ЮрСюр

Диверсифікована категоричність

Напрочуд дивно вибудована комунікація Верховного Суду.

Минулого тижня у Бігуса вийшов сюжет про «про ймовірну недоброчесність» судді ВС Ігоря Дашутіна.

У відповідь ВС вийшов з публікацією, зазначивши:
Суддя Верховного Суду у Касаційному адміністративному суді Ігор Дашутін вважає, що інформація, наведена в сюжеті, є недостовірною, а сформульовані натяки про його недоброчесність не мають жодних підстав.

Тобто пресслужба ВС, вочевидь, отримала коментар судді і оприлюднила його на сайті. Питань немає.

Але вже вчора ВС прокоментував «новину про затримання працівника однієї з обласних прокуратур у зв’язку з імовірним вчиненням кримінальних правопорушень»:
У зв’язку із цим звертаємо увагу, що суддя Євген Синельников не знайомий із затриманим і ніколи не мав з ним жодних відносин, у тому числі «спільного бізнесу». Крім того, суддя Євген Синельников не займається та з огляду на вимоги закону не має права займатися підприємницькою діяльністю. Суддя ніколи не здійснював і не здійснює вплив у кримінальних провадженнях.

Коли на сторінці Верховного Суду звучить «звертаємо увагу», виникає питання, а хто власне цю увагу звертає? Пресслужба? Усі судді? Окремі судді? Керівництво суду?

Схоже, хтось у Верховному Суді ухвалює рішення, коли та щодо яких колег робити категоричні заяви, а коли давати обережні коментарі.

Так зазвичай буває, коли хтось один знімає слухавку і наказує, що і в який формі «вішати» на сайт.

«Колектив» міцнішає.

Робоча травма

Юрій Бутусов написав, що 51 прокурор Хмельниччини на чолі з обласним прокурором Олійником оформили інвалідність:
Майже всі прокурори Хмельницької області виявились… пенсіонерами, а також інвалідами 2-ї групи - згідно з рішенням головного лікаря МСЕК Т.Крупи. І багато років отримували та продовжують отримувати від держави пенсії за інвалідність – згідно з рішеннями начальника Пенсійного фонду О.Крупи.

На це прокурор Олійник рішуче заперечив:
Чисельний склад прокуратури області складає 225 прокурорів. А інвалідність мають лише 48, тому стверджувати що уся прокуратура складається з осіб з інвалідністю не є правильним. (...) Особисто я маю проблеми зі здоров’ям. У 2005 році отримав травму на робочому місці вивчаючи матеріали кримінального провадження.

Я, звісно, підозрював, що прокуратура в нас є дуже інклюзивною, але так щоб там був аж 21% людей з інвалідністю... Знімаю капелюха.

Яку ж саме травму можна отримати, вивчаючи матеріали кримінального провадження?

Відповідь може бути на поверхні — психологічну.

Всі юристи читають на роботі тисячі сторінок канцелярщини, маячні і тупих відмовок. Тож психологічні травми від ознайомлення з чиновницькими документами — наше професійне захворювання.

Взагалі ж пропоную ввести процедуру добровільної відмови від групи інвалідності, за аналогією із науковими ступенями. Адже є відчуття, що ці категорії є доволі близькими — іноді отримуються за мутними оборудками і надають необґрунтовані привілеї.

З Днем юриста

вас вітатимуть в інших місцях. Тут — лише псуватимуть святковий настрій.

Показово, що всі ми, світочі права, вітаємо один одного зі святом, яке встановлене у протиправний спосіб. Під ним, як і під рештою професійних свят, немає жодної правової основи.

Але ми роками закидуємо один одного привітаннями з пишномовних слів, за якими майже нічого не стоїть.

Всі ці пасажі про справедливість, шляхетну місію і почесну працю, звісно, стосуються професії юриста як такої. Але з нашою правничою спільнотою не настільки все добре, аби примазуватися до світових надбань.

Ніхто про це не напише, тож доведеться мені.

Наша професія стагнує. Вона майже не розвивається ані світоглядно, ані професійно.

Вона здатна перетравити і понівечити майже будь-якого молодого юриста-випускника з палаючими очима і жагою до праці. Отруїти його наївні (правильні) погляди. Згасити вогонь в очах, перетворивши його на втомлено-веселий мудрий погляд.

Ніхто не обговорює концептуальних речей.

Немає лідерів, флагманів професії, візіонерів, про яких напишуть книги і яких цитуватимуть наступні покоління колег.

Зате є чиновники, що спілкуються з юридичною спільнотою наче з тупуватими підопічними. Їх імен ніхто не згадає вже за декілька років, як вони залишать посаду.

Є судді, які, схоже, теж відчувають себе чиновниками, а тому дозволяють владі відкрито зневажати себе.

Є адвокати, які аморфно пливуть за течією. А є ті, які просто отримують задоволення від життя і вже третій рік не можуть провести з'їзд.

Є прокурори, з якими досі асоціюється образ мутних державних ділків, що час від часу встрягають у якість скандали.

Є вчені-юристи, що називають себе «науковцями», і взагалі живуть в якомусь своєму світі.

І от всі ми, українські юристи, вітаємо один одного з неіснуючим святом і робимо вигляд, що в нас все добре, наче той песик з мему, що сидить в пожежі і каже this is fine.

Але це не може тривати вічно і серед нас є агенти змін. На них і сподіваємося.

Аби не чіпали. Аби черв'яків давали...

Міністр фінансів Сергій Марченко заявив, що виконувати судові рішення, за якими держава має виплатити громадянам 140 мільярдів гривень — «досить непомірна ціна в мирних умовах»:
Я вважаю, це потенційним злочином в умовах військового часу намагатися вирішувати питання з виплатами такими і шукати ці кошти. (...) Інше питання, що варто було б провести окреме обговорення, чому у нас такі рішення виникають, чому суди України приймають рішення, які фактично шкодять інтересам держави Україна, розбалансовуючи бюджет і створюючи передумови, коли ми не зможемо профінансувати базові потреби.

Тобто міністр вважає виконання судових рішень потенційним злочином. А суди України, які насмілюються стягувати кошти з держави — шкідливими розбалансовувачами бюжету.

На захист судової влади голова Ради суддів України Богдан Моніч заявив:
Такі висловлювання ставлять під сумнів конституційний принцип незалежності судової влади, гарантований Конституцією України. (...) Заборгованість за судовими рішеннями є наслідком невиконання державою своїх зобов'язань перед громадянами. Рішення судів, які захищають права громадян, не можуть вважатися злочинними чи такими, що шкодять державі. Навпаки, невиконання таких рішень є прямим порушенням прав людини і шкодить державі як інституції.

Сильна заява. Я б навіть сказав «потужна», але в нас серйозна тема, а не змагання з мемів.

А знаєте, чого не буде після цієї заяви пана Моніча?

Процесуальної відповіді.

Не буде нікого притягнуто до відповідальності за неповагу до суду.

Не буде жодних заяв про загрозу незалежності суддів і протиправне втручання у здійснення правосуддя.

Ніхто з суддів не поставить питання про притягнення міністра до реальної юридичної відповідальності. Жоден. І найстрашніше те, що у цьому немає сумнівів.

Виглядає так, що судді не бажають вступати у реальний клінч з іншими гілками влади. Так було і до війни — жодної реальної протидії приниженню судів.

Дійсно, а навіщо протидіяти?

А раптом влада ще більше розізлиться? Раптом вона сприйме реальне відстоювання авторитету судів, як ескалацію? Як перехід червоних ліній?

Так, держава вже демонстративно і зневажливо зменшує суддям зарплату, знаючи, що це незаконно.

Так, вона вже не дотримується строків призначення суддів.

Так, вона вже придумує все більш принизливі і безглузді вимоги до суддів.

То може, краще не ризикувати? А раптом вона ще щось придумає? Краще тихенько допрацювати до відставки, а далі най цілий світ пропаде...

* * *

Повагу законом не встановити. Її треба ростити, наче дерево. І якщо дерево доводиться саджати прямо в асфальт, то треба не насіння на бетон кидати, а спочатку скористатися бульдозером.

​Куточок душних чіплянь-2

Вітаю, Мінцифро!

Дякую за можливість зареєструвати шлюб онлайн.

Але краще писати «освідчитися» чи «попросити руки», а не «зробити пропозицію».

Сподіваюся, ти виправиш це швидше, ніж «пошук по назві» у проєктах цифрової трансформації. Вже 3,5 роки минуло.

Куточок душних чіплянь-1

​Про що просите суд?

В судовому процесі є стадія, що промовисто називається «судові дебати».

За законом, у судових дебатах учасники справи виступають з промовами (заключним словом). Тривалість дебатів визначається головуючим, виходячи з розумного часу для викладення учасниками справи їх позиції по справі. Головуючий може зупинити промовця лише тоді, коли він виходить за межі справи, повторюється, або перебирає час. Також закон передбачає обмін репліками між сторонами.

Як це на практиці часто відбувається у некримінальних процесах?

Головуючий: Суд переходить до судових дебатів, слово надається позивачу. Про що просите суд?

Позивач: Прошу позов задовольнити.

Головуючий: Дякую, слово для виступу у судових дебатах надається відповідачу. Про що просите суд?

Відповідач: Прошу відмовити у задоволенні позову.

Головуючий: Суд видаляється до нарадчої кімнати (шум стільців, крокуючі звуки).

Диво, але повноцінні дебати в нас чомусь майже ніколи не проводяться. Судді, здебільшого, наче вважають цю стадію непотрібною і роблять все, аби звести її до беззмістовного ритуалу.

Звісно, ви можете спробувати всерйоз виступити: демонстративно начепити окуляри, дістати заготовлену промову на тридцяти сторінках, відкашлятись і розпочати безсмертне «Шановний суд! Аби не займати багато часу, я не буду повторюватись, а лише коротко пройдуся...» годинки на дві.

Але з початком дебатів головуючий може демонстративно закрити теку зі справою і наче трохи податися тілом вперед, показуючи, що він воліє швидше встати і вийти до нарадчої.

Тобто ви будете почувати себе максимально незручно, від того, що затягуєте засідання своїм невгамовним бажанням виступити тоді, коли вже наче всім все зрозуміло.

Так, звісно, сторони дуже часто задовбують суд повторами тих самих аргументів різними словами.

Але у суду достатньо правових інструментів для припинення процесуальних філабастерів. Зневажливе ставлення до встановлених законом процедур таким інструментом не є.

Та скорочуйте вже

У документі можна написати так: «Цивільний процесуальний кодекс України» (Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2004, № 40-41, 42, ст.492) зі змінами і доповненнями».

Можна написати «Цивільний процесуальний кодекс України» (далі — ЦПК України)».

І ще безліч варіантів із згадуванням повної назви закону і зазначенням «далі — коротка назва».

А можна просто написати «ЦПК».

Одразу.

Без розшифрування.

Три символи замість тридцяти восьми, порівняно із «Цивільний процесуальний кодекс України».

Роблю так багато років і ще жодного разу жоден суд не перепитав, що то за загадкові скорочення, і що саме я маю на увазі.

Те саме стосується ЦК, КК, КАС, ГК, ГПК, КУпАП, КПК тощо. Усім все зрозуміло, то навіщо витрачати папір і час?

Черговий привіт передається Нацкомісії зі стандартів державної мови, яка вже п'ятий рік затверджує стандарти української правничої термінології.

Якісь гайдлайни зі скорочення та, наприклад, таблицю стандартних абревіатур міг би затвердити й Верховний Суд, як рекомендаційне роз’яснення.

Годі витрачати час і множити слова там, де це зайве.

Привітання для дорослих

Вчора вся стрічка була завалена дуже оригінальними словами про «наш стяг, що символізує свободу, єдність, незламність...».

І сьогодні, в День Незалежності, державні установи теж торпедують всілякими «Шановні колеги!... Бажаю всім нам бути гідними нашої Незалежності!».

У всі свята держава розмовляє з громадянами, як зі школярами: повчально, шаблонно і трохи зверхньо.

Кожне привітання — змагання з використання найбільшої кількості однорідних членів речення.

Але чи не найбільше неспівпадіння у нашому культурному житті — суперечливість між українськими рисами і нашими патріотичними піснями.

Найяскравіший приклад — «Україно» Тараса Петриненка. Ця пісня свого часу була джинглом першої кнопки радіоточки, яку слухав у дитинстві. Але за чарівною мелодією 90-х ховається дещо рабський текст.

Мені не можна не любити,
Тобі не можна не цвісти,
Лиш доти варто в світі жити,
Поки живеш і квітнеш ти!

Чи дуже останні два рядки відрізняються від «зачем нам мир, в котором нет России?».

Україно, Україно,
Після далечі доріг
Вірне серце твого сина
Я кладу тобі до ніг!

Звідки це бажання класти своє серце до чиїхось ніг? Особливо до ніг держави?

Як можна цим культивувати дух свободи, волелюбності, субʼєктності?

Так, можна заперечити, що у пісні мається на увазі країна, а не держава.

Але небезпека у тому, що задача начальства будь-якої держави — прикинутися країною. А ще краще — Вітчизною і Батьківщиною.

Про ставлення українців до начальства як такого найкраще сказав наш Митець. Якщо дуже коротко, в нас його не люблять як явище.

Виспівувати ірраціонально-емоційні речі не так складно.

А от про верховенство права, зрілість, холодний розум та відповідальність пісень не складають.

Незалежність — це зрілість. Це особиста свобода, без якої не буває свободи суспільної.

З Днем Незалежності.

* * *

Поки зорить Чумацький Шлях
Усі дороги добре видно
Класти серце до ніг, присягати в сльозах
Не кажи мені. Це огидно

Не кажи мені, що робити
Кому можна/не можна цвісти
Чи від тебе іти, чи до тебе іти
Сам я вирішу. Самостійно

Україно,
Моє серце в вогні
Від любові і роздратування

Україно,
Там де я, там і ти
Але не навпаки
Вибачай, то твоє виховання

Реформа гаяння часу

Багато реформ в нас було, окрім однієї — раціоналізації процесу будь-яких засідань.

Йдеться саме про засідання як такі, незалежно від їх типу: судові, парламентські, дорадчі, конкурсні. Засідання вчених рад, загальних зборів товариств; проведення з'їздів, нарад тощо.

Усі ці дійства, як правило, побудовані за радянсько-демонстративною моделлю, в основу якої закладені формально-показушні цілі, що не мають нічого спільного із раціональним використанням часу.

Головний недолік цієї моделі — довге, нудне і, найголовніше, безглузде зачитування папірців вголос.

Для чого годинами зачитувати вироки в судах? В чому проблема просто роздрукувати і видати їх сторонам?

Навіщо членам поважних комісій особисто, вголос і під камери зачитувати якісь списки?

Коли суд оголошує скорочене рішення, навіщо йому оголошувати вступну частину? Усі ж присутні пам'ятають, про що була справа і хто був присутній. Чому просто не оголошувати «суд вирішив позов задовольнити...»?

Чому купа людей на умовному з'їзді має годинами слухати якийсь звіт, що був розданий їм заздалегідь?

Золоте правило має бути таким: якщо всі мають можливість ознайомитися завчасно з будь-якими папірцями — не потрібно їх читати вголос.

Для цього є Google Text-to-Speech і інші способи трансформації тексту в голос.

В основі будь-якого зібрання професіоналів має бути процес живого обговорення і питань/відповідей. Має презюмуватися, що усі виконали домашню роботу.

Коли люди збираються з робочою метою, має відбуватися сутнісний процес, а не перехресне запилення текстами.

​2876 ознак гарного судді

Вища кваліфкомісія суддів оприлюднила переліки питань для охочих стати суддями апеляційних судів.

Відкриваємо питання для суддів адмін. судів. Їх там 2876. Гортаємо.

Питання 114. Який базовий податковий (звітний) період установлений для рентної плати за транспортування нафти магістральними нафтопроводами?
Місяць? Квартал? Півріччя? Рік?

Питання 336. Який максимальний термін розгляду документів про призначення державної допомоги сім’ям з дітьми з дня відповідного звернення?
Звісно ж, 10 днів. А ви що подумали, 15? 20? 25? Але, шановна Комісіє, тут правильно не «термін», а «строк».

Питання 1302. Які профспілки мають статус регіональних?
Які мають організації в більшості областей? Чи лише в більшості адміністративно-територіальних одиниць двох або більше областей?

Питання 2211. З чого складаються пенсійні активи у фінансових інструментів?
Деривативних фінансових інструментів в Україні чи з облігацій̈ міжнародних фінансових організацій, що розміщуються на території України?

Вибачте, але суддя не має знати нічого з цього напам'ять.

Суддя має лише досконало знати процес і мати вільну навігацію в морі законодавства.

Впевнений, що абсолютно ніхто в країні не зможе відповісти бодай на третину цих питань, якщо його посадити за ці тести просто зараз.

Тобто держава вимагає від дорослих, амбітних і, звісно ж, доброчесних юристів, зубрити нікому не потрібну інформацію.

Аби що? Що це скаже про потенційного кандидата, окрім того, що він вміє себе ламати і забивати голову інформацією, яка змінюється по 100 разів на рік?

Це відкидає тінь на усю процедуру добору, адже демонструє абсолютну безглуздість обраних державою критеріїв.

​Захист-шмахист

Я сі не заспокою з тою «юридичною наукою».

Вже розбирав, як в Україні відбувається захист дисертаці і що його неможливо провалити.

Показував, скільки грошей спалюється на надбавки за ту титанічну і дуже корисну для суспільства працю.

І от фб мені знову підкинув свіженький захист докторської дисертації Таш'ян Р. І. на проривну тему «Недійсність правочинів у цивільному праві України».

На початку головуючий попросив членів ради «якнайменше відлучатись від процесу захисту». Згодом, зрозумів, до чого це.

Подальші три години захопливої наукової дискусії головуючий підсумував словами «Хто ще бажає висловитись? Сподіваюсь, ніхто не бажає».

Далі обирали лічильну комісію, без якої у 2024 році, звісно ж, нічого порахувати не можна.

«Хто за цю пропозицію, прошу голосувати».

Руки явно підіймають не всі члені ради.

«Прийнято одноголосно», констатує головуючий.

Те саме відбувається ще декілька разів, включно з питанням про присудження наукового ступеня. Всі начебто не голосують, але чути «одноголосно».

Попри таємність голосування, один з членів ради з посмішкою каже, що йому хочеться швидше проголосувати «за».

І от ступінь присуджено. А з ним пожиттєвий почесний статус і потенційні грошові надбавки.

Панове, але для кого ж ці вистави?

Кому потрібні ці відверто бутафорські процедури?

Яким боком це наука?

Див. також про тяжку колегільну працю «старої» ВККС

Викладацька мудрість і анекдот

В нашому рідному ДонНУ був викладач, відомий тоді суддя, який вчив студентів:

Перше, що робить суддя, коли отримує ваш позов — думає, як би його не розглядати.

Останні декілька років я здебільшого веду такі справи, де цей вислів яскраво підтверджується. Звісно, це всілякі «чутливі» позови до владних органів та посадовців.

За свою не таку вже й велику практику, я бачив стільки відчайдушних, оригінальних і «відморожених» спроб не розглядати справу, що навіть соромно.

Якщо почитати ухвали судів, якими «загортають» мої документи, то можна не лише здивуватися, яким чином мені видали адвокатське свідоцтво, але й замислитися, яким дивом мені досі не обмежили цивільну дієздатність і не призначили піклувальника.

Адже якщо вивчати такі ухвали і не володіти контекстом, то може скластися враження, що я взагалі якийсь неук-ледар.

Що пропускає строки, і не вміє заповнювати квитанції. Що «умнічає» і користується електронним судом так, як зручно. Що чомусь намагається просити суд неефективно захистити права позивача, яких «ніхто не порушував». Що регулярно ініціює «спори, які не підлягають розгляду в порядку жодного судочинства».

* * *

Якось один суддя вирішив екзотично відволіктись і провести відпустку, працюючи на ранчо успішного фермера.

Першого дня фермер доручив йому вичистити до блиску завалений навозом корівник. До вечора корівник блищав.

На другий день фермер доручив судді відкрутити голови всім куркам у курнику. До вечора обезголовлені курячі тушки були розкладені по коробках і готові до відправлення замовникам.

На третій день фермер вирішив дати судді перепочити і доручив відкалібрувати картоплю. Уранці він дав судді мішок картоплі і велів дрібну класти праворуч, а велику — ліворуч.

Коли він повернуся увечері, суддя так і сидів перед повним мішком, за весь день не відсотрувавши жодної картоплини.

— Як так?! Коли я тебе попросив вичистити корівник, який не чистили років п'ять, до вечора він блищав. Коли я попросив тебе відкрутити голови цілому курнику, до вечора все було виконано. Але коли я попросив тебе лише розкласти картоплю за розміром — ти не впорався?!

— Шефе, копатися в лайні і відрубувати голови — моя професія. Але тут ти просиш мене ухвалити рішення...

Процесуальна турбота і піратство

Вибачте, що продовжую псувати свято, але щойно отримав від Кабінету Міністрів відзив на позов клієнта.

Звісно ж, Кабмін турботливо надіслав відзив менш ніж за один робочий день до засідання. І звісно ж, поза встановленим судом строком.

Може хто не знає, але офіційної електронної пошти в Кабміну немає. І заводити її він, схоже, теж турботливо не збирається. Бо в нас же рівність сторін. За винятком суб'єктів владних повноважень, яким поталанило не мати код ЄДРПОУ, і яких законодавець по-державницьки врятував від обов'язкової реєстрації в електронному суді.

Ще раз. Уявіть, що прямісінько в судовому засіданні представник Кабміну встає і каже судді, що у 2024 році офіційної електронної пошти в нашого уряду немає. А тому, будь ласка, всі документи надсилайте нам на папері, поштою. І ні, на електронну адресу представника не можна. Ну добре, вмовили, ми вам можемо електронкою, але ви нам — все одно ні.

Ок, читаю я той відзив, надісланий у вордівському форматі. Відкриваю властивості файлу і бачу там старі добрі ознаки використання піратського софту. Зазначено, що відзив Кабміну написала компанія MultiDVD Team.

За запитом «MultiDVD Team» гуглиться стаття «Министерства и федеральные службы РФ активно используют пиратское ПО».

Ну, буває. Така вже ера діджиталізації.

Загальне свято загальних фраз

Президент традиційно привітав зі святом:
(...) Всі, хто думав насамперед не про себе, хто розуміє, що в часи війни на перший план виходить ключовий обов’язок. 17-та стаття Конституції. Захист України – це найважливіші функції держави та справа всього українського народу. (...)

Головнокомандувач теж привітав:
(...) Втім, варто пам’ятати, що Конституція передбачає не лише права і свободи, але й покладає на кожного громадянина України обов’язки!
Так, стаття 65 Конституції України встановлює, що Захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. (...)

З цим не посперечаєшся, йде війна, ці норми актуальні як ніколи.

Але коли посадовці звертаються до закону, часто можна спостерігати цікаве роздвоєння.

Якщо йдеться про права громадян, то зазвичай цитуються максимально загальні і красиві норми-принципи, які неможливо взяти і виконати. Невиконання або порушення яких, не можна пред'явити конкретному чиновнику.

Коли ж йдеться про обов'язки громадян, норми стають дуже конкретними. Обов'язки людей вимальовуються дуже чітко, а наслідки невиконання нависають усім тяжінням державного примусу.

Саме тому цитати норм Конституції, якими сьогодні рясніє стрічка постів представнків влади, традиційно зосереджені на другому розділі «Права, свободи і обов'зки людини і громадянина».

Як і минулого року, наведу деякі цитати і я. В дусі часу.

Суспільне життя в Україні ґрунтується на засадах політичної, економічної та ідеологічної багатоманітності.
Жодна ідеологія не може визнаватися державою як обов'язкова.
Цензура заборонена.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент - Верховна Рада України.

До повноважень Верховної Ради України належить (...) визначення засад внутрішньої і зовнішньої політики, реалізації стратегічного курсу держави на набуття повноправного членства України в Європейському Союзі та в Організації Північноатлантичного договору.

Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення.

З Днем Конституції.

День Конституції 2023

2022

2021

2020

2019

Чому нам потрібна нова конституція

Саміт миру і складнощі перекладу прийменників

За підсумками мирного саміту у Швейцарії на сайті президента оприлюднене Спільне комюніке про основи миру, прийняте, як зазначено на «Саміті високого рівня про мир для України».

Однак, в англомовних джерелах немає жодних згадок про «високий рівень» та про мир «для» України.

Натомість йдеться про Саміт про мир «в» Україні.

Саме таким є офіційний логотип Саміту і саме так він згадується в офіційних повідомленнях швейцарських організаторів та англомовних учасників Саміту.

Відмінність між миром «для України» і миром «в Україні» є суттєвою, адже «в» віддає присмаком «внитриукраинского кризиса».

Схоже, нашій дипломатії не вдалося переконати організаторів у більш вдалій назві. Можливо, саме тому наше начальство натомість вирішило ігнорувати дійсність і послуговуватися власним неймінгом.

Цікаво, що наші журналісти до цих деталей виявилися байдужими і, здебільшого, називають цей саміт «Глобальним самітом миру», хоча у його оригінальній назві немає нічого глобального.

Дрібниці завжди варті уваги, оскільки дуже часто вони дрібницями не є.

Денацифікація узурпації

The New York Times оприлюднила проект договору, про який ми начебто майже домовилися з росіянами у 2022 році.

Про нашу позицію нічого писати не буду, адже затверджені президентом Зеленським директиви делегації України залишаються таємними.

А от на рівень підготовки російської сторони вказує стаття 13, яку ми, як зазначено, відмовилися обговорювати.

Росіяни хотіли аби ми засудили і заборонили «будь-яку пропаганду та всі організації», засновані на ідеях або теоріях расової переваги і всілякий фашизм, нацизм та інші відомі їм атрибути нашої буденності.

З цією метою ми мали б скасувати нормативні акти, які містилися у відповідному додатку, який так і називався «Перечень законов Украины о нацификации и героизации нацизма».

Серед законів, що героїзують нацизм, опинився (сюрприз-сюрприз) Закон України «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного тоталітарних режимів та заборону використання їх символіки».

Тобто в рамках денацифікації росіяни хотіли аби ми скасували закон, який, серед іншого, забороняє символіку та пропаганду нацистського тоталітарного режиму.

(Тут йде кліп з Микитою Міхалковим, який каже «Иронично!»)

А от наш відомий «нацистський» закон «Про очищення влади», який опинився аж на першому місці переліку, російські перемовники хотіли покромсати лишень на дві норми. Але ж які!

Перша норма — ч. 7 ст. 1 цього закону. Вона звільняє від люстрації учасників бойових дій.

А люстрація, нагадаю, здійснюється з метою недопущення до участі в управлінні державними справами осіб, які своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю здійснювали заходи (та/або сприяли їх здійсненню), спрямовані на узурпацію влади Президентом України Віктором Януковичем.

Тобто наш дуже послідовний противник забув, що, за його версією, усунення Януковича від влади було державним переворотом, а не наслідком узурпації влади.

Інакше не пояснити, з якою метою вони зажадали люстрації для учасників бойових дій.

Друга норма, від якої росіяни хотіли нас звільнити, вартує цитування:
Заява подається не пізніше ніж на десятий день з дня початку проведення перевірки у відповідному органі, на підприємстві згідно з планом проведення перевірок, затвердження якого передбачено пунктом 3 частини другої статті 5 цього Закону.

Тобто просто якась рандомна норма.

Отже, пропрацювання «мирних» ініціатив у росіян було дуже професійним і увага до дрібниць стирчала з кожної літери.

Ну а наші директиви колись почитаємо.