анастезія

Планую наступного разу робити зходку перед акцією, разом іти на акцію і далі «афтер» для бажаючих. Також хочу залучити людей з аудиторією які теж можуть об’єднати зходку з благою справою. Тож плюсуйте якщо прийдете на зходку, а всіх медійних людей з аудиторією бажаючих приєднатися до справи чекаю в діректі або в телеграмі — @ixspc🛡️

Перший раз була з таким плакатом на акціях, до цього ми тільки стояли разом з учасниками, в цей раз я вже була частиною команди якій я безмежно вдячна за появу у моєму житті та і загалом за те що прийняли та підтримали…чесно кажучи раніше боялася приєднуватися бо була впевнена що мене просто-напросто не приймуть через мою творчість та інсту яка для багатьох «нєпріємлєма», навіть кілька днів тому коли мене додав друг військовий в чат — дівчина почала писати «нахуй ви сюда добавілі єйо, вона похожа на онліфанщіцу», і, на мій ахуй — за мене почали вступатися інші військові та волонтери, я реально афігела. По ітогу та дівчина вийшла з групи, а на що ще можна розраховувати коли среш людину на рівному місці тупо за її інсту🥲 Це ще раз доводить що не можна судити по обгортці — як я, зі своїм образом та контентом займаюсь благою справою, так і ультра праві мужики з розумінням ставляться та підтримують мене — дисонанс вищого рівня, але є як є) Хотілося б щоб всі українці спіймали open mind і об’єдналися заради цілі

❗️АКЦІЯ #FREEAZOV (сьогодні)❗️

🕑 14:00

📍 Київ, проспект Миколи Бажана, від проспекту Петра Григоренка до вулиці Лариси Руденко (ст.м. Позняки)

я там теж буду.

Нам говорять, що ми повинні залишити по собі слід,
Повинні бути чимось більшим, ніж ми є.
Саме з цієї причини утворюється гонка з часом,
В якій людина програє.
Але залишити слід по собі набагато простіше, ніж здається.
Можна взяти шматок бруду та написати на стіні своє ім'я.
Слід залишиться, у цьому немає сумнівів.
Ось тільки навряд чи це увічнить тебе.
Навряд чи це здатне здригнути незворушну загибель
І запобігти забуттю.

Життя більше не буде таким як раніше, ми з тобою це знаємо
Я вже змирилася з тим що я не створена для того щоб жити «нормально». Я не можу спокійно жити коли мої друзі вмирають. Ти казав мені їхати і підкорювати світ, але мій світ завжди був тут. Як би вільно і спокійно я не могла жити поїхавши і забувши все — ти ж знаєш, я ніколи не забуду. І будучи в Берліні, на зйомках та шоу — життя здавалося повним сюром. Отакий сюр. Сьогодні я співпрацюю зі світовими артистами, п’ю просеко на зйомці на даху пентхаусу, гуляю біля Бранденбурзьких воріт, а завтра їду в країну де мені буде важко, страшно, та, моментами, безнадійно і безвихідно, але їду бо всередині щось горить. І не дає спокійно жити. І де б я не була, кожного дня мої думки були тільки про те що я не можу жити «нормально». Сісти в безпечне місце і почати все заново, бути вільним в оточенні таких же людей з усього світу які розуміють та цінують тебе та твою творчість, які ведуть тебе до «нормального» життя, відчувати спокій, відчувати світ по-іншому, але я ж ти знаєш, я не можу…всередині горить. І болить. І моя місія це не тільки бути там. Донатити з-за кордону це не достатньо. Відкривати банки і робити збори це не достатньо. Бути в тилу мені не достатньо. Хоч ти і хотів тримати мене від цього подалі і, як сказано, це те для чого ви всі віддаєте своє життя — щоб уберегти нас. Щоб ми не бачили того що бачите ви. Щоб ми могли спокійно жити. Але це сюр. Ніяких спокійно жити не вийде. І війна дійде до кожного, рано чи піздно. Я бачу як все більше і більше моїй друзів, найкращих та найсвітліших людей забирають в пекло. Я бачу як вони йдуть туди самі, з гордо піднятою головою. У 18 років. Займають найвищі посади. Прикиньте, хлопчики які щойно школу закінчили стають сержантами та командирами взводів. Де чоловіки? І, найголовніше, де Азов? Молодь гине стаючи героями доки люди сука займаються хуйньою. Ну не роздупляються вони від сторісів та постів. Цього мало. Чому ми, молоді та талановиті, амбіційні, віддаємо весь свій потенціал на те щоб просто уберегти інших, доки іншим похуй. Ви знаєте, вже похуй на тих кому похуй. Похуй на все. Для кого все це? В першу чергу для себе. Я хочу стати сильнішою. Я хочу пишатися своєю добротою, а не задавлювати її всередині щоб рухатися в цьому сраному лицемірному світі. Є мільйон доріг, я знаю. Але всі шляхи ведуть сюди. Я буду старатися об’єднати все і вижати весь можливий ресурс, я буду виїжджати щоб розйобувати там, для своєї мрії, яку я пообіццяла тобі втілити, але кожного разу буду повертатися. Бо тут горить моя інша мрія. І вона не дає мені спокійно спати. Я більше не хочу бути в безпеці. Не існує цієї безпеки. Вибач, але уберегти всіх не вийде. І я ніколи не знала цього спокою про який всі говорять. Ніколи не могла мовчати. Нова сторінка життя яка повертає мене туди де я щось не завершила. І мені треба це добити. Я доб’ю, обіццяю⚔️

Господи я намагаюсь зібрати раму день 16-й
Зараз пробую привести себе в порядок. Вийти в інсту. Роблю макіяж а він зтікає бо течуть сльози. Але я працюю. Вже написано 60% тексту. 2 біта. Фото, відео, все йобнем. Просто треба час.