нотатки лютневої

сьогодні мені траплялись однакові цифри чотири години підряд.

якщо всесвіт не говорить, то він волає.

сподіваюсь про хороше.

fuck it

па <3

у мене походу екзистенційна криза. але знаєте шо — я вмію користуватися самоаналізом та психотерапією.

на відміну блять від багатьох, як виявилося.

оце всьо навколо: злість, диванна агресія, ненависть. ці рєбята, які кидають ярлики направо та наліво, шото там повчають, вважають себе моралістами. розповідають як мається відчуватися, як мається думатися. як, кому і шо переживати.

з а є б а л и.

ну ок, наприклад моя агресія включається за секунду. і вона часто може не мати взагалі ніякого стопу, то ріл страшно.

у мене теж є біль, злість та купа причин для ненависті [як і в усих нас як мінімум через війну, не кажучи вже про особисті переживання]

то шо тепер замість роботи з собою оце ходити і виливати свої емоційні відходи на інших?

ну це простий шлях. однозначно так.

та тільки він веде лише на глухе дно.

є таке дуже чітке відчуття, що люди навколо йобнулись.

присутнє бажання видалити всі мережі, в акурат стерти спогади та взяти квиточок на іншу планету.

якщо б постіронію треба було описати однією картинкою

всі, хто поставив на попередній текст реакцію «🤡» — я сподіваюсь ви вже мінуснулись.

бо мені тут зброд не потрібен, це вишуканий канал 🤌🏻

*непопулярна думка*

говоримо про музику. я та людина, у якої більшість треків була російськомовною.

я від них відмовилась тільки завдяки очікуванням, що ось-ось шось да буде, наша муз індустрія вжух і розвинеться.

пройшло вже майже три роки, а по факту цього не сталося. стало краще — факт. стало так, щоб заповнити прогалину якісної музики, від якої я відмовилася — ноуп.

зараз я розумію, шо то певно так швидко і не могло статися, бо ми почали literally з нуля, в багатьох жанрах взагалі не було заповнення ні я ко го.

так, багато що пишуть, але це якась в більшості своїй люта хуйня. я говорю саме про андеграунд.

ну ти слухаєш і розумієш, що це дійсно байрактарщина, що стає [перепрошую] соромно.

я не проф критик, я просто юзер, який дуже наполегливо намагався та все ще намагається знайти вітчизняні діаманти для свого плей-листу. та на даний момент це виглядає майже нездійсненним.

а знаєте що буває, коли щось старе забирають, а новим заповнити не можеш?

тоді рано чи пізно ти повертаєшся до старого, ось що відбувається. і це трабл.

чи є якесь моральне право засуджувати той особистий вибір людини саме наразі — навряд чи.

бо навіть якщо ти зробив над собою зусилля в минулому, але ситуація в теперішньому тебе не влаштовує, а до утопічного майбутнього незрозуміло скільки чекати, — то це зусилля втрачає сенси. це те, що відчуваю зараз я.

бо всі зусилля, особливо вольові, мають робити твоє життя кращим та комфортнішим, а не відповідати чиїмось очікуванням.

ну в нашому суспільстві наразі про таке взагалі страшно говорити, а то відразу набирається шакалячий експрес експертів осуду.

ситуація і смішна, і сумна. та й стосується далеко не тільки музики. імхо.

мені дуже смішно з цього твіта і з себе в зеркалах салонів краси та примірочних.

навіть якщо це не про любов — це все одно про любов.

жаданіще.

АХАЗАЗХАЗА

остановите планету, я сойду

це вимоги для копірайтера, просто вдумайтесь)))

у мене сьогодні вже істеричний сміх, бо я просто не стягую цей сюр.

вітряна