Цей пост суцільне імхо, тож можна зі мнов не погоджуватися. Було якось говорили, вже не пам’ятаю із ким, що нашій музиці потрібні всі жанри, включно із трешем, шансоном, говнорепом і подібними речами. Власне, тільки наявніть власного продукту із нашими сенсами може витягнути слухача із російського музичного простору. Тому що у нас теж є люди, які сиділи у тюрмі, є наркомани, яким близькі пісні про закладки і герандос, і всі ці люди теж хочуть слухати якусь музику.
Мені опонували, типу, ні, нам треба поменше такого гівна, у нас всі мають какати веселкою і співати про піднесене, бо якщо співаєш про нари і гівно, то ти типу це пропагуєш і розповсюджуєш. Але я не можу із цим погодитися. Досвід, особливо поганий, вимагає рефлексій. В росшансоні мене особисто вибішує хуйня із відсутністю здорової рефлексі щодо скоєного злочину – там вор/вбивця молодець і страждалець, а мусора і вертухаї погані. Але ніщо не заважає нам створювати свою музику, навіть тюремну, але із правильними рефлексіями і висновками – тим не менш, таку, що не виключає із суспільного дискурсу і культури досвід великої групи людей, що мали тюремний чи наркоманський чи інший негативний досвід.
Аби проілюструвати свої роздуми, залишу тут кліп 229, які вийшли з нами на одному альбомі “Епоха”. 229 це за старим кодексом наркоманська стаття, і це не для красивого слова, а тому, що принаймні соліст системний нарік; гурт грає досить специфічну музику (думаю, багато хто з вас чув “Простіте меня, мужикі, за то шо нє бил в АТО”). І я знаю багатьох, хто на цей і подібні гурти фукає.
Але правда у тому, що розповідав мені мій хороший друг, який воював на півдні. Бійці ЗСУ не тільки котики і сонечки, дуже часто це пацики із поганих районів, торчі і навіть винтові наркомани, які ставляться перед чергуванням. Але вони теж воюють, теж віддають життя, теж роблять героїчні вчинки. І коли я слухаю “Окопну пісню”, я наче бачу пацанів, із якими ми зростали в общазі в 90ті або з якими влітку грали у дворі в бабусі у Донецьку – з оцими характерними інтонаціями, суржиком, матюками, наївністю і одночасною чоткістю. Може, тому, коли на 1:53 соліст каже “Тільки поміняй мене, будь ласка, будь ласочка”, у мене з очей градом ллються сльози.
https://youtu.be/7BT9g9115Eg?si=biI07mvTkrPB38ig
