Коли ми говоримо про книжки

я перепрошую, у мене клуб останній там 6.12. То давайте якось, щоб я була на відкритті.

До кінця року в Івано-Франківську має відкритися книгарня "Сенс". Інфа з оцього інтерв'ю засновника "Сенсу" для Ліги. Трохи фактів звідти:

- Вона буде на Промприладі;
- Приміщення ділитимуть із проєктом "Текстура", який займається промоцією читання. Текстура буде розташована на другому поверсі й організовуватиме заходи, а на першому - Сенс;
- Площа книгарні — близько 380 кв м.
- Окрім книжок, буде кав’ярня та невелика дитяча кімната;
- Орієнтовні інвестиції — 15 мільйонів грн;
- За оцінками Ерінчака, ці інвестиції мають окупитися впродовж 4-5 років:
- "Зараз уже виглядає так, що все виходить на фінішну пряму. До кінця року, я сподіваюся, ми зможемо відкритися".

Я теж не змогла пройти повз. Розчехлила улюблених теоретикинь кіно (і спогади про гоління ніг у старших класах) 🫠

https://divoche.media/2024/10/21/ne-tilky-substantsiia-krasa-i-starinnia-v-b-iuti-horori/

В розповіді будь-якої історії здоровий глузд є лише допоміжною системою. Він може забезпечити причиново-наслідкові зв’язки; випробовувати нові умови, оцінювати ймовірність, правдоподібність та можливості.
Все це є невід’ємною частиною створення вдалої історії, адекватного вимислу та в цілому якісного художнього твору.
Але здоровий глузд як такий безпорадний перед необхідністю поєднати між собою крокодила та Цинциннаті.
Йому недоступне знання про те, що Елізабет насправді хотіла б одружитися з Дарсі, та чому вона збирається це зробити. Так само він не до кінця усвідомлює, на кому саме одружився Едіп.
Не в наших силах вимагати від розуму провести нас крізь безодні абсурду.
Лише уява здатна звільнити нас із кайданів вічного теперішнього чи то шляхом творення, чи припущень, або ж імітації та винайдення шляху, яким розум може слідувати до відкриття безмежної кількості можливостей, направляючи нас крізь лабіринти вибору до належної нам свободи, доступної тим, хто готовий прийняти ірреальність.

Урсула Ле Гуїн

"Дрогобицький звіздар. Повісті. Новели" Ніна Бічуя

Сторінок: 480
Гривень: 399
У продажу: з 21 листопада

Опис від видавництва (Віхола):
Наче в калейдоскопі, постають події історії України: гайдамаки, яких після поразки гонять з Умані у Львів, правління князя Данила Галицького, життя Лесі Українки, смерть Сталіна. Але у фокусі письменниці не стільки історичне тло, скільки питання: що відчувають люди, які живуть у той період, як ці історичні події впливають на них і як людина бачить себе в історії? Чи залишається страх перед тираном, коли сам він гине? Якою могла бути Леся Українка? Зрештою, як відкривається письменник чи письменниця, дістаючи з пам’яті болючі спогади свого життя?
Історичні сюжети переплітаються з простими замальовками із життя, творячи тло для діалогу про історичний і персональний досвід.

У Дарʼї Анцибор виходить нова книга «Дреди, батли і стіли. Два століття субкультур в Україні».

Думаю, для багатьох ця книжка стане спробою пізнати історію та культуру України під новим кутом. Для інших це буде в першу чергу така собі мандрівка в ностальгійне минуле. Чимало з вас захочуть розпитати своїх батьків, дядьків і сусідів про те, що ж вони слухали раніше, як діставали улюблені альбоми та які проблеми мали через свої вподобання…

Уявіть: ваша мама могла ставити ірокез на пиво і ходити в легендарний клуб «Бінго» на Святошині, а тато міг у цей час читати реп у широких штанях з секонду «Одяг з Європи», стоячи на сходах закинутого ДК (дому культури) в районному центрі на Херсонщині. 


Обкладинку на Бабелі побачила.

Цікаво, що я якраз ходила у «Бінго». 😎

дякую всім, хто надсилає мене посилання на книгу про клітор, але я в курсі. писала до того, як це пішло у маси )

Вчора читала «Американу» та включала треки, про які там йшлося.

Таке прикольне заглиблення. Робили так?

У Києві триває мій улюблений кінофестиваль, на який я не потрапляю зовсім.

Проте велика радість бути у партнерстві з Тижнем критики.

Поговорили з кураторками кінофестивалю Ганною Дацюк та Дарією Бадьйор про зміни, що помітні як у зображенні жінок, так і у роботі режисерок і кінокритикинь. 

Це хороший текст, але мені так сумно, що я зараз не встигаю дивитися кіно. Тож ви можете мене порадувати, якщо почитаєте матеріал на сайті.

«Цього року в основній програмі лише чотири фільми, на відміну від традиційних семи. «У глядача є можливість подивитися всю програму, яка складається з переможців Канн та Венеції: кримінальний мюзикл “Емілія Перес” Жака Одіяра, епічна американська драма “Бруталіст” Брейді Корбета, вбивчо-гарна шотландська трагедія “Жнива” Атени Рахель Цанґарі та моторошно-іронічна історія емансипації “Сестра-Опівніч” Карана Кандагарі», — говорить Ганна.

Також у ретроспективній програмі є культове американське інді «Роби як треба» Спайка Лі, «Шоу жахів Рокі Горора» Джима Шармана, «Секс, брехня та відео» Стівена Содерберґа, «Приголомшені та збентежені» Річарда Лінклейтера.

«Традиційно, будуть найновіші українські фільми, що вже встигли побувати на міжнародних кінофестивалях: “Сірі бджоли” Дмитра Мойсеєва, “Редакція” Романа Бондарчука, “Медовий місяць” Жанни Озірної. Ну і, звісно, спецпоказ нового фільму італійського класика Паоло Соррентіно “Партенопа”»,


Програма тут, до речі.

Брайтон завжди вабив ескапістів та відмовників, людей, зачарованих свободою та спраглих до експериментів і альтернативного життя.

Коли я вперше побувала там у дитинстві, пошарпаними площами кремового кольору сновигали цілі юрби літніх акторів, але до 1990-х років їх витіснила швидкоплинна хвиля гомеопатів, трансдиджеї та вчителі кундаліні-йоги.

З тої пори, як принц-регент побудував собі палац із пишними куполами, місто отримало репутацію оазису розваг, насамперед квірного міста, але добродушно відкритого й до інших смаків. У п’ятницю ввечері пляжні клуби заполонювали лондонці, одягнені у шкіряні портупеї та з крильцями фей за спинами, їхні обличчя усіяні блискітками — вбоге місто пульсувало у ритмі сексу.

Я переїхала туди в юнацькому віці й прожила там на добрий десяток років довше, ніж збиралась, змінюючи раз за разом помешкання у багатоповерхових, занедбаних будинках із височезними стелями; і хоч обслуговування будинків було не найкращим, та неймовірні морські краєвиди солодили мені душу.

В останні роки того століття секс траплявся невимушено, без жодних гендерних рамок. Він був навіть у повітрі, створював особливу атмосферу міста.

Наприкінці вечірок виснажені тіла лежали розпластаними повсюди, що на ліжку, що біля басейну вдома у когось із нових знайомих. Мені подобалися зміни настрою, як платонічна прихильність переростала у щось більш сфокусоване й ненаситне. Іноді секс був дуже хорошим, без решти зобов’язань, тож деякі з цих інтрижок, відносно безтурботні, могли тривати роками, легко вписуючись у прогалини поміж більш серйозними стосунками.


«Тіло кожного». Уривок із книжки Олівії Ленґ про тілесну свободу та обмеження

— А інші автори? Ти любиш когось із класиків?
— Класиків, ква? Мені подобаються тільки детективи й трилери. Шелдон, Ладлам, Арчер.
— Але ж треба читати й справжні книжки.

Що читаєте?

Команда байопіку «Малевич» представила перший офіційний трейлер стрічки.

Сюжет фільму охоплює період ранньої творчості видатного уродженця Києва, художника-авангардиста Казимира Малевича.

На відміну від класичного поняття байопіку, «Малевич» не має чіткої, хронологічної структури. Стрічка складається з декількох частин — «квадратів», кожен описує важливий період із життя митця: з історій і епізодів, переплетених часом. Це відсилання до екстраординарного стилю творчості Казимира Малевича, його прагнення втекти від режиму, що обмежує його світогляд і нав’язує застарілі догми.

Знімали фільм під час повномасштабного вторгнення ― тож автори вирішили додати більше сучасного контексту.

«Для мене важливо саме пояснювати сенс, що ця війна не просто війна путіна, а що це війна, яка триває вже декілька століть. Що це постійне бажання імперіалістичного режиму в росії знищити українську ідентичність і українську культуру. Це дуже мало хто знає з іноземців, на жаль», — розповіла режисерка Дар’я Онищенко.

@divochemedia

Яка крута книжка. Мені треба!

«Стерте задоволення» Катрін Малабу — це провокативне та глибоке дослідження витіснення жіночого задоволення та клітора у західному філософському дискурсі. Малабу, видатна французька філософиня, використовує методи деконструкції та психоаналізу, щоби критично осмислити культурне, історичне та філософське ігнорування клітора, кидаючи виклик усталеним уявленням про сексуальність та задоволення.

Книга написана з притаманною Малабу інтелектуальною строгістю та ясністю, а міждисциплінарний підхід, що поєднує філософію, психоаналіз і феміністичну теорію, забезпечує всебічну і переконливу критику культурного стирання клітора. За допомогою ретельного аналізу та інноваційного мислення Малабу закликає до радикальної переоцінки жіночого задоволення та автономії.

Ця книга є вагомим внеском у феміністичну філософію і обов'язковим читанням для всіх, хто цікавиться перетинами сексуальності, гендеру та влади.

Новинки Vivat 💚

Якби міста вміли говорити — переможниця конкурсу Feel-Good Fiction. Родинна сага, що поєднує Бельгію, Японію та Україну й охоплює понад сорок років.

Як зрозуміти українців: кроскультурний погляд – зрозуміти себе та пояснити іншим. Чула багато хорошого, тож буду читати.

Напрочуд кмітливі створіння — роман про віднайдення любові та восьминога. Буде текст на Дівоче про книгу.

Письменник Ігор Мисяк загинув під час виконання бойового здавання рік тому

Зараз триває передзамовлення на його збірку віршів «Діти жонглюють камінням». Всі кошти з продажу йдуть родині Ігоря.

Зворушило, як у передмові про автора пише ветеран і письменник Павло Матюша. Дійсно, поки автор живий, він може сперечатись з редактором, вносити правки. У когось цю розкіш відібрали. І тексти видаються посмертно.

Про вірші зачепило те, що вони просякнуті юністю, яка не боїться видатися наївною, юністю, яка ще ставить питання. Тоді, коли зрілості це вже не потрібно.

«Я сидів і курив, обпікалися пальці,
Я чекав, коли ранок до мене озветься,
Скільки років життя я проїхав вже зайцем,
І, сьогодні, напевно, платити прийдеться».

Ігор Мисяк.

Виходом збірки «Діти жонглюють камінням» опікуються видавництво «Темпора», яке вже друкувало Ігоря, і Літературна агенція ОВО. Перші частково оплатили друк, другі підготували збірку до друку. Проілюструвала тексти саме та людина, яку хотів в цій ролі бачити автор.

Підтримати родину та придбати посмертну збірку автора можна за цим посиланням.

in book we trust

Після Марія запитала, як вистачає сил вести блог, а я сміялася, як йшла додому, що маю нуль фото з події.

Понесу свої думки про книгу ще на клуб, бо без спойлерів важко обговорювати.

Проте презентація вийшла дуже класною.

Дякую!