"Мой муж - уклонист, заберите его"
Коли читаєш це (мой муж - уклонист, заберите его) російською, в голові без проблем формується картина, як десь у Забайкальському краї, "Катерина Велика місцевого розливу" хоче здихати свого чоловіка-п'яницю в армію, щоб отримати за нього якісь гроші, або навіть нову Ладу, якщо "пощастить". В такому описі умовної картини є й частка правди, є й наслідки роботи "телемарафону".
Але проблема в тому, що в оригіналі ця фраза звучить так: "Мій чоловік - ухилянт, заберіть його". Про такі випадки звернення українок розповіла для одного з українських видань Катерина Губрій, військовослужбовиця Вінницького обласного ТЦК та СП.
Поодинокі ці випадки чи масові, не уточнюється, даних з усієї України немає. Але й поодинокі епізоди - це вже привід задуматись. Що це? Окремі вирішення сімейних драм, чи ми стали ближче на крок до сліпого фанатизму з промитими мізками? Це людський фактор, чи ми, як суспільство, стаємо схожі на сусіда-агресора?
Відповідей на поставлені питання немає. Цей пост - поживна підстава для ваших особистих роздумів на теми: хто ми (як суспільство); ким хочемо, а ким можемо стати; куди ми йдемо, або куди нас ведуть?