артилерія!

а коли все скінчиться, все просто продовжиться, думає Ліз
не лишилось бабусі, лишився її сервіз
не лишилося мами, лишається бігти босою до шухлядки з книгами й партитурками
вдавати ну таку вже інтелігентнокарикатурну натуру
обирати собі до лиця
кого личить читати більше
могильного чи москальця
по сестрі лишається
картини вималювати
власні й по номерках
всі можливі листки підібрати
ну кленові й нотні, хоча б
лишається таки вирішити
який бокальчик купити
щоби не осоромити весь сервіз
і чи варто за всіх цих обставин когось додому вести
стій-стій моя кімнатко з привидами
я ще тут є
замість роду одне скупе тільце
а таки живе
стій-стій кімнатко з привидами
з нас всіх лишилась одна тілько я
коли все скінчиться
все продовжиться
а квартира лишиться орендарям

в мене не лізе
бути з тобою зараз
в мене не буде
бути з тобою потім
я навіть не знаю
скільки лишилось часу
щоб порахувати його виразками по плоті

в якийсь момент по нас лишиться
тільки й що богом завіщаний сон пополудні

тої, в кого нема
ні тата ні вітчима
зате є імʼя
ми ж вибрали

виявляється всевишнім не було обіцяно мені ні легкість ні справедливість
ніхто не обіцяв мені кінець
ба більше щасливий
ніхто не радував світ знанням для якої благословенної величі я створена
хіба якась знахарка
а я їла й не спльовувала

можу поплакати пожувати сливку і лягти спати раніше
можу дороздерти собі душечку
на паскудного віршика
хоч який профіт


можу віками проговорювати вибиту істину як себто митець може бути щасливий
мисткині й митці може і можуть
а я ну що з мене взяти
людина

мої джинси протерлися
я надто довго сиділа на роботі
мої джинси не протиралися:
- коли я сиділа у сквоті
- коли я стрибала по сцені
і цілувалася з гітарстами басистами і ударниками
- коли я курила
нішовопоетичнічервонімальборо
зрозумійте правильно —
образ треба підтримувати
хочеш того чи ні
я курила курила курила курила
протиралися
-пальці -губи -легені
а джинси от ні

черствим хлібом вимоченім у вині
закінчився серпень
виявляється чорна вуа́ля пасує
до виокремлених з гарбуза нутрощів затупленим лезом
коли день смерті святкують настільки паскудно
то здається не було за що й вмерти
босі ноги на плитці ледь-ледь
й примерзнуть
маминою мітелкою
шурхаю мелений кардамон по кухоннім хребеті
я спекла нам дві цинамонові булочки, моє серце
одну зʼїла сама
другу цвіліє черствіє черства

це було університетське завдання написати вірш ✨про осінь✨
🍂🍁🍃🍁🍃

в наступному житті
я вирощу хвіст
і відправлю його на гастролі


я стану сотнею волосин
у руці скрипаля
і рватимусь по одній
десь між брамсом і мендельсоном


я може безглузда
й сама по собі німа
та
хто такий — оркестр??
і яка там музика
якби не самозречéнна, не побоюсь цього слова — свята(!!)
блага скромна нічим непримітна пожертва
особисто мого
хвоста

заходила у філармонію без вірша, вийшла з!

дякую філармонії!

хочеться перегледіти —
хоч раз
подивись в мене
крайня точка моєї ніжності
усе ж
бере початок огидою
питання взаємного дозволу
не нами визначено
вона бавиться
й не знає чого хотіти
як добре що
я є глиною

між щастям і ротовою порожниною



перші не ми


якось
я розридалася
і
сказала про це клавішнику гурта
під який
розридалася

- ти друга
хто плаче з цієї пісні.

він
(вказує на тебе)
встиг ще рівно рік назад
побути першим


всміхаюся

мене досі піднуджує коли чую десь твій солодкуватий кондиціонер для білизни
ми чужі вже три десятиліття
я забула чому
і чи варто взагалі
злитися


а нас усе одно
завжди
щось
поєднуватиме



//
і другі не ми

скільки би я не зʼїла
мені завжди лишиться
на любов до тебе


дивитися на тебе
все ще як дивитися кіно
це я без метафор
просто вчора дивилась на тебе в кінотеатральному екранчику
ти мене любив
звісно

речові докази
присутні
кілька рубашок
кішка



зізнавайся хто цілується краще
-ти


іронізувати
не хочеться
з тобою можна
просто такою якою я

мені світло
мені сумно
а все ж
що нам тих недолугих поцілунків
всього на якийсь
залишок
життя

випадкові чи невипадкові зустрічі з в далекому минулому близькими людьми не лишаються безслідними

т9 вперто тричі намався виправити останнє слово на ʼбезпліднимиʼ
що ж, або так

Якщо ми схожі настільки, наскільки я думаю, то ти певне думаєш, що ми схожі настільки, наскільки ти думаєш.
В такому випадку, само собою, ти кидаєш дротиком ще і запитання про те, чи думаю я про те, що ти думаєш, що ми схожі. І чи думаю я, що ти думаєш, що я думаю.

Буває, що і думаю.
Якщо замислитися про це ближче до опівночі, можна заснути ліченими секундами.
Як швидко засинаєш ти?


Є багато речей, які я можу назвати і виокремити. Скажімо: присудок, ненависть, запах задушливого дня у Криму, коли будівельник впав з драбини і розбився насмерть, або, найлегше - скільки звучить нот, поки мене слухають в музичній школі.
Секундою забуваєшся і простягаєш руку, щоб потиснути. Ловлю хвостика в мишоловку.
Ти сам перший знаєш — простягнена рука замість всякого іншого виду прощальних пестощів тільки зменшує дистанцію. І ти зменшуєш її.
Саме за такими жестами вас називають, виокремлюють і викривають до того ж, будьте обережні.

Якщо ми настільки схожі, ти очевидячки теж не знаєш чого хочеш. Натомість вимагаєш, аби знала я.
Дізнатися, щоб потім і ти знав?
Придумаєш таке


Я наперед бачу, як ти сидиш і переламуєш собі свої ніжні пальчики. Бачу, як по закінченню попередньої фрази кидаєшся з дивану і біжиш по кімнаті колами, вискубуєш по волосинці і думаєш до чого веде ця незрозуміла жінка і яким чином взагалі в цьому тексті опинився ти.
Чого ти очікуєш, ну.
Я звісно теж не знаю.


Принаймні, тут немає романтичної присвяти і, будьмо чесні, не буде. Мені це подобається.
Як добре, що відповідно тобі -
теж

я якось держу баланс лівого й правого берегів
я настільки ж донька власної матері
як і батька
з неідеальних них
вийшов кумедний збіг

до кого мені повзти
коли вилізу з поштомату?


переді мною розкладені
вісь ігриків вісь абсцис
огида і злість
ложка
риба і хліб
ріж, дитятко, кажуть

вибір паскудний та кращого не дали
і я таки змушена взяти

теперечки здмухую зі старого серванту пил
вколекціоновую сюди власне
говорю голосом їхнім
не забуваю свій
якось виходжу сімʼячко
нагороджу його подібним каркасом


ти, рибко,
також назавжди їх
ти, рибко,
донька
власної матері й батька

зізнаюсь
бо й тобі доведеться колись

я вчуся тримати баланс
і по правді
мене перекошує час від часу

завершити варто реготом
і легкістю перестиглих рим
існування мисткині як комірка екселю
має філігранно відсікти свій біль

тримайся ж бо сили
задачею киснуть вже наділили компот
ретравматмзація окіноекранізованим зґвалтуванням
цікавить
кого?


режисеру акцентно чоловічої статі
деспотизм показати
як?
взяти жінку
і пʼять хвилин
на столі
підряд


не різати ж по-живому стрічку
кріпися екранний час!
мистецька цінність: попри
в протиріч
і задля



я списую в кращих
ловіть переживання катарсису почуттів
візьмітьрозпишіться досвід жіноцтва
на виході з зали
зціплюйте зуби
й терпіть

для кого ці лаковані черевички, пане
для кого в руці каберне
сімнадцять цнотливих мене
заглядаються
а усе ж
у дверях хтось є

вам є
з ким стрічати вечір
мені є
куди підвʼязати стрічку
не ставте на ці протиріччя

віддасте квартиру

🎀🎀🎀🎀🎀🎀🎀🎀