Хочу поділитися порадою, яка, на мою думку, не менш важлива, ніж усі ті корисні рекомендації про екіпір, броню, зброю чи навіть про те, що "часто-густо лопата важливіша автомата". Є одна проблема, яку постійно бачу, ввічливо її називають "комунікація". І ні, я не про пости Fb, телеграм чи прес-релізи.
Справжня проблема в тому, що ніхто ні з ким не спілкується. Бо "нахуя це мені", "у мене своє завдання", "наказу не було", "командування розбереться". Усе це, помножене на серйозні єбальники, надмірну секретність та бажання перетягнути ковдру на себе веде до хаосу - наче намагаєшся зібрати меблі з IKEA взагалі без інструкції та ютуба.
Відсутність горизонтальних зв'язків - гарантований шлях до непотрібних втрат. Дуже засекречена спецгрупа вирушає на завдання і натикається на позиції власної піхоти. Як цього уникнути? Заїхати в район, спитати на найближчому блокпості, чия це зона, і поговорити з цими людьми за цигаркою про те: "Ми йдемо сюди, ваші там є? Тобто ПРА-ВИЛЬНО увійти у взаємодію з тими підрозділами та конкретними людьми, які там є.
Виліт коштовного дрона закінчується через 150-300 метрів, бо в найближчій рідкій посадці нудьгують хлопці без старлінків та радіостанцій, але з автоматами та РЕБом. А далі за посадкою причаїлася ЗУШка ППОшників. І ні, їхній комбат нічого їм не скаже, бо в них різні командири, у тих командирів свої проблеми, та й радіостанцій у них немає, і взагалі – то не вони!
Знак "міни" може стояти посеред поля просто тому, що сапери пожартували. А може, вони серйозно, і міни там дійсно є. Єдиний спосіб дізнатися - витягти саперів із бліндажа чи траншеї та спитати. І це найпростіші, буденні, дуже перебільшені приклади. Трапляються комунікаційні провали справді епічних масштабів - як пропустити власний сюрприз на день народження.
Комунікація - ключ до інформації.
Інформація - ключ до виживання.
Це базові речі. (На наступному рівні комунікація - це взаємодія. А взаємодія—це ефективне знищення ворога. Бо війну ніхто не виграє самотужки. Але це тема іншої розмови.)
Є ще кілька моментів: комунікація це запорука отримання дефіцитного БК, це можливість «помінятися» з кимось, це можливість позичити щось під ВЛАСНУ відповідальність, я мо-жу довго продовжувати, сенс ви зрозуміли.
Мінімальна програма: знати, хто стоїть праворуч від тебе та ліворуч від тебе, хто є в тилу, та чим вони можуть допомогти. Також необхідно знати хто носиться повз тебе туди-сюди, наче у них срачка… І знати це на стільки кілометрів, наскільки це взагалі можливо. Бо можливість зателефонувати, або в синій чи зелений написати і спитати "що там відбувається?" критично необхідна. Навіть якщо це АЮСОЛЮТНО не в твоїх посадових обов'язках.
Отже, порада: якщо ти на фронті, одразу знайомся з усіма, яким би інтровертом(чи як там ця фігня називається) ти не був. Бачиш колегу? Зупинись, підійди, познайомся, обміняйся контактами. Розпитай, хто він, чим займається. Розкажи про себе, що можна. Якщо ти не зробиш перший крок, він теж може посоромитися. Спілкуйся, говори, звертайся до всіх і кожного максимально. Знайди місце, де всі збираються (воно завжди є), і інколи бувай там, доки незнайомих облич не залишиться. Обійди або об'їдь стільки, скільки можеш (і вище керівництво дозволить), і познайомся з рештою інтровертів.
Це особливо важливо на ділянках, де в кожному селі стоїть з півдесятка різних підрозділів, у кожного своє командування, і всі ховаються один від одного, бо всі "дуже секретні" - як шпигуни в поганому фільмі. Розумію, що у кожного свої завдання і свій "ліміт мобільності". Але в межах цього ліміту треба знати якнайбільше людей і мати якомога більше контактів. Ніби банально, але не уявляєте, як мало людей приділяють цьому увагу. А потім вони зовсім не розуміють, що відбувається навколо. І що можна зробити, якщо... (але це не тема цієї розмови.)
Контактна книжка на фронті не менш важлива за лопату.
І ніхто, окрім тебе, її не наповнить.
Комунікація на фронті – абсолютно необхіда.
Зробіть репост, будь ласка.
Американський піхотинець
