Лікар Євген Ігорович Дубровський обговорює новину про смерть китайського будівельника, який пропрацював без вихідних 104 дні.
А я в коментарях згадав власну історію, яка відбулася майже 30 років тому.
* * *
Це сталося в буремні 90-ті. Одного дня у мене вдома з'явився Інтернет. То був dial-up, тобто - зв'язок через модем телефонною лінією на фантастичній швидкості 56к, тобто разів в тисячу повільніше, ніж зараз.
Телефонна лінія у мене була стара, на блокираторі. Це означає: якщо розмовляли ми, то в сусідньому стоматологічному кабінеті телефон не працював, і навпаки. Тобто - вдень сидіти в інтернеті було неможливо, лише вночі. Тому я придбав швидкісний модем та замовив безлімітний нічний тариф.
У мене почалося нове життя. Вдень - робота, а з 22:00 до 8:00 - інтернет. Навіть тоді, в середині 90-х, він був набагато цікавіший за FIDO.
Після тижня життя в такому режимі я став відчувати головний біль, але якось не зв'язав його з тим, що вже тиждень майже не сплю.
Ще за тиждень головний біль став сильнішим. Але я відчув, що якщо стукнутися головою об стінку, біль зменшується, в продовжив радіти життю.
Наступного дня колеги знайшли мене цілком працездатним. Але поводив себе дивно: періодично, раз на хвилину, бився головою об стіну. Це їх чомусь насторожило.
А тим часом на моїй голові з'явилися такі довгенькі вузенькі виразки - ні, не від ударів. То вірус herpes zoster скористався тим, що через систематичне безсоння у мене впав імунітет, виліз з нервів назовні і почав розмножуватися в тканинах шкіри.
Я звернувся до лікаря. Він дав мені лікарняний, прописав вітамін С, ехінацею пурпурну і - сон, багато сну. Прийти сказав за два тижні.
За два тижні нічого не змінилося. Я спав, в інтернет не ходив, але голова боліла, виразки не зменшувалися. Лікар сказав, що є дуже дієвий засіб, та прописав примочки з сіллю Мертвого моря. І продовжив лікарняний ще на тиждень.
Сіль Мертвого моря виявилася як мертвому припарки, перепрошую за каламбур. Тому ще за тиждень лікар вирішив, що пора підключати важку артилерію, і прописав антибіотики.
Якщо лікар сказав "антибіотики", то так і треба, я самолікуванням не займаюся. Легше все одне не ставало (от же ж знайшов проблем на свою голову, дурень!)
Тим часом серед моїх друзів поширювалися чутки про те, що в мене все погано. Три тижні лікування без результатів - варто йти прощатися з Дібровим, поки він ще здатний розмовляти та впізнає людей.
Десь на третій день антибіотикотерапії до мене прийшов мій майбутній кум, кінематографіст Юрій. Він уважно вислухав досить кумедну (погодьтеся) історію моєї хвороби, побачив антибіотики і поцікавився, чи дійсно людина, яка лікує мою вірусну інфекцію, є лікарем.
Юрій порадив препарат "Неовір". Досить дорогий для тих часів, гривень 80, але інструкція була прикольна, мені сподобалася.
Я подзвонив до лікаря, кажу, так і так, мовляв, давайте перед тим як йти до комісії, щоб продовжити лікарняний ще на місяць, спробую цей цікавий препарат.
Лікар, схоже, давно поставив на мені хрест (в переносному сенсі, звісно) і сказав - можеш робити все що хочеш. Я захотів зробити п'ять ін'єкцій з інтервалом два дні. Придбав Неовір, шприци, спірт, вату.
Після першої ін'єкції закінчилися болі. Після другої - почали зменшуватися виразки. Після третьої вони почали зникати. Після четвертої відчував себе здоровою людиною.
Чи то допоміг неовір, чи то співпадіння - не знаю. Може, солі Мертвого моря наздогнали, не в курсі. Але факт є факт.
Після п'ятого уколу мене прийшов провідати мій приятель Олександр Осташко. Приніс, як зазвичай приносять безнадійно хворим, декілька апельсинів та скорботний вираз обличчя.
Але у мене на той час настрій був не дуже сумний - на цвинтар вже не збирався. Більш того, я знав, що неовір - не антибіотик, виводиться через нирки. Тому запропонував Олександру випити за моє здоров'я. Він здивувався, але погодився. Остання воля і все таке.
З випивки була хіба що та склянка з медичним спиртом, який до того використовувався за прямим призначенням для п'яти уколів, а тепер став зовсім непотрібним.
(Продовження історії тут)
