Уявіть собі альтернативний таймлайн, в якому чернівецька “Червона Рута”-1989 проходить без “Братів Гадюкіних”, “Сестрички Віки”, “Кому Вниз”. Замість них виступають “ансамбль львівського пожежного товариства”, “фольклорний колектив райвідділу внутрішніх справ Чернівецької області”, а в жюрі сидить представник ЦК комсомолу.
Уявили? А не треба й уявляти! Бо все це було насправді, у березні того ж 89-го. Саме тоді в чернівецькому будинку офіцерів пройшов «обласний конкурс української естрадної пісні “Червона Рута”».
«Це ще що за покемон?» – подумав я, коли натрапив на запис івенту в архіві Суспільне Медіатека. Поліз гуглити, але ані на сайті пам’яті Володимира Івасюка, ані деінде нічого про цю “Червону Руту” не знайшов. Довелося розбиратися самотужки.
Відео розпочинається таким текстом: “Було багато сумнівів і побоювань: чи знайде Івасюкова пісня своє місце у вирі сучасних мелодій у час, коли навіть не зірки, а просто рок-ансамблі збирають багатотисячні аудиторії молоді?”. Тобто, своє місце поряд із легендарним фестом ця “Червона Рута” оцінює начебто адекватно. При тому, що єлейним радянським вайбом у ній вже пашить із кожної літерки.
Жіночий голос за кадром уточнює, що в конкурсі взяли участь “самодіяльні колективи” Чернівецької, Тернопільської, Івано-Франківської та Львівської областей. І це той випадок, коли йдеться про самодіяльність курця. Якщо в часи Івасюка, “Смерічки”, Ротару та інших естрадних легенд цим словом здебільшого “обзивали” тих, чия музика не вписувалася у картину “совєцької дійсності”, то тут, – в останні роки радянського комунізму, – маємо справу вже із недолугим аматорством, до якого здувся колись величний радянський укрпоп.
Слухаєш поп-джазовий кавер на “Пісня буде поміж нас” у виконанні новоселицького ВІА “Тембр”, і чуєш меметичний оркестр із урочистостей Петра Олексійовича. Потім на сцену виходить “Смерічка” – але не та, про яку ви подумали, а з вижницького будинку культури (де “та” якраз починала). Горланять на всі голоси, ще й фальшиво. Ну а що ви хотіли від непрофесіоналів?
Ковтком свіжого повітря у цьому бутафорському карнавалі стає ансамбль “Заграва” із села Турка Коломийського району Івано-Франківської області. Спасибі, що хоч наживо грати вміють, та ще й на народних інструментах. Ну і кавер на пісню “Над морем” із раннього Івасюка не без претензій на прогресив-рок – з пивом, але покатить.
Насамкінець залишили хедлайнерів: Павла Дворського, Назарія Яремчука та Василя Зінкевича. Двоє останніх ще й вперше за мільйон років співають разом “Червону руту” під одиноке пілікання синтезатора в унісон із публікою. Публіка, до речі, так само офіціозна – при костюмах з краватками. Хіба за винятком пана у крінжових зелених окулярах.
“Сподіваємося, у майбутньому наш конкурс вийде на республіканський рівень”, – говорить у заключному слові голова журі. На щастя, його сподівання не справдилися. За два роки совок сконає остаточно, а Україною ширитиметься зовсім інший фест “Червона Рута”. Той, про який ми із вами добре знаємо.
https://mediateka.suspilne.media/media/4447
Уявили? А не треба й уявляти! Бо все це було насправді, у березні того ж 89-го. Саме тоді в чернівецькому будинку офіцерів пройшов «обласний конкурс української естрадної пісні “Червона Рута”».
«Це ще що за покемон?» – подумав я, коли натрапив на запис івенту в архіві Суспільне Медіатека. Поліз гуглити, але ані на сайті пам’яті Володимира Івасюка, ані деінде нічого про цю “Червону Руту” не знайшов. Довелося розбиратися самотужки.
Відео розпочинається таким текстом: “Було багато сумнівів і побоювань: чи знайде Івасюкова пісня своє місце у вирі сучасних мелодій у час, коли навіть не зірки, а просто рок-ансамблі збирають багатотисячні аудиторії молоді?”. Тобто, своє місце поряд із легендарним фестом ця “Червона Рута” оцінює начебто адекватно. При тому, що єлейним радянським вайбом у ній вже пашить із кожної літерки.
Жіночий голос за кадром уточнює, що в конкурсі взяли участь “самодіяльні колективи” Чернівецької, Тернопільської, Івано-Франківської та Львівської областей. І це той випадок, коли йдеться про самодіяльність курця. Якщо в часи Івасюка, “Смерічки”, Ротару та інших естрадних легенд цим словом здебільшого “обзивали” тих, чия музика не вписувалася у картину “совєцької дійсності”, то тут, – в останні роки радянського комунізму, – маємо справу вже із недолугим аматорством, до якого здувся колись величний радянський укрпоп.
Слухаєш поп-джазовий кавер на “Пісня буде поміж нас” у виконанні новоселицького ВІА “Тембр”, і чуєш меметичний оркестр із урочистостей Петра Олексійовича. Потім на сцену виходить “Смерічка” – але не та, про яку ви подумали, а з вижницького будинку культури (де “та” якраз починала). Горланять на всі голоси, ще й фальшиво. Ну а що ви хотіли від непрофесіоналів?
Ковтком свіжого повітря у цьому бутафорському карнавалі стає ансамбль “Заграва” із села Турка Коломийського району Івано-Франківської області. Спасибі, що хоч наживо грати вміють, та ще й на народних інструментах. Ну і кавер на пісню “Над морем” із раннього Івасюка не без претензій на прогресив-рок – з пивом, але покатить.
Насамкінець залишили хедлайнерів: Павла Дворського, Назарія Яремчука та Василя Зінкевича. Двоє останніх ще й вперше за мільйон років співають разом “Червону руту” під одиноке пілікання синтезатора в унісон із публікою. Публіка, до речі, так само офіціозна – при костюмах з краватками. Хіба за винятком пана у крінжових зелених окулярах.
“Сподіваємося, у майбутньому наш конкурс вийде на республіканський рівень”, – говорить у заключному слові голова журі. На щастя, його сподівання не справдилися. За два роки совок сконає остаточно, а Україною ширитиметься зовсім інший фест “Червона Рута”. Той, про який ми із вами добре знаємо.
https://mediateka.suspilne.media/media/4447
