Наталія Яремчук

Про цей факт я буду нагадувати постійно. Тому що споживачі пропаганди й неперевіреної інформації нікуди не ділися.

19 лютого 2013 року восьмирічна Настя Луцишина вийшла зі школи, пішла на зупинку автобуса та зникла. Відбувалося це в російському місті Усурійськ.
За кілька днів дівчинку знайшли зґвалтованою та вбитою. Згодом затримали її ґвалтівника й убивцю, яким виявився мешканець цього ж міста.
Наразі ви прочитали кримінальну російську хроніку далекого 2013 року …..

…. Алею ангелів у Донецьку відкривала фотографія дівчинки Поліни Солодкої з міста Слов'янськ. Цю дівчинку нібито застрелили 8 лютого 2014 року, коли вона стояла у черзі за водою. І застрелив хто? Ну звісно — українські військові.

Розумієте, російська пропаганда навіть не морочилася.
Вона взяла фотографію вбитої Насті Луцишиної з Усурійська, назвала її вигаданим імʼям Поліни Солодкої й просто повісила на меморіал жертв дітей Донецька!
Примітно, що це була перша фотографія на цьому меморіалі. Пропагандисти були стовідсотково впевнені, що для нерозумного споживача пропаганди цього буде достатньо! І вони не помилилися.
Роками цей споживач пропаганди носив свічки, квіти, влаштовував паніхіди біля памʼятника дівчинки, якої не існувало, яку поховали двічі, і яку насправді вбив звичайний російський нелюд в далекому Усурійську.
Саме той нелюд, який потім прийшов вбивати всіх українських дітей, щоб помститися за убитих дітей Донбаса, яких …не було.

Наразі окупанти підчищають свої ляпи і стирають фотографії та прізвища фейкових жертв. В соцмережах йде справжня істерика з приводу того, що з плити пам'яті так званої алеї ангелів зникають імена «гучних героїв»: Поліни Солодкої та багатьох інших, нібито вбитих солдатами ЗСУ.
Іде зачистка інтернет ресурсів, зникають як фотографіі, так і статті з цього приводу.
До речі, цей пост також можуть прибрати)

Але цієї пропагандистської байки було достатньо, щоб виправдати всі наступні звірства нації нелюдей, в яких діти ховаються двічі, а потім ховається памʼять про них під чужими іменами. І все це для того, щоб отримати оргазм від однієї думки, що можна безкарно vбивати людей, керуючи світом.

Наразі всі вже забули про те, що хтось вісім років бомбив Донбас…
Але вся Україна стала Алеєю Янголів.
Не фейкових.

https://t.me/Yarem_chuk

Нагадую, що замовити мою нову книгу «Девʼять місяців» (памʼятаємо, що гроші з продажу йдуть на ЗСУ) можна в інтернеті, а також в особистих в телеграмі (з автографом).

Мої американські друзі голосували за Трампа.
І сьогодні надіслали мені це.
Тепер я обовʼязково знайду й прочитаю Б. Вудворда.

"Мертва хватка" Д. Трампа

Тріумф Д. Трампа та Республіканської Партії досить погано позначився на настроях Москви, Ірану, Північної Кореї та Китаю.
Країни жахливої ​​осі (крім РФ) відкрито підтримували обережний курс Демократичної Партії, розуміючи, що непослідовна політика Байдена, заснована на страху ескалації, веде до зростання терористичного потенціалу як Ірану, і Північної Кореї (остання грає у діапазоні інтересів Пекіна).

Іран все ще пам'ятає "фарш" Сулеймані, який був відповіддю за удар по американському представництву. Іран також пам'ятає, як Байден та його спадкоємиця К. Харріс беззубо реагували на численні вбивства американських представників на Сході, а також на перекриття ключових морських шляхів терористичними проксі.

Білий Дім Байдена був вкрай обережний і у відносинах із Пекіном, боячись зближення РФ та КНР. Фактично ця слабкість сформувала антизахідну бінуклеарну коаліцію Москва-Пекін.

Росія, так гаряче чекаючи "свого кандидата" Трампа, чомусь не згадувала про те, що саме Трамп завдав "пекельного" удару по вагнерівцям; саме Трамп опустив ціни на нафту настільки, що Москва не змогла розв'язати жодної військової заварушки.

Трамп справді хоче ультимативного світу, але проблема полягає в тому, що позиція демократів виснажила Україну до краю.
Те, як Байден навмисно не постачав військову допомогу, маючи на це всі фінансові ресурси, показало, що позиція демократів – це "кривава нескінченна бійня", з якої Україна не може вийти переможницею.

Тепер ми вже знаємо за книгою Б. Вудворда, що Байден особисто "відключав" військові постачання, коли Україна мала шанс розвинути успіх. І нам навіть повідомили мету даних дій - "страх ядерної ескалації".
Книга Вудворда, яку мали зачитати українцям, залишилася американською інформаційною бомбою: українцям не повідомили, що Білий Дім неодноразово закручував кран військових поставок після частих контактів з Кремлем, побоюючись "відповідної ескалації Москви".

Українцям не повідомили, що Бернс і Салліван перед початком війни "взяли на себе зобов'язання щодо обмеження України". І вони погрожували Путіну, що знімуть ці обмеження, якщо Москва завдасть Києва тактичного ядерного удару.
І смак цих обмежень ми відчуваємо досі. Вашингтон не поставив ні танки, ні снаряди, ні далекобійні ракети.

Так, саме адміністрація Байдена змусила Україну воювати із зав'язаними руками та кляпом у роті. І це поставило фронт до 2024 року на межу катастрофи. Власне тому позиція "заморозки" є стратегічною несправедливою, але єдиною можливою опцією, яка дозволить Києву консолідувати свої можливості.
Ми також з'ясували, що адміністрація Байдена блокувала будь-яку можливість вступу України до НАТО.

Тож питання між республіканцями та демократами полягало не в "перемозі чи поразці", а в "швидкому кінці (війни) чи жаху без кінця".
При цьому навіть за умов жаху без кінця демократи не хотіли надавати Україні навіть мінімальних довгострокових стратегічних гарантій.
Тому в даних обставинах - з урахуванням жахливої ​​зовнішньої політики України Д. Байдена та його адміністрації - божевільний та агресивний стиль Д. Трампа (у ривках між "змовою" та "помстою") може стабілізувати світовий устрій.
Принаймні Трамп був прихильником Ізраїлю, через що впадуть експансіоністські апетити Ірану.
Принаймні Трамп починав економічні війни з Китаєм, а не загравав з Пекіном, боячись його (неминучого) зближення з Москвою.
Принаймні Трамп обіцяв припинити війну, перетворивши Штати на переговорний процес, зробивши тим самим Вашингтон гарантом східноєвропейської безпеки на деякий час. Це в той самий час, коли демократи не надавали зброї та спихали переговори на рівень РФ-Україна.

Це буде не найкраще президентство, безперечно. Трамп – популіст, який любить прості рішення у багатогранних процесах. Але цей термін буде явно кращим за "всесвітню пожежу" Д. Байдена. І тим більше він буде кращим, ніж термін лівої популістки К. Харріс.

https://t.me/cynic2020

https://t.me/Yarem_chuk

Все це нагадує мені мої дванадцять років.
Тоді я мріяла знайти валізу з грошима й купити за ці гроші весь світ.
Я навіть дуже швидко робила уроки вдома, йшла на вулицю, нібито гуляти з подружками. А сама ходила повз будинки й шукала цю валізу з великими грошима. Коли мені виповнилося пʼятнадцять, я готувалася до випускних іспитів, тому часу шукати валізу не було, але десь в моїй голові все ж сиділа та скалка з думкою, що може мені пощастить і я колись все ж таки знайду ту валізу з великими грошима. А коли виповнилося двадцять пʼять, я вже дуже боялася знайти валізу з великими грошима, адже потрібно витратити багато часу, щоб розшукати власника й повернути ті гроші, бо все те, що не твоє, дуже пече руки.

Американці роблять свій вибір в своєму домі, зі своїми мріями й сподіваннями.
Я готую щось смачненьке на своїй кухні, збираюся на чергування й рахую гроші, які залишилися після відремонтованої автівки, адже на той залишок ще можна купити термоковдри бійцям.

Моя консьєржка пʼє валідол, тому що в своїх пабліках русня радіє, що в Америці перемагають республіканці, тому вона не памʼятає, що в нашому будинку до сих пір немає опалення.

І якщо чесно, мене зовсім не бентежить, чому саме радіє потворна русня, адже я дуже сумніваюсь в їх когнітивних й інтелектуальних здібностях.

Українськими соцмережами розганяється цитата Марка Твена: «Якби від виборів щось залежало, то нам би не дозволили брати в них участь». Я так розумію, що ця цитата розганяється, щоб вас всіх заспокоїти. Так я вас всіх наразі й заспокою, що Марк Твен такого ніколи не писав й не казав, а цитата вперше зʼявилася в мережі у День виборів в США у 2008 році.

Я тільки з сумом можу констатувати, що моя стрічка ФБ обговорює чужу валізу з чужими грошима в чужому домі, забувши про те, що потрібно працювати в своєму.

І наостанок…
Наше життя завжди є результатом нашого вибору.
Нашого, а не американського.
Працюємо!🇺🇦

https://t.me/Yarem_chuk

UPD. Друзі, ви всі — неймовірні! Ми впоралися! Збір закрито!

Розповім вам про буремні девʼяності.
Тоді в лікарнях не було нічого, окрім меблів, розчинів для інʼєкцій, вітамінів й найпростіших антибіотиків. Перед кожним чергуванням я купувала свій кишеньковий набір лікарки. Іноді позичала гроші у чоловіка, а іноді у батьків.
В наборі була одна чарівна ампула, яка гарантовано скорочувала матку на декілька годин, нормальні нитки, після яких швидко загоюються шви, гемостатичні губки й багато інших дрібниць, яких не було в пологовому. В мене вистачало грошей тільки на одну чарівну ампулу, але я знала, що якщо виникне повторна кровотеча, то обовʼязково хтось із чергової бригади позичить свою, або хтось, хто живе поруч із пологовим, обовʼязково приїде вночі й привезе свою.
А ще була дуже дефіцитна ампула, яка в своєму складі мала комбінацію факторів згортання крові й вона одна могла замінити декілька флаконів свіжо замороженої плазми. І замість того, щоб лити плазму декілька годин (а її ще потрібно було знайти), можна було ввести всього одну ампулу. Але на неї ми збирали гроші усім пологовим.

Моя шкільна подруга завжди мене питала — навіщо мені це потрібно, адже відсутність справжніх медикаментів, які дійсно працюють — це проблема держави, байдужого суспільства, очільників міністерств та безпосередньо керівників на місцях, а моя робота — надати медичну допомогу, користуючись тим, чим забезпечили мене усі ці всі керівники, очільники і держава.
Якщо чесно, я тоді теж думала про цю несправедливість, особливо тоді, коли спостерігала на яких автівках і в якому одязі хизуються перед журналістами ті самі очільники й керівники. Але в медицині є одна думка, яка сидить, як скалка, в твоєму мозку, й не дає спокійно жити, незалежно від того, в яких умовах працює лікар.
Ця думка — «Я приклав руки».
І немає значення, що це за людина: безхатченко чи мільйонер, домогосподарка чи бізнесвумен. Зовсім немає значення, якщо ти «приклав руки».
І перше велике щастя — фух, пацієнт вижив.
А друге велике щастя — якщо пацієнт повернув ті чарівні ампули або упаковку ниток, бо тоді не потрібно купувати знов на наступне чергування.

Наразі наша країна поділилася на тих, хто віддає своє життя й здоровʼя, та тих, хто хизується перед телекамерами, в соцмережах, тощо.
Я нібито знаходжуся в пологовому будинку в буремні девʼяності.
Але ми вже «приклали руки», щоб бути хоч трохи дотичними до тих, хто віддає найцінніше.
Я всім безмежно вдячна за донати на ремонт автівок, адже іноді автівка на фронті важливіша за турнікет. Нам залишилося зібрати 41 тисячу гривень, бо відремонтований красень завтра вже їде на Покровськ. А хлопці зі СТО погодилися почекати тиждень.
Чому тиждень? Тому що через тиждень будуть наступні автівки.

І для всіх є одне спільне велике щастя — ці донати повернуться нам обовʼязково миром і перемогою.

До речі, всі пацієнтки з тих буремних девʼяностих — живі й здорові. А ті хлопчики, які народжувалися тоді, наразі боронять нашу державу.
Ось такий кругообіг дотичності й «прикладання рук» у Всесвіті.

https://send.monobank.ua/jar/7NcPgyyhqe

https://next.privat24.ua/send/dtblk

5375411218240013 моно

5168752106976643 приват

https://t.me/Yarem_chuk

Від Олексія Балова.

Вечірня.
Ніхто не знає як живе живий організм. Хай не триндять дохтора, пірамідоном Божий дар не надурити.

Був у нас з Танюлею період в житті коли жоден дохтур не міг їй поставити хочаб діагноз, я вже не кажу щоб вилікувати. Я тоді з нею виїздив до кожного ссука лікаря в цій галактиці, якій хоч щос небуть питався нам розумного розказати і от одного разу натрапили ми на лікарку з великим життевим досвідом предпенсійного віку, яка розказала нам таку історію.

Після свого медінституту вона працювала в дуже важкому для психіки відділенні з онкохворими і був у неї там пацієнт якій вже не планував вийти з того відділення. Діло було восени, хлопец стояв біля віконця і дивився як з дерева опадає листя, а потім голосно сказав, що ото як впаде останній листочок з того клена, то він і відійде засвіти, а молода дівчина лікар стояла позаду нього в палаті і почула його промову.
Пацієнт продовжував кожного дня дивитися у вікно, листя падали і падали з усіх дерев навколо і вони стояли вже майже голі, а з "його" клена листя не опадали, вони трималися як ссука приклеїні на ньому. Вже і сніг пішов, а листя висять. Вже і новий рік лікарня відбухала, а листя висять. Вже до восьмого березня лікарня готуєця, вітальну стенгазету малюють, а пацієнт живий і листя висять на дереві. Вже пацієнт у вікно дивиться як нові бурульки народжують нові листя, а він живий і навіть пика порозовіла. Общем не вмер він, держався за життя як те листячко пожухле на дереві. Бо не знав він що кожної ночі дохторша молода, разом з двірником лікарняним приклеївали клеем листя до гілочок на тому клені.

Ми переможемо ціх істот. Ми їх поховаємо. Вони вже сковчать паскуди, а наше діло триматися з життя і тримати одне одного. І от коли стане важко що сил нема, то це означатиме що все тільки починаєця. Тож вчить Робінзрна Крузо, конспектируйте Графа Монте-Крісто, і не сцить ні кого. Хай нас сцуть.
Усіх обняв приподняв. Слава ЗСУ. Слава нації.

https://t.me/Yarem_chuk

Взято на сторінці HelpStab

Люди ганяють зраду
А потім приносять гроші
Кажуть: це - на аптечки
Збирайте, наші хороші

Привести усіх до ладу
Можна хіба що в казці
Всі поїхали дахом
Всі поїли нещастя

Хтось не виходить із дому
Хтось не вилазить із моря
Хтось уже не вернеться
Комусь повернутись - недоля

Хтось іще не поїхав
Когось ще не обміняли
А ми збираємо гроші
Знаючи, що буде мало

Дівчата знімають нюдси
Діти танцюють в тіктоці
І раптом не розумієш
В якому живéмо ми році

Інших людей не буде
Що далі? Та бог його знає
Просто роби, що можеш
Інших людей немає

Олександр Фоззі Сидоренко.

https://t.me/Yarem_chuk

Мене зачепило. Дуже зачепив пост про те, що «з війни не повертаються, навіть якщо вижив і щоб там не казали психологи….».

Мій дідусь був піхотинцем. Саме тим мʼясом. Він дійшов до Белграду. Вижив, хоча на його тіло неможливо було дивитися без сліз. Він ніколи не знімав сорочку в моїй присутності. Тому що жодного сантиметру без шрамів на його тілі не було. Це був найкращий дідусь. Він подарував мені надзвичайного тата, купу любові в дитинстві й маленького пухнастого ведмедика, який в мене є до сих пір.
Моя бабуся була парашутисткою. Двісті бойових вильотів в тил ворога, полон, контузії, знов полон. Вона подарувала мені чудову матусю, найулюбленішого дядька, можливість мати своє житло, неймовірні квіти на дачі й жагу жити, попри все.
Моя друга бабуся дійшла до Берліну. Після війни стала схимонахинею й поставила мене на першу сходинку розуміння Всесвіту.
Мої дідусі, бабусі й інші родичи повернулися з війни заради сьогоднішньої мене.
Всі повернулися, навіть ті, кого я не встигла побачити в своєму житті.
Повернулися без психологічної допомоги й без інтернету.
Заради мого сьогодення.
І коли я стою в операційній, чую голосний крик новонародженого, пишу книжки або допомогаю нашим бійцям, я мимоволі з великою любовʼю та вдячністю згадую всіх тих, хто повернувся з тієї війни.
Заради мене.
З війни повертаються.

https://t.me/Yarem_chuk

Справжній татусь.
Всім тихого вечора.

Від Олега Усатюка.

"Я руский бы выучил только за то, чтобы допрашивать пленных»
Тільки не руській, а корейський. Хто б міг подумати, що Україна буде вести війну з Північною Кореєю в Курській області....

https://t.me/Yarem_chuk

Сьогодні, в Міжнародний день опери, мені згадалося, як один мій знайомий запросив мене в Київський оперний театр на «Кармен» Жоржа Бізе.
І поки я насолоджувалася дійством й мурахами, які бігали по шкірі, мій друг дуже уважно дивився на сцену, а потім нахилився до мене й здивовано спитав: «А коли вони закінчать співати й почнуть розмовляти?»

До речі, дослівний переклад «opera» з італійської — це «працювати».
Спочатку в мене були думки, що обʼявляти два збори за тиждень — це занадто.
Але ніколи не занадто працювати задля перемоги.
Особливо, коли знаєш, як щиро дякують хлопці за кожну відремонтовану автівку. Дякують й радіють, як діти. Наші спільні мужні діти України.
І від цього теж на шкірі зʼявляються мурахи.
Попрацюємо, а потім будемо співати)

https://send.monobank.ua/jar/7NcPgyyhqe

https://next.privat24.ua/send/dtblk

UA393052990262016400962192205

5375411218240013 моно

5168752106976643 приват.

Наша мета — 70 тисяч.
Безмежно вдячна.

https://t.me/Yarem_chuk

В той час, коли у слуг народу знаходять мільйони доларів в матрацах….

Коли мене охоплює відчай, я приїжджаю сюди.
Для мене це справжня Україна в мініатюрі, де кожна людина, кожна думка, кожен гвинтик працює заради нашої перемоги. Військові автівки, вже звичного кольору хакі, які ремонтуються цілодобово; коробки з тактичною медициною, які дбайливо сформовані й розкладені по напрямкам; тихе дзижчання 3D принтерів, які друкують дуже потрібні деталі…
І атмосфера….
Атмосфера небайдужості й віри.

HELPSTAB створили звичайні люди, звичайні українці. Лікарі, вчені, автослюсарі, бізнесмени, айтишніки, домогосподарки, студенти.
Для цих людей допомога фронту зараз і є основною роботою. Адже на своїх інших роботах вони працюють тільки для того, щоб мати можливість забезпечити функціонування цього волонтерського хабу допомоги військовим і бойовим медикам.
Вони ніколи не просять допомоги, адже розуміють, що важко всім.
Але вчора я дізналася, що їм не вистачає 80 тисяч гривень, щоб закінчити ремонт медичного евакуаційного автомобілю, який вже два тижні чекають на фронті. Втомлений військовий пояснював мені проблеми під капотом, а я уявляла собі, як хлопці біжать декілька кілометрів до стабілізаційного пункту з пораненим побратимом на медичних ношах, тому що цей автомобіль застряг в Києві.

Поки я спілкувалася з військовим, мені завантажили багажник автівки військовими аптечками для команди дуже крутих хлопців з того напрямку, де наразі найгарячіше.
А я всіх вас прошу задонатити їм на ремонт цього медеваку, тому що він потрібен на фронті. Потрібен ще на вчора.
Уклінно дякую.
Нам потрібно 80 000 гривень.

https://send.monobank.ua/jar/25dsPRNf1Q

https://www.privat24.ua/send/d75h1

5375 4112 1143 8630 моно

5168752100994881 приват

https://t.me/Yarem_chuk

16 жовтня в Україні святкують День лікаря - анестезіолога.
Я дуже хотіла сьогодні написати про наших крутих анестезіологів.
Я хотіла написати, як професійно вони дають знеболення, як самовіддано борються з кровотечами, сепсісом та іншими акушерськими ускладненнями. Вийшов би цікавий лікарський пост, які ви всі любите читати.

Але я напишу про інших.
Про тих, хто стабілізує й довозить трьохсотих трьохсотими…
Про тих, хто попри всі закони медицини, тримає гемодинаміку бійців під час складних операцій…
Про тих, хто вже три роки мандрує в евакуаційних потягах їй не скиглить…
Про тих, в кого все добре, тому що всі живі, дефібрілятор працює, а автівку волонтери трохи підшаманіли…
Пишу й плачу.
Тому що усвідомлюю, як це все важко і страшно.
Тому що, маю честь бути особисто знайомою з цими героями.
Бережи вас Боже.

https://t.me/Yarem_chuk

Навздогін Нобелівської премії з медицини…

Чому діти схожі на своїх батьків?
Уся справа в генах, це зараз знають усі. А гени — це шматочки довгої молекули ДНК, яка виглядає як подвійна спіраль. Навіщо цій спіралі бути подвійною? А для того, щоб інформація, від якої залежить наше життя, не зіпсувалася й нікуди не зникла. І якщо втратиться якась «літера» (нуклеотид) з одного ланцюга, то клітина людського організму автоматично підставляє другий потрібний нуклеотид з іншого ланцюга. Це явище також називають принципом комплементарності, тобто доповнюваності. Одна стрічка ДНК дозволяє доповнити другу.
А ще це має назву — правило Чаргаффа.
Взагалі, молекула ДНК з подвійним дублюванням інформації про людину — це найдосконаліше, що може бути у Всесвіті.

А тепер те, чого ви не знаєте.
Чому ця досконалість має назву — правило Чаргаффа?

11 серпня 1905 року в родині єврейського банкіра в Чернівцях з’явився на світ син Ервін Чаргафф. Цей факт засвідчує пам’ятна дошка, встановлена на будинку №20, що на вулиці Конституційній в українському місті Чернівці.

Першу світову війну юний Ервін Чаргафф зустрів у Відні. І війна повністю перекреслила плани його родини повернутися в Україну.
Ервін писав: «Ми дізналися, що дому в нас більше немає: в Чернівці прийшла війна. Страшна безжалісна війна, яка забрала мільйони життів. Від цього страхіття неможливо сховатись. Наука почала здаватися мені схованкою від усіх жахів, але вони і тут догнали мене»

Цей вчений на початку 1950-х років першим у світі описав подвоєння молекули ДНК. Воно увійшло в історію біохімії як "правило Чаргаффа" і стало вагомим кроком на шляху до відкриття генетичного коду людини.
Колишній чернівчанин впритул підійшов до моделі подвійної спіралі ДНК. Проте фатальна зустріч у Кембріджі 1952 року з американським біологом Джеймсом Вотсоном і англійським фізиком Френсісом Криком завадила вченому стати Нобелівським лауреатом. Чаргафф мав необережність детально розповісти їм про свій винахід. Пізніше вони скористалися результатами його досліджень і в 1962 році отримали за це Нобелівську премію. Цей факт неодноразово викликав суперечки серед науковців. Багато хто із вчених дорікав лауреатам, що вони безсоромно використали ідеї Чаргаффа.

Ервін Чаргафф володів пʼятнадцятьма мовами, писав і розмовляв англійською краще американців.
Він бачив різні країни світу, але завжди наголошував, що «Ніколи в житті я не зустрічав такої яскравої зелені, як у місті свого дитинства – Чернівцях»

Видатний вчений з Буковини, біохімік, професор Колумбійського університету, який впритул підійшов до розгадки найбільшої таємниці Всесвіту, Ервін Чаргафф колись написав: «Рівень розвитку держави визначається трьома складовими: ставленням до дерев, ставленням до дітей, ставленням до рідної мови».

Майже сто років минуло. Складається враження, що Ервін Чаргафф описує сьогодення.
Нічого не змінюється, коли мова йде про фундаментальні основи нашого з вами буття. І керувати цим світом все одно будуть науковці і інтелектуали. І серед них дуже багато українців. Тобто, в нашому загальному українському геномі є інтелектуальний потенціал.
Чому ми його не бачимо й не використовуємо?

В кожного буде своя відповідь…

https://t.me/Yarem_chuk

І вони це усвідомлюють. Потворна російська біомаса. Найнижча.

https://t.me/Yarem_chuk

Тоді 10 вересня 2022 року я сиділа з собакою в коридорі біля ліфта й моє серце піднімалося вище, вище й вибухало десь на рівні очей. З моїм чоловіком не було звʼязку, а телеграм канали писали про прильоти в центрі міста. В той день загинуло 23 людини. А коли нарешті зʼявилося повідомлення від мого чоловіка, то ще не дивлячись відео, я прочитала, що всі медики й пацієнти живі. І це було неймовірне диво й неймовірне щастя.
Памʼятаємо.
Не забудемо.
А русні все одно самі знаєте що!

https://t.me/Yarem_chuk

Мене сьогодні спитали: навіщо я пишу книги?
Я замислилася. Лікарська робота й волонтерство забирає дуже багато часу й сил. Заробити багато грошей, видавши книжку, нереально. З першого накладу я закрила збори на покупку автівки на один гарячий напрямок й додала на ремонт двигунів автівок на інший. А собі купила новий зручний наплічник.
В мене є така слабкість — я люблю наплічники, замість жіночих сумок.
Навіщо я пишу книжки?…

Мабуть для того, щоб не змерзнути. Знаєте, я дуже люблю тепло. Я люблю весну, літо, сонце, теплу річку й все те, що повʼязано з теплом. Під час ракетних обстрілів я відчуваю крижаний холод й озноб, навіть у дуже спекотні дні.
І зрозуміло, що в холоді можна тривало зберігати дуже багато корисних речей. Але теплом можна ділитися. Частина тепла завжди віддає себе іншим. І коли я читаю ваші відгуки на мої книжки, то я відчуваю саме тепло. Я відчуваю своє улюблене пречудове літо, в яке завжди хочеться повернутися.

Вже вийшов другий наклад і нарешті мою книгу «Девʼять місяців» можна замовити в інтернеті.
На сайтах Видавництво РАЦІО, книгарні «НАШ ФОРМАТ» та «КНИГАРНІ Є»
А на подарунок з автографом можна замовити безпосередньо в мене в месенджері ФБ. Купуючи книжку, ви отримуєте і книжку, і робите донат на ЗСУ.

І ще… Це важливо! Якщо у вас немає можливості купити книжку, то також пишіть мені в месенджер ФБ. Я подарую. Адже не все в цьому світі вимірюється грошима.

Попереду зима.
Давайте зігріватися й ділитися теплом.
Переможемо!🇺🇦

https://t.me/Yarem_chuk

Пташині ревнощі)

#чергування

— Навіщо вони всі пишуть про вибухи? — нервово питає чоловік з дитячим ліжечком на коліщатках в укритті пологового будинку.
У ліжечку спокійно спить маленький хлопчик в синьому капелюсі з вишитими ведмежатами. Навіть на відстані видно, які довгі вії у малюка. Батько стурбовано возить ліжечко туди-сюди, а під час гучних вибухів нахиляється над ним, ніби створюючи додатковий захист.
— Навіщо вони всі пишуть про вибухи? — повторює чоловік. — Це народжує додатковий страх. Вибухи — це щось руйнівне. Достатньо було б просто писати, що працює ППО.

— А ви не читайте. Просто не читайте і все, — відповідаю я та намагаюсь якось припинити цей нескінчений броунівський рух стурбованого батька з дитячим ліжечком вздовж коридора.
— Я не боюся повітряних тривог, раніше нічого не читав й спав собі спокійно. А наразі все змінилося, — чоловік зупиняється на мить й уважно дивиться на сина. — Я ще не знаю, чи люблю я його чи ні, але відчуваю неймовірну відповідальність, — він замислився на хвилину, — Саме так, якусь неочікувану, але глибоку відповідальність. Тому я схопив ліжечко й побіг в укриття.
— А де ваша дружина?
— Я біг в укриття з дитиною і був впевнений, що вона десь поруч, — він озирається й починає червоніти.

— Послухайте, — я намагалася бути серйозною. — Дам вам корисну пораду. Ви зараз негайно вирушаєте на пошуки своєї дружини! Негайно! А я поки прослідкую за дитиною. Бо якщо ви не знайдете свою дружину найближчім часом, то можливі наслідки цього будуть значно гірші, ніж ця нічна атака шахедів! — чоловік мене не дослухав й мерщій побіг, а я усміхалася з великою надією, що дружина його пробачить. Разом зі мною усміхався дводенний хлопчик в прозорому ліжечку на коліщатках, не звертаючи жодної уваги на вибухи над пологовим будинком.

Життя, долі, родини, пологи, кохання, діти.
Все те, що вперто проривається крізь терор та ненависть російських потвор.
Ось тільки я забула, як усміхатися просто так. Без невидимих сліз десь там всередині.
Просто так, як той дводенний малюк в синьому капелюсі з вишитими ведмежатами.
Переможемо🇺🇦

https://t.me/Yarem_chuk

Курка захищає каченят. Тобто, чужих діточок. Той, хто знімає це на відео, міг би одним ударом палиці допомогти і курці, і каченятам.
Але ж він буде казати, що тоді змія нападе на нього, що змії дуже підступні, що не потрібно сваритися зі зміями, тому краще спостерігати й знімати відео. А якщо і допомагати, то зовсім трохи, щоб змія не образилася.
Можливо, що той, хто тримає камеру, навіть посміхається….

https://t.me/Yarem_chuk

Наразі напишу дуже непопулярне.
Навіть образливе, але напишу.

Коли людина хворіє, важко хворіє, лежить в реанімації підключена до багатьох трубок, крапельниць, мерзенно пищить апаратура, то завжди відчувається важкий запах. Саме так, бо в кожній реанімації на підсвідомості відчувається важкий запах межі.
І приходять родичі, поспілкуватися, торкнутися, поцілувати, передати часточку надії та любові, намагаючись не звертати увагу на запах.

Уявіть собі, що родичі розповідають важко хворій людині, як вони весело провели минулий тиждень. Як вони їли смаколики, як розважалися в барі, з яким задоволенням купляли нові речі та святкували родинні свята. Що тітка Рая зробила неймовірно смачну качку не тільки з яблуками, а ще й зі сливами. І яка вона смачна, особливо з білим вином….
Хворий буде посміхатися й радіти, що в його близьких все добре, що вони живуть повноцінним життям й діляться з ним своїми новинами. Мабуть хворий відчує навіть смак качки на кінчику свого язика, який ледве ворушиться із-за великої гумової трубки, яка відсмоктує слину, яку не може ковтати важкохворий. І все нібито добре. Всі звикли до того, що є специфічне страшне життя у відділенні реанімації, а є інше життя за її дверима.

Юна дівчина, бойова медикиня везе в медеваку трьохсотих в госпіталь. За сто кілометрів від лінії фронту. За добу вона мала вже декількох двохсотих. Тримаючи в руках дефібрилятор, вона молиться, щоб довезти хоча б цих, незважаючи на брудний піксель в плямах крові, гною та сечі тих, кого вже немає й тих, хто ще має надію вижити. Запросіть цю дівчину на вечірку в нічний клуб або на шопінг в торговий центр. А може на нове розважальне шоу, афішами яких майорять наші міста. Запросіть, але тільки не дивіться в її очі. Бо це будуть страшні очі. Страшні, але не найстрашніші. Бо найстрашніші очі бачила вона тоді, коли не могла нічим допомогти тому хлопцю на Покровському напрямку, а його очі це все розуміли.

Я не кажу, що не можна жити й радіти кожному дню життя.
Але між жити, щоб радіти й жити, щоб вижити — прірва.
А щоб вижити, то треба жити життям тих, хто дає нам цю можливість.
І радість від життя в критичному стані зовсім інша, ніж у стані повного здоровʼя.
І якщо за сто километрів на фронті гинуть люди, то є невимовним блюзнірським знущанням купувати квитки на розважальні шоу й реготати над навіть високоїнтелектуальним гумором.

З трубками в усіх венах, зондом у шлунку та запахом гниючого тіла дуже важко реготати. Бо потрібно зберігати сили, щоб просто вижити.

Наразі в мене враження, що ми у відділенні реанімації клеїмо розважальні афіши на облізлі лікарняні тумбочки з надією, що це допоможе хворому одужати.

Або ми не розуміємо.
Або ми не заслуговуємо на тих хлопців та дівчат, які там, в пеклі, тримають на своїх руках кожного з нас подалі від вогню.
Щоб ми могли жити, без опіків, не відчуваючи важкий реанімаційний запах межі.

https://t.me/Yarem_chuk

Найбільше я люблю, коли моя трирічна внучка робить мрійливий вигляд, заплющує оченята й тихесенько каже мені на вухо: «Бабуся, я хочу чогось смачненького».
Від того прохання, в мене чомусь зʼявляються мурахи на шкірі, стає дуже тепло й хочеться, щоб вона повторювала й повторювала про це щось смачненьке, бо я відчуваю себе володаркою усіх смаколиків світу.

Вчора ввечері мені закортіло чогось смачненького, але для очей. Задля внутрішнього врівноваження, я пішла на Дніпро. Просто на берег Дніпра, щоб побачити, як спокійно й велично, незважаючи ні на що, маленькі гребінці хвиль малюють графіки синусів на поверхні води. Мене це заспокоює.

Але вчора… Вчора припливли лебеді. Під самий берег припливла ціла родина лебедів. Білосніжні поважні батьки й семеро сірих пташенят. Вони спокійно плавали вздовж берега, їли водорості, а хтось з батьків періодично відволікався, слідкуючи, щоб сірі дітлахи не потрапили в халепу й були поруч.
Нібито Дніпро забруднений й нібито купа залишків ворожої техніки там десь в глибині, а по ночах у воді відбиваються не зорі, а ракети, що пролітають, й спалахи від роботи протиповітряної оборони.
А лебеді створюють родини, дбають про пташенят, спокійно й врівноважено пливуть вздовж берега по своїх справах.
Найсмачніше для моїх очей за останній рік.
Переможемо🇺🇦

https://t.me/Yarem_chuk

Сьогодні виповнюється 246 років легендарному українському місту!
МІсту, яке у 2022 році було визнано «Містом-героєм України» за масовий героїзм та стійкість громадян під час відсічі збройного роzійського вторгнення.
Місту, в якому в мене багато друзів, з якими я вела таємну переписку під час окупації й кожен раз плакала, дивуючись неймовірній мужності українців. А їх розповіді увійшли в мою нову книжку.
Місту, яке дало назву найсмачнішим українським кавунам в світі.
Памʼятаєте, як ми всі, затамувавши подих, рахували дні та години до його звільнення?
З Днем народження, український Херсон! 🇺🇦
Дякую вам, херсонці!
Щиро вітаю!
Щаслива, що можу вас вітати!
Точно знаю, що буду так вітати усі українські міста!
Точно знаю!

https://t.me/Yarem_chuk

Як і ви всі, я кожен ранок відкриваю телеграм, щоб побачити, що ще палає на болотах. До речі, без ненависті. З конструктивною люттю й усвідомленням, що нелюди все одно будуть знищені.
А ось такі повідомлення просто підвищують настрій.

Суботнє, філософське.

Я можу собі дозволити матюкатися. Ні, не так. Я раніше могла дозволити собі матюкатися. Коли зіскочив затискач із судини й чужа кров розсипалася червоним ластовинням на моєму обличчі, або коли хтось «підрізав» мою автівку на дорозі.

Зараз під час війни ми виражаємо надзвичайно сильні емоції й позначаємо їх матюками. Тобто, позначаємо матюками свій стан й нібито його контролюємо. І нам здається, що завдяки матюкам психіка захищає себе від зриву в зовсім неконтрольовані емоції, оберігаючи межу інтегрованості. До речі, це культурна функція матюків — позначати лінію норми, тому вони і є забороненою нецензурною лексикою.

Але є одне але.
Ми стаємо однаковими з тими потворами, що не мають права називатися людьми. З росіянами.
В нас різна мова, різні світогляди, різне майбутнє й різна духовність. А матюки однакові. І це нас поєднує. Якщо хочете, то робить «братьями» Бо під час надзвичайно сильних емоцій та переживань ми розмовляємо однаковою мовою та однаковими словами з тими потворами. І саме це є непомітним, але дуже дієвим видом культурної експансії.
Тому що війна закінчиться, а спільний вираз емоційного стану у вигляді роzzійських матюків залишиться.

Тому зараз, особливо зараз, коли затискач злітає з судини й чужа кров розсипається червоним ластовинням на моєму обличчі, я мовчу.
Я так собі наказала.
Бо я не хочу бути схожою на нелюдей.
Ні в чому.

Переможемо🇺🇦

https://t.me/Yarem_chuk

#чергування

Я дивилася на цю пацієнтку й розуміла, що я не можу їй допомогти. Я можу вислухати, все пояснити, щось порадити, але це все буде не те…

Їх дуже багато таких пацієнток зараз. Красивих, впевнених в собі, працюючих, розумних, які постійно допомагають ЗСУ, вірять в перемогу, піклуються про свої родини й нібито звикли до щоденних викликів українського сьогодення.
Вони всі різні, але обʼєднує їх одне — порушення менструального циклу, кровотечі й надмірна прибавка ваги.
Моє перше питання завжди для них неочікуване, але я заздалегідь знаю відповідь. І ви всі знаєте відповідь.
Моє перше питання — як ви спите вночі?…

Всім вам відомий кортизол, гормон стресу, повинен знижуватися у вечірній та нічний час та підвищуватися вранці, щоб налаштувати організм людини на активну роботу. Він повинен знижуватися саме тоді, коли в телеграм каналах зʼявляються перші повідомлення, що роzzійська мразота запустила шахеди. Неприродній викид кортизолу в цей час призводить до пригнічення роботи щитоподібної залози та дисбалансу між естрогеном та прогестероном – статевими гормонами, які регулюють менструальний цикл жінки. А ще призводить до хронічної втоми.

Ми звикли до цих повідомлень й все одно лягаємо спати, але наш внутрішній український будильник обовʼязково надасть команду прокинутися через дві - три години, тому що рівень кортизолу вже підвищений. І ми прокидаємося.

Прокидаємося, щоб дізнатися про активність стратегічної авіації й про наближення шахедів до нашого міста.
Прокидаємося, щоб знищити запаси мелатоніну в своєму організмі.
Мелатонін не впливає на міцний сон, безпосередньо. Він контролює роботу близько пʼятисот генів в організмі, у тому числі генів, що беруть участь у роботі імунної системи. Він має антиоксидантну дію, захищаючи наші клітини від пошкодження, бере участь у регуляції роботи щитоподібної залози та тимусу, надає антистресовий ефект на організм. Мелатонін знижує рівень кортизолу та стимулює вироблення ендорфінів.

Отже, кортизол не знижується, функція мелатоніну порушена, але ми все одно, заради самозбереження, намагаємося заснути й засинаємо, тривожно.
Під час тривожного нічного сну, ми порушуємо синтез ще одного важливого гормону — соматотропіну. Його називають гормоном росту. Він виробляється теж в нічні часи й відіграє важливу роль у синтезі білка, розвитку м’язів, метаболізмі глюкози, ліпідів, білків та в роботі імунної системи.
Дефіцит гормону росту сприяє накопиченню жиру в ділянці живота й знижує загоєння ран та сповільнює відновлення після травм. При безсонні та дефіциті соматотропіну вам ні за що не вдасться знизити вагу.

Про хронічну втому я пацієнток не питаю. Адже я знаю відповідь. Вона така сама, як і в мене. Ми всі відпочинемо після перемоги.
Але з порушенням сну потрібно щось робити. І вам, і мені також.
Тому що потрібно зустріти нашу перемогу здоровими. Бо щасливими ми тоді й так будемо. Неймовірно щасливими.
Але перемога на фронті неможлива без міцного тилу. Ми забовʼязані бути здоровими.

Тримаймося 🇺🇦

https://t.me/Yarem_chuk

Вони дізнаються новини після полону. Я бачу тільки очі. Живі, українські очі… Шасливі, розумні, освічені й мудрі й нескорені.
З неймовірною жагою до життя.
Переможемо🇺🇦

https://t.me/Yarem_chuk

Для тих, хто палить військові автівки.

Легкі гроші, я розумію. Це ж найліпша мрія — мінімум витрат й 50 тисяч гривень в кишені. А потім ще 50 тисяч, а потім ще…
Куратори з роzzїї все добре прорахували. Жага до легких грошей спотворює мозок, викликає залежність, пригнічує емпатію й будь яке розуміння ситуації.

… Без автівок на фронті ніяк. Є ситуації, коли можна без зброї. А без автівок ніяк. Спочатку ми збираємо кошти в соцмережах. Нам завжди не вистачає. Ми починаємо читати наукові семінари, щоб заробити на те, чого не вистачає, писати книжки й продавати їх, щоб зібрати на те, чого не вистачає, продавати новенькі апарати УЗД зі знижкою зі своїх клінік й ставити один апарат на два кабінети, тому що не вистачає грошей для автівок на фронт. А потім хлопці додають свої бойові, тому що кожна автівка — це життя, без перебільшення.
Таке коротке й всеосяжне слово — життя!
Ось того чорноокого, в якого права рука висить на клаптику шкіри, з мотузками нервів й судин, яки стирчать назовні. Шість годин на ношах без автівки в стабпункт — це ампутація руки або смерть.
Ось того сивого й бородатого, який підвозить набої до лінії зіткнення, а без автівки він не встигне й це також смерть для нього та його побратимів.
Ось того, зовсім юного вісімнадцятирічного добровольця - мінометника, який один тримав цілу посадку роzzіян, а тепер його потрібно звідти евакуювати, інакше смерть.
Ось тих хлопців з роти розвідників, які вже віддали свої власні кошти на автівку й залишилися назавжди в степах Донецької області, бо автівка не прибула вчасно.

Ті, хто палять військові автівки…
Ви — не палії. Ви — вбивці! Просто вам це не пояснили. А я поясню.
За легкі кошти 50 тисяч гривень, ви вбиваєте не менше пʼяти людей водночас.
Задешево. Просто так. Ви найдешевші вбивці сьогодення.
Ви ж не якісь законспіровані агенти. Ви свої, які вбивають своїх.

Але ні люди, ні Всесвіт не пробачають вбивць.
В усіх трьох Євангеліях – від Матвія, Марка та Луки, – де цитується заповідь Христа «не вбивай», вживається словосполучення, яке означає «не роби вбивства». Тобто, не роби будь якого вчинку, який призведе до вбивства.

Вам ще хочеться легких грошей?
Тоді в мене для вас дуже погані новини.

«Ніхто більшої любови не має над ту, як хто свою душу поклав би за друзів своїх»
(Ів. 15:13).

Ви вибрали злочин проти тих, хто покладає свою душу за всіх нас. І за вас також.
Тепер чекайте….
Адже ви живете саме в цьому світі, а не в якомусь іншому.


https://t.me/Yarem_chuk

Друзі, в мене прохання до усіх киян.
Будь ласка, зробіть запаси питної та технічної води на пʼять діб.
Без паніки, без «зради та перемоги» — просто зробіть запас води.
Іноді під час війни просто необхідно зробити запаси води.
Якщо не знадобиться протягом 5 діб, то дозволяю кидати в мене капцями.
Обійняла.

https://t.me/Yarem_chuk

Ну нарешті! Видавництво РАЦІО на KyivBookFest!

В цьому році РАЦІО сяткувало один рік з дня народження. Створено під час війни, з усвідомленням викликів й важливої місії доносити правду, правду і ще раз правду до свого читача.

Мені з ними дуже затишно.
Коли я приїжджаю до них в гості, то відчуваю себе нібито в центрі Всесвіту. Адже РАЦІО в перекладі з латинської — це розум, інтелект, мислення. Для мене це неймовірно круто. Бо більшість катаклізмів й трагедій можна було би уникнути, якщо би в людині було якнайбільше саме цього РАЦІО.

Ми зазвичай спілкуємось на будь-які теми й що дивно — мені завжди здається, що книжки, які навколо мене — живі.
Ось з під лоба дивиться генерал Залужний й нібито підтримує нашу розмову…
А ось молоді військові хлопці радяться стосовно тактики дронів і мені кортить прислухатися до їх суперечки.
А ось лікарка в операційній тримає в долонях нове українське життя, незважаючи на вибухи за вікном…

Видавництво РАЦІО та їх чудові книжки на KyivBookFest!
Моя нова книжка на KyivBookFest!
Мислення, розум, гідність і любов на KyivBookFest!
Україна, незламна та інтелектуальна, на KyivBookFest!

Я щаслива.
Приходьте!
Київ. Pochayna Event Hall. ТЦ «Gorodok Gallery».
6—8 вересня з 10 до 20 години. Місце АЗ.5.

Переможемо 🇺🇦

https://t.me/Yarem_chuk