Минуле / Майбутнє / Мистецтво

У п’ятому епізоді йдеться про те, як цивільні та військовослужбовці у взаємодії працюють із колективною травмою та увічнюють пам’ять про трагічні події, щоб разом упоратися з болем утрат і напрацювати мову пам’яті, якою ми говоритимемо про цю війну.

Чому й у кого виникає запит на меморіалізацію війни? У чому різниця між тактичною і стратегічною меморіалізацією? Які практики вшанування полеглих побратимів і посестер створюють військові та для чого їм це? Про все це говорили з кураторкою платформи культури пам’яті Минуле / Майбутнє / Мистецтво Катериною Семенюк.

🎧 Слухати подкаст

SoundCloud | Spotify

Про тих, хто захищає, та збереження їхньої пам'яті

Про це з кураторкою Минуле / Майбутнє / Мистецтво Катериною Семенюк говорила Наталя Некипіла в новому випуску подкасту «Меморіалізація війни» на Радіо Накипіло.

⬇️ ⬇️ ⬇️

Життя і смерть на Салтівці: як меморіалізувати воєнний досвід харківців

Мікрорайон Північна Салтівка у Харкові, розташований з боку кордону з Росією, зазнав сильних руйнувань навесні 2022 року, коли позиції російської армії перебували впритул до міста. Трагічним символом стала 16-поверхівка на вулиці Наталії Ужвій, 82. В березні 2022-го в будинок влучила авіабомба, від чого обвалився цілий підʼїзд. Довкола меморіалізації цієї трагедії в місцевій громаді виникла дискусія.

Як зберегти в памʼяті досвіди і віддати шану втратам серед цивільного населення? Якими можуть бути меморіальні простори, присвячені їм? Про що саме вони повинні розповідати? Чиї потреби, голоси слід врахувати, створюючи такі простори? Це непрості запитання. Можливо, на них не існує універсальної відповіді в межах цілої України. Натомість доречно працювати з кожною конкретною громадою, конкретною групою людей, обʼєднаною спільним досвідом.

В процесі пошуку нової меморіальної мови учасники Лабораторії практик меморіалізації запропонували кілька ідей проєктів для Харкова. Аліса Александрова, Сергій Гула, Діана Дерій, Тарас Ковач, Віталій Кохан, Каріна Синиця, Анастасія Хорошевська та Назар Церна міркували про втрати, стійкість та спротив як спільний досвід харківців.

Читайте і дивіться на Лівий Берег — LB.ua.

〰️
Платформа культури пам'яті Минуле / Майбутнє / Мистецтво

Харків посідає важливе місце у нашій роботі з пам'яттю протягом останніх років

Про результати ми почнемо розповідати незабаром, а поки пропонуємо послухати розмову з Катериною Семенюк, нашою кураторкою і співзасновницею, у проєкті Харківського Медіа ХАБу @kharkivmediahub «Лютий LIFE»:

▪️ про мотивацію приїздити до Харкова;
▪️ про ступінь зрілості українського суспільства та динаміку змін в громадах;
▪️ про ненависть і способи її трансформування у соціумі;
▪️ про пам'ять як інструмент досягнення справедливості та мистецтво як інструмент впровадження культури пам'яті;
▪️ про досвід меморіалізації засобами мистецтва від харківських митців;
▪️ і, звісно, про особисті зв'язки з містом.

Дивіться і слухайте тут!

Дякуємо за цю розмову співкоординатору Харківського Медіа ХАБу Дмитру Кутовому.

〰️
Платформа культури пам'яті Минуле / Майбутнє / Мистецтво

​​Меморіалізація російсько-української війни — спільні зусилля громадськості та військових.
За ініціативи оперативно-тактичного угруповання «Харків» та за підтримки Харківського Медіа ХАБу відбувся брифінг-обговорення на тему "Меморіалізація російсько-української війни: кооперація військових та громадських інституцій". Захід зібрав представників військових та громадських інституцій, аби обговорити питання збереження пам’яті про загиблих героїв у війні, яка триває.


Основними спікерами виступили:

✔️Катерина Семенюк, кураторка і співзасновниця платформи культури пам'яті Минуле / Майбутнє / Мистецтво, яка наголосила на необхідності колективного підходу до меморіалізації, що має бути інтегрованою у сучасний культурний процес.
✔️Ольга Клейтман, архітекторка та волонтерка, підкреслила важливість архітектурних рішень у створенні місць пам’яті, акцентуючи на психологічному аспекті меморіалів.
✔️Віталій Саранцев, речник ОТУ «Харків», полковник, висловив думку, що для військових питання пам'яті є критично важливим, і тісна співпраця з громадськістю допоможе знайти оптимальні рішення для вшанування полеглих.
✔️Тетяна Пилипчук, директорка Харківського літературного музею, акцентувала увагу на пошуку мистецької мови, яка допоможе донести важливість збереження пам'яті майбутнім поколінням.

Одним із ключових питань дискусії було: як і коли доцільно розпочинати процес меморіалізації? Чи варто чекати закінчення війни, або ж варто вже зараз увіковічнювати пам'ять про події та людей? Спікери зійшлися на думці, що меморіалізація має починатися навіть під час війни, адже це важливий елемент формування національної свідомості та шанування загиблих.

Захід показав важливість співпраці між різними секторами суспільства — військовими, митцями, громадськими активістами. Лише об’єднавши зусилля, можна створити меморіали, які не тільки відображатимуть трагічні події, але й допоможуть зберегти історичну пам'ять для майбутніх поколінь.

⭕️ Цей захід є важливим кроком у розумінні процесу меморіалізації як складової частини культури та національної ідентичності України.
➖➖➖➖➖➖➖➖➖➖

Пам’ять як турбота

У своїх колонках для часопису «Україна Модерна» Оксана Довгополова на прикладі різних ініціатив розповідає про нову культуру пам’яті, що на наших очах створюється в Україні. В останньому тексті кураторка і співзасновниця Минуле / Майбутнє / Мистецтво розповідає про лейтмотив, який об’єднує багато ідей меморіалів російсько-української війни, створених митцями, зокрема й у Лабораторії практик меморіалізації.

Це лейтмотив турботи: «Українське суспільство є надзвичайно травмованим. Рівень агресії часто зашкалює, і в цьому є велика небезпека. Але є й така тоненька лінія надчутливості та турботи, яка стала можливою саме під час війни, коли всі дуже близько підійшли до межі буття та готові розділити біль інших. Ми живемо в світі космічного масштабу… суперечок, але це апокаліптичне тло не має зробити невидимою ту неймовірно сильну та відверту лінію турботи, яка проблискує тут і там. Можливо, саме ця нота стане базовою в новій мові пам’яті, що формується сьогодні в Україні».

➡️ Читайте цей та інші тексти

Діана Дерій, «Хиткі структури», 2024. Ілюстрація надана авторкою

Підтримка культури стає завданням №1 після підтримки фронту, вважає кураторка і співзасновниця Минуле / Майбутнє / Мистецтво Катерина Семенюк.

Чи може мистецтво справді допомогти нам знайти відповіді на питання, як документувати війну, як працювати з пам’яттю, усе ще перебуваючи у вирі повномасштабної війни, які сенси передати майбутнім поколінням? Одне ми знаємо точно: активний пошук відповідей вже зараз формує нову культуру пам’яті, яка відрізняється від радянських підходів і враховує різноманітний досвід суспільства. І в Україні є позитивні приклади.

Про це з Катериною говорила Ольга Балашова в рамках проєкту «Війна пам’яті» на ютуб-каналі Ukraїner Q. Це серія відеоінтервʼю з експертами з різних галузей гуманітарного та наукового знання про виклики меморіалізації цієї війни, зафільмованих командою Kinotonly Production. Десять розмов — десять ракурсів погляду на питання, які визначають наші взаємини з памʼяттю на приватному та державному рівні.

▶️ Дивіться інтерв’ю на ютуб-каналі Ukraїner Q

➡️ Читайте текстову версію на сайті Ukraїner

Опредмечувати пам’ять

«Не ретравматизувати, не образити, не надто трансформувати і так вже понівечений ландшафт, оприявнити та надати більш досконалої форми тому, що вже існує», — кураторка та дослідниця Катерина Філюк міркує про нові підходи до створення меморіалів, які можуть запропонувати українські художники, скульптори та архітектори.

У тексті для СУСПІЛЬНЕ КУЛЬТУРА вона проаналізувала ідеї проєктів, розроблені учасниками Лабораторії практик меморіалізації.

➡️ Читайте!

Дерева в мощунському лісі, 2024 рік Фотограф — Дмитро Пруткін

Відсутність як меморіал

Ми вже давно звикли, що меморіал — це не обов’язково великий об’єкт з мармуру та граніту. Але чи може меморіалом бути порожнє місце? Прикладом такого потужного жесту є проєкт «Зниклий дім» французького художника Крістіана Болтанські, створений у 1990 році.

Невдовзі після падіння Берлінського муру митець побачив на вулиці німецької столиці пустий простір між стінами будинку, який залишився ще після бомбардування 3 лютого 1945 року. Частину будівлі відновили, а частину ні. Болтанські зацікавився цим місцем: хто тут жив? Хто загинув тут в 1945-му? Що взагалі може розповісти відсутній дім?

Ідея меморіалу була на диво проста: нанести на стіни, які окреслювали місце відсутньої будівлі, імена людей, які колись тут жили. Не тільки тих, хто загинув під час бомбардування в 1945-му, а й тих, хто називав це місце домом до приходу нацистів до влади.

Більше про цей незвичний спосіб вшанування людей, які (не) пережили історичні трагедії, та інші ідеї меморіалів на дуже складні теми читайте в тексті онлайн-медіа Platfor.ma.

➡️ Відбитки пам’яті: 5 неочікуваних способів вшанувати пам’ять, про які варто знати в Україні

Якщо хочете дізнатися ще більше, дивіться на ютуб-каналі «Культурного Проекту» безкоштовний освітній курс «Меморіальні проєкти про суспільні втрати» від Оксани Довгополової. Ми підготували його разом з ГО «Музей сучасного мистецтва» в межах програми «Культура пам'яті в повоєнній Україні» (The Post-War Memory Culture in Ukraine) за підтримки Швейцарії.

Без граніту й мармуру

Перед Україною стоїть завдання виробити власну мову меморіалізації російсько-української війни. Саме над цим питанням працювали митці, архітектори та дослідники в Лабораторії практик меморіалізації.

Спецпроєкт «Мови меморіалізації війни» на Лівий Берег — LB.UA покликаний показати, до яких підходів, образів, символів і практик зверталися учасники Лабораторії, розробляючи проєкти для місць пам’яті в Мощуні, Одесі, Харкові та Чернігові.

У першому тексті Вікторія Скуба аналізує різні варіанти вшанування памʼяті полеглих оборонців на прикладі ідей для воєнного меморіалу в Мощуні від Kinder Album, Михайла Алексеєнка, Кирила Гузенка, Саші Курмаза, Софії Мартинюк, Іллі Новгородова, Андрія Пучініна і Руслана Савчука.

➡️ Без граніту й мармуру: який вигляд можуть мати меморіали в місцях бойових дій

Загальний вигляд меморіального комплексу в Мощуні у проєкті Михайла Алексеєнка. Ілюстрація надана автором

Одеса—Мальта—Одеса

Мальтійська бієнале знову відбудеться в 2026 році, і це важлива новина для українських художників і кураторів, адже це новий і перспективний майданчик для презентації української культури та країни загалом.

У 2024 році, на першій maltabiennale.art, проєкт Алевтини Кахідзе в павільйоні України «From South to North» викликав жвавий відгук європейської аудиторії. Художниці вдалося розповісти про тему деколонізації та російсько-українську війну через сімейну історію. До речі, продовження проєкту — виставку «Тату, я в Одесі!» — ви можете побачити в Одеському національному художньому музеї до 28 лютого 2025 року.

Бієнале закінчилася, але для нас це гарна часова дистанція, щоб поміркувати про зроблене. В інтерв’ю для Mistosite кураторки Катерина Семенюк і Оксана Довгополова розповідають про участь у Мальтійській бієнале, втручання імперії в особисту історію, схоже та відмінне в колоніальних досвідах України та Мальти. А також про зміну погляду на Одесу: сприйняття її як міста не на півдні російської імперії, а на півночі Середземномор’я.

➡️ Читайте: Новий погляд на Одесу: деколоніальна оптика в мапуванні особистих історій

Оксана Довгополова, Алевтина Кахідзе та Катерина Семенюк біля Національного павільйону України на Мальтійській бієнале, 2024
Фото: Вероніка Санті