Looking for Cooper

Анонс: Мій перший ресторан. Інструкція для ветеранів.

У кожного з нас є велика кількість знайомих війскових та ветеранів. Так сталось, що мої знайомі військові часто мене питають як відкрити ресторана, хтось будує такі плани на післявоєнний час, хтось зараз стає цивільним та хоче це зробити.

Що хочу зробити:

План мінімум:
Написати реальну інструкцію як відкрити ресторан майже без грошей, щоб втілити свою мрію.
Думаю вийде невичика сторінок на 200-300 книжечка яка буде пояснювати ключові моменти.

Проект не комерційний. Це не буде продаватись, або продаватись за донат.

Це не буде цікаво рестораторам.
Це не про те як будувати ресторани за сотні тисяч і таке інше.

Хочу зробити просту інструкцію.
Щоб початківець базово зрозумів як все працює.

Як там казали, що це не війсковий має адаптуватись серед цивільних, це цивільні мають адаптуватись. Так он це маленький рух в ту сторону.

Хто мені потрібен?

Хз! Співавтор, видавництво, можливо людина за мною запише і структурує інфу.

Мене не цівавить на цому заробити, але я готовий заплатити тим хто допоможе мені зробити крутий продукт.

Перша задача написати текст. Далі будемо думати що з цим робити і де публікувати.

Ця праця буде в безкоштовному доступі для всіх, але перш за все буде орієнтована на ветеранів.

Якщо знаєте як мені допомогти пишіть
@nad_nosk вона допоможе нам знайтись. Або покажіть цей пост тим кому це буде цікаво.

Про чавові:

Найбільший відсоток чайових і кількість чеків з чайовими — Київ

Найменьший відсоток чайових — Львів, прямо майже в два рази від Києва.

Найбільше чеків без чайових в Одесі, але розмір чайових високий.

Реве та стогне.

повторюю цей пост, до актуальність с кожним роком збільшується.

В орігіналі текст був про «нытиков» хз, як корректно перекласти, нехай буде так.

Всю енергію, яку ви витратите на скигліїв, можете також успішно витратити на зведення піщаного замку.

Нитіки бувають різні. Одні ниють тому, що їх недостатньо мотивують, інші ниють тому, що вони дуже багато робили.

Але ниття не пройде, змінюйте йому умови роботи, хвалите, можете навіть посадити у своє крісло і віддати свій кабінет як знак вищого визнання — скиглій буде нити.

Ниття - це хвороба. Скиглити вдома з друзями та на нарадах це спосіб життя.

Бажаєте витратити свій час на зміну способу думки людей? Ідіть у психотерапевти, а не в бізнес.

Здорова людина або прийме умови вашої гри, або запропонує свої, або піде від вас. І це норм.

Говорячи інакше, це жертви обставин, а жертви ніколи не суб'єкт, жертва завжди об'єкт.

Ниття заразно і передається на курилках і в переговорних.

Не працюйте з скиглями і самі не скигліть.

Це особливо важливо в ці часи.
Финк єбаут, котани.

Скачав Тік ток, бо всі мені кажуть треба там робити сторінки для проектів.

За два дні користування, в тому числі я зрозумів, що показувати жопу на камеру за гроші — крінж, а от сидіти в «офисі»і найобувати людей на гроші —норм.

Ще один пішов в жертву Богу невдач🫠

Сьогодні зустрічався з друзями яких не знав до війни. Думав про друзів які на бойових.

Думав про друга Ваню який за день два поїде на передок.

Як не дивно я дякую всій ситуацію за те що знайшов друзів.
Бажаю нам всім вижити і не зневіритись в 24-му.

Вірте в те що вірите!

Про все підряд.

Уже десять років займаюсь ресторанами тому тут буде трохи снобізму,та токсіку. Сорян, настрій такий.


Здебільшого моє зростання не зважаючи постійний стан кризи, особистої або зовнішньої, війну, ковід і тд. сформовано декільками факторами: стан конкуренціі на ринку, та особливості української бізнес традиції ( тут багато факторів, якщо треба пояснювати то пояснювати не треба). Ніякі мої таланти тут ні до чого, навіть якщо вважати що вони є.

Намаючись прорахувати наступні кроки для себе та компанії, якісні, а не кількісні я завжди приходив в кут, бо немає сенсу просто відрити ще 10 -50 ресторанів.

Озираючись назад, та живучі зараз бачу як майже всі ресторанні компанії зїбались до мишей за 10 років.

Довго думав про це, так от рестораний ринок зараз це один в один в один ринок продуктових магазинів 90-х.
От і думайте.

Про себе хочу сказати, що ємігрувати з України я не збираюсь, шукати кращої долі для бізнесу також не хочу.

Компанія будує п’ять проектів в трьох містах країни, готуємось до нових викликів та будуємо кращу ресторану компанію.

Це складно, довго та супер не зрозуміло. Але дуже цікаво.

Настрій на лого рід. Про Шо писати?

Олди забули, а неофіти не знають! Мєм живе

Анонс

О’кей, тримайте сказочку на ніч

https://youtu.be/rzkkTijjQn4?si=sV_Lh5Pmy3KqUvOB

https://youtu.be/2FLoR6kgYKA?si=PZNMilxGkVOxye2j


Сорі

Про точки, які можна з'єднати тільки дивлячись назад.

пять років тому я віз аванс до Києва і збирався відкривати Молодість на Хрещатику, але вже на в'їзді до Києва угоду відмінив власник приміщення.
Пам'ятаю, як сильно засмутився, сприймав це як супер поразку.
Рік пошуків та кілька місяців переговорів в брухт.

Приблизно через місяць мій партнер знайшов місце під ринок і ми приступили до будівництва Kyiv Food Market, де спочатку не мало бути ніякої Молодості.

Ю нева ноу, братику!
Ю нева ноу!

Скільки ресторанів не будуй, рано чи пізно життя примусить будувати компанію.

Думав що проскочу, але ні 😅

Хлопчик: у мене буде величезна компанія з купою співробітників, акціонерів та клієнтів, я буду відомим і постійно зайнятий важливими справами

Чоловік: у мене буде компанія без співробітників з кінською маржинальністю, і щоб про це ніхто не знав і відіб'єтеся від мене все, будь ласка

Пряме включення з коуч семінару «Купер. Путь к успеху. Туда и обратно»

Є такий формат бізнесменів в Україні які Кучму пам’ятають молодим, а жизнь для ніх «борьба»

І там є такий жирна прослойка «потятійні бізнесмени»

Знайте це майже завжди треба перекладати так:

— правила гри будуть змінюватись завжди коли це зручно, не вам
— вам авторитетно пояснять чому зміна правил «понятійно» це коректно.

— ви будете розуміти що вас наебують, але понятійно все буде правильно 😅

«Не благодарите»
😅

Пригадав як продавав свій перший сайт років 17 тому, як це було незгарбно і трохи трінжово.

Згадав и замість того щоб крінжанути подумки похвалив себе 19-ти річного за те що зміг тоді.

А потім себе 35-річного. За те зо навчився примати себе, хочаб в минулому.

Спочатку ти думаеш що проблема твого зростання як підприємця - гроші , потім що люди та команда, а потім що проблема в конкретній людині і це ти.