GЛУЗД

Мало хто знає, що ефект плацебо має антипод – ефект “ноцебо”

Про плацебо знають усі: це пустий препарат, який допомагає людині через силу самонавіювання. А термін "ноцебо" (лат. nocebo - "я завдаю шкоди") придумав і описав у 1961 лікар Уолтер Кеннеді. Як і плацебо, ефект ноцебо має психофізіологічну природу. Замість того, щоб відчувати позитивний ефект від якогось препарату або процедури, люди відчувають уявні побічні явища.

▪️В рамках одного з експериментів університету Меріленда кільком пацієнтам, які пережили операцію та приймали морфін, медики повідомили про те, що незабаром їм перестануть давати знеболювальне. Після цієї заяви хворі почали скаржитися на посилення болю, хоча ліки, як і раніше, надходили в організм. При цьому іншу частину учасників експерименту позбавили морфіну, не попереджаючи про це заздалегідь — і більшість із них не помітили змін та не скаржилися на погіршення стану.

tg: gluzd

Чим більше стресу, тим більше брехні?

Не дивно, що чим у більшому стресі ми знаходимося, тим нам більше властиво брехати.
Наявність додаткових зовнішніх проблем і стресу призводить до зниження нашої чесності: мозок починає вигадувати механізми того, як він міг би компенсувати наявні труднощі вигодою, яку може дати обман. При цьому варто тільки почати брехати, як зупинитися буде дуже складно. Зворотне твердження теж вірно: чим у більш комфортному середовищі знаходиться людина і чим у меншому стресі перебуває, тим менше вона бреше.

▪️Існує велика кількість експериментів, які підтверджують ці висновки. Досить багато таких експериментів було проведено відомим Деном Аріелі та його командою. Команда Аріелі стверджує, що навіть незначне збільшення інтелектуального навантаження, більше, ніж планувалося, може посилювати нашу нечесність.

Наприклад, групі студентів говорили, що кожному в групі належить вирішити одне й те саме завдання. Проте насправді всім студентам давали різні за складністю завдання. Відразу після того, як вони вирішили ці завдання, дослідники за допомогою різних методів почали перевіряти рівень їхньої чесності.

Результати переважної більшості таких експериментів підтверджували, що якщо людина попередньо була інтелектуально навантажена (понад того, що вона передбачала), знаходилася в дискомфортному стані, то щоразу вона обманювала більше, порівняно з групою, яку попередньо не напружували.

tg: gluzd

Ми схильні думати так: якщо я отримав хороший результат, то я прийняв правильне рішення. Якщо я отримав поганий результат - неправильне рішення. Тому треба розібратися, де я ухвалив неправильне рішення, щоб скоригувати свої дії у майбутньому. І це закріплює неправильний спосіб мислення.

▪️Погано не те, що ми намагаємося розібратися, що спричинило невдачу, погано те, що ми рідко намагаємося зрозуміти, що призвело до перемоги. І часто не розуміємо, що хороший результат був просто випадковістю, а рішення, що призвели до нього, насправді були неправильними. І навпаки, поганий результат не обов'язково є наслідком неправильних рішень.

Думай та роби

Якось мандрівник попросив човняра перевезти його на інший берег. Сівши в човен, мандрівник помітив, що на веслах були написи. На одному веслі було написано Думай, а на другому Роби.

— Які цікаві в тебе весла, — сказав мандрівник. - А навіщо?

— Дивись, — усміхаючись, сказав човняр. І почав гребти лише одним веслом, з написом «Думай».

Човен почав кружляти на одному місці.

— Іноді траплялося, що я думав про щось, міркував, але нічого корисного це не давало. Я просто кружляв на місці, як цей човен.

Човняр перестав гребти одним веслом і почав гребти іншим, з написом «Роби». Човен почав кружляти, але вже в інший бік.

— А бувало, я кидався в іншу крайність. Робив щось бездумно. Багато сил та часу витрачав. Але, зрештою, теж кружляв на місці. Ось і зробив написи на веслах, щоб пам'ятати, що на кожен помах лівого весла має бути помах правого весла і тільки тоді можна буде потрапити туди, куди хочеш.

tg: gluzd

Кольором виділені відділи мозку, які активізуються, коли ми відчуваємо любов — до людини, кішки чи світу загалом. Як показало дослідження, це насамперед області мозку, пов'язані із соціальним пізнанням та винагородою.

На першому місці — любов, яку відчувають батьки до дитини, потім романтична закоханість, за нею йдуть любов до друзів, симпатія до незнайомої людини, любов до домашньої тварини та любов до природи.

tg: gluzd

Увагу іноді називають обмеженим ресурсом

Психолог Тімоті Уілсон відзначає в книзі Strangers to Oursels, що кожну секунду до мозку надходить 11 мільйонів одиниць (бітів) інформації — цю цифру вивели, склавши кількість рецепторів в органах, що посилають сигнали мозку. При цьому свідомо, пише Уілсон, ми можемо отримати лише 40 з них, або 0,0004%.

▪️Така інфа часто кочує з однієї популярної статті в іншу, і з ними завжди хочеться посперечатися. Але Уілсон — респектабельний вчений, і навіть якщо кількість сигналів відрізняється на порядок, суті це не змінює: фокус нашої уваги неймовірно вузький. І це все, що можна сказати про обмеженість уваги як ресурсу. Тому що в іншому, увага — зовсім не ресурс.

Ресурсами ми називаємо те, що забезпечує та покращує життя: воду, їжу, електрику; вони необхідні, але ми якийсь час можемо прожити й без них. Увага ж і є життя. Відчуття, що ми живемо — сума всього, на що ми звертаємо увагу.

Отже, якщо ви звертаєте увагу на те, що не особливо цінуєте, не буде перебільшенням сказати, що ви платите за це своїм життям.

tg: gluzd

Божевільний художник — стереотип, але не обов'язково хибний. Як показав аналіз біографії 199 знаменитостей, серед творчих людей частота ментальних розладів справді вища, ніж серед спортсменів чи вчених. Але є нюанси.

▪️За сумою всіх ментальних патологій художники, письменники та поети стали абсолютними лідерами: 66,7%. Вони частіше за інших страждають на алкоголізм, депресію, біполярні розлади, тривожність, шизофренію, психосоматичні порушення і ПТСР. Є в них і унікальна аномалія — синестезія (18,5%), коли людина пов'язує сигнал одного органу чуття з іншим. Наприклад, французький поет Артур Рембо бачив колір голосних звуків.

Несподівано, друге місце посіли математики та інженери: 52,9%. Вони теж схильні до депресивних розладів, алкоголізму та тривожності.

▪️На третьому місці – музиканти та актори: 52%. Вони лідирують за наркотичною залежністю і теж часто страждають на депресію і тривожний розлад.

▪️Спортсмени виявилися четвертими за частотою ментальних порушень: 46,1%. В основному через схильність до ігрової залежності (15,4%) та розладів сну (7,7%).

А останні — біологи (14,3%). Вони схильні лише до депресії, але, мабуть, завдяки гарному знанню біології — зовсім не схильні до алкоголізму.

tg: gluzd

Чули цю пораду: "Просто будь самим собою"? Пора замінити її на - "Будь таким, яким хочеш бути". Хіба не краще вибирати, ким ти хочеш стати?

▪️Запитайте себе: "Якби я міг з нуля сформувати свою особистість, якою людиною я хотів би бути?".

tg: gluzd

Егоцентричне спотворення - одне з класичних когнітивних спотворень, що полягає в схильності згадувати своє минуле в манері, що звеличує себе. До цього схильні абсолютно всі люди, не лише нарциси. Хоча вони, звичайно, схильні до цього набагато більше і масштабніше.

Егоцентричне спотворення призводить до того, що ми добре пам'ятаємо саме те, що нас підносить, вигідно відрізняє від інших, показує нашу успішність. І наша пам'ять і мозок нам із задоволенням у цьому підігрують, починаючи прибріхувати.

▪️Нашій пам'яті набагато простіше запам'ятати ту інформацію, яка пов'язана безпосередньо з нами: решта спогадів для нашої пам'яті менш значуща (а значить – швидше стираються). Та й взагалі все, що «моє» запам'ятовується краще та простіше, ніж усе, що «чуже». Бо все «моє» за умовчанням цінується нами набагато більше, ніж «чуже». Свій внесок у спільну справу ми цінуємо набагато більше, ніж внесок інших.

Тому часто, при розподілі майна, активів, прибутку тощо, саме через егоцентричне спотворення виникає непорозуміння: ми більше цінуємо свій власний внесок, а вони – свій.

Тож кожного разу, коли ви чуєте чиюсь особисту історію та список особистих досягнень, будьте впевнені, що вам, швидше за все, абсолютно щиро прибріхують. І інакше практично неможливо:тому, що так працює наша пам'ять. І тому співбесіди, інтерв'ю, самопрезентації, біографії, розповіді про свої здобутки та й просто розповіді про себе неминуче егоцентрично спотворені.

tg: gluzd

Всі ми знаємо золоте правило спілкування: чини з іншими так, як ти хочеш, щоб чинили з тобою.

Але є набагато більш досконале правило: чини з іншими так, як вони самі хочуть, щоб з ними чинили.

tg: gluzd

Побоюєтеся, що щось важливе у вашому житті може піти не так? Не чекайте, коли це станеться, використовуйте метод «попереднього розтину» (pre-mortem, як противагу post-mortem), який пропонує письменник та спеціаліст з менеджменту Лука Делланн.

▪️Визначте найбільш вірогідну причину проблеми, поставивши собі запитання на кшталт:

— Уявіть, що ви отямилися в лікарні. Що могло стати найбільш імовірною причиною цього? Чи можете ви зробити щось сьогодні, щоб запобігти цьому?

— Уявіть, що розійшлися з партнером. Що могло бути найбільш імовірною причиною? Чи можете ви зробити щось сьогодні, щоб запобігти цьому?

— Уявіть собі, що ви втратили роботу. Що могло ймовірніше всього статися? Чи можете ви зробити щось сьогодні, щоб запобігти цьому?

До речі, метод Делланна схожий на одну з улюблених ментальних моделей знаменитого інвестора Чарлі Мангера: стикаючись з якоюсь задачею, спробуйте її розгорнути, подивившись на неї з кінця. Якщо ви хочете досягти чогось, шукайте не тільки спосіб як це зробити, а й те, що може вам завадити, і докладайте максимум зусиль, щоб цього уникнути.

tg: gluzd

У 2013 році група німецьких вчених провела експеримент, вивчаючи вплив на мозок різних звуків та тиші.

Вони взяли групу мишей і на пару годин на день включали їм різні звуки: білий шум, писк маленьких мишенят, сонату Моцарта для двох фортепіано ре мажор - або залишали в повній тиші. Контрольна група мишей тим часом слухала просто звичайний шум лабораторії.

▪️Білий шум миші сприймали так само, як лабораторний шум і майже ніяк не реагували на нього. Милий (за ідеєю) писк мишенят стимулював мозок краще, але поступився зовсім неприродним для мишей звукам - Моцарту і тиші. При цьому саме тиша призвела до значного зростання нових клітин у гіпокампі — області мозку, яка бере участь у процесах формування емоцій та запам'ятовування.

Чому так, гіпотеза вчених: саме тому, що тиша це неприродний для живих організмів стан, їхній мозок сприймає її як свого роду виклик, попередження, і про всяк випадок готується до цього виклику. А попередні дослідження вже довели, що повна відсутність звуків парадоксально активізує слухову кору: мозок вміє «слухати тишу».

tg: gluzd

Дослідження показують, що усвідомлене прийняття запускає процеси, що вигідно відрізняються від таких когнітивних прийомів як переоцінка чи рефреймінг. Останні кажуть: ви не зробили помилку - ви навчилися чогось нового, вас не покинули - ви не підійшли один одному і т.д. Це включає найраціональнішу частину нашого мозку — його префронтальну кору. Прийняття ж не задіює кору, а знижує реакцію тих ділянок мозку, які регулюють емоції, що на мою думку важливіше.

▪️Про цілющу, майже магічну властивість прийняття два тисячоліття тому говорили буддисти, стоїки та багато хто ще. Стоїки пропонували не хвилюватися даремно з приводу того, що ви не в змозі контролювати: залиште це, відпустіть, займіться тим, що вам підконтрольно.

Психолог, вчитель медитації та автор книги «Радикальне прийняття» Тара Брах часто наводить як ілюстрацію притчу про Будду. Замість того, щоб боротися з демоном Марою, яка уособлює страхи, сумніви, жадібність, хіть та інші людські пристрасті, або відгороджуватися від цього, Сіддхарта Гаутама, майбутній Будда, каже «Я бачу тебе, Мара» і запрошує до себе на чай, що повністю обеззброює демона.

tg: gluzd

Головна проблема конфліктів – неконтрольовані спалахи гніву

Цікавий спосіб контролю емоцій пропонує терапія, сфокусована на співчутті (CFT). Уникнути нападу гніву можна за допомогою співчуття. Звучить дивно, але у цьому є логіка.

▪️У мозку конфліктні реакції обробляються лімбічною системою. Її перший імпульс у відповідь на прояв недоброзичливості на нашу адресу – страх. За страхом одразу слідує гнів. Саме він допомагає подолати страх та почати захищатися. Для контролю гніву потрібно зробити так, щоб мозок не сприймав чужі дії чи слова як загрозу. І зробити це можна також через лімбічну систему.

Найпотужнішим важелем, який може перемикнути мозок із режиму загрози в режим спокою, у CFT вважається співчуття. Це не жалість, а здатність відчути приховану вразливість іншої людини та тим самим приспати пильність своєї «тривожної сигналізації». Тобто уникнути нападу гніву. І перемикання в режим співчутливого сприйняття — це навичка, яку можна натренувати.

tg: gluzd

Що таке голод?

Можливо, ви думаєте, що це організм надсилає вам сигнали про виснаження ресурсів - глюкози, жирів і т.п. Автори статті «Людський голод як процес, пов'язаний з пам'яттю», опублікованій в журналі Psychology Review, кажуть що це не так.

▪️Загалом, пишуть вони, теорії голоду, що базуються на сигналах про нестачу ресурсів, давно відкинуті. Якби справа була саме в кількості тих чи інших нутрієнтів у крові, то люди, змушені отримувати харчування внутрішньовенно, якось реагували б на чергову ін'єкцію, але цього не відбувається: відчуття голоду у них не зникає. Спортсмени, які біжать на довгі дистанції, вичерпавши сили, теж у цей момент не відчувають голоду.

Сніданок слідує за найтривалішим періодом без харчування, ніччю. Зголоднілі люди зранку мали б накидатися на їжу. Але, статистично, сніданок - найменший за обсягом прийом їжі.

Та й взагалі запас поживних речовин у людини величезний — не дарма деякі можуть голодувати тижнями. Навіть сигнали про голод, що підступає, у людей різні: немає одного надійного фізіологічного маркера, що вказує на бажання підкріпитися, начебто сухості в роті, як при спразі.

▪️Бурчання в шлунку, «смокче під ложечкою», дратівливість — все це асоціюється з голодом лише тому, пишуть автори роботи, що нас так навчили у дитинстві. Голод часто виникає з пам'яті. Зазвичай ми отримуємо якийсь сигнал, що викликає спогад про їжу та пов'язане з нею приємне відчуття. Це може бути прямий сигнал (вид шоколадного еклера), вторинний сигнал (запах кондитерської, «настав час перекусити») або третинний, найслабший (хмара у формі еклера).

Сигнал викликає спогад та пов'язане з ним приємне відчуття, а мозок передбачає отримання такого ж відчуття прямо зараз. А далі настає ключовий момент: ви або запускаєте поведінку, спрямовану на отримання їжі, або ні. Вирішувати вам.

tg: gluzd

Сучасне мистецтво яким воно має бути

Том Дейнінгер створює вражаючі оптичні ілюзії зі звичайного сміття

tg: gluzd

Навмисний біль сильніший, ніж ненавмисний

Уявіть, що ви студент коледжу та погодилися брати участь у дослідженні. Коли ви прибуваєте на місце, вас знайомлять з іншою учасницею – назвемо її Лорою. Вас розсаджують по сусідніх кімнатах. У вашій кімнаті є комп'ютер, на моніторі опис двох потенційних завдань. Одне із завдань включає так звану оцінку дискомфорту: вам потрібно оцінити, наскільки вам боляче, коли ви отримуєте удари електричним струмом. Інше завдання не передбачає жодного болю: потрібно просто прослухати два звуки та визначити, який з них вищий. Вам повідомляють, що ви повинні будете виконати одне з двох завдань, проте вибір яке завдання ви будете робити робите не ви. Вибір зробить Лора, яка сидить у сусідній кімнаті та бачить ті самі завдання на своєму моніторі.

▪️За мить ви дізнаєтеся результат вибору Лори: удари електричним струмом. Ви трохи роздратовані та починаєте уявляти, який біль на вас чекає. Чому Лора не вибрала інше завдання? Що вона взагалі має проти вас? Адже ви навіть не знайомі. У цьому стані ви отримуєте удар, а потім оцінюєте рівень болю.

Тепер уявіть той самий базовий сценарій, але з однією ключовою відмінністю: вам повідомляють, що на моніторі Лори кнопки з номерами завдань без її відома поміняли місцями. Іншими словами, ви отримаєте протилежне завдання тому, що обрала Лора. Коли вибір зроблено, підсвічується завдання з електрострумом. Ви, звичайно, роздратовані, але розумієте, що це не був намір Лори. Вона думала, що вибирає вам безболісний варіант. Потім йдуть удари струмом. І цього разу ви оцінюєте рівень свого дискомфорту. Головне питання: чи відчуваєте ви різницю в інтенсивності болю в тому та в іншому випадку? Інакше кажучи, чи завдають ті самі удари менше болю, якщо ви знаєте, що отримуєте їх без чийогось "злого" наміру?

Як з'ясувалося, що так. Намір має значення, і біль відчувається інакше. Попри те, що фізична інтенсивність болю в обох випадках була абсолютно ідентичною, учасники, які думали, що їхній партнер за експериментом навмисне піддав їх такому випробуванню, оцінювали рівень дискомфорту вище, на відміну від тих, хто думав, що біль їм завдають без "злого" наміру.

tg: gluzd