KGB files

Сьогодні 130 років з дня народження одного з найзагадковіших українських авторів минулого століття — Віктора Петрова (Домонтовича). З цієї нагоди тримайте анонс 💚

«Агент із ведмедиком» — так називатиметься книжка, яка вийде у Vivat наступного року. Її зараз пише історик Едуард Андрющенко, якого ви можете знати за попередньою працею — «Архіви КГБ. Невигадані історії».

Цього разу все теж обертається навколо розсекречених архівних справ. А де, як не в них, шукати відповіді на питання, які хвилюють не лише дослідників, а й читачів «Доктора Серафікуса» та «Дівчини з ведмедиком»? Всі, хто хоч трохи цікавився біографією письменника та вченого, знають, що він співпрацював з радянськими спецслужбами. Але конкретних, підтверджених документами фактів ніхто не знав — більше було легенд і чуток, іноді напівфантастичних. І ось нарешті історію Віктора Петрова можна побачити майже без «білих плям».

Але майбутня книжка — не тільки про Петрова. Автор розкаже і про людей навколо нього — видатних науковців та письменників, агентів, об’єктів розробки, жертв репресій та співробітників спецслужб.

📖 А також нагадуємо, що в серії української класики можна насолоджуватися книжкою «Доктор Серафікус»

Як ви, можливо, вже знаєте, я пишу другу книгу.
Звісно, на основі справ НКВД-МГБ-КГБ.
Той, хто вгадає головного персонажа, отримає її в подарунок, коли вийде.
Ті, хто вже знає, участі в розіграші не беруть.

Товариство, я до Вас знову з проханням про допомогу.

Мій вірний і чемний побратим, котрого я називаю "Ікс" захворів і потребує лікування. Давно він вже плакався на проблеми із ходовою (окрім іншого, потребує заміни амортизаторів та супортів), а до того ж під час крайньої поїздки камінь перебив паливну магістраль і він ледве довіз мене до місця служби.

"Ікс" дуже хороший, майже рік (від минулої осені) чемно терпів всі незгоди єбєнів, але ось розхворівся і окрім іншого потребує ще ряд лікувальних та оздоровчих процедур.

Ціна питання = 12-15 тис. грн. (це із транспортуванням його евакуатором із єбєнів до Дніпра та ремонтом).

Прохання до усіх небайдужих допомогти поставити цього звіра знову на ноги, вірніше на колеса.

Зі своєї сторони обіцяю за кожен донат більше ніж 500 грн. тут появиться допис із цікавими архівними артефактами.

картка Моно: 5375 4141 0873 3352

Наперед дуже вдячний за допомогу.

Пост Євгена Лакінського у фб: У книзі «Архіви КГБ», Едуард Андрющенко зокрема розповідає про чоловіка, який, у 1980-ті, намагався підірвати пасажирський літак аби вбити свою дружину щоб мати змогу спокійно жити з коханкою. На щастя, вибуховий пристрій не спрацював.

Що цікаво: аналогічна історія сталася у Квебеці, у 1949 році. Мешканець міста Квебек мав складні стосунки з дружиною, завів 17-річну коханку і намагався дати з усім цим раду. Отже посадив дружину на пасажирський літак до Бе-Комо (Baie-Comeau) і подбав щоб інша людина поклала бомбу в багажне відділення.

Але сталося несподіване: літак затримався на кілька хвилин і, замість вибухнути над річкою Сен-Лоран, вибухнув десь понад лісами, де рятувальники знайшли його залишки зі слідами вибухівки.

«Героя», разом з двома співучасниками, засудили до страти і повісили.
Праворуч — документальна книжка яка оповідає цю історію.

У "Локальної історії" вийшов спецпроєкт "Сандармох" про розстріл 1111 в'язнів соловецьких таборів, серед яких понад 200 — українці.

Зараз на слуху прізвища Миколи Куліша і Валер'яна Підмогильного, Миколи Зерова і Гео Шкурупія, Леся Курбаса і Валер'яна Поліщука, яких убили НКВС-івці саме в урочищі Сандармох.

Проте цей проєкт пішов іншою дорогою, і розказує історії 5 представників різних сфер:
▪️ засновника української географії Степана Рудницького,
▪️ письменника й перекладача Мирослава Ірчана,
▪️ прем'єр-міністра УНР і засновника УАПЦ Володимира Чехівського,
▪️ літературного критика Антіна Крушельницького
▪️ письменника Олексу Слісаренка.

Також там окремі сторінки про те, як у СРСР проводився великий терор загалом, і окрема хроніка розстрілів у Сандармосі.

Мені візуально проєкт дуже подобається, а особливо, що принаймні половину імен авторів я знаю: Ярина Цимбал, Ростислав Семків, Юрій Шаповал. Окремо подобається те, що взяли вже не тих людей, про яких чують з кожної праски і яких міфологізують турбопатріоти, а й людей, які менш відомі, але не менш цінні для України.

З текстами проєкту поки глибоко не ознайомлювався, тому сказати поки нічого не можу. Можливо, напишу свою думку, як прочитаю.

Наробив вам трохи скрінів, щоб ви точно клікнули й подивилися.

Проєкт дивитися/читати тут: https://sandarmoh.localhistory.org.ua

"Якому Бекету могло би наснитися, що в анкеті професора Макаренка невідомий грамотій впише: "под следствием 1924 р. по 1928 р. в привешение власти, неправельно расходованье сум".

Який Кафка міг би вигадати, що справу археолога зі світовим ім'ям розслідуватиме оперуповноважений на прізвище Спіноза."

https://www.pravda.com.ua/articles/2024/10/11/7479155/

Складена МГБ схема пересування українського генерала Миколи Капустянського (він же об'єкт "Качан") в Мюнхені. На початку 1950-х чекісти планували замах на нього.

Стаття Олександра Скрипника з деталями запланованої операції: https://www.istpravda.com.ua/articles/2022/02/18/160951/

ГДА СЗРУ.

Один із провідних борців з українським націоналізмом на Львівщині у 50-70-х - Анатолій Киричук. Уродженець Вінничини. Починав у роки війни як контролер відділення військової цензури особливого відділу НКВД 53-ї Середньо-Азійської армії (читав солдатські листи?). Дослужився до полковника КГБ, керував зокрема 5-м ("ідеологічним") відділом обласного управління (1967-1979, до пенсії). Дотичний, серед іншого, до операції "Бумеранг". Поки Богдан Сташинський готувався до виконання зрозуміло яких завдань, Киричук тримав на котнролі виплату грошей його батьку на Львівщині. Їздив у відрядження за кордон, у Польщу переважно. Закінчив (вже під час служби) юрфак Львівського університету, а коли треба було - вдавав із себе тамтешнього професора. Характеристики позитивні, але тричі (і молодим, і полковником) отримував догани за перебування п'яним на службі (у молодості додавалася ще й "безцільна стрілянина").

ГДА СБУ.

Чому для 1500-ліття Києва свого часу обрали саме кінець травня (і врешті решт на ці ж дати став припадати День Києва), ніде не пояснюється. А чи не ростуть ноги з фестивалю "Київська весна", який влада свого часу започаткувала на противагу дисидентським зборам біля пам'ятника Шевченку в день перепоховання?