закрита вечірка

Батько Арнольда Шварценеггера змушував малого Арні і його старшого брата, після перегляду кіно, писати про те, що вони зрозуміли, що дізналися нового. Те саме робив тато Сирени та Вінус Вільямс. 

Ось вам простий і дієвий спосіб формувати власну думку, розвивати мислення, краще пізнавати свої смаки: “Що мені подобається, а що ні?”. Особливо корисною буде вправа для людей, які часто сумніваються у власному виборі і їм необхідно запитувати сторонню думку. 

Прочитали книгу, переглянули кіно, сходили на виставу (це ж можна застосовувати до покупок, їжі, подорожей тощо) - зафіксуйте свої враження, ні з ким не радячись: що сподобалось, що не сподобалось, що нового дізналися. Саме так формується власне бачення, суб’єктивний смак, впевненість у поглядах. 

Таким чином, чуттєва сфера стає гарно проаргументованою, у вас меншає сумнівів і збільшується розуміння себе.

Зрештою, аби зменшити життєві страждання, потрібно прийняти той факт, що вони являються такою ж частиною життя, як усе інше. Без страждань ми б не знали, що таке насолода, без печалі не було б радості, а не знай ми, що таке темрява - звідки узагалі взялося б світло? 

Допоки прийматимуться приречені на невдачу спроби уникнути болю, допоки будуть намагання досягти постійного, перманентного стану щастя - доти страждання відчуватимуться особливо гостро. По суті, такі спроби приносять додаткові невдачі й, як наслідок, розчарування. Хто хоче вивчити іноземну мову, освоїти нову професію, опанувати специфічну навичку, не докладаючи зусиль - окрім неминучих зусиль, отримає ще й корито розбитих ілюзій. 

Прийняти біль - це сказати “Так” життю, у всій його повноті. Це зустрічати проблеми, як уроки, котрі надіслані для того, щоб ми чомусь навчилися. Це з радістю дякувати людям, стосунки з якими закінчилися, за неоціненний досвід. Це не вигадувати альтернативну реальність, радше навпаки - сприймати її об'єктивно, без власних маркувань, упереджень, фільтрів. Так чи інак, а дійсність не знає таких понять, як “добре”, чи “погано” - їх надають їй люди, в кожен окремий момент часу. 

Подивіться на життя у ретроспективі, згадайте ключові моменти, коли картину вашого уявлення про світ було розбито. Спершу це біль, а далі - мудрість, рух уперед. Хіба можемо ми чомусь навчитися, не зіштовхуючись з тим, що допікає, не дає спокою, свербить, коле, без кінця нагадує про себе?

Крізь терни до зірок. 

Якщо зараз вам болить - запитайте у себе: “Для чого мені ця ситуація?”, подякуйте за урок і починайте зростати. 

Оцей страх життя починається ще зі школи, коли тобі (собі?) розповідають, що далі складніше й сумуватимеш за безтурботністю.

Ой, ну не знаю, друзі. Я в школі потів над навчанням, а після уроків намотував кілометри в басейні. Зараз пишу цей допис, доїдаючи галицький круасан (на майонезі) у львівських круасанах.

Ще багато розповідей чув про те, що з віком зʼявиться живіт і боки, що нічого тут не вдієш. Востаннє таке затирав давній знайомий на пруті, тримаючи в руках пляшку пива.

Живота немає. Для цього потрібна хоча б якась фізична активність та бодай мінімально-адекватне харчування (акуратно витираю серветкою майонез з пальців).

Далі йдуть розповіді про роботу, яку не треба любити, а могти хоча б терпіти, ну і головний гість програми: «Діти це дуже складно».

Виникає враження, що деякі люди не живуть, а повзуть під нескінченним колючим дротом, ніби далі ніякого світла в тунелі немає.

– Чому, містере Андерсон, чому? В імʼя чого? Навіщо, навіщо встаєте? Продовжуєте боротьбу..?

Гадаю, усі ці розповіді для того, аби ви здивувалися, яка людина молодець, що долає таку нелегку долю(!).

Як-то кажуть, слухаємо інших, а висновки робимо самостійні☝️

Читаю статті про награбоване українськими посадовцями і диву даюсь – суцільний несмак.

Оцей чувак з Хмельницького, Саня з пенсійного фонду, в якого на хаті знайшли 6 мільйонів доларів і який ще так кумедно, наче ламантин, лежав на ліжку перед купою кешу. Якийсь диван з позолотою, сумки Луї Віттон, а поруч трухани і шкарпетки сушаться.

Згадайте Пшонку. Спеціально прогуглив фотки: яйця Фаберже, діаманти, золоті шкатулки, картина, де він зображений Цезарем, а поруч вже реальна фотка в погонах. Наче потрапляєш в якийсь химерний совковий музей і от-от має вийти тьотінька з бігудями для екскурсії.

Яник теж відзначився золотом, туалетами, батоном і всяким таким. А ще ці страуси… хоча в страусах все ж щось є, визнаю. Решта, наче футболки Гордона – всі по 200€, а враження, наче мама визбирала на першу шкільну дискотеку.

Нувориші – вчора ніхто, а сьогодні треба придумувати, куди вкладати бабки. Дивно, чому вони досі не їздять по Хмелю на ламборджині.

Мабуть, їм відмовляються ставити на такі тачки газ, щоб було дешевше…

Стаєш старше і все чіткіше розумієш людей, які залишають усе й перебираються жити в Карпати. 

Хворі з тачками на прямотоках, гучні мотоцикли, тривожні наслідки косметичних операцій, неадекватні сусіди, персонажі, що лізуть без черги на Новій Пошті, просто п’яне бидло й нескінченна людська тупість. “Не можеш перемогти - очоль”. Єбав очолювати - їдь у Карпати.

План Б, чорний хід, рятівний аеродром.

Жити може й не на горі, але, як мінімум, на добротному пагорбі, щоб перед тим, як йти до вас у гості, людина двічі подумала, а перед тим, як виходити з магазину додому - ви тричі перечитували список покупок. Вузька стежка, стрімкий набір висоти, супровід калатаючих дзвіночків на шиях корів. 

Поставити старлінк, гарну сонячну батарею. Завести настільки злу собаку, щоб не було потреби у попереджувальній табличці на хвіртці. Уява ще малює декілька кіз, лінивого кота, десяток курей. На стінах висять сушені гриби, у погребі потіють закрутки. 

Лежиш в гамаку на фоні лісу, десь поруч дзюркотить струмочок. Сонячні промінчики відбиваються від логотипу епл на твоєму ноуті. Дихаєш свіжим повітрям, клацаєш у компуктері, заробляєш гроші на своєму двохгодинному робочому дні. Поруч проходить п’яний сусід, який усе ж живе на самій горі. Він гукає тобі “Добрий день” і вішає мішечок з бринзою на паркан, забираючи залишений тобою лоток яєць вже для нього. Карпатський олх. 

Злий пес дивиться на тебе, очікуючи команди гавкати на сусіда.

Не треба, дорогенький, усе добре, це свої.

Є книжки, які читаєш і даєшся диву: «Ну от як автору вдалося це збагнути і так (ТАК!) описати?!».

Персонажі в книжках Донни Тартт; відносини Гумберта і Лоліти в домі її матері, описані Набоковим; лист Петронія Нерону в «Камо Грядеши» Сенкевича; метафори й порівняння Прохаська.

Мова безсила в передачі трансцендентного, але їм якось вдається: крізь рядки проривається несказане, невловиме. Персонажі оживають, а пейзажі наливаються фарбами.

Влучна метафора, неочікуване спостереження, правильна подача, темп. Читач сидить з книгою в руках і споглядає красу, витвір мистецтва.

Від однієї думки, що у світі було і є так багато талановитих людей – стає добре на душі.

Спершу в твоєму дворі ріжуть свиню, а потім тобі потрібна психотерапія.

Спершу похвальні грамоти в школі, а далі психотерапія.

Спершу батьки не розлучаються заради вас з сестрою, а далі тебе не розлучити з психологом.

Спершу вирвані листки з неправильним домашнім, а далі домашнє завдання від психотерапевта.

Спершу «Я - остання буква в алфавіті», а потім ти остання ланка офісного ланцюжка.

Спершу «Не будь розумником!», а потім ти й справді не розумник.

Спершу «Роби, як тобі кажуть батьки», а потім ти невротик, який не знає, чого хоче.

Спершу тобі виривають молочні зуби в місцевій поліклініці, а далі тебе вже нічого в житті не лякає.

Провів лекцію про когнітивні викривлення.

Дякую усім, хто прийшов і хто дивився онлайн. Було дуже атмосферно та пізнавально. Отримав цілу купу задоволення🙌

На цьому каналі є інформація, яка допоможе копнути тему викривлень глибше тут, тут і тут.

Вже домовляємося про наступну лекцію. Маю бажання розкрити тему психологічних захистів.

Ще раз усім дякую й бажаю гарного вечора!

П.С. Всі зрозуміли, чому довбаний мʼячик коштує 5 грн?

Зрештою, мій рецепт щасливого ранку дуже простий: прокидаєтеся раніше інших, читаєте добру молитву, або ж самостійно складену на день установку, в якій нагадуєте собі про найважливіше, вмиваєтесь, вітаєтеся з сонцем, робите 15-ти хвилинну йогу. Після цього варто десять хвилин посидіти в медитації. Завершується ранкова рутина одним латиноамериканським танцем. Не забудьте одягнути навушники, щоб не збудити близьких запальною музикою. Промовляєте тихенько, що все буде добре.

День розпочато.

Ви прекрасні.

Кияни, киянки, гості міста!

У четвер, 3-го жовтня, проведу офлайн лекцію на тему самообману. Розглянемо когнітивні викривлення та їхній вплив на прийняття рішень.

Презентація з фактами, цікавими дослідженнями, купою незвичайних практичних порад вже готова. Буде цікаво, тому не пропустіть. Я старався.

Локація: простір drugstore, кирилівська, 41. Відео, як потрапити до приміщення тут.

Заносьте в календарик, початок 19:30.

Буде запис та онлайн трансляція, але чекаю вживу🙃

Топ фраз, які мріє почути кожна жінка:

- не знаю
- не впевнений
- подивимось
- я не готовий до чогось серйозного
- мені потрібен час
- от моя колишня…
- що про це подумає моя мама?
- таксі дорого, ти ще встигаєш на останню маршрутку
- моє хобі це компʼютерні ігри
- на ставках можна піднятись, головне дотримуватись системи
- одне пиво ввечері це не алкоголізм
- просто не хочу виставляти на загал наші відносини, не те що приховую
- ти дуже самостійна і впораєшся з цим сама, триматиму кулаки за тебе
- штамп у паспорті нічого не змінює
- не тисни на мене
- не треба ускладнювати, краще насолоджуватись моментом
- я купив курс по крипті

Література в Україні стає все більш популярною.

Про це свідчить низка соціологічних опитувань, які чітко вказують: щороку відсоток читачів зростає. Власне, збільшення книгарень теж сигналізує про зростання попиту (+122 книгарні з 2019 р).

За останній місяць продали з дружиною 12 прочитаних книг, щоб розвантажити шафу. Зʼясувалося, що збути книгу на олх дуже просто! До того ж, читачі-покупці приємні та пунктуальні люди.

Сьогодні на мою першу книжкову презентацію прийшло майже два десятки людей. Охочі до чтива, спілкування, знань! Розумні й красиві.

Книжки дають змогу подорожувати світами.

Відкривають нові горизонти.

Дозволяють краще пізнати себе.

Сприйміть цей допис, як знак взятися за добру книгу.

Кияни, киянки!

На суботу нічого не плануйте!

Чекаю всіх на ВДНГ о 12:00 у шостому павільйоні (така велика будівля праворуч від входу), друга зала.

Буду проводити презентацію своєї книги. Поговоримо про шлях до мрії і прийняття доленосних рішень. Звісно ж, познайомимось і повайбуємо.

До речі, в ці дні там проходить фестиваль «Книжкова країна», тож буде багато цікавого. Я вже хвилююся, тому приходьте підтримати!

До зустрічі🙌

Друзі, на патреоні з'явилися нові чудові дописи:

1. Чому ми обираємо не тих? Причини, через які потрапляємо у небажані стосунки, а головне - як же потрапити в такі, де нам буде дуже добре.

2. Сім рівнів розвитку людини. Езотеричний та духовний погляди на те, як зняти себе з ручника і "почати викупати".

3. Страх змін. Філософський підхід до прийняття рішень, які кардинально змінюють наше життя.

4. Служба, яка б'є тупих людей. Мій улюблений допис про те, що має бути окремий державний орган, який лупцює недоумків. Ніяких протоколів про адмін правопорушення - старе добре насилля🙌

5. Як розірвати сценарій? Про те, як змінити хибні шаблони поведінки. У відкритому доступі.

6. Повний гайд по тіндеру. Один з найпрактичніших дописів, в якому даю чітке керівництво пошуку адекватних людей в подібних додатках. Якщо ви розчаровувались і неодноразово видалялись з тіндера - гайд буде дуже (дуже!) корисним.

Приєднуйтеся!

Нещодавно спілкувався з людиною, в якої діти: 11 і 12 років. На телефоні батьківський контроль, при необхідності дитина може скинути геолокацію, завжди є можливість подзвонити.

Інша справа наше дитинство.

Йдеш на нічну риболовлю на Прут з пацанами. Не те що б без мобільного – без намету. В руці вудка, в іншій старе покривало, на якому будеш спати. Хтось несе бутери, велику пачку соняшникового насіння, пляшку води.

Вночі біля річки холодно, тому аби покривало не мокло від сирості, ми наламували під нього гілочок з верби. Купалися до останнього, потім говорили до ще більш крайнього і, за відсутності кльову, пробували заснути.

Під час сну, наче шашлики, крутилися стороною, яка змерзла, до вогню. Коля, наш товариш, пропалив собі таким чином футболку. Інколи, й без того поганий сон, обривали дзвіночки на вудках. Інколи ми щось таки ловили.

Пишу це і розумію, що справжніми самураями в цій історії були наші батьки.

От би теж мати таку довіру до буття й віру у власних чад.

Вчора дочитав Орвелла «1984». Досі знаходжуся під сильним враженням.

Не знаю, як ця книга оминала мене, та схоже всьому свій час. Читати таке під час війни - суцільне задоволення.

У книзі є міністерство правди, яке займається брехнею, міністерство любові, де катують людей, а ще міністерство миру, яке веде війну.

Прикол, що минуло більше 70 років з моменту написання роману і Росія пішла далі, не зупинившись на міністерстві оборони, що веде загарбницьку війну. Тільки вони дійшли до рівня, де зруйноване вщент місто називають «звільненим».

Однозначно рекомендую до прочитання👌

У вільних стосунках один завжди в неволі.

Люди, що у вільних стосунках, розповідають про оупен майнд, відкритість, свідомість, аргументують зі сторони інстинктів, тотального прийняття, справжньої довіри(!). Точніше, хтось один аргументує трохи більше та завзятіше, поки інший(а) мовчки дивиться собі під ноги, слабо підтакуючи.

Усе зводиться до того, що є біологічні потреби і недобре їх стримувати. Пригадую, навіть в "Докторі Хаусі" ця тема підіймалася, звісно ж, там лише в одного з партнерів була така нестримна біологічна потреба (мати різних сексуальних партнерів).

Інша людина підписується на вільні стосунки з наступної причини: "Краще так, чим ніяк". Страх втратити те, що є. Лякаюча схожіть з френдзоною, коли "Краще вже дружити, чим ризикнути отримати більше і втратити, що є". Краще синиця в руках...

(не краще)

Найцікавіше, що людина, якій запропонували такі стосунки і вона погодилася на них через страх, виправдовує свого партнера і закривається від реальності. Вона каже щось на штиб: "Та це він давно пропонував, в нього нікого немає, він мав на увазі інше, я ж слідкую за його підписками...". Сумно.

Друзі, коли людина каже, що не готова до серйозних стосунків, вона сором'язливо замовчує найважливіше: "Я зараз не готовий до серйозних стосунків... з тобою".

Мені подобаються кінофільми, де ставка робиться не на сюжет, а на вайб.

Хорошим прикладом є стрічка «Після сонця». В ній тато і дочка відпочивають в Турції, купаються, обирають килими, пʼють чай і багато говорять. Ніби нічого особливого, але відірватися неможливо.

Вчора переглянув фільм «Ідеальні дні». Ще один екземпляр унікальної атмосферності.

Головний герой, Хіраяма, працює прибиральником громадських туалетів в Токіо, живе в маленькій квартирі, самотній. При цьому – щасливий.

Хіраяма старанно виконує свою роботу, любить слухати гарну музику, читати книжки. Він посміхається незнайомцям, фотографує дерева, катається на велосипеді.

Людяність, відчуття моменту, радість у дрібницях. Максимальний дзен. Максимально рекомендую.

Komorebi – слово, присутнє лише в японській, яке можна перекласти, як: «Сонячне світло, що просочується крізь дерева».