𝐁𝐨𝐨𝐤𝐬_𝐊.𝐑.💋

Нова глава❤️‍🔥 чекаю ваших вражень🤭

Я все ще відчувала його тіло своєю спиною. Глибоко вдихнувши, я наважилася обернутися до нього обличчям. Помітила, як погляд зелених очей ковзнув до моєї шиї. На мені була чорна сорочка, яку я застібнула аж до горла.

— Ти дозволиш мені… — Платон потягнувся пальцями до комірця і глянув мені в очі. — Хочу побачити, як це виглядає на твоїй шкірі.

Я мала б заперечити, відштовхнути його від себе, але уся ця атмосфера зі свічками, те, як він дивився на мене… Я просто не могла відмовити, тому кивнула головою, дозволяючи йому розстібнути верхні ґудзики сорочки.

Він опустив погляд на мою шию, а я не зводила очей з його напруженого обличчя. Він ніби сам не розумів, що робить, ніби так само марно боровся з собою. Його пальці ненароком торкнулися ямки між ключицями, і всередині усе наче завмерло. Я видихнула, Платон подивився на мене, а тоді… Я не встигла зреагувати, як він охопив долонями моє обличчя та сильно притиснувся своїми губами до моїх губ…

Естетика книг циклу «Невинні звʼязки» (угода на невинність, шлюбний обман, втрачена досконалість і 2 інші) + розкриваю тропи до двох наступних книг циклу (в тому числі про Настю та Адріана🤭). Заінтригувала?🤔

https://vm.tiktok.com/ZMhab8Dkp/

Повертаюся до вас з новою главою від Платона🥰

— Не думаю, що я якось причетна до цього. Рано чи пізно вона б заговорила.

— Ні! – заперечив я. — Ти навіть не уявляєш, як багато ми робили для цього. Нікому не вдавалося. Але ти змогла.

— Ти перебільшуєш.

— Знаю, я казав, що не хочу, щоб ти зближувалася з моєю донькою, але якщо це йде їй на користь, то я… – я глибоко вдихнув, щоб сказати наступне: — Я буду вдячний, якщо ти допоможеш їй.

Вона стиснула губи, ніби вагалася. Я сперся ліктями до столу та зчепив руки, до болю стискаючи пальці.

— Я сумую за нею, — тихо зізнався я. — Сумую за тим, якою життєрадісною дитиною вона була. Як вона безтурботно усміхалася. Як казала, що любить мене. Я скучив за її голосом і за тим, як вона ніжно називала мене «татом». Я не хотів втрачати надії, але розумів, що починаю втрачати її. Вона висіла на волоску, проходила крізь пальці, але ти… – я уважно подивився на Тамілу. – Ти повернула її.

Естетика Єви🩷
Якось так я собі її уявляю😍

Нова глава уже на сайті🫶🏻 я дуууже чекаю ваших вражень, бо вона вийшла неймовірною🥹

— То ви удвох це робили? — поцікавився чоловік.

— Так, — відповіла я. — Єва дуже допомогла мені. Без неї я, мабуть, не впоралася. Вона ще допомагатиме мені покрити сінабони глазурʼю, коли вони трішки охолонуть.

— А я можу долучитися? — спитав Платон.

— Гм… Це звучить так, ніби ти напрошуєшся в нашу команду, — пожартувала я.

Платон сперся руками до столу поруч з Євою. Його брови здивовано злетіли вверх.

— То у вас уже команда?

— Угу. І в неї не так легко потрапити.

— Я готовий! — Платон сплеснув у долоні. — Що мені робити?

Я засміялася та потягнулася до рукавиці.

— Для початку допоможи мені витягнути деко з духовки, — я кинула у нього рукавицею. — Не хочу раптом обпектися.

На вас чекає глава від Платона🩶

— Насправді я не планувала залишатися, — для чогось почала виправдовуватися дівчина, понуривши голову. — Навіть не збиралася їхати до твоїх батьків. Просто твоя мама сказала, що…

— Зачекай! – перервав я її. Таміла подивилася на мене, знервовано перебираючи пальцями рук на своїх колінах. — Тобі сподобалося у моїх батьків?

— Т-а-а-к…

— Тоді добре. Не розумію, чому ти виправдовуєшся. Це ж… Це просто вечеря, Таміло. Мабуть, моя мама думає, що між нами можливе щось більше, аніж те, що є зараз. Знаю, трохи по-дурному звучить. Ти пробач за те, що моя мама… — я глибоко вдихнув та уважно подивився їй в очі. — Вибач за чесність, але моя мама не проти нас звести. Якщо ти розумієш про що я.

— О! – розгубилася дівчина. — Так, я розумію. Але це… Гм, неможливо.

— От і я про це! Я не хочу сваритися з мамою чи щось таке, але якщо раптом вона почне надто сильно діставати тебе, то дай мені знати. Гаразд?

— О-обовʼязково.

Новий образ книжкової героїні❤️‍🔥 Поліна? Як думаєте?🤔 чекаю ваших ❤️ і коментарів🫶🏻

https://vm.tiktok.com/ZMhyQQpYX/

Ну шо… добрий вечір, студія

У нас тут вечір спойлерів ✨

Як завжди, запитуйте у коментарях усе, що вас цікавить про подальші події у книгах в процесі чи майбутні новинки, а я постараюся максимально чесно відповісти🫶🏻

Продовження чекає на ваші прочитання🥰 я в захваті від цієї глави😍🫶🏻

— Ви домовлялися? — раптом спитав він, переводячи погляд з мене на Єву.

— Щ-що? – трохи розгубилася я.

— Обоє в червоному. — Платон примружив очі. — Виглядає так, ніби ви змовилися.

Я не стрималася та засміялася. Єва підтримала мене своїм дзвінким сміхом. Кутики губ Платона здригнулися в чомусь схожому на усмішку, і усе моє хвилювання через його дивний погляд магічним чином зникло.

— Ні, ми не домовлялися, — відповіла я, схопивши Єву за руку. — В нас просто працює звʼязок на відстані. Правда, Єво?

Дівчинка з усмішкою кивнула головою. Я підняла свою руку, щоб вона покружляла навколо у своїй неймовірній маленькій сукні.

— Це, звісно, все дуже мило, — сказав Платон, вимикаючи плиту. — Але хто буде допомагати мені викладати все на тарілки?

— Ми? — спитала я, тепер уже тримаючи Єву за дві руки.

— А ти бачиш тут ще когось?

https://vm.tiktok.com/ZMhUHCYB4

Знайшла у Львові ресторан, який за своїм інтерʼєром та атмосферою нагадує ресторан Платона🥰 ще й на вулиці Пекарській😂

https://www.instagram.com/p/DBB5rGotefa/?igsh=N3BmYTJsNW0zMWZt

Продовження вже на сайті🥰

— Не памʼятаю, коли востаннє вона так усміхалася, — заговорив я.

— Я розумію, — сказала Таміла та підійшла ближче до мене. — Коли стається щось таке жахливе, то потім надзвичайно важко повернутися до нормального життя. І звичайні речі, такі як сміх і радість, стають неможливими, навіть нереальними.

Вона задумано подивилася перед собою просто в стіну. І мені здалося, що слова Таміли були не зовсім про Єву. Можливо, вона відкрилася мені трохи, але все ще недостатньо. Я так нічого й не знав про неї. Деякі люди були схожі на закриті книжки. Таміла ж була як щоденник таємниць, замкнений на ключ…

Продовження вже на сайті❤️‍🩹 чекаю ваших вражень🫶🏻

— Знаєш, у цьому була певна особливість. Ти не можеш стерти чи видалити написане. Слова, написані на папері, залишаються назавжди.

— Ніколи не дивився на це з такого боку, — зауважив чоловік і чомусь теж усміхнувся.

Деякий час ми дивно усміхалися, дивлячись одне на одного. Але я досить швидко повернулася до реальності та продовжила витягати посуд з коробки.

— Ти питала чому вона не розмовляє, — раптом заговорив Платон, і я завмерла з чашкою в руках. — Я завжди уникаю цієї розмови та нікому не розповідаю цього.

Я відчула провину за те, що узагалі почала розмову про це. Очевидно, що йому досі болить. Спогади завжди відкривають найболючіші рани. Я на собі відчувала це щоразу, коли поверталася в минуле.

— Я розумію, — швидко сказала. — Ти не повинен розповідати мені.

— Але я хочу розповісти, — прошепотів Платон, чим дуже сильно здивував мене. Він глибоко вдихнув і голосніше продовжив: — Це сталося три роки тому…

Нова глава від Платона🩶

— Будь ласка, не чіпай мене, — пошепки попросила вона, коли я зупинився навпроти неї.

Таміла не дивилася на мене, але добре відчувала мою близькість. І це, схоже, дуже сильно лякало її.

— Не збираюся я тебе чіпати, — спокійно сказав я та насупився. — Ти промокла і тремтиш. Ось, візьми!

Я притиснув до неї своє пальто. Вона здригнулася, а коли розплющила очі, то відверто здивувалася. На секунду дівчина перелякано подивилася на мене, а тоді зглитнула та тремтливими руками почала розгортати пальто. Вона спробувала накинути його на плечі, але комірець загнувся за її шиєю, а руки заплуталися в руках. Я зітхнув і потягнувся, щоб допомогти. На секунду мої руки зависли над її плечима. Таміла, здається, завмерла, дивлячись мені в очі. І вперше я зауважив, якими довгими були у неї вії. Чорна туш розмазалася від дощу під її очима, але я не посмів торкнутися до неї та витерти сліди.

— Я не знаю, що з тобою сталося, — спокійно сказав я, — але тобі не варто боятися мене. Я не буду шкодити тобі.

Мені дуже прикро це повідомляти, але я прибрала книгу «Неідеальний фол» з сайту. Я не хочу обтяжувати себе і вас історією, яка для мене стала повним розчаруванням і написання якої не приносить мені абсолютно ніякого задоволення. Не хочу годувати вас вимученими главами раз у тиждень, тому я прийняла ось таке доволі складне для себе рішення. Ми не прощаємося з цією історією назавжди. Можливо, згодом ми побачимо її в абсолютно іншому сюжеті, який стовідсотково буде кращим👌(наприклад, так було з циклом про мафію).

Наразі я планую повністю взятися активно за книгу «Втрачена досконалість», а також буду обдумувати інші можливі ідеї. Новинок поки ніяких не планується, а вихід продовження «Ніхто тебе не врятує» відкладається.

Буду вдячна вам за розуміння❤️

Нова глава уже на сайті🫶🏻

— І це те, чого ти хочеш? — спитала я, відверто дратуючись. — Щоб я образила твою доньку? Відштовхнула її від себе?

— Якщо це допоможе їй не привʼязуватися до тебе, то так, — абсолютно серйозно відповів чоловік.

— Мені здавалося, що ти кращий. Я думала, що ти хороший батько, який піклується про свою доньку.

— Це і є мій спосіб піклування.

— Я розумію, що Єва — центр твого світу, але їй також потрібні інші люди для спілкування.

— У тебе є свої діти? — раптом спитав він, а у мене груди стиснулися так сильно, що стало важко дихати. — Може, ти дитячий психолог, педагог чи просто у тебе великий досвід спілкування з дітьми? — продовжив він, а я буквально завмерла на місці. Платон задоволено усміхнувся та кивнув головою. — Отож-бо! Тому не тобі, Таміло, вчити мене, як виховувати свою доньку…

https://vm.tiktok.com/ZMhrcLep9

Підготувала для вас новий образ книжкової героїні😍 як вам?

https://vm.tiktok.com/ZMhrGbNDH/

Продовження від Платона🩶 чекаю вражень(коментуйте трохи на Букнеті😅🫶🏻), бо там зараз дуже маленька активність🥲

— Саме тому на цій вулиці просто необхідна пекарня, — додала вона, відвівши погляд убік. Її очі оцінюючи пройшлися по розкішній зеленій сукні жінки, що сиділа неподалік. — Ти будеш годувати своїх багатіїв, а я радуватиму звичайних людей своєю випічкою. Що скажеш?

Таміла подивилася просто на мене, і в цей момент я відчув, що починаю дратуватися. Трохи не так я уявляв собі цей вечір. Мені хотілося вразити її наповал, щоб вона нарешті зрозуміла, що пекарня — це далеко не той рівень. Але в якийсь момент щось пішло не туди. Я стиснув свої руки та примружив очі. Гаразд, я можу підтримати цю гру та вдати, що мені начхати на приміщення.

— Думаю, це чудова ідея, — сказав я, усміхаючись. — Знаєш, інколи мені здається, що тут справді бракує якогось затишного місця.

— Я рада, що в цьому наші думки зійшлися