Болгарин Ґеорґі Ґосподінов написав роман-роздум про минуле, у якому можна заховатися від стрьомного теперішнього, неясного майбутнього - від всього, що тебе не влаштовує, робить боляче, розчаровує в собі і світі.
Для цього не треба сідати в машину часу, - можна зайти до клініки, в якій є кімнати, наповнення яких відповідає конкретним епохам.
Тут довоєнне дитинтво, тут повоєнні роки першої любові, часи, коли все ще видавалося здійсненим… Меблі, запахи, книги, постери поп-зірок, радіоприймачі з програмами потрібних років.
І все б нічого, місія благордна, методика помічна, особливо для хворих на Альцгеймера, але в якийсь момент минуле виривається з клінік і затоплює вулиці міст здавалося б давно пережитим. Духом кривавих війн, революцій, тоталітарної шизи.
Опісля - референдуми за повернення окремих країн до обраних більшістю епох з усіма супутніми наслідками таких виборів… Метафорично, еге ж?)
Милий іронічний абсурд, удостоєний «букера», який легко читається і ще легше надається до дуже різних особистісних трактувань. Ок)
Але описуючи «стару» Європу, центрально-східні її терени, знакові історичні, культурні та соціальні транформації з локальними конфліктами і великими війнами, періодично пофапуючи на спадщину «русского міра» (як же без цього?), Ґосподінов ні разу не помічає України.
Ніби її нема на карті його часових шукань, ніби з нами в залюбленому ним 20-му столітті не траплялися справжні катастрофи. Ніби останні десять років в центрі Європи не твориться реальне пекло. Жодної згадки. Навіть поміж рядків.
Паранойю?) Можливо.
А ще іноді цей милий абсурд скидається на псевдофілософський трактат, виголошений по пʼяні на кухні в кампанії замшілих універських професорів, у якому змішалися люди, коні, мох, болото…
Професура ця ніби і ліберально налаштована (чисто тобі «хороші русскі» на заході), але зі споду сочиться душок чогось дуже знайомого. Скільки б автор не говорив згодом, що путін вертає нас війною з нами в минуле, між тим адвокатуючи якихось їхніх авторів.
Але
Це не означає, що книга погана. Навпаки, вона не по тредах нових двадцятих дуже повчальна. Минуле мирить, лагідно гладить спогадами, заретошовує правду і незручні миті, але це пустка пусткою. На те воно і минуле.
#книги #проза
