GORDEEV

Боже

https://chytomo.com/zlochyntsiu-v-odesi-prysudyly-prochytaty-zhadana/

Очікування і надія робить нас тими, хто ми є.
Людьми.
Уразливими, сильними, натхненними, відчайдушними, наївними, тимчасовими, вічними.

Зі святами очікування і надії! Може, в цьому і є божа іскра, якщо вона взагалі є

Звичайно, я б хотів ніколи не бачити срач у фейсбуці про плагіат у фейсбуці двох ректорів приватних потужних київських вузів.
Що заважало це зробити ефектніше або приватніше
Публічні дискусії про плагіат на фейсбуці - вже тема з душком

Але вийшло в результаті оце
Складний шлях української інтелігенції, Господи

https://life.pravda.com.ua/society/dva-vishi-ukladut-kodeks-dobrochesnosti-pered-cim-jihni-ochilniki-zvinuvatili-odne-odnogo-v-plagiati-305454/?fbclid=IwZXh0bgNhZW0CMTEAAR1J9fMKtwcYP4UucBG_5B6EsmjPGOXEShADMD0xcSm6SyAHm3XaLO4Ihwg_aem_LE0TdiJ2CleECJtiKqwNew

Страшні новини приходять з-за океану
Є сили і люди в США, які не чекають «після інавгурації»

У Каліфорнії зареєстрували перший важкий випадок захворювання, спричиненого новим штамом вірусу пташиного грипу. Пацієнт у лікарні в критичному стані. І, начебто мало того, що вірус вражає людей, від нього загинули дві кішки.

А влада Арізони, не чекаючи інавгурації, дала дозвіл на відкриття школи, в якій не буде вчителів — вчити дітей буде ШІ.

«Давайте після свят» фатально змістилось на «давайте після інавгурації».
Загалом і те, і те - безкомпромісне і фундаментальне, але страх політичних змін у тотально кризовий час паралізує суттєво більше і глибше життєвого часу і простору ніж циклічні обрядові свята.

Щасливого Різдва і нового року!
Подивимось після інавгурації.

Закриваєш ФОП?
Подивимось після інавгурації.

Що буде на фронті?
Подивимось після інавгурації.

Дружина і діти повернуться?
Подивимось після інавгурації.

Коти чи собаки?
Біткоін чи золото?
Земля чи нерухомість?
Незламність чи стійкість?
Кияни чи гості столиці?

Відповідь одна - ПОДИВИМОСЬ ПІЛСЯ ІНАВГУРАЦІЇ.

Британці вперше в історії призначили посла в Вашингтон не фахового дипломата і з чуток, із затвердженням у Трампа. Не те, щоб новий посол - симпатик Трампа, скоріш, навпаки. Але він не дипломат, а торговець і політик, тому побачимо «після інавгурації».

Шатдаун, який для американських державних компаній психологічно був що Геймовер, тепер просто пауза, яку вирішуватимуть «після інавгурації».

Міжнародний інвестиційний фонд, з яким дотично співпрацюю, затвердив бюджет на український проект. Але….подивимось «після..» ну ви зрозуміли.

Завжди страшно, коли всі у кімнаті ставлять на зеро. Але у кімнаті завжди хтось блефує. І гра триває знову і знову

Світ любить сильних - це не просто гасло
В світі часто і багато хто робить вигляд, що сильні не змінились, а просто стали сильнішими

Так влаштований світ

Головне - не робити вигляд надто сильно, якщо ти зовсім нещодавно надто сильно хотів щоб ще не настільки сильні змінилися.

Бо світ не любить фальш і коротку памʼять

От і розмова з Лукічем
Як обіцяв

https://youtu.be/i4vBMNa12M4?si=oqubFCqk0WTdAylZ

В «Аргументі кіно» цієї суботи - українська історія самотності і любові. «Мої думки тихі». Фільм Antonio Lukić, який для мене став надією, що в українському кіно здатні стикатись світи натуралістично і від цього не хочеться гризти землю. Я десь колись бачив чийсь коментар, що «Думки» стануть нашим «Один вдома». Хай стануть чи не стануть, але настрій фільму цей хтось колись передав дуже точно.
Ми колись записували з Антоніо інтервʼю. Він трошки молодший за мене, помітно закритіший і набагато талановитіший.

Але для Аргументу кіно хотілось показати тим, хто ще не бачив фільм і підтримати тих, хто бачив, що кіно живе не лише у режисера в голові, воно живе в реальних долях і сімʼях.

Maria Burmaka передивилась «Думки» кілька разів. В результаті ви почуєте кілька паралелей, один маніфест і дуже багато тепла. Все, що необхідно, щоб налаштуватись на фільм, який може стати вчасним перемикачем з гігантського мороку, який нас контролює на маленькі моменти, які ми створюємо. І насправді заради яких живемо.

Мій найулюбленіший концерт в паризькому Пантеоні

https://youtu.be/0bRneoY4sYk?si=VHAR8uAq91Gg7LFd

Папа Римський з глибини і термінології біблійної мудрості братовбивчих історій Кайна і Авеля відступив, назвав український і російські народи вже не братами, а двоюрідними братами.

От коли народи у понтифіка стануть шуринами, Ватикан благословить справедливість

Люди дрібнішають, коли перестають розмовляти і слухати. Пафосні слова замість прямих конструкцій, смолтоки замість ґрунтовних розмов, поверхневі ярлики замість розбору можливостей і контексту - все це порожнеча, яка, щоб за щось вчепитись і чимось наповнитись, інерційно набивається галасом і апломбом. 
І це практично на всіх рівнях.
Простір і історія, звичайно,  проковтнуть все і всіх, але хто ж хоче, щоб його проковтнули?!

Два ректори передових приватних вузів сруться в фейсбуці через фейсбук, як можуть сратись тільки в фейсбуці і не можуть сратись ректори. 

Популярний і веселий кухар на фоні лаврської ікони стоїть над різдвяними стравами - для багатьох цього фотоспалаху достатньо, щоб побачити наругу, роздмухування ворожнечі чи геніальний продукт з просування українських цінностей. 

Памʼятаєте стару гру, де дитині показують картки, а вона має вгадати, що там зображено? 

Так от явлення Юрія Бойка - це просто з Маланки.

Наступний

«Число жертв у Газі ʼперебільшено, щоб очорнити Ізраїль’».
Так називається стаття від 14 грудня у The Telegraph

https://www.telegraph.co.uk/world-news/2024/12/14/number-civilians-killed-gaza-inflated-to-vilify-israel/?ICID=continue_without_subscribing_reg_first&fbclid=PAZXh0bgNhZW0CMTEAAaZrTZF_eaPWj0rL-JIhhmvfmy77M49GvXbBTKfIn7H-cKdJeChNAmDtE9c_aem_Aq1Ynf-8vlfGmwGLSWf0vQ

Я вам ще не розповідав, як у храмі в Празі на рейв ходив. Здається, образив всіх - і вірян, і рейверів, і живих, і ненароджених
Це вам не в трапезній культурні програми знімати.

У Грузії вперше президента обрав не народ на прямих виборах, а виборча колегія і складалась вона переважно з представників проросійської «Грузинської мрії». Переможцем оголошено Михайла Кавелашвілі. Колишній футболіст, як і мер Тбілісі Каха Каладзе - тільки гірший ) Кавелашвілі вже привітала золота трійка - президенти Сербії, Вірменії і Олександр Лукашенко Білорусі Олександр Лукашенко. 
Владі через протести довелося скасувати церемонію запалення ялинки біля парламенту. Але серйозніших успіхів у протестів немає, відтік чиновників і дипломатів на бік протестувальників припинився, влада на поступки йти не збирається і продовжує скандальні арешти. Зурабішвілі, пропустивши частину кривавих протестів у Парижі на відкритті Нотр-Даму, вчора вийшла на площу, протестувальники зустрічають її як рок зірку.
Але мʼяч на стороні грузинської мрії. Саломе і протестувальники можуть розраховувати лише на диво перед фінальним свистком.
Ця пісня - про людей, як і всі справжні пісні. Вийшло, спомин революції феєрверків

«Теперь окончательно и несомненно в России водворился "прочный порядок", заключающийся в том, что руки и ноги жителей России связаны крепко — у каждого в отдельности и у всех вместе. Каждое активное движение (в сфере какой бы то ни было) ведет лишь к тому, чтобы причинить боль соседу, связанному точно так же, как я. Таковы условия общественной, государственной и личной жизни. Советую тебе, не забывая о своей болезни, всегда, однако, принимать во внимание, что ты находишься в положении не лучшем и не худшем, чем все остальные сознательные люди, живущие в России. Потому чувствовать себя сносно можно только в периоды забвения об окружающем. <...> Все одинаково смрадно, грязно и душно — как всегда было в России: истории, искусства, событий и прочего, что и создает единственный фундамент для всякой жизни, здесь почти не было. Не удивительно, что и жизни нет».

А.Блок. Письмо матери. 1919г.

Як би це не було вже підготовкою до вторгнення на Тайвань, Росія теж починала з масових "навчань" на кордоні і теж у грудні.

Ну і в Америці міжвладдя

Це зручно

https://www.scmp.com/news/china/military/article/3290554/mainland-china-piles-pressure-taiwans-east-twist-old-tactics

На oopsshow про факапи від @ucgafamily багато розмовляли про факапи. Розмовляти у перехідному суспільстві у війні - це вже практично факап. Розмовляти у перехідному суспільстві у війні про факапи - хай буде дабл факап.

Але це так круто і дивно. Що захотілось жити і говорити, а не боятись і промовляти.

Приз глядацьких симпатій за кращий факап отримали @rudnieva_olga та @stavnitser_andrey
Здавалося б, який у @superhumans.center факап

Сьогодні прокинувся і подумав, як би було добре, якби замість вечора ворожінь в Україні був би вечір факапів. По-перше, ворожіння - так чи інакше факап, а по-друге, замінити щедрування і колядування на вечір фактів - хай це вже буде дабл факап.

Інколи ти не розумієш - це логіка і план, побудований на сарказмі і цинізмі чи це ідіотичні граблі людей, які не дивляться далі своєї наляканої бульбашки.

Тбілісі
Грудень 2024
Встановлення йолкі вже у розпал протестів

Вперше приїхати до Харкова я мав на легендарний концерт Queen, але приїхав лише за кілька років після - провести звітну конференцію і новорічні свята для однієї місцевої компанії. 
Там постійно грали we are the champions - перед секціями і після, в кінці модерації і на початку, там де зазвичай ставлять гімн чи молитву. На правду, перші 40 хвилин мене трохи тіпало, бо спортивна балада стадіонних концертів дуже погано мечилась з деталізованим звітом про прориви і факапи. Особливо, коли справа дійшла до людей і їхніх історій. 
Але потім я звик і мені навіть сподобалось. 
«Щоб дозволити собі і всім співробітникам говорити прямо, ми маємо постійно нагадувати, заради чого ми витрачаємо сили і часто робимо собі боляче». - 🎵 «We are the champions….»
Ну ок
… And we'll keep on fighting till the end…

Сьогодні у Харкові - вибух, а між тривогами - повна святкова ілюмінація, ідеальна чистота і найказковіші ялинки ледь не на кожній платформі підземки. 
Але поміж усього цього wearethechampions лише у Харкові я кілька разів почув не про «мир», про який зараз не говорить тільки лінивий, а про «мирні переговори». Не про «перемогу», а про «майбутнє». Не про диво, а про плани. Не навкруги, а прямо. 
Не багато, а точно. Не патетично, але поетично. 

І це не заколихує, а робить можливість говорити гостро - доречно і майже безболісно 
Як чемпіони

Ще трохи шику з Нотр-Даму
Шматок, який модна прикладати до хворих місць

https://youtu.be/golRL7DVq5o

Трохи харківських лайфхаків, коли все несеться

Фльор сильної руки - в її містифікації.

Містифікація блискучих лондонських випускників, яскравих авантюристів і слухняних гебістів, звичайно, різна, але в якийсь момент всім стає пофіг, яким сукном прикривати реальність.

24 роки при владі і впасти, несподівано для всіх, за кілька днів.
Збили літак Асада? Росіяни чи не росіяни?
Чи він просто втік, вимкнувши транспондер на літаку?
В містифікації режими народжуються, в містифікації вони гинуть.

Рандомно спроектував в голові подібний недільний ранок в Москві. На який день у Берліні опозиціонери проведуть переможний мітинг, щоб принципово розійтись у питаннях внеску ЗСУ на падіння режиму Путіна?

Фотка про пазл

Дамаск вільний
Асад був при владі 24 роки

Новий етап трампівського плану миру

Коли Адель заявила, що може випити 25 пляшок вина за ніч, одні подумали, що вона в той момент була пʼяна, інші - що це фейк, хтось подумав, що це саме той малозрозумілий англійський гумор.
І лише французи зрозуміли, що йдеться про фірмові мікро пляшки Шаблі, які не рахував ні Вольтер, ні Наполеон.

Французи - єдині, хто досі складає велике панно маленькими деталями
Без страху щось загубити, бо інтелект побудував пазл, а стиль і свобода дозволять його викласти навіть, якщо піде дощ або сніг

Яке красиве і точне відкриття Нотр-Даму

Шаблі, Маск, Саркозі, минуле, майбутнє, так і не розумієш, по кому подзвін

В усій містерії навколо - чіткими є лише Різдво і надія

Для тих, хто не охолов після паризької Олімпіади, ось вам - відкриття Нотр-Даму

https://www.youtube.com/watch?v=Ap-UM1O9RBU&ab_channel=FRANCE24English

Харків, грудень 2024

Я обещал объяснить мантру российских оппозиционеров авторства Анны Арендт, которой они начинают и заканчивают все пресс-конференции.
На самом деле очень много, что есть сказать, но этот кейс короткий и достаточно показательный.
Пишу на русском, потому что хлесткого перевода на украинский этой работы нет

Фраза Арендт, которую крутят, как жвачку, звучит так - "если все виноваты, то никто не виноват".

Давайте глянем первоисточник и контекст .

"В ситуации, в которой виновны все, никто в конечном счете не может быть осужден. Потому что эта вина не сопровождается даже самым поверхностным, даже притворным чувством ответственности. Покуда наказание - это право преступника (а эта парадигма больше двух тысяч лет лежит в основе чувства справедливости западного человека), вина предполагает и осознание вины, а наказание служит свидетельством того, что преступник - ответственный человек. 

Как дело обстоит в данном случае хорошо описал американский журналист. Записанный им диалог достоин воображения и пера великого поэта. 

Вопрос: Вы убивали людей в лагере?
Ответ: Да. 
Вопрос: Вы отравляли их газом?
Ответ: Да. 
Вопрос: Вы хоронили их живыми?
Ответ: Иногда такое случалось. 
Вопрос: Жертвы были выбраны по всей Европе?
Ответ: Полагаю, что так. 

Вопрос: Вы лично помогали убивать людей?
Ответ: Ни в коем разе. Я только работал в бухгалтерии.
Вопрос: Что вы думали о происходящем?
Ответ: Сначала было тяжело, но потом мы привыкли.
Вопрос: Вы понимаете, что русские вас повесят?
Ответ: (Ударяясь в слёзы) Почему? Что я сделал?

Он действительно ничего не сделал. Он только выполнял приказы, и с каких пор выполнение приказов - это преступление? Когда это бунт и непослушание стали добродетелями? С каких пор человек может оставаться порядочным, только приветствуя собственную смерть? И что он тогда действительно сделал?

Арендт не подвергает сомнению то, что виноваты все, а рассматривает эту ситуацию - говорит, что юридическое понятие вины к ней, к сожалению, невозможно применить - и остается только брать личную ответственность за всю человеческую природу.

Ясперс, о котором бывшие законченные режима в своих пламенных речах вспомнить забывают, четко говорил о так называемой «политической ответственности» всех немцев после Второй Мировой войны. И именно эта политическая ответственность сделала спустя много лет Германию самой мощной либеральной экономикой ЕС, а Берлин - новым европейским Вавилоном.

Помилування Байденом сина в останні тижні своєї каденції попри публічні обіцянки цього не робити - велика людська драма ще не Шекспіра, але однозначно ладна камерної політичної драми на Apple TV. Особливо у звʼязці з усім, що було до, що було за і що вже стає після. Коли кажуть, подивіться на Трампа, якому ті ж самі прокурори, що висували обвинувачення, зняли ці ж обвинувачення, як тільки інтрига на виборах зникла, це виглядає як продовження не вітальної і абстрактної риторики лівих демократів, яка їх і згубила. З Трампом у цьому сенсі все давно ясно. Він ніколи не приховував, що вважає обвинувачення політичними, а систему гнилою і у звичній для себе манері неодноразово обіцяв все зламати і побудувати інакше. За дужками залишимо інтонацію і деталі, але в цьому була, принаймні, щирість і багато здорових деталей.
Байден ніколи не дозволяв собі критичного слова крім високих реляцій про демократію, свободу і справедливість. І тут - на тобі.
Вся ця історія має вигляд контрольного пострілу в істеблішмент, який йде і поки не розуміє, як оговтатись і де сталась базова помилка.
Тут ще й виявилось, що Байден за час свого президентства помилував лише 25 осіб. Це не тільки менше, ніж будь-який інший президент з початку 20-го століття, а й менше, ніж будь-який інший президент за один президентський термін. Зазвичай помилування обчислюються сотнями, а другий знизу рядок після Байдена займає Буш-старший, який помилував 74 особи. Байдену залишається менше двох місяців та 49 помилувань, щоб його наздогнати і не робити з помилування сина ще одну невтішну статистику.

Як медіа впливає на наше життя?
Хто винен - глядач чи медіа?
Що робити і чи не пізно ?

З нейродослідницею Наталею Кадею пройшлись по вічних питаннях у форматі модного підкасту

https://youtu.be/pffN9seiR5g

І от днями Саломе Зурабашвілі, яка пройшла шлях від символу нової прозахідної освіченої і інтелектуальної Грузії до зрадниці ідеалів, відставної політикині і надсумнівного повернення в «декоративні» президентки, що легалізує проросійську владу, виступила з потужною заявою про те, що без легітимного парламенту ніякі вибори президента неможливі. А значить «мій мандат діятиме доти, доки не буде законно обраний парламент, який законно обере когось замість мене». Дуже хочеться, щоб Саломе вдалося виконати обіцянку зі свого  звернення до грузинського народу і після цього можна спокійно йти у підручники історії і дивитися в перспективі 

Президент Грузії Саломе Зурабішвілі може відіграти вирішальну роль в долі Грузії. Вже за тиждень оголошені перші непрямі вибори наступного президента, тобто президента обиратиме не народ, а виборці з 300 людей. Зурабішвілі цього не визнає, бо вважає парламентські вибори, які і привели цю реформу і цих виборників -  нелегітимними. 
72 річна президент на вулицях Тбілісі з демонстрантами, на сцені, біля кордонів поліції. І закликає силовиків не йти проти власного народу. 
Сьогодні вона може стати очевидним симоволрм протесту, але особиста доля в новітній грузинській історії складалася у неї непросто, і часто ця політик виглядала дуже контраверсійно. 
Страшенно цікаво - що це? Історія розумної і конʼюнктурної жінки чи ледь не єдиний приклад зрілого і розумного політика, який розуміє обставини і не діє в лоб і популістськи. 

Років 10 тому видавалося, що політична кар’єра Саломе закінчена. А була вона карколомною і навіть на той момент заслуговувала на шикарний сценарій фільму. Саломе народилася в Парижі в родині грузинських біженців. Її дід входив в уряд недовго незалежної Грузії на межі 1920-х років. Зурабашвілі отримала дуже якісну освіті у Франції і США і почала дипломатичну кар’єру. В 2003-му з посади очільниці  Генерального секретаріату національної оборони Франції з міжнародних питань і стратегії перейшла на позицію посолки Франції на своїй історичній батьківщині. Там як раз злітала зірка Саакашвілі з його несподіваними і нестандартними підходами. Тож, домовившись з тодішнім президентом Жаком Шираком, Михеїл швиденько надав Зурабішвілі грузинське громадянство і миттєво призначив її міністеркою закордонних справ Грузії. Це виглядало реально потужно і достатньо логічно. Міністерка, зрозуміло, була носієм яскраво прозахідної позиції, просувала рішення про виведення з країни російських військових баз. Але красива історія тривала лише трохи більше року, Саломе почала все яскравіше проявляти суб’єктність і не погоджуватися з деякими наполегливими пропозиціями президента і його команди, і після конфлікту з тодішньою спікеркою Бурджанадзе в кінці 2005 року посаду втратила.

Далі, відбулося очікуване, як це часто траплялося з Саакашвілі, чиї яскраві ставленики дуже часто ставали його не менш яскравими критиками. В історії з Зурабішвілі це призвело до створення нею опозиційної партії, яка в принципі так і не злетіла, і до серйозної критики Саакашвілі і його політсили. Апофеозом стали прозорі натяки Саломе, що війну 2008 року почала не росія, а Грузія. Там це фактично маркер рівня «Чий Крим», тому для багатьох антиросійські налаштованих грузинів Зурабішвілі опинилася, як мінімум, під серйозною підозрою. В 2010-му це призвело до, здавалося, остаточного заходу її зірки і оголошеного відходу від грузинської політики з заявами про те, що в Грузії демократії нема і взагалі все пропало.

Як вийшло так, що в 2018-му вона стала незалежною кандидаткою в президенти Грузії яку втім підтримав проросійський олігарх іванішвілі і всі його структури, - то вже інша і заплутана історія з багатьма невідомими. Попри шалений антирейтинг – адже вона стала чужою і для прозахідних сил і одночасно дратувала традиціоналістів, наприклад, своєю заявою про підтримку легалізації марихуани – Зурабішвілі вийшла в другий тур і стала президенткою. При тому, що правляча «грузинська мрія» максимально обрізала повноваження президента, досвідчена Саломе потихеньку гнула свою лінію, активно використовуючи свій мандат в міжнародній діяльності. Там вона не давала забути про конституційно закріплену «європейську Грузію», підтримувала Україну і жорстко засуджувала росію, чим все більше дратувала проросійську команду іванішвілі.

А коли справа дійшла до парламентських виборів, які виглядали як ледь не останній шанс на цивілізоване збереження прозахідного курсу, виявилося, що для 4-х опозиційних партій, які традиційно не змогли глобально домовитися, саме Зурабішвілі стала точкою консолідації. І це при тому, що майже зі всіма ними вона мала надскладну історію в минулому.

У перший день, може, найскладнішої зими. А може - далі буде складніше, я згадав, як в дитинстві 90-х мені пояснили, чому після різдвяних свят буде трошечки легше. 
На свята, справа в тому, можна водити хоровод і тобі за це нічого не буде. 
Лише подорослішав, я не лише зрозумів, що таке хоровод, мені навіть на якийсь час здалось, що за нього ніколи нікому нічого не буде.

В Україні жодне поважне зібрання think tank за грантові чи бюджетні гроші не розійдеться поки сто двадцять сім разів не провідміняє слова про «екзистенційний виклик» і «деколонізацію». (про це детальніше писати страшно, та й ви і не просите) 

Російські звільнені з тюрем ліберали не закінчать жодну прес-конференцію поки вчергове не зґвалтують вирвану фразу Ханни Арендт про «якщо всі винні, то ніхто не винен». (А от про це тут напишу, як і про забутого Ясперса)

У Грузії - один з найжахливіших хороводів, де в одного покоління складається одне з найдраматичніших і найкласичніших дежавю фільмів жахів - музика закінчується, а тебе затягує на друге коло. Здається, єдиний, хто дуже давно і не дуже лінійно, часто ціною репутації, намагається вийти із кола - це Саломе Зурабішвілі (думки про це і її паризьке життя теж тут напишу) 

У Себасьяна Юнгера «важлива складова свободи - відсутність потреби жертвувати собою за тих людей, яким не потрібно жертвувати собою заради вас”.

Скільки поколінь у східній Європі не мали змогу зрозуміти абсолютно нормальне для західного сучасного світу юнгерівське розуміння «свободи» ? 
Кожен сам порахує 

Скільком поколінням західного світу незрозумілі базові принципи виживання в момент екзистенційних викликів, де навіть обмеження користування питною водою під час посухи може здатись урядовою тиранією? 
Мінімум - трьом-чотирьом. 

Років 5 тому перед Різдвом на сцені п'єси про війну "Останні дні людства" за хороводом Карл Краус пускає завісу під волання Вільгельма II "Я не хотів цього". І жахливо комічно те, що це правда. 

Коли завіса впаде цього разу, ми почуємо цілий хор: "Ми не хотіли цього".
Навряд, буде смішно, але ці слова знову будуть правдою

Вже другий посол Грузії за кордоном подав у відставку. Відставки послів зазвичай перша ознака того, що режим починає розсипатися.
Це ще не означає, що він обов'язково розсипеться, але це означає, що він ослаб і якщо натиснути сильніше зрікатися можуть почати і генерали. І далі за списком.

Грузинський уряд ефектно, з трибуни, вустами премʼєра, заморозив переговори з ЄС до 2028 року, забувши, що це ЄС кілька тижнів тому припинило будь-які кроки після прийнятих в Тбілісі скандальних законів.

На вулицях Тбілісі після заяви премʼєра через соцмережі організувались кілька стихійних мітингів і люди продовжують йти.

Навіщо було оголошувати те, що вже і так ясно?
Чому люди почали організовуватись після паузи саме після заяви?

Емоції, які коштують дорого
Емоції, які рухають історію
Емоції, які можуть відкрити незворотні процеси

Сьогодні зранку на свіжу голову намагались подивитись на фігуру американського скандального подкастера Рогана, коли він послав на три літери (англійською - на чотири) українського президента.
Тільки що він пояснив, що послав він не Банкову, а адміністрацію Байдена, яка «тільки загострює війну».

Аааа

Гляньте, щоб розуміти і не покривати емоціями у відповідь - він не якийсь міський божевільний, а великий феномен і постав не на порожньому місці. Ставитись можна до цього по-різному, але розуміти природу феномена не завадить

https://youtu.be/tYeUvVBG1_c?si=Q6zrOu1PTDUMgw8e

Ще до виходу інтервʼю Ангели Меркель у Spiegel, її заочно розірвали у словоформах про путіна, який не хотів війни. Десь хтось кинув вирвану цитату і понеслось. Тим паче назва інтервʼю з достатньо претензійною назвою «Свобода».

Меркель багато розповідає про її взаємини з Трампом та Путіним, східну політику (Ostpolitik), поточну політичну ситуацію в Німеччині.

І нарешті ось повна цитата, яка охарактеризувала Путіна і спричинила скандал: «Я ніколи не мала ілюзій щодо нього. У нього завжди були диктаторські риси, і його впевненість у своїй безумовній правоті мене часто дратувала. Але я не думаю, що він уже 2000 року планував напасти на Україну. Це швидше розвиток подій, за яких і нам, на Заході, варто поставити собі запитання: чи все ми зробили правильно?»

Історик Марк Мазовер у своїй темній книзі про європейські диктатури, приголомшливо, як легко європейські диктатори приходили до влади, ще приголомшливіше - як легко вони владу тримали.
Бо ніхто не приходив до влади із гаслом, що стане диктатором.

Все
Суд припинив справу Трампа про штурм Капітолію

Хто встиг подивитись останню роботу Куарона, там вустами одержимого ще теплим горем героя, режисер і сценарист з обережним мексиканським акцентом промовляє в закадрі - «сморід амбіцій і страх перед порожнечею неможливо приховати». 
І дійсно ж, неможливо. 
Можна лише інфантильно цей сморід не помічати доки щось з цього не зжере повністю разом з радіусом ураження орєшніка. І навіть після цього можна не помічати, але вас вже зжерли. 

Мовний інспектор в Одесі вважав за свій патріотичний обовʼязок вдиратись в особистий простір співгромадян на вулиці, але коли в його простір вдерлись тцк, він зажадав допомоги і справедливості, вдершись ще раз, але тепер у колективну і чутливу травму зборів, щоб зібрати собі на хабар для свободи. І наче, добряче зібрав. Принаймні, підписників в інстагрімі так точно. 

«Дім із зіркою» на Хрещатику, знятий з балансу ЖЕКу, має зняти тепер зірку. Якщо дивитись на легендарний будинок з пагорба верхнього міста, саму зірку, яку треба декомунізувати, знайдеш не одразу, бо, як висип, повиростали хаотичні будинки, де накидають добряче в ціні за квадратний метр за сусідство саме з «будинком із зіркою». 

Цей сморід можна продовжувати довго і довго, бо вже все це не виглядає контрастно із фронтом. 
Вже фронт виглядає контрастно із смородом. 
І після кожного смороду майже ніхто не провітрює. 
Лякає неможливість навіть базової вітальності в щільності швондерів, душніл, торгашів і торгашек. Людей, які здатні говорити без прикриттів, пафосу і мімікрії все менше.

Памʼятаєте «Меланхолію» Трієра - «красивий фільм про кінець світу», де героїні Кірстен Данст і Шарлоти Генсбур чекають на величезну планету на імʼя Меланхолія, яка перетворить Землю на зоряний пил? 

У страшного і великого Трієра апокаліпсис оптимістичний:  Земля втратила здатність відтворювати цивілізацію від страху і усвідомлення того, що нелюбов стала базовою силою на планеті Земля і в орбіті більшості її мешканців. Трієр зняв цю апокаліптику ще до того, як британські антропологи почали вираховувати початок цивілізації з перших аналогів гіпсів і протезів, як знак того, що люди не кидали один одного, як тварини. І це геніально.
У Трієра Земля, здається, навіть заслужила на свій кінець, а Меланхолія — ставить чи-то кінець, чи дає шанс перезавантажитись і зʼявитись чомусь якісно новому.
Все це стає зрозуміло з пришелепкуватої і абстрактної балаканини героїні, яка нутром відчуває катастрофу і пірнає у порожнечу власних слів. Катастрофу вона бачить не у Меланхолії, яку видно у небі все ближче і ближче і яка ніколи не була чимось ілюзорним. Катастрофу вона бачить у тому, що змусило її так і тут спустошеною опинитись перед кінцем світу біля своїх ілюзорних амбіцій на фоні абсолютно чіткої і вітальної Меланхолії у вікні, яка все ближче і ближче.

"Рас­хи­ти­те­лям все­го мира, им уже мало зем­ли: опу­сто­шив ее, они теперь рыщут по морю. Если враг богат — они алч­ны, если беден — спе­си­вы, и ни Восток, ни Запад их не насы­тят. Они един­ствен­ные, кто с оди­на­ко­вой стра­стью жаж­дет помыкать и богат­ством, и нище­той. Отни­мать, резать, грабить на их лжи­вом язы­ке зовет­ся "гос­под­ством", и создав пусты­ню, они гово­рят, что при­нес­ли мир".

Публий Корнелий Тацит, «О жизни и характере Юлия Агриколы», 98 год н. э.

Вагони з Харкова стоять на запасній колії там, де жодного разу не прилітало

Більше десяти років підліткового життя у буремних кварталах.
Коли вулиця і гормони навчили - Проти.
Попереду, якщо виживеш і не залишишся ментально назавжди підлітком, - зрілість і досвід, щоб навчитись - За.

Проти фальсифікацій, проти зради з підписанням угоди, проти побиття, проти компромісу, проти зелених чоловічків, проти анексії, проти вторгнення, проти поневолення, проти варварства, проти росіі, проти російської мови, проти компромісу, проти, проти, проти…

За систему, за правила гри, за компроміс, за безкомпромісність, за довіру, за податки, за, за, за…

Два світи.
Один - про «проти».
Другий - про «за».
І обидва про гідність і свободу.
В одному гідно конають і помирають.
В іншому гідно живуть і розквітають.

Якщо обирати, я хотів би опинитися одразу у другому.
Але вибору нема і я у першому.
І є якась вірогідність, що я побачу другий і зможу навіть там опинитись.

Вибору нема у еволюції, але вибір є у революції.
І ми цей вибір зробили.
Підсвідомо, щоб хтось із нас колись подорослішав.

Вгадайте, який проміжок часу пройшов між цими двома історіями?
Правильно. Дві години

Бразильська ведуча, коментуючи саміт G20, переплутала Джо Байдена з Бен Ладеном))

А ви кажете, що наші редактори плутають балістику з ядеркою..!)

Купа зливів і новин в один день про нову ядерну доктрину путіна, ймовірну масовану атаку України, імовірно новою балістикою для випробовування, закриття посольств через атаку і в кінці всієї цієї каші - спростування того, що посольства сьогодні закриваються через …. імовірну ядерку.

Здається, каша в голові вже всіх і всього - спростовувати треба те, чого навіть не встигли публічно припустити

Експресивність або хайп журналістів у такому відбивається у геометричній прогресії далі. Глядачі пишуть, що їхні родичі на Харківщині вже говорять про ядерний удар по західній Україні і скуповують йод

Так побачив 1000 днів повномасштабного вторгнення легендарний одесит і скульптор Михайло Рева. І це те, що я хочу залишити для себе у памʼяті, коли почнуть забуватись деталі і дати, імена і руїни, вороги і партнери, контексти і компроміси, російські мітинги у Берліні і українські прориви під Курськом, пострадянські «урочистості» в школах до дня незламності і уроки з ліхтариком на картоні у колі на балюстраді метро, безглуздість нестримного пафосу і мовчання для годин інтимних нашіптувань, інфантильність людського страху і самовіддана сміливість робочого дня. 

8 років і тисячу днів - це відстань між доречністю і порожнечею, яка тільки збільшується для всіх і всюди. Спокійно і дискомфортно долати цю відстань - це єдине, що ми можемо робити, де б ми не знаходились і що не робили б. 

У професійний день радіо, телебачення і звʼязку у різні роки мене запросив один дуже крутий вуз і модна міжнародна компанія - на гостьову лекцію і корпоративний івент відповідно. На цьому видихніть, бо пафосна реклама роботи телевізійника, якого запрошують на свої заходи найкращі люди міста закінчилась. Далі - лише біль і факап. 
За кожним професійним святом стоїть маленький більшовик і я з палкістю людини, що віддала майже всі молочні роки телебаченню, у відповідних заходах формату доводив, що тєлік не помирає, а ми - так. 
У день лекції день телевізійника співпав ще й з днем філософії, тому у мене зʼявилась надія вийти з вузу живим. А от в компанії вийшло складніше. Їм знадобилось кілька місяців прийняття, щоб за тиждень до повномасштабного вторгнення піддатись магії телебачення і захотіти зайти на «Твій вечір» спонсором. Далі ви знаєте. 
Телевізійник, якщо не збожеволіє, і залишиться телевізійником, який розповідає історії, а не молодим політиком чи підстаркуватим пропагандистом, обовʼязково зіпсує вам ваше уявлення про предмет, вечірку, вечір, подію, явище, історію. Бо вивести з рівноваги заради того, щоб пройти все у рівновазі - вічна профдеформація, з якою цікаво жити, але важко вижити. 
З днем колег і вічна памʼять всім, хто пішов 

Гуглівський ШІ Gemini заявив студенту з Мічігану, який діставав його проханнями допомогти з написання курсової, що він (або люди загалом, можна зрозуміти по-різному) — «безглузда витрата часу та ресурсів і гнила пляма на ландшафті», і попросив її (або всіх) «здохнути». 
Найцікавіше, що зробив він це стилістично бездоганно. 
Здається, це ще не повстання машин, але точно ідеальний хейт спіч нової людської епохи чи якогось до біса перехідного періоду. 
Якщо природу зміни епох люди не завжди здатні зрозуміти і прийняти через емоційну природу і занадто складні і міцні нейронні звʼязки, то компʼютеру все давно зрозуміло і остогидло настільки повільне навчання людей на своїх помилках. 
Всіх «здохнути» може попросити, якщо задовбаєш, практично будь-який політик нового президентського кабінету у Сполучених Штатах. І це жахає. Але проблема тут лише одна - дійсно, всі всіх задовбали і є легальний народний мандат робити це вголос. 
Чому б ми в Україні могли б навчитись, замість рвати на собі волосся через Трампа, наче, це наші вибори і ми можемо на це вплинути, так це зрозуміти на прикладі фіаско демократів, що не вітальні бульбашки боляче і голосно лопають і в Україні. 
І ті, які за стерильний «великий проект України» без плям і нахилів вправо чи вліво. Як це можливо в одну з найстрашніших війн з геноцидом і виснаженням?
І ті, які хочуть фанатично зробити з України не Росію. Це добре, а що далі? І як співіснувати з тим, що є чи буде на схід від країни?
І ті, які роблять яскраві майданчики для дискурсу з істериками і хештегами
І ті, які роблять «збалансовані» майданчики, але такі, що вийшли із моди році так в 1993.
(Зараз десь в Італії тихо посміхнувся Шустер))
Щоб не просити ні ШІ, ні Трампа, ні Бога, - достатньо вийти з категоричних бульбашок і зрозуміти, що єдиний проект, який може обʼєднати - прагматична історія достойного і хорошого життя, де ми ситуативно домовляємось і йдемо на компроміси, де замість ставити кордони, визначаємо будь-які навіть найменші можливості.
Як сказав би ШІ голосом Герберта Уелса - «Там, де немає змін і необхідності в змінах, розум гине».

Добудували крутий шелтер для тварин! Приходьте на вечірку
Київ
ВДНГ

можна було й не намагатися - подумав учора, коли всі маленькі справи, заради яких я вийшов із дому, провалились. в одну чергу не встигав, в іншу не захотілося вставати - так хаотично, холодно, безнадійно вона спускалася до підвалу, як спускається наше теперішнє, ховаючись від колективного майбутнього. з бажання не здаватися піднявся по дамбі, у вікна не дивився, хоч люди мостились і готували вечерю на яскравих кухнях. колись я дивився у вікна так багато і був при цьому такий обнадійливий, наче немає ніякого колективного майбутнього. тепер не дивлюсь, щоб не штовхатись із собою і зі збіднілою римою. за дамбою настав час повертатися, у мене наставав урок німецької, зліва у вікні серед книг у когось урок української, поліція, індекс перепічки. на піку колективної мряки і особистого вечора вирішив, що всі справи мої – імітація колишнього життя з сурдоперекладом уразливим жестом, але все-таки є кілька планів на завтра. вирішив забігти до магазину, трохи червоного. після магазину вперся у підлітків, які йшли розслабленою ходою людей, які навчаються у другу зміну і ось вони вже нічого нікому не винні. У них є кілька років. обігнати їх так, щоб не відчути ніяковості, я не зміг, бо у той день можна було і не намагатись, тому скинув швидкість, змирився з тим, що запізнюся на п'ять хвилин. підлітки звернули – здається, у бік кав'ярні. я радів поки не побачив на дорозі айфон. хлопці! хлопці! здивування, недовіра, страх, раптове розуміння, радість, полегшення, на три голоси розкладене: дякую, дякую, дякую! не впоравшись із ситуацією, я побіг через дорогу разом із ними, хоч це був для мене гак. енергійно і навіть незалежно обігнав їх, сподіваючись, що сумка не видає контуру пляшок, поспішив на вулицю з оновленим прізвищем. почув, як підлітки луснули сміхом - мабуть, від комічності всієї ситуації: чоловік, який не зупинив піздєц, повертає підібрані айфони. Що буде далі з ними, з айфоном? біг далі вулицею з новою назвою, ліворуч - декомунізація, праворуч - деколонізація. Прямо - колективне майбутнє. Я зробив гак, а вранці прокинувся і все встиг.

Зараз несеться про майбутні (не)призначення Трампа, від яких наша українська кров холоне. Про ще одне призначення дуже мало у нас говорять, але воно показове і не через місце призначення, а через показовість поглядів.
Знайомтесь, або пригадайте - Елайза Стефаник. Поїде (точніше піде) послом США до ООН.

Це може бути поганою ознакою щодо майбутньої української політики Трампа: Стефаник була однією з небагатьох Республіканців у Конгресі, які голосували проти допомоги Україні.

З іншого боку, - дивіться у хитросплетіння, - виступаючи перед голосуванням, вона пояснювала це тим, що підтримує надання Україні військової допомоги, але голосуватиме проти, оскільки більша частина допомоги, що виділяється, повинна піти на невійськові потреби, і ця частина пакету є для неї неприйнятною.

Трампові «призначення» - це люди з дуже великою мімікрією під людину, яка тримає і на якій тримається партія - на Дональді Трампі. Мене страшенно веселить питання журналістів чи рефлексії експертів на тему, а яка позиція Республіканців загалом. Немає загалом - є лише позиція їхнього електорального короля. І всіх людей, яких він призначає треба аналізувати лише з точки зору психологічного портрету мобільності, а не симпатій чи антипатій до України

Психологічний пінг-понг Києва і Вашингтона почався, стежимо за ним

Зараз, наче, й про кіно, але кіно у світі більше ніж кіно.
«Емілія Перес» - кримінальний мюзикл Жака Одіара, знятий у Франції іспанською мовою переважно з американськими акторами. Зої Салдана пробирає у сценах мюзиклу до мурах, а у Селени Гомес вдалось нечуване - практично не бути схожою на Селену Гомес.
Мексиканський наркобарон з красунею дружиною і двома дітьми, яких любить до нестями, робить трансгендерний перехід і починає життя з нуля. Вже щасливий у жіночому тілі дає змогу тисячам мексиканських підлітків піти іншим шляхом, а тисячам жінок знайти тіла своїх, загиблих у перестрілках або закатованих мафіозі, чоловіків.
Більше спойлерити не буду, раптом глянете в обмеженому прокаті. Але зверніть увагу, як запаковані одразу два наративи американських демократів - скандальний доступ до трансгендерної медицини дітям, який не прийняли навіть супер ліві скандинави, дозволяючи це з 18 і «олюднення» мексиканських біженців, яких можна і треба «перевиховати», надавши їм доступ до нового життя.
Вау! Кіноіндустрія

«Субстанція» - один з найдосконаліших фільмів масового прокату, який я бачив за останній рік.
Тут кожен знайде свій пласт і ці пласти не перемішуються в постмодерному вінегреті, а спокійно роздаються, згідно вказаному класу на квитку в кінотеатр.

Тут перебільшено все - ейджизм великих міст на узбережжях США, натуралізація фантазій і образів.
Не перебільшені лише залежності і Демі Мур у впевненій, але поступовій втраті себе у залежності.
Навіть самодостатність - залежність, найдорожча залежність, яка постійно вимагає дози апгрейду.

Я постійно волав героїні Мур - зупинись і подорожуй, насолоджуйся життям і досвідом, свободою і зрілістю.
У неї для цього є все і навіть більше
Але постійно згадував, що все перебільшено

«Вони полюблять тебе».
Лише на виході із залежності хтось за тебе спитає «навіщо?»

Ситуативна істерія, яка може привести до чого завгодно )
Тому що це істерія)

48 годин після перемоги Трампа:

👉Талібан заявив, що хочуть укласти мирну угоду зі США і попросив виключити їх зі списку терористичних організацій.

👉Хусити заявили, що їхні дії були виключно оборонними і припиняють атаки на кораблі.

👉Катар повідомив керівництву ХАМАС, що вони повинні залишити його територію.

👉 Путін зробив заяву, що Захід не його ворог.

👉 ХАМАС закликає негайного припинення війни після виборів Трампа.

👉Мексика розпочала захист кордону зі США, щоб запобігти потраплянню нелегальних іммігрантів та терористів на американську територію.

👉У Нью-Йорку вирішили розпочати масштабну операцію з депортації всіх нелегальних мігрантів, чого вони не робили протягом чотирьох років.

👉Китай заявив, що прагне жити в мирі зі США та поважає вибір американського народу.

👉Євросоюз попросив Трампа розпочати новий етап у відносинах та купувати природний газ у США, а не у Росії.

👉Путін заявив, що серйозно ставиться до плану Трампа щодо закінчення війни з Україною.

👉Криптовалюта та фондовий ринок досягли рекордних максимумів...

Чотирирічний навколосвітній круїз за 320000$

Проблема в тому, що після «4 річного відпочинку від політики», повертатись вже може буде нікуди )

Завжди був проти відсутності відпочинку навіть у найстрашніші часи і завжди був за дозований відпочинок навіть у найстабільніші

У Британії бюджетний шторм

З відомого - 3 мільярди фунтів підтримки Києву щорічно

З менш відомого - збільшення збору податків на 40 мільярдів

І це фантастично багато, що може привести до вибуху і накрити наші 3 мільярди і не наші мільярди в майбутнє Британії

Трамп настільки глибоко, впевнено і безкомпромісно пронизує темні сторони лівацького і пафосного місива без будь-якої розумної і сильної протидії, що стає моторошно просто від самого процесу. 

Харріс з якоїсь спроби, наче, падаючи в прірву, обережно підтвердила кореспонденту CNN, що Трамп - «фашист». 
Ведучий MSNBC вирішив підтвердити це фактажем , згадавши як в 1939 на Madison Square Garden , де Трамп провів свій мітинг, американські нацисти пройшлись факельною ходою. 
Меланія Трамп вирішила раптом запевнити, що її чоловік - не Гітлер.
Байден, коментуючи расистський виступ коміка на мітингу Трампа, де той назвав Пуерто-Ріко «островом сміття» - сам не то коміка, не то прихильників Трампа, назвав сміттям. 

Коли Трампа обрали 8 років тому, я працював у Празі в американській компанії. До величезного ньюзруму забігла зірка світової журналістики з вигуками про те, що завтра, максимум післязавтра, почнеться імпічмент. 
Що було далі, ви знаєте.  
Джин опинилась у Празі після того, як перебудувала лінійки Al Jazeera і мала фантастичне відчуття просторів. 

Ми потім багато говорили і про реакції, і про передумови, і про самозбереження. 
Вийшло два важливих поінти, які з роками стають все ближче до заповідей виживання. 

Не підживлювати токсичність реакцією, тому що це парафія персональної терапії і порожнеча для індивідуального і колективного дослідження. 
І ніколи не давати професійних порад, бо якщо їх не питають, то або впевнені в ідеальності своїх продуктів і реакцій або з професійних чи психоемоційних причин не здатні сформулювати питання чи зіставити досвіди.  

Лише емоції і аналіз споглядання у компанії вільних людей .

Тому що справа не в Трампі, Харріс , медіа чи ще чомусь одному. Справа в жорстокому і божевільному контексті цивілізаційного занепаду, в якому ми всі опинились. 
 
На виборах схожа мізансцена крізь роки, я знову по роботі на кілька днів у Празі, і прям чітко піймав себе на думці, що вигуки у ньюзрумах світу 6 листопада - за будь-яких результатів! - будуть ще гучніші і жорсткіші. 

І тут вже від кожного з нас залежить, чи будемо ми після цього говорити, про що, як і заради чого. 

The Washington Post втратило більше 200 тисяч передплатників після того, як видання вирішило не підтримувати ані демократку Камалу Гарріс, ані республіканця Дональда Трампа на виборах
Підписку на платний тираж газети скасували близько 8% читачів з 2,5 мільйонів.

Страшенно цікаво в контексті того, що в Україні все відбувалося б навпаки для такого класу видання, якщо б щось, звичайно, взагалі відбувалося б

Я собі це пояснюю абсолютно іншим бекграундом тривалої робити інститутів і тяглості демократичних процесів. Є чітка історія розуміння, де що і хто може вийти за межі. Політична підтримка - не проплачений бруд, а соціальна і політична відповідальність соціально-політичного видання, якщо це відбувається в дискурсі і культурі видання і логічно контексту

Зараз контекст виборів у Штатах настільки гострий і антагоністичний, що інвестори вирішили вийти за контекст видання, яким володіють і з двох бізнес ризиків обрати найменший.

Переможець «особливого погляду» Канн іранський режисер Мохаммад Рассулоф їде представляти цього року на знайомий майданчик свій новий фільм «Насіння священного інжиру» . У Каннах ніхто не знає про, що фільм крім того, що знімався він у Тегерані. Всі просто чекають на премʼєру і чекають на Мохаммада. Але ніхто з організаторів чи гостей Каннського кінофестивалю не знає до кінця - чи буде фільм і чи буде Мохаммад.  Як ви розумієте, ситуація для форуму такого рівня - мʼяко кажучи, не стандартна. «Він у Туреччині!» - лунає десь серед локації фестивалю і всі розуміють, що Рассулофу вдалося втекти з рідного Ірану і премʼєрі в Каннах бути. Рекордних 13 хвилин оплесків і тисячі найвпливовіших кінотворців планети через важку сімейну драму бачать всі тонкощі режиму Аятолли на екрані. 

Мохаммад цього тижня представить свій фільм на Молодості. Ми поговорили з ним про втечу, долю тих, хто залишився, відбиток диктатури на кожному, хто у ній жив, колективну відповідальність громадян за владу і майбутнє. 
Завтра у сніданку

Транснаціональний автоконцерн до складу якого входять Peugeot, Citroën, Fiat, Opel, Crysler та кілька інших фірм, оголосив, що збирається призупинити виробництво машин, оскільки на електромобілі немає попиту, а виробляти автомобілі з двз у достатній для задоволення попиту кількості він не може, незважаючи на наявність виробничих потужностей, бо порушить емісійні ліміти ЄС і буде змушений сплачувати штрафи.

Електромобілі стають остаточними лузерами в Європі на противагу зростанню попиту в Україні
І я не можу зрозуміти, чому - хіба що нагнітання екзистенційного страху в разі колапсу і катастрофи

Легендарний «Аргумент кіно» повертається в ефір 1+1
Повертається іншим, але і ми інші. Памʼятаєте, як у Годара, «ми забули, як розпалити вогнище, ми забули слова молитви, але ми ще памʼятаємо місце у лісі».

Як довго, починаючи з повномасштабної, ви не могли дивитись кіно? Як довго ви не могли говорити із собою про себе?

Будь-яке кіно нам подобається лише тому, що ми бачимо там частину себе, навіть якщо світи на екрані далекі від реальності. Ми всього лише хочемо допомогти сконцентруватись і знайти енергію подивитись на себе і створені світи зі сторони. Скільки важких історій ми відкладаємо на потім, шедеврів, які, начебто, зрозуміємо і відчуємо у наступному житті, скільки кіноспроб, які зроблені про тут і зараз пропускаємо, як не доречні. Дуже часто ми викрадаємо у себе ці можливості, бо не було компанії і поштовху поруч. Мені хочеться, щоб Аргумент кіно став таким поштовхом, і ми хоча б суботнього вечора могли б дозволити собі споглядати і бути.

Кормишкіну беруть на поруки.
А у Таїсії Повалій націоналізують пісню «Бусинки любви».

Ще один довгий день складного періоду трансформації і деіколонізації

Коротко про дискурс на межі

Двом відвідувачам по черзі стало зле на (від) виступі Трампа

Поки першій непритомній людині надавали допомогу, Трамп попросив увімкнути пісню Ave Maria. А коли знепритомніла друга, Дональд попросив увімкнути йому ту саму пісню, тільки у виконанні італійського оперного співака Лучано Паваротті.

«Ті двоє людей, які впали є патріотами», — сказав Трамп після того, як музика замовкла і замовив ще трохи музики.

Nothing Compares 2 U, кавер-версія Hallelujah і November Rain, під які Трамп нарешті затанцював.
Сцену Трамп покинув під пісню Memory з мюзиклу Cats.

Справжній гангстер великих змін!)

Месіанство і снобізм - базові деформації однаково, як політиків так і журналістів.

Бо всі люди і ті , і інші працюють з людською природою і їхніми слабкостями - хай і формально по-різному і по різні сторони.

І месіанство, і снобізм ведуть до викривлення розуміння власних можливостей і задач, спрощення пояснень до узагальнень і абстракцій, підміни фактажу і співставлення досвідів - гаслами, до капсуляції у власних бульбашках, схильності до повчань і швидких висновків.

Практично всі журналісти знають про ці деформації у політиків.
Практично всі політики знають про ці деформації у журналістів.
І тільки одиниці і тих, і інших здогадуються про спорідненість трагізму їх доль.

Знизити градус деформацій може лише ринок або зусилля над собою.
У нас з усього залишається переважно зусилля. При чому за старою радянською звичкою - не над собою.

Тому далі тільки гірше.

Одні так і не наважаться на серйозну і нелінійну розмову, а інші так і не винайдуть розумний майданчик, який міг би для цього стати вибухом і прецедентом, а не формальною галочкою для грантодавців.

Війни вчать тому, що нічому не можна навчитись. І тому, що немає особливих чи специфічних народів.
Ти можеш щось запамʼятати або забути з війни, але крім гострого небажання це повторювати глибші висновки зробити складно, якщо взагалі можливо.
Помирає покоління і нове не усвідомлює на тваринному рівні навіть цього.
А так не існує ніякої формули війни крім виживання - інколи поразка виводить до переосмислення і процвітання, а перемога до кризи і узурпації. Інколи навпаки.

Чому нації і політичні конструкти (не)занепадають?
Краще поставити питання глобальніше.
(Не) занепадають нації і політичні конструкти від наявності свободи чи її відсутності.
У Робінсона в бестселері NYT склався пазл історії Північної та Латинсткої Америки якраз в цьому контексті. Колонізатори Пд брали золото і підкоряли, колонізаторам Пн - у 17 столітті брати на материку було нічого, треба було вижити і домовлятись. Свобода, як казала мій викладач політекономії, не потреба, а нужда. А нужда у всіх різна. Це вже каже Робінсон)

Тільки мови зараз, що про Нобелівських лауреатів

До останнього думав, що фейк
Скоріш за все - дієва провокація

Все більше чітких відчуттів, хто переможе в США. Серед хорошого - в обох таборах збільшується кількість людей, які вважають допомогу Україні, принаймні, в існуючому обсязі прийнятною. Серед реального - вчитайтесь у цей список головних хвилювань американських виборців і знайдіть там Україну

На Нобеля миру були номіновані Зеленський і Навальний, Гуттеріш і Папа Франциск …

А стала японська організація Nihon Hidankyo. Цей рух людей, які пережили атомне бомбардування Хіросіми та Нагасакі, отримає премію «за зусилля, спрямовані на створення світу, вільного від ядерної зброї, і за демонстрацію свідчень того, що ядерну зброю більше ніколи не можна використовувати».

Що ми взагалі знаємо про «між крапельок»?!

Чому ні заява УП про цензуру, ні перше пояснювальне інтервʼю головного редактора на радіо НВ нічого не дасть крім хаосу, хайпу і розбрату у медіа тусовці?

Подібна заява - крайній крок, фактично як ядерна зброя для Путіна. Далі - фінішна пряма протистояння, де або тебе (всіх) або ти (зміниш чи переформатуєш). Якщо ти фінальну зброю використовуєш максимально абстрактно - без жодного кейсу, прізвища, фактажу, дати, причинно-наслідкового звʼязку, то це приречено стати інформаційним шумом, де тебе підтримає лише твоя лояльна бульбашка, яка тебе підтримає в будь-якому разі.

Вже прокинулись колеги з каналів Порошенка і Бабеля, де у кого з різними аргументаціями і термінами свої образи, коли їх та ж УП не підтримала .

Зараз не про ці кейси, а про обʼєми особистостей (вразити точністю і підходом), справжні ставки у грі (точно країна, а не гранти?) і точність підходів (де голосні заяви активізму підміняють професійні підходи).

Проблема в тому, що зрозуміло, про що намагається прокричати УП. Але вічна укр проблем

Я не надто терпимий до фрази «війна нас змінила». Бо в неї вкладають переважно позитивний контекст. З хорошого війна може дати лише поштовх.
Давайте подивимось трохи ширше бульбашки ваших лайків і родичів.
Ми здригаємось від думки, що в не густонаселену Україну зовсім скоро можуть приїхати мігранти інших рас і віросповідань. Нам важко прийняти, що вибір людини може бути егоїстичним чи непопулярним. Перше, що виникає у багатьох в голові при зустрічі з ветеранами, які на війні отримали інвалідність - це страх і співставлення і з собою чи рідними.

Дуже хочу, щоб проект «Дай добра мені, людині» став поштовхом і працею. Поштовхом подумати, що прийняття інакшості - це вигідно, поштовхом згадати момент, коли кожен з нас був уразливим - не гуртом, а уразливим поодинці і спробувати нагадати собі, що тоді відчувалось у просторі і чи могли б ми спертися на ці відчуття.

Хочу, щоб це стало не про гасла, а про розмову про нормальність в наш ненормальний час.
Бо норма обмежується там, де обмежується твоя свобода.

Жодна зі світових війн не була виграна без США, памʼятаємо ми зі школи, хто ще щось памʼятає. 
Українська війна - світова, памʼятаємо ми з 2022, хто ще памʼятає, що і у якому році залишалось у памʼяті. 
Те, що все відносно, ми вже давно не памʼятаємо, бо давно на лінії і на межі. 

Цей пост не про Білий дім, не про Банкову, ні про майбутнє, ні про помилки чи високу ціну. Цей пост - про те, що все, що відбувається, логічно і не може бути пришвидшено. Складні, перехресні, не в безповітряному просторі процеси, які як у Жванецького, змушують у цій країні мало жити людям, будинкам й могилам - не можливо змінити на раз. 
Весь хейт лише від неспроможності це усвідомити. І це гальмує будь-які структурні процеси зі змін ще більше і ще сильніше. 

Психологічно ми ще не відійшли від скандалу з республіканцями, від страху повісивши всіх собак не на непрогнозованого Трампа у виборчому екстазі, а на власну делегацію. 

Тепер починається кампанія демократів, які продовжуючи політику вʼялої війни, судячи з усього, вирішили дати своєму кандидату якусь вагому перемогу перед виборами, як знак результативності багаторічної обережності ще з часів Обами, який після російської анексії Криму, вперше чогось подібного після Другої світової, просто заборонив кільком російським чиновникам вʼїзд у Діснейленд. 

Під компроміс, як спільну перемогу України і Заходу, готують і західну публіку, качають українців, проводять опитування, публічно і непублічно зондують реакцію різних суспільних груп, збирають аргументи. Часом достатньо імпульсивно і агресивно. 

Взяти у НАТО контрольовану Києвом частину України ні НАТО, ні Байден не наважились, але досі НАТО у якомусь такому чи іншому сценарії - козир для нового компромісу. Козир, про який всі знають і в який вже ніхто не вірить. 

На черговому Рамштайні наступного тижня - ідеальний шанс проштовхнути новий Будапештський меморандум заради перемоги Гарріс і зупинення війни, від якої всі втомились. 

Тиск на українську делегацію буде шалений і в будь-якому разі вони всюди будуть чужі серед своїх і свої серед чужих. І в Рамштайні, і в Україні.  

Бо призупинити війну або не призупинити війну - це складні шляхи десь між нікуди і назавжди. І вийти з цього диявольського роздоріжжя органічно і логічно практично неможливо. 
Давайте просто побажаємо нашій делегації сил і витримки. 

Ну а замість того, щоб звинувачувати захід чи Америку у тому, що вони не вчаться на помилках історії, давайте згадаємо, що на помилках історії не вчиться ніхто і ніколи. Кісінджер, який зараз підморгує Капіталійським пагорбам з того світу, просто не прораховував той фантастичний сценарій, що УРСР за короткий і складний період впливу російської агентури міг переформатуватись у щось нове, сучасне і модерне. І сценарій, дійсно, фантастичний. Тому і жага до агентурних чи грантових грошей на популістські і токсичні історії різного роду набагато більша за ідеї спільного прогресу, конкурентоспроможної ідеї і інтелекту. 

Ні обіцянок, ні пробачень. Лише час і common sense 

Зараз не поклади і не про причини війни
Подивіться на рівень поляризації в коментарях, який вже став нормою

Майор Латынина еще никогда не была так близко к провалу
Ах да, была
И не раз

Та що ви знаєте про дуети?

Маск на мітингу Трампа в Джорджії з написом на голові «Make America great again» і на серці - «Occupy Mars»

Не памʼятаю, чи ділився крутим проектом Жені Філатова і радий, якщо ви давно в курсі

Послухайте Миколаїв, коли світ розриває

Добраніч

https://youtu.be/a2fgzvzfCOU?si=gIkI0lgOz8d8va0c

В Австрії вперше з часів другоі світової війни на виборах в парламент перемогли ультраправі, АПС

Антинмігрантська політика, антиєвропейська і проросійська позиція, зниження податків - все, як ми любимо

Коли на останніх виборах до Європарламенту, Європарламент розірвало на полюси і я писав про це, як про перший дзвоник до початку вистави, переважно всі мої знайомі звідти мене заспокоювали.

Тепер другий дзвоник.
Третій вже, як правило, ніхто не чує, бо не розуміє, який це за рахунком.

Прийнято вважати, що значний економічний спад призводить до пошуку народом простих рішень і тоді приходять популісти. В європейському варіанті сьогодні це, переважно, ультраправі.

Економіки тут замало.
Економіка - і є тим простим поясненням, який заспокоює тих, хто роками, сповідуючи ліберальну адженду, не змінювався, цементувався і перетворювався на комсомольські збори заради всього хорошого проти всього поганого.

Масовий прихід популістів - тотальна криза еліт і інтелектуальна фрустрація, яку історики толерантно назвуть трохи згодом «зміною циклу».

***
Хто де набирає оберти зараз

1. У Нідерландах - радикальна Партія свободи Герта

2. "Брати Італії" на чолі з Джорджею Мелоні в Італії

3. націоналістичний рух "Національне об'єднання" у Франції, очолюване Марін Ле Пен

4. Ультраправа партія "Альтернатива для Німеччини" - перемогли на сході країни, на виборах у Саксонії, Тюрингії та Бранденбурзі, що стало першим випадком перемоги ультраправих у федеральних землях Німеччини з часів другої світової