за те, що зголосився, приїхав і порадував згурівчан своєю творчістю, гарно заспівав козацьких, стрілецьких, повстанських і навіть ліричних пісень. Вірю в те, що гостей заходу це надихне пізнавати нашу культуру та історію глибше, готуватися до нових зустрічей у Згурівці із геніальними кобзарями, бандуристами та лірниками 😉

Дякую кінотеатру Телепузія , родині Яновських й зокрема Diana Goldbee за допомогу в організації, безкоштовно наданий майданчик для таких теплих та важливих культурних заходів у Згурівці!

Друзі, будьте здорові та тримаймося купи!
Побачимось ще! 🤗

Вже завтра, 13 жовтня (неділя) о 16:00 - відбудеться вечір українського кіно в кінотеатрі "Телепузія". У програмі:
- виступить Юрко Слюсар - бандурист, вокаліст хорової капели ім. Л.Ревуцького. Юрко виступить на старосвітській та академічній бандурах;
- показ культового фільму "Поводир"

Вхід: донат 100 грн на FPV-дрони для 47 ОМБр Магура, у пам'ять про нашу землячку Олену Загурську.

Пізнаємо коріння та допомагаємо своїм!
В кінотеатрі "Телепузія", 13 жовтня, 16:00.

Разом із кінотеатром Телепузія запрошуємо 13 жовтня (неділя) о 16:00 на вечір українського кіно. У програмі:
- виступить Юрко Слюсар - бандурист, вокаліст хорової капели ім. Л.Ревуцького (старосвітська та академічна бандури)
- показ культового фільму "Поводир"

Вхід: донат 100 грн на FPV-дрони для 47 ОМБр Магура, у пам'ять про нашу землячку Олену Загурську.

Чудова нагода зустрітися хорошим товариством, послухати талановитого бандуриста, подивитися чудове українське кіно та ще й дієво допомогти ЗСУ в очищенні української землі від окупантів.

Пізнаємо коріння та допомагаємо своїм!
В кінотеатрі "Телепузія", 13 жовтня, 16:00.

Наперед дякую за поширення 🤗🤝

🤬Росіяни за рік вивезли через порт Маріуполя понад 180 тисяч тонн вкраденого українського зерна

Унікальне фото 1934 р. За наказом совєтської окупаційної влади здійснюється наруга над українською святинею - демонтуються мозаїки Ми­хай­лів­сь­­­­кого собору, що збереглися із давньо­руських часів. Звісно ж демонтоване було вивезено (вкрадено як і все інше) на московію, де і по сьогодні зберігається. В третьяковській галереї, якщо не помиляюся.

Сьогодні вранці в Енергодарі вибухнув разом з авто воєнний злочинець – "начальник фізичної охорони" окупованої ЗАЕС Андрій Короткий

Колаборант після захоплення ЗАЕС добровільно пішов на співпрацю з окупантами. Також він брав участь у репресіях щодо персоналу АЕС та воєнних злочинах проти цивільних громадян.

Смерть ворогам!

Вранці в тимчасово окупованому Бердянську вибухнув автомобіль, в якому перебував зрадник-суддя Віталій Ломейко. Це суддя Чернігівського районного суду Запорізької області, який залишився в т.о. Бердянську, порушив присягу в умовах війни та свідомо й добровільно пішов на співпрацю з російськими загарбниками.

Доля ломейка, який причетний до репресій українців в окупації та воєнних злочинів — нагадування усім зрадникам, що прислужування катам українського народу небезпечне для здоровʼя і життя, - ГУР МОУ..

Смерть ворогам!

Дуже важливий пост. Друзі прошу поширити та підтримати збір! Посилання нижче 👇

Помстимося з Олену Загурську, наших Героїв та невинно убієнних українців!

За одного нашого небесного 100 їхніх до пекла відправимо!

Банка: https://send.monobank.ua/jar/5Ev8zMpVCB

Приват конверт: https://www.privat24.ua/send/d4i2q

PayPal: [email protected]

В ніч на 27 вересня в Московській області ліквідували російського полковника Олексія Коломєйцева.

Терорист був керівником 924 госудрствєнного центру безпілотної авіації МО рф і був причетний до підготовки операторів та обслуговуючого персоналу БПЛА «Шахед».

Ліквідація покидька - це спільна спецоперація місцевого руху опору в координації з ГУР МО України.

Смерть ворогам!

Друзі, я завжди казав, що кожен українець має побувати Холодному Яру. І за тиждень буде така нагода, бо Холодний Яр кличе до себе на Покрову! 5 жовтня 2024 р.

11.00. Мотрин монастир, зміна та освячення меморіальної дошки.
11.30. Мотрин монастир, вшанування могили сотника Івана Компанійця.
12.30. Холодноярське плато, вшанування могили Героя України Георгія Тарасенка та покладання квітів до Меморіалу козакам-добровольцям.
13.30. Хутір Буда, храм Петра Багатостраждального. Молитва за перемогу українського народу. Освячення зброї.
14.00. Покладання квітів до пам’ятників командирові батальйону “Карпатська Січ” Олегові Куцину та кобзареві Тарасові Силенку.
14.30 – 18.00 літературно-музична сцена: Роман Коваль, Василь Лютий, “Осяйна”, Руслана Лоцман, Василь Марштупа, Михайло Крохмаль та інші.

Опалення в приміщенні Згурівської селищної ради відремонтують за 1 млн 73 тис. грн. "Бо минулу зиму було холодно", - так мені сьогодні пояснили на сесії секретар ради Ігор Феник.

Це, до прикладу, 77 якісних ударних дронів, які зроблять холодними не один десяток московських окупантів, знищать купу окупаційної техніки, здетонують тонни ворожих снарядів. А відтак - збережуть десятки чи навіть сотні життів наших воїнів та звичайних українців, які продовжують жити у прифронтових містах та селах.

Але комфорт є комфорт. Та і купувати фпв дрони для ЗТГ - не дуже по феншую. Бо це вже не просто допомога нашим в/ч. Це те, що вбиває російських окупантів!

Наша русофобія недостатня!

Стаття КиївВлада - Новини Києва і області про тендер 👇

https://kyivvlada.com.ua/news/opalennya-v-prymishhenni-zgurivskoyi-rady-gromady-vidremontuyut-3-1-mln-gryven/

Трохи про те, як працює постійна комісія Згурівської селищної ради, яку я очолюю

Друзі, хочу поділитися з вами думками стосовно вчорашнього прекрасного культурного вечора у Згурівці - презентації книг відомого письменника, історика і краєзнавця Романа Коваля за участі легендарного кобзаря Живосила Лютого.

Найперше хочу ще раз подякувати шановному товариству історичного клубу "Холодний Яр" другу Роману та другу Живосилу за те, що зголосилися й провели для жителів Згурівщини такий чудовий захід.

Дякую кожному, хто прийшов. Це всі люди, яких я знаю і яких очікував побачити. Це однодумці та тверді українці, це місцева інтелігенція. Тішить, що будо багато юнацтва та молоді. Друзі, був радий вас побачити та поспілкуватися. Щиро дякую за зворотній зв'язок, за відгуки та ваші думки! 🤗

Дякую родині Яновських та зокрема Діані Яновській за наданий прекрасний майданчик для заходу - кінотеатр "Телепузія", а також допомогу в організації.

Друзі, далі неодмінно буде! Слідкуйте за новинами, діліться своїми побажаннями та думками. Для мене це важливо.

В темні часи як ніколи маємо наповнюватися світлом, живити своє коріння, бути спраглими до власної історії й культури, знати й шанувати українських Героїв сучасності та минувшини. Тоді будемо сильними та незборимими!

Тримаймося купи!
Слава Україні!

Село Перше Травня Чернігівської області відтепер носить назву - Міхновське.

Слава Миколі Івановичу Міхновському - нашому легендарному земляку, ідеологу державної самостійності України, організатору українського війська, ідеологу українського націоналізму!

Вже сьогодні, 21 вересня (субота) о 17:00 у Згурівці відбудеться крутий культурний захід: презентація нових книжок письменника, історика та краєзнавця Roman Koval, Юрія Горліса-Горського та легендарної "Самостійної України" нашого земляка Миколи Міхновського. За участі кобзаря Живосил Василь Лютий та митця Василя Панченка.

Місце: кінотеатр "Телепузія". Вхід вільний! Приходьте з дітьми, рідними, друзями! Буде цікаво та пізнавально ♥️🇺🇦