Думки з Лиману.
Ілюзія захищеності.
Чим далі від лінії бойового зіткнення, тим більше ця ілюзія присутня.
Єдиною небезпекою для Києва є балістика і шахеди, з якими наші доблесні ППО успішно справляються. Слава ППО!
Цитата з інтернету: «а потім в якийсь із днів ми почали сприймати ракети, не як смертоносний шмат заліза, який може тебе вбити в будь-яку секунду, а як річ, яка псує твої плани на день.»
Дивовижно. Настільки, що одна моя знайома недавно заявила, що в Києві почуває себе безпечніше, аніж у Франції, куди вертатись не хоче, ні за яких умов. Парадокс. Хоча, мене тішить така ситуація.
Але я не про Київ, а про ілюзію захищеності.
Якщо людина живе в умовному Ужгороді, ніяк не задіяна в русі спротиву, ніхто з її рідних не воює, сама вона війну відганяє як надокучливу муху, то їй цілком можливо організувати своє життя так, що війни для такої людини не буде від слова- взагалі. Вимикаєш телевізор і телеграм канали, і вуаля - війни нема. Це саме стосується і інших міст, віддалених від зони бойових дій.
За 303 концерти від Чернігова до Ужгорода, від Миколаєва до Львова, від Харкова до Івано Франківська я вже чітко можу визначити «температуру по палаті» і «клімат» в поведінці людей та їх морально психологічного стану.
Парадокс в тому, що найбільший резонанс від наших акцій саме в тих містах, де війну чути буквально, де чути її запах, і дихання майже в потилицю. Реакція людей на мої слова, на наші пісні в Баштанці Миколаєвської області відрізнялися від реакції в Новодністровську Чернівецької області. Не радикально, але всеж таки невидима різниця була.
Як зробити так, щоб цей «запах війни» був присутнім в умовному Ужгороді, я не знаю. Вірніше, думаю, але нічого поки придумати не можу. Організовувати туристичні поїздки в умовне Курахово? Ніхто не стане, бо це небезпечно. Розсилати кожен ранок на телефони смс з підсумком реального стану речей на фронті з генштабу? Не варіант, цим можуть скористатись вороги. Як тоді? Сподіватись на емпатію людей? Марно.
Як донести до людей, що ворог кожен день монотонно просувається, знищуючи наші позиції, і віджимаючи метр за метром нашої території, і що відсутність війни в твоєму місті, за теперішніх обставин - це лише питання часу? Звісно, це має бути державна інформаційна політика. Всі медійні ресурси мають бути кинуті на цей «фронт». Без варіантів. Не хочу бути тим, хто лякає, але лікар анастезіолог з мене теж поганий.
Щодо концертів, і не тільки - у будь якій культурній акції сьогодні, де б вона не проводилась, має бути присутня війна. Не лише приписом «благодійна акція», а реальними сенсами та засобами. Не для того щоб залякати, а для того, щоб розбудити.
Нагадую, що 9-го листопада Kozak System робить акцію в Палаці Спорту. Приходьте.
Вокзал бачив більше щирих поцілунків, ніж РАЦС, а стіни лікарні чули більше щирих молитов, ніж церква, в Палаці Спорту буде більше правди, ніж в телемарафоні.
Воїн - це не той, хто навчився стріляти, воїн - це той, хто поборов страх перед ворогом!
KOZAK SYSTEM Іван Леньо
