Коробочка-2

Унікальний момент удару пари Су-24М зі складу 7-ї БрТА на низькій висоті по злітно-посадковій смузі Гостомельського аеропорту, 24 лютого 2022 року.

Чітко видно чотири авіабомби ОФАБ-500ШР, які витягують купола парашутів, а також відстріляні інфрачервоні пастки проти ПЗРК. Це один із ключових моментів боїв навколо Києва того дня, який сприяв тому, що російське командування було змушене згорнути операцію з прибуттям сил підсилення ВДВ на транспортних літаках. Крім ударів по злітно-посадковій смузі, літаки 7-ї БрТА в той день не менш сміливо атакували позиції російських десантників. Чорний дим з-під землі піднімається від уламків Ан-74Т авіакомпанії "Авіалінії Антонова".

#су24

#Цей_день_в_історії

82 роки з Дня створення Української Повстанської Армії!

14 жовтня 1942 року — згідно з постановою Української Головної Визвольної Ради було встановлено Днем повстання Української Повстанської Армії!

Своїм головним завданням УПА декларувала підготовку потужного повстання, яке мало розпочатися в сприятливий для того часу момент, коли СССР і Німеччина виснажать один одного в кровопролитній війні, а потім створення самостійної єдиної української держави, яка мала включати в себе всі етнічні українські землі. Крім українців, яких була переважна більшість, у складі УПА воювали євреї, росіяни та бійці інших національностей.

З самого початку свого існування УПА воювала на три фронти: з військами Третього Райху та його союзниками, польським Рухом опору (Армією Крайовою, Армією Людовою) та совєтськими партизанами. З поверненням совєтського режиму на західноукраїнські землі, УПА ще кілька років змогла чинити активний спротив каральним загонам НКВД. УПА діяла до 1954 року, коли активні її дії припинилися. Окремі осередки спротиву продовжувались впродовж 1950-х — 1960-х років. З травня по листопад 1943 року Головним Командиром УПА був Дмитро Клячківський, з 1944 по 1950 рік — генерал Роман Шухевич, з 1950 по 1954 рік — Василь Кук.

На цьому фото - урочисте отримання 217-м гвардійським парашутно-десантним полком нових БМД-4М в липні 2021 року. 217-й Гв. ПДП входить до складу 98-ї гвардійської повітряно-десантної дивізії армії РФ.

Тактичний знак на борту машин схожий з тим, який мають на фото в попередньому пості українські БМД-2. І це не співпадіння - 25-та ОПДБр формувалась на базі цього самого 217-го Гв. ПДП в 1993 році при розподілі 98-ї Гв. ПДД. На її основі сформували 1-шу аеромобільну дивізію, а матчастину 217-го полку передали новоствореній 25-й повітрянодесантній бригаді. Разом з технікою в новій бригаді опинились колишні військовослужбовці 217-го полку, які зберегли тактичний знак. Судячи з наявної інформації, свій тактичний знак росіяни згодом трохи змінили на той, який можна побачити на фото.

Сам розподіл 98-ї гвардійської повітряно-десантної дивізії в 1993 році став можливим внаслідок того, що дивізія на той момент перебувала в колективному підпорядкуванні відповідно з угодою про стратегічні сили Співдружності Незалежних Держав.

#бмд

БМД-2 25-ї ОПДБр на залізничному ешелоні, 2014-2015 рр.

Машини на фото цікаві тим, що являють собою пізній серійний зразок БМД-2. За деякою інформацією, в 25-ї ОПДБр було всього декілька таких машин. Їх характерна особливість - відсутність кулеметних портів на лобовій частини по обом сторонам корпусу.

P.S. Зверніть увагу на тактичний знак перед бортовим номером - про нього буде наступний пост.

#бмд

БМД-1 25-ї окремої повітрянодесантної бригади, березень 2020 року.

На 2014 рік 25-та ОПДБр була єдиною бригадою в Україні, на озброєнні якої перебували БМД та машини на їх базі. Щодо "копійки", то вона довго знаходилась в штаті 3-го парашутно-десантного батальйону (станом на 2014 рік в 1-му та 2-му батальйонах вони належали командирам рот, лінійними ж були БМД-2).

Втрати під час бойових дій в 2014 році та вичерпання ресурсу привели до того, що для поповнення матеріальної частини батальйон став отримувати БМП-2. Деякі БМД-1 при цьому розбирались на запчастини для 2С9 та БМД-2 (в якості донорства для 2С9 в першу чергу використовували БТР-Д). І хоча БМП-2 стали світитись в 3-му батальйоні на початку весни 2015 року, БМД-1 продовжували перебувати в його складі. Відомо також, що в 2016 році батальйон отримував БМД-1 після заводського ремонту. Перебували вони і в навчально-бойовій групі (найімовірніше, саме з її складу машина на фото).

#бмд

⚡ЗУ-23-4, 1В119 та інша техніка ЗСУ на зберіганні на території військової бази "Феодосия-13" у Криму (2014 рік)

Частина техніки була повернута Україні після анексії півострова та початку відновлення цієї військової бази. Згодом ці самохідні зенітні установки надійшли на озброєння 36-ої ОБрМП
Джерело

VANGUARD

#ППО #Склад #ЗУ_23_4 #Шилка

Рідкісне фото танка Leopard 2А4 в Швеції після перебування в холодильній камері при температурі мінус 30 градусів за Цельсієм на випробуваннях в 1989 році (ще до оголошення танкового тендеру шведи провели окремі випробування Leopard 2A4 та М1А1).

Як пишуть шведи - "результати були дуже хороші, двигун завівся без проблем після виконання інструкцій з підігріву за допомогою вбудованого дизельного обігрівача".

#леопард2

Нещодавно на одному шведському форумі опублікували нові фото французького танка Leclerc під час шведського танкового тендеру в 1990-ті роки.

Конкурентами для француза в цьому тендері були Leopard 2 Improved та M1A2 (Т-80У конкурентом не був з політичних міркувань, та й випробовувався окремо та в інший час поза межами тендеру). По результатам випробувань Leclerc отримав найбільшу кількість штрафних балів, програвши німецькій та американській машинам по системі керування вогнем, живучості, бойовій інформаційній системі, надійності та зручності технічного обслуговування. Випередити вдалось тільки М1А2 по рухливості. Незначний рівень захисту французької машини навіть привів до розробки проєкту підвищення захисту з заміною пластикових ящиків для запасного інструменту на башті на повноцінні броньовані модулі. Варто зауважити, що Leclerc приймав участь в тендері з інфрачервоним нічним каналом замість тепловізійного, тому отримав найгірші результати по системі керування вогнем, бойова інформаційна система тільки розроблювалась, а надійність кульгала внаслідок недоведеності машини.

#леклерк

Пост про те, як Південна Корея розгортала виробництво К1.

Розвиток у 1970-ті роках стратегічних галузей національної промисловості (насамперед хімічної, металургійної та машинобудівної) та залучення до виробництва військової продукції провідних комерційних корпорацій (Hyundai, Samsung, Daewoo) в яких були утворені відповідні підрозділи, науково-дослідні та виробничі структури, створили гарний заділ для організації випуску продукції військового призначення.

Однак перед початком серійного випуску танка К1 виникли складнощі у взаєминах корейської та американської сторін. Як зазначають корейські дослідники, американці запросили 70 000 доларів з кожного танка як компенсацію за використання авторських прав. У разі відмови виникла загроза припинення постачання ключових компонентів із США. У результаті сторони домовилися про зниження суми платежів із однієї машини до 50 000 доларів.

Незважаючи на те, що Південна Корея здійснювала 100% фінансування програми створення нового танка, за умовами контракту з розробником вона не мала права постачати його іншим країнам без відповідного погодження.

Паралельно в Кореї було запущено програму локалізації випуску танка К1, яка передбачала серійне виробництво різних агрегатів, вузлів і компонентів корейськими компаніями із закордонних ліцензій чи випуск аналогів національної розробки.

Серійне виробництво К1 здійснювала компанія Hyundai Precision (з 2007 року – Hyundai Rotem Company). Для складання цих танків збудували нову виробничу лінію на машинобудівному заводі компанії в Чханвоні, розташованому в південно-східній частині Корейського півострова неподалік Пусану. На початку 1974 року тут, на максимально можливому віддаленні передбачуваного району бойових дій, почалося будівництво комплексу промислових підприємств різних компаній, включаючи підприємства оборонно-промислового комплексу з відповідною транспортною та житловою інфраструктурою.

Випуск 105-мм танкових гармат за американською ліцензією у другій половині 1970-х років налагодила компанія Kia Machinery Industry (з 1999 року Hyundai WIA) на заводі, також розташованому в промисловій зоні Чханвон. Виробництвом 105-мм танкових боєприпасів з другої половини 1970-х років займалися компанії Poongsan Metal Corporation, Daewoo Corporation Аmmunition та Korea Explosive Groups. В даний час основним виробником боєприпасів є перша з них.

У 1984 році корейська компанія Samsung Aerospace отримала контракт на виробництво системи керування вогнем. Основний та допоміжний приціли навідника, стабілізатор озброєння, приводи повороту башти та вертикального наведення зброї поставлялися зі США, приціл командира – із Франції, балістичний обчислювач – із Канади. Samsung Aerospace здійснювала остаточне складання основних прицілів, їх вивіряння та інтеграцію всіх компонентів СКВ.

Пакети комбінованого бронювання для танків К1 випускалися в США компанією GDLS (було замовлено понад 1000 комплектів), а потім доставлялися до Кореї та монтувалися у корпус та башту. На початковому етапі серійного виробництва установку пакетів броні робили американські фахівці.

Двигуни та трансмісії постачалися німецькими підприємствами. Під час підписання договору про поставки трансмісій обумовлювалося придбання ліцензії на організацію їхнього серійного виробництва. У 1990 році у Південній Кореї виготовлялося близько 20% трансмісій, але поступово кількість трансмісій корейського виробництва зростала. До кінця 1992 року у країні випустили близько 700 трансмісій.

У 1987 р. танк прийняли на озброєння армії Республіки Корея під позначенням "88" ("Тип 88"). Першу серію з 210 машин випустили у 1985–1987 роках. За даними зарубіжної преси, у вересні 1987 року зібрали 200 таких танків.

Джерело - журнал "Техника и вооружение".

Що треба для того, щоб посадити на "Абрамс" піхоту і штурманути посадку? Правильно, треба спершу прочитати правила перевезення десанту на броні "Абрамса" з документа FM-17-15 "Tank Platoon":

1) Піхотинці повинні тренуватися вилазити на броню танка і поспішати, а також бути підготовленими на випадок контакту із противником;
2) Десант завжди зобов'язаний повідомляти КТ (командир танка) про посадку на броню та спішування;
3) Десант зобов'язаний дотримуватися вказівок КТ;
4) Для транспортування піхотний взвод має бути поділений на невеликі загони. Командир піхотного взводу повинен перебувати на машині командира танкового взводу, сержант піхотного взводу також знаходиться на машині сержанта танкового взводу;
5) Командири взводу, сержанти, командири відділень повинні сидіти поруч із командирськими люками танків і постійно підтримувати зв'язок з КТ;
6) Екіпаж танка повинен пам'ятати, що не може ефективно вести вогонь у відповідь з піхотою на броні;
7) Якщо дозволяє ситуація, то десант повинен спішуватись через ліву скулу башти танка. Це дозволяє механіку-водієві бачити піхоту, що спішується, в той час як піхота при висадці не перетинає лінію прицілювання спареного з гарматою кулемету (знаходиться праворуч від гармати);
8) Піхотинці, що знаходяться на борту, повинні мати хоча б три точки зіткнення з танком і остерігатися низьких гілок та інших об'єктів, здатних скинути людину з танка під час руху;
9) Піхотинці повинні переконатися в тому, що сидять позаду пускових установок димових гранат;
10) Десант повинен мати захист слуху;
11) Десант повинен мати при собі лише бойове спорядження. Рюкзаки та сумки перевозяться окремо.

Дії десанту при контакті із противником:

1) Дочекатися зупинки танка;
2) За командою КТ десант повинен негайно спішитись і в жодному разі не вставати перед баштою;
3) Відійти мінімум на п'ять метрів від бортів танка. Перебувати за або перед танком заборонено;
4) Головна машина по можливості не повинна перевозити на броні десант;
5) Десант повинен вести спостереження з усіх напрямків.

Заборонено:

1) Знаходиться перед танком без наказу;
2) Поспішати, не отримавши цього наказу;
3) Звішувати ноги, руки, предмети екіпірування і взагалі будь-що з бортів танка. Це може викликати смерть, травми та псування армійського майна;
4) Перевозити занадто велику кількість піхоти на броні;
5) Спати на броні танка;
6) Курити на броні танка;
7) Стояти поруч із танками під час заправки чи завантаження БК;
8) Стояти поряд з танком, що рухається.

На зображенні схема з прикладом розташування десанту на "Абрамсі".

#абрамс

Про це - заміна башти на пошкодженому Т-90М.

Изолента моя изолента, ты всему голова, изолента моя! Без тебя хомуты - это боль и тоска!

Одразу згадується хейт і насмішки від кацапні на три роки вперед, коли свого часу в Тайланд поставлялись танки «Оплот-Т» - там хомути були зв'язані на стяжках і ізольованій стрічці. Якось так.

Про недоліки танка M1 Abrams очима американських танкістів.

Гленн Жирона, 19K (Nineteen Kilo – кваліфікація, що присвоюється члену екіпажу M1 після 15-тижневого навчання).

Найбільше неприємних моментів у танкістів пов'язано з гідравлічним приводом башти. Так, Гірона, який служив на кількох модифікаціях M1 Abrams з 1995 до 2004 року, говорить про його ненадійність. Навіть обслугована за регламентом система часто протікала на стику насоса з приводом. Це найчастіша поломка у мирний час. Гідравліка, що забезпечує поворот башти, заповнена вогнестійкою рідиною FRH. Агресивний розчин призводив до подразнення шкіри та опіків. Більше того, за наявності серйозного джерела тепла він все-таки спалахував.

Водночас навідник зазначає, що гідропривід башти зручніший у наведенні на ціль, ніж електроприводи танка Leopard 2A5. Але і тут є момент – повна залежність від двигуна та допоміжного генератора. Коли паливо закінчилося, або ж мотор вийшов з ладу, для наведення використовуються ручні кривошипи: два використовують для наведення, а третій (прозваний танкістами "master blaster") використовується для генерації напруги, необхідної для активації електроспуску. При цьому передавальне число навіть дуже сильному танкісту дозволяє здійснити повний оберт башти лише за 2-2,5 хвилини.

Кріс Геддс, танкіст з 9-річним стажем, служив на танках: M48A5, M60A1 та A3, M551A1, M1A1.

Насамперед навідник відзначає незручний тепловізійний приціл (справедливо лише для M1A1). Тепловізійний канал не синхронізований з основним прицілом, що заважає використовувати його в денний час – щоб прицілитися в тумані або диму – дані двох прицілів будуть різними.

Ще одним мінусом танкіст визнав приводи кулемета M2, встановленого біля башенки командира. Через невдале розташування, наводити кулемет по вертикалі незручно, а більш-менш точне прицілювання вимагає максимальної сили. На думку танкіста, у M60A3 командирський кулемет був зручнішим. Це втратило актуальність із використанням дистанційно-керованої турелі CROWS. І найголовніше: великий M1A1 більш тісніший, ніж M60. Особливо дістається навіднику, який має обмежувати рухи через нахилений борт башти.

Ще один момент, до якого схилялося кілька танкістів – це відсутність кондиціонера. Так, за словами Геддса, за охолодження повітря відповідає система захисту від зброї масового ураження. Вона охолоджує відфільтроване повітря, під тиском нагнітаючи його до бойового відділення. Але це вимагає постійної роботи ненажерливого 1500-сильного двигуна на високих оборотах, та й охолодження індивідуальне - спеціальну трубку необхідно підключити до жилета, що охолоджує.

Також відзначають конструкцію люка механіка-водія, який може призвести до його травми при повороті башти. За словами танкіста, у ФРН був один летальний випадок, коли мехвода затисло між корпусом та баштою. З того часу механік-водій в армії США може їздити з відкритим люком лише тоді, коли ніхто не бачить, або якщо він один у танку. Також у механіка-водія відсутній датчик про відкритий люк.

#абрамс #тупиє_пєндоси

Скріншот для попереднього посту взятий з легендарного відео, яке можна глянути тут.

Багатьом відома байка про так званий Т-84 на грецькому танковому тендері та його токсичний вихлоп з двигуна 6ТД-2, через що танкісти інших країн, що слідували за українською машиною, були вимушені одягати протигази. Чи є насправді вихлоп двотактних опозитних дизелів настільки шкідливим, як це прийнято вважати?

Хімічний склад вихлопу двигуна 5ТД приблизно схожий на чотиритактні двигуни з вмістом кисню до 19.75 % від обсягу, вуглекислого газу - до 9.3%, оксидів азоту - до 2.3 мг на літр вихлопу, альдегіду менше 0.06 мг. Виняток становить лише чадний газ, якого у вихлопі до 0.645%, що дещо вище за вміст у вихлопі чотиритактного двигуна. Отруїтися вихлопом 5ТД можна так само успішно, як і від В-84. Але вихлоп у двотактних танкових дизелів дуже задушливий і смердючий. Річ в тім, що двигун такого типу відрізняється високою витратою мастила - до 8 кг на годину роботи. До того ж двотактний принцип визначає великий викид мастила через вихлопну систему. Випробування показали, що двигун здатний викинути в навколишнє середовище до 40% від всього мастила, що використовується, у вигляді мікронних крапель, які консолідуються в свого роду туман і створюють характерну для тих самих Т-64 густу і маслянисту димку, вдихання якої загрожує задушливим кашлем. До того ж мастило, що вийшло з вихлопної системи, розсіюється значно довше, ніж в випадку з чотиритактником. А це доволі значний демаскуючий фактор для танка. Проблему такого демаскування навіть намагались вирішити в 1960-70-х роках установкою фільтруючих пристроїв, проте до серійного випуску справа так і не дійшла. Існує думка, що вже в незалежній Україні двотактні опозитні дизелі підігнали під екологічні європейські стандарти саме через успішну розробку системи, яка зменшує демаскуючий показник вихлопу.

Знову довго постів нема, ну йобана.

Шановні читачі.

Колектив Національного Інформаційного Порталу «Тиск» просить вас підтримати збір для нашого хорошого друга з 58 омпбр, що наразі виконує задачі на Вугледарському напрямку.

Ворог активізував штурми, тому військові терміново потребують допомоги в купівлі плат ініціації для дистанційного мінування («джоніків»).

Завдяки вашій допомозі раніше нам вдалося придбати для цього підрозділу два тискомобілі: аніме-течик і «Гєну».

Реквізити збору:

Посилання на банку
Номер картки банки:
5375 4112 2172 9390
PayPal: [email protected]