🌟 Софія Андрухович «Катананхе»
Дуже химерна й тривожна книжка, яка мені несподівано зайшла. Попри її малесенький розмір, читається вона не дуже швидко — тут багато метафор, півнатяків, перестрибувань з одного на інше. Але як же це неймовірно написано!
Я читала «Фелікс Австрія», читала «Амадоку», тож це вже третя книга авторки для мене. І кожна її історія — абсолютна унікальна й не схожа на інші.
У «Катананхе» багато тем, які в нас вважаються доволі стигматизованими. Зокрема про сексуальність старшої жінки і її стосунки з набагато молодшим чоловіком.
Це дуже київський текст, адже події відбуваються на Оболоні. Тут Дніпро, набережна, лівий берег. І спогади про війну, яка в книзі, на щастя, уже закінчилася, але спогади в героїв ще дуже свіжі.
Коли розгорнете, не лякайтеся перших сторінок і всіх імен типу Аргіодус, Актеон, Діоксимпа, Діномаха… Бо я взагалі не дуже дружу з міфами, тому спершу не знала, як продертися далі. Але потім усе сплелося. Хоча міф про Актеона краще погуглити)
І якщо потім захочете краще зрозуміти книгу, лишаю список, що слухала й читала я:
➡️ Обговорення книги на клубі The Ukrainians (на диво, Дантеса і його думки про книгу було дуже цікаво слухати)
➡️ Інтервʼю авторки для Суспільне Культура
➡️ Відгук літературознавиці Анастасії Євдокимової
➡️ Стаття на Культ Критики
P.S. Кажуть, що ця книга дуже схожа на ранню творчість авторки, тому буду читати. Тим паче, маю і «Сьомгу», і «Жінки їхніх чоловіків».